Принципи організації правосуддя в цивільному процесуальному праві

Зважаючи на викладене, можна дійти певних висновків щодо дослідження та визначення правової природи принципу рівності у цивільному процесі:

1. Принцип рівності у цивільному процесі є фундаментальним загальноправовим принципом, в якому відображається сутність права як інструмента досягнення формальної рівності фактично нерівних суб'єктів з метою надання їм формально однакових можливостей для здійснення своїх однакових прав та обов'язків.

2. Принцип рівності у цивільному процесі має подвійну правову природу як з погляду належності одночасно до загальноправових, так і суто галузевих принципів права.

3. Принцип рівності у цивільному процесі розкладається на дві складові - рівність перед законом і рівність перед судом, однак, це не означає, що даний принцип розпадається на два підпринципи, а говорить про те, що він ураховує подвійність відносин, які мають місце у цивільному процесі, а саме - матеріальних відносин, які існують між сторонами цивільного процесу, та процесуальних відносин, які існують між сторонами та судом.

4. Правова природа принципу рівності у цивільному процесі має ще один подвійний аспект, який свідчить про його фундаментальність, - цей принцип знаходиться на межі публічного та приватного права, а тому має змішану правову природу.

5. За своєю правовою природою принцип рівності у цивільному процесі є невід'ємним від цивільного процесу, позаяк перебуває у нерозривному генетичному зв'язку з інститутом цивільної процесуальної правоздатності, а остання є невідчужуваною у суб'єктів права. Принцип процесуальної рівноправності сторін (далі - принцип рівноправності сторін) у науковій юридичній літературі належить до спеціального галузевого принципу цивільно-процесуального права. Варто зауважити, що питання визначення принципів цивільного процесуального права та їх класифікації по-різному вирішується в спеціальній літературі. Принцип рівноправності сторін у цивільному процесі М. Треушніков визначає як таке нормативно-керівний початок, який забезпечує сторонам рівне процесуальне становище перед судом під час здійснення правосуддя. Цей принцип закріплює рівні можливості реалізації і захисту прав сторін у цивільному процесі, які виключають будь-які переваги щодо цього однієї сторони перед іншою, одних учасників у справі перед іншими. Принцип рівноправності сторін належить до специфічних (функціональних) принципів цивільного процесу, який характеризує діяльність судів із розгляду і вирішення цивільних справ та базується на загальноправовому принципі рівності громадян та юридичних осіб перед законом і судом. Наявність у цивільному процесі принципу процесуальної рівноправності сторін і його закріплення в нормах цивільного процесуального права обумовлено не лише проявом загальноправового принципу рівності громадян перед законом і судом при здійсненні правосуддя в цивільних справах, але й самостійністю і рівним положенням суб'єктів у цивільних, сімейних та інших приватноправових правовідносинах, які становлять предмет судової діяльності в цивільному процесі. Як зазначається, принцип процесуальної рівноправності сторін притаманний тільки цивільному процесуальному праву і в ньому перехрещуються дві лінії взаємообумовлюваних чинників: з одного боку - рівність сторін цивільного правовідношення, яке базується на рівності майнових відносин та економічного обороту, а з іншого - конституційна рівність як елемент демократії, втілений у вже згаданому загальноправовому принципі рівності всіх громадян перед законом і судом. Далі зауважується, що принцип процесуальної рівноправності сторін у цивільному процесі важливий також тим, що він, по перше, передбачає і відображає весь обсяг процесуальних повноважень сторін, а по друге, - визначає положення сторін у процесі, визначає значною мірою загальний механізм позовного провадження загалом та в його розвитку. Такий підхід відбиває два напрями вивчення принципу рівноправності сторін у спеціальній теоретичній літературі:

· вивчення зв'язків, спільних і відмінних ознак галузевого принципу рівноправності сторін та загальноправового принципу рівності перед законом і судом;

· вивчення зв'язків і відмінних рис принципу цивільного процесуального права рівноправності сторін та принципу цивільного права рівності учасників цивільних правовідносин.

З огляду на другий напрям в юридичній літературі зазначалось, що неправильно було б вважати, що принцип рівноправності сторін у цивільному судочинстві обумовлений лише принципом рівності учасників цивільних правовідносин. Слід ураховувати також і те, що принцип процесуальної рівноправності сторін становить обов'язкову основу під час розгляду будь-якого цивільного спору в суді, зокрема, спору про факт в особливому провадженні, позаяк, як наголошувалося, цей принцип органічно притаманний цивільному процесуальному праву і є складовою його методу. Тому, наприклад, незважаючи на нерівність правового положення учасників адміністративних правовідносин (відносини владного підпорядкування), у цивільному процесі такі владні засади регулювання правовідносин нівелюються. Названі особи наділяються рівними можливостями обстоювати правомірність своєї позиції. Безумовно, найбільш повно принцип процесуальної рівноправності сторін виявляється в позовному провадженні.

3.1.7 Принцип обов'язковості рішення суду

Відповідно до ч. 5 ст. 124 і ч. З ст. 129 Конституції України судові рішення є обов'язковими до ви конання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнано однією з основних засад судочинства. Судові рішення, що набрали законної сили, а також ті, що підлягають негайному виконанню, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Судові рішення набирають законної сили за правилами статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України. У випадках, визначе них статтею 252 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду належить виконувати негайно, не чекаючи набрання ними законної сили. Під законною силою судового рішення слід розуміти набуття ним властивостей акта правосуддя, який викликає певні правові наслідки, стає ефективним, тобто викликає певні результати, які у свою чергу ґрунтуються на авторитеті суду як органу державної влади та обов'язковості, остання ж виявляється у стабільності і реалізованості. Цей принцип забезпечує впровадження в життя судового рішення та його положень шляхом добровільності чи примусового виконання залежно від виду рішення. Судові рішення є обов'язковими не тільки для осіб, щодо яких вони постановлені, але й для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових, службових осіб і громадян. У цій нормі законодавцем робиться акцент не тільки на суб'єктивному складі осіб, на яких поширюється законна сила судового рішення, тобто рішення стає обов'язковим, а також йдеться про те, що такі рішення підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Таким чином, законо давець окреслює межі обов'язковості судових рішень, а саме:

1) не всій території України;

2) поза її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для адміністративної, кримінальної, цивільної та дисциплінарної відповідальності.

Принцип обов'язковості судових рішень також стосується судів. Судове рішення суду вищої інстанції в одній і тій самій справі є обов'язковим для суду нижчої інстанції у разі направлення справи на новий розгляд. У частині встановлення обставин обов'язковими для судів є преюдиційні рішення (ч. ч. 1, 4 ст. 72 Кодексу адміністра тивного судочинства України):

1) судове рішення в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, - є обов'язковим для адміністративного суду при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж самі особи або особа, щодо якої встановлено обставини;

2) вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду при розгляді справи про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок чи постанова суду, в питаннях чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

3.2 Форми закріплення принципів цивільного процесуального права України

3.2.1 Принципи закріплені Конституцією України

Правосуддя в цивіль них справах виступає однією з форм державної діяльності -- судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення циві льних справ у встановленому законом порядку. Конституція Укра їни (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнен ня цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідноси ни, що виникають у державі. Правосуддя здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції -- територіальними і спеціальними. Створен ня надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Кон ституції).

Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу державної влади України на три відокремлені державні влади -- законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції), які урівноважують одна одну. Цей принцип означає недопущеність втручання в здійснення правосуддя органів законодавчої і викона вчої влади як у формі вирішення і перевирішення судових справ, так і у формі впливу на суддів.

Але захист цивільних прав здійснюється також в адміністрати вному і громадському порядку (ст. 6 Цивільного кодексу). Вирішен ня цивільних справ адміністративними органами, третейськими і товариськими судами, іншими органами не є здійсненням право суддя. Спільність мети по захисту прав і виконання аналогічних правосуддю завдань не може бути достатньо об'єднуючою ознакою для конструювання єдиного поняття правосуддя, оскільки форми і методи діяльності державного суду і квазісудових органів є різними. Суд загальної юрисдикції в системі органів, які здійснюють захист цивільних прав, посідає окреме місце і має пріоритет.

Він проявляється в перевазі над іншими формами, зокрема:

а) суд приймає завершальне рішення по спору, якщо такий спір був розглянутий у попередньому позасудовому порядку (трудові спори, спори з договору перевезення з транспортною організацією та ін. (п. 2 ст. 136 ЦПК);

б) суд перевіряє законність рішень товариського і третейського суду при розгляді питання про видачу виконавчого листа для примусового їх виконання (ст. 18 Положення про третей ський суд); суд перевіряє законність і обгрунтованість рішень і постанов державних органів і посадових осіб, які були прийняті з державних, адміністративних, податкових та інших правовідносин у галузі управління.

Юрисдикційні функції по розгляду цивільних справ, що здій снюються несудовими органами, становлять самостійну адміністра тивну і громадську процесуальні форми захисту суб'єктивних прав громадян. За існуючим положенням, процесуальні норми, що вре гульовують вирішення трудових, адміністративних спорів, включені до системи відповідного матеріального права, але виділення їх у самостійні галузі права є прогресивним і перспективним. Специфі ка трудових, адміністративних та інших спорів у галузі управління, а також діяльності різних органів, наділених повноваженнями вирі шувати такі спори, потребують певних відмінностей у правових нормах, які врегульовують процесуальний порядок її розгляду.

Виділення процесуальних норм, якими врегульовані інші фо рми захисту прав, у самостійній галузі відповідає подальшому полі пшенню і удосконаленню діяльності механізму державного апарату по управлінню суспільством, а всебічне нормативне врегулювання їх діяльності створює одну з важливих передумов функціонування демократичної правової держави.

Проголошені ст. 125 Конституції України. Територіальними судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 20 Закону України «Про судоустрій» виступають: Верховний Суд Ук раїни, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Киї вський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжра йонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Ознаки спеціалізованих судів мають міжобласні суди, які роз глядають справи, підвідомчі цивільному судочинству, на особливо режимних об'єктах, розташованих на території України, а також військові суди гарнізонів, регіонів, Військово-Морських Сил, які розглядають цивільні справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, прав та законних інтересів військових частин, установ, організацій (статті ЗІ', 38', 38 Закону України «Про судоустрій», ст. 123 ЦПК). Вони ще не становлять окремої системи судів і не мають своїх вищих судових органів, які характеризують спеціалізовані суди і якими мають бути відповідні вищі суди, про що зазначено в ч. З ст. 125 Конституції, тому їх тільки умовно можна віднести до спеціалізованих.

Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Закріплений ст. 124 Консти туції України, в цивільному процесуальному праві не реалізований. Розгляд цивільних справ у порядку цивільного судочинства прова диться професійними суддями (статті 16, 124' ЦПК), тоді як залу чення народних засідателів до здійснення правосуддя надавало б судові України народного характеру, свідчило б про його демокра тизм, було б надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного вирішення справ, забезпечувало б закон ність, переконливість, обгрунтованість і виховне значення судових рішень.

Принципи виборності і призначуваності. Суддів визначений ст. 128 Конституції, за якою перше призначення на посаду професій ного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом Укра їни. Всі інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верхов ною Радою України безстрокове, в порядку, встановленому зако ном. Принцип виборності і призначуваності суддів розширює існу ючі правові системи заміщення суддів. Зарубіжним законодавством передбачено дві системи заміщення суддів -- шляхом виборів і призначення. Вибори здійснюються: всім населенням, загальнопо літичними виборними зборами, судовими колегіями верховних су дів, спеціальними виборними органами. Призначення реалізується: центральним урядом і низовими місцевими органами влади з попе реднім вибранням кандидатів населенням або судовими колегіями верховного суду за результатами конкурсної оцінки. В юридичній літературі підкреслюється, що з усіх способів заміщення суддів найбільш демократичною є виборна система.

Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ. Відтворений в ч. 2 ст. 129 Конституції, за якою судочинство провадиться суддею одноособове, колегією суддів. Відповідно до ст. 124' ЦПК суддя одноособове розглядає всі цивільні справи, підвідомчі судові. В колегіальному складі суду розглядаються справи по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення, у разі скасування рішення, постановленого одноособове суддею. Колегі альне розглядається гакож справа, якщо в ній об'єднані вимоги, частина яких підлягає колегіальному розгляду. Суд касаційної або наглядної інстанції при скасуванні рішення може направити на новий розгляд у колегіальному складі суду будь-яку іншу справу у зв'язку з її складністю.

Колегіальний розгляд цивільних справ провадиться в складі трьох суддів. У такому ж складі здійснюється розгляд справ у касаційному порядку, а в порядку нагляду -- у складі не менше трьох суддів; у президії обласного. Київського міського судів -- у складі більшості членів президії; у Пленумі Верховного Суду Укра їни -- за наявності не менше двох третин складу Пленуму. При колегіальному розгляді справ судді користуються рівними правами з головуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх питань, що виникають при розгляді справи і постановленні рішення (ст. 7 ЦПК).

Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. При здійс ненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. З Закону «Про статус суддів»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них (ст. 8 ЦПК). Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил -- незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати касаційну скаргу, протест у порядку нагляду або заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі, від посадових осіб суду і прокуратури, які оскаржили чи опротестували судове рішення. Так, відповідно до статей 310, 336 ЦПК суд, який розгля дає справу в касаційному порядку чи у порядку судового нагляду, перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інста нції як в оскарженій, так і в неоскарженій частині, а також стосовно осіб, які не подали скарги і не зазначені в протесті. Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаргу, протест по другій інстанції, незалежні також від вищестоящого суду, який не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, протест, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому розгляді справи (статті 319, 341 ЦПК).

Державною мовою судочинства в Україні є українська мова (ст. 10 Конституції). Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинс тво, забезпечує право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою (ст. ІЗ Закону «Про судоустрій»). На розвиток цього положення ст. 9 ЦПК встановлює, що особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забе зпечується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися пос лугами перекладача в порядку, визначеному ЦПК. Судові докуме нти, відповідно до встановленого порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх рідну мову або іншу мову, якою вони володіють. Якщо при розгляді справи були порушені правила про мову, якою ведеться судочинство, то рішення у всяко му разі підлягає скасуванню (п. 3 ст. 314 ЦПК). Це правило є важливою цивільною процесуальною гарантією додержання прин ципу державної мови судочинства.

Рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129 Конституції). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими озна ками (ст. 24 Конституції). Цей принцип передбачає рівну можли вість усіх громадян брати участь у цивільному судочинстві, перебу вати в правовому становищі визначеної законом процесуальної фігури -- позивача, відповідача, третьої особи тощо і рівною мірою здійснювати закріплені процесуальним законом за такими суб'єк тами процесуальні права і обов'язки. На забезпечення їх реалізації на суд покладений обов'язок охороняти права учасників цивільного процесу від порушень, попереджати про наслідки, які можуть нас тавати внаслідок реалізації цих прав, сприяти в їх здійсненні. Гарантіями принципу рівності громадян перед законом і судом є встановлення кримінальної відповідальності за обмеження їх у правах залежно від расової і національної належності (ст. 66 КК), право на оскарження і скасування судового рішення (статті 289, 314 ЦПК).

Законність. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи дер жавної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судді при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону (ст. 129 Ко нституції). Основними засадами судочинства є законність (п. 1 ст. 129 Конституції). Громадяни зобов'язані неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68 Конституції).

Таким чином, Конституція послідовно проводить у життя принцип законності, який є невід'ємним елементом демократичної правової держави. Здійснення правосуддя у цивільних справах від повідно до чинного законодавства є одним із завдань цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК). Законність правосуддя вимагає, щоб не тільки вся діяльність суду була підпорядкована законові, але й усіх суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, щоб вони суворо дотримувалися і виконували вимоги всіх інших принципів процесу, які характеризу ють цивільне судочинство. Порушення і недодержання навіть одно го з них тягне за собою порушення законності.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції принцип гласності характеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійс ненню ним запобіжної і виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає можливість громадянам безпосередньо знайомитися з роботою суду, а це підвищує його відповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ. Гласність цивільного процесу забезпе чує правову пропаганду чинних законів, контроль населення за діяльністю суду і тим самим сприяє зміцненню його авторитету. Присутні в залі переконуються в гуманності і справедливості зако нів. Гласність цивільного процесу позитивно впливає на осіб, які беруть участь у справі, процесуальні дії яких перебувають під кон тролем громадян, які присутні в залі судового засідання.

Змагальність (п. 4 ст. 129 Конституції) полягає в забезпеченні широкої можливості особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права й інтереси, свою позицію у справі. Змагальністю визна чається весь процес відбору (подання, витребування, залучення) фактичного матеріалу, необхідного для розв'язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього мате ріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідов ність і правові наслідки. Утвердження своїх міркувань і оспорюван ня доводів, міркувань та заперечень противної сторони визначають зовнішню форму цивільного процесу, надаючи йому змагального вигляду -- боротьби сторін перед судом. Отже. змагальність харак теризується широкою можливістю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і використовувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необхідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх підтверджують. У зв'язку з чим вони мають право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у судових засіданнях, подавати докази і брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати судові усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення (ст. 99 ЦПК).

Доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ст. 55 Конституції права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гара нтується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, поса дових і службових осіб.

Кожному гарантується судовий захист права спростувати не достовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вима гати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкоду вання матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, збері ганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ч. 4 ст. 32 Конституції).

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і грома дянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч. 3 ст. 8 Конституції). Це право забезпечується реальною можли вістю усякій заінтересованій особі звернутися в установленому порядку на захист порушеного або оспореного права чи охоронюваного законом інтересу (статті 4, 5 ЦПК) та широкою можливістю використати численні процесуальні засоби для активної процесуа льної діяльності.

Громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Судовий захист характеризується доступністю процесу: суд територіальне наближений до населення, громадяни звільнені від сплати державного мита у трудових справах, про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцт вом, іншим ушкодженням здоров'я. Процесуальний порядок судо чинства і процесуальні форми виконання процесуальних дій є простими, зрозумілими, дійсно демократичними, точно передбаче ними ЦПК.

Участь громадськості в цивільному судочинстві для захисту прав і свобод громадян. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійс нення і захисту своїх прав і свобод (ст. 36 Конституції). З цією метою в судочинстві в цивільних справах допускається участь пре дставників громадських організацій і трудових колективів. Прин цип участі громадськості в цивільному судочинстві реалізується в участі профспілок та інших громадських організацій з метою захи сту прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст. 121 ЦПК); в участі громадських організацій і трудових колективів у судовому засіданні для викладення судові думки організації або колективу (статті 161, 308 ЦПК); в участі громадськості в судовому виконанні з метою сприяння швидкому і правильному виконанню судових постанов (ст. 351 ЦПК), у виконанні окремих ухвал (ст. 235 ЦПК) і громадському представництві (пп. 2, 3 ст. 112 ЦПК), у тому числі і у виконанні функцій офіційного представника боржника (ч. 3 ст. 361 ЦПК). Участь громадськості в цивільному судочинстві в зазначених процесуальних формах сприяє захисту прав громадян, значно посилює виховну роль суду, служить запобіганню правопо рушенням.

Принцип недоторканності людини. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції). Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмоти вованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встано влених законом (ст. 29 Конституції).

В цивільному судочинстві України послідовно провадиться в життя принцип недоторканності особи. Забороняється у будь-якій формі посягати на свободу і гідність громадян -- учасників цивіль ного процесу в справі. Суд при вирішенні цивільних справ застосо вує норми матеріального права, санкції яких мають виключно майновий характер. Цивільне процесуальне право України забезпечує виконання цивільних процесуальних дій і виконання рішення суду принципово іншими засобами. Функціонування принципу диспозитивності полягає в тому, що особиста участь сторін у про цесі залежить тільки від їх волі, неявка цих осіб може викликати ускладнення процесу: відкладення розгляду справи, залишення по зову без розгляду (статті 172, 173, 176 ЦПК). І тільки при повторній неявці обох сторін або неповідомленні ними про причини неявки на другий виклик суд притягає їх до адміністративної відповідаль ності у вигляді накладення штрафу за ст. 185 КАП. При неявці відповідача, участь якого визнана в процесі обов'язковою, у справах про стягнення аліментів його можна примусово привести, про що суддя виносить ухвалу, виконання якої покладається на органи міліції (ст. 174 ЦПК). В цивільному судочинстві недоторканною є особа процесуаль ного представника, а також всіх інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 117 ЦПК представники, якими є посадові особи, а також адвокати за несумлінне ведення справи відповідають у дисциплінарному порядку або в порядку громадського впливу. На свідків, експертів, перекладача також поширюється принцип недо торканності особи, але до них можуть бути застосовані інші санкції. Якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу і примусовому приводу через органи внутрішніх справ (ст. 44 ЦПК). За злісне ухилення від явки до суду свідок і експерт несуть штрафну відповідальність за ст. 185-3 КАП, а за дачу завідомо неправдивих показань або за відому від дачі показань свідок несе відповідаль ність відповідно за статтями 178, 179 КК. За цими статтями КК несуть відповідальність: експерт -- за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання пок ладених на нього обов'язків; перекладач -- за завідомо неправиль ний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків.

Недоторканність особи застосовується до інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, які мо жуть бути видалені примусового із залу судового засідання та на них може бути покладений штраф.

Недоторканність житла. Кожному гарантується недоторкан ність житла. Не допускається проникнення до житла або до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ст. 30 Конституції). Цей принцип характеризує демократичний характер правового статусу особи в суспільстві і є гарантією охорони матеріальних інтересів та особис того життя громадян. Принцип недоторканності житла притаман ний і цивільному судочинству, але його дія по-різному поширюєть ся на учасників процесу і реалізацію різних процесуальних дій і судових актів. Житло як об'єкт, на який можуть бути спрямовані цивільно-процесуальні дії або який тісно пов'язаний з місцем їх виконання, має значення для реалізації процесуальних дій:

1) по здійсненню судового виклику і повідомлення;

2) приводу учасників процесу;

3) виконання судових рішень і ухвал.

Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції гарантується кожному (ст. 31 Конституції). Листуван ня, телефонні розмови, телеграфна та інша кореспонденція, якщо вона вміщує інформацію про обставини (фактичні дані), котрі мають значення для справи, належать до письмових доказів. За своїм походженням вони мають офіційний і неофіційний характер. Офіційні -- службове листування, службові телефонні розмови, телеграфні повідомлення та інші повідомлення. Неофіційні -- по ходять від громадян. Дослідження листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції здійснюється в судовому засі данні в усній і безпосередній формі. Вони оголошуються в судовому засіданні і пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках також експертам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу таких доказів (ст. 186 ЦПК).

Охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32 Кон ституції). Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією Украї ни. Особисте життя громадян визначається соціально-економіч ним ладом суспільства, його соціально-культурною і побутовою основою різні історичні періоди, в різних соціально-економічних формаціях питання особистого життя, його співвідношення із сус пільством вирішувалося неоднаково.

Публічність. Як державно-правовий принцип публічність зак ріплена у ч. 2 ст. 3, ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121, статтях 124, 129 Конституції України. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни мають право у випадках, передбачених законом, звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст. 121 ЦПК). Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення. Суду в чинному законодавстві про судоустрій і судочинство України не реалізований. Концепція судово-правової реформи в Україні, схвалена Постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 р., передбачає створення системи апеляційних і касаційних судів, але не визначає їх предметної і функціональної компетенції.

3.2.2 Принципи, закріплені законодавством про судочинство

Право громадян на звернення до суду за захистом і на судовий захист закріплене в статтях 35, 55, 56 Конституції України, отже, принцип диспозитивності спирається на конституційну основу. Диспозитивний характер мають права сторін, визначені ст. 103 ЦПК, за якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу чи предмет позову, збільшити або зменши ти розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю чи частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Отже, принцип дис позитивності характеризується такими положеннями: 1) хто хоче здійснити своє право, повинен сам потурбуватися про це -- vigila-ntibus jura scripta sunt; 2) особа, якій належить право, може від нього відмовитись -- volentum non fit injuria; 3) нікого не можна приму шувати пред'явити позов проти своєї волі -- nerno inventus cogere cogitur; немає судді без позивача -- nemno judex sine actore; 4) суд не повинен виходити за межі вимоги сторін -- judex ne eat ultra petita partium, ultra petita non cognoscitur, за винятками, встановленитми законом; 5) правом розпоряджатися об'єктом процесу -- res in judicatum deducta.

Щоб забезпечити реалізацію цих прав відповідно до суспіль них інтересів, цивільний процесуальний закон визначає активне становище суду, яке характеризує зміст принципу публічності.

Об'єктивна істина. Змістом цього принципу є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи.

Об'єктивність -- це обгрунтованість висновків суду дійсним обставинам справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного до них ставлення суду та учасників матеріального спору. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунту ється на всебічному, повному і об'єктивному розглядові в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 62 ЦПК). Ніяки докази для суду не мають наперед визначеної сили. Встановлення об'єктивної істини в справі забезпечується дією інших принципів цивільного судочинства, санкціями кримінального права за дачу завідомо неправдивих показань і висновків (статті 178, 179 КК), активним процесуально-правовим становищем суду в процесі доказування (статті 15, 30, 162 ЦПК).

Рішення повинно бути постановлено на зазначених і дока заних обставинах, а не за покликанням совісті -- Sententia ferri debet secundum allegata et probata, non secundum conscientiam. В. рішенні повинні бути наведені обставини справи, встановлені судом, дово ди за якими суд відхиляє ті чи інші докази (ст. 203 ЦПК). Пору шення принципу об'єктивної істини є безумовно, підставою для скасування рішення (статті 312, 338, 346 ЦПК).

Процесуальна рівноправність сторін. Відтворений в ЦПК, цей принцип встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків (ст. 103 ЦПК), а не в тотожності прав позивача і відповідача. Зміст цього принципу обумовлюється характером матеріальних правовідносин, підвідомчих судові, і є відображенням загальноправового, закріпле ного Конституцією, принципу рівності усіх громадян перед зако ном і судом (ст. 154). Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість для їх застосу вання (ст. 99 ЦПК) та сприяння судові. Суд однаково повинен допомогти сторонам у збиранні і залученні до справи доказів (п. 7 ст. 143, ст. 30 ЦПК). Він зобов'язаний роз'яснити їх права і обов'язки, попередити про наслідки здійснення або невчинення процесуальних дій і подавати інше сприяння, яке забезпечувало б реалізацію даного принципу (статті 15, 170 ЦПК). Їм надсилаються повістки і повідомлення про час і місце судового засідання та проведення окремих процесуальних дій (статті 55? 90, 93 ЦПК). При розгляді клопотань осіб, які беруть участь у справі, суд заслу ховує думку сторін.

Раціональна процесуальна форма. Вона полягає у створенні найбільш сприятливого порядку (раціонального цивільного судочи нства) для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної діяльності. Встановлений порядок (формальності) забезпечує нормальний ро звиток процесу і надає суб'єктам процесуальної діяльності можли вість виправити допущене порушення встановленого порядку. Він характеризується змагальністю і диспозитивністю, рівноправністю сторін і публічністю, гласністю і закритістю, усністю і письмовістю, безпосередністю і опосередкованістю. Раціональна процесуальна форма визначається також встановленими в ЦПК: стадійністю процесу, строками на виконання процесуальних дій: по підготовці і розгляду справи (статті 146, 148), по набранню рішенням законної сили і допущенню негайного виконання (статті 231, 217), по оска рженню судових рішень і розгляду справ у касаційній інстанції (статті 291, 291'); наданими судові можливостями встановлювати певні строки для виконання окремих процесуальних дій (стаття 47, 48, 53) і покладанням на нього обов'язку протистояти намаганням осіб, які беруть участь у справі, в затягуванні процесу по справі і виконанні окремих процесуальних дій (статті 82, 162 та ін.).

Неможливість процесуального сумісництва. Відповідно до цього принципу суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин не може в одній і тій же справі перебувати більше як в одному процесуаль ному становищі (позивач не може в цій же справі бути третьою особою, відповідач -- свідком тощо). При дорученні співучасником ведення справи одному із співучасників (ст. 104 ЦПК) останній не змінює своєї процесуальної правосуб'єктності, а залишається сто роною і діє в процесі на захист своїх прав і прав співучасника. При пред'явленні зустрічного позову відповідач не виступає одночасно і позивачем (ст. 140 ЦПК).

Безпосередність судового розгляду. Нормативне вираження цього принципу полягає в тому, що суд при розгляді справи пови нен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. На нього покладений обов'язок заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися з письмовими доказами і оглянути речові докази (ст. 160 ЦПК). Тому судове засідання по розгляду справи має розпочинатися і закінчуватися при незмінному складі суддів. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд розпочинається спочатку. Цим самим забезпечується встановлення об'єктивної істини в справі, правильне судження про права і обов'язки сторін спірних правові дносин. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу і матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали справи, дозволяє повно і всебічно вникнути у всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених в обгрунтування позову і заперечен ня проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти в особисті зносини зі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.

Усність судового розгляду. Полягає в тому, що розгляд справи провадиться усно (ст. 160 ЦПК), процесуальна діяльність суддів і учасників процесу відбувається в словесній формі. Усна форма судового розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності і безпосередності. Завдяки словесній формі судді можуть краще і повніше сприймати факти справи, а особи, які беруть у ній участь, -- реально і точно довести їх до відома суду, сприймати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої міркування, заперечен ня, спростування з метою встановлення дійсних обставин справи. Розгляд справи в усній формі дає можливість судові особисто і безпосередньо вступати в контакти з учасниками процесу в цивіль ній справі і сприймати фактичний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же в судовому засіданні на очах судді і всіх присутніх, у процесі його розвитку.

Усна форма розгляду справи зручніша для учасників процесу, завдяки їй легше висловити сприйняті обставини в справі і свої міркування по них. Вона спрощує процес, робить його доступним для заінтересованих осіб. Така форма дає більші можливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Про цес стає динамічним, строк розгляду справи скорочується. Разом з тим усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оптимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких з них -- викладення вимог до суду у формі письмових заяв, скарг, протестів, подання, а владних суджень суду -- в рішеннях, ухвалах, постановах.

4. Висновок

Для того, щоб з'ясувати основні засади (принципи) явища, необхідно дати визначення самому явищу. Тому -- що є правосуддям? Правосуддя -- це форма діяльності, яка полягає в розгляді і вирішенні цивільної, кримінальної чи адміністративної справи шляхом ведення судового засідання компетентним судом. Така форма діяльності характеризується наявністю принципів, які вирізняють її від інших форм діяльності. Можна дати таке визначення принципам правосуддя: Принципи правосуддя -- основні засади здійснення правосуддя, які мають системоутворюючий та обов'язковий характер для всіх норм та правовідносин з приводу здійснення правосуддя. Принципи правосуддя виражають сутність правосуддя і слугують виконанню завдань, поставлених перед судом. Всі принципи правосуддя мають такі найсуттєвіші ознаки: Вони є найбільш загальними правилами, які закріплюють та регулюють організацію судових органів та основу їх діяльності. Вони мають керівний характер. Тому і суд і учасники судового процесу повинні діяти у відповідності з цими принципами. Вони утворюють єдину систему, взаємодіючи між собою. Всі принципи правосуддя можна поділити на дві групи: принципи, які визначають правовий статус та порядок діяльності судів; принципи, які визначають права та обов'язки громадян стосовно процесу здійснення правосуддя. Розглядуваний принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ належить до другої групи. Ст. 129 Конституції України, називаючи основні засади судочинства, не вказує безпосередньо на принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ. Але цей принцип випливає із вказівки в Конституції України на форму, в якій здійснюється участь громадян у правосудді. Так, у пункті 4 ст. 124 Конституції України закріплено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. В частині 2 ст. 129 Конституції України закріплено, що судочинство провадиться суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних. Тобто відповідно до вказаних положень Конституції провадження судочинства присяжними є формою участі громадян у здійсненні правосуддя. А, зважаючи на те, що свій висновок присяжні виносять погоджено між собою, -- склад суду присяжних є колегіальним. Тому принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ слушно можна назвати конституційним принципом.

Зміст принципів цивільного процесуального права має демократичний характер і полягає в тому, що, закріплені в нормах права, вони характеризують здійснення правосуддя тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів і підкорення їх тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою. Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов'язані і в сукупності становлять систему. Кожний з принципів організації правосуддя в системі відіграє самостійну роль, характеризує галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань цивільного судочинства, дія одного принципу зумовлює дію інших. Жоден з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права. Класифікацію принципів можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією у системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш поширена класифікація принципів -- за формою нормативного закріплення.

Ефективність виконання завдань цивільного судочинства перебуває в прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм процесуального і матеріального права, для чого необхідно пізнати їх зміст, місця в системі права, їх зв»язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в них відтворюються.

В своїй роботі я намагався якомога ширше розкрити зміст кожного з принципів за розбиттям їх по напрямкам регулювання ( Конституція України та нормами цивільного процесуального права) та їх взаємозв»язок з самими нормами матерального права, між собою та роль принципів в сучасному житті.

Вивчення принципів дуже важливе для подальшого розвитку цивільного процесу та для побудови правової держави і громадянського суспільства, без якої неможливо здійснення цивільного правосуддя.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Цивільний процесуальний кодекс України. 2006.

3. Цивільний кодекс України. Ч 1,2. 2006.

4. Закон України «Про судоустрій України».

5. Постанова Верховного Суду України «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів» № 4 від 12 квітня 1996.

6. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні» // Відомості Верховної Ради України від 28 квітня 1992.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 р. № 4.

8. Вісник Верховного Суду України. - 2004.

9. Юридичний вісник України, № 15. 2008.

10. Вісник Конституційного Суду України. № 2. 1999.

11. Блажівський Є. Зміцнити законність у державі… // Урядовий кур'єр 28 лютого 2008.

12. На захисті прав людини. Конференція… // Урядовий кур'єр 16 липня 2008 р. - № 128.

13. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К.. Порівняльне судове право: підручник / - К. Либідь, 1993.

14. Цивільне процесуальне право України. -- Харків, 1992.

15. Штефан М.Й. Цивільний процес - К., 1997.

16. Гурвич І. М. Цивільні процесуальні відносини і процесуальні дії. К, 1995.

17. Семенов В. М. Конституційні принципиы цивільного судочинства. К, 1992.

18. Боннер О.М. Принцип диспозитивності цивільного процесуального права. Х, 1996.

19. Тараненко Д. Ф. Принципи диспозитивності і змагальності в цивільному процесі. Л, 1995.

20. Штефан М.Й. Принципи цивільного процесуального права. 1982.

21. Шейфер С.А. Докази і доказування в цивільному процесуальному праві. Л, 1996.

22. Абушенко Д.В. Судове углядження в цивільному процесі. - Х, 2002.

23. Колодій А.М. Принципи права України. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

24. Треушников М.К. Основні принципи цивільного процесу. - К, 2000.

25. Комаров В.В. Проблеми науки цивільного процесуального права. Харків: Право, 2002.

26. Немировська О. Змагальність: старе поняття, новий зміст // Право України. -1999.

27. Мамницький В.Ю. Принцип змагальності в цивільному судочинстві. Харків, 1995.

28. Грошевий Ю. М. Проблеми спеціалізації процесуальних процедур // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доповідей та наук. повідомлень учасників міжнарод. наук.-практ. конференції (25-26 січня 2007 р.) / За заг. ред. проф. В. В. Комарова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007.

Ярема В. Г., Дивиденко Г. І. Новели цивільного судочинства // Вісник Верховного Суду України. - 2005.

30. Чечена Н.А., Чечота Д.М. Советский гражданский процесс. Л. 1984.