Поняття та види форм права

В цілому, договори базуються на диспозитивних нормах права, тобто на нормах, що надають учасникам правовідносин самим домовитися про взаємні права та обов'язки.

У правовому житті є два види договорів: 1) договори-угоди; 2) нормативні договори (є джерелом права). Їх відмінні риси наступні:

· в договорі-угоді кожна зі сторін бажає свого результату, наприклад, договір купівлі-продажу - одна сторона бажає продати, друга купити певну річ; в нормативному ж договорі обидві сторони бажають одного - встановити спільну норму;

· в першому випадку мотиви обох сторін різні; в другому - один і той же мотив - свідомість потреби певної правової норми;

· договір-угода творить тільки правовідношення, нормативний договір створює об'єктивну правову норму.

І, незважаючи на те, що конкретний нормативний договір спрямований на створення правової норми, покликаної регулювати відносини обмеженого кола осіб, але зважаючи на значну кількість таких договорі, вони є важливою формою права не лише у міжнародному, а й внутрішньому державному відношенні Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. - Львів, 1997..

ВИСНОВКИ

Отже, основною формою (джерелом) права в Україні є нормативно-правовий акт. Саме тому так гостро в Україні стоїть питання законотворчості. Воно є актуальним з точки зору оцінки стану законодавчої діяльності на певному сучасному етапі та обґрунтування розвитку законодавства з урахуванням соціальних явищ і змін у суспільних відносинах, прогресивних чи негативних, які вимагають їх законодавчого закріплення. Практика свідчить про необхідність кардинальних змін у цій сфері, поєднання глибоких фундаментальних досліджень з прикладними розробками, порівняльного аналізу законопроектів та здійснення правової реформи.

У системі законодавства України актуальними є вимоги конституційної законності, які можна класифікувати на такі, що стосуються змісту законотворчості (своєчасна зміна, скасування старих законів та їх приписів, прийняття нових); які забезпечують ієрархічну підпорядкованість нормативно-правових актів і верховенство Конституції в системі законодавства; що регламентують окремі форми законотворчого процесу Пронюк Н.П. Проблеми та перспективи законотворчості в Україні. - К., 2002..

Характерними для України є посилення регламентації суспільних відносин: спостерігається кількості законів та підзаконних актів, а також розширення меж і поглиблення деталізації нормативно-правового регулювання, що ускладнює правозастосування та знижує ефективність правової системи. Трохи непокоїть мала частка (близько 4%) законів серед інших нормативно-правових актів, бо дана невелика частка невластива правовій державі. Крім того, законодавство просто «не встигає» за розвитком суспільних відносин, а інколи навіть суперечить раніше прийнятим актам, і цінність багатьох з них нівелюється внутрішньою суперечністю та нестабільністю. Це явно не є перевагою нашої системи законодавства. Проблемою сучасних законів є їх часті розбіжності з Конституцією; декларативність, нерегулюючий характер деяких законів, схожих за змістом на політичний документ, вимагають ставлення до законотворчості як до спеціальної науки, відповідних концепцій і рекомендацій, методик розробки проектів законів на стадіях законотворчості.

Закон буде правовим лише тоді, коли буде відповідати загальновизнаним цінностям, відображатиме інтереси громадян, на основі цінностей має бути сформульована загальна норма. У цьому полягає надзвичайна важливість законотворчої функції законодавця. Але на практиці це не виконується. Часто законодавець помиляється, але ж не так, як помиляється законодавець український!!! Відсутність у нашого законодавця теоретичного осмислення інституту планування законодавчої роботи призводить не лише до погіршення якості законів та подальших незручностей для юристів та й юридично неосвіченого населення, а й до складнощів у процесі реалізації законів та інших нормативно-правових актів. Корені всього цього - насамперед у пізнавальній діяльності суб'єкта законотворчого процесу. Необхідно розробити методику аналізу чинників, що впливають на законотворення, сприяючи їх точному визначенню, досягненню кореляції між ними, регулярно аналізувати правову ситуацію, яка змінюється у країні й регіонах, що надасть можливість простежити динаміку ставлення громадян до чинних законів. Законодавство має спиратися на міцну наукову базу, і тоді можна буде стверджувати про реальне здійснення гасла: закон повинен бути прийнятий не тоді, коли його можна прийняти, а тоді, коли його не можна не прийняти.

Потребує теоретичного осмислення інститут делегування законодавчих повноважень виконавчій владі, що не має призводити до внесення змін у чинні закони. Лише дотримання кожною гілкою влади своєї компетенції допоможе забезпечити ставлення до закону як до головного джерела права, зміцнити його верховенство у системі нормативно-правових актів. Законотворча діяльність підпорядкована лише одній меті - творити правовий закон.

Важливим завданням є розробка таких механізмів, які б упередили «вторгнення» Верховної Ради і Президента у сферу компетенції одне одного. Крім того, законотворчість є одним із шляхів подолання колізій, і її змістом є прийняття рішень органом правотворчості у разі вияву колізуючих норм. Двома важливими властивостями закону є регулювання законом найстійкіших та найважливіших суспільних відносин (тобто прийняття законів з найдрібніших питань підривало б їх авторитетність) і незворотна дія закону (забезпечує правопорядок та законність, перешкоджає довільному тлумаченню і застосуванню юридичних норм).

Важлива проблема - невизначеність законодавчого процесу при високих темпах формування законодавства. Її вирішенню мають допомогти закон про нормативно-правові акти (пропозиція його прийняти існує ще з 1985 року, але Верховна Рада досі не може цього зробити) та закон про закони і законодавчу діяльність в Україні (так званий «закон для законів» для усунення недоліків техніко-юридичного і змістовного характеру).

Реалізація цих та інших не менш важливих вимог сприятиме створенню оптимального за формою і змістом вітчизняного законодавства, а це вже буде крок до правової держави і громадянського суспільства. Саме тому від законотворчості значною мірою залежить, чи піде Україна шляхом демократії, побудови ринкової економіки, чи й далі триватиме стан невизначеності та коливань Пронюк Н.П. Проблеми та перспективи законотворчості в Україні. - К., 2002..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. - М.: Юрид. лит., 1982.

2. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. - Львів, 1997.

3. Гайворонський В. Джерела права // Вісник Академії правових наук України. - К., 2000.

4. Головченко В. Чи може бути правовий акт ненормативним? // Юридичний вісник України. - К., 1997.

5. Загальна теорія держави і права / М.В.Цвік, В.Д.Ткачеко, Л.Л.Богагова. - Х.: Право, 2002.

6. Заєць А. Принцип верховенства права. - К., 1999.

7. Карташов В.Н. Введение в общую теорию правовой системы общества. Ч.2.: Текст лекций. - Ярославль, 1996.

8. Комаров А.С. Общая теория государства и права: Курс лекций (2-е издание испр. и доп.) - М., 1995.

9. Конституція України. - К.: Видавництво Інституту законодавства Верховної Ради України, 1996.

10. Котюк В. О. Теорія права: курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996.

11. Мурашин О.Г. До питання про поняття правового акта // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №12.

12. Мурашин О.Г. Формула підзаконності: призначення та складові // Часопис Київського університету права. - 2002.

13. Нечитайленко А. А. Основы теории права, - Х., 1998.

14. Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т. - К.: Аконт,1998.

15. Оборотов Ю.Н. Современное государство: основы теории: Учебный курс. - Одесса, 1998.

16. Основы государства и права Украины в вопросах и ответах: Учеб. пособие / Под ред. А.С. Васильева. - К., 2002.

17. Плечій О. Межі та сфери дії нормативно-правових актів: загальнотеоретичний аналіз // Митна справа. - К., 2003.

18. Правознавство: Підручник за ред. Настюка М. - Львів: Світ, 1995.

19. Пронюк Н. Проблеми та перспективи законотворчості в Україні // Підприємництво, господарство і право. - К., 2002.

20. Скакун О. Ф. Теорія держави і права, - Х., 2006.

21. ТГП: Курс лекций (под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько). - М. - Юристъ, 2000.

22. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К.Бабаева. - М.: Юристъ, 1999.

23. Теорія держави і права (опорні конспекти) / Автор-упорядник Кравчук М.В. - К., Атіка, 2003.

24. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. - М., 1996.

25. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії)//Право України. - К., 1999.