Главная
Коллекция "Otherreferats"
Государство и право
Дослідження існуючого антимонопольного законодавства в Україні та іноземних країнах
Дослідження існуючого антимонопольного законодавства в Україні та іноземних країнах
Наслідки монопольної влади. Особливості антимонопольного законодавства в ринковій економіці зарубіжних країн. Зловживання монопольним становищем на ринку. Антимонопольний комітет України. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.01.2011 |
| Размер файла | 203,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2.5 Антимонопольне законодавство країн Східної Європи та Китаю
З практичної точки зору цікавим є й досвід розробки за останні 10 років антимонопольного законодавства у низці країн Східної Європи до переходу їх до змішаної економіки. Вони великою мірою врахували досвід США і Японії, але мали й свою специфіку.
Однією з найбільш розвинених серед них була Чехословаччина. Вжиття республіканськими органами управління цілеспрямованих заходів щодо сприяння розвиткові економічної змагальності було закріплене у Законі ЧСФР про державне підприємство: “1. Соціалістична держава відповідно до своїх організаційно-господарських функцій створює умови для виробничої діяльності підприємств, і перш за все за виданням загальних правових норм, і зокрема: … ж) вживає протимонопольні заходи і встановлює правила господарського змагання” На доповнення до цього 30 січня 1991 року Федеральні збори Чеської і Словацької Республік прийняли Закон “Про охорону економічного змагання”, в якому спеціальний розділ присвячений управлінню економічним змаганням.
Мета цього закону полягає в охороні економічного змагання та створенні умов для подальшого його розвитку, протидії виникнення та збереження монопольного чи домінуючого становища юридичних та фізичних осіб в їхній підприємницькій діяльності, якщо вона перешкоджає або обмежує економічне змагання у країні.
Зазначений закон регулював порядок укладання картельних угод з точки зору протидії економічному змаганню, порядок укладання угод про об'єднання підприємств, ситуацію монопольного на ринку. Він визначав також державні органи, які контролюють і забезпечують дотримання антимонопольного законодавства - Федеральне управління економічного змагання, Управління економічного змагання Чеської республіки, Управління Словацької Республіки для захисту від обмеження та недопущення змагання.
До компетенції управлінь входили перевірка схвалених угод про злиття монопольного і домінуючого становища підприємств; дозвіл вилучень із заборон і встановлення контролю над ними; реалізація рішень про скасування дозволених вилучень; припинення угод, зокрема угод про об'єднання, якщо вони суперечать закону; вживання щодо поданих справ попередніх заходів; встановлення підприємствам грошових штрафів та ін.
В Угорщині 1984 року замість Закону від 1923 року про непорядну конкуренцію було прийнято Закон “Про заборону непорядної господарської діяльності”
Відповідно до цього закону юридичним і приватним особам заборонялося здійснювати господарську діяльність способом, який порушує законні інтереси конкурентів та споживачів Тут малися на увазі заборони:
на непорядну конкуренцію (порушення доброї репутації конкурента, вилучення товару з обігу з метою впливу на ціну тощо);
на обмеження господарської конкуренції (визначення цін та розподіл ринку, застосування незрівнянно нижчих цін порівняно з діючими цінами на однакові або подібні товари);
на зловживання перевагою сил у галузі господарства (змова у договірних відносинах необгрунтованої переваги, вплив на іншу сторону з метою нездійснення нею своїх законних претензій, вплив на господарські рішення конкурента з метою отримання необгрунтованої переваги);
на введення споживача в оману щодо властивостей та якості товару;
на продаж товару з примусовим асортиментом.
Усі суперечки, що улягають цьому закону, були підсудні обласному (столичному) суду. Суд міг ухвалити рішення про зупинення порушником дій, надання задоволення постраждалій стороні у вигляді заяви про знищення товару, виготовленого шляхом правопорушення, відшкодування збитків потерпілому, стягнення штрафів.
Контроль за дотриманням цього закону покладався на міністерство, яке здійснює нагляд за ринками (орган, що мав загальнодержавну компетенцію). Це міністерство мало право забороняти продовження якої-небудь дії, що порушує закон.
В Югославії конкурентні відносини регулювалися відповідно до Закону “Про боротьбу з непорядною конкуренцією та монополістичними угодами" від 24 квітня 1974 року (у редакцій Закону від 26 квітня 1989 року).
Цим законом регулювалися дії, що являють собою непорядну конкуренцію та монополістичні угоди, дії, націлені на досягнення та використання монопольного становища, а також заходи захисту від таких дій. Закон охоплював сфери торгівлі, виробництва, реклами та ін. У ньому містився перелік протиправних дій, складений з 18 пунктів. Серед них:
дії стосовно споживача;
неправдиві твердження стосовно конкурента;
вплив на конкурентів через розторгнення, невиконання господарських угод, ділових зв'язків, маніпуляція цінами на товари;
приваблювання покупців шляхом надання премій або інших переваг, що перевищують вартість звичайних рекламних премій та пільг.
У Законі було дано перелік угод, які визнавалися монополістичними, перелік дій щодо досягнення й використання монопольного становища.
Всі протизаконні дії спричиняли настання юридичної відповідальності. Серед вживаних заходів можна відзначити заборону подальших актів непорядної конкуренції, усунення стану, створеного цими актами, відшкодування завданої шкоди, визнання недійсними угод, грошові штрафи, конфіскації, заборону на певну господарську діяльність.
У Польщі був прийнятий Закон “Про протидію монополістичним діям у народному господарстві” від 28 січня 1987 року. Закон регулював прядок об'єднання господарських одиниць, класифікованих як монополістичні, міри відповідальності за порушення закону.
Функція контролю за забезпечення дотримання антимонопольного закону була покладена на Міністерство фінансів, яке називалося “антимонопольним органом”. При ньому на правах консультативного органу була створена Рада з питань протидії монополістичним діям.
Рішення про визнання тих чи інших дій монополістичними приймав антимонопольний орган. Він мав право заборонити укладання монополістичних угод, вносити протест стосовно об'єднання господарських одиниць, якщо це спричиняло обмеження конкуренції і розвиток монополії, звернутися до засновницького органу про розділ підприємства-монополіста, визначити розмір штрафу за порушення закону.
Тимчасове положення про розгортання та захист конкуренції було прийняте у Китаї (1980 рік).
До початку економічних реформ кінця 70-х - початку 80-х років у Китаї існувала монополія зовнішньої торгівлі. Монопольне право на здійснення зовнішньоторгових операцій мало Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків. У процесі реформ проведена децентралізація зовнішньоекономічних зв'язків. Провінційним та іншим місцевим органам надане право створювати свої зовнішньоекономічні компанії. Першими вступили в конкуренцію зовнішньоторговельні компанії, створені при інших міністерствах і комітетах держради Китаю. В експериментальному порядку правом безпосереднього ведення зовнішньоторговельної діяльності були наділені понад 150 державних промислових підприємств. Аналогічне право було надане науково-технічним фірмам. Такого роду антимонопольні заходи сприяли розвитку конкуренції в Китаї Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: Ділова Україна, 1996с. 290-297.
3. Демонополізація економіки України в умовах переходу до ринку
3.1 Монопольне становище на ринку та зловживання ним
Функціонування ринкових відносин передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів, які потребує споживач.
З конкуренції, що існує в умовах розвинутих товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї “соціалістичний" монополізм народився в умовах досить специфічних форм економічно-організаційного розвитку нашої держави в складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів управління економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її в єдиний народногосподарський комплекс.
Монополізм в нашій державі є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому визначивши у Законі України від 3 серпня 1990 р. “Про економічну самостійність України" мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організація фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію цього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону “Про економічну самостійність України" антимонопольне законодавство.
На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так 18 лютого 1992 р. прийнято Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” Відомості Верховної Ради України - 1992. - №21 - Ст. 296, який визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.26 листопада 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про Антимонопольний комітет України”, доручивши водночас підготувати і подати на розгляд Верховної Ради проект Антимонопольного процесуального кодексу України (Голос України. - 1993. - 21грудня). Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначається в даний час Тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року).
Антимонопольне законодавство визначає поняття монопольне становище, під яким розуміється домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.
Згідно із законодавством України монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару, перевищує 35 відсотків. Разом з тим. рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків.
Саме по собі монопольне становище того або іншого підприємця не визначається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до статті 4 зазначеного закону зловживанням монопольним становищем вважаються:
нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору;
обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;
встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;
встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів;
встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.
Зловживання монопольним становищем на ринку складає, одну групу порушень антимонопольного законодавства. Другу групу порушень складають неправомірні угоди між підприємцями. Такими угодами між підприємцями стаття 5 Закону “Про обмеження монополізму та недопушення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” визначає угоди (погоджені дії), спрямовані на:
встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), скидок; надбавок (доплат), націнок;
розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації;
усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.
Монопольна діяльність - це не лише дії чи бездіяльність підприємців, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції. Антимонопольне законодавство під органами влади (управління розуміє органи державного управління, місцеві органи влади і управління, органи управління громадських організацій, а також асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання при виконанні ними функцій управління в межах повноважень, переданих - підприємствами, організаціями, делегованих органами державного управління.
З боку зазначених органів порушення антимонопольного законодавства виявляється в дискримінації підприємців. Дискримінація підприємців органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства, яка включає в себе:
заборону створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;
примушення підприємців до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;
прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;
встановлення заборони на реалізацію товарів із одного регіону республіки в інший;
надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару:
обмеження прав підприємців щодо набуття та реалізації товарів;
встановлення заборон чи обмежень відносно окремий підприємців або груп підприємців.
Дискримінацією підприємців визначається також укладення між органами влади і управління угод, створення структур державного управління або наділення існуючих міністерств, державних комітетів, інших структур державного управління повноваженнями для впровадження вищезазначених дій.
Законодавчими актами України можуть бути встановлені винятки із цих положень з метою забезпечення національної безпеки, оборони суспільних інтересів.
3.2 Антимонопольний комітет України
Державна політика у сфері обмеження монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюються уповноваженими на це органами влади і управління. З метою забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган - Антимонопольний комітет України. Основними завданнями. Антимонопольного комітету України є:
здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;
захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;
сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки.
Правове становище Антимонопольного комітету України визначено Законами “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” та “Про Антимонопольний комітет України”, а його процесуальна діяльність щодо розгляду справ регламентується згаданими тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України.
Антимонопольний комітет та утворені ним територіальні відділення (у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів - К.: Вентурі, 1996 - c. 247-251.
Антимонопольний з метою розвитку конкуренції має право:
визначати монопольне становище підприємців на ринку;
давати підприємцям обов'язкові для виконання розпорядження, про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища;
давати органам управління обов'язкові для виконання розпорядження про припинення порушень і укладання ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству;
здійснювати контроль за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації або ліквідації монопольних утворень, а також при придбанні часток (паїв, акцій), що можуть призвести до монопольного становища підприємців на ринку;
вносити у відповідні органи влади і управління пропозиції щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у разі порушення ними антимонопольного законодавства;
приймати розпорядження про накладання штрафів;
звертатися до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушеннями антимонопольного законодавства, в тому числі про визнання недійсними актів органів державної та припинення ними дій, що обмежують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строки розпорядження Антимонопольного комітету, відшкодування збитків, заподіяних порушенням антимонопольного законодавства, вилучення прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства, з інших підстав, передбачених чинним законодавством, а також надсилають до суду протоколи про адміністративні порушення для накладання штрафів на посадових осіб відповідно до чинного законодавства;
давати рекомендації державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;
здійснювати дії з метою контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.
Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених Верховною Радою України, і у своїй діяльності підзвітний їй і підпорядкований Кабінету Міністрів України Закон України “Про Антимонопольний комітет України”// Відомості Верховної Ради України 1993, №50, ст. 472.
3.3 Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства
Питанням відповідальності за порушення антимонопольного законодавства присвячений розділ V Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, а також деякі окремі статті як зазначеного Закону, так і Закону “Про Антимонопольний комітет України”.
Загалом, виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства, можна виділити такі види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності:
майнова відповідальність як санкція за порушення антимонопольного законодавства (в тому числі - за зловживання монопольним становищем на ринку, укладання неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію) передбачена статтею 19 Закону “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” у формі штрафу, що накладається на підприємців - юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх обчислення залежать від виду порушення. Крім того ст.21 зазначеного Закону встановлена майнова відповідальність у вигляді стягнення до державного бюджету прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства (зловживання монопольним становищем, неправомірних угод між підприємцями та недобросовісної конкуренції), а за статтею 22 цього Закону - у вигляді відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією;
оперативно-господарські санкції за порушення антимонопольного законодавства можуть застосовуватися як самим Антимонопольним комітетом (примусовий поділ монопольних утворень), так і відповідними органами влади і управління (скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності).
У випадках, коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку. Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти постанову про примусовий поділ монопольних утворень. Зазначена санкція не застосовується у випадках неможливості організаційного або територіального виокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, а також наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової, продукції підприємства (об'єднання тощо) складає менше ЗО відсотків.
Скасування ліцензій здійснюється органами, зазначеними в Положенні про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на окремі види діяльності, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 17 травня 1994 Урядовий кур'єр - 1994. - 2 червня, за поданням, внесеним Антимонопольним комітетом.
Статтею 19 Закону “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” передбачено, що Антимонопольний комітет може накладати штрафи на підприємців за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновлення початкового стану або зміну угод, що суперечать зазначеному Закону, а також за неподання, несвоєчасне подання інформації або подання завідомо недостовірних даних Антимонопольному комітету.
України у межах компетенції розглядаються органами чи посадовими особами:
Антимонопольним Комітетом;
постійно діючою адміністративною колегією;
тимчасовою адміністративною колегією;
державним уповноваженим;
головою відділення територіального відділення Антимонопольного Комітету.
Справи про порушення антимонопольного законодавства України розглядаються на підставі заяв підприємців, органів влади і управління, громадських об'єднань, громадян, а також у разі виявлення безпосередньо службовцем Комітету чи відділення ознак порушення.
Рішення у справах про порушення антимонопольного законодавства можуть бути оскаржені до суду або арбітражного суду Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів - К.: Вентурі, 1996 - с. 253-258..
Висновки
Як бачимо, антимонопольне законодавство посідає значне місце в економіці та господарському праві як один із способів державного регулювання економіки, а саме обмеження утворення монополій, використання ними монопольної влади, а також недопущення незаконних дій у конкурентній боротьбі.
З фактів та досліджень, наведених у першому розділі, можна зробити висновок, що монополії можуть негативно впливати на ціноутворення, створювати перешкоди конкуренції. Як видно з першого розділу, після свого створення (причиною чого можуть бути патенти на виключне право, володіння рідкісними ресурсами чи державна воля) монополії прагнуть якнайшвидше використати цю можливість, регулюючи обсяг випуску, встановлюючи цінову дискримінацію, або штучно знижуючи ціни. Це все негативно впливає на конкуренцію і збільшує суспільні видатки. Такі тенденції в економіці призвели до виникнення антимонопольного законодавства. Проте, з іншої сторони, монополії сприяють НТП, так як здатні виділяти значно більші кошти на асигнування у цій галузі. Крім того мають місце і природні монополії, які зменшують витрати суспільства. Антимонопольне законодавство повинно враховувати ці обставини.
Порівнюючи норми антимонопольного законодавства різних країн, рано чи пізно стикаєшся з фактом, що вони характеризуються значною схожістю. Це говорить про те, що в світі спостерігається загальна тенденція щодо врегулювання монополій, а також, що багато норм антимонопольного законодавства одних країн запозичені у інших. Для прикладу, багато краін світу запозичили основні положення антимонопольного законодавства у США. Проте кожна країна має свої особливості, що й відбилося на їх антимонопольному законодавстві. Зокрема значно різняться органи забезпечення його дотримання, частка ринку, яку повинна охоплювати компанія, щоб вона стала монополією.
В Україні, на відміну від інших країн, виникли “соціалістичні” монополії ще за часів СРСР. Тому антимонопольне законодавство України має свої особливості. Свій розвиток воно почало із прийняттям Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” 18 лютого 1992р, в якому викладено суть і основні принципи антимонопольного регулювання. Цей закон, а також Закон України “Про Антимонопольний комітет України" визначають правовий статус Антимонопольного комітету України як спеціального органу, який забезпечує контроль за дотриманням антимонопольного законодавства. Слід відзначити, що антимонопольне законодавство України є подібним то світового і відстоює основні принципи світового антимонопольного врегулювання.
Список літератури
1. Закон України “Про Антимонопольний комітет України" // Відомості Верховної Ради України 1993, №50, ст.472
2. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” від 18 лютого 1992р. // Відомості Верховної Ради України - № 21 - ст.296
3. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”
4. Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: Ділова Україна, 1996. - 352 с.
5. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів - К.: Вентурі, 1996 - 228 с.
6. Кузьмин Р.И. Хозяйственное право Японии: проблемы, теории и практики: Препринт доклада Института экономико-правовых исследований АН Украины. - Донецк, 1993. - 32 с.
7. Гражданское и торговое право капиталистических государств: учебник - М., 1993 - с.178-186.
8. Сухотин О.В., Богачев В.Н. и др. Монополизм и антимонопольная политика - М., 1994. - с.175-178
9. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 - 864 с.
10. Barnes, James A. Law For Business / T. M. Dworkin Ed 4th - Homewood; Boston IRWIN, 1991, 908 m. p.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Правові засади антимонопольної (конкурентної) політики України. Значення антимонопольного законодавства для державного регулювання економіки, юридична відповідальність за його порушення. Антимонопольне законодавство в ринковій економіці зарубіжних країн.
магистерская работа [156,7 K], добавлен 02.12.2010Поняття, мета, методи та форми державного впливу на господарську діяльність. Антимонопольний комітет України як орган, який забезпечує державний захист конкуренції. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства, напрями його вдосконалення.
курсовая работа [46,3 K], добавлен 18.09.2013Місце та роль Антимонопольного комітету України в системі органів виконавчої влади, його функції, напрямки діяльності й система органів. Державний контроль як функція управління у сфері конкуренції. Шляхи удосконалення конкурентного законодавства України.
дипломная работа [167,0 K], добавлен 01.04.2015Характеристика відповідальності за порушення норм аграрного законодавства в Україні. Майнова відповідальність, відшкодування збитків. Витратний метод визначення шкоди. Адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення аграрного права.
контрольная работа [38,8 K], добавлен 15.06.2016Поняття, підстави і види цивільно-правової відповідальності за порушення лісового законодавства України, система правопорушень. Особливості відшкодування шкоди. Роль суду у застосування майнової відповідальності за порушення лісового законодавства.
реферат [16,7 K], добавлен 06.02.2008Застосування дисциплінарної відповідальності за порушення законодавства про надра. Правові підстави цивільної та адміністративної відповідальності, відшкодування збитків. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства, суспільна небезпека.
реферат [19,7 K], добавлен 23.01.2009Поняття трудової відповідальності за порушення трудового законодавства і її види. Догана чи звільнення як основні методи дисциплінарних стягнень. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про працю. Види адміністративної відповідальності.
реферат [22,4 K], добавлен 22.03.2015Загальні та відмінні риси цивільної та адміністративної відповідальності. Особливості цивільної та адміністративної відповідальності за порушення чинного законодавства України в галузі електроенергетики. Державне регулювання енергетики в Україні.
дипломная работа [4,1 M], добавлен 02.07.2020Поняття та визначення юридичної відповідальності у природноресурсовому праві. Застосування юридичної відповідальності за порушення законодавства щодо водних об’єктів та їх ресурсів, земельного, гірничого, лісового законодавства та лісової рослинності.
дипломная работа [164,0 K], добавлен 18.02.2011Дисциплінарна, адміністративна та цивільна відповідальність за порушення земельного законодавства. Кримінально-правова відповідальність за забруднення або псування земель відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля.
реферат [26,8 K], добавлен 03.05.2009
