Правова культура особи: поняття, структура

Способи правового виховання:

-- правова освіта (або інакше: правовий всеобуч);

-- правова пропаганда;

-- юридична практика державних органів та інших організацій (наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури і т.д.);

-- правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні (реалізації) та охороні правових норм;

-- самовиховання.

Засоби правового виховання:

1) нормативно-правові акти, акти застосування норм права;

2) ознайомлювальні і роз'яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики типу «Правова освіта», «Юридичний всеобуч», «Консультує юрист», «Запитуйте -- відповідаємо»);

3) правові радіо- і телевізійні журнали типу «Право», «Закон» та інші у республіканському (Автономна Республіка Крим), обласних, міських і районних центрах, які систематично інформують про законодавчі та інші нормативні акти України, діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів юстиції, а також про стан правопорядку, боротьби з правопорушеннями тощо;

4) юридичні газети, метою яких є поширення правових знань;

5) організаційно-освітні: прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації та ін.[8]

Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідкової інформаційно-правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитання індивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду її відповідності нормам права, закону.

Механізм правового виховання Теорія держави і права, Академічний курс, колектив авторів ”Юрінком Інтер”, 2006, Київ, ст. 416 -- це порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість виховуваних (особи, громадської групи).

Висновок

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Правова культура С.Л. Лисенков Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. - К.:”Юристконсульт”, 2006, ст. 183 - це знання і правильне розуміння приписів норм права, їх повна і неухильна реалізація на практиці та принципове непримиренне ставлення до правопорушень інших суб'єктів. На відміну Теорія держави і права, Академічний курс, колектив авторів ”Юрінком Інтер”, 2006, Київ, ст. 560 від правової свідомості правова культура охоплює матеріальну і духовну сторони буття суспільства і, як явище соціальне, відображає якісний стан правового життя суспільства на кожному етапі його розвитку. Розвиток правової культури обумовлюється історичними, соціально - економічними, політичними умовами, які об'єктивно складаються в суспільстві, ступенем гарантованості державою та громадянським суспільством прав і свобод людини. Визначити дійсний зміст правової культури можна лише за умови її аналізу як частини загальнонаціональної культури. У першу чергу, її можна визначити як сукупність правових знань, духовних цінностей, принципів правової діяльності, правових звичаїв. З іншого боку, правова культура визначається як ступінь правової розвиненості особи, характер її правової діяльності і юридичної практики, рівень засвоєння суб'єктом правових норм, характер участі у перетворенні правової дійсності, міру її правової активності; оволодіння культурою правового мислення. Крім того, правова культура може бути охарактеризована як процес, спосіб і форма реалізації знань і переконань особи під час здійснення правової діяльності. І нарешті, правову культуру можна розглядати і як один з факторів правового регулювання, передумову духовного розвитку людини і суспільства в цілому. Як складна правова категорія, правова культура складається з певних елементів, які у сукупності визначають її зміст, є взаємопов'язаними та взаємоузгодженими.

Список використаної літератури

1. О.Ф. Скакун Теорія держави і права: Підручник./Пер. З рос. - Харків: Консум, 2008;

2. Теорія держави і права за ред. проф. М.В. Цвіка, доц. В.Д. Ткаченка, проф. О.В. Петришина, Харків “Право”, 2002;

3. Теорія держави і права, Академічний курс, колектив авторів ”Юрінком Інтер”, 2006, Київ;

4. В.П. Сальников Социалистическая правовая культура. - Саратов: Изд-во Саратов. Ун-та, 1989;

5. А.П. Семитко Понятие, структура и функции правовой культуры. - Барнаул, 1986;

6. Н.М. Кейзеров Политическая и правовая культура. - М.: Юрид. Лит., 1983;

7. В.И.Каминская, А.Р. Ратинов Правосознание как елемент правовой культурі. - М., 1974;

8. Н.М. Оніщенко Правова система:проблеми теорії. - К.: Вид-во Інституту держави і пава ім..В.М. Корецького НАН України, 2002;

9. В.В. Лазарев Общая теория права и государства. - М.: Юристь,1994;

10. Н.М. Оніщенко, О.В. Матвієнко, С.В. Береза, М.О. Томашевська Європейський правовий вимір гендерно чутливої політики. - К.: Юридична думка, 2005;

11. М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома Загальна теорія держави та права: Підручник. - 3-тє видання, стереотипне. - Львів:”Новий світ - 2000”, 2007;

12. Теорія держави і права: Навч. посіб./ А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. Ред.. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002;

13. М.С. Кельман, О.Г. Мурашин Загальна теорія держави і права: Підручник. - К.: Кондор, 2006;

14. С.Д. Гусарєв, А.Ю. Олійник, О.Л. Слюсаренко Всеукраїнська асоціація видавців “Правова єдність”, 2008;

15. Общая теория государства и права. Академический курс в з-х томах. Изд. 2-е, перераб. И доп. Отв. Ред. Проф. М.Н. Марченко, том 3 - М.:ИКД ”Зерцало-М”, 2001;

16. Теорія держави і права, Академічний курс, колектив авторів ”Юрінком Інтер”, 2006;

17. С.Л. Лисенков Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. - К.:”Юристконсульт”, 2006.