Класифікація злочинів

Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину. Замах на злочин відрізняється від закінченого злочину об'єктивною стороною. При замаху на злочин вона не завершена, відсутні деякі її ознаки (або не доведене до кінця діяння, що утворює об'єктивну сторону складу злочину, або відсутній суспільне небезпечний наслідок), а при закінченому злочині об'єктивна сторона повністю виконана. Тому визнання здійсненого діяння замахом або закінченим злочином залежить від опису об'єктивної сторони злочину в диспозиції закону.

Відмежування замаху на злочин від готування до злочину. Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь, а злочин із матеріальним складом -- і близькістю настання суспільне небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину При замаху на злочин створюється, як правило, безпосередня небезпека заподіяння шкоди об'єкту, бо здійснюється діяння, яке безпосередньо може призвести до закінчення злочину, в тому числі і до настання наслідків у матеріальних складах злочинів. При готуванні ж до злочину в усіх випадках створюється лише опосередкована небезпека, оскільки дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі по собі, без вчинення інших дій, заподіяти шкоду об'єкту, призвести до закінчення злочину і настання зокрема суспільне небезпечних наслідків у злочинах із матеріальним складом. У зв'язку з цим замах на злочин порівняно з готуванням до злочину, за інших рівних умов, має більший ступінь суспільної небезпеки.

Підстави кримінальної відповідальності за незакінчений злочин. Поняття злочину охоплює не тільки закінчений злочин, але й готування до нього і замах на нього як суспільне небезпечні діяння. Однак готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14). Закон, як відомо, виключає відповідальність і за закінчений злочин, який хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність (ч. 2 ст. 11) не становить суспільної небезпеки. Тим більше, не є злочином замах, що не становить суспільної небезпеки (наприклад, замах на знищення або ушкодження майна, що не має цінності).

Стаття 2 встановлює, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кодексом. Така ж підстава кримінальної відповідальності існує і за готування до злочину й замах на злочин. Інакше кажучи, підставою відповідальності за готування до злочину і за замах на злочин може бути лише встановлення в діянні особи складу злочину. При готуванні до злочину і замаху на злочин має місце склад незакінченого злочину, відповідно -- склад готування до злочину або склад замаху на злочин.

Кваліфікація незакінченого злочину. Відповідно до ст. 16 кримінальна відповідальність за готування до злочину і за замах на "Почин настає за ст. 14 або ст. 15 і за тією статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб'єкт готувався або на який вчинив замах. Наприклад, готування до умисного вбивства кваліфікується за ст. 14 і ч. 1 ст. 115, а замах на вбивство -- за ст. 15 і ч. 1 ст. 115. Практика вважає, що, коли обман покупців вчинений у незначних розмірах, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на обман покупців у значних розмірах і не був здійснений з обставин, що не залежали від нього, вчинене слід кваліфікувати як замах на обман покупців у значних розмірах, тобто за ст. 15 і ч. 1 ст. 225.

Якщо діяння, вчинені особою при готуванні до одного злочину або замаху на нього, містять у собі ознаки іншого закінченого злочину, все вчинене слід кваліфікувати як незакінчений злочин за ст. 14 або ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини КК і за сукупністю -- за інший закінчений злочин. Тут закінчений склад одного злочину одночасно є готуванням до іншого злочину або замахом на нього. На приклад, незаконне придбання пістолета для вбивства кваліфікується як незаконне придбання вогнепальної зброї за ч. 1 ст. 263 і як готування до убивства за ст. 14 та ч. 1 ст. 115. У разі викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів чи вибухових речовин або їх незаконного носіння, збереження, придбання, виготовлення з метою І; вчинення іншого злочину вчинене кваліфікується як сукупність закінченого злочину і як готування до вчинення іншого злочину.

7.Добровільна відмова від вчинення злочину

Поняття добровільної відмови від вчинення злочину і її ознаки. Згідно з ч. 1 ст. 17 "добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця".

Ознаками добровільної відмови є:

а) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;

б) відмова від вчинення злочину з волі самої особи;

в) наявність у особи усвідомлені на можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину або замаху на злочин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність умислу продовжити його в майбутньому. Перерва у вчиненні злочину, його призупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від вчинення злочину, оскільки не припиняється загроза, небезпека заподіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Наприклад, злодій, який усвідомив, що не зможе відчинити сейф з грошима тим інструментом, що є у нього, і припиняє розпочатий злочин, щоб принести інший інструмент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Тільки остаточна відмова від доведення злочину до кінця свідчить про добровільну відмову від вчинення злочину.

Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторення посягання при невдалій спробі вчинення злочину, оскільки винним зроблено все, що він вважав за необхідне для закінчення злочину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця. Наприклад, немає добровільної відмови від спроби повторного пострілу в потерпілого у зв'язку з осічкою чи промахом, і винний підлягає кримінальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл утворив закінчений замах на вбивство, через це добровільна відмова повністю виключається. Відмова від повторення замаху може бути врахована тільки при призначенні покарання. Верховний Суд України вважає, що, коли відмова сталася вже після закінчення всіх дій, які винний вважав за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, його дії слід кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, що його винний хотів учинити.

Друга ознака добровільної відмови -- це не доведення злочину до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й текст ч. 1 і 2 ст. 15, де замах на злочин визначається як діяння, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. При добровільній відмові від вчинення злочину особа свідомо, зі своєї волі припиняє злочинну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але о статечне рішення про припинення злочинної діяльності приймає самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.

Нарешті, важливою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що причини (обставини), які він не в змозі перебороти (подолати) для закінчення початого їм злочину, відсутні і їй вдасться в даних конкретних умовах його завершити. Наприклад, винний з ціною зґвалтування довів потерпілу до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої або наркотики, і, усвідомлюючи, що він може безперешкодно довести злочин до кінця, пожалів жертву і відмовився від продовження злочину. Практика Верховного Суду України в таких справах виходить з того, що "для визнання відмови від зґвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від цього і з власної волі припинила злочинні дії".

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від доведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення, -- це не добровільна, а вимушена відмова, невдале злочинне посягання (наприклад, злодій намагався відкрити сейф з коштовностями, але не зміг).

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця визначається за суб'єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої особи. Тому не має значення, чи існувала насправді така можливість. Наприклад, якщо суб'єкт з метою крадіжки грошей проник у помешкання каси, але, злякавшись відповідальності, сейф зламувати не став і залишив касу, не знаючи при цьому, що в сейфі не було грошей, то йдеться про добровільну відмову, хоча реальної можливості вчинення крадіжки в даній ситуації взагалі не було.

Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця можуть бути різними: усвідомлення аморальності діяння, каяття, бажання виправитися, страх перед відповідальністю, жалість, невигідність вчинення злочину тощо. Ці мотиви не мають значення для добровільної відмови від злочину.

Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова від злочину. Добровільна відмова від злочину можлива тільки в незакінченому злочині, лише до моменту закінчення злочину, бо тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку заподіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Добровільна відмова виключається на стадії закінченого злочину, оскільки є всі елементи складу злочину і відмовитися від завершеного посягання вже неможливо, воно незворотне.

Таким чином, поняття закінченого злочину і добровільної відмови від злочину є взаємовиключними. Так, добровільна відмова від одержання хабара може мати місце тільки до його прийняття. Тому наступне повернення хабара незалежно від мотивів не звільняє службову особу від кримінальної відповідальності за цей злочин.

На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива у всіх випадках, причому у формі простої (чистої) бездіяльності. Утримання від подальших дій з створення умов для вчинення злочину усуває небезпеку для об'єкта, який охороняється кримінальним законом і виключає можливість вчинення злочину. При цьому можуть бути зроблені і якісь дії в ліквідації створених умов для вчинення злочину. Проте вони не обов'язкові і не мають значення для встановлення добровільної відмови (наприклад, особа знищує придбану зброю, або пристосований засіб, або знаряддя злочину).

На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова, як і при готуванні до злочину, можлива завжди. Тут також достатньо утримання від подальших дій, які були безпосередньо спрямовані на вчинення злочину.

На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільне небезпечних наслідків є певний проміжок часу, у ході якого особа контролює розвиток причинного зв'язку, може втрутитись і перешкодити настанню суспільне небезпечного наслідку. Наприклад, особа штовхнула потерпілого у водоймище з метою позбавлення його життя, а потім врятувала його; суб'єкт залишив ввімкнену електроплиту з метою зробити пожежу, а коли пожежа виникла, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише завдяки активним діям.

Якщо зазначеного проміжку часу між діянням і наслідком немає або розвиток причинного зв'язку вже закінчився, добровільна відмова на стадії закінченого замаху неможлива; тут може мати місце лише відмова від поновлення (повторення) спроби вчинити злочин. Наприклад, суб'єкт, бажаючи вбити, зробив постріл у потерпілого, але не влучив. Тут від замаху на вбивство вже відмовитися не можна; можлива лише відмова від повторного замаху на життя потерпілого.

Підстави виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину. Відповідно до ст. 17 добровільна відмова від злочину є самостійною підставою виключення кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, оскільки шляхом добровільної відмови особа усуває створену нею небезпеку, не дає Їй реалізуватися, перетворитися на фактичне заподіяння шкоди об'єкту, перешкоджає закінченню злочину.

Правові наслідки добровільної відмови від злочину. Згідно з ч. 2 ст. 17 "особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину". Звідси випливає, що особа, що добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину або замах на злочин. Отже, ця норма має велике значення в попередженні закінчення злочинів, бо сприяє відмові від продовження і завершення розпочатого особою злочину. Положення зазначеної норми про добровільну відмову можуть бути використані й іншими особами для попередження злочинів.

Якщо в діянні (діях або бездіяльності), яке вчинене особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільно припинене готування або замах відповідальність виключається. Наприклад, особа, яка незаконно виготовила зброю для вбивства і добровільно вимовилася від нього, але зброю не здала органам влади, не підлягає відповідальності за готування до вбивства, але відповідатиме за ст. 263 за незаконне виготовлення зброї. Так само особа, яка заподіяла потерпілій тілесне ушкодження з метою зґвалтування і добровільно відмовилася від доведення цього злочину до кінця, не відповідає за замах на зґвалтування, але відповідатиме за заподіяне тілесне ушкодження.

Діяльне каяття при вчиненні злочину. Під діяльним каяттям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про осуд нею вчиненого злочину і про прагнення загладити його наслідки.

Об'єктивною ознакою діяльного каяття є певна активна поведінка особи, яка вчинила злочин, а суб'єктивною ознакою -- осуд винним своїх дій (тому ці дії і мають таку назву). Діяльне каяття може проявитися в різних видах, а саме:

а) запобіганні шкідливих наслідків вчиненого злочину;

б) відшкодуванні заподіяного збитку або усуненні заподіяної шкоди;

в) сприянні розкриті злочину;

г) з'явленні із зізнанням;

д) інших подібних діях, що пом'якшують наслідки вчиненого злочину і відповідальність за нього.

Відмінність діяльного каяття від добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова можлива тільки при незакінченому злочині. Діяльне каяття має місце як при незакінченому, так і при закінченому злочині. Добровільна відмова може виявитися й у бездіяльності, у простому (чистому) утриманні від подальшого вчинення злочину, а діяльне каяття завжди потребує тільки активної поведінки. Добровільна відмова можлива лише від злочинів, вчинених з прямим умислом. Діяльне ж каяття може бути як в умисних, у тому числі вчинених з непрямим умислом, так і в необережних злочинах.

При добровільній відмові особа звільняється від кримінальної, відповідальності внаслідок саме добровільної відмови від вчинення злочину, що свідчить про відсутність в її діянні складу злочину, При діяльному каятті склад злочину має місце, і тому воно, як правило, розглядається як обставина, що пом'якшує покарання. Навіть якщо особа при діяльному каятті в деяких випадках і звільняється від кримінальної відповідальності (наприклад, ст. 45), то не у зв'язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, зазначених у законі.

Висновок

У такий спосіб карне право формує поняття злочину, узявши за основу його визначення матеріальну ознаку. Вказівка на те, що злочин є не просте діяння заборонене законом, а дія чи бездіяльність по своєму змісту небезпечна для інтересів суспільства, для суспільних відносин. Найважливішою ознакою злочину карне право вважає матеріальну ознаку. Розгорнуте матеріальне поняття злочину дається так - "Злочином визнається винне, суспільне небезпечне діяння, заборонене КК під погрозою покарання." Спираючись на законодавче визначення поняття злочину наука карного права встановлює, що будь-які злочини характеризуються сукупністю ряду обов'язкових ознак. Такими ознаками є:

1 .Суспільна небезпека;

2.Карна протиправність;

3.Винність;

4. Караність діяння.

Список використаних джерел

1. Кримінальне право України, Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І. та ін.; К.: Право, 1997р. - 368 с.

2. Кримінальний кодекс України 2001 р.

3. Конституція України 1996 р.

4. Кримінальне право України / Загальна частина, Бажанов М.І., Сташиса В.В. Тація В.Я.; Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002р. - 198с.

5. Кримінальне право України, Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А.; К.: Наукова думка, 1995р.

6. Кримінальне право України, Матишевський П.С., Яценко С.С.; Київ: Юрінком, 1996р.-288с.

7. Кримінальне право України / Загальна частина, Матишевський П.С., Яценко С.С.; К.: "А.С.К.", 2001р. - 210с.

8. Кримінальний кодекс України / Науковий коментар, Коржанський М.Й.; К.:"Атіка",2001р. - 98с.

9. Науково - практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997р., В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценка. - К.: Юрінком, 1997р.- 960с.