Смертна кара в історії людства та сучасному праві

Досить непростими є питання збереження індивідуальності людини, відмежування її від інших осіб, об'єктів живої і неживої природи, пересадки людям органів і тканин тварин, використання штучних органів і тканин і, що, як на мене, особливо важливо, використання генної інженерії для створення людського організму з зарані запрограмованими ознаками, а також зміни біологічної статі людини. Я не можу погодитись з можливістю правового дозволу на штучну реконструкцію людини шляхом пересадки голови чи мозку, її клонуванням і навіть проведенням експериментів у цій галузі. Потребують юридичного регулювання проблеми статусу осіб з фізичними аномаліями, тих, хто перебуває у тривалому летаргічному сні, хто виховувався з тваринами, будучи відірваним від людського середовища.

Відомо, що в нашій країні право на збереження життя (індивідуальності) здебільшого розглядається як відмова від воєн і участі в них, незастосування смертної кари, визначення правил використання зброї і перебування її у цивільному обігу. Ці проблеми регулюються як міжнародними договорами, так і нормативними актами України.

Про страхіття минулих воєн і найжахливішої з них - другої світової, використання людиноненависницької зброї масового ураження, зокрема, про ядерне бомбардування Хіросіми і Нагасакі, я знаю з історії. Але вже за моєї пам'яті відбувались кровопролитні бої в Чечні, колишній Югославії, Таджикистані, Іраці, смертоносні міжетнічні конфлікти в Африці, бої в інших "гарячих" місцях планети. Збройні конфлікти останніх років залишили після себе понад 110 млн. мін в 64 країнах світу, велику кількість зброї та боєприпасів, від яких гинуть люди. Я безмежно радий, що розпад СРСР не призвів в Україні до війни, як це трапилось в інших регіонах. Але і в моїй відносно спокійній державі то тут, то там звучать злочинні постріли, лунають вибухи і обривається життя...

Напевно, немає нічого дивного, що коли проблеми визначення початку життя здебільшого сприймаються нами як сфера медицини чи правничої науки, то питання його закінчення, а ще більше примусової смерті хвилюють, мабуть, кожного. І тут не можна не помітити, що у нашій державі законодавчим порядком не визначені критерії смерті (як відомо, вона має два етапи - клінічний і біологічний), поняття її другого етапу, до якого боротьба за життя людини має вестись з використанням найостанніших можливостей. Вважаю, що регулювати ці важливі юридичні факти лише відомчими актами Міністерства охорони здоров'я - не зовсім виправдано.

Проблема смертної кари є важкою та багатогранною. Вона торкається політико-правових, соціально-економічних, релігійних, культурно-психологічних та інших сфер нашої життєдіяльності. З усього вище переліченого роздивимося перш за всього політико-правові, бо на сьогоднішній день набирають виняткову актуальність.

Невипадково загострилися дебати навколо саме політико-правових (у тому числі і міжнародно-правових) проблем смертної кари, ще раз загорілася дискусія навколо її повної відміни. Чи є вона стримуючим фактором злочинності або ні, порушує права людини чи є засобом з арсеналу правопорядку, використовувати її у сучасний період розвитку або відмовитися від неї?

На ці та багато інших питань по-різному відповідають вчені, юристи, суспільні та політичні діячі, письменники, громадяни. Та незважаючи на те, що у принципі практично усі з них виступають за відміну смертної кари (проти самої ідеї ніхто прямо не виступає) основні розбіжності намітились у термінах використання даного гуманного акту.

Тобто до смертної кари, як до покарання, важливо підходити не так однозначно. Адже граничні можливості ефективності характерні не тільки для смертної кари, а й для інших видів покарання, що не завжди враховується. Не можна не бачити, що багато людей часто абсолютизують роль смертної кари у стриманні злочинності, вимагаючи від неї більше, ніж вона може дати по своїй природі, вважаючи її за якийсь універсальний засіб, панацею, і роблячи звідси відповідні висновки.

Смертна кара була б терпимою, якщо б вона була єдиним засобом, яке було б здатним утримати інших від скоєння злочину. Незрозуміло, чому такі завищені вимоги пред'являються до смертної кари. Винятковою мірою її називають не тому, що вона може і повинна бути винятково ефективною (чого в природі практично не зустрічається), а в зв'язку зі своїми винятковими наслідками для людини, яка переступила усі дозволені і навіть недозволені норми правопорядку і права. У тому то і річ, що смертна кара як у періодичній системі Менделєєва займає тільки своє місце, приймаючи участь посильно у стримані злочинців разом з іншими покараннями, а також з економічними, соціальними, політичними, духовними факторами.

На думку прихильників смертної кари, у сучасний хаотичний період смертна кара, як правове обмеження, поки що необхідна. Вона потрібна і тому, що інші стримуючи елементи соціальної регуляції (перш за все культурні, моральні, релігійні норми) ще не заявили про свою ефективність в нашому суспільстві. Прихильники смертної кари аргументують необхідність її застосування в нинішніх умовах соціально-політичною кризою, економічним спадом, збільшенням безробіття і розгулом злочинності. Стверджується, що смертною карою реалізується справедливість відплати за важкий злочин, що вона позбавляє злочинця змоги скоювати нові злочини, справляє стримуючий вплив на можливих злочинців тощо. Вважається, що пом'якшення карної практики і відміна смертної кари є безпідставним і небезпечним для всього суспільства, життя наших людей.

Розмірковуючи над цим питанням, я пригадував факти звірячих вбивств безвинних людей, жорстоких зґвалтувань моїх ровесників, непідвладні нормальному розуму дії маніяків, так звані побутові вбивства, інформацію про які ми чуємо і бачимо повсякчас. В пам'яті спливали повні розпачу очі матерів, дітей, в яких убивці відібрали сина, доньку, батька чи матір. Злочинець має понести покарання! Але чи ціною життя?

Опубліковані в літературі аналізи свідчать, що в країнах, де застосовувалась смертна кара, кількість вбивств після її скасування не збільшувалась. В нинішніх умовах є всі технічні та інші можливості, щоб ізолювати визнаних судом злочинців від суспільства, не дати їм змоги скоювати нові злочини. Незважаючи на високий рівень професійної підготовки суддів, ними часто допускаються судові помилки, а життя позбавляються безвинні люди. Непоодинокі випадки, коли при вирішенні питання про винесення смертного вироку значну роль відіграють не характер злочину, а національна чи расова приналежність звинуваченого, його політичні погляди, ставлення до існуючої влади чи й окремих впливових осіб. Як тут не згадати жахливі за своєю суттю і наслідками судові процеси в Радянському Союзі в 30-і, 40-і, 50-і та інші роки, коли були розстріляні тисячі безневинних людей, коли була підірвана віра народу в справедливість. До цього часу кровоточать рани депортації цілих народів, зокрема кримських татар.

Зараз стає звичним зрівнювати, як конкретні питання вирішуються у нас та у розвинених країнах, перш за все у США. Але й там ця проблема вирішується неоднозначно та дуже непросто. У США смертна кара, як вид, покарання, передбачається федеральним законодавством та КК 38 штатів. Причому, якщо у штаті Нью-Йорк вона була відмінена, то у Нью-Джерсі та Огайо знову поновлена.

А ось і повідомлення з газети про виконання 1000-го смертного вироку в США: «Заява Міжнародної Амністії з приводу виконання у США 1000-го смертного вироку Охоронець в'язниці забирає ув'язненого з камери, проводить його коридором до камери виконання вироку, де в присутності свідків в'язневі вводять смертельну ін'єкцію. Свідки йдуть додому, багато з них сьогодні отримали травму на все життя. Таку ж травму отримали і працівники в'язниці, котрі безпосередньо брали участь у страті. Журналісти напишуть статті про людину, яку щойно стратили в них на очах. Камеру виконання вироку приберуть до наступного разу. У Сполучених Штатах Америки така сцена стала вже рутинною. Починаючи з 1976 року, коли смертну кару відновили рішенням Верховного Суду США, близько 1000 чоловіків і жінок у країні вбили в ім'я справедливості. З наближенням 1000-ї смертної кари у США Міжнародна Амністія разом із багатьма правозахисними організаціями, групами та небайдужими громадянами закликає органи влади штатів і федерації негайно покласти край смертній карі. Смертна кара за своєю природою є неефективною, деспотичною та не зупиняє злочинів. Навпаки, смертна кара створює більше жертв і принижує все суспільство, каже Міжнародна Амністія. Непропорційно велику кількість серед страчених у США впродовж минулих трьох десятиліть становлять економічно незахищені особи, кольорове населення й ті, хто не має достатнього доступу до кваліфікованого захисту. Багато страчених страждали на затримку розумового розвитку або були неповнолітніми злочинцями, звільненими від найвищої міри покарання за міжнародними стандартами прав людини. Інші хворіли на серйозні психічні розлади. Багатьох людей стратили, попри вагомі сумніви щодо їхньої провини: є дані, що 122 особи потрапили до камери смертників на підставі неправильного звинувачення. Понад те, 80% усіх страт виконано на півдні країни, вони зосереджені лише в кількох штатах. Близько половини з 1000 страт, проведених у США, відбулися у двох штатах Техасі та Вірджинії. Нью-Йорк, Іллінойс і Нью-Джерсі все ще залишають смертну кару як найвищу міру покарання. У державі виникає багато питань щодо справедливості й ефективності системи застосування найвищої міри покарання. За останні роки Верховний Суд США заборонив страту психічно неповноцінних і дітей. Це свідчить, що в майбутньому можна покінчити зі смертною карою в Сполучених Штатах. Політичні лідери на всіх рівнях влади мають продемонструвати відвагу, мудрість і бажання покінчити зі смертною карою зараз і назавжди. Жертви жорстоких злочинів заслуговують на повагу, співчуття та справедливість. Смертна кара не забезпечує жодної з цих речей. Це ілюзорне вирішення болючої соціальної проблеми, воно лише показує неспроможність політичного бачення, говорить Міжнародна Амністія. Ресурси, витрачені на ці страти, могли б інвестувати в комплексну реабілітацію, значну допомогу жертвам та інші програми попередження злочинів або використати для укріплення наявних запобіжних заходів. 121 держава вже скасувала смертну кару законодавчо або на практиці. Страта 1000 чоловіків і жінок величезна ціна, що її сплатила країна, і для жертв тяжких злочинів, сімей засуджених і страчених, і для тих, хто брав участь у цих санкціонованих урядом убивствах. Настав час для Сполучених Штатів усвідомити абсолютну безглуздість смертної кари та наслідувати світову тенденцію щодо її скасування».

У США по відношенні до цього інституту прослідковуються свої приливи та відливи у громадській думці та реальній юридичній практиці. Проблема реанімації смертної кари зовсім не вчорашній день, як може здатися на перший погляд. Вже стало звичним демонструвати у літературі та пресі так звану спільну тенденцію до розвитку ряду держав у користь відміни смертної кари.

Смертна кара в Україні 10-15 років тому застосовувалась досить часто: у 1991 р. щодо 112, у 1993 р. -- 117, у 1994 р. -- 150, у 1995 р. -- 185, у 1996 р. -- щодо 176 осіб, і смертні вироки у 70--90% випадків виконувались. Лише у 1992--1994 pp. Була страчена 241 особа. Вражає, що у 1996 році наша держава за кількістю смертних вироків зайняла третє місце у світі після Китаю і Саудівської Аравії. Для порівняння: в Росії, де кількість населення більше ніж утричі перевищує населення України, смертна кара застосовувалась у 1991 р. щодо 147, у 1992 p. -- 159, у 1993 р -- 157, у 1994 p. -- 160, у 1995 р. -- 141, у 1996 p. -- 196 осіб і виконувалась, відповідно, щодо 59,18,10,10,40,120 осіб, тобто не більше ніж у 5--25% випадків. При цьому, у Росії в 1996 р. від рук злочинців загинуло 30 тис чоловік; із 20 352 засуджених за вбивство до смертної кари було засуджено 196 -- менш як один відсоток, 52% помилуваних вбивць вчинили злочин протягом року після помилування, і в 11% випадків цим новим злочином було нове вбивство. Навіть незважаючи на фактичне незастосування смертної кари.

На сьогодні смертна кара відмінена за будь-які злочини в 38-ми країнах світу, серед яких 30 -- країни Європи. У 18-ти країнах вона передбачена лише у випадку військових злочинів. Ще 25 країн передбачають можливість застосування смертної кари, але смертні вироки в них фактично не виконуються. Більш як в 100 країнах смертна кара застосовується. При цьому, скажімо, в Ірані до смертної кари засуджуються хворі на СНІД, в Китаї вища міра покарання застосовується навіть за крадіжку велосипедів та браконьєрство, і має такий знущальне витончений різновид, як смертна кара з відстрочкою виконання вироку, а в деяких штатах США вона застосовується до осіб, яким виповнилось лише 16 років. В п'яти ісламських країнах смертна кара досі виконується шляхом відрубування голови, в деяких інших -- шляхом забивання камінням чи іншими жахливими способами. Найбільше страт відбувається в таких країнах, як Китай, Ірак, Іран, Нігерія, ПАР. За останні двадцять років 54 держави розширили перелік злочинів, за які передбачена смертна кара. Зокрема, це злочини проти держави, злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, деякі економічні злочини, викрадення людей, статеві злочини тощо.

На сам кінець хочу висловити свою власну думку щодо доцільності смертної кари саме в Україні. Можна багато сперечатися навколо цього питання, але сучасний світ та суспільство загалом проти такої «відсталої», «звіриної» та «деспотичної» міри покарання. Більшість людей вважає, що смертну кару треба замінити довічним ув'язненням. Але чи є довічне ув'язнення адекватною смертній карі мірою покарання? Що легше - примиритися зі смертю або з тим, що кілька десятиріч і до самої (знову ж) смерті будеш знаходитися в одному і тому замкненому просторі (живим у великій труні)? А враховуючи сучасний стан наших «люксових» в'язниць, ставлення охоронців до злочинців (вербальні образи, фізичні знущання) та атмосферу серед самих засуджених (наявність так званої «дідівщини» та кримінальних авторитетів) постає питання: невже, відмінивши смертну кару та радіючи за прийняття такого «гуманного» та абсолютно «правильного» рішення, держава ще більше ускладнює існування покараному? А знаючи сумну репутацію наших «любих» суддів та їхню «абсолютну незаангажованість», я не здивуюся, почувши, що багато з ув'язнених мають сидіти у замкнутому просторі 10, 20, 25років і навіть до своєї власної смерті за злочини, яких вони ніколи не робили. На мою думку, краще одразу померти, ніж сидіти до кінця свого життя у в'язниці, а особливо у тюрмі в нашій державі. Тому я пропоную внести до нинішнього законодавства зміни у статті про довічне ув'язнення: я виступаю за надання засудженому до такого виду покарання права вибору між довічним ув'язненням та смертною карою. Ми можемо цінувати щось тільки тоді, коли ми його втратимо, тому і я, сидячи зараз за комп'ютером та працюючи над цією роботою, можу помилятися і не розуміти, як думає людина, котрій присудили довічне ув'язнення. Така людина перебуває в паніці і зазвичай приймає спонтанні рішення, які вже потім не можна змінити. Тому вважаю доречним додати до своєї пропозиції про право засудженого на вибір між смертною карою та довічним ув'язненням один важливий момент: розуміючи душевну паніку людини після рішення суду про довічне позбавлення волі, я пропоную надавати вищеописане право засудженому кожні чотири місяці першого року ув'язнення та кожні шість місяців протягом наступних трьох років. Надалі таке право ув'язнені повинні мати кожен рік до самої їх смерті. Вважаю таке доповнення дуже доречним, зважаючи на незмінні наслідки смертної кари, якщо людина вибрала її у паніці, не обдумавши усю неповоротність такого рішення, а саму поправку до КК України вважаю дуже вдалою. Це моє бачення розв'язання проблеми смертної кари в Україні. Така поправка буде цілком раціональним рішенням у дискусії між прихильниками смертної кари та людьми, що виступають проти її використання. Сподіваюся, що до моєї думки хто-небудь прислухається і страждання деяких людей припиняться…

Висновки

Отже, як висвітлено у першій частині моєї роботи, смертна кара дуже широко застосовувалася в давнину різними народами по всій земній кулі, у тому числі й на території України. Тоді така міра покарання вважалася дуже доцільною та справедливою, не в останню чергу через те, що діяв принцип «кровної помсти». Смертна кара на протязі багатьох століть була незаперечною мірою покарання і лише у кінці XVIII століття засади смертної кари були суттєво послаблені думками та пропозиціями найсвітліших голів того часу. Розпочалася боротьба (яка, до слова, триває й досі): найпередовіші люди своїх часів сперечалися між собою щодо доцільності використання смертної кари, знаходячи усе нові й нові аргументи. Та у ХХ столітті цивілізований та демократичний світ усе більше й більше схиляється до заборони на використання смертної кари. Такі документи, як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Другий Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, націлений на відміну смертної кари, Європейська конвенція з прав людини та інші міжнародно-правові акти, стали основним фундаментом та оплотом позиції про заборону використання смертної кари. Уривки з цих документів, де йдеться про заборону смертної кари, наведені у другому розділі моєї праці. Більшість європейських країн орієнтуючись саме на ці документи оголосили про заборону використання смертної кари на своїй території. Та на противагу розвиненій та демократичній Європі стала не менш розвинена та демократична супердержава нашого часу - Сполучені Штати Америки. У деяких штатах цієї держави смертна кара й досі широко використовується. На мою думку, зараз у світі є дві моделі демократії, двоє провідних лідерів, які диктують свої правила - це ЄС та США, і тому не зрозуміло на кого ж рівнятися країнам, що розвиваються (у тому числі й Україні), щоб ставати більш демократичними, удосконалюватися. Сумнівно, що США повністю відмінять смертну кару на своїй території, хоча б аргументуючи це її ефективністю та показуючи цим те, що вони ні від кого не залежать у своїх рішеннях, та є надія, що смертна кара буде викреслена з законодавств більшості з 38 штатів, де вона зараз діє.

У процесі написання своєї роботи я переглянув велику кількість документів, звітів та статистики. Я мав змогу на власний лад осмислити усю гостроту проблеми смертної кари, зробити власні висновки. На мою думку, кожна держава повинна сама вирішувати чи вводити у своє законодавство таку міру покарання, як смертна кара. Та при цьому повинні враховуватися усі аспекти такого рішення, адже без відповідної та ретельної підготовки навіть найблагородніше та найсправедливіше рішення може стати фатальним та непоправним. Кожна країна має враховувати свою специфіку: народну думку, економічну і політичну ситуації, моральні та релігійні аспекти, історичні традиції тощо. Щодо України, то тут перш за все треба вирішити за яким шляхом наша держава буде розвиватися у найближчі десятиліття. Останнім часом наші політики, між чварами, одноголосно кажуть про європейський шлях, шлях західної демократії. Йдучи за цим шляхом, Україна мала обов'язково ухвалити Протокол № 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини щодо скасування смертної кари. Відповідно до цього Протоколу наша держава забороняла використання смертної кари на своїй території. Це, звичайно, добре рішення, що посприяло суттєвому наближенню України до родини провідних європейських країн. Та чи було це зваженим рішенням? Чи не поспішили наші законодавці з таким рішенням у сліпому пориві якнайшвидше приєднатися до ЄС? Як кажуть: поспішиш - людей насмішиш. Та у нашому випадку засмутиш, бо більш ніж 75% українського населення було проти заборони на смертну кару. Довгий час цей вид покарання широко використовувався на території України і в часи Російської імперії, і в часи Радянського Союзу, і навіть в період незалежної України. Крім того, криміногенна ситуація на час скасування смертної кари в Україні була далеко не ідеальною. Додамо до цього економічну кризу, зубожіння народу та проблеми правоохоронної і судової систем і зрозуміємо що саме це, а не кровожерливість і надмірна жорстокість, було причиною такої громадської думки щодо скасування смертної кари. Крім того, за наших умов, гуманність такого рішення є також доволі спірною, достатньо поглянути на стан в'язниць і колоній в Україні. Чи це не блюзнірство: проголосивши непорушність невід'ємного права людини (навіть злочинця) на життя, протягом більшої частини цього життя постійно порушувати інше фундаментальне право - на повагу до гідності особи? Нагадаю конституційний зміст цього права: ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Тому і пропоную: надати право засудженим до найвищих мір покарання самостійно обирати між довічним ув'язненням і смертною карою.

Я не є послідовним прихильником смертної кари, але мені здається, що визнаючи за людиною право на життя, ми маємо визнавати за нею і право на розпорядження своїм життям. Але наше законодавство і правові норми практично не регулюють ці питання, або стають на шлях однозначної заборони таких дій (скажімо проблема евтаназії). Тому вважаю, що наше законодавство потребує значного доопрацювання в цій частині. До повної заборони смертної кари наше суспільство має прийти природним шляхом, сприйнявши ідеали і відчувши переваги демократії, забезпечуючи добробут і права, перш за все, законослухняних громадян, реформувавши правоохоронну і судову системи. А до того часу не було б великої трагедії, якби існувало таке покарання як смертна кара (але як виключення!) за чітко визначенні в законодавстві найтяжчі злочини.

Список використаної літератури

1. Основи права: кишеньковий довідничок. М. Бармак. - Тернопіль: Астон, 2004.

2. Юридичний словник. За редакцією професора В.Г. Гончаренка. - Київ: «Форум», 2006.

3. Вивчаємо Конституцію України: Навчально-методичний посібник. Т.М. Гончар, В.Д. Шепетюк. - Тернопіль: Підручники і посібники, 1996.

4. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - Київ: Преса України, 1997.

5. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. - Київ: Атіка, 2001.

6. Дидактичні матеріали з основ правознавства: Навчальний посібник для учнів 9 класів загальноосвітніх шкіл, гімназій, лицеїв. Наровлянський О.Д. - Київ: Юрінком Інтер, 1999.

7. Основи держави і права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. Молдован В.В. - Київ: Юмана, 1996.

8. Конституційні акти України.1917-1920: Невідомі конституції України. - Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992.

9. Конституція України і основи правознавства в школі: книга для вчителя/За редакцією І.Б. Усенка. - Київ: Український центр правничих студій, 1999.

10. История государства и права СССР. О.И.Чистяков, И.Д.Мартысевич - Москва, 1985.

11. Древнейшие государства на территории СССР: некоторые итоги и задачи изучения. История СССР. Новосельцев А.П. - Москва, 1985.

12. Історія держави і права України. Частина 1. А.Й. Рогожин - Харків: Основа, 1993.

13. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. Т.Яблонська - Київ:Сфера, 1999.