Поняття юридичної особи, ознаки, організаційно-правові форми

Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих акціонерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються відсотки по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання [21, с. 321-323].

Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), - голова та члени ради товариства (спостережної ради).

Посадовими особами органів управління товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю [21, с. 324].

Зупинимося на характеристиці передбачених законодавством видів господарських товариств.

Акціонерне товариство. Таким визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Володіння акціями (тобто право власності на певну кількість частин статутного фонду) підтверджується або цінним папером або документом, який згідно зі статутом видається власнику. У такому документі вказується кількість і вартість акцій, а також їх належність на праві власності конкретній особі.

Цінний папір, що посвідчує участь в акціонерному товаристві на правах власника певної частини статутного фонду і дозволяє одержувати частку в прибутку, як правило, має назву "акція". Акції можуть бути різних видів: іменні акції, акції на пред'явника, акції прості, акції привілейовані [5, с. 39-40].

Акціонери (володарі акцій) відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акці-онери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язан-нями товариства також у межах несплаченої суми.

При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюд-жені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах).

Залежно від способу розповсюдження акцій акціонерні товариства поділяються на два види:

а) відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

б) закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між зас-новниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції.

Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція - один голос.

В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акці-онерів в перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення ради акціонерного товариства (спостережної ради) обов'язкове [5, с. 43-44].

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки. Кожна частка відповідає внеску конкретного учасника до статутного фонду, їх розміри визначаються установчими документами. Учасники несуть відповідальність у межах своїх внесків. У передбачених установчими документами випадках учасники, які не повністю внесли свої внески, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини внеску.

Отже, товариство з обмеженою відповідальністю - це така форма організації підприємства, за якої відповідальність кожного з його учасників обмежена розмірами внеску до статутного капіталу. Зміна вартості майна, яка є внеском, і додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, зафіксованій установчими документами.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників або їх представників. Збори скликаються не рідше двох разів на рік. Усі питання діяльності товариства, винесені на збори учасників, вирішуються шляхом голосування. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх частки у статутному фонді. Збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, які в цілому володіють більш як 60 відсотками голосів. Прибувші на збори учасники реєструються в тому ж порядку, який передбачено для акціонерів товариства. Збори обирають голову товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю утворюється виконавчий орган. Він може бути колегіальним (дирекція) чи одноосібним (директор). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і виконує прийняті зборами рішення. Дирекція (директор) не має права приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства [21, с. 408-410].

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділено на частки. Їх розмір і належність фіксуються у статутних документах. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду. Якщо цих сум виявляється недостатньо, то вони додатково відповідають належним їм майном. Додаткова відповідальність повинна виражатися однаковим для кожного учасника відсотком (кратністю) відносно внеску кожного до статутного фонду.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах [19, с. 280-281].

Повним визнається товариство, всі учасники якого займаються спіль-ною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Створення повного товариства регулюється спеціальним договором. Звичайно договір про створення повного товариства містить такі положення: відомості про учасників; найменування фірми, місце знаходження товариства; предмет діяльності; внесок кожного члена товариства; порядок розподілу прибутку; термін функціонування створюваного товариства. Після подання відповідної заяви повне товариство підлягає реєстрації.

Ведення справ повного товариства здійснюється на підставі згоди усіх учасників. Справи товариства можуть вестися усіма учасниками, а також одним учасником чи кількома. Якщо справи товариства ведуться одним або кількома учасниками, то їх повноваження повинні бути зафіксованими в особливому документі - дорученні. Доручення має бути підписано іншими учасниками товариства.

Кожний учасник уповноважений вести справи товариства може виступати від імені товариства самостійно. Особливості ведення справ повного товариства фіксуються в установчому договорі.

Учасникам повного товариства заборонено конкурувати з самим товариством. Вони не мають права від власного імені й у власних інтересах укладати й реалізовувати договори, угоди тощо, спрямованість яких збігається зі спрямованістю та метою функціонування товариства [19, с. 287-289].

Командитним товариством визнається товариство, що включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язання-ми товариства всім своїм майном, також одного чи більше учасників, відпо-відальність яких обмежується внеском у майно товариства. Учасники, що несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є пов-ними товаришами (комплементарями). Учасники, відповідальність яких обмежується розміром внеску в майно, називаються командитистами.

Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Основні риси командитного товариства такі:

- наявність двох типів учасників (командитистів і повних товаришів -- комплементарів);

- командитисти відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в ме-жах своїх внесків, а повні товариші усім майном (солідарна відповідальність);

- командитні товариства діють під найменуванням фірми із зазначенням імен повних товаришів;

- управління справами командитного товариства здійснюється лише учасниками з повною відповідальністю (повними товаришами). Якщо такий учасник тільки один, то управління справами товариства здійснюється ним самостійно.

Особливості функціонування конкретних командитних товаришів фіксуються в установчому договорі.

Отже треба зазначити, що господарські товариства і об'єднання громадян хоч і мають багато спільного, є різними за своєю правовою природою суб'єктами підприємництва. Головна відмінність між ними полягає в тому, що господарські товариства створюються шляхом поєднання майна підприємницької діяльності з метою одержання прибутку (ст. 1 Закону "Про господарські товариства"). Об'єднання підприємств створюються з метою координації господарської діяльності. Для досягнення даної мети підприємства на добровільних засадах поєднують свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності [5, с. 48-50].

3.2 Некомерційні організації як юридичні особи

Правами юридичної особи наділяються не лише комерційні структури, але й різноманітні установи, об'єднання громадян, релігійні організації тощо. Не переслідуючи як основну мету своєї діяльності одержання прибутку, ці організації однак є учасниками цивільного обороту, тобто часто змушені вступати в цивільно-правові відносини і набувати майнових та особистих не-майнових прав і обов'язків [7, с. 8].

Згідно зі ст. 85 ЦК непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню [16, с. 434].

Установою може бути визнана організація, яка створюється і фінансується власником для здійснення управлінських, соціально-культурних та інших функцій некомерційного характеру. До них, зокрема, відносяться державні установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті і мають самостійний кошторис, керівники яких користуються правами розпорядників кредитів, за винятками, встановленими законом (ч. 1 ст. 24 ЦК України). Ними є органи державної влади й управління (обласні та районні державні адміністрації, місцеві ради, відділи і управління, міністерства, відомства тощо), органи прокуратури і суду, установи соціально-культурного характеру (вузи, лікарні, музеї, бібліотеки). Крім асигнувань з державного бюджету, установи можуть одержувати доходи від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг або здійснення іншої допоміжної діяльності. Так, вищі учбові заклади силами колективів своїх кафедр або наукових підрозділів ведуть на замовлення інших організацій госпдоговірні наукові дослідження і реалізують їх результати на основі договорів про передачу науково-технічної продукції. Одержані від замовників кошти використовуються на розширення учбово-лабораторної бази, житлове будівництво, оплата праці та преміювання працівників вузу, залучених до виконання госпдоговірних робіт, та інші цілі. Бюджетні установи повинні витрачати спеціальні кошти у межах затверджених кошторисів і фактичного надходження доходів по кожному виду спеціальних коштів [16, с. 390-391].

Зараз поступово змінюється система фінансування діяльності бюджетних організацій. Вона будується на основі довгочасних стабільних економічних нормативів і фінансових форм, орієнтованих на кінцеві результати діяльності. Бюджетним організаціям, які досягли встановлених показників їх роботи, надається право направляти зекономлені кошти на свої соціальні і виробничі потреби. Зокрема, діяльність культурно-освітніх установ (клубів, бібліотек, музеїв, зоопарків тощо) за рахунок бюджетного фінансування поєднується з розвитком договірних відносин на госпрозрахунковій основі з іншими організаціями, а також розширення платних послуг населенню. Одержані від господарської діяльності кошти залучаються в дохід установи культури і складають його єдиний фонд фінансових коштів. Державна установа відповідає по своїх зобов'язаннях коштами, які є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник.

До юридичних осіб відносяться і такі державні організації, які фінансуються за рахунок інших джерел, мають самостійний кошторис і самостійний баланс. На таких засадах можуть створюватись органи господарського управління, які фінансуються за рахунок відрахувань від прибутків підпорядкованих їм підприємств. В кошторисах цих організацій чітко фіксуються джерела надходження коштів і суми видатків, у межах яких і здійснюються господарські та інші операції названих юридичних осіб [18, с. 123].

До некомерційних організацій як юридичних осіб відносяться різнома-нітні об'єднання громадян. У ст. 1 Закону України від 6 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян» зазначається, що об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), в розумінні цього закону визначається політичною партією або громадською організацією.

Політичною партією є об'єднання громадян-прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування та представництво в їх складі. В Україні зареєстровані і діють Партія регіонів, Партія зелених та інші.

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Громадські організації створюються і здійснюють діяльність у формі спілок (адвокатів, музикантів та інших), товариств (наприклад, Наукове товариство ім. Т. Шевченка), комітетів (наприклад, Національний олімпійський комітет України), асоціацій (наприклад, Українська уфологічна асоціація) тощо. Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоціації тощо), яким відповідно до їх статутів теж можуть надаватися права юридичної особи [7, с. 41-42].

Для виконання поставлених завдань об'єднання громадян формують свою власну матеріальну базу, тобто можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності. Право власності цих об'єднань виникає шляхом передачі їм майна засновниками, членами (учасниками) або державою, внаслідок сплати членами об'єднання вступних та членських внесків, від пожертвувань громадян та організацій тощо. З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання можуть здій-снювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статутом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством.

Політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, і займатися господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільнополітичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів. Кошти і майно, придбані в результаті господарської та комерційної діяльності госпрозрахункових установ та підприємств, створених громадськими організаціями, також стають власністю цих організацій.

Правами юридичних осіб наділяються також різноманітні фонди (наприклад: Український фонд культури, Український національний фонд допомоги інвалідам Чорнобиля тощо). Фондами визнаються організації, що засновуються громадянами і юридичними особами на основі їх добровільних і безповоротних майнових вкладів у благочинних або інших некомерційних цілях. Майно, передане засновниками, є власністю фонду. Порядок формування органів та управління фондом визначається його статутом, який затверджується засновником [22].

До некомерційних організацій відносяться і споживчі кооперативи.

Учасниками цивільно-правових відносин виступають і релігійні організації. Відповідно до Закону від 23 квітня 1991р. «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 7) ці організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління й установи, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства, духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищеназваних релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Як юридичні особи релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Релігійні організації набувають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом [10, с. 46-48].

Висновки

На основі викладеного матеріалу можна зробити наступні висновки.

Встановлюються загальні правила, що стосуються всіх видів юридичних осіб та особливості утворення окремих видів. Порядок утворення юридичних осіб регулюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та рядом інших нормативних актів. Враховуючи специфіку утворення окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, прийнято виділяти чотири способи створення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Незважаючи на умовність даної класифікації вона має важливе значення. Одним із основних положень щодо утворення юридичних осіб є вимога закону про її обов'язкову державну реєстрацію. Тільки після реєстрації юридична особа набуває відповідного статусу.

У новому цивільному кодексі, юридична особа, перш за все, виступає як організація, яка створюється і реєструється у встановленому законом порядку. Для реалізації своєї діяльності вона наділяється юридичною право-здатністю і дієздатністю. Таким чином, суб'єкт цивільно-правових відносин, юридична особа може бути позивачем та відповідачем у суді. Вона має такі ознаки: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями, реалізація цивільного права від свого імені.

Юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Порядок створення юридичних осіб залежить від виду юридичної особи.

В ст. 83 ЦК потрібно передбачити, що юридичні особи можуть створюватись у формі підприємств (а не товариств - як передбачає чинна редакція), установ та в інших формах, дозволених законом. Положення ж про те, що підприємницькі товариства (підприємницькі кооперативи та господарські товариства) - різновид підприємств, уже міститься в ГК України (ст. 63).

Передбаченому в ст. 83, 85 ЦК поняттю «непідприємницьке товариство», найкраще відповідає поняття «організації», яке, хоча й не було чітко визначене в законодавстві, яке діяло раніше, однак містило конкретний правовий зміст, який можна було визначити на основі систематичного та лексичного тлумачення правових норм (це, зокрема, підтверджується наявністю організації як організаційно-правової форми господарювання у відповідному державному класифікаторі). Так, під організацією розуміється юридична особа, що не має на меті одержання прибутку й не займається підприємницькою ді-яльністю. Організація може бути бюджетною (повністю або частково утримуватися за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету) та госпрозрахунковою. Поняттю «непідприємницьке товариство» також відповідає вживане в податковому законодавстві поняття «неприбуткова організація». З урахуванням цього за доцільне замінити в ЦК поняття «непідприємницьке товариство» на поняття «організація». Статтю ж 86 ЦК, яка дозволяє непідприємницьким товариствам здійснення підприємницької діяльності, слід взагалі виключити з ЦК як таку, що, по-перше, не відповідає предмету його правового регулювання та, по-друге, суперечить загальній логіці цього різновиду юридичних осіб.

Відмінність у критеріях легальної класифікації юридичних осіб, припущення в ній суттєвої логічної помилки, невдала спроба докорінної зміни в системі юридичних осіб, поява нових їх видів - раніше невідомих правовій системі України, нечітке розмежування сфер правового регулювання Ци-вільного та Господарського кодексів, збільшення кількості чинних законів і появу нових правових колізій - усі ці проблеми залишаються на порядку денному й потребують вирішення найближчим часом.

Отже, недивлячись на всі проблеми і складність змісту юридичної особи, вона є і залишається самостійним суб'єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, що її створили. І хоча це колективне утворення і визнається суб'єктом правовідносин, однак як юридична особа воно може бути носієм тільки таких прав і обов'язків, що не пов'язані з природними властивостями людини.

В ході написання курсової роботи, було розкрито сутність юридичних осіб, поняття та ознаки юридичної особи, її правоздатність, порядок виникнення і припинення, організаційно-правові форми юридичних осіб.

Список використаних джерел

1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради Украї-ни 28 червня 1996 р. (із змінами та доповненнями).

2. Господарський кодекс України. // Голос України, 2003 р. - № 50. 3. Цивільний кодекс України. // Голос України, 2003 р. - № 47.

4. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” в редакції Закону № 784-XIV (784-14) від 30.06.99 р.

5. Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991 р. - № 49.

6. Закон України “Про захист економічної конкуренції”: від 11.01.2001/ Відомості Верховної Ради, 2001 р. - № 12.

7. Закон України “Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992 р. - № 34.

8. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”: від 28.12.94.// Відомості Верховної Ради, 1995 р. - № 4.

9. Закон України “Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”: від 15.05.2003 р. / Відомості Верховної Ради, 2003 р. - № 31 - 32.

10. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991 р. - № 25.

11. Декрет Кабінету Міністрів України «Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств»: від 31.12.92 р.

13. Декрет Кабінету Міністрів України “Про управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності”: від 15.12.93 р.

14. Положення “Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 p.

15. Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар / Харитонова О. І., Харитонов Є. О., Коссак В. М.; За ред. Харитонової - Х.: Одіссей, 2007 р. - 832 с.

16. Цивільний кодекс України: Науково - практичний коментар / за ред. Харитонова Є. О - Видання третє - Х.: ТОВ “Одіссей“, 2007. - 1200 с.

17. Вдовиченко І. А. Проблеми розвитку підприємництва В Україні // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - №7.

18. Ніколаєв В. „Про інститут юридичної особи” // Право України, 1997 р. - №7.

19. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право: Навч. посібн. - 3-тє вид., переробл. і доп. - К.: А.С.К., 2005. - 912 с.

20. Шевченко Я. М. - Цивільне право України: Академічний курс: Том I Загальна частина - К.: Концерн “Видавничий Дім Ін Юре“, 2004 р. - 520 с.

21. Щербина В. С. - Господарське право: Підручник. - 3-тє вид. - К.: Юрінком Інтер, 2006 р. - 656 с.

22. http://zakon.rada.gov.ua