Це, досить “нейтральне ”, в класовому розумінні, визначення є більш відповідним до тієї ролі яку відіграє право в сучасних розвинутих країнах. Звичайно вплив “класового ” чинника не можна зовсім відкидати, особливо в деяких країнах де класове розшарування є ще досить помітним. Але він уже не так чітко виражений, як це було раніше, а право все більше “враховує ” інтереси всіх громадян, а не лише представників “вибраних ” класів.

ВИСНОВКИ

Розглянуті питання про державу і право, роль особи та їх співвідношення віддавна відносяться до числа основних і гостро дискусійних у державознавстві. Це викликано рядом причин, уже зазначених у вступі, але головними з них є те, що, по перше, названі питання прямо і безпосередньо зачіпають інтереси різних шарів, класів суспільства, політичних партій і рухів. По-друге, ніяка інша організація не може конкурувати з державою в різноманітті виконуваних задач і функцій, і ніякий інший суспільний інститут не має такої обов'язкової сили впливу на суспільство, підкріпленої владою держави як право. І разом вони, здійснюють самий визначний вплив на долю суспільства. По-третє, враховуючи, що “майже всі дослідники відзначають, що право існує тільки там, де суспільство неоднорідне, складається з різних груп, класів, станів, народностей і інших соціальних утворень не тільки зрізними, але і з конфронтуючими, що зіштовхуються груповими і приватними інтересами ” і право і держава існують як механізм узгодження цих інтересів, часто антагоністичних. По четверте, держава і право - дуже складні, багатогранні, динамічні і внутрішньо суперечливі суспільно-політичні явища.

Як уже зазначалося, у системі соціального регулювання найважливіша роль належить правовому регулюванню. Але реалізація правового регулювання немислима без механізму держави, в той же час і сучасну державу немислимо уявити поза правовим регулюванням. Навпаки, чим цивілізованішою ставала держава чим демократичнішим політичний режим, чим саме суспільство ставало менш антагоністичним тим більш “життя ” держави “облачалось” в правову форму і тим більше в небуття уходять поза правові форми діяльності держави (безпосередньо директивні), а по суті сваволя держави і тим більш значущим ставало місце особи у співвідношенні права і держави.

Тому, держава і право нерозривні. Як надбудовні явища вони мають єдину соціально-економічну основу, у них багато в чому однакова доля, вони не можуть існувати і розвиватися друг без друга. Разом з тим держава і право розрізняються по своїй структурі, способам функціонування і т.п. Наприклад, якщо робоча, “механізмова” частина держави складається з органів і установ, у яких працюють люди, то центральна частина, "ядро" права - норми, що поєднуються в правові інститути, галузі. Держава входить у політичну систему суспільства як її стрижневий елемент, право - у нормативну систему.

Сучасна юридична наука вважає, що основними сферами впливу держави на право є правотворчість і (особливо) право-реалізація. Історичний досвід показує, що держава активна бере участь у правотворчості, однак абсолютизувати її роль у цьому процесі не можна. У такій абсолютизації саме і полягає корінний недолік юридичного позитивізму.

Держава в буквальному значенні не діє, не створює право, вона юридично оформляє і закріплює лише те, що вже дозріло в суспільстві у виді об'єктивних потреб, домагань - суспільних правових і моральних ідеалів і інших загальнозначущих факторів. Але так чи інакше, держава додає праву важливі властивості - формальну визначеність, загальнобов'язковість.

Ще більш значна роль держави в реалізації права, у перетворенні його в життя. Адже непрацююче, нереалізоване право мертве. Справді, яке значення мали би норми, скажемо, адміністративного чи карного права без правоохоронних органів? За правом завжди стоять авторитет і реальна сила держави. Разом з тим держава саме повинна строго дотримувати і виконувати правові розпорядження, а в реалізації права поряд з державою можуть і повинні активно брати участь і громадян, і інститути цивільного суспільства.

Отже, право без підтримки і впливу держави обійтися не може, але і сама держава об'єктивно має потребу в праві. Іншими словами, між ними складається стійкий функціональний взаємовплив.

Право юридично оформляє держава, регулює всі основні сторони його функціонування і тим самим додає державі і його діяльності легітимний характер. Воно регламентує порядок формування органів держави, закріплює їхню компетенцію й упорядковує їхні відносини між собою, підкоряє діяльність держави визначеному правовому режиму, установлює межі втручання держави в роботу інститутів громадянського суспільства, приватне життя громадян і т.д. За допомогою права визначаються вид примусових заходів, унаслідок чого воно стає правовим і контрольованим. Право - найважливіший і необхідний засіб юридичного спілкування з усіма суб'єктами права як усередині країни, так і за її межами, зі світовим співтовариством у цілому.

Список літератури

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року

Із змінами, внесеними Законом України №2222-ІV від 8 грудня 2004 року

2. Алексеев С. и др. Теория государства и права. М.: Юрист, 2001-578с

3. Андрущенко В., и др. Социальная философия. Харьков: Издательский центр “Единорог”. 2002.-685с.

4. Бабкіна О. В., та ін. Політологія. К.: “Академія”, 2001.-526с.

5. Башнін В. А., та ін. Філософія права. К.: Наукова думка, 2002.-472с.

6. Байтин М., и др. Теория государства и права: М.: Юрист, 2001.-771с.

7. Горлач Н. И., и др. Введение в политологию. Ч.1. Харьков: Региональный університет.Харьковский коллегиум. 1994.-245с.

8. История политических учений. Азаркин Н. Н., и др.. М.: Юрист, 1994.-139с.

9. История политических и правовых учений. Хрестоматия. Под ред. Демиденко Г. Г. Харьков: Факт, 1999.-1079с.

10. Кирилюк Ф.Українська політологія: витоки, еволюція. К.: Варта, 1995.-327с.

11. Копєйчиков В. В., та ін. Теорія держави і права. К.: Юринком интер, 2002.-368с.

12. Костицький М. В., та ін. Філософія права. К.: Юринком интер, 2000.-333с.

13. Кравчук М. В., Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права. Тернопіль, 2002-247с.

14. Лившиц Р. З. Теория права. Курс лекций. М.: Юрисит, 1999.-287с.

15. Марченко М. Н., и др.. Проблемы теории государства и права. М.: Юридическая література, 2001.-656с.

16. Общая теория государства и права. Академический курс. Под ред. М. Н. Марченко. М., 2001.: Юридическая література.-769с.

17. Основы права: Под ред. проф. В. Волкова - Донецк: Донецкий национальный университет, 2001.-485с.

18. Погоріло В. Ф., та ін. Конституційне право України. К. Наукова думка., 2002.-732с.

19. Подопригора А. Основы римського гражданского права. К.: Вентури, 1994.-287с.

20 Шевченко О. Історія держави і права зарубіжних країн. К.: Вентурі, 1995-255с

21. Скрипник О. Принципи соціальної та правової держави: Єдність чи конфронтація?// Людина і політика. 2001. №1,-с.138-139.

22. Арістотель. Політика. - М.: 1911.

23. Губа А.В., Письменицький А.А., Слинько Д.В. Теорія держави і права. Посібник для студентів - Харків, 2000.

24. Нерсесянц В.С. Правовий характер взаємовідносин особистості, суспільства і держави /Соціалістична правова держава: проблеми і судження - М.: 2000.