Становлення та розвиток кримінології

Інтеракціонізм (учення про взаємодію). Згідно з цією концепцією, причини злочинності можна подати схематично. Ядром концепції є постулат про те, що злочинна поведінка - це результат взаємодії особи та середовища. Зауважимо, що радянська кримінологія свого часу значно збагатилась ідеями інтеракціоністів, насамперед, щодо пояснення механізму вчинення конкретного злочину, що є наслідком зіткнення особи, котра має негативні нахили, із несприятливою життєвою ситуацією.

Стигматизація (таврування) - це психологічні й соціальні наслідки оголошення людини злочинцем. У результаті засудження людини (особливо, коли їй призначено покарання у виді позбавлення волі) їй немов би ставиться ганебне "тавро" особи другого сорту, що до того ж є небезпечною для суспільства. Таврування виявляється в негативному ставленні довколишніх до раніше засудженого, а також у внутрішньому засвоєнні людиною ролі злочинця. Особливе значення надається психологічній переорієнтації особи, що зазнала відчуження законослухняних громадян і зблизилась зі стилем життя інших злочинців. Концепція стигматизації має важливе значення не тільки для теорії, а й для формування кримінальної політики, та особливо для виправлення правової свідомості значної частини громадян.

У нашому суспільстві ідея помсти помітно поширена. Люди звикли бачити у злочинцеві не члена суспільства, що зробив помилковий крок, а ворога. Пояснення, що такі погляди примножують злочинність, повинні стати невіддільною складовою правової пропаганди.

Від початку 60-х рр. XX ст. у західних країнах та США значного поширення набули прикладні кримінологічні дослідження. Так, виникло кілька напрямів, які вивчають злочинність молоді, злочини, що вчиняються в сім'ї, організовану та "білокомірцеву" злочинність. Відповідні дослідження організовує та фінансує не лише держава, а й бізнесові структури, благодійні та інші організації. Це свідчить Не тільки про збільшення масштабу злочинності, що примушує залучати до боротьби з нею нетрадиційні сили, а й про все відчутнішу свідомість суспільства, що бажає вдосконалюватися.

Історія вітчизняної кримінології в 20-30-х рр. XX ст.

У перші роки радянської влади продовжували свою діяльність представники дореволюційної соціолого-правової науки (М. Гернет, С. Познишев, М. Ісаєв, О. Жижиленко).

У великих містах Росії було відкрито кримінологічні кабінети, зокрема, у Петрограді (1918р.),Саратові (1922 р.) та Москві (1923 р.). Аналогічні кримінологічні установи були створені й в Україні. У 1924 р. при Одеському будинку примусових робіт (тюрмі) за участю вчених університету було створено Кабінет з вивчення злочинності й особи злочинця з філіями в Харкові та Києві. Незабаром Кабінет став Всеукраїнським, а в 1930 р. перетворився на Всеукраїнський кримінологічний інститут у Харкові.

У цей період інтенсивно вивчалися соціологія злочинності та її види, особа злочинця, мотивація злочинної поведінки, здійснювалися цікаві дослідження, видавалися збірники наукових статей і монографії: "Моральна статистика" (М. Гернет, 1922 р.),"Преступность и самоубийство во время войны и после нее" (М. Гернет, 1927 р.),"Юные правонарушители" (В. Куфаєв, 1924 р.),"Криминальная психология. Преступные типы" (С. Познишев, 1926 р.).

Всеукраїнський кабінет в Одесі щорічно з 1927 по 1930 рр. видавав збірник "Изучение преступности и пенитенциарная практика". У вивченні злочинності того часу брали участь і практичні працівники суду, прокуратури, ОГПУ, НКВС, а також студенти.

Для кримінологічних досліджень тієї пори були характерними порівняна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розібратися не тільки в зовнішніх криміногенних факторах, а й у характеристиках особи правопорушника. Широко використовувалися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія рефлексів М. Бехтерєва та І. Павлова. Усе це суперечило сталінському режимові й не вписувалося в офіційно визнані ленінські твердження про корінну причину злочинності.

Починаючи з 1929 р. і до середини 30-х років XX ст., українська радянська кримінологія зазнала нищівного розгрому. Приводом стало обвинувачення низки російських й українських учених у пропаганді ідей Ч. Ломброзо, що призвели до закриття кримінологічних кабінетів і перетворення інститутів з вивчення причин злочинності в установи, які досліджували лише питання карної політики та кримінального права. Це ознаменувало ліквідацію кримінології як "буржуазної лженауки". Її викладання у вищих школах припинилося, проблеми запобігання злочинам знову перейшли до науки кримінального права.

Відродження кримінологічної науки в 60-х рр. ХХ ст.

Кримінологічна наука відроджувалася поступово, починаючи з XX з'їзду КПРС. У пресі почали з'являтися статті, у яких наголошувалося на необхідності відновлення досліджень злочинності й розробки запобіжних заходів. Помітно пожвавилася робота кафедр кримінально-правових дисциплін юридичних факультетів щодо вивчення різних аспектів злочинності та її детермінації.

Із 1957 р. проблеми кримінології почали вивчати на юридичних факультетах університетів і юридичних інститутів, секторах філософії та права низки Академій наук союзних республік. У 1957 р. було створено Всесоюзний науково-дослідний інститут (НДІ) криміналістики при Прокуратурі СРСР, а в 1963 р. - Всесоюзний НДІ з вивчення причин і розробки заходів запобігання злочинності при Прокуратурі СРСР. У1964 р. в юридичних вищих закладах освіти було введено курс кримінології.

У 60-х рр. XX ст. були опубліковані важливі наукові праці з кримінологічної тематики, зокрема: С. Остроумова "реступность и ее причини в дореволюционной России (1960 р.); О. Сахарова О личности преступника и причинах преступности в СССР" (1961 р.); О. Герцензона Предмет и метод советской криминологии (1962 р.); П. Михайленко, И. Гельфанд Предупреждение преступлений - основа борьбы за искоренение преступности" (1964 р.); А. Герцензон "Введение в советскую криминологию" (1965 р.); П. Михайленко Причини рецидива и борьба с ним в УССР" (1965 р.), "Борьба с преступностью в Украинской ССР" (в 2-х томах, 1966-1967 рр.), "Предупреждение преступности несовершеннолетних в УССР" (1967р.),"Профилактическая деятельность районных (городских) органов милиции и следственных аппаратов при них" (1968 р.); В. Кудрявцев Причинность в криминологии (1968 р.); И. Карпец "Проблема преступности" (1969р.); Н.Кузнецова "Преступление и преступность" (1970р.); П. Михайленко, И. Гельфанд "Рецидивная преступность и ее предупреждение органами внутренних дел" (1970 р.); Г. Аванесов "Теория и методология криминологического прогнозирования" (1972 р.) тощо.

У 1966 рр. виходить перший підручник з радянської кримінології, підготовлений Всесоюзним інститутом з вивчення причин і розробки заходів запобігання злочинності.

3. Кримінологія в Україні

Наприкінці 60-х рр. XX ст. в Україні кримінологія почала відроджуватися в Київській вищій школі МВС СРСР (нині Національна академія внутрішніх справ України) та значною мірою це було пов'язано з ім'ям професора П. Михайленка. Тоді при Київській вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабораторію, значну частку серед тематики якої становили кримінологічні проблеми. Нині на базі цієї лабораторії при Національній академії внутрішніх справ України функціонує НДІ, який уперше опублікував у відкритому виданні кримінальну статистику України з 1972 по 1993 рр.

Координацію кримінологічних досліджень здійснював відділ кримінально-правових та кримінологічних проблем Інституту держави і права Академії наук УРСР. Наукові співробітники цього відділу наприкінці 60-х - початку 70-х рр. проводили широкі кримінологічні дослідження в різних містах України. У результаті цього були підготовлені та видані колективні монографії: "Попередження правопорушень неповнолітніх" (1967 р., відп. ред. М. Міхеєнко); "Боротьба з правопорушеннями і злочинністю" (1969 р., відп. ред. І. Лановенко); "Кримінально-правова боротьба з хуліганством" (1971 р., відп. ред. Ф. Лопушанський); "Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність" (1971р., відп. ред.І. Лановенко); "Теоретичні проблеми попередження правопорушень неповнолітніх" (1977 р., відп. ред. Ф. А. Лопушанський).

У цей час також була опублікована низка індивідуальних монографій, зокрема: І. Лановенком "Боротьба зі злочинами проти трудових прав і безпеки виробництва" (1977 р.), О. Свєтловим "Боротьба з посадовими зловживаннями (1970 р.). Значна увага приділялася підготовці навчально-методичної літератури для службового користування працівників правоохоронних органів. Так, за участю співробітників відділу був виданий навчальний посібник "Розслідування та попередження злочинів" (1970 р.).

Кафедри кримінології створено в Харківському юридичному інституті (нині Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого), Національній академії внутрішніх справ України, Одеській юридичній академії.

Розвиток кримінології в незалежній Україні

В Україні з 1991 р. відбулися суттєві соціально-економічні зміни. Почався перехід від командно-адміністративної системи господарювання до ринкової, від тоталітарної держави до правової. Та непослідовність, якою супроводжувався обраний шлях, обернулася негативними наслідками для життя народу. Невтішні результати реформування економіки призвели до спаду виробництва, розростання до загрозливих розмірів "тіньової" економіки, хронічних взаємонеплатежів, незахищеності вітчизняного товаровиробника й інших негараздів, які загострили соціально-економічну та криміногенну ситуацію в Україні.

Отже, саме життя висунуло перед сучасною українською кримінологією низку складних завдань, що не могло не позначитися на предметі, тематиці та методиці наукових досліджень. Нині реорганізується система кримінологічних закладів, які дісталися в спадок від радянських часів, створюються нові дослідницькі центри. Уже на початку 90-х рр. XX ст. почали функціонувати спеціалізовані науково-дослідні установи. При Академії правових наук України в 1995 р. створено Науково-дослідний інститут вивчення злочинності. Один із трьох його відділів проводить власні кримінологічні дослідження. В Інституті держави і права НАН України роботу в цьому напрямку продовжує відділ кримінально-правових і кримінологічних проблем. Крім того, на відповідних кафедрах юридичних вишів країни працюють групи науковців, планові дослідження яких теж мають кримінологічне спрямування.

У 1971 р. на базі Київської вищої школи МВС СРСР була створена науково-дослідна лабораторія Всесоюзного науково-дослідного інституту МВС СРСР, яку очолив професор П. Михайленко, а згодом - відомий кримінолог професор А. Закалюк. Відтак лабораторія зазнала багато реорганізацій, у 1997 р. на базі цієї установи був створений Науково-дослідний інститут проблем боротьби зі злочинністю.

Функції координації в цій сфері покладені на Координаційне бюро з проблем кримінології, що створене при Академії правових наук України в 1995 р. Його завдання полягають: у плануванні й узгодженні фундаментальних і прикладних досліджень; у підготовці науково-педагогічних кадрів через аспірантуру (ад'юнктуру) та докторантуру; у забезпеченні навчально-методичною літературою юридичних вишів і факультетів, де читається курс кримінології; в організації проведення наукових семінарів, конференцій, симпозіумів тощо.

У1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої - об'єднання та координація зусиль учених і практичних працівників задля розвитку кримінології.

Основні напрямки розвитку кримінології на сучасному етапі.

За ініціативою Кримінологічної асоціації України, Академії правових наук України та Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, за участю національних кримінологічних асоціацій країн СНД та Східної Європи ЗО листопада 2000 р. в м. Києві пройшов 1-й з'їзд кримінологів України. Констатуючи істотні зрушення в організаційному забезпеченні кримінологічних досліджень в Україні після створення в травні 1998 р. Кримінологічної асоціації України, з'їзд визнав за необхідне:

) підвищити рівень координації наукових досліджень кримінологічного напрямку, вдосконалити їхній зміст і посилити практичну спрямованість подальшого розвитку міжнародного співробітництва в галузі кримінологічних досліджень, здійснити заходи щодо впровадження їхніх результатів у практику;

2) удосконалити кримінологічну підготовку кадрів працівників судових та правоохоронних органів;

3) визначити перспективи розвитку кримінологічних досліджень та їхнього організаційного, інформаційного та методичного забезпечення;

4) визнати, що головною метою є проведення кримінологічних досліджень в Україні та впровадження їхніх результатів у практику, забезпечення прав і свобод людини, інтересів організованого на демократичних засадах суспільства, сприяння становленню правової держави.

В Україні нині проводиться низка кримінологічних досліджень, які охоплюють такі важливі проблеми, як:

- теорія та практика профілактики злочинів;

- значення "фонових" явищ у генезі злочинності;

- аналіз кількісних і якісних показників злочинності;

- удосконалення організації та методики кримінологічних досліджень;

- вивчення суб'єктивних детермінантів суспільно небезпечних діянь;

- узагальнення позитивного досвіду запобігання злочинам у зарубіжних країнах тощо.

У цьому напрямку плідно працюють відомі вітчизняні кримінологи - Ю. Александров, В. Борисов, В. Голіна, В. Глушков, І.Даньшин, О. Джужа, А. Закалюк, О.Костенко, Ф.Лопушанський, П. Михайленко, С. Тарарухін, І. Туркевич та ін.

У зв'язку з цим необхідно відзначити також плідну діяльність секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права імені Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при Президентській координаційній раді з боротьби з корупцією та організованою злочинністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові.

Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми організованої та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання запобігання злочинності, запобігання та прогнозування рецидивної злочинності, кримінальної психології. Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповідне місце в системі правоохоронних органів.

Висновок

У розвитку кримінологічної науки розрізняють три основні періоди: класичний, що тривав з другої половини XVIII ст. до останньої третини XIX ст.; позитивістський - з останньої третини XIX ст. до 20х років XX ст.; сучасний - з 30х років XX ст. дотепер.

Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвіти періоду переходу від феодалізму до капіталізму (XVII-XVIII ст.). Він передував, а потім супроводжував перетворення в державному, суспільному та духовному житті, що зумовлювались буржуазно-демократичними революціями в Європі.

Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах так званої класичної школи кримінального права, яку заснував дворянин Ч. Беккаріа з Мілана. Основні положення свого вчення він сформулював у праці «Про злочини і покарання».

Недолік класичної школи полягає в тому, що в центр обґрунтування кримінального покарання вона ставила злочин, а особу злочинця не лише відсувала на другий план, а й взагалі ігнорувала.

Методологічною основою кримінологічних вчень позитивістського періоду була філософія позитивізму, яка виникла в першій третині ХІХ ст. і намагалася зібрати позитивний, кількісно визначений матеріал про різні аспекти життя суспільства.

Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба у глибоких кримінологічних теоріях і побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним з крайніх проявів зла і потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.

До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм і стигматизація.

В Україні кримінологія почала відроджуватися в Київській вищій школі МВС СРСР (нині Національній академії внутрішніх справ України) і значною мірою це було пов'язано з ім'ям професора П. Михайленка. У 1964 р. він у співавторстві з І. Гельфандом написав монографію «Попередження злочинів - основа боротьби за викорінення злочинності». Того часу при Київській вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабораторію,значну частку серед тематики якої посідали кримінологічні проблеми. Нині на базі цієї лабораторії при Національній академії внутрішніх справ України функціонує НДІ, який вперше опублікував у відкритому виданні кримінальну статистику України з 1972 по 1993 р.

У 1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України,завдання якої полягає в об'єднанні й координації зусиль вчених і практичних працівників щодо розвитку кримінології.

У цьому зв'язку необхідно зазначити також плідну діяльність секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права ім. Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при Президентській координаційній раді з боротьби з корупцією та організованою злочинністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові.

Сьогодні потребують серйозного вдосконалення методики прогнозування злочинності, визначення тенденцій її розвитку в Україні в цілому та окремих регіонах на найближчу і далеку перспективу, що позитивно позначиться на науковій обґрунтованості планування боротьби з нею. Це саме стосується і прогнозування індивідуальної злочинної поведінки для її раннього попередження.

Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми організованої та професійної злочинності, економічної злочинності,злочинності неповнолітніх і молоді, питання попередження злочинності, попередження та прогнозування рецидивної злочинності, кримінальної психології. Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповідне місце в системі правоохоронних органів

Список використаних літературних джерел

1. Алексеев А. И., Аргунова Ю. Н., Ванюшкин С. В., Демидов Ю. Н., Долгова А. И. Криминология: Учебник для юрид. вузов / А.И. Долгова (ред.). -- М. : ИНФРА-М-Норма, 1997. -- с.51

2. Баляба Александр Владимирович, Виленская Элеонорра Владимировна, Дидоренко Эдуард Алексеевич, Розовский Борис Григорьевич. Криминология: приглашение к дискуссии / Луганский ин-т внутренних дел МВД Украины; Институт экономико-правовых исследований НАН Украины. Луганск : РИО ЛИВД, 2000. -- с. 38

3. Бурлаков В.Н. Криминология ХХ века. - СПб: Юрцентр пресс, 2000.

4. Ван-Кан Ж. Экономические факторы преступности. М., 1915. С. 42

5. Даньшин І. М., Голіна В. В., Кальман О. Г., Лисоєд О. В. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / І.М. Даньшин (ред.). -- Х. : Право, 2003. -- с.52