Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Судам слід мати на увазі, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій. Однак моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжуються після набрання цим актом чинності.

До вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності і порочать честь, гідність чи ділову репутацію фізичної або юридичної особи, згідно з ч.3 ст.7 ЦК України застосовується строк позовної давності в один рік. До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, - тримісячний строк. До інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ЦК України не застосовуються.

Відповідно до ст. 24 ЦПК України спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підвідомчі суду, якщо хоча б однією зі сторін у них є громадянин (фізична особа) [7, С.83].

Суду підвідомчі також спори між юридичними особами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, якщо ці вимоги взаємопов'язані з іншими вимогами, вирішення яких віднесено до відання суду загальної юрисдикції (наприклад, про спростування поширеної інформації та відшкодування у зв'язку з цим заподіяної моральної шкоди).

Підсудність справ даної категорії визначається за правилами ст. 125 ЦПК України, тобто за місцем знаходження відповідача, крім випадків, коли позивачеві надано законом право вибору підсудності.

Розділ 3. Деякі особливості відшкодування моральної шкоди

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132 - 134 КЗпП), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення").

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними [14, С.152].

Стаття 1168 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень [1, С.38].

Питання відшкодування шкоди врегульовано ст. 1173 - 1175 ЦК України.

Шкода, заподіяна органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, посадовими або службовими особами зазначених органів, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та посадових і службових осіб.

Законом України від 01.12.94 р. N 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:

- незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

- незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

- незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства [12, С.67].

Підставою для відшкодування шкоди в цих випадках є:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

- відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з вищезазначених підстав;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасоване.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування під слідством чи судом він має бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду [4, С.28].

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Підприємство чи організація має право вимагати відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 23 та 1167 ЦК України, інших законодавчих актів (ст. 49 Закону України "Про інформацію", ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст. 10 Закону України "Про режим іноземного інвестування").

За змістом частини другої статті 49 Закону України "Про інформацію" у справах за позовами органів державної влади та органів місцевого самоврядування про спростування недостовірної інформації не підлягають задоволенню судом вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких підприємство чи організація може вважати, що їй заподіяно моральну шкоду [10, С.38].

Найбільш характерними випадками заподіяння моральної шкоди таким особам є поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам (ст. 49 Закону України "Про інформацію").

Відповідно до чинного законодавства обов'язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність виходячи із ступеня вини кожного з них. Оскільки без участі у справі автора - фізичної особи спір про відшкодування моральної школи вирішити неможливо, а господарському суду непідвідомчі спори за участю фізичних осіб, позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органу масової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішенню загальним, а не господарським судом.

Позов, поданий до органу масової інформації та автора, також підлягає розгляду загальним судом (п. 1 ч. 1 ст. 24 ЦПК України).

Прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, неможливе без їх попереднього спростування. Тому справи у спорах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням таких відомостей, підлягають розгляду господарськими судами лише за умови попереднього вирішення питання про їх спростування у загальному суді або добровільно (у тому числі на вимогу заявника) особою, яка поширила відомості. Докази такого спростування повинні бути додані до відповідної позовної заяви.

Орган масової інформації, його працівники та автор не відшкодовують моральної шкоди у випадках, передбачених ст. 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" і ст. 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" [13, С.35].

Зокрема, редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

- ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);

- вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України "Про інформацію";

- вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;

- вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього;

- в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом [19, С.66].

Телерадіоорганізація та телерадіопрацівники не несуть відповідальності за розповсюдження по телебаченню і радіо даних, що не відповідають дійсності, у випадках:

- якщо ці дані містились у офіційних повідомленнях;

- якщо їх одержано від інформаційних агентств або прес-служб державних органів та органів об'єднань громадян;

- якщо вони є дослівним цитуванням виступів народних депутатів, а також офіційних виступів посадових осіб державних органів;

- якщо вони містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

За змістом статті 471 Закону України "Про інформацію" висловлення оціночних суджень, визначення яких наведено у цій нормі, не тягне за собою відповідальності, у тому числі й у вигляді відшкодування моральної шкоди. За цією ж нормою особа звільняється від такої відповідальності і за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо господарським судом буде встановлено, що ця інформація є суспільно значимою, тобто такою, яка підпадає під ознаки частини дев'ятої статті 30 Закону України "Про інформацію". [9, С.45]

Висновки

1. Конституція України.

2. "Про захист прав споживачів" Закону України від 17 грудня 2003 року №460/03 - ВР.

3. „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” Закон України від 1 грудня 1994 року N 266/94-ВР. // В редакції Закону N 662-IV від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 27, ст.209.

4. "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" Закон України від 23 вересня 1997 року №570/97 - ВР

5. “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в України” Закон України від 16 листопада 1992 року №2782 - ХІІ., ст.42.

6. “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” Закон України від 1 грудня 1994 року №266/94 - ВР.

7. Роз'яснювання ВАСУ “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди” від 1 квітня 1997 року.

8. Постанова ПВСУ “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 року

9. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За загальною редакцією В.Т.Маряренка, В.Г. Гончаренка. - К., - “ФОРУМ”, 2003.

10. Цивільний кодекс України / Коментар. - Одеса: Юридична література, 2004. - 1112с.

11. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда. - К., 2001. - 213с.

12. Іваненко Л.М., Дзера О.В. Особливості відшкодування моральних збитків, завданих покупцеві внаслідок придбання товару низької якості: Зб. наукових праць. - К., 1997. - 287 с.

13. Малеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности. - М., 1995. - 365 с.

14. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн./ О.В. Дзера та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 2. - 640 с.

15. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. - М.: Юрид, лит. -- 1990.

16. Протас И.Б., Шишка Р.Б., Кройтор В.А. Если гражданину причинён ущерб незаконными действиями государственных органов //Бизнес Информ. -- 1995. --№25-26.--Ст. 12-15.13.

17. Цивільне право України : Підручник. / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. -- К.: Істина, 2003. -- 776 с.

18. Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. -- Вид. 2-ге, перероб. та доп. -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001.-696 с.

19. Боннер А. Можно ли причинить моральный вреда юридическому лицу // Российская юстиция, 1996, №6.

20. Вдовенков, Широков В. Компенсация морального вреда //Российская юстиция, 1996, №7.

21. Гражданское право. Учебник. Часть 1. Под ред. А. П. Сергеева, Ю.К. Толстого. М.: Проспект, 1998 г.

22. Гаврилов Э. Как определить размер компенсации морального вреда// Российская юстиция, 2000, №6, стр. 21-22.

23. Романов В. О наших с вами страданиях // Домашних адвокат, 1996, №2.

24. Жуйков В. М. Возмещение морального вреда. Комментарий российского законодательства. Выпуск 1. М., 1995 г.

25. Казанцев В. Возмещение морального вреда // Российская юстиция, 1996, №5, стр. 48-49.

26. Левинова Т. Возмещение морального вреда незаконно привлеченным к уголовной ответственности Ц Российская юстиция, 2000, №9, стр. 39-40.

27. Нарижний С. Возмещение морального вреда, причиненного потерпевшему: уголовно-процессуальный аспект // Российская юстиция, 1996, №9, стр. 41.

28. Нарижний С., Голубев К. Компенсация морального вреда при нарушении имущественных прав гражданина //Российская юстиция, 2001, №4, стр. 20-21.

29. Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликатных обязательствах в советском гражданском праве. Л., 1983 г.

30. Усков В. Как компенсировать моральный вред богатому и бедному // Российская юстиция, 2000, №12, стр. 25.

31. Эрделевский А. М. Критерии и метод оценки размера компенсации морального вреда Государства и права, 1997, №4, стр. 5-12.

32. Эрделевский А. М. Споры о компенсации морального вреда Российская юстиция, 1997, №2, стр. 37-40.

33. Эрделевский А.М. Моральный вред: соотношение с другими видами вреда // Российская юстиция, 1996, №6, стр. 19-21.

34. Эрделевский А.М. Моральный вред и компенсация за страдания. М.: Издательство «Бек», 1997.

35. Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда третьим лицам. Переход и зачет права на компенсацию // Законность, 1998, №2, стр. 16-21.

36. Эрделевский А.М. Проблемы компенсации морального вреда в зарубежном и российском законодательстве и судебной практике // Государство и права, 1997, №10, стр. 22-32.

Додаток 1