Державне соціальне страхування як система гарантій прав громадян на соціальне забезпечення
Державно-правові засади організації соціального страхування в Україні. Види соціального забезпечення. Основні принципи загальнообов’язкового соціального пенсійного страхування. Права громадян на соціальний захист та основні форми його забезпечення.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.11.2010 |
| Размер файла | 99,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Джерелами соціального страхування в Україні є відрахування підприємств, організацій і установ різних форм власності, кошти населення, бюджетні кошти та інші джерела.
З метою упорядкування системи соціального страхування та ефективного використання коштів створюються відповідні соціальні фонди, до яких належать Фонд соціального страхування України, Фонд сприяння зайнятості населення та інші. [5. ст.31]
2.2 Еволюція розвитку
14 січня 1998 року Президент України підписав прийняті Верховною Радою України Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Цей надзвичайно важливий для України нормативний акт, потребує окремого, детально виваженого вивчення і дослідження, оскільки містить багато важливих кардинальних положень. Однак нас, в даному випадку, цікавить соціальне страхування, як поняття взагалі: історія його виникнення, розвиток, сфера застосування.
Вивчаючи суспільні явища, необхідно, не забувати основного історичного зв'язку, дивитися на кожне питання з позицій міркування, як зазначене історичне явище виникло, які головні етапи в своєму розвитку це явище проходило, і в цьому аспекті дивитися, чим воно стало тепер. Отже, почнемо з історії.
Витоки соціального страхування знаходимо в середньовіччі, коли гірники Німеччини засновували спільні каси для підтримки потерпілих від нещасних випадків, нужденних членів. Але лише наприкінці XIX століття було створене широке соціальне страхування. Поштовхом для цього став швидкий індустріальний розвиток, внаслідок якого з'являлося все більше промислових робітників. Останні були в усіх відношеннях беззахисними, їх незначна заробітна плата не дозволяла створювати заощадження і в разі захворювання або нещасного випадку вони залишалися без нічого. Це соціальне питання хвилювало німецьку внутрішню політику. Тогочасний рейхсканцлер Отто фон Бісмарк заклав основу прогресивного соціального законодавства. Правда, це сталося скоріше із політичних міркувань, щоб "зв'язати руки" робітничому рухові, який набирав все більшої сили. Та, оглядаючись назад, слід зазначити, що завдяки цьому законодавству були закладені підвалини сучасного, зразкового соціального страхування також і для інших індустріальних країн.
У перші ж дні після буржуазно-демократичної революції 1917 року деякі із лікарняних кас висували вимогу про звільнення робітників від сплати страхових внесків.
У березні 1917 року відбулася перша петроградська страхова конференція, яка виробила програму основних вимог. Конференція приєдналася до ленінської страхової програми. Таким чином, вибір було зроблено. Уже 27 жовтня гі 1917 року рішенням II Всеросійського з'їзду Рад створюється спеціальний державний орган - народний комісаріат праці, що був покликаний здійснювати більшовицьку програму в галузі охорони праці і соціального страхування.
В 1928 році вперше вводяться пенсії за віком як особливий вид забезпечення по соціальному страхуванню. Спочатку такі пенсії були введені тільки для працівників-текстильників. У 1929 році забезпечення цими пенсіями розповсюдилося на робітників гірничої, металургійної промисловості, залізничного та водного транспорту.
У 1948 році на адміністрацію підприємств (установ) було покладено визначення стажу безперервної роботи при призначенні допомог по державному соціальному страхуванню, а також перевірку правильності призначення, обчислення і виплати допомог.
У 1953 році соціальне страхування було розповсюджено на всіх постійних, сезонних і тимчасових робітників машинно-тракторних і спеціалізованих станцій
14 липня 1956 року Верховною Радою СРСР було прийнято Закон про державні пенси Закон значно розширив коло осіб, що мали праве на пенсію і підвищив рівень пенсійного забезпечення.
У 1960 році внесено зміни в забезпечення пенсіями за вислугу років творчим працівникам академічних театрів і музичних колективів
9 квітня 1968 року Рада Міністрів СРСР своєю постановою встановила новий порядок планування коштів соціального страхування. Цією постановою підвищувалася зацікавленість колективів підприємств у подальшому зниженні втрат по тимчасовій непрацездатності, вдосконалювалася робота профспілок по соціальному страхуванню.
У 1979 році підвищено матеріальне забезпечення інвалідів з дитинства, а в 1981 році були здійснені соціальні заходи, спрямовані на посилення державної допомоги сім'ям, що мають дітей. Зокрема вводилися одноразові допомоги у випадку народження першої, другої і третьої дитини, підвищилися розміри допомог одиноким матерям; встановлена часткова оплата відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею одного року і т ін (Постанова ЦК КПРС і РМ СРСР від 22 січня 1981 року № 235 "Про заходи щодо посилення державної допомоги сім'ям, що мають дітей").
Постановою від 23 лютого 1984 року № 191 РМ СРСР і ВЦРПС затвердили основні умови забезпечення допомогами по державному соціальному страхуванню, у відповідності з якими Президія ВЦРПС 12 листопада 1984 року затвердила Положення про порядок забезпечення допомогами по державному соціальному страхуванню.
Подальші зміни пенсійного забезпечення знайшли своє відображення в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 22 травня 1985 року "Про подальше покращання пенсійного забезпечення робітників, службовців, членів колгоспів і їх сімей"
12 вересня 1986 року Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про підготовку нового Закону про пенсійне забезпечення громадян. І тільки з прийняттям Законів СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР" від 15 травня 1990 року і Закону "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців" від 28 квітня 1990 року завершився процес створення єдиної системи пенсійного забезпечення. Ці закони встановили єдині норми і умови пенсійного забезпечення для всіх категорій громадян. [15. с43-52]
Підсумовуючи вищевикладене, можна сказати, що в СРСР, в основному, діяла і розвивалася державна система соціального забезпечення. Вона охоплювала робітників, службовців, колгоспників, студентів, військовослужбовців, інших громадян, їх сім'ї. Складовою частиною системи соціального забезпечення було державне соціальне страхування.
Державне соціальне страхування в цій системі можна було виділити завдяки двом ознакам:
1) характерний специфічний метод створення коштів;
2) визначений контингент громадян, на обслуговування якого витрачаються ці кошти.
У державному соціальному страхуванні застосовувався метод створення відповідного фонду. Суть його в тому, що всі підприємства і установи в обов'язковому порядку сплачують за працюючих у них робітників і службовців певні платежі, які називаються страховими внесками. Їх розміри (в процентах до заробітної плати) встановлювались Радою Міністрів СРСР і диференціювалися по професійним спілкам. Страхові внески, що сплачувалися в зазначеному порядку, зосереджувалися в бюджеті державного соціального страхування, який був частиною державного бюджету країни. [21. с.398]
2.3 Правові форми соціального забезпечення
Соціальне забезпечення виступає в декількох організаційно-правових формах і видах, що пов'язано зі специфікою забезпечення окремих категорій громадян. Усі вони визначені Конституцією України, поточним законодавством і характеризують соціальне забезпечення з зовнішньої сторони - з боку його організації. [20. с.334]
В Україні, існують такі форми соціального забезпечення:
1) обов'язкове державне пенсійне страхування;
2) обов'язкове державне соціальне страхування працівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності;
3) соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету України;
4) забезпечення за рахунок коштів соціальних фондів підприємств, творчих об'єднань, благодійних організацій і приватних добровільних внесків громадян;
5) утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призначення;
6) адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів;
7) недержавне пенсійне забезпечення громадян згідно з договорами працівників з роботодавцями, недержавними фондами, приватними пенсійними системами. [3. ст.9]
Для кожної з цих форм соціального забезпечення, як правило, є специфічно: певний контингент забезпечуваних; джерела фінансування, з яких провадиться забезпечення; види забезпечення (обслуговування); органи, що здійснюють його.
Обов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється державою. Пенсійним фондом України, системою матеріального забезпечення непрацездатних громадян пенсіями, допомогами, іншими видами забезпечення й обслуговування, передбачених законодавством.
За рахунок коштів Пенсійного фонду виплачуються пенсії за віком, за інвалідністю, в разі втрати годувальника, соціальні пенсії відповідно до Законів України “Про пенсійне забезпечення ” і “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"., пенсії військовослужбовцям термінової служби, допомоги сім'ям з дітьми, інші види соціальних виплат, передбачені законодавством. [4. ст.45]
Управління пенсійним страхуванням і пенсійним забезпеченням покладено на Пенсійний фонд України і його обласні, міські управління та відділи в районах, містах і районні у містах, що утворюють загальну систему органів управління фінансами Пенсійного фонду.
Іншою суміжною формою соціального забезпечення є обов'язкове державне соціальне страхування працівників підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності. Ця форма являє собою систему забезпечення працівників і членів їх сімей у період соціально-трудових відносин з підприємством. Джерелом фінансування в даному випадку служить Фонд соціального страхування України.
Визначну роль у соціальному забезпеченні окремих категорій громадян відіграють благодійні фонди, діяльність котрих регламентується Законом України “Про благодійність і благодійні організації ” від 16 вересня 1997 р. [6. ст.292] Форми здійснення благодійної діяльності можуть бути різні: від надання благодійної допомоги у виді одноразової чи систематичної фінансової, матеріальної й іншої підтримки до прийняття на себе благодійними організаціями витрат з безкоштовного, повного чи часткового утримання об'єктів добродійності.
Утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призначення. Утримання непрацездатних громадян в установах соціального захисту являє собою самостійну форму соціального забезпечення за рахунок прямих асигнувань з державного бюджету. Вона належить до сфери послуг людей літнього віку.
Статус і форми діяльності інтернатних установ регулюються Типовим положенням про будинки інтернати для старих, інвалідів і дітей, затвердженим наказом Міністра соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 року.
Адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів.
Виділення адресної допомоги в самостійну форму соціального забезпечення непрацездатних громадян супроводжується посиленням правового регулювання цього виду допомоги. Останнім часом прийнято ряд нормативно-правових актів з цього приводу. Так, 1 червня 2000 року прийнято Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям”.
Недержавне пенсійне забезпечення громадян згідно з договорами працівників з роботодавцями, недержавними фондами, приватними пенсійними системами.
Реформування системи соціального захисту припускає встановлення додаткової недержавної пенсії, що буде забезпечуватися в основному за рахунок добровільних страхових внесків громадян недержавними пенсійними фондами. Такі фонди можуть створюватися роботодавцями чи приватними особами для недержавного пенсійного забезпечення працівників при виході їх на пенсію.
Недержавна пенсія відрізняється від державної тим, що її розмір можна встановити за власним бажанням. Він залежить від того, скільки грошей людина виплатила у фонд у вигляді внесків. Вкладники коштів у недержавні фонди не позбавляються державних пенсій, а лише одержують до них додатки.
Зовнішнім проявом волевиявлення сторін (пенсійного фонду і платника внесків) у сфері недержавного пенсійного забезпечення може стати пенсійний страховий договір між працівником і роботодавцем чи страховою компанією. Його змістом можуть бути відповідні пенсійні обставини (старість, утрата годувальника, інвалідність), настання яких буде обумовлювати виникнення права учасника договору (працівника) на додаткову недержавну пенсію. Висновок пенсійного договору може стати першим компонентом юридичного (фактичного) складу пенсійних правовідносин.
Усі існуючі форми організації соціального забезпечення непрацездатних громадян мають свої достоїнства і недоліки. Але всі вони доповнюють один одного й в цілому складають розгалужену систему соціального захисту населення. [13. с.53]
2.4 Види соціального забезпечення
Перелік видів забезпечення визначений Конституцією України (ст.46, 92).
Під видами соціального забезпечення розуміються соціальні виплати, пільги, послуги, надані непрацездатним громадянам чи безкоштовно, чи на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування.
Соціальні виплати надаються у вигляді пенсій (допомоги), у натуральному вигляді (одержання харчування, технічних засобів пересування, протезування, працевлаштування громадян, що частково втратили працездатність, розміщення непрацездатних у будинках для старих і інвалідів і т.д.).
Пенсії потрібно відрізняти від допомог із соціального забезпечення. Якщо для пенсій характерна регулярність виплат, то допомоги являють собою одноразові або періодичні, обмежені в. часі платежі.
На відміну від пенсії допомоги мають за соціальну мету не постійне забезпечення непрацездатного громадянина чи сім'ї, надання її (сім'ї) матеріальної допомоги в визначених законодавством випадках.
Третім видом соціального забезпечення є соціальні послуги, пільги побутового характеру. Законодавство називає такі з них, як оплата житлово-комунальних послуг, проїзд на транспорті, санаторно-курортне, медичне обслуговування і лікування, професійна реабілітація інвалідів, допомога сім'ям з дітьми та ін.
3. Обов'язкове державне соціальне страхування
3.1 Принципи загальнообов'язкового соціального пенсійного страхування
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється за принципами:
Ш законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
Ш обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності;
Ш права на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування осіб, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
Ш заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;
Ш рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування:
Ш диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу);
Ш солідарності та субсидування в солідарній системі;
Ш фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;
Ш спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу;
Ш державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;
Ш організації управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступності його діяльності;
Ш обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг;
Ш цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
Ш відповідальності суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм ЗУ "Про обов'язкове державне пенсійне страхування", а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків. [3. ст.7]
Пенси, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
3.2 Особи, які підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню
Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:
громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру;
члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент);
фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
До членів сімей фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, але разом з ним здійснюють підприємницьку діяльність і отримують частину доходу від заняття цією діяльністю;
особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності;
громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах, консульських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств та організацій (у тому числі міжнародних}, створених відповідно до законодавства України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);
громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств та організацій, міжнародних організацій, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);
особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на виборній посаді;
особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також в органах Міністерства внутрішніх справ України;
працівники воєнізованих формувань, особи начальницького і рядового складу фельд'єгерської служби спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань зв'язку та інформатизації, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, створеної відповідно до законодавства на постійній основі;
особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;
особи, які отримують щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", крім осіб, які отримують виплати у зв'язку зі смертю годувальника, та непрацюючих осіб, які отримують пенсії по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;
особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ, організацій (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії відповідно до законодавства);
особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства;
особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності;
безробітні в період отримання допомоги по безробіттю. [3. ст.11]
3.3 Права та обов'язки застрахованої особи та страхувальника
Застрахована особа має право:
отримати в установленому законодавством порядку свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі;
вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, утому числі в судовому порядку;
отримувати безоплатно у виконавчих органах Пенсійного фонду відомості, внесені до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку, в тому числі інформацію про пенсійні активи, що обліковуються на її накопичувальному пенсійному рахунку, та про призначення і здійснення пенсійних виплат за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду, та в порядку, визначеному цим Законом;
звертатися із заявою до територіального органу Пенсійного фонду про уточнення відомостей, внесених до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку;
обирати або змінювати в порядку, визначеному законом, страхову організацію, яка здійснює виплату довічних пенсій;
обирати порядок здійснення виплати пенсії;
оскаржувати в установленому законодавством порядку дії страхувальника, виконавчих органів Пенсійного фонду, їх посадових осіб та інших суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом;
залишатись учасником системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в разі тимчасового припинення до досягнення пенсійного віку сплати страхових внесків з дотриманням вимог цього Закону;
достроково розривати договір про добровільну участь у порядку, визначеному цим Законом;
інші права відповідно до цього Закону.
Застрахована особа зобов'язана:
пред'являти свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на вимогу страхувальника, посадових осіб виконавчих органів Пенсійного фонду;
надавати на вимогу страхувальника, територіального органу Пенсійного фонду документи, що засвідчують відомості, які мають бути занесені або містяться в її персональній обліковій картці в системі персоніфікованого обліку;
повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту їх виникнення;
укладати договір страхування довічної пенсії з обраною страховою організацією та не розривати цей договір протягом життя;
виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом, а також нормативно-правовими актами.
Страхувальник має право:
1) безоплатно отримувати від територіальних органів Пенсійного фонду інформацію, необхідну для виконання обов'язків, покладених на нього цим Законом;
2) отримувати від територіальних органів Пенсійного фонду підтвердження про одержання сплачених ним страхових внесків;
3) оскаржувати в установленому законодавством порядку рішення органів Пенсійного фонду та дії посадових осіб виконавчих органів Пенсійного фонду;
4) захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих осіб, у тому числі в суді.
Страхувальник зобов'язаний:
зареєструватися в територіальних органах Пенсійного фонду в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, як платник страхових внесків у десятиденний термін із дня:
o отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
o отримання дозволу на провадження нотаріальної та іншої діяльності;
o прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу;
o зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до закону державна реєстрація таких установ, організацій та відокремлених підрозділів не проводиться;
o укладення трудового договору з найманим працівником;
o зміни прізвища, ім'я та по батькові.
Страхувальник зобов'язаний зареєструватися в територіальних органах Пенсійного фонду незалежно від того, чи він фактично веде господарську діяльність та провадить розрахунки з оплати праці, чи ні;
вести облік виплат (доходу) застрахованої особи за кожним календарним місяцем та календарним роком, зберігати ці дані за період до 1 липня 2000 року протягом 75 років, а за період після цієї дати - протягом усього часу сплати страхових внесків та протягом п'яти років після припинення їх сплати на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форми документа, після чого дані передаються до архіву на належне зберігання протягом 70 років згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів України;
допускати посадових осіб виконавчих органів Пенсійного фонду до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірок;
подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом;
надавати безоплатно застрахованій особі та на вимогу - членам сім'ї померлої застрахованої особи відомості про заробітну плату (дохід), суми сплачених страхових внесків та інші відомості, що стосуються застрахованої особи та подаються до територіальних органів Пенсійного фонду;
нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески;
пред'являти на вимогу виконавчих органів Пенсійного фонду та застрахованих осіб, за яких страхувальник сплачує страхові внески, повідомлення про реєстрацію платника страхових внесків;
вимагати в разі прийому на роботу або укладення відповідного договору із фізичною особою пред'явлення нею свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;;
повідомляти територіальний орган Пенсійного фонду про прийом на роботу або укладення відповідного договору з фізичною особою, яка не зареєстрована в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (у тому числі вперше приймається на роботу) або не пред'явила на вимогу страхувальника свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, і подавати необхідні відомості та документи для реєстрації зазначеної особи;
отримати в територіальному органі Пенсійного фонду від імені фізичної особи, яку він зобов'язаний зареєструвати у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та видати його застрахованій особі;
повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду:
o про ліквідацію (реорганізацію) підприємства, установи, організації у десятиденний термін із дня прийняття відповідного рішення;
o про зміну облікових реквізитів підприємства, установи, організації, їх місцезнаходження, юридичної адреси в десятиденний термін із дня виникнення відповідних змін;
o про відкриття або закриття поточних рахунків у банках чи в органах Державного казначейства України, які використовуються для здійснення відповідної діяльності;
o про чисельність найманих працівників, розмір їх заробітної плати (доходу) за встановленою формою звітності;
o про зміну відомостей, що вносяться до системи персоніфікованого обліку, про застраховану особу, за яку або на користь якої ним сплачуються страхові внески, у десятиденний термін із дня одержання цих відомостей;
виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. [3. ст.16,17]
3.4 Фонд соціального страхування
Фонд соціального страхування є найбільшим за обсягами коштів та напрямками фінансування видатків. Його основними завданнями є: забезпечення надходжень і акумуляція збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, інших видів допомоги, встановлених законодавством, а також на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працюючих та їхніх сімей; здійснення заходів щодо забезпечення виплат допомог та інших витрат тощо.
Основними джерелами Фонду є:
– збір на обов'язкове соціальне страхування (крім збору на обов'язкове соціальне страхування у разі безробіття);
– надходження за путівки на санаторно-курортне лікування та оздоровлення;
– добровільні внески підприємств, організацій, установ і фізичних осіб;
– інші надходження,
Збір на обов'язкове соціальне страхування є головною статтею доходної частини Фонду соціального страхування України.
Суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, філії, відділення та інші підрозділи суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, розташованої на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади, сплачують збір на обов'язкове соціальне страхування до Фонду в розмірі 4% від фактичних витрат на оплату праці. Підприємства, установи й організації, на яких працюють інваліди, цей збір до Фонду соціального страхування сплачують з витрат на оплату праці за винятком фактичних затрат на оплату праці інвалідів.
Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси і фізичні особи, які працюють на умовах трудового контракту (договору), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок, сплачують збір на обов'язкове соціальне страхування на рахунок Фонду на добровільних засадах. [16. с.31]
Розглянемо детальніше розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування:
1) у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:
для роботодавців - 2,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;
для найманих працівників - від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян: 0,25 відсотка - для найманих працівників, які мають заробітну плату нижче 150 гривень; 0,5 відсотка - для найманих працівників, які мають заробітну плату більше 150 гривень;
2) на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття:
для роботодавців з 1 січня 2001 року - 2,0 відсотка, з 1 липня 2001 року - 2,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;
для найманих працівників - 0,5 відсотка суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому. числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;
3) для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі обов'язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають, з 1 січня 2001 року - 5,5 відсотка, з 1 липня 2001 року - 6,0 відсотка суми оподатковуваного доходу (прибутку), у тому числі: 3,0 відсотка - на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
з 1 січня 2001 року - 2,5 відсотка, з 1 липня 2001 року - 3,0 відсотка - на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення. медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за основним місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виходячи з можливостей Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття установити, що виплати, передбачені частинами другою та четвертою статті 23, абзацом другим частини першої та частиною другою статті 28, частиною першою статті 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", встановлюються в розмірі не нижче ніж 11 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи. Виходячи з можливостей Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності установити, що виплата, передбачена статтею 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", встановлюється в розмірі не нижче ніж 64 відсотки прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Розмір допомоги на поховання з усіх видів загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюється у розмірі не нижче ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи. [2. с.22-23]
4. Права громадян на соціальний захист та основні форми його забезпечення
Громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Громадяни України мають право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Громадяни України мають у сфері соціального захисту інші права, встановлені Конституцією України, Соціальним Кодексом та іншими законодавчими актами України.
У разі виникнення відповідних підстав громадяни мають право на:
надання матеріального забезпечення у разі настання тимчасової або постійної втрати працездатності;
допомогу у працевлаштуванні та матеріальну допомогу на час вимушеного безробіття;
охорону здоров'я, медичну допомогу;
надання житла безоплатно або за доступну плату;
безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. [1. ст.46,92]
Підставою виникнення прав громадян в сфері соціального захисту є настання обставин, які утруднюють або унеможливлюють самостійне задоволення громадянином своїх потреб або потреб своєї сім'ї.
У випадках, визначених законодавством, право на соціальний захист виникає за умови участі громадянина в системах соціального страхування.
Реалізація права на соціальний захист громадян здійснюється через:
1. участь всіх працюючих громадян у соціальному страхуванні;
2. організаційні та фінансові гарантії держави щодо матеріального забезпечення громадян у системі соціального страхування;
3. створення державою умов для ефективного і доступного задоволення потреб у соціально-культурних та житлово-комунальних послугах;
4. соціальну допомогу найменш захищеним категоріям населення;
5. утворення об'єднань громадян з метою здійснення соціального захисту та захисту своїх прав у цій сфері.
Здійснення соціального захисту має забезпечити громадянину достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, включаючи достатнє харчування, одяг, житло.
При здійсненні соціального захисту має забезпечуватись право громадянина на повагу до його гідності, невтручання в його особисте і сімейне життя, а також на нерозповсюдження конфіденційної інформації.
Базовими державними гарантіями щодо забезпечення права на соціальний захист є:
можливість безоплатного отримання соціальних послуг на мінімально гарантованому державою рівні;
надання громадянам гарантованого рівня матеріального забезпечення та соціального обслуговування, що визначається на підставі соціальних нормативів.
Основні види виплат по соціальному страхуванню:
Кошти Фонду соціального страхування використовуються на:
– виплату застрахованим допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітності і пологах, при народженні дитини, а також на поховання;
– фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення працюючих та членів їх сімей;
– фінансування (дотація) дитячих оздоровчих таборів, студентських оздоровчо-спортивних таборів і позашкільне обслуговування, часткове утримання санаторіїв-профілакторіїв, що перебувають у віданні професійних спілок;
– створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання послуг працюючим особам:
– покриття витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням обов'язкового державного соціального страхування. [14. с.5-22]
Допомоги з тимчасової непрацездатності виплачуються застрахованим по соціальному страхуванню на основі лікарняних листків, що видаються лікувальними установами працюючим робітникам і службовцям. Розмір допомоги залежить від кількості днів непрацездатності, середньої заробітної плати (доходу), причини втрати працездатності.
При визначенні суми допомоги враховується причина тимчасової втрати працездатності, а також перелік категорій, які мають право на пільгові умови її призначення.
Допомога по вагітності і пологах виплачується застрахованим по соціальному страхуванню жінкам за час дородової і післяродової відпустки, виходячи з середньоденної заробітної плати і тривалості відпустки по вагітності і пологах.
Допомога при народженні дитини за рахунок коштів соціального страхування нараховується застрахованим жінкам у разі народження дітей у розмірі чотирьох мінімальних зарплат на кожну дитину. В окремих випадках може нараховуватися додаткова допомога.
Допомога на поховання за рахунок Фонду державного соціального страхування виплачується сім'ї померлого, або особі, яка здійснила поховання у разі смерті громадянина, що перебуває у трудових відносинах з підприємством, організацією чи установою; працівника, який втратив роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією підприємства, установи чи організації, скороченням чисельності або штату працівників, за яким зберігалась середня заробітна плата за попереднім місцем роботи на період працевлаштування, але не більше як три місяці; особи, яка не перебувала у трудових відносинах, але сплачувала страхові внески; аспіранта, докторанта, клінічного ординатора, студента вищого навчального закладу очної форми навчання, учня ПТУ у розмірі, встановленому чинним законодавством (150 грн.).
У разі смерті пенсіонера допомога виплачується за рахунок коштів, з яких виплачувалася пенсія, при смерті безробітного - за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення. У разі смерті інших категорій населення допомога на поховання може виплачуватися за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Інші види виплат і видатків за рахунок коштів Фонду соціального страхування здійснюються у встановленому чинним законодавством порядку.
Розміри допомог по тимчасовій непрацездатності визначається профспілковим комітетом (а там, де його немає аадміністрацією підприємства, установи, організації) і залежать від причини тимчасової непрацездатності і загального трудового стажу. Профспілкове членство до уваги не береться.
Відсоток оплати лікарняного листка встановлюється відповідно. і постанови Кабінету Міністрів України "Про обчислення розміру допомоги по тимчасовій працездатності".
Тривалість загального трудового стажу встановлюється власником або уповноваженим ним органом підприємства, установи, організації відповідно до записів у трудовій книжці. У випадку її відсутності або коли у трудовій книжці немає відповідного запису, що підтверджує загальний трудовий стаж, подаються: довідка, військовий квиток, виписки з наказів, особові рахунки і відомості про видачу заробітної плати, інші документи, що мають дані про місце і час роботи, служби, навчання тощо у порядку, затвердженому постановою Кабінету. Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у цій", у частині випадків, передбачених п.2, 3,'4 зазначених вище Правил.
Особам, які застраховані на умовах добровільного страхування, період сплати ними збору на обов'язкове соціальне страхування (страхових внесків), зараховується до загального трудового стажу на підставі довідки Фонду соціального страхування про сплату збору на обов'язкове соціальне страхування (страхових внесків).
Оскільки відповідно до п.1 названих вище Правил обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги по тимчасовій непрацездатності визначається на день настання непрацездатності, то у період хвороби він не перераховується. Наприклад, на момент захворювання 01.05 98 р. - у Петрова В.І. загальний трудовий стаж складав 7 років 11 місяців, 27 днів. Хворів він 2 місяці. Незважаючи на те що у період хвороби його загальний трудовий стаж був уже більше 8 років, допомогу по тимчасовій непрацездатності за весь період хвороби йому слід заплатити у розмірі 80% заробітку.
При вирішенні питання про розмір оплати листка непрацездатності особам, які мають на своєму утриманні трьох і більше дітей віком до 16 років (учні до 18 років) слід зазначити, що до числа дітей, які знаходяться на утриманні, відносяться як діти, що проживають разом з батьками, так і ті, що не живуть з ними, якщо один з батьків утримує їх повністю або частково, наприклад, виплачує аліменти.
Враховуються як рідні діти, так і всиновлені пасербниці і пасинки, що фактично утримуються на кошти робітника або службовця.
До числа утриманців не включаються діти, що знаходяться на повному державному забезпеченні. [8. с.24]
Заключення
Необхідність соціального страхування обумовлена потребою у формуванні таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати їхнє фінансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов'язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їхнього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхування.
Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах:
– солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безробітними);
– обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у формуванні відповідних фондів);
– рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобов'язань на фінансування витрат, прав і гарантій);
– державних гарантій щодо виплат із соціального страхування;
– контролю за формуванням і використанням фондів соціального страхування.
В Україні система соціального страхування включає такі види:
– у разі тимчасової втрати працездатності;
– у разі безробіття;
– медичне обслуговування;
– пенсійне забезпечення.
Джерелами соціального страхування в Україні є відрахування підприємств, організацій і установ різних форм власності, кошти населення, бюджетні кошти та інші джерела.
З метою упорядкування системи соціального страхування та ефективного використання коштів створюються відповідні соціальні фонди, до яких належать Фонд соціального страхування України, Фонд сприяння зайнятості населення та інші.
Фонд соціального страхування є найбільшим за обсягами коштів та напрямками фінансування видатків. Його основними завданнями є: забезпечення надходжень і акумуляція збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, інших видів допомоги, встановлених законодавством, а також на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працюючих та їхніх сімей; здійснення заходів щодо забезпечення виплат допомог та інших витрат тощо.
Основними джерелами Фонду є:
– збір на обов'язкове соціальне страхування (крім збору на обов'язкове соціальне страхування у разі безробіття);
– надходження за путівки на санаторно-курортне лікування та оздоровлення;
– добровільні внески підприємств, організацій, установ і фізичних осіб;
– інші надходження,
Збір на обов'язкове соціальне страхування є головною статтею доходної частини Фонду соціального страхування України.
Суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, філії, відділення та інші підрозділи суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, розташованої на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади, сплачують збір на обов'язкове соціальне страхування до Фонду в розмірі 4% від фактичних витрат на оплату праці. Підприємства, установи й організації, на яких працюють інваліди, цей збір до Фонду соціального страхування сплачують з витрат на оплату праці за винятком фактичних затрат на оплату праці інвалідів.
Список використаної літератури
Подобные документы
Розгляд принципу відносин людина - держава, закріпленого Конституцією України як гарантії соціального забезпечення в системі захисту прав і свобод громадян. Аспекти доктринальної характеристики загальнообов'язкового державного соціального страхування.
реферат [40,3 K], добавлен 15.05.2011Основні законні та підзаконні акти та норми, що регулюють пенсійне забезпечення. Органи, установи та організації, що здійснюють функціонування пенсійного забезпечення громадян в Україні. Накопичувальна, солідарна система пенсійного страхування.
дипломная работа [142,2 K], добавлен 18.02.2009Поняття соціального захисту як системи державних гарантій для реалізації прав громадян на працю і допомогу. Соціальні права людини. Основні види соціального забезпечення. Предмет права соціального забезпечення. Структура соціальної політики України.
презентация [432,9 K], добавлен 04.11.2016Соціальний захист як складова соціальних гарантій населенню. Законодавче регулювання правовідносин соціального забезпечення, його види та джерела фінансування. Склад видатків бюджетів на соціальне забезпечення. Діяльність соціальних та благодійних фондів.
курсовая работа [33,8 K], добавлен 12.08.2011Вивчення питань становлення та розвитку соціального захисту населення. Обґрунтування основних особливостей соціального страхування та соціальної допомоги населенню. Виявлення основних проблем та напрямків забезпечення соціального захисту населення.
статья [27,2 K], добавлен 22.02.2018Історія розвитку законодавства сучасної України про соціальний захист малозабезпечених громадян. Норми міжнародного права про захист населення країни. Удосконалення ринку соціального страхування на добровільних засадах та підтримці з боку держави.
дипломная работа [91,3 K], добавлен 22.01.2014Правове регулювання соціального захисту окремих груп малозабезпечених громадян України, їх характеристика. Органи управління та соціальна підтримка в даній сфері. Норми міжнародного права про соціальний захист та страхування, шляхи удосконалення.
дипломная работа [104,4 K], добавлен 18.01.2014Загальна характеристика галузевих та внутрігалузевих принципів права соціального забезпечення. Зміст принципів пенсійного, допомогового та соціально-обслуговувального права. Змістовні і формальні галузеві принципи права соціального забезпечення.
курсовая работа [39,3 K], добавлен 12.08.2011Поняття та підстави набуття права на соціальний захист, конституційні гарантії його здійснення та законодавче закріплення. Різновиди та особливості загальнообов'язкового страхування. Підстави та форми надання державної соціальної допомоги громадянам.
курсовая работа [32,6 K], добавлен 26.01.2011Правоздатність в системі правовідносин по соціальному забезпеченню. Поняття і підстави пенсійного забезпечення за вислугу років. Перерахунок пенсій з більш високого заробітку. Соціальний захист категорії громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
контрольная работа [31,4 K], добавлен 20.07.2011
