Правові засади виборів в Україні

На стадії підготовки референдуму відбувається також широка кампанія по роз'ясненню населенню мети референдуму, змісту питань, що виносяться на нього, ознайомленню з порядком голосування тощо. Відповідно до ст. 8 Закону про референдум, громадянам, політичним партіям, громадським організаціям, масовим рухам, трудовим колективам надається право вільної агітації за прийняття закону або іншого рішення, що виноситься на референдум, а також проти прийняття закону чи рішення.

Всі рішення щодо референдуму, а також проекти законів, інших рішень, які виносяться на референдум, підлягають опублікуванню засобами масової інформації. Останні висвітлюють хід підготовки і проведення референдуму, їхнім представникам гарантується вільний доступ на всі збори і засідання, пов'язані з референдумом, і одержання інформації.

Найбільш відповідальну стадію референдуму становить голосування і визначення підсумків референдуму. Саме на цій стадії виявляється воля народу і відбувається ухвалення закону чи іншого рішення. Тому суворе і неухильне дотримання вимог процедури, всіх процесуальних гарантій набуває тут особливого значення. Для забезпечення повної свободи волевиявлення на референдумі Законом передбачена система певних заходів і правових гарантій щодо організації і проведення голосування, які сприяють дотриманню таємниці голосування, недопущенню різних порушень законодавства.

У загальному порядку голосування проводиться в день референдуму із 7 до 20 години. Також існує процедура дострокового голосування, голосування у місцях перебування громадян, коли вони за станом здоров'я або з інших причин не можуть прибути в приміщення для голосування.

Голосування відбувається у спеціально відведених і обладнаних за законом належним чином приміщеннях. Кожний громадянин голосує особисто.

Бюлетені для голосування заповнюються голосуючим у кабіні або кімнаті для таємного голосування.

Законом передбачається низка вимог щодо змісту і форми бюлетенів.

Важлива роль у здійсненні контролю за дотриманням встановленого порядку голосування належить громадськості.

Третя стадія референдного процесу завершується підбиттям підсумків голосування на референдумі.

2г) Поряд з терміном ”референдум” у міжнародно-правових документах, законодавчих актах зарубіжних країн та юридичній літературі використовується також термін ”плебісцит” Хоча законодавство України і не використовує даний термін, слід мати на увазі, що в деяких державах під плебісцитом розуміють усі види голосування (наприклад, ФРН), або лише голосування, за допомогою якого виборчий корпус висловлює свою підтримку окремій особі, або політиці, яку вона проводить (наприклад, Франція).

В міжнародному праві плебісцит розглядається як один із видів народного голосування, що застосовується при опитуванні населення певної території щодо її належності тій чи іншій державі. Одночасно у літературі висловлюється позиція, що ніякої різниці між референдумом і плебісцитом з формально-юридичної точки зору немає.

Прийняте рішення вважається рішенням народу і його юридична чинність нерідко вище юридичної чинності законів, прийнятих парламентом.

Рішення може прийматися за допомогою стверджувальної або негативної відповіді на поставлене питання; за допомогою вибору між різними варіантами запропонованого рішення (народний вибір - зустрічається рідко).

Голосування виборців називають ще плебісцитом (від латинського "plebiscitum" - рішення народу). З погляду юридичного, розходжень немає - це повні синоніми. З погляду стилю - плебісцитом називають референдум із питань, що мають для країни або регіону доленосний характер: питання про державну приналежність, супурчні території, про форму правління, про подальше існування правлячого режиму, про довіру лідеру країни тощо.

Іноді в літературі зустрічається термін всенародне опитуванння (зокрема, так його характеризувала сталінська конституція СРСР 1936 р.) [7]. Поняття опитуванння припускає, що результати не мають обов'язкового значення ні для привселюдної влади, ні для громадян.

У деяких країнах, наприклад, у Швеції існуючий інститут іменується консультативним референдумом. Болгарське законодавство на основі Конституції 1971 р. використовує термін "народне опитуванння" як обобщающий для референдуму і всенародного обговорення законопроектів. Бразильська Конституція (ст.14) серед засобів здійснення народного суверенітету називає і референдум і плебісцит. У ст. 49 (п. XV) їх Конституції визначено предмет плебісциту, але не референдуму. Значить тут референдум носить консультативний характер, а плебісцит - вирішальний.

Використана література

1. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради Української РСР, 1990, № 3, ст. 429.

2. Конституція України: Прийнята на п'ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.

3. Закон України ”Про всеукраїнській та місцеві референдуми” // Відмості ВРУ, 1991, № 33, С. 904--922.

4. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібник. -- К., Атіка, 2000.

5. Основи конституційного права України. Під ред. проф. В.В. Копєйчикова. К., Юрінком Інтер, 1998.

6. Тодика Ю.М., Клименко Г.Б. Основи конституційного права: Навч. посібник. Харків, Консул. 1998.

7. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник. Київ, 2006.

8. Шаповал В. Основний Закон України і референдум//Право України. - 2000.

Размещено на Allbest.ru