Співучасть у злочині

Умови за яких виконавець не підлягає відповідальності при добровільній відмові є аналогічними до загальних умов звільнення від відповідальності при добровільній відмові від вчинення злочину ст.. 17 КК. Згідно цієї статті добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину чи замаху на злочин , якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа , яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця , підлягає відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Організатор, підбурювач та пособник не підлягають відповідальності при добровільній відмові , якщо вони виконали одну з таких дій :

· відвернули вчинення злочину;

· своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.

Діяльність цих осіб повинна виражатись тільки у активних діях.

Відвернення вчинення злочину означає недопущення організатором, підбурювачем, пособником вчинення злочину виконавцем взагалі або недопущення ними доведення злочину виконавцем до кінця. Воно може бути здійснено шляхом умовляння , психічного чи фізичного примусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину та інших дій , які не дозволили виконавцю реалізувати злочинний намір Якщо вжитими організатором, пособником, підбурювачем заходами не вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то ці особи підлягають відповідальності як співучасники вчиненого злочину.

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинення злочину, причетних до нього осіб , особистість потерпілого та інші обставини , які мають значення для його відвернення. Воно має бути своєчасним і зроблене відповідним державним органам. Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному випадку, але за будь0яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у державних органів залишалася можливість припинити вчинення злочину, не допустити настання злочинного результату.[28.132]

Таке повідомлення може бути усним чи письмовим , зробленим особисто чи через посередника, безпосередньо керівнику цього органу чи представнику цього органу який перебуває при виконанні службових обов'язків.

Якщо звернення співучасників до державних органів з повідомленням про злочин, що готується чи вчиняється , не було своєчасним, воно не звільняє їх від кримінальної відповідальності, але може бути визнане судом обставиною , що пом'якшує покарання.[17]

Отже, крім розглянутих питань виникають так звані спеціальні питання відповідальності за співучасть такі як ексцес виконавця; безнаслідкова співучасть; невдале підбурювання чи пособництво;добровільна відмова співучасників.

6. Причетність до злочину

Причетність до злочину - це дія чи бездіяльність , яка хоч і пов'язана зі здійсненням злочинної діяльності іншою особою , але не є співучастю через відсутність об'єктивної і суб'єктивної спільності зі злочинною діяльністю такої особи. [ 10 с. 35].

Діяльність , яка утворює причетність до вчинюваного іншою особою злочину, хоча і має певний зв'язок із таким злочином але вона : 1) не є складовою частиною об'єктивної сторони цього злочину ; 2) причиново не обумовлює його злочинний результат ; 3) не утворює єдності наміру особи , яка вчинила злочин, і особи , яка причетна до його вчинення.

Суспільна небезпека причетності до злочину обумовлюється тим , що вона створює умови для вчинення злочинів, нейтралізує діяльність суду, органів досудового слідства та дізнання зі своєчасного виявлення , припинення та розкриття злочинів. На відміну від співучасті діяльність осіб, причетних до злочину, не перебуває у причинному зв'язку із вчиненням злочину, не зумовлює діяльність виконавця і настання суспільно небезпечних наслідку.

Причетність має зв'язок із злочином , але не причинний. Вона виникає у зв'язку із здійсненням закінченого злочину. Небезпека причетності багато в чому залежить від небезпеки закінченого злочину. Однак відповідальність осіб причетних до злочину , самостійна незалежна від відповідальності осіб , що здійснили злочин або спинились на стадіях попередньої злочинної діяльності.

Виділяють такі види причетності до злочину;

1. заздалегідь не обіцяне (т тобто не обіцяне до закінчення злочину) приховування злочину;

2. заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочиним шляхом;

3. заздалегідь не обіцяне потурання злочину;

4. заздалегідь обіцяне ( тобто обіцяне до закінчення злочину ) недонесення про злочин.

Перші три види причетності є самостійними злочинами і тому тягнуть за собою кримінальну відповідальність. А четвертий вид недонесення , воно взагалі злочином не вважається.

Розглянемо ці види причетності.

Приховування злочину - це активна діяльність особи по приховуванню злочинця і знарядь вчинення злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом. Такий приховувач несе відповідальність за ст. 396ККУ. Ця стаття встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування лише тяжких або особливо тяжких злочинів. Приховування злочинів середньої чи невеликої тяжкості кримінальній відповідальності не підлягає. Також згідно ч.2 ст. 396 не підлягають відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени сім'ї особи, яка вчинила злочин, а також її близькі родичі. [18,640c]

Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом - це активна діяльність особи, що виявляється у купівлі чи іншій оплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна. Мова іде лише про дії, заздалегідь не обіцяні. Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні , то вони утворять пособництво згідно ст.27 ч.5. Придбання і збут , що не були заздалегідь обіцяні до закінчення злочину, тягнуть за собою відповідальність за самостійний злочин за ст. 198 - як вид причетності до злочину. Даний злочин передбачає знання суб'єктом того, що придбане ним майно здобуто злочинним шляхом, тобто в результаті злочину, крадіжки чи розбою. [26]

Потурання - це невиконання особою покладених на неї обов'язків по запобіганню чи припиненню злочину. Потурання характеризується бездіяльністю особи, тобто не вчиненням нею необхідних для припинення злочину дій, як у конкретному випадку ця особа повинна була і могла вчинити, щоб не допустити вчинення злочину. Потурання можливе на стадії незакінченого злочину. Невчинення певних дій , які особа за своїм статусом повинна була вчинити , після закінчення злочину не може визнаватись потуранням і за наявності підстав може розглядатись як інший вид причетності чи інший вид злочинної діяльності. [19,544c]

Правова оцінка потурання, як і приховування злочину, значною мірою залежить від суб'єктивного моменту, а саме : чи було воно заздалегідь обіцяним. Якщо потурання було заздалегідь обіцяним і його змістом було усунення перешкод для вчинення злочину , воно утворює співучасть у злочині, у вигляді пособництва. Якщо така обіцянка була дана після закінчення злочину, відповідальність настає за самостійний злочин у випадках передбачених КК. Якщо потурання не було заздалегідь обіцяним , воно може бути визнаним службовим зловживанням ( ст. 364, 423 КК ). Умисне не припинення злочину, що вчиняється підлеглим , утворює спеціальний склад військового злочину і потребує кваліфікації за ст. 426 КК. [ 10, 35 c].

Недонесення виражається у неповідомленні органам державної влади про злочин, що готується чи вже вчинений. Недонесення - це пасивна діяльність і злочином не визнається. Лише якщо в діях особи містяться ознаки іншого самостійного злочину, вона підлягає кримінальній відповідальності.

Отже, суспільна небезпека причетності до злочину обумовлюється тим , що вона створює умови для вчинення злочинів, нейтралізує діяльність суду, органів досудового слідства та дізнання зі своєчасного виявлення , припинення та розкриття злочинів. На відміну від співучасті діяльність осіб, причетних до злочину, не перебуває у причинному зв'язку із вчиненням злочину, не зумовлює діяльність виконавця і настання суспільно небезпечних наслідку.

Висновки

Таким чином, співучасть у злочині характеризується умисною формою вини, що передбачає наявність умислу кожного із учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності); наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, єдність наміру всіх співучасників вчинити один і то й самий злочин, єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на досягнення загального злочинного результату.

Єдність наміру всіх учасників (співучасників) щодо спільності їхніх дій і єдиного злочинного результату не означає обов'язкового збігу їх мотивів: злочинна діяльність кожного із співучасників може бути викликана різними спонуканнями.

Отже, співучасть - це особлива форма скоєння злочину умисно двома і більше способами, що має вищий рівень суспільної небезпеки.

Об'єктивними ознаками співучасті :

1) участь у злочині двох чи більше осіб

2) спричинення одного і того самого, єдиного для всіх співучасників. злочинного результату,

3) причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і єдиний злочинний результат.

Суб'єктивною ознакою є умисел співучасників, якій включає:

1) взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного або когось із них,

2) усвідомлення кожним із співучасників того. що він своїми діями спільно з діями Інших вчиняв злочин або сприяв його вчиненню.

3) бажання або свідоме допускання настання єдиного злочинного результату.

Форми співучасті розрізняють:

1) за об'єктивною ознакою - проста і складна співучасть,

2) за суб'єктивною ознакою - співучасть без попередньої змови, співучасть з попередньою змовою, злочинна організація та необхідно не законодавчо не закріплену форму: організоване злочинне угруповання.

Відповідно до СТ.І9 КК співучасниками злочину є:

1) виконавець,

2) організатор,

3)підмовник,

4) пособник.

Причетність до злочину може проявлятись в:

1)заздалегідь не обіцяному прихованні злочину,

2) недонесенні про злочин,

З) потуранні вчиненню злочину.

Список використаних джерел та літератури

1.Кримінальний кодекс України.-Х:ТОВ”Одіссей”,2006.-13с.

2. Кримінальне право України. Загальна частина // за ред. проф. Л. С. Матишевського. -К.:Юрінком Інтре. 1997.-500с.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-є видання \ за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка - К.: Атіка, 2004.- 36c.

4. Кримінальне право України. Загальна частина підручник за ред. Бажанова - К. “ Юрінком Інтер “ 2002 р.35c.

5. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України. Науково-практичний посібник.- Київ:“Вища школа”.- 2001. - С.95.

6. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении.- М.: Юрид. лит.- 1974. - С.206.

7. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Атіка,2004.- 488 с.

8. Коновалов В. Что такое организованая преступная група? //Законность.-1993.-№8.-С. 25.

9. Кваша О. Обґєктивні ознаки діяльності організатора злочину //Право України. - 1999. - №1. 25c

10.Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. За ред. М.І.Мельника, В.А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - 352 с35.

11. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. Ч.2. Виды соучастников и формы соучастия в преступлении.-Учен. тр./СвЮИ.-1962.-т.5.-С.274.

12. Фріс П. Л. Кримінально - правові та кримінологічні ознаки організованої злочинної групи. Збірник статей викладачів юридичного факультету. Випуск 1. Ів.Франківськ - Коломия, 1997. -190с.

13. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України. Науково-практичний посібник.- Київ:“Вища школа”.- 2001. - С.95.

14. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении.- М.: Юрид. лит.- 1974. - С.206.

15. Царегородцев А.М. Ответственность организаторов преступлении.- Омск: Омская высшая школа милиции.-1978. - С.108.

16. Фріс П. Л. І знову про відповідальність за організовану злочинну діяльність, Право України. 1995. №1с. 39.

17. http://www.bibliofond.ru/view.aspx

18. Сучасне кримінальне право України : Курс лекцій \ А.В. Савченко, В.В. Кузнецов, О.Ф.Штанько - К.: вид. Паливода А.В.,2005.- 640 с.

19. Кримінальне право: Навч. посіб. / М.М. Тітов, А.О. Ляш.- К.: Ун-т “Україна”, 2005.- 544 с.

20. http://shpargalka.org.ua/r/1/1220.html

21.Часопис Київського університету права 2010/3,випуск 43 ст.241

22..Часопис Київського університету права 2010/3,випуск 44cт.113-114

23.. Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України //ПравоУкраїни.-2001.-№11.-С.69-74.

24. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 / За ред. М.І. мельника, М.І. Хаврашока. - К.: Каннон, А.С.К., 2001р.-ст.234

25. Постанова Пленуму Верховного Суду №9 від 7 липня 1995 р. "Про судову практику у справах про бандитизм”.

26. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N10 “Про судову практику у справах про злочини проти власності”

27. Постанова Пленуму Верховного Суду №4 від 27 березня 1992 р. "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини".

28. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -- К.: Каннон, 2001.- Ст132

Размещено на Allbest.ru