Адвокат у кримінальному процесі

Ознайомлення з матеріалами справи є важливим відповідальним моментом, який адвокати іноді недооцінюють. Окремі захисники вважають достатнім ознайомитись з обвинувальним висновком та перепровірити відповідність його тексту наявним у справі доказам, зробивши відповідні виписки пояснень свідків, висновків експертиз. У більшості європейських країн (наприклад, в Чехії, в Словаччині) слідчий на прохання адвоката надає копії всіх документів справи (іноді за певну плату за ксерокопіювання). Українські захисники такої можливості, нажаль, поки що не мають [7].

1. Перед ознайомленням адвокат повинен вимагати:

а) щоб справа була пронумерована і прошита Нумерація має бути зроблена ручкою, а не олівцем;

б)щоб були пред'явлені для огляду речові докази, закриті пакети та додатки (наприклад, бухгалтерські документи);

в) щоб було надано достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи.

Це далеко Не повний перелік вимог, які повинен поставити перед слідством адвокат, ознайомлюючись зі справою. Принципи записів можуть бути різні. Водночас з ознайомленням проводиться серйозна аналітична робота, тому записи варто систематизувати за епізодами, особами або в іншому порядку. Це допоможе краще використати одержані дані.

3. Не слід поспішати із заявленням клопотань. У протоколі про ознайомлення з матеріалами справи можна вказати, що клопотання буде подано пізніше.

Якщо ознайомлення зі справою триває протягом тривалого часу, слідчим рекомендують складати графіки, вказуючи, коли і які саме матеріали будуть пред'явлені захисникові й обвинуваченому. Звичайно, графік -- це робочий, а не процесуальний документ, тому закон Не зобов'язує захисника, його підписувати.

Про відмову у задоволенні клопотань, поданих за результатами ознайомлення зі справою, слідчий виносить мотивовану постанову, яка може бути оскаржена прокурору.

З дозволу слідчого захисник може бути присутній при проведенні слідчих дій які, здійснюються за клопотаннями, поданими обвинуваченим або адвокатом. Після вчинення додаткових слідчих дій слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого і його захисника з матеріалами справи.

Особливо уважно слід ознайомлюватись з тими показаннями і доказами, які свідчать на користь обвинуваченого.

Складаючи обвинувальній висновок, слідчий зазначає свідків, яких рекомендують викликати до суду. Тих свідків, які дають показання на користь обвинуваченого, до списку, як правило, не вносять. Тому ретельно виписані пояснення таких свідків дадуть можливість обґрунтувати клопотання про їх виклик до суду.

До прийняття рішення про день і місце слухання справи в судовому засіданні суддя або суд попередньо узгоджують із захисником і прокурором можливість їх участі у цей час у судовому засіданні (п. 10 ст. 253 КПК).

У стадії судового розгляду справи найбільш повно порівняно з іншими стадіями реалізуються всі демократичні принципи кримінального процесу, в тому числі змагальності, презумпції невинуватості обвинуваченого, гласності, усності, безпосередності дослідження доказів. Сторони обвинувачення і захисту є рівноправними і через те мають більші можливості для формування і обстоювання своїх процесуальних позицій у справі [8].

Під час судового розгляду справи адвокат сприяє підсудному в здійсненні його прав і захисті законних інтересів. Він має право на побачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів, тобто в допитах підсудного, потерпілого, свідків, експертів, пред'явлені для впізнання особи чи предметів, призначенні експертизи, огляді речових доказів, документів, місця події, порушує перед судом клопотання про витребування і приєднання до справи нових доказів, що виправдують підсудного або пом'якшують його відповідальність, заявляє інші клопотання, викладає суду свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, бере участь в судових дебатах, висловлюючи свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, що виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання (ст. 266 КПК).

Ефективність захисту багато в чому залежить від рівня підготовки адвоката до участі в судовому розгляді кримінальної справи. Зокрема, він повинен ретельно вивчити матеріали справи, зробити необхідні для захисту виписки і нотатки, ґрунтовно переговорити з підзахисним і погодити з ним правову позицію, інші практичні питання захисту, намітити докладний план захисту, де передбачити заявлення клопотань у підготовчій частині судового розгляду, пропозиції про порядок дослідження доказів, визначити основні пункти захисту, конкретні процесуальні дії (допити окремих осіб, постановку питань експерту, оголошення документів тощо). Адвокату слід мати на увазі, що, беручи участь у судових дебатах, він вправі посилатися тільки на ті докази, які ч були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 318 КПК), і що суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ч. 2 ст. 323 КПК). Через це він повинен брати активну участь в судовому слідстві з тим, щоб допомогти судові дослідити всі докази, з'ясувати всі обставини справи, які виправдовують підсудного, пом'якшують його вину або звільняють від кримінальної відповідальності.

Позиція адвоката, тобто його думка з питань вини і відповідальності підсудного, визначається протягом усього судового розгляду, але остаточно формулюється і Доводиться до відома суду та учасників судового розгляду лише в його промові під час судових дебатів. При цьому враховується і висловлена суб'єктами сторони обвинувачення позиція, бо відповідно до закону (ч. 2 ст. 318 КПК) захисник бере участь у судових дебатах останнім, після того, як з промовами уже виступили прокурор, громадський обвинувач, потерпілий і його представник (останні -- в справах приватного обвинувачення, а також в яких прокурор або громадський обвинувач не бере участі), цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, громадський захисник [10].

За своєю структурою захисна промова адвоката може складатися з таких частин: вступної, викладу фактичних обставин справи, аналізу й оцінки доказів, розбору юридичної сторони пред'явленого обвинувачення, характеристики особистості підсудного і при необхідності -- потерпілого, аналізу причин злочину та умов, які сприяли його вчиненню, міркувань з приводу виду і міри покарання, цивільного позову і, нарешті, заключної. Виголошуючи свою промову, адвокат повинен точно і правдиво викладати фактичні обставини справи, досліджені в суді докази, не перекручувати їх та позицію, аргументи сторони обвинувачення, не знущатися над потерпілим, бо «нема гіршого прийому захисту, як несправедливі причіпки і нападки на потерпілих».

Суд не вправі обмежувати тривалість захисної промови адвоката певним часом. Суддя або головуючий у судовому засіданні зупиняє адвоката лише в тих випадках, коли він у промові виходить за межі розглядуваної справи (ч. 4 ст. 318 КПК).

Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить захисникові (ч. 5 ст. 318 КПК). Обмін репліками не повинен перетворюватись у лайку сторін обвинувачення і захисту. В своїй репліці адвокат коротко, в стислій і коректній формі може звернути увагу суду на перекручення фактів, позиції захисту, на домисли та принципово неправильні судження, допущені прокурором або іншими суб'єктами сторони обвинувачення в їх промовах і репліках.

Адвокат, який брав участь у судовому засіданні, протягом трьох діб з дня складення протоколу судового засідання має право ознайомитися з ним і подати письмові зауваження, вказавши на його неправильність або неповноту. Суддя, який головував у судовому засіданні, розглядає зауваження і в разі згоди з ними посвідчує їх правильність, а при незгоді вони вносяться на розгляд судового засідання, як правило, в тому ж складі суду, який розглядав справу. Якщо ж це неможливо, зауваження розглядаються судом, у складі якого повинно бути двоє з судців, які розглядали цю справу. В судовому засіданні може брати участь адвокат, який подав зауваження на протокол. Коли справа розглядалася суддею одноособове, він розглядає зауваження на протокол. Розглянувши зауваження, суд виносить мотивовану ухвалу, а суддя -- постанову, якими засвідчують вірність зауважень або відхиляють їх (ст. 88 КПК). Рішення про відхилення зауважень на протокол адвокат може оскаржити до вищестоящого суду.

3. Використання адвокатом-захисником психологічних знань у кримінальному процесі

Формування професійної майстерності адвоката відбувається під впливом багатьох чинників (соціально-економічних, соціально-психологічних, організаційних та ін.), серед яких провідне місце посідають професійне навчання та психологічна підготовка. Результатом психологічної підготовки є психологічна підготовленість, яка складається з: 1) загальної психологічної культури (знання психологічних законів і закономірностей, що можуть бути використані адвокатом; розвиток професійно-психологічної орієнтованості особистості); 2) спеціальної психологічної підготовленості (комунікативна майстерність, уміння і навички пошуку і цільового використання психологічної інформації).

Психологічна підготовленість дозволяє адвокат нейтралізувати негативний вплив на особистість психологічних особливостей діяльності:

- правової регламентації (нормативності) професійної поведінки;

- владного характеру повноважень судій та прокурору;

- високого рівня персональної відповідальності.

До них слід додати публічний характер діяльності, тобто необхідність виконання професійних функцій у присутності значної кількості сторонніх, але не нейтрально налаштованих осіб - звинувачуваного та його представників (у тому числі адвоката-захисника, родичів), свідків, громадськості, преси тощо. Кожна з сторін має свої інтереси, причому вони досить часто протилежно спрямовані. Адвокат постійно, навіть поза судовим засіданням, знаходиться у фокусі їх уваги. Розуміння цієї обставини при недостатній психологічній культурі призводить до виникнення стану психологічної напруженості, отже - збільшує ймовірність помилок чи психологічних недоречностей. Особливо це стосується ситуацій, коли в залі судового засідання відбувається запис (відео- чи аудіо-) перебігу судового процесу для подальшого використання з поки-що невідомою для адвоката метою.

Формування загальної психологічної культури полягає, передусім, у набутті систематизованих знань щодо особливостей особистості та професійного спілкування. Основним засобом і умовою діяльності адвокату є професійне спілкування, тобто встановлення і підтримання цілеспрямованого контакту з особами - носіями значущої інформації, а також переконливе (за змістом і формою) викладення матеріалу при судовому розгляді справи. Професійна майстерність проявляється саме у тих випадках, коли необхідно вплинути на внутрішнє переконання, здійснити психологічний вплив на учасників кримінального процесу і одержати необхідний результат.

Професійне спілкування організується у відповідності із законами спілкування у цілому, але має значну специфіку, зумовлену змістом завдань, які вирішуються. Будемо виходити з того, що можна виділити такі етапи спілкування:

1) формування першого враження та уточнення актуального емоційного стану;

2) усунення (нейтралізація, послаблення) психологічних бар'єрів та встановлення психологічного контакту;

3) досягнення мети;

4) оцінка результатів та корекція процесу взаємодії.

Для формування психологічної культури найбільш важливе правильне розуміння перших двох етапів спілкування, оскільки вони мають вирішальне значення для подальших відносин у процесі розгляду кримінальної справи. Слід зазначити, що професійне спілкування може бути ефективним лише за умови попереднього вивчення партнера, яке доцільно проводити цілеспрямовано, упорядковано, за певною схемою [6].

Власне спілкування починається із зовнішнього сприймання один одного і формування першого враження. Цей процес зовні виглядає стихійним, але він має свої закономірності і може бути достатньою мірою упорядкований і прогнозований. Сприймання зовнішності є початковим моментом оцінки та розуміння особливостей людини - властивостей її особистості, станів, намірів, змісту внутрішнього світу. Воно включає інтерпретацію трьох груп ознак людини:

ѕ зовнішній вигляд - зріст, статура, стать, вікові ознаки;

ѕ невербальні (функціональні) ознаки - мова, голос, міміка, жести, хода, поза;

ѕ соціальне оформлення зовнішності - одяг, зачіска, прикраси.

Адвокату важливо відпрацювати такий стиль мовного спілкування і поведінки, при якому він буде сприйматись як добра, розумна, готова допомогти людина.

Найбільш розповсюдженими "бар'єрами" спілкування є:

ѕ мотиваційний - небажання чи незацікавленість у спілкуванні внаслідок упередженості, страху осуду чи помсти з боку певних осіб (родичів, співучасників злочину тощо), небажання розголосу події чи інтимних сторін життя;

ѕ інтелектуальний - помилкове сприймання особливостей особистості партнера по спілкуванню (темпераменту, характеру, освіченості та ін.) та різна "мова спілкування", розбіжності в розумінні одних і тих самих обставин через різний рівень освіченості, обізнаності в питанні;

ѕ емоційний - негативне ставлення до конкретного працівника, недовіра, агресивність;

ѕ вольовий - небажання чи неможливість подолання своїх поведінських установок і стереотипів, небажання підкорятись чужій волі чи неможливість відмовитися від раніш обіцяного.

Психологічні бар'єри можуть залежати від досить незначних обставин, але більш серйозні їх причини можна звести до:

1) індивідуально-типологічних (темпераментних) та індивідуально-психологічних (характерологічних) особливостей партнерів по спілкуванню;

2) відмінностей у світогляді, сформованих переконань чи упереджень співбесідника;

3) різного “бачення” ситуації спілкування і особистості партнера.

4) статево-вікових відмінностей.

Значимою перешкодою для встановлення психологічного контакту у розгляді справи може стати упередженість до суду, недовіра до нього. На сучасному етапі кримінального судочинства підозрюваному (звинувачуваному), як правило, протистоїть сила держави у вигляді спеціалізованого правоохоронного апарату, наділеного широкими владними повноваженнями. Він же, часто не орієнтуючись у складній сукупності кримінально-процесуальних і кримінально-правових норм, не у змозі самостійно повною мірою використовувати надані права і гарантії. Окрім того, значна кількість звинувачуваних, особливо на початкових етапах провадження кримінальної справи, внаслідок знаходження під вартою, знаходяться у несприятливих психічних станах (розгубленість, страх - аж до стану депресії).

Отже, вже зазначені види психологічних бар'єрів (інтелектуальний, емоційно-вольовий, мотиваційний) у діяльності адвокату можуть набувати специфічного змісту. Так, інтелектуальний бар'єр проявляється у вигляді розбіжностей у переконаннях, моральних позиціях, поглядах та ін. Він нейтралізується за рахунок підкреслення користі від вирішення альтернативи "співпрацювати чи ні" у бік відвертості для пом'якшення свого становища та більш сприятливого вирішення справи, коли при іншому підході можлива несприятлива перспектива.

Емоційно-вольовий бар'єр у вигляді впливу негативного емоційного стану в даний момент (страху, розгублення, пригніченості тощо) або ж завчасно існуючого негативного ставлення до суду нейтралізується уважним, прихильним ставленням, спокоєм і розсудливістю, а також створенням сприятливої обстановки, що привертає до психологічного контакту.

Таким чином, вже на початковому етапі судового розгляду кримінальної справи адвокат повинен визначитись, з якою (за психологічними особливостями) людиною він встановлює контакт, яке відношення вона має до певного факту (події, особи та ін.); передбачити, які психологічні бар'єри можуть виникнути при спілкуванні з нею та можливі напрямки їх подолання (нейтралізації) для досягнення мети. Без цього будь-яке спілкування, а особливо - професійне, тобто спеціально організоване, - стає непродуктивним [6].

Психологічні чинники, що утруднюють встановлення контакту, можна поділити на три групи:

ѕ особистісні проблеми адвокату, що визначаються особливостями його особистості, недоліками професійного досвіду, помилками орієнтування в ситуації контакту;

ѕ труднощі встановлення контакту, що визначаються особливостями партнера. Вони можуть бути характерологічними (підозрілість, агресивність, негативізм та ін.), залежати від психологічного стану чи самопочуття, відображати негативний досвід спілкування з представниками правоохоронних органів;

ѕ особливості ситуації контакту, що не налагоджують до довірчості.

Недостатньо усвідомлені особистісні утруднення у розумінні людей, відсутність справжньої комунікативної майстерності проявляється у молодих адвокатів у підвищеному інтересі до прийомів спілкування. Це принципово неможливо: управління розвитком відносин з конкретними особами здійснюється на основі врахування логіки процесу спілкування в цілому - формування взаємної привабливості і порозуміння, стосунків довіри, психологічної сумісності партнерів. У більш досвідчених працівників відсутність комунікативної майстерності, невміння встановити контакт зовні виглядає як зарозумілість, пихатість.

Забезпечення позитивного емоційного клімату може реалізуватись за рахунок наступних технік:

1) техніка самоподачі "Доброзичливість": зовнішні прояви властивостей, що полегшують початок бесіди за допомогою таких засобів як посмішка, привітне звертання, міміка участі, орієнтація корпусу у бік співбесідника, контакт поглядами, висловлювання розуміння наявності дистанції щодо теми бесіди. Тут важливо уникнути тиску, щоб не викликати відповідної негативної реакції. Доброзичливість спілкування передбачає увагу до дрібниць для постійного контролю за психологічним станом співбесідника;

2) "Так - техніка" - диктує початок встановлення контакту з нейтральних тем чи питань, на які послідують позитивні відповіді;

3) техніка "Втягування в діалог" - визначає міру ініціативи адвокату у розмові. Обмін репліками слід прагнути врівноважувати: якщо чекати висловлювань співбесідника, взаємодія може не відбутись взагалі, якщо ж говорити переважно самому, то психологічний контакт теж ускладнюється;

4) техніка "Приємне дзеркало" - суть її складається з уміння вести бесіду таким чином, щоб не принижувати людину. У поведінському плані техніка проявляється в емоційному "прибудовуванні" до лінії бесіди, причому вона повинна реалізовуватись не тільки словами, але й невербально;

5) техніка "Обмежень" - недопущення таких проявів, як невизначеність або складність висловлювань, поспіх, самовпевненість.

Важливою складовою загальної психологічної культури адвоката є визначена особистісна позиція щодо основних соціально-психологічних проблем, які виникають при реалізації професійних завдань. Серед них слід особливо наголосити на відповідності особистості адвоката високим морально-психологічним вимогам.

ВИСНОВКИ

Згідно з ст. 2 КПК України, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтepecів фізичних i юридичних oci6, які беруть участь у ньому, а також швидке i повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності i жоден невинний не був покараний.

Сфера цього судочинства поширюється на різні суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності, що мають особистий інтepec у справі, - підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, пoтepпiлoгo, цивільного позивача і цивільного відповідача, які мають право на захист своїх законних інтересів. В юридичних питаннях вони, як правило, не мають знань i досвіду, тому відстоювання їx прав та законних iнтepeciв покладається на професійних юристів -- адвокатів. Стаття 156 Конституції України забезпечує кожному обвинуваченому право на захист. У кримінальному пpoцeci України обвинувачений має такі права: знати, в чому його обвинувачують i давати пояснення по пред'явленому обвинуваченню; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у її розгляді в cyдi першої інстанції та інші. У своїй сукупності вони утворюють право обвинуваченого на захист, гарантувати яке повинна держава. Існує й ряд спеціальних кримінально-процесуальних гарантій, в основу яких покладено презумпцію невинності, котра на відміну від презумпції істинності вироку є невід'ємною i необхідною умовою здійснення обвинуваченим свого права на захист. Вона знайшла своє відображення в Загальній декларації прав людини (ст. 11), i в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст. 14).

На відміну від загальногромадянських прав (трудових, житлових та ін.) обмеження кримінально-процесуальних прав є неприпустимим. У такому разі дії й рішення органів кримінального судочинства неминуче обмежуватимуть право на захист i, отже, перешкоджатимуть суду всебічно, повно i об'єктивно розглянути справу i винести законний i обґрунтований вирок. Цi порушення кримінально-процесуального закону є істотними i складають підстави для скасування вироку, як i розгляд справи у відсутності захисника, коли за законом його участь є обов'язковою (ст. 370 КПК).

Участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з найважливіших гарантій права на захист. Згідно з ст. 48 КПК захисник зобов'язаний використовувати yci законні засоби i способи для з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого (підозрюваного) або пом'якшують його відповідальність, i надавати обвинуваченому (підозрюваному) необхідну юридичну допомогу. Захисників запрошують самі підозрювані, обвинувачені чи підсудні, a їx законні представники, родичі або інші особи -- тільки за їx дорученням або на їx прохання. Замінюється один адвокат іншим лише на клопотання або за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. У тих випадках, коли участь захисника, якого обрав обвинувачений (підозрюваний), є неможливою, орган дізнання, слідчий, суддя можуть запропонувати йому запросити іншого захисника або призначити останнього через колегію адвокатів.

Закон передбачає ряд випадків обов'язкової участі захисника у справі: у справах про злочини неповнолітніх, німих, глухих, сліпих та інших oci6, які внаслідок своїх фізичних або психічних вад не можуть самостійно захищати своє право на захист, а також осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство та ін. Адвокат вправі збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази у кримінальній справі, насамперед шляхом запитування документів від підприємств, установ, організацій, об'єднань i окремих громадян, ознайомлюватися з цими документами, отримувати письмові висновки фахівців з питань, які потребують спеціальних знань (ст. 6 Закону про адвокатуру). Позиція захисника в кримінальній справі -- це його позиція щодо обвинувачення. Вона починає формуватися після ознайомлення з матеріалами справи i бесіди з підзахисним i викладається у повному обсязі в захисній промові під час судових дебатів, де висновок захисника має бути цілком визначеним, однозначним, сприятливим для підзахисного.

Якщо обвинувачений визнає себе винним i докази підтверджують це, то захисник, просить суд пом'якшити покарання, або одстоює наявність обставин, що виключають провадження в справі, наполягаючи на невинності обвинуваченого, якщо ж він у цьому переконаний він доводить суду, що його підзахисний себе самообмовлює. Коли ж обвинувачений не визнає себе винним, то в цьому разі захисник зв'язаний позицією клієнта. Він не може доводити судові, що його підзахисний є винним, оскільки в цій ситуації адвокат опиняється на невластивій захиснику обвинувальній позиції.

Участь адвоката-захисника в стадії попереднього розслідування дисциплінує слідчого й особу, що провадить дізнання, примушуючи їx більш уважно ставитися до збирання доказів, більш критично підходити до їх оцінки i прийняття на їx основі рішень в кримінальній справі. Участь адвоката робить економічним й слідче провадження, оскільки розв'язання обґрунтованих клопотань захисника в цій стадії попереджує їx перенесення до суду, що нерідко затягує судовий розгляд, викликаючи необхідність повернення справи на додаткове розслідування. Дуже важливою у захисті прав та законних iнтepeciв обвинуваченого є участь захисника на заключному етапі попереднього слідства (статті 218--222 КПК). При ознайомленні з yciмa його матеріалами захисник має право: робити виписки, мати побачення з обвинуваченим наодинці, роз'яснювати йому зміст обвинувачення, обговорювати питання про заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії і рішення особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора. Активність, наполегливість i принциповість повинен виявляти адвокат протягом всього судового розгляду справи, де він користується разом з іншими учасниками процесу рівними правами по пред'явленню доказів, участі в їх дослідженні та заявленню клопотань Адвокат -- представник потерпілого у кримінальній справі. Згідно з ч. 1 ст. 49 КПК потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду. Про визнання громадянина потерпілим особа, що проводить дізнання, слідчий i суддя виносять постанову, а суд -- ухвалу. Після цього він набуває статусу потерпілого iз значним обсягом процесуальних прав, використовуючи які він здатний відстоювати свої законні інтереси як самостійно, так i з допомогою представника, насамперед, адвоката (ч. 3 ст. 49, ст. 52 КПК) За чинним законодавством адвокат бере участь у кримінальному пpoцeci тільки за угодою, тобто на запрошення потерпілого, а якщо останній є неповнолітнім, недієздатним або обмежено дієздатнім, то - його законного представника. При прийнятті доручення на ведення справи потерпілого адвокат має переконатися в тому, що рішення про визнання особи потерпілим вже прийняте. Для здійснення захисту законних інтересів потерпілого закон (ч. 3 ст. 49 КПК) надає його представнику такі процесуальні права: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а в справах, у яких воно не провадилося, - після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; оскаржувати дії особи, що провадила дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду, а також вироку суду чи судді, ухвалу суду чи постанову судді. Як і потерпілий, він є суб'єктом функції обвинувачення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1996.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К., 2009.

3. Закон України "Про адвокатуру" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 9, ст.62 станом на 01.10.2008.

4. Правила адвокатської етики. Схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 1 жовтня 1999 року. Протокол від 1 - 2 жовтня 1999 р. N 6/VI.

5. Бірюкова А.М. Проблеми надання адвокатом правової допомоги у кримінальному судочинстві - Вісник Академії Адвокатури. - №5. - 2006.

6. Бедь В.В. Використання адвокатом-захисником психологічних знань у кримінальному процесі [Текст]: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 19.00.06 - юридична психологія. - Київ: Національна академія внутрішніх справ України. - 1999.

7. Варфоломієва Т.В. Науково-практичний коментар до закону України «Про адвокатуру» / Т.В. Варфоломієва, С.В Гончаренко. Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність: зб. нор-мат. актів. коментар - К:, Академія адвокатури України, ЮрінкомІнтер. - 2003

8. Гловацький І. Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі: Навч. посібник - К.: Атака, 2003

9. Грошевий Ю.М. та ін. Кримінальний процес України. -Харків: Право, 2000.

10. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Наук.-практ. Посіб. - К.: Вища шк., 2007 - 271 с.

11. Ковальський В. С. Адвокатура України. - “Юрінком інтер”, 2007 Конспект лекцій з дисципліни “Організація роботи судових та правоохоронних органів” / Укладачі: Ковалевська Т.М., Бєлан С.В.- АЦЗ України, 2005.

12. Кримінально-процесаульний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К.: - ФОРУМ. - 2003. - 938 с.

13. Лагунова С. Адвокатська таємниця та проблеми її регулювання // Право України. - 2007 - № 3.

14. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Істина, 2005. - 456 с.

15. Маляренко В. Т. Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства //Вісник Верховного Суду України. - 2009.- №1.

16. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. - К.: Юрінком Інтер, 2009.

17. Михеєнко М. М., Конституційні принципи кримінального процесу // Вісник Академії правових наук. - Харків, 2007.

18. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. . - К.: Либідь, 2009. - 536 с.

19. Молдован В.В. Правоохоронні органи. Опорні конспекти. - К., "Юмана", 2005.

20. Нариси кримінального права / Коржанський М.Й. -К., 2009.

21. О.Д.Святоцький, В.В. Медведчук. Адвокатура: історія і сучасність. - К., 2005.

22. Промов Н.А. Уголовный прцесс России. - М.; Юрист, 2008.

23. Святоцький О.Д., Миккенко М.М. Адвокатура України. Навчальний посібник для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів. - К., 2004.

24. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. . - К.: Юрінком Інтер . - 2009. - 576 с.

25. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. Підручник. - К.: А.С.К., 2003. - 1120 с.

26. Тертышник В. М. и др. Досудебное расследование: юридические документы. - Харьков, 2009.