У сфері права миру в ісламський доктрині міжнародного права можна виділити практично ті само галузі, що й у відповідному європейському праві - торгівлі, посольських і договірних відносин.

Із розвитком, а згодом занепадом Арабського халіфату, зростанням мусульманського світу виникає потреба в налагодженні відносин із європейським світом. Це відбивається й у відповідних змінах у теорії міжнародного права. Її дослідники навіть поділяють історію ісламського міжнародного права на добу експансії та добу співіснування, що настала після закінчення хрестових походів, реконкісти та утворення Оттоманської імперії в Туреччині.

Особа посла в мусульманському праві народів вважалася священною. Можна вказати на досить численну дипломатичну практику мусульманських держав у період XIII-XVI століть (посольства Венеції, Франції у Каїрі чисельністю іноді понад 50 осіб).

З часів взаємодії з європейським Середземноморським регіоном активно розвивається міжнародна торгівля мусульманських держав. Це потребує чіткого врегулювання статусу торговців, майна, товарів тощо. Особливо жваво велася торгівля між мусульманськими країнами та християнськими містами й країнами Середземноморського регіону. Так склалася система капітуляцій, що закріплювалась у договорах правителів мусульманських країн із містами Амалфі, Венецією, Генуєю, Пізою, Барселоною, королями Франції тощо. В таких договорах закріплювалися право вільної торгівлі між сторонами, розв'язання правових суперечок за правом сторін, функції офіційних торговельних представників, статус приватних купців, доля товару та відповідні привілеї або податки тощо. У системі капітуляцій між мусульманськими країнами й торговельними містами європейського Середземномор'я було закріплено, що консул від європейської сторони є суддею у справах між християнами, покровителем і захисником своїх співгромадян (функція подібна до інституту проксена в античності) та керівником самоврядної або автономної торговельної факторії чи колонії своєї країни або міста.

Розвиваються відносини й у ширшому спектрі співробітництва між мусульманськими та християнськими державами, укладаються широкомасштабні договори про союз, дружбу, воєнну підтримку (договір 1292 року між султаном Мамелюків Єгипту та Сирії Аль-Ашраф Халілем і Королем Арагону Доном Джеймсом ІІ Справедливим, у якому останній виступає і як представник двох інших християнських королівств - Кастилії та Португалії). В XVI столітті особливого розвитку набули відносини Оттоманської імперії з державами Європи - Францією, Англією, Річчю Посполитою та іншими.

Отже, основи ісламського розуміння міжнародного права закладаються в період становлення цієї релігійно-правової системи. Згодом тлумачення мусульманською доктриною основних засад права, що регулює міжнародні відносини, протягом тривалого часу не зазнає істотних змін.

Висновки

Особлива група норм утворюють галузь «сийар», яка регулює взаємовідносини мусульманської держави на міжнародному рівні. Це, зокрема, регламентація питань війни і миру, включаючи визначення підстав і меж ведення «джихаду» - священної війни з відступниками і ворогами ісламу, порядок розподілу воєнної здобичі, відносини мусульманської общини з представниками інших релігій, особливостей правового статусу різних груп населення в залежності від їх ставлення до ісламу. Отже, ця галузь об'єднує як норми міжнародно-правового характеру, так і приписи, що регулюють відносини виключно в межах держави. Мусульманське право, на відміну від інших правових систем, включає і норми міжнародного права як правила, що сформульовані у внутрішніх джерелах, а не вироблені шляхом міжнародного співробітництва.

Отже, мусульманське міжнародне правову по суті, не відрізняється від інших галузей права. Його норми є загальнообов'язковими і забезпечуються такими ж засобами, як і всі інші правила поведінки шаріату.

Список літератури

1. Будда. Конфуций. Магомет. - М., 2001.

2. Давид Рене. Основные правовые системе современности. - М., 2008.

3. Кнапп В. Крупные системы права в современном мире. Мусульманское право. Структура основные понятия. - М., 1984. Коран. - М., 2000.

4. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение юридическая география мира. - М., 1993.

Размещено на Allbest.ru