Рецидив злочинів та його правові наслідки

4) продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК.

Так, якщо винний вчинив крадіжку, здійснивши задумане в декілька прийомів, його дії охоплюються, за відсутності інших кваліфікуючих ознак, ч. 1 ст. 185; якщо особа передає обумовлену суму хабара частинами, то має місце один продовжуваний злочин, що підпадає під ознаки ч. 1 ст. 369. Або, нарешті, якщо хтось отримав певну суму грошей на придбання для підприємства певних товарів, але розтратив цю суму, програвши її в казино протягом кількох днів, має місце продовжувана розтрата, відповідальність за яку передбачена ч. 1 ст. 191. Початком продовжуваного злочину слід вважати вчинення першого з числа декількох тотожних діянь. Тотожними є однакові за ознаками складу злочину діяння. Закінченням продовжуваного злочину є момент вчинення останнього із задуманих злочинних діянь, тобто досягнення тієї спільної, єдиної мети, якої прагнув досягти винний.

Продовжувані злочини відрізняються від триваючих злочинів. Якщо триваючий злочин - це безперервне здійснення особою складу певного злочину, то продовжуваний злочин припускає наявність двох або більше самостійних злочинних діянь, відділених одне від одного певним проміжком у часі. Триваючий злочин - це безперервний злочин, а продовжуваний - ніби "перерваний" злочин. Крім того, триваючий злочин характеризується вчиненням однієї дії або бездіяльності. Продовжуваний злочин складається з декількох (двох або більше) тотожних злочинних діянь.

Складений злочин. Складений злочин (його іноді називають складним), як очевидно з самого визначення, складається з двох або більше злочинних діянь, що утворюють, проте, один одиничний злочин.

У КК такі злочини передбачені в багатьох статтях. Звернемося до прикладів. Так, ст. 257 передбачає відповідальність за бандитизм, тобто напад збройної банди на державні, громадські організації або окремих громадян. Неважко помітити, що тут в одному складі об'єднані склади незаконного зберігання (носіння) зброї і нападу (насильства над особою, зґвалтування, знищення майна, заволодіння чужим майном). Або розбій - ст.187, який складається з насильства над особою (погроза вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень) і заволодіння майном. Втеча (ст. 393), поєднана з насильством над вартою, містить у собі два склади: сама втеча і насильство (наприклад тілесне ушкодження). Перевищення влади, поєднане з насильством над потерпілим (ст. 365), складається з двох злочинів: самого перевищення влади і насильства (наприклад побоїв, катувань), застосованого до потерпілого. Нарешті, зазначимо ще хуліганство, поєднане з опором представникові влади (ст. 296), яке складається з двох злочинів - самого хуліганства і опору, тощо.

Якщо проаналізувати ці приклади, можна зробити висновок, що законодавець об'єднує в один склад декілька злочинних діянь, які утворюють, якщо їх розглядати ізольовано, самостійні злочини. Далі законодавець об'єднує ці самостійні делікти в один єдиний злочин, виходячи з органічного зв'язку, типовості таких об'єднань у практичній дійсності. Наприклад, втеча з місць позбавлення волі майже завжди супроводжується насильством над вартою, хуліганство типово поєднується з опором представникові влади або громадянину, що виконує громадський обов'язок по припиненню злочину, тощо.

Тому такі діяння і розглядаються як один одиничний злочин і тягнуть за собою відповідальність за однією статтею (частиною статті). Наприклад, хуліганство, поєднане з опором представникові. влади, кваліфікується за ч. 3 ст. 296, втеча з-під варти, поєднана з насильством, - за ч. 2 ст. 393, зґвалтування з застосуванням тілесних ушкоджень - за ст. 152 тощо.

Отже, можна визначити такі ознаки складеного злочину:

1) він складається з двох або більше злочинних діянь;

2) кожне з цих злочинних діянь, якщо розглядати його окремо, самостійно, ізольовано, утворює окремий злочин, містить ознаки самостійного складу злочину;

3) окремі злочини внаслідок органічної єдності, типовості їх зв'язків, поширеності розглядаються законодавцем як один одиничний злочин;

4) одиничний злочин охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК, тобто передбачений у диспозиції закону як один складений злочин.

Таким чином, складений злочин - це злочин, який складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх відокремлено (ізольовано), являє собою самостійний злочин, але внаслідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК.

Злочини, що кваліфікуються за наслідками. У чинному КК передбачена низка складів злочинів, які в літературі називаються "злочини, що кваліфікуються за наслідками", "злочини, що характеризуються наявністю додаткових тяжких наслідків" або "злочини, що кваліфікуються наявністю додаткових тяжких наслідків". Зазначеною термінологією, що в принципі ідентична, намагаються показати специфіку таких злочинів. До них належать, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК); умисне знищення або пошкодження чужого майна громадян, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК);

угон або захоплення повітряного судна, що спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. ст. 278 КК), тощо.

При аналізі конструкції складів цих злочинів очевидно, що в них є два наслідки: основний (проміжний) і додатковий (похідний). Ці наслідки настають хронологічно (послідовно) один за одним, в результаті вчиненого особою діяння. Так, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, можна подати в такій схемі: діяння - наслідок у виді тяжкого тілесного ушкодження - наслідок у виді смерті потерпілого. Подібна схема виявляється завжди при аналізі будь-якого злочину, що кваліфікується за наслідками. Причому основний (проміжний) наслідок тягне за собою додатковий (похідний) наслідок, тому що містить у собі реальну можливість настання цього похідного наслідку. Діяння безпосередньої "участі" у настанні додаткового наслідку не бере. Воно породжує проміжний наслідок, а той у свою чергу викликає наслідок похідний.

Наявність проміжного наслідку в цих злочинах відрізняє їх від будь-якого іншого діяння, що спричиняє настання наслідків. Так, ч. 2 ст. 139 КК передбачає відповідальність за ненадання допомоги хворому медичним працівником, що спричинило смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки. Цей злочин не може бути віднесено до злочину, кваліфікованого за наслідками, тому що в передбаченому делікті відсутній проміжний наслідок. Смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (наприклад, важка хвороба) тут є результатом самого діяння, а не проміжного наслідку.

Таким чином, якщо немає проміжного наслідку - немає і злочину, кваліфікованого за наслідками.

Існують також інші особливості цих злочинів: наявність двох безпосередніх об'єктів, опосередкований характер причинного зв'язку, як правило, подвійна змішана форма вини, які мають важливе значення для їх характеристики, але випливають із головної, суттєвої їх ознаки, якою є наявність проміжного і похідного наслідку.

Аналіз окремих видів одиничних злочинів свідчить про те, що вони є найважливішим "інструментом" для пізнання інституту множинності злочинів:

1. Поняття і характеристика видів одиничних злочинів дають нам можливість усвідомити, з яких структурних елементів складається сама множинність злочинів. Остання містить у собі різноманітні комбінації, "набори" одиничних злочинів - простих одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних, складених і злочинів, кваліфікованих за наслідками.

2. Поняття і види одиничних злочинів мають велике значення при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

3. Характеристика окремих видів одиничних злочинів необхідна для відмежування від деяких близьких до них видів множинності (наприклад, складених злочинів - від сукупності злочинів, продовжуваних злочинів - від повторності злочинів тощо). Про це йтиметься в наступних параграфах цього розділу.

Після викладеного є всі підстави приступити до характеристики окремих видів множинності: повторності злочинів, сукупності злочинів і рецидиву злочинів.

4. Правові наслідки рецидиву злочинів

Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.

Ст. 35 встановлює випадки, коли повторність, сукупність та рецидив злочинів мають кримінально-правове значення. Ці види множинності злочинів враховуються при:

1) кваліфікації злочинів;

Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка вчиненого діяння на підставі встановлення тотожності його ознак з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою Особливої частини КК України, та правове закріплення цього у встановленій законом формі .

Кваліфікація злочинів - це кримінально-правова оцінка вчиненного діяння на підставі встановлення тотожності його ознак з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою

Особливої частини КК України та правове закріплення цього у встановленій законом формі

У ПРОЦЕСІ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ

1.Здійснюється кримінально-правова оцінка фактичних обставин справи

2.Проводиться об'єктивна і повна оцінка фактичних обставин скоєного злочину

3.Зіставляються обставини скоєного злочину з кримінально-правовою нормою

4.Кваліфікація злочинів є правовою підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності, застосування заходів процесуального впливу, пред'явлення обвинувачення, віддання до суду, призначення покарання та його виконання

Кваліфікація злочинів - це процес співвідношення ознак конкретного вчиненого діяння з моделлю злочину, якою є диспозиція норми, що визначає ознаки складу конкретного злочину. Це здійснюється з метою правильного застосування кримінального закону для вирішення завдань боротьби зі злочинністю.

Кваліфікація злочину - важливий елемент діяльності судових та правоохоронних органів, адвокатури.

Кваліфікація злочинів є правовою підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності, застосування заходів кримінально-процесуального впливу, пред'явлення обвинувачення, віддання до суду, призначення покарання та його виконання.

Теорією та практикою вироблені правила кваліфікації злочинів, основні з яких сформульовані М. Й. Коржанським і полягають у тому, що:

- всі фактичні ознаки скоєного повинні відповідати юридичним ознакам складу злочину;

- ознаки конкретного злочину повинні бути відмежовані, відокремлені від суміжних складів злочину;

- до скоєного злочину завжди повинна бути застосована та кримінально-правова норма, яка найбільш повно містить його ознаки;

- при конкуренції загальної та спеціальної норм застосовується спеціальна норма;

- кваліфікований склад злочину має перевагу перед основним складом;

- більш тяжка кваліфікуюча ознака має перевагу перед менш тяжкою і поглинає її;

- кожна наступна стадія завершення злочину поглинає попередню;

- умисел завжди поглинає необережність. Будь-яка вища форма вини поглинає нижчу;

- якщо один злочин є способом вчинення другого, складовою частиною його об'єктивної сторони, то перший з них поглинає другий.

- при конкуренції самостійної окремої норми і норми, яка передбачає відповідальність за співучасть в більш тяжкому злочині, застосовується норма про відповідальність за співучасть.

2) призначенні покарання;

3) вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності, а також від покарання у випадках, передбачених КК.

Наявність повторності, сукупності та рецидиву злочинів виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. ст. 45--48.

Наявність рецидиву у поєднанні із засудженням до позбавлення волі має своїм наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, до двох третин строку покарання, призначеного судом , та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, до половини строку покарання, призначеного судом

Наявність рецидиву, пов'язаного із вчиненням після умовно-дострокового звільнення і протягом невідбутої частини покарання нового умисного злочину, має наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, до трьох четвертих строку покарання, призначеного судом (п. З ч. З ст. 81), та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, до двох третин строку покарання, призначеного судом.

Збільшення мінімальних строків, що їх винний повинен відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, у деяких випадках рецидиву передбачається також і щодо осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років

За певних умов вчинення нового злочину, який разом з раніше вчиненим злочином (злочинами) становить повторність чи сукупність, призводить до переривання строку давності притягнення до кримінальної відповідальності {ч. З ст. 49) або ж строку давності виконання обвинувального вироку (ч. 4 ст. 80), внаслідок чого віддаляється можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності або від відбування покарання за раніше вчинений злочин.

Висновок

Отже, дослідивши тему, можна зробити наступні висновки:

Множинність злочинів - це вчинення особою одного чи декількох діянь, які складають два чи більше самостійних злочинів.

Ознаки множинності:

1) кожне з діянь, що складають множинність, повинно бути -злочином, а не адміністративним чи дисциплінарним проступком.

Не буде множинності коли злочин складає декілька окремих правопорушень, кожне з яких не є кримінальне караним діянням

2) діяння які складають множеніть повинні мати ознаки двох або більше самостійних складів злочинів.

Множеність має місце при вчиненні різнорідних злочинів

3) кожне діяння, що складає множеність повинно тягти за собою кримінально-правові наслідки у вигляді можливості притягнення до кримінальної відповідальності або врахування його при призначенні покарання.

Від множинності злочинів слід відрізняти одиничні злочини які можуть бути простими і складними Прості одиничні злочини складаються з однієї дії або бездіяльності (у формальному складі) або дії чи бездіяльності і суспільно-небезпечних наслідків (у матеріальному складі) До складних одиничних злочинів належать.

1)злочини, об'єктивний бік яких характеризується двома різнорідними діями;

2)злочини, які кваліфіковані наявністю додаткових тяжких наслідків,

3) складні триваючі злочини.

Видами множиності злочинів є-

1. Повторність злочинів.

2. Сукупність злочинів.

3. Рецидив злочинів.

Повтореність злочинів буває загальною та спеціальною. Загальна повтореність має місце тоді, коли у різний час скоєно два або більше злочинів. Ці повторність для кваліфікації не суттєва, але її може врахувати суд і цін призначенні покарання як обтяжуючу обставину. Спеціальна повтореність - це скоєння особою у різний час двох або більше тотожних чи однорідних злочинів. При цьому скоєння двох тотожних злочини завжди є чистою повторністю, яка кваліфікується за однією статтею КК України, а скоєння двох однорідних злочинів - за двома і більше сталями КК України. Видами повторності є неодноразовість, систематичність і промисел.

Другим видом множинності злочинів є сукупність злочинів, тобто скоєння особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями особливої частини КК України, за жоден з яких особу не було засуджено. Сукупність злочинів поділяється на ідеальну та реальну. Під ідеальною сукупністю розуміють скоєння однією дією кількох самостійних злочинів.

Реальна сукупність має місце тоді, коли особа послідовно скоює кілька злочинних дій, кожна з яких є самостійним злочином.

Третім видом множинності є рецидив злочинів. У широкому розумінні рецидив - це будь-яке повторне скоєння злочину. Такий рецидив називається кримінологічним, і повністю збігається з повторністю злочинів. Кримінальне право особливу увагу приділяє легальному рецидиву, під яким розуміється скоєння нового умисного злочину особою, яка має непогашену або не зняту судимість за умисний злочин.

Легальний рецидив поділяється на загальний, спеціальний і особливо небезпечний.

Загальний рецидив ~ це скоєння нового умисного злочину особою, що мас судимість за умисний злочин.

Спеціальний рецидив - це скоєння нового тотожного або однорідного злочину особою, яка має судимість за такий злочин.

Особливо небезпечний рецидив - це скоєння особою нового умисного злочину особою. Особливо не6езпечний рецидив може бути кваліфікаційною ознакою злочину у випадках, спеціально передбачених статтями Особливої чистини КК України.

Цей вид рецидиву впливає на індивідуалізацію відповідальності (ст. 97), тягне особливий порядок призначення судом покарання (ст.81), особливий порядок відбуття покарання у вигляді позбавлення волі і звільнення від нього (ст 63, 81), не перерву перебігу строку давності (ст.80, 89).

Множинність злочинів має такі юридичні наслідки:

1) діяння кваліфікується по кількох статтях чи частинах однієї статі особливої частини

2) діяння кваліфікується по тій чистині статті яка передбачає склад з обтяжуючими обставинами.

3) зміна порядку призначення та умов відбуття покарання.

У випадку коли закінчені строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, погашення чи зняття судимості, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання у зв'язку з актами амністії чи помилування - питання про множиність злочинів не ставиться.

На мою думку, запобігти рецидивним злочинам можна, але дуже важко. Велика частина злочинців, які несуть покарання за тюремними стінами (а там своє життя), після звільнення не стає на праведний шлях. Скоюють злочини з метою помсти, тому що саме з них також дуже сильно знущались на “зоні”. Як було вже зазначено, потрібно проводити відповідні заходи для засуджених, зокрема допомагати з їх працевлаштуванням. Однак на даний момент багато підприємців та роботодавців бояться брати їх на роботу, оскільки людина, яка понесла покарання, легко може створити суперечливу ситуацію, що може призвести до непоправного. Також, як вже було зазначено, гостро постає питання із житлом. Адже люди, які виходять із “страшних стін”, не мають даху, не мають грошей на їжу і на одяг, і тому користуються нагодою заробити “легкі гроші”. І, зазвичай, знову потрапляють за грати. Крім того, в наш час гостро постає проблема державного фінансування виправних закладів, трудових колоній та колоній посиленого режиму, де і утримуються особливо небезпечні рецидивісти, які є великою загрозою для суспільства і його населення зокрема. Як вже було сказано, умови утримання ув'язнених вкрай погані, наприклад, в камері, призначеній для декількох чоловік, перебувають 10-12 ув'язнених. Гігієна в місцях позбавлення волі також не на кращому рівні. І через це особа, яка погасила свою судимість, має чимало невиліковних хвороб, таких, як туберкульоз кісток, легень і т. д. Як свідчить статистика, кожний другий, звільнений з-під варти, має різні ступені захворювань. Наприклад, із 20 тисяч ув'язнених, які на даний час відбули покарання, - половина, а це більше 63%, - хворі, в тому числі на ВІЛ, СНІД тощо. Отже, можна підбити підсумки. Для того, щоб запобігти вчиненню нових рецидивних злочинів, потрібно створити належні умови для тих, хто відбуває покарання. Хоча я особисто з цим не дуже погоджуюсь.

Список літератури

1. Яковлев A.M. Борьба с рецидивной преступностью. -- М., 1964; Б ы т к о Ю.И. Понятие рецидива преступлений. -- Саратов, 1978; Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозирование). -- Харьков, 1980; П а н ь к о К.А. Вопросы общей теории рецидива в советском уголовном праве. -- Воронеж, 1988 та ін.

2. Б ы т к о Ю.И. Учение о рецидиве преступлений в российском уголовном праве: история и современность: Автореф. дис. док. юрид. наук. -- Н.Новгород, 1998. -- С. 10.

3. Большая советская энциклопедия. -- Третье изд. -- М., 1973. -- Т. ГЗ. -- С. 94.

4. Б ы т к о Ю.И. Понятие рецидива преступлений. -- С. 30.

5. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. -- М., 1995.

6. . Немировский Э.Я. Привычная и профессиональная преступность и новый УК / Изучение преступности и пенитенциарная практика. -- Вып. 2. -- Одесса, 1928. -- С. 106.

7. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -К.: Каннон, А.С.К. -2001.

9. Постанова Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р.

10. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень від 17 січня 1995 р.

11. Практика судів України в кримінальних справах. 1993-1995. - К., 1995.

12. Гриневич В. Практичні аспекти відмежування тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, від вбивства через необережність // Юридичний журнал. -№3. -2005.

13. Кримінальна відповідальність за вбивство через необережність: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 [Електронний ресурс] / О.В. Гороховська; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. -- К., 2003. -- 18 с.

14. Кримiнальне право України : Особлива частина : Пiдручник / За ред. М.I. Бажанова та iн. - 2-ге вид. - К. : Юрiнком Iнтер, 2005. - 543 с.

15. Кузнєцов В. О. Кримiнальне право України : Загальна та Особлива частини : навч. посiбник для студентiв вузiв / [В. О. Кузнєцов, М. П. Стрельбицький, В. К. Гiжевський]. - К. : Iстина, 2005. - 379 с.

16. Селецький, Станiслав Iванович. Кримiнальне право України : особлива частина : навч. посiб. для студ. юрид. вузiв i юрид. ф-тiв / С. I. Селецький. - К. : Центр учбової л-ри, 2007. - 503 с.

17. Хохлова I. В. Кримiнальне право України : Особлива частина : навч. посiб. / I. В. Хохлова, О. П. Шем'яков. - К. : Центр навч. л-ри, 2006. -688с. 12. Фрiс, Павло Львович. Кримiнальне право України : Загальна частина : / П. Л. Фрiс. - К. : Центр навч. л-ри, 2004. - 360 с

18. Таганцев Н.С. О повтореній преступленій. -- СПб., 1867. -- С. 61.

19. Сергевский Н.Д. Русское уголовное право (пособіе къ лекшямъ). -- СПб., 1911. -- С. 366-367.

20. Познишеъ СВ. Основнія начала науки уголовнаго права. Общая часть уголовнаго права. - М., 1992. - С. 630-631.

21. Кистяковскій А.Ф. Элементарный учебникъ общаго уголовнаго права съ подробнымъ изложеніемь началъ русскаго уголовнаго законодательства. -- Кіевь, 1891. -- С. 608.

22. П.Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекцій. Часть Общая. -- Т. II. -- СПб., 1902. -- С. 1361-1363; Г е р н е т М.Н. Избранные произведения. -- М., 1974. -- С. 551 та ін.

23. К у ф а е в В. Рецидивисты (повторно обвиняемые) / Преступный мир Москвы. -- М., 1924. -- С. 102.

24. Гродзинский М.М. Рецидив и привычная преступность // Право и жизнь. -- Кн. 5, 6. - М., 1923. - С. 50-68.

25. Б ы т к о Ю.И. Учение о рецидиве преступлений в российском уголовном праве: история и современность. -- С. 23; У т е в с к и й Б. Рецидив и профессиональная преступность / Проблемы преступности. -- Вып. 3. -- М., 1928. -- С. 102-109.