Кримінально–правові заходи щодо затримання злочинців у діяльності органів внутрішніх справ

Заключення

Інститут затримання злочинця має свою давню юридичну історію, висхідну своїми витоками до теорії легальних доказів. Створювався він поступово, міняючись у відповідності з змінами, що відбуваються у житті суспільства та держави.

Найбільш прогресивно цей інститут був виражений у кримінальному кодексі Української РСР. У наш час цей інститут особливо і не змінився.

На жаль у стислих рамках даного реферату неможливо повністю проаналізувати цю тематику, та це й не доцільно. Як видно з роботи сьогоднішнє законодавство має певні недоліки з питань затримання злочинця.

Ці пробіли стосуються як кримінального, так і процесуального законодавства. Роблячи навіть стислий аналіз існуючого законодавства, відносно інституту затримання можна зробити висновок, що його необхідно розглядати, як самостійний вид правомірної поведінки, наряду з необхідною обороною і крайньою потребою. Інститут затримання злочинця має багато спільного з інститутом необхідної оборони. Однак він має специфічну мету і підстави. Засоби затримання мають більш широкі межі в часу, ніж захисні дії. Адже право на затримання злочинця може постати до виникнення права на необхідну оборону. Не вирішене позитивно питання про можливість надання права затримання особи, що скоїла злочин, приватними особами. Хоча і заборони на здійснення цих дій немає. В якійсь мірі таке право дає ст. 15 КК України, але сама процедурна норма, що дозволить напряму реалізовувати це право, буде відсутнє.

Вимагає до себе увагу і той факт, що ознаки і підстави затримання, не відбиті у кримінальному праві.

На мій погляд, для вдосконалення законодавства, з цього питання, а також для створення ряду додаткових гарантій недоторканості особи і особистого життя громадян необхідно поширити інститут затримання злочинця. Зробити це можна, виділивши його у окремі статті кримінального кодексу,тобто наділити його самостійним складом. У наш час цей інститут особливо не змінився. Так, наприклад, у нашому діючому кримінальному кодексі немає спеціальних статей про відповідальність осіб, що перевищили межі заподіяння шкоди злочинцю. Вдосконалення кримінального законодавства можливо шляхом або додання статей у кримінальний кодекс, що передбачають відповідальність за перевищення меж необхідної оборони, або введення у кримінальний кодекс спеціальних статей, що встановлювали б відповідальність за заподіяння злочинцю при його затриманні непропорційно тяжкої шкоди.

Список використаної літератури

1.Актуальные проблемы уголовного права. М., 1988г.

2.Белый Н.А. Процессуальное положение подозреваемого в уголовном процессе. Автореферат. К.,1995г.

3.Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. Х., 1994г.

4.Варфоломеева Т.В. Організаційні, процессуальні та криміналістичні проблеми захиста адвокатом прав підозрюванного, обвінуваченного, підсудного. К., 1994р.

5.Вишинская З.А. К вопросу о необходимой обороне и задержании лица, совершившего общественно опасное посягательство. М., 1981г.

6.Вісник Академії правових наук України Х., 1997р. № 1 - про методологію історичного дослідження проблеми свободи волі в соціальній філософії права. №2 - Рецензії: особа під охороною кримінального закону.

7.Ветрова Г.Н. Санкции в судебном праве. М., 1991г.

8.Вопросы уголовного права и процесса: Сб. статей. Алма-Ата 1963г.

9.Гальперин И.М. Наказание социальная функция, практика применения. М., 1983г.

10.Гуляев А.П. Комментарий к положению о порядке кратковременного задержания лиц, подозреваемых в совершении преступления. М.,1982 г.

11.Грищук В.К. Кодификація криміналистичного законодавства України, проблеми історії, методології та теорії. К., 1992р.

12.Дивлетов А., Вегтомов С. О совершении процессуального порядка задержания подозреваемого \\ Сов. Юстиция 1991г. №5 - с.12-13.

13.Диденко В.П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании. К., 1984 г.

14.Дурманов Н.Д. Обстоятельства, исключающие преступность деяния М., 1994г.

15.Еникеев Е.Д. Проблемы эффективности уголовно-процессуального принуждения. Казань. 1992г.

16. Злочинність в Україні. Бюллетень законодавства та юридичної практиці України №2. К., 1994р.

17.Закон України “Про запобіжне затримання особи” від 29 липня 1994р.

18.Закон України “Про попереднє увязнення” від 12 серпня 1993р.

19.Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции. Красноярск, 1989г.

20.Костенко О.М. Воля і свідомість злочинця. К., 1995р.

21.Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна. К., 1996р.

22.Корнуков В.М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве. К., 1993г.

23.Кожохин Б.И., Антонова Л.И., Дрейшев Б.В. Государственная дисциплина и ответственность. Изд-во: ЛГУ, 1990г.

24.Науково-практичній комментар кримінального кодексу України. К., ЮРінком 1997р.

25.Огородников В.С. “Подозреваемый еще не преступник”\\ Известия\\ 1990г.

26.Осипов П.П. Теоритические проблемы построения и применения уголовно-правовых санкций. Л., 1996г.

27.Права людини: основні міжнародно правові документи. Збіоник документів. К., 1996р.

28.Права людини. Міжнародні договори України. К.,1993р.

29.Преступление и наказание в Англии, США и Японии. Общая часть уголовного права. М., 1992г.

30. Петрухин И.Л. Задержание и арест: охрана интересов личности \\ Советское государство и право. - 1989г. №8 - с.73-82.

31.Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе. М., 1989г.

32.Стецовский Ю.И. «Если человек обвинен в преступлении», М., 1988г.

33.И.С. Тишкевич Право граждан на задержание преступника. Минск. 1989г.

34.Танцюра О.В. Принцип презумпції невинуватості та проблеми його реалізації у процесуальних рішеннях слідчого. Х., 1995р.

35.Харченко В.Н. Роль предварительного заключения в достижении целей наказания, назначенного в виде лишения свободы. Х., 1992г.

36.Чаадаев С.Г. Уголовная политика и преступность. М.,1992г.

37.Янович Ю.П. Проблемы совершенствования процессуального статуса подозреваемого и обвиняемого. Х., 1992г.

38. Якубович М.И. Необходимая оборона и задержание преступника. М.,1989г

Размещено на Allbest.ru