Договір застави

При зміні змісту забезпеченого іпотекою зобов'язання, а також при переході права власності на предмет іпотеки від заставодавця до іншої особи, провадиться відповідний запис до книги запису застав. Якщо цього не буде зроблено, всі вчинені зміни вважаються недійсними. Закон України «Про заставу» передбачає ряд особливих прав та обов'язків сторін договору іпотеки. Іпотечний заставодержатель має право: перевіряти документальну та фактичну наявність, розмір, стан і умови збереження та використання предмету застави; вимагати від заставодавця вжиття заходів, необхідних для збереження предмету іпотеки; вимагати від будь-якої особи припинення посягання на предмет іпотеки, яке загрожує його втратою чи пошкодженням. Причому це право діє незалежно від того, знаходиться заставлене майно у заставодавця, чи в третьої особи. У випадках порушення заставодавцем умов іпотечного договору, заставодержатель має право ще до настання терміну виконання основного зобов'язання звернути стягнення на заставлене майно. Якщо ж заставлене майно все таки втрачено не з вини заставодержателя і заставодавець його не відновив або за згодою першого не замінив іншим майном еквівалентним за своєю вартістю, заставодержатель має право вимагати дострокового виконання забезпеченого цим майном зобов'язання. Аналогічне право виникає у заставодержателя у випадку порушення заставодавцем обов'язку по страхуванню предмету іпотеки. Для іпотечного заставодавця закон передбачає як права так і обов'язки. Він має право володіти користуватися предметом іпотеки на свій розсуд у відповідності з його призначенням, отримувати з нього всі можливі плоди та доходи. Може він і розпоряджатися заставленим майном. Але така угода можлива лише зі згоди заставодержателя і з переводом до набувача предмету іпотеки основного боргу, який він забезпечує. Передавати об'єкт іпотеки в оренду заставодавець може також лише за письмовою згодою заставодержателя. Заставодавець має право достроково виконати забезпечене іпотекою зобов'язання, якщо це не протирічить змісту самого зобов'язання, і, таким чином, звільнити своє майно від права застави зі сторони заставодержателя.

В обов'язки заставодаця входить забезпечення необхідних заходів по збереженню заставленого майна, включаючи поточний та капітальний ремонт. Об'єм таких заходів визначається в договорі іпотеки. Про обов'язок заставодавця на період дії іпотеки страхувати заставлене майно за свій рахунок і на користь заставодержателя ми вже говорили вище. У випадку загибелі заставленого майна заставодавець зобов'язаний замінити його на аналогічну за вартістю нерухомість, або ж, навіть до настання терміну спати основного боргу, виконати зобов'язання за ним в повному об'ємі, тобто з урахуванням застави чи відповідної частини. Проект Іпотечного банку передбачає, як загальне правило, обов'язок заставодавця попереджати заставодержателя про загрозу втрати, пошкодження чи зниження вартості предмета іпотеки. Все викладене в цьому та попередніх параграфах роботи дозволяє зробити висновок про неефективність іпотеки, в нинішньому вигляді, як засобу забезпечення цивільних зобов'язань. Багато банків використовують договір іпотеки лише як засіб забезпечення збереження майна, що є предметом застави у заставодавця. Якщо боржник не виконує, чи неналежно виконує свої зобов'язання, сторони розривають договір іпотеки, замінюючи його договором купівлі-продажу (якщо необхідно забезпечити договір поставки - застава замінюється міною). Часто під виглядом договору іпотеки укладаються договори купівлі-продажу з відкладною умовою, він вступає в дію якщо боржник не виконує чи неналежно виконує визначене в ньому зобов'язання. Кредитори вимушені вдаватися до таких паразаставних договорів головним чином через недосконалий та громіздкий порядок звернення стягнення на заставлене майно, відсутність максимальних гарантій задоволення своїх вимог.

3.2 Нотаріальне посвідчення договорів іпотеки: проблеми та методи їх вирішення

Нотаріальне посвідчення договорів іпотеки має свої певні особливості, адже започатковане в Україні іпотечне законодавство визначило i порядок оформлення іпотечних правовідносин, так як укладання іпотечних договорів безпосередньо пов'язане з нотаріальною практикою. Iнструкцiя «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» вперше приділила цьому питанню увагу. Але й сама Iнструкцiя ще потребує повного законодавчого вдосконалення. Так, на приклад, вимога Iнструкцiя щодо поширення правового режиму майна на повiтрянi та морськi судна, судна внутрiшнього плавання, космiчнi об'єкти. При цьому посвiдчення вказаних договорiв iпотеки провадиться виключно за мiсцем знаходження нерухомого майна. Але ж це положення не може бути прийнятним виходячи з особливостей вищевказаних об'єктiв, якi постiйно перебувають у русi, що може викликати проблемнi колiзiї з реалiзацiєю забезпечення виконання договору iпотеки. Тому доцiльним було б встановлення правила посвiдчення договорiв iпотеки за мiсцем державної реєстрацiї вказаного майна. Законодавець також чiтко закрiпив iстотнi умови iпотечного договору, без яких його укладання не можливо i його мають дотримуватися нотарiуси. Такими умовами є:

- найменування, мiсцезнаходження, ЄДРПОУ - для юридичних осiб-резидентiв. Найменування, мiсцезнаходження та державу, де зареєстровано - для юридичних осiб - нерезидентiв;

- ПIБ, адресу постiйного мiсця проживання, iдентифiкацiйний номер - для фiзичних осiб-громадян України. ПIБ, громадянство, адресу постiйного мiсця проживання за межами України - для фiзичних осiб-негромадян України;

- Змiст та розмір основного зобов'язання, строк та порядок його виконання;

- Опис предмета договору iпотеки, достатнiй для його iдентифiкацiї та (або) його реєстрацiйнi данi, а також будь-якi iншi умови, щодо яких за заявою однiєї зi сторiн має бути досягнута згода;

Iпотечний договiр та договiр, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформленi у виглядi одного документа, який за своєю формою та змiстом має вiдповiдати вимогам для договору iпотеки та договору, який визначає основне зобов'язання. Як вiдомо, нотарiус при посвiдченнi договору iпотеки має вимагати витяг з Реєстру прав власностi на нерухоме майно, а в мiсцевостях де iнвентаризацiя не проводилась - довiдку вiдповiдного органу мiсцевого самоврядування, у якiй викладена характеристика вказаних об'єктiв договору iпотеки. Даний витяг має бути виданий виключно з метою оформлення iпотечного договору. А не договору вiдчуження, як це часто вiдбувається на практицi.

Слiд також наголосити, що майно, яка вже є предметом iпотеки може бути повторно передано в iпотеку. В цьому випадку, згiдно чинного законодавства, договiр iпотеки може бути посвiдчений лише за згодою попереднiх iпотекодержателiв, якщо iнше не передбачено самим договором iпотеки.

Питання iпотеки незавершеного будiвництва

На практицi, реалiзацiя можливостi iпотеки незавершеного будiвництва спричиняє виникнення певних труднощiв для iпотекодержателя з огляду на специфiчнiсть об'єкта незавершеного будiвництва як предмета iпотеки. По-перше, вiдповiдно до ст. 18 Закону № 898, iпотечний договiр має мiстити певну низку iстотних умов, за вiдсутностi яких договiр вважається неукладеним. Так, наприклад, iпотечний договiр має мiстити опис предмета iпотеки, достатнiй для його iдентифiкацiї. Але в момент укладення iпотечного договору надзвичайно складно описати об'єкт незавершеного будiвництва без призупинення самого будiвництва, ведення якого постiйно змiнює фiзичнi й технiчнi характеристики цього об'єкта. Друга проблема може виникнути, коли через деякий час боржник не виконає свого зобов'язання й необхiдно буде здiйснити стягнення. Рiч у тiм, що матерiали, якi описанi як незавершене будiвництво, а також безпосередньо сам об'єкт незавершеного будiвництва можуть являти собою фiзично iншу будiвлю, вiдмiнну вiд описаної в договорi. Отже якщо звернутися до частини 2 ст. 16 Закону про iпотеку, то можна побачити, що законодавець дозволяє розв'язати цю проблему двома шляхами.

1. Взяти в iпотеку земельну дiлянку, на якiй знаходиться об'єкт незавершеного будiвництва. Адже вiдповiдно до ч. 5 ст. 6 Закону про iпотеку, у разi передачi в iпотеку земельної дiлянки iпотека також поширюється на розташованi на нiй будiвлi (споруди) та об'єкти незавершеного будiвництва, що належать iпотекодавцю на правi власностi. При цьому вартiсть дiлянки може оцiнюватися сторонами з урахуванням вартостi незавершеного будiвництва.

2. Укласти договiр iпотеки майнових прав. Але iнодi виникають ситуацiї, коли договiр iпотеки майнових прав укласти неможливо (у разi вiдсутностi в iпотекодавця документального пiдтвердження права на набуття ним у власнiсть вiдповiдного майна в майбутньому) або неможливо взяти в iпотеку земельну дiлянку, на якiй така нерухомiсть знаходиться (коли земельна дiлянка перебуває в орендi в iпотекодавця). В такому випадку достатньо укласти звичайний договiр застави майнових прав на нерухоме майно з обов'язком заставодавця протягом певного часу з моменту державної реєстрацiї права власностi на добудований об'єкт нерухомостi укласти iз заставодержателем договiр iпотеки на отримане у власнiсть нерухоме майно.

Отже, i сам Закон про iпотеку i Iнструкцiя визначають порядок укладання договору iпотеки, предметом якого є майновi права на нерухомiсть або будiвництво, яке не завершено. Такий договiр посвiдчується нотарiусом на пiдставi документiв, що пiдтверджують майновi права на нерухомiсть. В цьому випадку законодавець видiляє майновi права на нерухоме майно в окремий предмет iпотеки, не пов'язуючи його з новоствореним майном. Тим самим законодавець надає можливiсть передачi в iпотеку не майна в натурi, а лише майнових прав на це майно, значно розширюючи при цьому правове поле об'єктiв iпотеки. Про посвiдченнi договорiв iпотеки незавершеного будiвництва. Нотарiус в обов'язковому порядку роз'яснює iпотеко держателю його об'язок пiсля закiнчення будiвництва зареєструвати в установленому порядку обтяження прав власника а збудовану нерухомiсть в Єдиному реєстрi обтяжень та зазначає про це в текстi договору. Нотарiусу слiд мати на увазi, що посвiдчення договору iпотеки майна (майнових прав), що перебувають у податковiй заставi, заборонено законом.

Наболiлим для нотарiусiв є також питання щодо одночасного оформлення договорiв купiвлi-продажу та iпотеки. Ми вважаємо, що це є неможливим, оскiльки право власностi за новим власником у законному порядку в органах БТI не зареєстровано. Пiсля укладання договору купiвлi-продажу нерухоме майно має бути зареєстровано за покупцем, надалi ж слiд укласти договiр. Iснує думка певних юристiв, що можна спочатку оформити iпотечний договiр на продавця, а потiм переоформити чи внести змiни до нього пiсля реєстрацiї в органах БТI. Однак, навряд чи такий пiдхiд знайде своє практичне втiлення враховуючи менталiтет нашого суспiльства. Наприкiнцi зазначимо, що наразi можна зробити висновок, що чинне законодавство про iпотеку в основному вiдповiдає вимогам сучасних реалiй, а iнститут iпотеки в Українi стрiмко розвивається. Водночас нормативно-правовi акти у цiй сферi характеризуються певною обмеженiстю, оскiльки фактично врегульовують лише один вид iпотеки - договiрну, i посилаються на законодавство, якого поки що не iснує, але без якого iснування повноцiнного механiзму iпотеки неможливе. Однак нотарiус, як особа безпосередньо пов'язана з iснуванням та функцiонуванням iпотечних правовiдносин, вiдiграє важливу роль у впровадженнi цього iнституту. Саме нотарiату покладаються новi права та функцiї, як на гаранта з боку держави в дотриманнi учасниками iпотечних вiдносин законодавчих норм при реалiзацiї ними iпотечних правовiдносин. Iнша рiч, що з покладанням прав, на нотарiуса все бiльше покладається обов'язкiв, виконання яких потребує чiткого розумiння законодавства та вмiння правильно тлумачити закон, тому й iпотечних правовiдносин та ролi нотарiату в процесi їх реалiзацiї залишиться ще тривалий час актуальною та потребує пiдвищеної уваги з боку науковцiв та практикiв.

ВИСНОВКИ

Прийняття 2 жовтня 1992 року Верховною Радою України Закону «Про заставу» започаткувало новий етап розвитку українського заставного права. В постанові Верховної Ради України “Про введення в дію Закону України «Про заставу» зазначалося, що до приведення законодавства України у відповідність з вказаним законом застосовується діюче законодавство в частині, яка не протирічить йому. Прийняття цього закону хоча й стало значним кроком вперед однак не зняло багатьох проблем, пов'язаних з законодавчим регулюванням застави. Так його положення, що регулюють заставу товарів в обороті та переробці, заставу майнових прав, а також заставу цінних паперів на наш погляд містять суттєві недоліки. Вони мають скоріше декларативний характер і не можуть забезпечити регулювання даних відносин на практиці. Крім того окремі його положення, як то стаття 50 в якій заставодавцю забороняється здійснювати уступку заставленого права, протирічать основним, фундаментальним засадам на яких збудоване сучасне заставне право. Автор роботи згоден з тими вченими, які класифікують заставу як речове право. Адже головна функція застави полягає в забезпеченні виконання основного зобов'язання шляхом створення спеціального правового статусу саме для певного майна боржника. З переходом цього майна до іншої особи до неї переходить і борг, яким воно обтяжене. Визначення предмету застави перебуває в постійній динаміці. Закон, серед інших, започатковує принципово новий для нашого права предмет застави - майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція та інші прибутки. Характерним для нашої правової системи є ситуація коли «на виконання» законодавчого акту приймається безліч підзаконних. Не обминула ця тенденція і заставне право. Серед підзаконних актів, яким належить важлива роль в регулюванні відносин по заставі можна назвати:

- Постанову Кабінету Міністрів України «Про книгу запису застав» № 14 від 12 січня 1993;

- Інструкцію Національного банку України «Про методичні рекомендації по застосуванню банками Закону України «Про заставу» № 21315\11 від 08.10.93 (з доповненнями внесеними листом № 23011\6 від 23.01.95);

- Положення Національного банку України «Про кредитування» від 10.05.1995;

- Лист Національного банку України «Про порядок проведення банками операцій з векселями» від 25.02.93;

- Лист Головної державної податкової інспекції «Про сплату державного мита за посвідчення договорів і предметів застави» від 10.01.96;

- Інструкція Міністерства юстиції України «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Крім того питання застосування норм, що регулюють заставу піднімаються в Роз'ясненнях Вищого Арбітражного суду України від 06.10.94 року. Наявність таких підзаконних актів, які часто протирічать один одному серйозно перешкоджає застосуванню власне законодавства. В своїй статті присвяченій проблемам застосування застави як способу забезпечення кредитних зобов'язань, Сергій Локоть наводить слова керівника однієї з банківських установ: «По закону банки можуть володіти нерухомістю в розмірі 10% свого капіталу, що для структури іпотечного характеру - абсурд. В момент неповернення кредиту нерухомість заставодавця переходить у тимчасове володіння банку, але через норматив він не може визначати її як свою.» Дійсно пункт 9 Інструкції Національного банку України “Про методичні рекомендації по застосуванню банками Закону України «Про заставу» № 21315\11 від 08.10.93 (з доповненнями внесеними листом № 23011\6 від 23.01.95) передбачає, що після прийняття арбітражним судом позитивного рішення стосовно передачі заставодавцем (позичальником) майна (майнових прав), заставодержатель (банк) приймає заходи щодо його реалізації відповідно до статті 21 Закону України «Про заставу». Далі в цьому пункті досить дивно трактується вказана стаття закону. Банк в такому випадку мусить оприбутковувати предмет застави за початковою вартістю, причому в будь-якому випадку, а не тільки тоді, коли суд передає майно банку на відповідальне зберігання. В такому випадку порушуються не лише економічні інтереси банків а й діюче законодавство про заставу. Особливо гостро недоліки законодавства, яке регулює відносини по заставі, відчувають кредитні установи. Тому заслуговує уваги проект закону «Про іпотеку», розроблений спеціалістами Іпотечного банку. В проекті іпотека визначається як застава землі, нерухомого майна, безпосередньо пов'язаного з землею, при якому земля та майно, що становлять предмет іпотеки, залишаються у заставодавця або третьої особи (майнового поручителя), а заставодержатель набуває права на задоволення забезпеченого іпотекою зобов'язання, що не виконано, за рахунок предмету іпотеки. Як бачимо, у цьому визначенні дається дещо звужене поняття предмету іпотеки. Стаття 5 проекту додає до нього ще підприємства як цілісні майнові комплекси, їх структурні підрозділи, а також інше майно, що віднесене до нерухомого. В даному випадку зрозумілим є прагнення банків залучити до цивільного обороту всього масиву нерухомості. Серед новацій про іпотеку також слід відмітити обов'язковість державної реєстрації іпотеки, яка покликана створити додаткові гарантії можливості отримати задоволення з заставленого майна для банків. Проект пропонує введення нового виду цінних паперів - закладних. Використання закладних пропонується здійснювати через спеціалізовані банківські установи, які беручи їх на облік, набувають прав заставодержателя та здійснюють обслуговування закладних (отримує платежі, звертає стягнення на предмет іпотеки) в інтересах власника закладної. Такий банк може реєструвати і уступку права по закладних. Ще одною цікавою пропозицією, яка міститься в проекті Іпотечного банку, є можливість призупинення звернення стягнення на заставлене майно (якщо воно відбувається без звернення до суду) у випадку позову особи права котрої можуть бути порушені продажем чи переходом права власності на предмет іпотеки. У випадку задоволення такого позову умови договору про безсудовий порядок звернення стягнення кредитора на предмет іпотеки визнаються недійсними. Такий порядок дав би додатковий захист власникам майна та іншим заінтересованим особам від незаконних дій кредиторів. Український законотворень вживає термін «застави» не лише як засіб забезпечення зобов'язань. Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, передбачає, що для реєстрації в якості учасника аукціону чи конкурсу покупець зобов'язаний внести заставу в розмірі 10% початкової ціни продажу і т. д. Застава повертається покупцю після завершення торгів, а у випадку коли він придбав об'єкт - ця сума зараховується до викупного внеску. Подібне застосування терміну «застава», чи то «застава серйозності», ми зустрічаємо в Положеннях затверджених Кабінетом Міністрів України: «Про порядок організації та проведення міжнародних торгів (тендерів) в Україні» від 21. 10. 93 р. та «Про проведення конкурсів (тендерів) в будівництві» від 09. 01. 95 р. Згідно цих документів для участі в тендерах обов'язково надати, в розмірі визначеному конкурсною комісією, заставу серйозності у вигляді банківської гарантії, гарантійного листа, чеку з написом банку про прийняття його до платежу і т. і. Погоджуючись з висновком Азімова про те, що Закон «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» надає заставі нову, а саме платіжну, функцію, ми зазначаємо, що в нормах регулюючих тендерні торги, застава не відіграє навіть ролі завдатку. Вона лише підтверджує наміри учасника торгів укласти відповідну угоду. Особливим видом застави можна також назвати грошову заставу за користування особливо цінними книгами чи іншими об'єктами користування, яка передбачена Законом України «Про бібліотеки та бібліотечну справу». В даному випадку застава виконує свою класичну функцію - забезпечує виконання читачем правил користування бібліотекою, але такий предмет застави, грошові кошти, не передбачений діючим законодавством України. Тому постає питання про правомірність даного положення закону. В цій роботі вказані далеко не всі недоліки та протиріччя, які містяться в нашому законодавстві регулюючому заставу як вид забезпечення виконання зобов'язань. Крім того слід сказати, що суб'єкти підприємницької діяльності і, що найбільш неприпустимо - банки, не володіють досвідом роботи з різними видами застави. Економічна нестабільність, значний ризик банкрутств та шахрайства не стимулюють кредитні установи до здобуття такого досвіду в процесі практичної діяльності. Враховуючи всі вищенаведені обставини банки та підприємницькі структури, які відчувають необхідність в використанні тих чи інших форм застави вимушені самі напрацьовувати зручні схеми проведення таких операцій. І хоча на їх розробку та впровадження в повсякденну практику витрачається немало часу, вони можуть в майбутньому потіснити «чисту» заставу на фінансовому ринку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон Верховна Рада 22/12/95 496/95-ВР Про внесення доповнень до Закону України «Про заставу».

2. Закон Верховна Рада 25/02/94 4035-12 Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про заставу».

3. Закон Верховна Рада 13/03/92 2196-12 Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР.

4. Закон Верховна Рада 02/10/92 2654-12 Про заставу.

5. Закон України Про заставу( Із змінами, внесеними згідно із Законами

N 4035-12 від 25.02.94, ВВР 1994, N 27, ст.223N 287/94-ВР від 14.12.94, ВВР 1995, N 1, ст. 3 N 90/95-ВР від 14.03.95, ВВР 1995, N 14, ст. 93 N 496/95-ВР від 22.12.95, ВВР 1996, N 2, ст. 3 N 583/97-ВР від 21.10.97, ВВР 1998, N 2, ст. 3 N 82-XIV ( 82-14 ) від 08.09.98 ).

6. Постанова Верховна Рада 02/10/92 2655-12 Про введення в дію Закону України «Про заставу».

7. Постанова Верховна Рада 17/06/92 2470-12 Про застосування векселів в господарському обороті України.

8. Постанова Кабінет Міністрів 12/01/93 14-93-п Про Книгу запису застав.

9. Цивільний кодекс України (ст.584) м. Київ, 16 січня 2003 року N 435-ІV (Цивільний кодекс України набирає чинності з 1 січня 2004 року).

10. Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 21.

11. Азимов Ч. Н. Залоговое право. - Х., 1993.

12. Азімов Ч. Н. Забезпечення виконання зобов'язань. - Х., 1995.

13. Підприємницьке право України: Підручник / Ред. Р. Б. Шишка. -- Х.: Еспада, 2005.

14. Підприємницьке право під ред. Н.О. Саніахметової / Київ, «АСК», 2005.

15. Підопригора П. А. Основи римського приватного права. - К., 1995.

16. Товстоліс М. Розуміння застави в звичаєвому праві України. - К., 1928.

17. Кассо Л. Понятие о залоге в современном праве. - Юрьев, 1898.

18. Звоницкий А. С. О залоге по русскому праву. - К., 1912.

ДОГОВІР застави
м. Київ	“____” ____________ 200___р.

ДОДАТОК А

Зразок оформлення документа застави

Сторони:

Заставодавець __________________________________________________________________

(повна назва юридичної чи ПІБ фізичної особи)

в особі __________, діючого на підставі_________, з однієї сторони, та

(посада та ПІБ) (статуту, довіреності, положення)

Заставодержатель __________________________________________________________________

в особі ___________________, діючого на підставі _________________ з другої сторони, уклали цей Договір про наступне:

1. Предмет договору.

Заставодержатель має право у випадку невиконання Заставодавцем своїх зобов'язань за Договором, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

2. Зобов'язання, забезпечене заставою.

2.1. Підстава появи зобов'язання, забезпеченого заставою за цим Договором є договір № _____ від “___ “ __________ 200__ р. (далі Основний договір).

2.2. Предметом Основного договору є __________________________.

2.3. Строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою за цим Договором становить ______________.

2.4. Розмір забезпеченої заставою вимоги складає ________________.

3. Предмет застави.

3.1. Предметом застави є:

3.1.1. Найменування _______________________________________.

3.1.2. Кількість ___________________________________________.

3.1.3. Підтвердженням якості товару є ____.(сертифікат виготовлення/технічні умови/зразок).

3.2. Узгоджена за цим Договором вартість предмета застави складає:.

3.3. Право власності на предмет застави належить Заставодавцю на підставі ___________________ .

3.4. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду (в позасудовому порядку шляхом передачі предмета застави у власність Заставодержателя, інше)

4. Порядок передачі предмету застави.

4.1. Предмет застави передається у володіння Заставодержателя в такому порядку:

4.1.1. Строк передачі: _______________________________________.

4.1.2. Місце передачі: _______________________________________.

5. Права та обов'язки сторін.

5.1. Обов'язки Заставодавця:

5.1.1. Застрахувати предмет застави визначений цим Договором.

5.2. Обов'язки Заставодержателя:

5.2.1. Зберегти предмет застави, а у разі виникнення загрози втрати або пошкодження предмета застави негайно повідомити про це Заставодавця.

5.2.2. В строк ________ повернути предмет застави після виконання Заставодавцем або третьою особою забезпеченого заставою зобов'язання.

5.3. Права Заставодавця:

5.3.1. Заставодавець має наступні права з розпорядження предметом застави

5.3.2. Наступна застава, відчуження та передача в користування іншим особам заставленого майна допускається (допускається за згодою Заставодержателя, не допускається).

5.4. Права Заставодержателя:

5.4.1. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано в строк, встановлений в п. 2.3 цього Договору.

6. Відповідальність сторін.

6.1. У випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

6.2. Сторони не несуть відповідальність за порушення своїх зобов'язань за цим Договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається не винуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.

6.3. Жодна із Сторін не несе відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань по цьому Договору, якщо це невиконання чи неналежне виконання зумовлені дією обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини, зобов'язана не пізніше ___ календарних днів з дати настання таких обставин повідомити у письмовій формі іншу Сторону.

6.4. За порушення строків зазначених в п. 4.1.1 та п. 5.2.2 цього Договору, винна Сторона сплачує іншій Стороні штраф у розмірі _____% від вартості предмета застави.

7. Строк дії Договору та інші умови.

7.1. Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до моменту повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, але не довше ніж до ____________200__р.

7.2. Умови даного Договору можуть бути змінені за взаємною згодою Сторін з обов'язковим складанням письмового документу.

7.3. Усі спори, що пов'язані з цим Договором вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. Якщо спір не може бути вирішений шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору, визначеному відповідним чинним законодавством України.

7.4. Даний Договір укладено у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної із сторін.

7.5. У випадках, не передбачених даним Договором, сторони керуються нормами чинного законодавства.

7.6. Після підписання цього Договору усі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього Договору, втрачають юридичну силу.

Місце знаходження та реквізити Сторін

Заставодавець	Заставодержатель
Назва_______________________ Юридична адреса_______________ Код ЄДРПОУ __________________ Св-во платника ПДВ №__________ (Св-во платника єдиного податку № ІПН _________________________ Розрахунковий рахунок _______ в________________ МФО______________ Поштова адреса________________ Телефон_______________________	Назва__________________________ Юридична адреса_______________ Код ЄДРПОУ __________________ Св-во платника ПДВ №__________ (Св-во платника єдиного податку № ІПН _________________________ Розрахунковий рахунок _______ в________________ МФО______________ Поштова адреса_________________ Телефон_________________
М.П.	М.П.