Захист прав споживачів

Проблеми задоволення потреб та захисту прав споживачів мають стратегічне значення для України, оскільки дають можливість визначити ключові моменти в становленні соціально-орієнтованої ринкової економіки, підвищенні суспільного добробуту і забезпеченні конкурентоспроможності вітчизняного виробника.

Більш того, державна споживча політика є саме тим інструментом, який безпосередньо впливає на соціальний клімат в країні, оскільки забезпечує задоволення потреб переважно пересічних громадян.

Саме сьогодні, в умовах прискорення інтеграційних процесів вступу України до СОТ та ЄС, усунення технічних бар'єрів у міжнародній торгівлі та ймовірності у майбутньому „відкритих кордонів” з понад 140 країнами світу, поряд з проблемами конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішньому ринку та захисту вітчизняного виробника, гостро постає питання захисту життя і здоров'я людини-споживача від небезпечної, неякісної продукції. З цією проблемою сьогодні активно бореться Європейський Союз. Ця проблема, безумовно, постане і перед Урядом України.

Особливої ваги ці питання набули у контексті реалізації політичної реформи, коли саме на Уряд покладено відповідальність за соціально-економічний розвиток держави.

Сьогодні Кабінет Міністрів України налагоджує діалог з діловими колами та бізнес-структурами, підвищує прозорість процесів прийняття регуляторних рішень у сфері господарської діяльності. В той же час, відсутній зворотній зв'язок між Урядом та споживачем, чим порушується баланс інтересів в трикутнику „влада - бізнес - споживач”, що загрожує соціальною нестабільністю. Адже споживач, який формує попит на ринку, чиї потреби та інтереси для урядів і компаній усіх розвинутих країн є основним орієнтиром для діяльності, в Україні не почутий взагалі. Україна щорічно втрачає тисячі своїх громадян від отруєння неякісним алкоголем та неякісними продуктами.

Крім того, незважаючи на прийняття ще у 1991 році Закону «Про захист прав споживачів» та створення у 2002 році Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, існуюча система державного захисту споживачів, на жаль, ще не стала досконалою і не відповідає вимогам часу і ситуації в країні. Не виконуються в повному обсязі положення ст.42, 47, 48, 50 Конституції України, попередніми Урядами не забезпечено виконання положень Указу Президента України від 13.07.2005 № 1105 «Про заходи щодо вдосконалення діяльності у сфері технічного регулювання та споживчої політики», не розроблена і не затверджена державна цільова програма захисту прав споживачів на 2006-2010 роки.У зв'язку з цим створення Координаційної ради набуває ще більш актуального значення.

Своєю діяльністю Координаційна Рада повинна довести громадянам, що немає іншої важливої мети для Уряду, ніж підвищення рівня безпеки та якості життя громадян України. Створення Координаційної Ради дозволить забезпечити системність, комплексність та узгодженість всіх складових елементів політики задоволення потреб і захисту прав споживачів із застосуванням сучасних вимог.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів Координаційну Раду очолюють два співголови - люди, які користуються значним авторитетом і повагою в державі - Перший Президент України, голова Громадянського форуму «Об'єднаймо Україну!» Леонід Кравчук, який ініціював прийняття ще в 1991 році Закону України «Про захист прав споживачів» і очолював позафракційне об'єднання «Захист споживачів» в парламенті попереднього скликання, та Перший віце-прем'єр-міністр України Микола Азаров. Секретарем Координаційної Ради затверджено Голову правління «Союзу споживачів України» Леоніда Школьника.

Маємо надію, що створення при Кабінеті Міністрів України Координаційної ради з питань захисту прав споживачів сприятиме поліпшенню координації та підвищенню ефективності діяльності органів державної влади, розширенню участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики у сфері захисту прав споживачів, розробленню і реалізації правових, економічних і організаційних заходів, спрямованих на створення цивілізованих ринкових відносин із забезпеченням пріоритету прав людини у балансі інтересів влади, бізнесу і споживачів та досягнення міжнародних стандартів якості життя.

Поради споживачам

· адреса і номери телефонів органів ,що забезпечують державний захист прав споживачів, Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення , Закон України «Про захист прав споживачів» та інші нормативні законодавчі акти , які регламентують діяльність даного підприємства.

· Свої зауваження по роботі підприємства , або подяку за високу культуру обслуговування Ви зможете внести в книгу відгуків та пропозицій громадян установленого зразка , яка повинна знаходитися у торговельному залі на видному місці.

· При покупці товарів звертайте увагу на зовнішній вигляд товару , кінцевий термін реалізації або дату виготовлення і термін придатності до споживання, умови зберігання при продажу товарів , що швидко псуються .

· Відносини між Вами як споживачем та підприємством торгівлі чи побуту як продавцем регулюються Законом України « Про захист прав споживачів». При порушенні Ваших прав як споживача необхідно в першу чергу звернутися до адміністрації підприємства.

· В разі порушення прав споживачів в підприємствах торгівлі та побутового обслуговування можете звертатися в відділ захисту прав споживачів Управління з питань торгівлі та побутового обслуговування Оболонської районної у м.Києві державної адміністрації ( вул.Тимошенка,16, каб. № 211 , 2 поверх , тел. 419 03 22).

· Вимоги споживача розглядаються після пред”явлення споживачем розрахункового документа. А щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.

Структура законодавства України про відповідальність за дефектну продукцію

Законодавство України містить ряд нормативних актів, що стосуються цієї сфери. Спеціально ці відносини регулюються такими законами:

1. Цивільний кодекс України від 16.06.03;

Регулює загальні питання майнових відносин та положення про зобов'язання.

2. Господарський кодекс України від 16.01.03;

Регулює відносини мі господарюючими суб'єктами під час здійснення ними підприємницької (господарської) діяльності.

3. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91;

Стосується роздрібного продажу продукції споживачам, тобто громадянам, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

4. Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.97;

Закон стосується харчових продуктів та продовольчої сировини, проте не містить положень, що безпосередньо стосуються питань цивільно-правової відповідальності за продукцію неналежної якості та небезпечну. Разом з тим, Закон зокрема містить положення, що стосуються документального підтвердження якості та безпечності харчової продукції.

5. Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» від 14.01.00;

Закон регулює порядок визнання продукції такою, яка є неякісною та небезпечною, містить положення щодо подальшого поводження з продукцією, яка визнається неякісною та небезпечною.

6. Закон України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» від 6 лютого 2003 року № 486-IV

Містить вимоги до виробництва риби та рибних продуктів, державного контролю якості та безпеки такої продукції, її сертифікації та атестації виробництва тощо.

7. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» від 08.04.93.

Мітить положення, які стосуються адміністративної (у тому числі фінансової) відповідальності. Така відповідальність застосовується державними органами відповідно до їх повноважень.

Крім того, існує ряд підзаконних нормативних актів, а також кілька постанов та роз'яснень порядку застосування норм вищенаведеного законодавства, які видані судовою гілкою влади. Такі роз'яснення не мають прямої юридичної сили, але фактично застосовуються судами України при вирішенні спорів. Основними з таких роз'яснень є:

- Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року N 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» (з відповідними змінами);

- Постанова Пленум Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (з відповідними змінами);

- Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України від 12.11.93 р. N 01-6/1205 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних» (з відповідними змінами).

Проблеми застосування термінології, що використовується у законодавстві України

Частина 1 статті 6 встановлює: продукція є дефектною у тому разі, коли вона не забезпечує безпеку, яку особа очікує, приймаючи до уваги усі обставини, включаючи: (a) представлення продукції; (b) використання продукції, що розміщена на ринку, для якої таке використання, за нормальних обставин, може очікуватися; (c) час коли продукт був розміщений на ринку.

Частина 2 статті 6: продукція не може вважатися дефектною тільки на тій підставі, що кращий продукт пізніше було введено в обіг.

Стаття 7 Директиви містить підстави виключення відповідальності виробника (постачальника) за шкоду, спричинену його продукцією. Зокрема такі: він не вводив продукцію в обіг та ін.

Що ж стосується українського законодавства, то воно використовує ряд термінів, які за змістом є близькими за вищенаведеною концепцію «дефектної продукції», що міститься у Директиві. Нормативні документи України, оперують та визначають відмінні як за формою так і за змістом, термінами, що позначають продукцію (товар) яка не відповідає встановленим вимогам якості та безпечності. Наведемо їх.

Термін «цивільно-правова (господарсько-правова) відповідальність» за законодавством України означає відповідальність що ґрунтується на договірних правовідносинах таких як поставка, купівля-продаж, включаючи роздрібний продаж. Вона носить майновий характер оскільки обов'язковою її умовою являється факт заподіяння однією стороною відносин майнової шкоди (збитки) та (чи) моральної (немайнової) іншій продажем/поставкою неякісної продукції. Така відповідальність має встановлюється нормами Цивільного та Господарського кодексів, іншими нормами законодавства, яке регулює відносини, що складаються між сторонами, що діють на рівних засадах.

У законодавстві України є деяка відмінність між термінами цивільно-правова та господарсько правова відповідальність. Відмінність лиш у тому, що остання стосується тих випадків, коли сторонами зобов'язань є суб'єкти підприємницької діяльності.

Під майновою шкодою розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та (або) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Лише у випадку наявності як однієї з умов настання майнової відповідальності - майнової чи немайнової шкоди , можна говорити про негативні правові наслідки для порушника вимог щодо якості продукції, що є стороною договору. У випадку ж відсутності такої шкоди відсутня і підстава майнової відповідальності.

У Цивільному кодексі України (далі ЦКУ) вживаються словосполучення “товар неналежної якості” та “недолік товару”. Оскільки в тексті документа відсутнє визначення змісту цих понять та розкриття їх суті, тому можливе, лише умовне їх тлумачення, що ґрунтується на окремих положеннях Кодексу.

товар неналежної якості - товари, якість яких не відповідає умовам договору та встановлених законом вимогам до якості такого роду товарів.

недолік товару - невідповідність товару ряду вимог, а саме: придатності меті з якою товар такого роду звичайно використовується; умовам договору купівлі - продажу погоджених сторонами; встановленим законам до якості та безпечності; можливість використовувати товар за призначенням до спливу строку придатності та інші.

У Господарському кодексі України (далі ГКУ) застосовується цілий ряд такого роду термінів, а саме “недоліки поставлених товарів”; “дефект”; “товари неналежної якості”; “некомплектні вироби”. ГКУ не містить жодного пояснення та визначення таких термінів, при чому деякі з них застосовуються як рівнозначні та взаємозамінні (недоліки поставлених товарів і дефекти).

Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції»:

неякісна та небезпечна продукція:

продукція, яка не відповідає вимогам чинних в Україні нормативно-правових актів і нормативних документів стосовно відповідних видів продукції щодо її споживчих властивостей;

продукція, яка не відповідає обов'язковим вимогам чинних в Україні нормативно-правових актів і нормативних документів щодо її безпеки для життя і здоров'я людини, майна і довкілля;

продукція, якій з метою збуту споживачам виробником (продавцем) навмисне надано зовнішнього вигляду та (або) окремих властивостей певного виду продукції, але яка не може бути ідентифікована як продукція, за яку вона видається;

продукція, під час маркування якої порушено встановлені законодавством вимоги щодо мови маркування та (або) до змісту і повноти інформації, яка має при цьому повідомлятися;

продукція, строк придатності якої до споживання або використання закінчився;

продукція, на яку немає передбачених законодавством відповідних документів, що підтверджують якість та безпеку продукції.

Закон України «Про захист прав споживачів»:

недолік - окрема невідповідність товару (роботи, послуги) вимогам нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред'являються до нього, а також інформації про товар (роботу, послугу), яка надана виробником (виконавцем, продавцем);

істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару (роботи, послуги) відповідно до його цільового призначення і не може бути усунутий, або для його усунення необхідні великі затрати праці та часу, або він робить товар (роботу, послугу) іншим, ніж передбачено договором, або проявляється знову після його усунення;

Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини»:

неякісна продовольча продукція - продовольча продукція, якісні показники та споживчі властивості якої не відповідають зазначеним у декларації про відповідність, нормативних документах чи нормативно-правових актах, а також продовольча продукція, якість якої не може задовольнити потреб споживача у задекларованому обсязі;

небезпечна продовольча продукція - продовольча продукція, показники безпеки якої не відповідають встановленим в Україні для даного виду продукції або зазначеним у декларації про відповідність, нормативних документах та нормативно-правових актах, а також продовольча продукція, споживання, (використання) якої пов'язане з підвищеним ризиком для здоров'я і життя людини.

неправильно маркована продукція - харчові продукти і продовольча сировина, щодо яких порушено встановлені законодавством вимоги маркування.

Отже, з наведеного слідує, що законодавство України, у тій частині, що стосується цієї сфери, не містить одностайного розуміння «дефектна продукція». Проте близькі до цього положення міститься у ряді норм законодавства, щоправда законодавство України часто не містить чіткого розмежування між такими термінами: безпечна продукція; якість товару; дефектність товару; невідповідність товару встановленим стандартам і вимогам; недоліки товару; некомплектність товару.

Терміну «дефектна продукція», що використовується у Директиві, в українському законодавстві найбільше відповідає термін «продукція неналежної якості» або термін «небезпечна продукція», проте чіткої відмінності між двома останніми за законодавством України не можна простежити. Проте українське законодавство, на відміну від Директиви, формальним критерієм того, що продукція є неналежної якості або небезпечною (однаково), ставить такий факт: невідповідність продукції вимогам законодавства (вимогам стандартів чи інших документів), які є обов'язковими до виконання. Іншими словами, продукція вважається неякісною або небезпечною у тому разі, якщо вона не відповідає вимогам, що до неї ставляться у відповідних нормативних (законодавчих) актах. Такими актами є стандарти, вимоги, положення та ін., а також умови договору, вимоги, які до нього пред'являються, надані щодо такого товару виробником чи продавцем інформації, а також проданий після закінчення строку його придатності чи фальсифікований.

Такий висновок ґрунтується на наведених вище визначеннях, практично кожне з них, що стосується неякісної або небезпечної продукції, посилається на стандарти або інші нормативні чи інші акти. Аналогічна позиція міститься також у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року N 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів».

На відміну від українського законодавства, Директива формальним критерієм дефектної продукції визнає сам факт заподіяння шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між певною продукцією та заподіянням шкоди певній особі.

Для з'ясування усіх аспектів відповідальності, слід детальніше зупинитися на підставах цивільно-правової відповідальності за продукцію неналежної якості та небезпечну та цивільно-правовій відповідальності за це.

Підстави для цивільно правової відповідальності суб'єктів господарювання за постачання та продаж продукції та її зміст

Як зазначалося вище, терміну «дефектна продукція» Директиви, в українському законодавстві найбільше відповідає термін «продукція неналежної якості». При цьому належна якість у законодавстві України ототожнюється з відповідністю вимогам стандартів та інших нормативних документів. Тобто, якщо продукція має документацію (сертифікат), яка підтверджує, що продукція відповідає встановленим вимогам (стандартам та ін.), то вважається, що така продукція є безпечною та якісною. У законодавстві закріплено також положення про те, що покупець (споживач) має право вимагати від продавця (постачальника) належні якість товару.

Підстави для цивільно-правової відповідальності за продукцію неналежної якості, за законодавством України, різняться в залежності від того, чи мова йде про роздрібний продаж, чи здійснюється продаж (поставка) відповідно до договору між суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідальність при роздрібному продажі. Здебільшого регулюється Законом України «Про захист прав споживачів», а відповідальність при поставці продукції - договірним правом, тобто положеннями Цивільного та Господарського кодексів України та іншим законодавством.

Стаття 14 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає такі права споживачів, за їх вибором, у разі виявлення недоліків товару:

а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

б) заміни на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості;

в) відповідного зменшення його купівельної ціни;

г) заміни на такий же товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

Аналогічні положення містяться у статті 708 ЦК України.

Стаття 17 Закону «Про захист прав споживачів» містить такі санкції (відповідальність) за шкоду, заподіяну товарами (роботами, послугами) неналежної якості.

Частина 1 цієї статті: шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності.

Частина 2: право вимагати відшкодування заподіяної шкоди визнається за кожним потерпілим споживачем незалежно від того, перебував він чи не перебував у договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем). Таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено - протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги).

Частина 4: виробник (виконавець) несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживача у зв'язку з використанням матеріалів, обладнання, приладів, інструментів та інших засобів, необхідних для виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань.

У цій же статті зазначається, що відповідальність перед споживачем за шкоду, несе сторона, яка її заподіяла.

Частина 5. Виробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкоду заподіяно з вини самого споживача внаслідок порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування товару (роботи, послуги) або дії непереборної сили.

Господарсько-правова відповідальність, тобто відповідальність при продажу (поставці) відповідно до договору між суб'єктами підприємницької діяльності.

Поділяється на: 1) договірну, тобто таку, що настає на підставі договору 2) відповідальність, що настає на підставі відповідних норм законодавства.

Договірна відповідальність. Підстави для цивільно-правової відповідальності за договором визначається положеннями самого договору. Законодавство України надає також право одній із сторін, у разі встановлення того, що продукція є неякісною або небезпечною (тобто на відповідає вимогам, що встановлені у відповідних нормативних актах), відмовитися від прийняття товару, вимагати повернення коштів або та вимагати виконання договору належним чином.

Відповідальність на підставі відповідних норм законодавства. Законодавство містить невелику кількість положень, що стосується відповідальності за поставку продукції неналежної якості або неякісну.

Одним із таких положень є ст. 678 ЦК України, яка зокрема містить перелік правових наслідків передання товару неналежної якості.

Так, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару (ч.3 ст. 678 ЦК України).

Слід також зазначити, що ст. 679 ЦК «Недоліки товару, за які відповідає продавець» містить положення про те, що продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Іншими словами, ця стаття встановлює, що покупець (постраждалий) повинен довести, що недоліки, якими спричинено збитки виникли до того, як він такий товар отримав.

Наведені положення є загальними, проте є і спеціальні, які стосуються не усіх суб'єктів господарської діяльності. Так, відповідно до ст. 231 ГК України за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг). Проте це положення стосується тільки ти випадків, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Проте найголовніше питання, яке слід з'ясувати в межах поставленої теми є наступне: чи має право, відповідно до вимог чинного законодавства України, покупець пред'явити вимоги до продавця чи виробника про відшкодовування шкоди, що завдана придбаною у них продукцією?

Враховуючи вищенаведене та інше законодавство, у такій ситуації є підстави для пред'явлення позовних вимог. Таке право надається споживачу чи покупцеві продукції, оскільки, як зазначалося вище, загальні норми законодавства містять положення про те, що продавець несе відповідальність за недоліки та якість продукції, що передана покупцю.

Проте застосування такої відповідальності має свої проблеми, які полягають у наступному.

По-перше, формально, як було зазначено вище, підставою для звернення з вимогами про відшкодування шкоди є невідповідність продукції вимогам, що містяться у нормативних актах (стандартах, технічних умовах та ін.) або іншими словами - невідповідність продукції Сертифікату, що їй видається.

По-друге, відповідно до положень законодавства України, саме на покупцеві лежить обов'язок довести, що продукція, що заподіяла шкоду, була неякісною або небезпечною або містила недоліки.

Якщо так, то виникають такі питання: як може споживач чи покупець фактично довести, що продукція не має сертифікату? Покупець не може це фізично здійснити. Якщо ж продукція має належним чином оформлений сертифікат, то формально ця обставина сама по собі виключає невідповідність продукції вимогам нормативних актів і формально робить неможливим те, що ця продукція може заподіяти кому-небудь шкоду, навіть у тому випадку, якщо продукція таки заподіяла шкоду і якщо є усі докази цьому.

Останнє не відповідає підходам, що містяться у Директиві. Відповідно до неї сертифікат не має значення при вирішенні питання про відшкодування шкоди, що завдана продукцією. Крім того, Директива вимагає від споживача (покупця) доведення тільки двох обставин: факту заподіяння шкоди; причинно-наслідкових зв'язок між шкодою та придбаним товаром від покупця чи виробника.

Список використаної літератури

1. Цивільне право: підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. - К.: Вен турі, 1991. - 480с.

2. Цивільне право України: Підручник. У 2-х кн./ Д.В.Баброва, О.В.Дзера, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864с.

3. Право України. - №7. - 1998.

4. Право України. - №6. - 2000.

5. Право України. - №9. - 2000.

6. Конституція України. - К., 1996.

7. Нова редакція Закону від 1 грудня 1998. - Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №284.

8. Постанова Уряду України. - 1994. - №11. - С.278.

9. Інновація. - 1995. - №10-13.

10. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”.

11. Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”. - 15 грудня 1993.

12. Збірник нормативних актів з питань промислової власності. - К., 1998. - С.214-221.

13. Мошинська Н. Закон і бізнес. - №20. - 1995. - 17 травня.

14. Чобот О.А. “Ноу-хау”. - Харків, 1994. - С.9.