Правові основи підприємницької діяльності
Поняття підприємницької діяльності, та її принципи. Суб'єкти й об’єкти підприємницької діяльності. Судовий захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб підприємницької діяльності на сучасному етапі в Україні. Джерела підприємницького права.
Рубрика | Государство и право |
Вид | магистерская работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 27.09.2010 |
Размер файла | 65,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Нормативні акти Кабінету Міністрів України (постанови та розпорядження) займають наступну сходинку в ієрархії підзаконних нормативних актів. Це означає, що їх положення повинні відповідати положенням Конституції, міжнародних договорів України, законів і актів Президента України. Зазвичай нормативні акти Кабінету Міністрів України конкретизують, уточнюють положення вищенаведених актів, якщо про це є відповідне застереження в документах вищої юридичної сили.
Так, наприклад, згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання цієї вимоги Закону 4 липня 2001 р. Кабінет Міністрів України постановою № 756 затвердив Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності.
Кабінетом Міністрів України у сфері підприємницької діяльності приймаються і документи концептуального характеру. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1996 р. № 404 була затверджена Концепція державної політики розвитку малого підприємництва, яка має на меті спрямування дій центральних, регіональних і місцевих органів державної виконавчої влади на створення режиму найбільшого сприяння розвиткові малого підприємництва; постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 536 -- Державна програма підтримки молодіжного підприємництва на 2002--2005 роки, мета якої -- створення сприятливих умов для розвитку підприємництва серед молоді, реалізації її підприємницького потенціалу.
Нормативні акти органів виконавчої влади -- постанови, накази і розпорядження органів виконавчої влади, їх посадових осіб -- приймаються на основі і на виконання Конституції України, законів України, указів Президента України та нормативних актів Кабінету Міністрів України, а, отже, повинні відповідати їм. Вони мають велике значення як галузеві нормативні акти. Так, з метою використання єдиної методики обліку платників податків і зборів (обов'язкових платежів) в органах державної податкової служби наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 р. № 80 була затверджена Інструкція про порядок обліку платників податків; для посилення митного контролю за здійсненням зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання наказом Державного митного комітету України від 31 травня 1996 р. № 237 був затверджений Порядок ведення обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах та ін.
Відповідно до вимог Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731, нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Означені нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Державну реєстрацію здійснюють Міністерство юстиції України та його органи на місцях. Хоча відповідно до п. З роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" реєстрація не є незаперечним доказом відповідності цього акта чинному законодавству України.
На практиці виникає питання про юридичну силу листів (листів-роз'яснень та ін.), що видаються державними органами. Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 12 вересня 2000 р. № 20-9-3873 "Про об'єкт обкладання єдиним податком" листи органів виконавчої влади не підлягають державній реєстрації і не є нормативно-правовими актами, вони мають лише роз'яснювальний та інформативний характер і не повинні містити нових правових норм. Якщо лист містить нові правові норми, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, то вони є не чинними і підлягають відкликанню з місць та скасуванню.
Проте існує й інша точка зору з цього приводу. Вона обґрунтовується запровадженням в українське законодавство терміна "регуляторний акт" (див. ст. 2 Указу Президента України від 22 січня 2000 р. № 89/2000 "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва"), яким є, зокрема, директивний лист, що встановлює або роз'яснює правила діяльності суб'єктів підприємництва (див. Методичні рекомендації щодо підготовки обґрунтування проектів регуляторних актів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 767). Таким чином, листи державних органів, що підпадають під наведене визначення директивних, стають нормативно-правовими актами і є обов'язковими до виконання. Водночас листи органів виконавчої влади, що не встановлюють чи роз'яснюють правила діяльності підприємців, не є нормативно-правовими, а виконання їх приписів залежить від волі суб'єкта, що застосовує відповідне положення.
Згідно зі ст. 143 Конституції України органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю та вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. За змістом ст. 59 Закону України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" в межах своїх повноважень вони приймають підзаконні нормативні та інші акти у формі рішень (див., наприклад, рішення Київської міської ради від 5 липня 2001 р. № 366/1342 "Про Методику розрахунку і порядок використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва"). Що стосується місцевих органів виконавчої влади (місцевих державних адміністрацій), відповідно до ст. 6 Закону України від 9 квітня 1999 p. № 586-X1V "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження (див., наприклад, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12 січня 2004 р. № 18 "Про заходи щодо впорядкування торгівлі алкогольними напоями в місті Києві", а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів -- накази (див., наприклад, Інструкцію надання харчування та комунально-побутових послуг за рахунок коштів, виділених в рамках виконання комплексної програми "Турбота", затв. наказом Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації від 1 червня 2000 р. № 80). Ці нормативно-правові акти є обов'язковими для виконання органами місцевого самоврядування, всіма розташованими на відповідній території підприємствами, організаціями і установами, громадськими об'єднаннями, а також посадовими особами і громадянами.
Нормативні акти правотворчості відрізняються від актів роз'яснення чи тлумачення правових норм. Це повною мірою стосується і актів судових органів, що мають подібний характер.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 47 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ "Про судоустрій України" Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, узагальнюючи судову практику та аналізуючи судову статистику, дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства (див., наприклад, постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України"). Подібні повноваження передбачені і п. З ч. 1 ст. 39 цього Закону щодо вищих спеціалізованих судів (на сьогодні існує тільки Вищий господарський суд України), які дають "спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції" (див., наприклад, роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 р. № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій"). Ці акти не є джерелами нових самостійних норм права і мають на меті однакове розуміння законодавства всіма судами.
Специфічне місце в ієрархії актів судової влади належить рішенням Конституційного Суду України. Відповідно до ст. 13 Закону України від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:
- конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
- відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;
- додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;
- офіційного тлумачення Конституції та законів України.
Специфіка актів, що приймаються Конституційним Судом України, полягає, зокрема, у тому, що, не будучи органом, уповноваженим створювати норми права, він може змінювати або скасовувати їх, визнаючи відповідний правовий акт неконституційним повністю або в окремій його частині (див., наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 6 грудня 2001 р. № 17-рп/2001 у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 5, частини третьої статті 6, статті 32 Закону України "Про угоди про розподіл продукції" (справа про угоди про розподіл продукції), яким, зокрема, було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ст. 32 Закону України від 14 вересня 1999 p. № 1039-XIV "Про угоди про розподіл продукції" в частині встановлення обов'язкової відмови держави від судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення в угодах про розподіл продукції, що укладаються за участю іноземного інвестора).
Крім того, специфіка полягає у наявності у Конституційного Суду України права офіційного тлумачення Конституції та законів України, а відтак -- у загальній обов'язковості застосування відповідних тлумачень (див., наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 р. № 7-рп/2001 у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб), яким, зокрема, встановлюється, що положення ч. 1 ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з яким адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через 2 місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні -- 2 місяці з дня його виявлення, слід розуміти так, що передбачені цією статтею строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного чи податкового законодавства).
За обсягом правовідносин, що регулюються нормативними актами, а також за колом осіб, для яких такі акти призначені, джерела підприємницького права поділяються на:
1) загальні;
2) спеціальні.
Загальні нормативно-правові акти встановлюють основні положення (принципи) правового регулювання тієї чи іншої сфери діяльності. Наприклад, гл. 5 ЦК України встановлює загальні положення щодо права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності -- положення щодо необхідності мати повну цивільну дієздатність, обов'язковості державної реєстрації, можливості застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом, та інші положення. Водночас гл. 13 спеціального нормативного акта -- ГК України -- встановлює положення щодо умов здійснення фізичною особою підприємницької діяльності.
У разі, якщо загальний нормативний акт суперечить положенням спеціального нормативного акта рівної юридичної сили, повинні застосовуватися положення спеціального нормативного акта. Так, наприклад, ст. 58 ГК України встановлює порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідні статті Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців" також встановлюють порядок проведення такої реєстрації. Зважаючи на суперечності між положеннями нормативних актів рівної юридичної сили в частині порядку проведення державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, застосовуються положення нормативного акта, спеціально присвяченого питанням державної реєстрації - Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців".
Для визначення пріоритету між двома нормативним актами рівної юридичної сили також має значення дата набрання ними чинності. Так, наприклад, ст. 5 Закону України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлює необхідність реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, в Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України (право останнього на реєстрацію представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності підтверджено п. 27 Положення про Міністерство економіки України, затв. Указом Президента України від 23 жовтня 2000 р. № 1159/2000). Водночас згідно з п. 22.20 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у зв'язку з введенням обов'язкової реєстрації постійних представництв нерезидентів як платників податку державна реєстрація таких постійних представництв нерезидентів з моменту набрання чинності цим Законом не застосовується, у тому числі в Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України (нині -- Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України) або в інших органах державної влади.
В цьому разі, незважаючи на те, що Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" є спеціальним актом відносно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", застосовуватимуться положення саме Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки останній набрав чинності пізніше.
До джерел підприємницького права належать не тільки нормативно-правові акти. Підприємницькі відносини регулюються і на індивідуальному (локальному) рівні за допомогою актів їх учасників. До таких документів належать статути суб'єктів підприємницької діяльності, засновницькі договори та інші види угод, правила внутрішнього трудового розпорядку та інші документи. При цьому локальні акти можуть включати як положення чинного законодавства (містити посилання на них), так і обмежуватися правотворчістю відповідних осіб.
Перелік літератури та нормативно-правових джерел та судової практики
1. Кодекс України про адміністративні правопорушення, прийнятий 7 грудня 1984 р.//Відомості Верховної Ради Української РСР. -- 1984. -додаток до № 51. -- Ст. 1122.
2. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р.//Відомості Верховної Ради України. -- 2003. -- №№ 40--44. -- Ст. 356.
3. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р.//Відо-мості Верховної Ради України. -- 2003. -- № 18, № 19--20, № 21--22. -- Ст. 144.
4. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємницт-во"//Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 14. -- Ст. 168.
5. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ "Про зайнятість населення"//Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 14. -- Ст. 170.
6. Закон України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність"//Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 29. - Ст. 377.
7. Закон України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"//Відомості Верховної Ради України. -- 1994. - № 40. -- Ст. 364.
8. Закон України від 1 червня 2000 р. № 1775-ІІІ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"//Відомості Верховної Ради України 2000. - № 36. - Ст. 299.
9. Закон України від 15 травня 2003 p. № 755-IV "Про державну реєст-рацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців"//Відомості Верховної Ради України. -- 2003. -- № 31--32. -- Ст. 263.
10. Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 24-93 "Про податок на промисел"//Відомості Верховної Ради України. -- 1993. -- № 19. -- Ст. 208.
11. Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028//Офіційний вісник України. - 1999. - № 44. - С. 63.
12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрата", затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318// Офіційний вісник України. - 2000. -- № 3. -- С. 181.
13. Аксенов И., Платонов С. Что такое предпринимательство?//Предпринимательство, хозяйство и право. -- 1996. -- № 7. -- С. 3.
14. Бусыгин А.В. Предпринимательство. Основной курс: Учебник для вузов. - М., 1998.
15. Гордієнко О. Проблеми вдосконалення правового регулювання індивідуального підприємництва//Підприємництво, господарство і право. -- 2002. - № 8. - С. 14.
16. Задыхайло Д.В. Предпринимательское право в Украине. -- Харьков, 1998.
17. Коломієць О. Право громадян на здійснення підприємницької діяльності//Підприємництво, господарство і право. -- 2002. -- № 4. -- С. 28.
18. Кравцова Т. Правова природа державного регулювання підприємницької діяльності//Підприємництво, господарство і право. -- 2003. -- № 8. - С. 3.
19. Кузьмін Р.І., Кузьмін P.P. Співвідношення понять "підприємництво" та "господарська діяльність"//Право України. -- 1999. -- № 5.
20. Мартемьянов B.C. Хозяйственное право. -- Т. 1. -- М., 1984.
21. Миронова Г. Предпринимательство как социокультурный феномен// Підприємництво, господарство і право. -- 2003. -- № 12. -- С. 56.
22. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України/За ред. В.М. Коссака. -- К., 2004.
Подобные документы
Правове забезпечення розвитку підприємництва на сучасному етапі в Україні. Суб’єкти, об’єкти, ліцензування підприємницької діяльності. Дослідження організаційно-правових форм підприємств в Україні. Зміст та структура установчих документів підприємства.
курсовая работа [49,6 K], добавлен 27.09.2010Правові підстави патентування підприємницької діяльності. Поняття торгового патенту. Порядок його придбання, використання та реквізити. Суб’єкти і об’єкти патентування. Види патентів на здійснення підприємницької діяльності, їх вартість та строки дії.
курсовая работа [38,2 K], добавлен 05.03.2013Поняття, свобода і риси підприємництва. Правове регулювання відносин, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. Порядок проведення державної реєстрації юридичної або фізичної особи. Обмеження на здійснення підприємницької діяльності в Україні.
реферат [17,0 K], добавлен 25.02.2009Можливі негативні наслідки та потенційні складнощі захисту права на здійснення підприємницької діяльності. Передумовами виникнення проблеми. Правове регулювання діяльності контролюючих органів на рівні підзаконних актів як недолік законодавства України.
доклад [14,8 K], добавлен 13.02.2011Поняття і характеристика правового статусу громадянина-підприємця. Державне регулювання процесу реєстрації та припинення діяльності суб’єктів підприємницької діяльності. Взяття на облік суб’єктів підприємницької діяльності в державних органах і установах.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 01.10.2011Підприємництво–вид діяльності й певний стиль і тип господарської поведінки. Суб'єкти й Об’єкти підприємницької діяльності. Джерела і методи пошуку підприємнитва. Організація створення, реєстрація та ліцензування діяльності приватного підприємства.
реферат [24,4 K], добавлен 11.12.2007Види патентів та сутність патентування. Порядок проведення державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності в органах виконавчої влади. Журнал обліку господарських операцій, спрощена форма бухгалтерського обліку, необхідні облікові регістри.
контрольная работа [28,3 K], добавлен 13.07.2009Оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності. Фіксовані ставки єдиного податку. Роль бізнеспланування в підприємництві. Відмова від спрощеної системи оподаткування. Припинення діяльності підприємницьких структур. Діяльність ліквідаційної комісії.
реферат [29,2 K], добавлен 07.02.2013Історичні етапи розвитку інституту охорони прав на засоби індивідуалізації суб’єктів підприємницької діяльності. Правова охорона засобів індивідуалізації суб’єктів підприємницької діяльності в Україні. Відшкодування збитків як міра відповідальності.
дипломная работа [71,8 K], добавлен 21.02.2014Суб’єкти господарського права. Поняття суб'єкта господарського права. Види суб'єктів господарського права. Завдання, права та обов'язки суб'єкта господарського права. Поняття та принципи підприємницької діяльності без створення юридичної особи.
курсовая работа [42,3 K], добавлен 09.05.2007