Парадокс полягає в тому, що марксистсько-ленінська теорія трактує капіталістичну приватну власність схоластично, догматично. Тому для багатьох людей розуміння приватної власності залишалось на рівні 100-150 річної давності.

В результаті розвитку НТП, посилення ролі держави, удосконалення менеджменту змінилось становище робітника на підприємстві, корпорації. Про це пише Дж.Г. Гелбрейт [1].

У країнах з ринковою економікою форми власності повинні бути такими, щоб дати можливість кожній людини реалізувати себе як особу, індивідуальність. Адже не всі хочуть працювати спільно на державних чи кооперативних підприємствах, як і не кожен бажає стати підприємцем, самостійно господарювати на своєму підприємстві. Є люди, які хочуть працювати на своїх засобах виробництва, є такі, що бажають працювати на колективних підприємствах, а є й такі, які хочуть працювати за наймом.

Форма власності диктується не лише бажанням трудівника, але й самим характером виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. В одних галузях найбільше виправдовує себе приватна власність, в других - колективна, кооперативна чи акціонерна, в третіх - державна, в четвертих - змішана, з участю іноземного капіталу. Форми власності повинні бути такими, щоб забезпечити найбільш ефективне використання речових і особистих факторів виробництва, найкраще задовольнити потреби людей. Тому критерієм доцільності тієї чи іншої форми власності є ефективність виробництва, бо саме від цього залежить реалізація мети виробництва, життєвий рівень людей.

Різноманітність форм власності сприяє розвитку ринкових відносин, підприємництву, розкриттю здібностей людей, самореалізації індивіда, особистості, що є запорукою утвердження демократії в суспільстві.

2.2 Особливості права власності в Україні

Згідно з філософією науки, кожне явище, процес чи подію потрібно розглядати у сув'язі трьох "теперішностей", тобто минулого, сучасного і майбутнього. Очевидно, це стосується і європейського вибору України, який має глибокі історичні витоки. Щоб у тому переконатися, варто нагадати, що населення України у своєму культурно-історичному поступі пройшло принаймні три геополітичних цикли. Перший з них охоплює період від найдавніших часів до татаро-монгольської навали, під натиском якої була знищена перша українська держава - Київська Русь.

У вказаний період Україна, що нагадує прямокутник, економічно, культурно і політично була повернута на південь до Середньоморської цивілізації. Тісні контакти з країнами стародавнього світу і особливо античності прискорили культурно-господарський розвиток українських земель, які стали осідком знаменитої Трипільської культури, дивували світ культурними виробами і землеробськими технологіями у скіфську добу. Осілі господарські заняття вдосконалювали наші предки протягом І тисячоліття н. е., що стало економічною основою виникнення могутньої Київської Русі.

Зрозуміло, що економіка і культура Київської Русі могли виникнути лише на міцному фундаменті надбань попередніх поколінь. Мудрість і бібліотеку князя Ярослава Мудрого можна пояснити, лише належно оцінивши економічний і духовний спадок поселенців Подніпров'я, яких еллін Геродот у V ст. до н. е. зарахував до наймудріших поселенців Північного Причорномор'я. Учений з Подністров'я Анахарсій (VІ до н. е.) грецькими і римськими мислителями зарахований до семи мудреців того часу.

Ще Аристотель зауважив, що нічого на нічому не виростає. Це стосується економічної, культурної і політичної біографії української землі, її поселенців, які завжди характеризувалися осілістю і переважанням хліборобських занять, що за своєю економічною природою сприяли утвердженню приватної власності. Це відображено ще у "Правді Руській", в українських дохристиянських щедрівках і віруваннях. На це звернув увагу український учений кінця XVІІІ ст. Семен Десницький, який був студентом і однодумцем відомого економіста Адама Сміта.

Приватновласницьке землеволодіння і господарювання українців у середньовіччі має принципове значення у контексті європейського вибору, бо свідчить про однотипність українського господарського простору з господарським типом західноєвропейських країн. Це творить своєрідну економічну основу європейської інтеграції, участь у якій України була особливо помітна із середини XІV до середини XVІІ ст. Це був другий геополітично-історичний період в економічному і культурному розвитку України, в якому домінували західноєвропейські впливи.

В сьогоднішній час на Україні питання становлення приватної власності залишається досить суперечливим. Одні вбачають у ній панацею від усіх бід, які нагромадились в економіці, а інші категорично виступають проти приватної власності. Між тим, вся історія розвитку людства свідчить про те, що приватна власність є домінуючою. Тому заперечувати її існування, виступати проти неї - це фактично виступати проти самого суспільства, його природи.

У листі-відповіді Л. Толстому Петро Столипін написав: "Ви вважаєте злом те, що я вважаю для Росії благом. Мені здається, що відсутність "власності" на землю у селян створює всю нашу невлаштованість.

Природа вклала в людину деякі вроджені інстинкти, як-от: відчуття голоду, статеве почуття і т.п., і одне з найсильніших почуттів цього ряду - почуття власності. Не можна любити чуже нарівні зі своїм і не можна доглядати, поліпшувати землю, що перебуває в тимчасовому користуванні, нарівні зі своєю землею".

В останні роки в нашій країні у зв'язку з роздержавленням і приватизацією власності приватна власність розповсюджується на сферу послуг, виробництво товарів народного споживання, в сільському господарстві. Це зумовлено самою специфікою галузей.

На Україні відбувся перелом у реформуванні відносин власності. Все більшого поширення одержує приватна і корпоративна власність. Нині понад 70% загального обсягу промислової продукції виробляється не на державних підприємствах. Майже 6,1 млн. громадян отримали земельні паї, 10 млн. громадян стали власниками присадибних ділянок.

Необхідно забезпечити на ділі надійний захист всіх форм власності і насамперед приватної власності в т.ч. на землю як однієї з основ ринкової економіки і демократизації суспільства. Частка приватної і корпоративної власності повинна становити у структурі ВВП мінімум 75-80 відсотків.

Нова влада по-новому підходить до вирішення економічних та соціальних проблем сьогодення, в тому числі складає новий підхід до вирішення проблем власності в Україні.

На засіданні Уряду 16.02.2005 року мова йшла про початок процедури передачі функцій управління державними монополями та стратегічними об'єктами державної власності спеціальним менеджерським колективам на конкурсній основі. Фактично мова йде про абсолютно новітній підхід до управління державною власністю в Україні. Дотепер, зазначила Прем'єр-міністр, державні підприємства обслуговували тіньовий сектор економіки, колишня влада та близькі до неї бізнес-кола фактично приватизували державний прибуток. З цією ганебною практикою буде покінчено і дуже швидко, пообіцяла Юлія Тимошенко. До управління державними стратегічними підприємствами прийдуть нові люди, з новою управлінською політикою та абсолютно новими коштами для державного бюджету.

Також на засіданні Уряду обговорено проблему, що безпосередньо пов'язана зі зміною влади в Україні. На регіональному рівні “колишні” започаткували справжню хвилю розтягування державного майна. Сотні тисяч державних об'єктів готуються до багаторічної оренди або відчуження, корпоративні права держави нехтуються. Сьогодні Уряд кладе цьому край і ухвалює Постанову про встановлення обмежень щодо відчуження або передачі в управління державного майна.

Вже 16.05.2005 року Кабінет Міністрів України на своєму засіданні ухвалив стратегічну програму „Власність народу”, покликану впорядкувати питання державної власності.

Програма, затверджена постановою уряду, започатковує нові принципи управління державним майном, створює комплексні законодавчі основи для здійснення процесів управління державною власністю. Програма зокрема, передбачає інвентаризацію державної власності, створення у фонді держмайна України відповідного реєстру, а також упорядкування державної власності.

2.3 Перспективи рішення проблем права власності в Україні

Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Вони виникають мiж людьми з приводу привласнення матеріальних i духовних благ. Власність не існує без виробництва, як i виробництво неможливе без власності i тут відбувається проникнення одного в інше. Основними функціями відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва; характеру розподілу обміну i споживання його результатів i доходів;формування суспільної форми праці;реалізації i узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва соціальної ієрархії, становища людини в суспiльствi,системи її соціальних i моральних цінностей.

Для того, щоб продовжити вивчення проблеми власності, треба, насамперед дати вiдповiдi на питання про те, а чому саме власності придiляється така велика увага, чому вона вважається економiчною основою процесiв, що вiдбуваються в сферi матерiального життя суспiльства. Кожна людина, кожний учасник виробництва керується в своїй дiяльностi власними уявленнями про те, що йому треба робити, своїми iнтересами, потребами. Останнi являють собою основу рушiйних сил матерiального виробництва. Саме завдяки цим силам економiка або розвивається, рухається в напрямку до бiльших обсягiв виробництва, вищої якостi або перебуває в станi стагнацiї. I саме вiдносини власностi врештi-решт визначають рiвень зацiкавленностi суб'єктiв економiчного життя.

Не залишається непомiченою необхiднiсть у реформуваннi вiдносин власностi на Українi в зв'язку з iї переходом до ринкової економiки. Тобто виникла потреба докоринної змiни вiдносин власностi. В одному ж i тому суспiльствi iснує багатоформеннiсть власностi; в кожнiй країнi iснує своя структура вiдносин власностi i це цiлком вiрно. В Українi потрiбно було створити такi форми i структуру власностi якi б забезпечували ринковi умови господарювання на противагу, пануючiй ранiше в СРСР, адмiнiстративно - команднiй структурi, що основувалася на суцiльному одержавленнi власностi. За тих часiв вважалося, що соцiалiстична власнiсть виступає в двох основних формах- державнiй i колгоспно-кооперативнiй, де роль провiдної форми надавалася державнiй, а друга мала "влитися" в першу. Державна власнiсть охоплює значну частину майна, держава виступає могутнiм власником, що продовжує утримувати в своїх руках всi основнi пiдойми економiчного життя. Це безпосередньо означало, що реальним суб'єктом привласнення поступово ставала держава. Одержавлення ж процесiв привласнення неминуче вело до одержавлення процесу управлiння: управляв той, хто мав у своєму розпорядженнi ресурси.

Треба визнати, що власнiсть, яку ми називали суспiльною, нiколи такою не була. Формально вона, згiдно з Конституцiєю, належала народовi, а за характером розпорядження, використання була державно-партiйною. Реальним же власником засобiв виробництва виступає пануючий партiйно-бюрократичний клас, що використовував iї, перш за все, у власних iнтересах. Так роками не розв'язувалися проблеми пiдвищення життєвого рiвня людей, задоволення їх потреб, що проголошувалось як головна мета функцiонування соцiалiстичної економiки.

Одержавлення власностi, що здiйснювалося в нашiй країнi, не мало наукового пiдгрунтя i суперечило потребам суспiльного розвитку. Соцiальнi перетворення в Українi за часiв СРСР грунтувалися на помилкових та догматичних уявленнях про суть суспiльної власностi. Як раз те, що ця власнiсть має лише одну (державну) форму реалiзацiї, суперечить загальним законам економiчного розвитку. Об'єктивною необхiднiстю є iснування рiзноманiтних форм господарювання, а отже i форм привласнення. Сучасна система власностi характеризується не унiфiкацiєю, а ускладненням структури, багатоманiтнiстю форм власностi i господарювання.

Ось як характеризує вiдносини власностi економiчна енциклопедiя. "Власнiсть-акт iсторично змiнних об'єктивних вiдносин мiж людьми в процесi виробництва, розподiлу, обмiну, споживання, що характеризують привласнення засобiв виробництва та предметiв споживання. У будь-якому суспiльствi вiдносинам власностi на засоби виробництва належить провiдна роль, зумовлена тим, що основу економiчного життя суспiльства утворює процес виробництва, який вiдбувається у визначенiй iсторичнiй формi,неможливий без вiдповiдних матерiальних факторiв."

Однією з центральних проблем сучасного етапу є посилення ролі держави, зміцнення її дієздатності, забезпечення її домінуючої ролі в модернізації національної економіки. Як відновити дієздатність держави, зробити її сильною і водночас не реанімувати стару адміністративну систему - це проблема, що постала сьогодні перед усіма без винятку державами пострадянського простору.

Посилення дієздатності держави має оцінюватися насамперед з позицій подолання корупції та тінізації економіки, її дебюрократизації. Світовою практикою доведено: чим слабша держава, тим вищий ступінь тінізації. ЇЇ рівень залишається ще занадто високим. Він перевищує критично припустиму межу.

Ще однією ключовою проблемою є- проблема забезпечення необхідної правової та політичної підтримки і надійного захисту прав приватної власності, яка утверджує свої позиції. Якщо у попередньому десятиріччі основні акценти у цій сфері робилися на кількісних перетвореннях, то тепер, коли сформовано критичну масу приватної власності, на перший план виходять питання, що стосуються її упорядкування та надання реальних гарантій державного захисту та недоторканності.

У цьому ж контексті розглядається проблема реформування системи корпоративного управління. Сформований на основі приватизації державного майна корпоративний сектор займає найвагоміше місце в українській економіці. На його частку припадає майже дві третини ВВП. Однак за роки реформ в Україні так і не створено необхідних передумов, які сприяли б утвердженню ефективних механізмів корпоративного управління. Залишається низькою прозорість акціонерних товариств, глибока тінізація їхньої діяльності, правова незахищеність корпоративних прав акціонерів, особливо дрібних, їхні відверто брутальні порушення. Йдеться, по суті, про порушення майнових прав майже третини населення - майже 18 млн. громадян, які володіють великими та малими акціями. До ключових у механізмі вдосконалення відносин власності відноситься проблема логічного завершення земельної реформи, здійснення на цій основі докорінної перебудови економічних та фінансово-кредитних відносин на селі.

Йдеться про вирішення всього комплексу питань, що стосуються капіталізації земельних відносин - утвердження повноцінного ринку землі, відповідних цінових механізмів сучасних земельно-орендних та іпотечних відносин. Іншого інструментарію реалізації потужного потенціалу аграрного сектору економіки, його інноваційної перебудови не існує.

Поряд із завершенням земельної реформи держава зобов'язана забезпечити необхідні інституційні передумови для зміцнення позицій споживчої кооперації, яка змінила свою природу, адаптувалася до ринку і зберігає свою нішу в економічному процесі.

Надзвичайно актуальним для України є утвердження сучасних механізмів захисту прав на інтелектуальну власність. Це також одна з провідних функцій держави. Необхідно створювати механізми комерціалізації інтелектуальної діяльності, забезпечувати її захист від недобросовісної конкуренції, незаконного відчуження, підробок та обмеження інших прав у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.

Відповідальне завдання у реформуванні власності - перехід до системної приватизації у стратегічно важливих галузях економіки, які критично впливають на структурні та макроекономічні процеси в масштабах всієї країни. Йдеться про зменшення питомої ваги державного сектору до 8-10 відсотків, що сприятиме більш інтенсивному припливу капіталу в економіку України та її зростанню.

Багато проблем та складнощів в економічному розвитку виникли через надто повільне формування та зміцнення національного капіталу. Упередженою є і позиція, що заперечує необхідність тісної взаємодії держави з приватним капіталом. Приватний капітал, незалежно від структури та розмірів, завжди потребує підтримки держави і розраховує на неї. Економічними й особливо науково-технологічними досягненнями західне суспільство значною мірою завдячує органічному поєднанню потужності приватного капіталу (у тому числі й сили монополії) і можливостей держави в єдиний функціональний механізм. Для довідки: у Південній Кореї в роки економічного зростання число фінансово-промислових груп зросло з 10 -у 1965 році до майже 100 - на кінець 90-х років.

Виходячи з вищенаведеного, вирішення економічних та соціальних проблем в нашій країні можливе за наступних дій:

- По-перше, за змістом та структурою Програма діяльності нового Кабінету Міністрів повинна бути планом дій поступового відновлення високих темпів економічного зростання, оскільки сучасна тенденція їхнього спаду знову відкине країну на багато десятиліть від досягнення навіть середніх показників соціально-економічного розвитку ЄС.

По-друге, прискорення темпів соціально-економічного розвитку, ефективне використання існуючого потенціалу національної економіки можливе лише за умов переходу від квазіконкурентного середовища до розвитку реальної конкуренції як механізму раціонального розміщення ресурсів. Задіяння механізмів переходу власності до більш ефективно господарюючих суб'єктів шляхом якісних змін у процесах приватизації, розвитку системи банкрутства є важливою та необхідною передумовою структурних зрушень у національній економіці. Більшість країн Центральної Європи значною мірою розв'язала проблеми та завдання перехідного періоду ще в 1997-1999 рр., тоді як економіка нашої держави ще й досі зберігає значні деформації ринкового середовища.

По-третє, програма має підтвердити пріоритетність зближення з Європейським Союзом не тільки декларативно, а й системним переліком конкретних кроків у цьому напрямку. Це має особливу значимість в сучасних умовах, оскільки, з одного боку, за останній час з'явилися нові бар'єри на шляху руху товарів, робочої сили, послуг (передусім фінансових) до країн ЄС, з другого боку, розширення ЄС та НАТО інтенсифікує інтеграційні процеси на сході Європи. Складність прийняття правильних рішень у цій ситуації полягає (і не тільки для уряду) в тому, що статичні ефекти для економіки України за умов її вступу, приміром, в ЄврАзЕС можуть перевищувати статичні ефекти від її зближення з ЄС, але співвідношення довгострокових динамічних ефектів носитиме зворотній характер.

По-четверте, в умовах глобалізації світової економіки для таких держав, як Україна, важливою передумовою стабільного зростання є інтенсивне зближення з міжнародними структурами та інституціями, які забезпечують світовий економічний розвиток. Вступ країни до СОТ, співробітництво з МВФ, наближення до економічних, правових, технічних та інших стандартів ЄС, залучення великого іноземного капіталу в національну економіку дає можливість запобігти нераціональним рішенням або нейтралізувати чи зменшити їх негативні соціально-економічні наслідки.

По-п'яте, проблемою діяльності практично кожного з попередніх складів урядів була, власне, слабкість дійового механізму реалізації законів, програм та рішень. Тому нова Програма дій уряду матиме успіх лише в умовах відновлення та створення нових ефективних механізмів реалізації основних її положень.

ЗАКЛЮЧЕННЯ