Принципи кримінального процесу

Навіть такий авторитетний, науковий доказ, як висновок експерта, теж не є обов'язковим для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (ч.4 ст.75 КПК).

Якщо вони переоцінюють доказове значення визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини, висновку експерта, не критично ставляться до них, це призводить до слідчих і судових помилок, неправильного прийняття рішення по справі, яке підлягає зміні або скасуванню.

Вільна за внутрішнім переконанням оцінка доказів слідчими органами, прокурором і судом не означає їх сваволі. Вона є контрольованою. Закон передбачає, що їх внутрішнє переконання повинно ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, і керуватись вони повинні законом; всі рішення приймають в справі, повинні бути мотивованими і ґрунтуватись на аналізі всіх доказів, що є в справі, а не на враженнях, міркуваннях, припущеннях, цих органів.

Принцип вільної оцінки доказів (іноді в юридичний літературі його називають принципом оцінки доказів за внутрішнім переконанням, що є менш точним) діє у всіх стадіях кримінального процесу і поширюється не тільки на державні органи та особи, які ведуть процес, а й інших кримінально-процесуальної діяльності.

4.4 Принцип безпосередності дослідження доказів

Принцип безпосередності означає, що суд першої інстанції при розгляді справи зобов'язаний безпосередньо дослідити докази в справі а саме:

- допитати підсудних, потерпілих, свідків; - заслухати висновки експертів;

- оглянути речові докази;

- оголосити протоколи та інші документи (ч.І ст. 257 КПК).

Лише у випадках, передбачених законом, допускається відступ від й цього принципу.

Зокрема, дозволяється оголосити показання підсудного і свідка, які були дані під час дізнання, попереднього слідства або на суді, при наявності істотних суперечностей між показаннями, які вони, дали на суді і під час попереднього розслідування; коли підсудний відімовився дати показання на судовому слідстві або справа розглядається В його відсутності; коли явка свідка в судове засідання з тих чи інших причин неможлива; якщо при відкладенні розгляду справи свідок був допитаний, то при розгляді цієї справи в тому ж складі суду повторний виклик свідка необов'язковий і його показання може бути оголошено (ст.ст. 301, 306 КПК).

Принцип безпосередності дослідження доказів діє і в стадії попереднього розслідування, але, наприклад, при передачі справи органами дізнання слідчому (ст. 104 КПК), від одного слідчого іншому (п.9 ч.І ст.227 КПК), при розслідуванні справи кількома слідчими за окремим дорученням слідчого, в провадженні якого знаходиться справа (ст. 118 КПК), дія даного принципу обмежується.

В обмеженому обсязі діє принцип безпосередності дослідження доказів у стадіях касаційного і наглядного провадження, бо там суд не вправі допитати свідків, потерпілих, засудженого і виправданого, призначити і допитати експерта, але він може оглянути речові докази, оголосити показання, протоколи слідчих дій, інші документи.

Порушення цього принципу є підставою для скасування вироку або ухвали суду.

Усність процесу - це усна форма спілкування суду і учасників судового розгляду, усне обговорення всіх обставин кримінальної справи, заявлення клопотань, усне давання показань обвинуваченим, потерпілим, свідками, експертами, оголошення документів, що є у справі.

Таке ведення судового процесу робить його доступним для присутніх у залі судового засідання, для інших людей, якщо використовується радіо, відеозапис, магнітофон.

Не суперечить принципу усності право свідка, даючи показання в суді, мати при собі нотатки в тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті (ч.І ст.305 КПК), оскільки і в цьому випадку показання даються усно.

На попередньому слідстві теж широко діє принцип усності, але клопотання можуть заявлятись письмово, обвинуваченому і свідку, коли вони того просять, надається можливість написати свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту (ст. 146, ч.З ст.170 КПК).

5. Вираження принципів у різних стадіях кримінального судочинства

Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України (ст.2) одним із завдань кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь. Порушені в результаті вчинення злочину майнові права осіб можуть бути відновлені шляхом реалізації кримінально-процесуальних, кримінальних, цивільних і цивільно-процесуальних норм у ході здійснення відновлювальної (компенсаційної) функції права, за допомогою юридичних гарантій відшкодування шкоди, завданої злочином. Повне відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди є одним із завдань кримінального процесу, на досягнення якого повинна бути спрямована діяльність усіх правоохоронних органів.

Відновлювальна (компенсаційна) функція права більш яскраво проявляється у сфері майнових відносин, які врегульовані нормами цивільного права. Це обумовлено тим, що майнові правовідносини, у разі їх порушення, можуть бути відновлені, тому що більшість з них має товарно-грошовий характер. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ті норми, які пов'язані зі здійсненням відновлювальної функції права, у випадках завдання матеріальної шкоди утворюють правові гарантії її відшкодування. Існування правових норм, які передбачають можливість відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди, забезпечує гарантуючий вплив. Хоча, на мою думку, слушно буде відмітити, що поза їх реалізацією, у статиці, норми права забезпечуючого впливу не здійснюють. Зрозуміло, було б невірно заперечувати превентивний вплив тих норм, що містять примусові санкції. Однак і тут гарантування, хоча й опосередковано, все ж таки пов'язано з правовідносинами. До цього варто додати, що норма права здатна здійснювати належний запобіжний вплив під загрозою виникнення правовідносин у майбутньому, якщо її санкції знаходили застосування. Норми, що не застосовуються, такого впливу не спричиняють. За допомогою правової діяльності здійснюються веління, втілені у нормах права. Без неї відсутній примус як обов'язковий елемент юридичних гарантій. Разом з тим саме правові норми наділяють діяльність юридичною властивістю. Якщо закон - основа правової діяльності, то правова діяльність - це засоби виконання закону. Іншими словами, без норм права немає юридичних гарантій. Разом з тим самі по собі, при відсутності юридичної діяльності правові норми неефективні. Юридичне забезпечення починається при взаємодії права і діяльності і є його результатом. Правові гарантії складають лише частину юридичних гарантій, оскільки без юридичної діяльності, спрямованої на забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, не може йтися про юридичні гарантії в цілому. Гарантія - слово іноземного походження [французьке - garantie], що означає забезпечення, запорука Юридична енциклопедія / НАН України: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. -- К., 1998. - Т.1. - С 556.. Дослідженню юридичних гарантій у спеціальній літературі приділяється значна увага ОзерськийІ.В. Забезпечення правових гарантій підозрюваного та обвинуваченого на досудовому слідстві. -- Чернівці, 2001. -- С.16-24; К н я з є в В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні // Право України. -- 1998. -- №11. -- С.29-31; СтефанюкВ. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні // Право України. -- 2001. -- №1. -- С. 15-18.. Кожній сфері суспільних відносин, врегульованих правом (у тому числі кримінально-процесуальним), властиві свої юридичні гарантії. їх правильне розуміння має не тільки теоретичне, а й практичне значення.

Одним з різновидів юридичних гарантій, що забезпечують повне відшкодування завданої злочинами матеріальної шкоди, є кримінально-процесуальні гарантії, що у широкому розумінні є «передбаченими кримінально-процесуальним законом засобами забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства й охорони прав та законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь» Михеєнко М.М., Нор В.Т., Ш и б і к о В.П. Кримінальний процес України. -- К., 1999-С.32; Никоненко М.Я. Поняття, види і зміст кримінально-процесуальних гарантій // Науковий вісник НАВСУ. -- К., 2001. -- Вип.1. -- С.59-69; Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. -- М., 1968. -- T.I. -- С.56.. Виявивши в основному єдність у частині визначення кримінально-процесуальних гарантій, процесуалісти до останнього часу висловлюють різні точки зору щодо різновидів їх проявів і класифікації. У даному випадку, вважаю, ми повинні виходити з наступного: все, що служить вирішенню завдань судочинства, забезпеченню суспільних інтересів, служить також і забезпеченню інтересів особистості. Звідси - процесуальні гарантії, будучи єдиними, у плані того, що усі вони одночасно служать здійсненню правосуддя та охороні інтересів учасників процесу, можуть бути поділені на окремі види залежно від їх правової природи і відношення до забезпечення досягнення окремих завдань кримінального судочинства.

На мою думку, такі гарантії вбачаються насамперед у принципах кримінального судочинства, процесуальній формі, процесуально-правових нормах й інститутах, що регулюють ту чи іншу форму відшкодування матеріальної шкоди, у діяльності суб'єктів відповідних правовідносин, у тому числі службових осіб правоохоронних органів і окремих учасників кримінального процесу відповідно до своїх повноважень, у належному здійсненні прокурорського нагляду та судовому контролі за процесом відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди. Причому специфіка дослідження передбачає аналіз зазначених гарантій стосовно лише досудових стадій кримінального процесу - порушення справи та провадження у ній досудового розслідування.

Питання про сутність та зміст принципів кримінального процесу вже піддавалося докладному, всебічному аналізу в процесуально-правовій літературі 4. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. -- К., 1999. -- С.222-234; Колодій A.M. Принципи права України. -- К., 1998; Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. -- К., 1999; Грошевий Ю.М. та ін. Кримінальний процес України. -- Харків, 2000. -- С.56; Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підруч. -- 4-е вид. -- К., 2003. -- С.82-89; Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. -- К., 2003. -- С.45-48; Кудрявцева А.В., Лившиц Ю.Д. О понятий принципа в уголовном процессе // Правоведение. -- 2001. -- №4. -- С.162-170.. Однак питання цілісної системи принципів кримінального процесу ще досліджено недостатньо. Більше того, в сучасній юридичній науці автори дещо по-різному визначають систему принципів кримінального процесу та проводять їх класифікацію. Викладене, проте, не означає, що при вирішенні тих чи інших питань теорії і практики не можемо виходити з існуючого стану розробленості питання про принципи судочинства у кримінально-процесуальній науці.

Одне з провідних місць у системі принципів кримінального судочинства належить принципу законності. Він є основним, пронизує всі інші принципи кримінально-процесуального права. Принцип законності - це вимога нормативного характеру, яка зобов'язує суд, суддю, прокурора, слідчого, орган дізнання, особу, яка провадить дізнання, а також всіх осіб, котрі беруть участь у справі, неухильно і точно виконувати всі норми Конституції України, кримінального і кримінально-процесуального законодавства 5. Михеєнко М.М. Вказ. праця. -- С.226; Коваленко Є.Г. Вказ. праця. -- С.45-48.. Цей принцип рівною мірою має значення як в галузі пра-вотворчості, так і у сфері правозастосування. Процес відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди не тільки складний як такий. Він передбачає наявність належного законодавства і точне втілення його приписів у життя. Але цей процес також найчастіше пов'язаний зі значним обмеженням демократичних прав і свобод, наданих громадянам Конституцію України. Будь-яке їх обмеження допустиме лише в рамках закону.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві немає спеціальної статті, у якій чітко закріплювалися б положення принципу публічності. Його прояв має різні аспекти. Бачимо його, зокрема, у формулюванні завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК України), у обов'язку суду, прокурора, слідчого й органу дізнання у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у його скоєнні, і до їх покарання (ст. 4 КПК), встановлення інших обставин, що входять до предмета кримінально-процесуального доказування (ст. 64 та інші КПК), у тому числі також із забезпечення відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди (статті 29, 228 КПК).

Таким чином, у всіх тих нормах кримінально-процесуального законодавства, у яких службові особи правоохоронних органів зобов'язуються до конкретної діяльності в інтересах державного забезпечення здійснення завдань кримінального процесу, має місце і вираження розглянутого принципу.

Принцип публічності тісно пов'язаний з іншими принципами кримінального процесу. Реалізація, наприклад, принципу забезпечення обвинуваченому права на захист (ст. 21 КПК) можлива лише в умовах чітко сформульованого у кримінальній справі обвинувачення, роз'яснення його сутності обвинувачуваному, забезпечення останньому можливості використовувати всі встановлені законом засоби для захисту від пред'явленого обвинувачення та охорони особистих і майнових прав. У принципі публічності не бачимо ні обмеження, ні якого-небудь приниження значення принципу законності. Принципом публічності немов відтінюється обов'язок відповідних службових осіб і органів реагувати на кожен випадок вчинення злочину, вживати найефективніших заходів по встановленню об'єктивної істини у справі, виявленню й усуненню злочинних наслідків. Причому дія принципу публічності має місце у всіх категоріях кримінальних справ, у тому числі і у так називаних «справах приватного обвинувачення», тому що порушені права й інтереси, хоч би і за заявами потерпілих, але, так чи інакше, захищаються у офіційно встановленому кримінально-процесуальним законом порядку. Крім того, при визначених обставинах і такі справи в силу порушення їх прокурором або вступу його у вже розпочатий процес (пп. 3 і 4 ст. 27 КПК) одержують яскраво виражений публічно-правовий характер. Відповідно до ч. 2 ст. 29 КПК прокурор повинен у будь-якій справі, а, отже, і у справах «приватного обвинувачення» пред'являти чи підтримувати поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, завданих злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, котрі за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

Отже, принцип публічності стосовно до розглядуваної проблеми проявляється у обов'язку органів дізнання, досудового слідства та прокурора у межах своєї компетенції і на основі суворого дотримання кримінально-процесуального законодавства, а також у повній відповідності з інтересами держави, суспільства й окремої особи забезпечити успішне виконання завдання відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди. Діяльність службових осіб всіх органів з відшкодування такої шкоди, як правило, не ставиться у залежність від волевиявлення осіб, що потерпіли від злочину, а здійснюється у порядку обов'язку. Фізичні й юридичні особи, які зазнали від злочину матеріальної шкоди, беруть участь у цій діяльності у межах прав, які надані їм кримінально-процесуальним законодавством та покладених на них обов'язків.

Обсяг відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди знаходиться у прямій залежності й від того, наскільки службові особи правоохоронних органів погоджують свою діяльність з принципом всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи (ст. 22 КПК).

Всебічність дослідження у кримінальному процесі передбачає з'ясування всіх обставин у справі, що як викривають, так і тих, які виправдовують обвинувачуваного, а також обставин, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. При цьому обов'язковою умовою є висунення та перевірка всіх можливих слідчих версій щодо обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі, у тому числі й щодо винності конкретної особи у вчиненні злочину, характеру і розміру завданої матеріальної шкоди тощо. У цьому сенсі всебічність органічно переплітається з повнотою дослідження, під якою саме і розуміється з'ясування при провадженні у справі всіх обставин, які входять до предмета кримінально-процесуального доказування, та наявності доказів, що їх підтверджують. У частині заподіяної злочином матеріальної шкоди повинно бути встановлено, у чому конкретно вона проявилася (у викраденні цінностей, у знищенні чи пошкодженні майна, будівель), який її розмір у грошовому (вартісному) обчисленні, тощо. Вимога об'єктивності передбачає, щоб особи, які провадять дізнання, слідчі, прокурори у ході збирання, перевірки й оцінки доказів не допускали упередженості.

Принцип забезпечення підозрюваному, обвинувачуваному і підсудному права на захист (ст. 59 Конституції України, ст. 21 КПК) у поєднанні з презумпцією його невинуватості (ст. 62 Конституції) також безпосередньо впливає на те, які повинні вживатися заходи із забезпечення відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди. Для цього обвинувачуваний наділяється досить широкими процесуальними правами (ст. 43 КПК). Серед них особливе місце займає право мати захисника. Юридична допомога особам, яка здійснюється останніми, повинна бути спрямована на з'ясування обставин, що спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують або виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. Для цього захисникам надається можливість використання досить дієвих засобів захисту (ст. 48 КПК), що також безпосередньо належать і до питань, пов'язаних з матеріальною шкодою, заподіяною злочином (заперечення вини у заподіянні шкоди, уточнення її розміру, подавати докази про те, що те чи інше майно не належить обвинувачуваному або особі, яка несе матеріальну відповідальність за його дії, заявляти клопотання про виключення майна з опису) 6. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. -- К., 1998; 3 е й к а н Я.П. Захист у кримінальній справі. -- К., 2002..

Реалізація всіх принципів кримінального процесу, насамперед законності, є процесуальною гарантією, значною за масштабами та ефективністю.

Принципи кримінального судочинства багато в чому обумовлюють також процесуальну форму, яка визначає порядок проведення усієї кримінально-процесуальної діяльності учасників процесу, процедуру здійснення та оформлення окремих процесуальних дій, прийняття, оформлення і звернення до виконання процесуальних рішень. Дотримання процесуальної форми є непорушною умовою забезпечення законності у сфері кримінального судочинства, досягнення завдань, які стоять перед ним, важливою гарантією прав й інтересів учасників кримінально-процесуальної діяльності, у тому числі й з відшкодування шкоди, завданої злочинами.

У названій проблемі варто чітко виділяти два аспекти. Перший належить до всього кримінального судочинства у цілому, другий - до порядку проведення й оформлення окремих процесуальних дій. Обидва аспекти процесуальної форми мають безпосереднє відношення і до проблеми забезпечення відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди.

Процесуальна форма створює детально врегульований, обов'язковий, стабільний та захищений державою правовий режим провадження у кримінальних справах, який покликаний забезпечувати встановлення об'єктивної істини у справі та гарантувати захист прав і свобод людини, у тому числі й щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди.

Процесуальні гарантії, що забезпечують права з відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди, містять гарантії, які складаються з обов'язків органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду охороняти законні інтереси осіб, що постраждали від злочину, роз'яснювати і забезпечувати можливість реального здійснення ними своїх прав, а також правових засобів, за допомогою яких потерпілий має можливість реалізувати свої права і захистити законні інтереси, домагатися відновлення порушених прав та інтересів, у тому числі відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди.

При провадженні у справі як процесуальні гарантії відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, виступають такі обов'язки осіб, здійснюючих провадження у справі, що відповідають відповідним правам потерпілого. Норми кримінально-процесуального права, які закріплюють гарантії прав потерпілого, постійно розвивалися та удосконалювалися. У ході розвитку і удосконалення цих норм склалася система процесуальних гарантій прав потерпілого, у тому числі пов'язаних з відшкодуванням завданої злочином матеріальної шкоди. Ця система складається з низки нерозривно пов'язаних між собою процесуальних засобів, за допомогою яких потерпілий має можливість здійснювати свої права і законні інтереси, пов'язані з відновленням майнового стану, що був порушений внаслідок вчинення злочину. Дана система містить: а) гарантії потерпілої від злочину особи бути визнаною учасником кримінального процесу (потерпілим і цивільним позивачем); б) гарантії активної участі потерпілого у провадженні у кримінальній справі з метою відновлення його прав і законних інтересів, порушених злочином. Такі гарантії здійснення прав потерпілого і цивільного позивача закріплені у кримінально-процесуальному законодавстві, а саме право: пред'являти цивільний позов і підтримувати його; подавати докази; просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого цивільного позову тощо (статті 49, 50, 267, 268 КПК України); в) гарантії охорони прав і законних інтересів потерпілого особами, що провадять кримінальний процес.

Як одна з важливих гарантій відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди є належним чином організований прокурорський нагляд за відповідною діяльністю органів дізнання і досудового слідства.

Здійснюючи нагляд за провадженням досудового розслідування у справах про злочини, якими заподіяно матеріальну шкоду, прокурор вимагає виконання органом досудового слідства процесуального законодавства про притягнення винних до кримінальної і матеріальної відповідальності, своєчасного вжиття заходів забезпечення відшкодування шкоди і можливої конфіскації майна. З цією метою прокурор витребовує від цих органів кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, про хід досудового розслідування, дає вказівки про провадження дізнання та розслідування, про провадження окремих слідчих дій, у тому числі із забезпечення відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди, а також про проведення заходів з розшуку викраденого майна, майна і коштовностей, на які може бути накладено арешт, та інше. У випадках, наприклад, невжиття слідчим заходів до забезпечення відшкодування завданих злочином збитків прокурор відповідно до п.9 ст. 228 КПК України вправі прийняти рішення про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування. Крім того, згідно зі ст.33 Закону «Про прокуратуру» і ч.2 ст.29 КПК, прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, котрі за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

Важливою гарантією відшкодування такої шкоди є судовий контроль, покликаний сприяти захисту прав та інтересів осіб, у тому числі й тих, яким злочином заподіяно шкоду. Так, ст. 55 Конституції України кожному гарантує право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб. Кримінально-процесуальним законом (чч. 5,6 ст. 234, чч. 2,3 ст. 236, ст. 236і, ст. 2365 КПК) передбачена можливість оскарження до суду дій слідчого та прокурора 7. Рішення Конституційного Суду України N З-рп/2003 від 30 січня 2003 р. у справі №1-12/2003, http://www.infodisk.com.ua/laws.htm.. Таким чином, у разі порушення прав осіб на відшкодування шкоди, завданої злочином, суд шляхом розгляду скарг у порядку судового контролю поновлює порушені права осіб, яким злочином заподіяно шкоду, та охороняє ці права від подальшого обмеження.

Такі загалом кримінально-процесуальні гарантії відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином. У своїй сукупності вони забезпечують виконання завдання кримінального судочинства з охорони прав і законних інтересів осіб, яким злочинами заподіяно матеріальну шкоду.

Практичні завдання

Завдання 1

Слідчий, у провадженні якого знаходилась кримінальна справа про крадіжку, яку вчинили Білобородько та Грищенко, дав доручення дільничному інспектору встановити місцезнаходження Гриценко, який на виклики слідчого не з'являється і за вказаною домашньою адресою не проживає

Знаючи, що Грищенко може підтримувати зв'язок зі своєю дружиною і Білобородько за допомогою листування, дільничий інспектор запропонував листоноші всю кореспонденцію, яка надходить на ім'я названих осіб, доставляти спочатку йому для перевірки, а потім адресатам.

Дайте оцінку діям інспектора. Чи відповідає вона принципам кримінального процесу?

Відповідь:

Інспектором порушено конституційне право громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Згідно ст.187 КПК України, арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.

До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, відносяться листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо.

Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи.

За наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку. Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку або про відмову в цьому. Постанова оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.

У постанові про накладення арешту на кореспонденцію зазначаються кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, кореспонденція якої має затримуватися, точна адреса цієї особи, види поштово-телеграфних відправлень, на які накладається арешт, термін, протягом якого зберігається арешт, назва установи зв'язку, на яку покладається обов'язок затримувати кореспонденцію і повідомляти про це слідчого.

У постанові про зняття інформації з каналів зв'язку зазначаються кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, з каналів зв'язку якої має зніматись інформація, точна адреса цієї особи, види цих каналів, термін, протягом якого знімається інформація, назва установи, на яку покладається обов'язок знімати інформацію і повідомляти про це слідчого.

Постанова про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку направляється слідчим начальнику відповідної установи, для якого вона є обов'язковою.

Начальник відповідної установи затримує кореспонденцію або знімає інформацію з каналів зв'язку і протягом доби повідомляє про це слідчому.

Арешт накладений на кореспонденцію скасовується, а зняття інформації з каналів зв'язку припиняється після закінчення терміну, встановленого для виконання цих слідчих дій постановою судді. Слідчий скасовує арешт, накладений на кореспонденцію, або припиняє зняття інформації з каналів зв'язку, коли у здійсненні цих заходів відпадає необхідність, при закритті кримінальної справи або при передачі її прокуророві в порядку, передбаченому статтею 255 КПК.

Постанова виноситься в режимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства або оперативно-розшукової діяльності.

Завдання 2

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі судді Петровського 12 січня розглядав справу Бірюкова, що звинувачувався за ч. 1 ст. 117 КК України. Не закінчивши розгляд справи, суд зробив перерву до 13-ї години 13 січня. Вранці 13 січня суддя Петровський розглянув справу Осадчого, що звинувачувався за ч. 2 ст. 206 КК України і виніс вирок. Після короткої перерви, в призначений час, суд продовжив розгляд справи Бірюкова і в той же день виніс вирок.

Чи допущено порушення в справі і якщо допущено, то в чому саме виразилось і які має наслідки?

Відповідь

Принцип безперевності судового процесу в даний час не діє, тому, порушень з боку судді не було.

Завдання 3

При призначенні до розгляду справи Шаповаленко, який звинувачувався в крадіжці колективного майна, було прийнято рішення слухати справу з участю прокурора і захисника. В судове засідання 5 липня з'явилися прокурор, захисник та всі свідки, однак підсудний, який перебував під вартою, не був доставлений і справу було відкладено. 15 липня в судове засідання був доставлений підсудний, з'явилися всі свідки, прокурор, але не з'явився захисник. У зв'язку з цим суд ухвалив: “Зважаючи на те. Що захисник не з'явився та що вдруге відкладати справу недоцільно, розглянути її без участі захисника.

Після цього суд розглянув справу і виніс вирок. Чи вірні дії суду?

Відповідь

У даному випадку було порушено право підсудного на захист. Право мати захисника - це один із виявів права на захист, його складова частина. Закон надає вказаній особі можливість користуватись допомогою професійного захисника.

Згідно ст. 45 КПК участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою.

Згідно ст. 46 КПК підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника в подальших стадіях процесу.

Отже дії судді неправомірні.

Нормативні акти та література

Конституція України. -Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 141.

Кримінально-процесуальний кодекс України (остання редакцiя вiд 11.06.2009) //http://www.rada.qov.ua.

Мірошніченко Т.М., Філін Д.В. Система принципів кримінального процесу. - Харків, 2005

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. - К., 2002.

Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України. - К., 2005.

Строгович М.С. Презумпция невиновности и право обвиняемого на защиту. - М., 2004

Юридична енциклопедія / НАН України: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 2008. - Т.1. - С 556.

Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. - К., 2004;

3 е й к а н Я.П. Захист у кримінальній справі. - К., 2002.

Бажанов М. Множественность преступлений по уголовному праву Украины., -Х., 2007.

Бажанов М.,Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України. Особлива частина. - К. - Х., 2002.

Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. про-фесорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, К.-2001р.

Лейленд П. Кримінальне право: злочин, покарання, судочинство. -К., 2006.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ - 2005р.