Система провоохоронних органів України

- участь у проведенні єдиної технічної політики щодо впровадження технічних засобів охоронного призначення шляхом розроблення нормативних документів.

Безпосередньо керує службою охорони Департамент Державної служби охорони при МВС України.

Спеціальні підрозділи міліції створюються в системі органів внутрішніх справ України з метою виконання спеціальних завдань і функцій з охорони громадського порядку в державі.

В Україні для забезпечення громадського порядку на об`єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, катастроф, Міністерство внутрішніх справ з дозволу Кабінету Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.

Так в 1992 році з метою охорони громадського порядку в надзвичайних ситуаціях і оперативного реагування на вчинення тяжких злочинів, групових порушень громадського порядку, збройних нападів, посилення боротьби з організованою злочинністю, було створено підрозділи міліції швидкого реагування "Беркут". Штати підрозділу затверджує Міністр внутрішніх справ України. Особовий склад комплектується на конкурсній основі з найбільш професійно підготовлених працівників міліції, які мають стаж роботи в органах внутрішніх справ не менше двох років та необхідну фізичну підготовку.

У 1993 році для забезпечення захисту цінних вантажів, грошових коштів, як перевозять, громадян у місцях їх тимчасового перебування, у структурі Державної служби охорони при МВС України було створено спеціальні підрозділи міліції “Титан”. Це елітні підрозділи, в яких служать професіонали. Вони забезпечені сучасною зброєю, засобами індивідуального захисту, активної оборони та радіозв`язку.

Підрозділи швидкого реагування “Сокіл” - це спеціальні оперативні відділи, які входять в структуру головного управління по боротьбі з організованою злочинністю. Основні напрямки їх діяльності - виконання завдань з проведення антитерористичних операцій, ліквідації організованих злочинних угруповань, визволення заручників, участь у заходах щодо припинення тяжких злочинів, вилучення зброї.

Обов'язки та права міліції

Обов`язки органів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністерством внутрішніх справ України. Це, зокрема, Положення про Головне управління охорони громадського порядку, Положення про Головне управління Державної автомобільної інспекції МВС України від 15.07.93 р., Положення про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх від 8.07.95р. Положення про Державну службу боротьби з економічною злочинністю від 5.06.93 р. та ін.

Ст. 10 Закону “Про міліцію” встановлює різні по своєму характеру та змісту обов`язки.

Умовно їх можна поділити на три основні групи:

- обов`язки, пов`язані з охороною громадського порядку, охороною майна організацій та фізичних осіб, з захистом прав і свобод громадянина. Це, наприклад, обов`язки забезпечувати безпеку дорожнього руху, надавати дозвіл на придбання, перевозу зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, приймати учать у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій, забезпечувати громадський порядок під час проведення масових заходів;

- обов'язки, спрямовані на боротьбу зі злочинністю, а також процесуальні обов`язки міліції при провадженні по справам про адміністративні правопорушення та в кримінальному процесі. До них належать, наприклад, обов`язки по розкриттю злочинів та проведення з цією метою оперативних заходів, здійснення досудової підготовки матеріалів згідно протокольної форми, проведення дізнання в межах, передбачених законом;

- контрольно-наглядові обов`язки, а також обов`язки у сфері профілактики правопорушень. Це - участь у правовому вихованню населення, профілактична робота серед осіб, які мають нахил до скоєння правопорушень. Здійснення адміністративного нагляду за окремими особами, а також за засудженими до кримінальних покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, контроль за дотриманням громадянами та посадовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, правил перебування в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства.

Для виконання поставлених перед міліцією завдань та обов`язків вона наділена широкими правами.

Ст. 11 Закону “Про міліцію” детально регламентує порядок здійснення прав міліцією. Ці права можна розділити на три групи:

- права міліції у сфері профілактики правопорушень, серед яких особливе місце займають права адміністративно - попереджувального характеру. Це - право на перевірку документів, на ведення профілактичного обліку правопорушень, право входити у житлові приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, з метою перевірки та ін.

- Права міліції у сфері реалізації засобів, передбачених адміністративним та кримінально - процесуальним законодавством. До них належать право вимагати зупинення противоправних дій, право виносити усне попередження особам, які скоїли незначне адміністративне правопорушення, заходити без перешкод у любий час на територію і в приміщення підприємств, установ та організацій з оглядами їх з метою переслідування осіб, які підозрюються у скоєнні злочину, застосовувати спеціальні засоби та зброю, організовувати при необхідності медичний огляд водіїв.

- Права процесуально - забезпечувального характеру і права, пов`язані з притягненням осіб до юридичної відповідальності Це, наприклад, право викликати громадян та посадових осіб по кримінальним справам, складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати оперативні заходи та ін.

Проект реформування системи правоохоронних органів України. Концептуальні засади

Помаранчева революція і перемога Віктора Ющенка на президентських виборах 2004 року засвідчили прийняття широкими верствами населення України демократичних цінностей. Одним із наслідків визначеності ціннісної парадигми став усвідомлений Європейський вибір. Нині потрібні не чергові дискусії, а реальні узгоджені кроки всіх органів державної влади на реалізацію тієї програми, яку підтримав Український народ.

Необхідно радикальне реформування всіх сфер суспільного життя, але у першу чергу слід змінити систему державних інститутів у напрямі побудови правової, демократичної, соціальної держави європейського типу.

1. Ключовий напрям реформ -- перетворення у системі національної безпеки. Процеси глобалізації та регіональної інтеграції призводять до розмивання національного суверенітету та інтернаціоналізації загроз. Втрачає значення, незаперечний ще нещодавно, розділ загроз на внутрішні і зовнішні. Поряд з державами на світовій арені все впливовішу роль відіграють транснаціональні корпорації, структури глобального громадянського суспільства, міжнародні злочинні синдикати тощо.

Нині жодна, найпотужніша країна не спроможна самостійно гарантувати національну безпеку. Збільшення кола функцій, які забезпечують системи колективної безпеки визначають пріоритетність вступу України до НАТО. Водночас, Україна повинна підтримувати найліпші добросусідські відносини із усіма сусідами, насамперед Російською Федерацією, державою гарантом

суверенітету і територіальної цілісності нашої країни відповідно до Будапештської декларації 1996 року.

Зміни системи міжнародних відносин значно трансформували загрози національній безпеці. Кардинальне зменшення ризику виникнення в Європі широкомасштабного міждержавного, тим більш міжблокового, збройного конфлікту змінило відносну вагу і наповнення воєнної складової національної безпеки. Швидко зростають загрози міжнародного тероризму, організованої злочинності, зокрема наркотрафіку, спроб отримати політичні і економічні дивіденди на дестабілізації суспільно-політичної ситуації та деякі інші.

2. Захист інтересів особи, суспільства і держави від цих загроз -- завдання насамперед правоохоронних органів і спецслужб. 14 років реформ доволі побіжно торкнулися цих найважливіших інститутів держави. В Україні у загальних рисах збережено радянську систему правоохоронних органів, розвідок і служб безпеки,створених на базі регіональних підрозділів МВС, КДБ, Прикордонних військ, органів прокуратури, митниці Радянського Союзу.

Нинішня організація цієї сфери надзвичайно затратна і не ефективна.

Довідково: За чисельністю міліція, СБУ, Державна прикордонна служба та інші органи суттєво більші за відповідні установи ФРН і Польщі. Так, Федеральні міністерство кримінальної поліції Німеччини налічує 90 тис. осіб, прикордонне відомство

20 тис. осіб, відомство захисту Конституції. 5 тис осіб. Загальна щільність поліції складає 1 поліцейський на 315 громадян.

Серед них молодшого начальницького складу 73,33%, середнього 25,41%, старшого та вищого 1,26%. Всього на 01.01.2000 у ФРН нараховувалась 261 тисяча співробітників поліції, та спецслужб.

У Франції чисельність поліції складає 145 тис. та у жандармерії 105 тис. співробітників.

У Польщі Головна комендатура поліції налічує 103,4 тис. працівників, прикордонна охорона 18 тис. працівників. Керівний склад менше 2% від штату, кримінальний блок 29%, превентивний блок 58%, допоміжні служби (кадри, МТЗ, правове, інформаційне забезпечення) 1%, учбові заклади 1,4%. Також 5,5 тис. державних службовців.

Існують суттєві диспропорції між відносною кількістю молодших, старших і вищих офіцерів та осіб із відповідними категоріями спеціальних звань і класних чинів.

В ринкових умовах чинна модель правоохоронних органів і спецслужб стає живильним середовищем для високо латентної корупції і злочинності, джерелом авторитарних тенденцій суспільного розвитку. Останнє є наслідком не лише структурної подібності, а й збереження духу радянських силових структур.

Реальна недоторканість структури, послаблення механізмів відбору кадрів в МВС і СБУ формує загрозу національній безпеці через збереження старої корпоративної культури, нехтування інтересами людей на користь інтересів державних установ, а подекуди і приватних осіб.

Суттєво послаблена прогнозна, попереджувальна функція правоохоронних органів і спецслужб. Акцент у їх діяльності на реагуванні за фактом, а не на профілактиці злочинів та правопорушень. Донині не подолано притаманний радянській системі репресивний уклін.

Рівень гарантій конституційних прав особи і на захист гідності, недоторканості помешкань тощо не відповідає європейським стандартам, вимогам правового, демократичного суспільства і держави.

Довідково:За оцінками українських і міжнародних експертів системною вадою залишаються тортури, необґрунтовані затримання, неповага до особи, інші ганебні явища.

Чинне законодавство передбачає дублювання функцій і завдань правоохоронних органів, у тому числі спеціального призначення.

Довідково: Зокрема боротьбу з корупцією здійснюють МВС, СБУ, ДПА України і Генеральна прокуратура, причому відсутнє належне розмежування сфер відповідальності. Великою проблемою залишається координація діяльності різних правоохоронних органів і спецслужб.

Події другої половини 2004 року засвідчили високу по літизованість правоохоронних органів.

Довідково: Тодішнє керівництво міліції замість організації забезпечення правопорядку фактично все більше перетворювалось на впливового учасника політичного процесу.

Донині не створено дієвих механізмів унеможливлення незаконного втручання правоохоронних органів і спецслужб у політичний процес.

3. Контрабанда і нелегальна міграція перетворилися на небезпечну загрозу національній безпеці України. Відбувається проникнення відповідних організованих злочинних угруповань до органів державної влади і місцевого самоврядування у прикордонних регіонах. Рівень забезпечення безпеки державного кордону загалом не відповідає необхідним вимогам.

Корупція перетворилася на важливий негативний чинник міжнародного іміджу України.

Довідково:За даними провідної спеціалізованої міжнародної організації Transparency International Україна у 2004 році посідала 122 місце за рівнем сприйняття корумпованості серед 149 країн. У багатьох сферах, зокрема у медицині, освіті тощо, корупція становить соціальну норму. Боротьба з нею неефективна -- правоохоронці “б'ють по хвостах” з кількох тисяч притягнутих у першому півріччі 2005 року до адміністративної відповідальності за корупційні дії державних службовців 12 категорій усього 10 осіб. Натомість понад половина сільські та селищні голови, державні службовці найнижчої ланки.

Відсутність дієвої системи координації розвідувальних органів, значне дублювання їхніх завдань призводить до не ефективного використання обмежених сил і засобів, розпорошення фінансування. В Україні не створено ефективних механізмів постановки завдань розвідці та використання отриманої інформації.

Події 2000-2004 років продемонстрували кричущі порушення конституційних прав громадян на таємницю телефонних розмов, телеграфної, комп'ютерної і іншої кореспонденції, недостатній рівень захисту інформаційних ресурсів держави.

Довідково: Незаконне “прослуховування” громадян, а також утікання інформації, яка становить державну таємницю, давно вже сприймаються не як прикрий випадок, а як звичайна практика. Та й із санкціями далеко не все гаразд в Україні в останні роки видається до 40 тисяч дозволів на прослуховування. Для порівняння: в СІЛА цей показник у 40 разів менше.

Слід суттєво скоротити переліки матеріалів та виробів, які містять державну таємницю.

Високий рівень втручання зовнішніх сил у президентську виборчу кампанію продемонстрував недостатню спроможність спецслужб України відповідати на нові виклики.

Довідково: Відчутні тенденції до збільшення екстремістських проявів, посилення радикалістських політичних сил, діяльність яких може становити загрозу демократи, суверенітету і територіальній цілісності України.

Українські правоохоронні органи і спецслужби у нинішньому вигляді не відповідають європейським стандартам і потенційно можуть гальмувати реалізацію євро інтеграційної стратегії нашої держави.

Довідково: Зокрема, збереження функцій досудового слідства, а також визначення завдання загального нагляду в органів прокуратури суперечить вимогам Ради Європи інших впливових європейських інституцій. У доповіді Моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи наголошується, що коло обов'язків СБУ не відповідає вимогам Рекомендації ПАРЄ 1402 (1999). Йдеться зокрема про повноваження СБУ щодо досудового слідства та боротьби з корупцією і організованою злочинністю, контрабандою іншими злочинами у сфері економіки.

Кардинальне реформування правоохоронних органів і спецслужб ключова умова подальшого суспільного поступу, успіху демократичних перетворень. Водночас, правоохоронні органи і спецслужби не можуть реформуватися зсередини і самостійно. Успішне вирішення цього завдання потребуватиме широкої участі суспільства, незалежних, у тому числі іноземних, експертів.

Життєва важливість цих реформ для всіх сфер суспільного життя, необхідність належного забезпечення національної безпеки потребує максимального обережного, науково обґрунтованого підходу як до опрацювання концептуальних моментів, так і, насамперед, до здійснення конкретних кроків щодо реформування.

4. Нова система повинна бути побудована на основі принципів:

- верховенства права;

- пріоритетності завдань захисту прав і свобод людини і громадянина;

- забезпечення регіонального лідерства та реалізації євро інтеграційної стратегії України;

- чіткого розмежування функцій правоохоронних органів і спецслужб закріпленого у законодавстві;

- максимально доцільної демілітаризації невійськових правоохоронних органів і спецслужб;

- демократичного цивільного контролю за діяльністю правоохоронних органів і спецслужб;

- відповідність правоохоронних органів і спецслужб наявним національним інтересам і ресурсам;

- домінування функцій попередження і профілактики над реагуванням;

- централізація управління системою правоохоронних органів і спецслужб;

- організаційне і нормативно-правове відокремлення функцій політичного керівництва від оперативно виконавчих;

- презумпції нетаємності, максимально повної доцільної відкритості і прозорості у діяльності;

- удосконалення інформаційно-аналітичної функції правоохоронних органів і спецслужб;

- удосконалення законодавства про діяльність правоохоронних органів і спецслужб.

Важливим, але не єдиним і, навіть, не провідним напрямом реформ повинні стати структурні трансформації. Не менше, якщо не більше, значення мають завдання формування демократичної інституціональної і правової культури, нової мотивації співробітників тощо. Потрібно негайне опрацювання державної програми відновлення довіри населення до правоохоронних органів і спецслужб.

Нова модель правоохоронних органів і спецслужб повинна бути узгоджена із загальними принципами адміністративної реформи, а її впровадження необхідно координувати із заходами щодо перетворень у державній виконавчій владі загалом.

Ключова умова успішного реформування належне фінансування перетворень. Необхідно опрацювати довгостроковий план фінансування правоохоронних органів і спецслужб, в якому передбачити пріоритетне фінансування перетворень.

5. Слід передбачити етапність реформування, визначивши першочерговим завданням трансформування органів прокуратури, Служби безпеки України і розвідувальних органів, яке в загальних рисах повинно бути окреслено вже до березня 2006 року.

На другому етапі 2006-2009 роки необхідно створити цивільне Міністерство внутрішніх справ і реформувати міліцію.

Така пріоритетність пояснюється суттєво меншими масштабами СБУ і розвідок, значно слабкішим, порівняно з міліцією, безпосереднім впливом їхньої діяльності на життя пересічного громадянина України.

6. Важливою умовою успішного реформування слід визначити удосконалення системи стратегічного планування. При Президентові України слід створити такі координаційні органи як насамперед Комітет з питань розвідки і, на другому етапі, Комітет з питань державної і внутрішньої безпеки із завданнями визначення пріоритетів і координації діяльності спецслужб. Апарати цих Комітетів доцільно утворити у складі Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

Для удосконалення діяльності розвідок варто передбачити усунення дублювання функцій насамперед СЗР України і ГУРМО України. Необхідно ввести координаційну посаду Голови Національної розвідки, із покладенням цих обов'язків на одного із заступників Секретаря Ради національної безпеки і оборони України або на Голову служби зовнішньої розвідки. Важливим завданням Голови національної розвідки повинно стати удосконалення механізмів інформаційно-аналітичного забезпечення керівництва держави.

За результатами реформування Служба безпеки України повинна сконцентруватися на завданнях контррозвідки, у тому числі економічної, забезпечення безпеки персоналу органів державної влади, боротьби з тероризмом, захисту конституційного ладу і державної таємниці.

Необхідність гарантувати конституційні права громадян, підвищити рівень захисту інформаційних ресурсів держави, ефективніше використовувати обмежені інтелектуальні, кадрові, матеріально фінансові і технічні ресурси вимагає створення Служби спеціального зв'язку і інформації України, її завдання забезпечення функціонування системи спеціального, зокрема урядового, зв'язку, державної політики у сфері криптографічного і технічного захисту інформації, централізоване здійснення моніторингу і перехоплення телекомунікації, у тому числі і ведення радіорозвідки як за об'єктовим, так і тематичним принципами. Такі служби успішно діють у багатьох провідних країнах (Велика Британія, ФРН, Румунія, Угорщина та інші).

На першому етапі також доцільно звільнити органи прокуратури від виконання невластивих функцій досудового слідства, створивши на основі відповідних підрозділів Національну службу розслідувань із завданням боротьби з корупцією. В подальшому (20062007 роки) слід розглянути і доцільність передання в Національну службу розслідувань слідчих апаратів СБ України і ДПА України.

Важливою умовою ефективності боротьби з корупцією повинно стати створення оперативного апарату Національної служби розслідувань з використанням кадрів і матеріально-технічної бази спеціальних підрозділів по боротьбі із організованою злочинністю і корупцією МВС України і СБУ України.

7. Провідним напрямом реформування на 2006-2008 роки повинно стати створення цивільного Міністерства внутрішніх справ України із завданнями вироблення і координації державної регіональної політики, державної політики у сфері правоохоронної діяльності, зокрема охорони державного кордону, міжнаціональних відносин і міграції, релігійних питань. У перспективі, бажано, і в сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій.

Державна політика у сфері правоохоронної діяльності повинна реалізовуватися через Службу Національної поліції (СНП) орган державного управління, спрямований через МВС. СНП має включати в себе Департамент кримінальної поліції (нинішні підрозділи карного розшуку, боротьби із незаконним обігом наркотиків, злочинами у сфері економіки, боротьбі з організованою злочинністю, які не ввійдуть до складу національної служби розслідувань, у т.ч. відповідні підрозділи Податкової міліції і СБУ тощо) (як варіант на основі підрозділів запитань боротьби з економічними злочинами утворюється Департамент боротьби з економічною злочинністю), Департамент поліції громадської безпеки, Національна (республіканська) гвардія воєнізоване поліцейське формування, створене на основі нинішніх Внутрішніх Військ.

Організаційно побудова поліції базується на принципі субсидіарності, що означає максимальну доцільну передачу повноважень і функцій на нижчі рівні. Зокрема, основний тягар забезпечення громадської безпеки покладається на муніципальну поліцію, яка знаходиться у подвійному підпорядкуванні.

Державна політика у сфері охорони державного кордону реалізується через правоохоронний орган спеціального призначення -- Державну прикордонну службу (ДПС), який спрямовується через МВС.

Державна регіональна політика, політика у міжнаціональних відносин і міграції, релігійних реалізується через відповідні Служби, спрямовані через МВС.

Також на цьому етапі необхідно утворити на основі підрозділів військової контррозвідки СБУ та Воєнної служби правопорядку Воєнну службу безпеки Міністерства оборони України із функціями охорони правопорядку і контррозвідувального захисту Збройних Сил України.

8. Корекції внутрішньої структури, уточнення функціональних завдань і суттєвих перетворень інституціональної культури потребуватиме пенітенціарна система, діяльність якої повинна підтримуватися Департаментом з виконання покарань, який спрямовується через Міністерство юстиції України.

Державна митна служба, яка протягом 20062009 років повинна набути повноважень оперативно-розшукової діяльності і має спрямовуватися через Міністерство фінансів України.

Служба державної охорони із завданням забезпечення безпеки вищих посадових осіб держави.

9. Важливим завданням повинна стати максимально доцільна демілітаризація невоєнних правоохоронних органів і спецслужб. Їхніми співробітниками, за виключенням окремих підрозділів, повинні бути державні службовці із спеціальним статусом, особливий корпус державної служби на кшталт дипломатичного. Причому повинний бути збережений у повному обсязі рівень соціального захисту відповідних категорій співробітників. Необхідне розроблення відповідної державної програми поетапної демілітаризації. Вирішення зазначених завдань дозволить відпрацювати алгоритми перетворень, накопичити досвід і реформувати правоохоронні органи протягом першої президентської каденції Віктора Ющенка. А тим самим реалізувати найважливіше завдання Українського народу, поставлене під час виборів

Висновки

Правоохоронна діяльність - це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушеного права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності.

Правоохоронна діяльність здійснюється спеціальними органами, які мають певні юрисдикційні та організаційні відмінності від інших органів держави. Основні завдання цієї діяльності полягають у захисті прав і свобод людини та громадянина, забезпеченню правопорядку і законності, захисті прав і законних інтересів державних та недержавних організацій, боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

До правоохоронних органів належать: органи прокуратури; органи внутрішніх справ; органи служби безпеки, військової служби правопорядку у Збройних Силах України; митні органи; органи охорони державного кордону; органи й установи виконання покарань; органи державної податкової служби; органи державної контрольно-ревізійної служби; органи рибоохорони та ін.

Список літератури

1. Конституція України

2. Закон України “ Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23.12.1993 р.

3. Закон України “Про правові засади цивільного захисту “ від 24.06.04 р.

4. Бандурка А.М., Бессмертный А.К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред.проф. А.М.Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.

5. Гуценко К.Ф., Ковалев М.А. Правоохранительные органы. Учебник для юридических вузов и факультетов. Издание 5-е, переработанное и дополненное/ Под ред. К.Ф. Гуценко. - М.: Издательство «Зерцало», 2000.

6. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України.- Київ. Юрінком Інтер .- 2004.- с.7 - 69.

7. Мельнік М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі: Друге видання, виправлене і доповнене. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2001.

8. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002.

9. Молдован В.В. Правоохоронні органи: опорні конспекти. - К., 1998.

10. Організація судових та правоохоронних органів. Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти/ І.Є Марочкін, В.В.Афанасьєв, В.С.Бабкова та ін., За ред. І.Є Марочкіна, Н.В.Сібільової, О.М.Толочка. - Харків: Право, 2000.

11. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб./ В.С. Ковальський, В.Т.Білоус, С.Е.Демський та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

12. Закон України “Про судоустрій в Україні” від 7.02.2002р.

13. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.2004р.

14. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади України.-К.- 1997.

15. Єршов В.В. Статус суду в правовій державі.- К.- 1992.

16. Організація судових та правоохоронних органів.- Навч. посібник.

17. І.Є.Марочкін, В.В. Афанасьєв., В.С.Бабкова.-Х.-Право.- 2000.

18. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи.- Київ.- Юрінком Інтер.- 2004.

19. Ковальский В.С. Суд, правоохоронні, правозахисні органи України.- К. 2002.

20. Закон України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 р.

21. Закон України «Про правові засади цивільного захисту України» від 24.06.2004р.

22. Положення про класні чини працівників органів прокуратури від 06.11.1991 р.

23. Дисциплінарний Устав прокуратури України від 06.11.1991 р.

24. Бандурка А.М., Бессмертный А.К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред.проф. А.М.Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.

25. Бакаєв Д.М. Питання взаємодії загального нагляду і нагляду за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства в діяльності районної, міської прокуратури. - Харків, 1988.

26. Гель А.П. та ін. Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А.П.Гель, Г.С.Семаков, Д.П.Цвігун. - К.: МАУП, 2000

27. Грошевой Ю.М. Прокурорський нагляд в Україні. Навчальний посібник. - К., 1993.

28. Давиденко Л.М. Ціль, завдання і функції прокуратури. - Харків, 1992.

29. Довідник прокурора: законодавчі та відомчі акти з питань прокурорської діяльності/ Довід. видання. - К.: Видавнича компанія “Воля”,2003. - 448 с.

30. Долежан В.В. Проблеми правового регулювання організації діяльності прокуратури в сучасних умовах. - М., 1990.

31. Литвак О.М., Шумський П.В. Функції прокуратури України. - Хмельницький, 1998.

32. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. - Київ. 2004, с. 163 - 200.

33. Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій для студентів юридичних вищих навчальних закладів. - Кол. авторів: Нор В.Т., Береський Я.О., Когутич І.І., Котик З.Д. та інш. - Львів: Тріада плюс, 2002. - 280 с.

34. Шумський П. Прокуратура в системі держаних органів України: Навч. посібник. - Хмельницький, 1996.

35. Шумський П.В. Прокуратура України. - К., Вентурі, 1998.

36. Юзикова Н.С. Система судебных и правоохранительных органов Украины: Учебное пособие. - Днепропетровск: УкО ИМА-прес, 2000.

37. Закон України “ Про міліцію” від 20.12.1990 р.

38. Закон України “ Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992 р.

39. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.04р.

40. Кримінально-процесуальний кодекс України.

41. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затв. розпорядженням Президента України від 07.10.1992 р.

42. Бандурка О.М. Основи управління в ОВС України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - Харків: Основа, 1996.

43. Бандурка А.М., Бессмертный А.К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред.проф. А.М.Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.

44. Бельсон Я.М. Международная организация уголовной полиции (Интерпол). - М., 1981.

45. Василькевич Я.І., Гаркуша В.С., Задояний М.Т. Вдосконалення діяльності податкової міліції в процесі модернізації ДПС України. - К.: Атіка, 2001.

46. Гель А.П. та ін. Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А.П.Гель, Г.С.Семаков, Д.П.Цвігун. - К.: МАУП, 2000.

47. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України.- Київ.-Юрінком Інтер. - 2004.- с. 200 - 238.

48. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. - К.: Генеза, 1997.

49. Родионов К.С. Интерпол: вчера, сегодня, завтра. - М., 1990.