Шляхи створення ефективної системи державного управління на сучасному етапі розвитку України

Питанням номер один слід назвати становлення і розвиток адміністративної юстиції в Україні. Йдеться про такий важливий інститут адміністративного права, який раніше не був властивий українській адміністративній науці і без якого неможливо побудувати демократичну соціальну правову державу.

Саме адміністративна юстиція уособлює собою механізм захисту від втручання органів державної влади та їх посадових осіб в особисті справи громадян, саме вона повинна змінити традиційне сприйняття громадян юстиції як “карної системи” - на “правову систему”.

Говорячи про реформування адміністративного права, неможливо залишити поза увагою такий важливий правовий інститут, як адміністративна відповідальність.

Заступник державного секретаря Міністерства юстиції України О.Пасенюк зупинився на “Розвитку адміністративної юстиції як складової адміністративної та судової реформи”, наголосивши, що саме адміністративна юстиція уособлює собою механізм захисту громадян від сваволі органів державної влади.

Доповідь доктора юридичних наук, професора В.Авер”янова була присвячена проблемі “Реформування українського адміністративного права: необхідність переосмислення теоретичних постулатів”. Він наголосив, що серед ключових проблем, які потребують насамперед суттєвого переосмислення певних теоретико-методологічних стереотипів, що склалися в юридичній науці у попередній час, першочергова увага має бути звернута на кілька наступних.

Перш за все необхідно з'ясувати, чи справді переважають у змісті предмета адміністративного права саме управлінські відносини. Має бути суттєво уточнено співвідношення “матеріальної” і “процесуальної” частин адміністративно-правового регулювання. В цій сфері правового регулювання дуже важко суворо виокремити відносини, які перебувають під впливом тільки матеріально-правових норм і водночас не передбачають застосування норм суто процесуального характеру.

Ще одна складна проблема пов'язана з об'єктивною неможливістю проведення суцільної кодифікації норм адміністративного права за аналогією з більшістю правових галузей, тобто шляхом створення якогось одного узагальнюючого кодифікованого акта.

В доповіді доктора юридичних наук, провідного наукового співробітника Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Є.Кубка йшлося про “Методологічні проблеми реформування адміністративного права”. Ми всі вийшли із системи радянського права, зазначив він. Проводити реформу адміністративного права в Україні необхідно з врахуванням світового досвіду. На його переконання , не лише адміністративне право пов'язане з управлінням. Управління має місце в багатьох сферах. Адміністративна юстиція, підкреслив Є.Кубко, вирішує спір між державою і громадянином - у цьому її головна функція.

Доктор юридичних наук, професор І.Голосніченко докладно проаналізував “Теоретичні проблеми адміністративного процесу”. В широкому розумінні, зазначив він, у нас ще має місце нерозвиненість адміністративного процесу. Держава, що піклується про своїх громадян, має дбати про відповідний адміністративний процес, адже це запорука того, що громадянин матиме реальну можливість відстояти свої права у конфлікті з органами виконавчої влади. А це зумовлює потребу розвитку процесуального механізму захисту прав і свобод людини і громадянина у межах самої виконавчої влади позасудовим судом.

“Адміністративна реформа: предмет реформування” - була темою доповіді доктора юридичних наук, професора, завідувача кафедри правознавства І.Пахомова. Він, зокрема, наголосив, що нині в світі відбувається перехід від індустріального суспільства до глобалізованого, де основу становить інформація.

Про “Правові засади та напрями розвитку кадрової політики в Україні” йшлося у доповіді директора Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, професора Ю.Битяка. Для вирішення проблем правового регулювання державно-службових відносин важливе значення має визначення пріоритетних напрямів у цій діяльності, розроблення системного підходу до створення законодавства, що має становити інститут державної служби. Насамперед слід провести аналіз конституційних норм, що встановлюють основи побудови державного апарату, його системи та структури, функцій та повноважень.

Кандидат юридичних наук, доцент юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича В.Перепелюк зупинився на “Державному нормативному регулюванні за адміністративним і фінансовим правом”.

Доповідь доктора юридичних наук, професора кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ О.Рябченко була присвячена “Вдосконаленню взаємодії контролюючих та правоохоронних органів у процесі боротьби з “легалізацією” тіньових доходів”.

Доктор юридичних наук, завідувач кафедри Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича М.Якимчук зупинився на “Проблемах правового регулювання служб в органах прокуратури України”.

У своєму виступі доктор юридичних наук О.Андрійко (Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України) акцентувала увагу на питання розвитку адміністративного права та окремих його інститутів.

Про “Трансформування сучасного адміністративного права у формуванні вітчизняної ювенальної політики” йшлося у виступі кандидата пед. наук, директора Рівненського університету права Д.Диновського.

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Львівського національного університету ім. Івана Франка І.Ткач у доповіді “Принципи адміністративного права” зауважив, що насамперед належить визначити предмет адміністративного права. Він зокрема, зазначив, що є загальні принципи адміністративного права, а системи немає. На його думку, на жаль, не проводиться реформування самої людини.

Голова Центру політико-правових реформ при Міністерстві юстиції України І.Колушко порушив ряд питань, що стосувалися реформування адміністративного права в Україні. На його думку, адміністративна реформа не йде. Створення численних нових установ - це негатив у реформуванні. І.Колушко не поділяє думки, що адміністративну реформу належить проводити після завершення політичної реформи.

У доповіді старшого наукового співробітника Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, кандидата юридичних наук Н.Воротіної “Правові проблеми діяльності органів виконавчої влади у сфері формування та виконання Державного бюджету України” зазначалося, що будь-яка держава повинна мати кошти для свого нормального та безперебійного функціонування.

Кандидат юридичних наук, доцент Є.Курінний темою свого виступу обрав “Стадії реалізації об'єкта адміністративного права”. Серед низки малодосліджених положень адміністративного права велику зацікавленість викликає проблема його об'єкта.

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного та фінансового права Одеської юридичної академії І.Залюбовська приділила увагу “Законодавчому забезпеченню парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади в Україні: сучасність та перспективи”.

Співробітник відділу проблем державного управління і адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Ю.Педько темою свого виступу обрав “Принципи адміністративного судочинства”.

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного та фінансового права Одеської національної юридичної академії Є. Доліна зупинилася на темі “Адміністративні суди як важлива гарантія захисту прав громадян”. Характеризуючи принципи адміністративного судочинства, вона підкреслила, що важливою особливістю діяльності адміністративних судів є те, що вони можуть започатковувати справи за власною ініціативою.

Науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М.Корецького В.Коваленко виступив з доповіддю “Сучасні проблеми правового регулювання державної служби”, в якій, зокрема, зазначив, що державна служба є складним соціально-політичним явищем, подальший розвиток якого повинен відбуватися на науково обґрунтованій основі.

Про “Нові підходи у визначенні понять “посадова особа” і “службова особа”” йшлося у виступі кандидата юридичних наук Н.Янюк.

Заступник директора з наукової роботи НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, кандидат юридичних наук М.Галянтич зосередив увагу на “Деяких методологічних питаннях адміністративного права у сфері промислової власності”. Питання термінологічної визначеності в сфері промислової власності належить до складних теоретико-методологічних проблем, а його актуальність зумовлена новим усвідомленням місця промислової власності в житті Української держави та її місце в правовій системі.

“Норми митного права в системі соціально-правових регуляторів” - тема виступу кандидата юридичних наук, доцента Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого В.Настюк.

Увагу кандидата юридичних наук, доцента, декана факультету державного управління та міжнародно-правових відносин ОНЮА Б.Пережняка привернуло “Управління в соціально-культурній сфері: стан та перспективи реформування”.

На “Особливості спеціального адміністративно-правового статусу громадянина України” звернула увагу М.Боярицнева (Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України).

Старший викладач кафедри державного і адміністративного права та соціального управління юридичного факультету Дніпропетровського національного університету О.Соколенко зупинився на “Проблемних питаннях забезпечення законності в діяльності митних органів України”.

Кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету ХДПУ ім. Г.С.Сковороди А.Нечитайленко та викладач кафедри державно-правових дисциплін ХДПУ ім. Г.С.Сковороди С.Кошарновська зупинилися на “Деяких проблемах організаційного, фінансового і матеріального забезпечення судів та суддів”.

Також було звернуто увагу на такі питання:

“Фактор правозастосовчого органу і фінансової санкції” ( Р.Усенко,Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України);

“Адаптація адміністративного законодавства України до законодавства Європейського Союзу” (ад'юнкт Національного університету внутрішніх справ К.Рудой);

“Проект нового кодексу України про адміністративні правопорушення” (начальник кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності ОЮІ НУВС Х.Ярмакі);

“Поняття функцій органів виконавчої влади” (В.Харченко, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України);

“Процесуальний аспект запровадження адміністративної юстиції в Україні” (асистент кафедри адміністративного та фінансового права Одеської національної юридичної академії А.Осадчий);

“Підпорядкування в управлінських відносинах, в яких перебувають органи виконавчої влади” (В.Дерець, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України).

Плідна робота конференції завершилася прийняттям Рекомендацій, в яких, зокрема, наголошувалося, що пріоритетними напрямами наукових досліджень в науці адміністративного права має стати проблематика предмета, методу і системи адміністративного права, теорії адміністративної правосуб'єктності, державної служби, адміністративного процесу і адміністративно-процедурних відносин.

5. Роль адміністративної реформи у державотворенні

Сьогодні чимало політиків, учених та публіцистів критично оцінюють стан і темпи проведення адміністративної реформи в Україні. Звичайно, є підстави для таких оцінок. З багатьма з них можна не погодитись. Однак не слід ігнорувати і ті позитивні результати, яких вдалося досягти і які нині сприймаються як само собою зрозуміле. Дозволю собі нагадати такі факти.

Перше. Проведено реорганізацію Уряду, утверджується практика його формування на принципово нових засадах представництва більшості політичних сил у парламенті; в Уряді та міністерствах затверджено інститут державних секретарів, що дало змогу звільнити членів Уряду від рутинної апаратної роботи і надати їм можливість сконцетруватися на стратегічних питаннях, дійсно політичній діяльності. Крім того, спрощено структуру центральних органів виконавчої влади, вдвічі скорочено їх кількість, значною мірою оптимізовано розподіл повноважень між ними.

Друге. Поліпшено механізм роботи Уряду, вироблення політики його діяльності: вперше розроблено регламент роботи Уряду, проведено функціональне обстеження практично усіх центральних та місцевих органів виконавчої влади, створено систему урядових комітетів, розмежовано функції між міністерствами як основними розробниками політики та урядовими органами державного управління як суто виконавчими структурами. Зроблено суттєві кроки у забезпеченні гласності та відкритості діяльності виконавчої влади, формується, хоча і не так швидко, як хотілося б, система інформаційно-аналітичного забезпечення органів влади.

Третє. Принципово вдосконалено бюджетний процес та між бюджетні відносини.

Четверте. Зроблено відчутні кроки у зміцненні гарантій місцевого самоврядування, прийнято програму його державної підтримки. А всіляке сприяння утворенню Конгресу місцевих та регіональних влад України дало можливість поєднати фактично усі найпотужніші об'єднання органів місцевого самоврядування.

П'яте. Подальшого розвитку набула система консультативних, дорадчих рад, інших допоміжних органів при Президентові України та Кабінеті Міністрів України, які забезпечують участь громадськості у розробленні та реалізації державної політики, що є одним з реальних проявів демократизації суспільного життя.

Разом із тим слід визнати, що ці та інші позитивні результати ще не набули тієї критичної маси, яка б дала змогу досягти якісного перелому у функціонуванні системи державного управління, більш повному забезпеченні потреб громадян. І причини цього набагато глибші і складніші, ніж уявляється на перший погляд. Значна частина з них має політичний характер, пов'язана з недостатньою урегульованістю важливих питання Конституцією та законами.

Це є ще одним свідченням невідкладності політичної реформи. Її основні риси обговорюються, цей процес буде активно розвиватись. Створено відвідні комісії Президентом України, Верховною Радою України. Реформа спрямовується насамперед на краще збалансування владних повноважень Президента України, законодавчої та виконавчої гілок влади, запровадження ефективніших важелів стримування та противаг у відносинах між ними. Це врешті решт є дальшим розвитком парламентаризму, формування Уряду парламентською більшістю чи парламентською коаліцією, запровадження солідарної відповідальності парламенту за діяльність Уряду. За цих обставин вироблення концепції політичної реформи в Україні не може обмежуватися лише стінами парламенту, як і стінами парламенту, як і стінами Адміністрації Президента України. У цьому процесі мають тісно співпрацювати численні представники законодавчої та виконавчої гілок влади, Президента України, науковці , представники громадськості з метою узгодження оптимального варіанта політичної реформи, максимально повно прогнозуючи її можливі політичні, правові та соціально-економічні наслідки.

Звичайно , що у принципово нових умовах, які складаються в державі, має бути розроблено також і нову стратегію та довгострокову програму дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні. Вона має передбачити, зокрема, посилення наукової обґрунтованості та практичної спрямованості відповідних заході, більш активне стимулювання регіонального розвитку, спрощення, стандартизацію процедури прийняття управлінських рішень, поліпшення інформаційного забезпечення органів влади та населення, вдосконалення розподілу повноважень міждержавними органами і органами місцевого самоврядування, визначення шляхів розв'язання інших актуальних проблем. Є всі підстави вважати, що політичне реформування суспільства розширить можливості для проведення адміністративної реформи, спрямувавши її у більш системне русло.

Хотілося б ще раз наголосити на необхідності у більш глибокому науковому вивченні міжнародного, насамперед європейського, досвіду державного управління, врахування в Україні його кращих досягнень і на цій основі запровадження принципово нових підходів до дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні. Однак впроваджувати такий досвід необхідно зважено, з урахуванням реалій нашого життя, нашої Конституції та законів, традицій, політичної зрілості суспільства та багатьох інших факторів. Слід максимально уважно ставитись до аналізу національного досвіду - як позитивного, так і негативного.

Наш досвід свідчить про наявність певного “самоблокування” адміністративної реформи також через відсутність достатніх знань і фахівців, широкої громадської підтримки реформування. Тому таким важливим є розширення та забезпечення публічності обговорення пропозицій та досягнутих результатів з тим, щоб домогтися більш глибокого усвідомлення цілей та шляхів здійснення адміністративної реформи, набути потужної її підтримки широкими верствами суспільства.

Вважаю за необхідне загострити увагу ще на одній проблемі, яка негативно позначається на діяльності влади в цілому. Йдеться про відсутність традицій, процедури та здатності вести переговори і досягати політичного консенсусу щодо найважливіших загальнонаціональних проблем. Відтак нерідко спостерігається аналогічне сприйняття взаємовідносин між гілками та органами влади. Як наслідок - конструювання дій одних органів державної влади щодо інших відбувається часом у категоріях “військових операцій”, де мають бути “свої” і “чужі”. У багатьох випадках це призводить до того, що владні дії і відносини переносяться на неврегульоване законом і до того ж суто політичне поле.

Тож вкрай важливо, щоб на таке неврегульоване законодавством, а отже - без правил, політичне поле не переміщувались й дії з проведення політичної, адміністративної реформ, вирішення інших важливих питань. Саме узгодження у найкоротші строки всього кількох спірних положень та прийняття Закону України “Про Кабінет Міністрів України” могло б стати суттєвим кроком у становленні системи органів виконавчої влади, свідченням нашої здатності до розв'язання складних проблем задля інтересів суспільства в цілому. Ми 11 років працюємо над законом про Кабінет Міністрів України в таких умовах у цілому не є суто негативним чи позитивним явищем. Така ситуація просто об'єктивно існує. Така ситуація значною мірою сприяла суттєвому поліпшенню проекту закону про Кабінет Міністрів України. Але проект, навіть найкращий, не працює, поки не стане законом. Далі так тривати не може. Як і неможливо взагалі здійснювати адміністративну реформу, а там більше реалізовувати європейський вибір суто емпіричним шляхом.

Тому здійснення адміністративної реформи потребує більш чіткого її правового забезпечення. Це стосується і розмежування повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування ,а також повноважень між різними рівнями місцевого самоврядування. Навколо цих питань постійно точаться дискусії . Нині, як відомо, розробляються нова редакція Закону України “Про місцеве самоврядування” та зміни до Закону “Про місцеві державні адміністрації.” Виникають методологічні проблеми, навколо яких, звісно, розгортаються дискусії.

Зокрема, є чимало прихильників створення на рівні областей та районів на доповнення до існуючих місцевих державних адміністрацій виконавчих органів відповідно обласних та районних рад. При цьому пропонується обмежити повноваження державних адміністрацій переважно функціями контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування.

Але давайте ще раз поміркуємо - чи сприятиме це ефективному задоволенню перш за все потреб громадян, належному захисту їх прав та інтересів, функціонуванню виконавчої влади в державі, якщо Уряд такої великої за розмірами держави, як Україна, за сучасних умов фактично не матиме повноцінного представництва в областях та районах? Чи спроможні відповідні ради (вже за нинішнього стану місцевого самоврядування) на належному рівні вирішувати загальнодержавні завдання?

Не менш важливе і інше питання - якщо повноваження державних адміністрацій вести в основному до контрольних, то чи існують сьогодні реальні механізми забезпечення додержання радами Конституції та законів України? Нині нагляд за додержанням законодавства радами здійснюють органи прокуратури. За такої системи ради без особливих зусиль відхиляють протести прокурорів і на тому у більшості випадків закінчується уся наглядова процедура. Так що ж, невже хтось всерйоз думає, що на подання державних адміністрацій сучасні ради будуть реагувати більш відповідально, ніж на протести прокурорів? А між тим за цими поданнями стоятимуть інтереси держави, конкретних людей. Чи можна цим нехтувати?

Це не просто емоційні риторичні запитання, а конкретні аргументи на користь того, що будь-яке реформування має бути зваженим, обґрунтованим, а автори пропозицій - відповідальними за наслідки їх реалізації.

Регіональна політика має бути дійсно державною і не залежати від швидкоплинної політичної кон'юнктури чи особистих амбіцій чи уподобань місцевих керівників або їх представників у центрі. Поспішна ревізія Конституції, законів щодо здійснення місцевого самоврядування та виконавчої влади на місцях, кардинальний перегляд структур органів державної влади, до чого закликають деякі політики, очевидно, все ж таки не є нині першочерговою потребою.

Новації щодо реорганізації владних структур на місцях ,мають розглядатися з урахуванням дієздатності таких структур. Якщо вона відсутня, тоді справді слід подумати про відповідні зміни, але знову ж таки зважено, прогнозуючи усі можливі результати й наслідки, які можуть призвести до паралічу владних органів та втрати керованості регіонів.

Магістральним шляхом регіональної політики має стати розв'язання насамперед комплексу економічних проблем: реструктуризація економіки, аграрного та промислового виробництва, налагодження системи горизонтальних міжрегіональних економічних зв'язків, зв'язків між регіонами та центром, створення стабільного ринку праці, дальше вдосконалення між бюджетних відносин, реформування податкової системи, завершення земельної реформи, а також розв'язання проблем екології, монопрофільних населених пунктів, депресивних територій, надання пріоритетів регіонам розвитку тощо.

У цьому зв'язку звернемо увагу ще на одне важливе питання, про яке чимало останнім часом говориться - удосконалення адміністративно-територіального устрою України. Питання це не просте: з одного боку, сама згадка про зміни адміністративно-територіального устрою часто викликає у деяких представників регіонів різке заперечення, з іншого, - є й ініціатори невідкладного і докорінного зламу системи адміністративно-територіального устрою. У цій сфері, дійсно, є чимало питань. Однак їх не слід штучно, занадто жорстко пов'язувати з багатьма іншими проблемами в усіх сферах суспільного життя, як то: місцеве самоврядування, землекористування, формування та виконання бюджету тощо. Не існує простих рішень там, де безпосередньо представлені інтереси людей.

Кабінет Міністрів України підготував концепцію вдосконалення адміністративно-територіального устрою, яку було схвалено і вже передано на розгляд главі держави. Урядом розроблено і проект Закону України “Про адміністративно-територіальний устрій”. Після обговорення на місцях, з фахівцями проект буде внесено на розгляд адміністративно-територіального устрою у відповідність із Конституцією України, визначають порядок вирішення певних питань і не спрямовані на злам існуючого, конституційно визначеного адміністративно-територіального устрою.

Разом із тим, беручи до уваги наявність у більшості регіонів численних проблем, вирішення яких має настільки важливе значення, передбачені концепцією та законопроектом зміни є дійсно ефективними. Впорядкування адміністративно-територіального устрою має спрямовуватись на створення цілісної системи державного управління, становлення повноцінного місцевого самоврядування, передусім на рівні самодостатньої територіальної громади, налагодження міжсекторальної співпраці, кооперації владних структур, громадських організацій і бізнесових кіл.

Удосконалення структури центральних органів виконавчої влади і місцевих державних адміністрацій, оптимізація функціонального управління і скорочення витрат на утримання державного апарату неможливо здійснити без реформування системи державної служби. Це, у свою чергу, передбачає вдосконалення чинного законодавства, розроблення скоординованих заходів щодо підвищення ефективності державної служби, оптимізації використання управлінського персоналу, системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Саме з питань організації та проходження державної служби, її соціального та іншого забезпечення в Європі накопичено особливо корисний досвід, який ми маємо використати насамперед під час підготовки нової редакції Закону “Про державну службу”, вдосконалення системи добору, розстановки та просування по службі державних службовців. Відповідна робота вже проводиться в Уряді та Головдержслужбі.

Висновок

Адміністративна реформа в Україні замислювалась насамперед як комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на підвищення ефективності державного управління, розвиток місцевого самоврядування, створення необхідних умов для задоволення інтересів, забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Саме ці та інші положення Концепції адміністративної реформи в Україні було покладено в основу низки указів Президента України з питань здійснення адміністративної реформи, відповідних законопроектів.

Які ж практичні результати нашої уже кількарічної діяльності з реалізації адміністративної реформи ми маємо? Неупереджений і всебічний аналіз стану справ у цій сфері дає підстави для висновку, що нині необхідність та найбільш важливі напрями перебудови системи державного управління вже досить чітко окреслені і глибоко усвідомлені широким колом політиків, управлінців усіх ланок, учених, фахівців. Прийшло розуміння того, що масштабність і складність здійснюваних заходів, а також тих, які необхідно здійснити у подальшому, є набагато більшими, ніж передбачалося спочатку, підчас розроблення концепцій, планів і програм.

Як відомо, значну роль у здійснені адміністративної реформи в Україні відіграла Державна комісія під керівництвом Леоніда Макаровича Кравчука. У складі апарату Кабінету Міністрів України нині діє відповідний структурний підрозділ. Главою держави запроваджено посаду Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи. Однак аналіз свідчить, що така досить розпорошена діяльність на сьогодні стала неефективною. Проблема ця вивчається за участю Кабінету Міністрів України, парламентів, учених.

Оцінювати результативність адміністративної реформи слід за такими критеріями:

· яким чином здійснення адміністративної реформи позначиться на забезпеченні політичних, економічних та соціальних прав громадян;

· як реформування системи влади позначиться на якості та доступності для громадян послуг, що надаються владними органами;

· наскільки здійснення адміністративної реформи сприяє підвищенню ефективності, оперативності діяльності органів державної влади, здійсненню місцевого самоврядування.

Без цього постулати щодо посилення відповідальності влади перед громадянами ніколи не поєднаються з конкретними інституціональними рішеннями і залишатимуться на рівні ритуальних гасел.

Всебічний аналіз проблем адміністративної реформи дає змогу зробити ряд істотних висновків. Головний з них можна сформулювати таким чином: якщо на початкових етапах адміністративна реформа розумілась головним чином як комплекс модернізуючи заходів з обмеженою кількістю цілей та напрямів реалізації, то з часом - через практику - стало зрозумілим, що вона повинна мати системний характер. У свою чергу, це стимулювало формування цілої низки серйозних принципово нових позицій, які мають стати платформою наступного етапу реформування системи державного управління - тепер уже на комплексній, системній основі. Такий не простий, але єдино можливий для подальшої демократизації нашої держави, для її входження в європейську та світову спільноту процес потребує мобілізації і поєднання усіх інтелектуальних, політичних та суспільних сил.

Cписок використаної літератури

1. Конституція України.

2. Закон України “Про управлінські послуги громадянам”

3. Указ Президента України від 7 липня 1997р. “Про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи”

4. Указ Президента України від 2 жовтня 1997р. “Положення про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи”

5. Указ Президента України від 22 липня 1998р. “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні”

6. “Положення про робочу групу з проведення реформи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і державної служби”, затверджене Указом Президента України від 10 вересня 1998р.

7. Постанова Верховної Ради України від 13 червня 1995р. “Про розробку законопроекту Закону України щодо структури виконавчої влади”

8. В.К.Колпаков “Адміністративне право України” Київ, Юрінком Інтер, 2001р.

9. Л.В.Коваль “Адміністративне право”, курс лекцій, Київ, ”Вентурі”, 1996р.

10. “Право України” №4 2003р., А.Полешко “Хід адміністративної реформи в Україні (з науково-практичної конференції)” (ст.104-116);

11. “Право України” №5 2003р., перший заступник Глави Адміністрації Президента України О.Дьомін “Роль адміністративної реформи у державотворенні на сучасному етапі”, (ст.3-7);

12. “Право України” №7 2003р., А.Полешко “Стан і перспективи реформування адміністративного права (з ІІІ Національної науково-теоретичної конференції)” (ст.124-136).