Онімний простір роману Андре Асімана "Назви мене своїм ім’ям"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Онімний простір роману Андре Асімана «Назви мене своїм ім'ям»

Васильєва Ольга Олександрівна кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри граматики англійської мови

Анотація

У статті проаналізовано онімний простір роману Андре Асімана «Назви мене своїм ім'ям» за класами, структурою та стилістичними функціями. Творчість Андре Асімана досі є малодослідженою в національному літературознавстві, а аналіз книги «Назви мене своїм ім'ям» поглиблює актуальність нашого дослідження. Було здійснено класифікацію власних назв відповідно до ономастичних розрядів; проаналізовано зафіксовані оніми відповідно до об'єктів номінації та за стилістичними функціями; описано ядро та периферію онімного простору художнього твору.

Важливість антропонімних досліджень зумовлюється їхнім особливим статусом у мовній структурі. З одного боку, особові назви входять до лексичного складу мови й підлягають усім законам виникнення та функціонування, з іншого є унікальною знаковою системою, складники якої мають особливу будову, ексклюзивне призначення, специфіку творення та поширення. У романі письменник вдало використовує онімний простір для підкреслення глибоких тематичних та емоційних аспектів твору. Антропонімікон роману відіграє важливу роль у створенні образів, розвитку сюжету та передачі тематики. Автор дбайливо добирає імена для кожного з героїв, що допомагає читачеві краще їх уявити та зрозуміти їхні характери, мотивації та почуття. Кожне ім'я має своє особливе тлумачення, що прямо впливає на характери і описи героїв роману. Ідіостиль письменника характеризується елегантністю та рефлексивністю, з використанням слів і фраз, які можуть одночасно висвітлювати кілька значень або алегорій. Для урізноманітнення сюжетної лінії та створення особливої атмосфери в романі, письменник застосовує топоніми, серед яких є хороніми, гідроніми, етноніми, урбаноніми, ідеоніми, музиконіми та інші. Вони дають змогу реципієнту отримати естетичне задоволення та сформувати уявлення про тогочасну мальовничу Італію.

Саме місце розташування для розвитку події є не випадковим, адже згадувана країна є осередком мистецтва, натхнення та невичерпної енергії. Саме там, події досліджуваного роману розвиваються неспішно і природньо, а навколишнє середовище є полотном для возз'єднання двох закоханих душ. Кожне обране автором місце є особливим, вони містять в собі спогади головних героїв і їх найкращі хвилини, проведені разом.

Ключові слова: ономастика, онімний простір, антропоніми, топоніми, ідіостиль.

Abstract

Vasylieva Olga Olexandrivna PhD in Linguistics, Associate Professor, Associate Professor of the English Grammar Department, I. I. Mechnikov Odesa National University

THE ONYMIC SPACE OF ANDRE ASSIMAN'S NOVEL «CALL ME BY YOUR NAME»

The article analyses the onymic space of Andre Assiman's novel “Call Me by Your Name” by classes, structure and stylistic functions. The work of Andre Assiman is still under-researched in national literary studies, and the analysis of «Call Me by Your Name» deepens the relevance of our study. The classification of proper names in accordance with onomastic categories was carried out; the recorded onyms were analysed in accordance with the objects of nomination and stylistic functions; the core and periphery of the onymic space of the work of fiction were described. The importance of anthroponymic research is determined by their special status in the linguistic structure. On the one hand, proper names are part of the lexical structure of the language and are subject to all the laws of origin and functioning, on the other hand, they are a unique sign system, the components of which have a special structure, exclusive purpose, specificity of creation and distribution. In the novel, the writer successfully uses the onymic space to emphasise the deep thematic and emotional aspects of the work. The anthroponymicon of the novel plays an important role in creating images, developing the plot, and conveying the theme. The author carefully chooses names for each of the characters, which helps the reader to better visualise them and understand their characters, motivations, and feelings. Each name has its own special interpretation, which directly affects the characters and descriptions of the novel's protagonists. The writer's idiostyle is characterised by elegance and reflexivity, using words and phrases that can simultaneously illuminate several meanings or allegories. To diversify the storyline and create a special atmosphere in the novel, the writer uses toponyms, including hrononyms, hydronyms, ethnonyms, urbanonyms, ideonyms, musiconyms, and others. They allow the recipient to receive aesthetic pleasure and imagine the picturesque Italy of that time. The place of action is not accidental, as the country is the centre of art, inspiration and inexhaustible energy. It is the place where the events of the novel develop slowly and naturally, and the environment is a canvas for the reunion of two souls in love. Each place chosen by the author is special, they contain the memories of the main characters and their best moments spent together.

Keywords: onomastics, onymic space, anthroponyms, toponyms, idiostyle.

Постановка проблеми

Творчий простір Андре Асімана сповнений мистецтвом, натхненням та легкістю. Найбільш яскравим втіленням цього твердження є його найвідоміший роман «Назви мене своїм ім'ям», що побачив світ у 2007 році. Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю всебічного дослідження творчого доробку Андре Асімана та його книги-бестселера «Назви мене своїм ім'ям». Вивчення ономастичних елементів допомагають розкрити загальну спрямованість, ідентичність та самоідентифікацію у романі «Call me by your name» через їхнє використання в художньому просторі автора.

Об'єктом дослідження є власні назви як частина ономастичного простору роману. Використання різних розрядів онімної лексики: топонімів, антропонімів, урбанонімів, гідронімів, етнонімів, хоронімів та оронімів (гороніми). Завдяки використанню такого ономастичного різномаїття Андре Асіман створює панораму побутового та суспільного життя в Італії у 80-х роках XX століття. Предметом дослідження є структурно-стилістичні особливості літературно-художніх онімів у романі «Назви мене своїм ім'ям».

Мета статті полягає в дослідженні онімного простору роману Андре Асімана «Назви мене своїм ім'ям» за онімними класами, структурою та стилістичними функціями. Загалом творчість Андре Асімана досі є малодослідженою в національному літературознавстві, а аналіз книги «Назви мене своїм ім'ям» поглиблює актуальність нашого вивчення. Завдання, що були поставлені для досягнення мети обраного напряму: аналіз теоретичних напрацювань, наукової літератури з напряму літературно-художньої ономастики; здійснення класифікації власних назв відповідно до ономастичних розрядів; проаналізувати зафіксовані оніми відповідно до об'єктів номінації та за стилістичними функціями; описати ядро та периферію онімного простору художнього твору.

Матеріалом дослідження є оригінальний твір Андре Асімана «Call me by your name» (2007).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Важливість антропонімних досліджень зумовлюється їхнім особливим статусом у мовній структурі. З одного боку, особові назви входять до лексичного складу мови й підлягають усім законам виникнення та функціонування, з іншого є унікальною знаковою системою, складники якої мають особливу будову, ексклюзивне призначення, специфіку творення та поширення. Дослідників усе більше цікавить динаміка особових імен і прізвищ, яка, на відміну від сталої системи антропонімів, дає змогу наживо простежити лексичний рух власних назв людей і скласти повніше уявлення про лінгвокультурну природу цих особливих слів. Антропоніми вже тривалий час привертають увагу лінгвістів. Проблеми ономастики досліджуються в роботах Н.Подольської, О.Суперанської, О.Леоновича, В.Ніконова, В.Ражиної, А.Рибакіна, А.Чігірьової та багатьох інших.

Виклад основного матеріалу

Ономастика, або вивчення імен, є ключовим аспектом аналізу будь-якого літературного твору. У романі «Назви мене своїм ім'ям» Андре Асіман вдало використовує ономастичний простір для підкреслення глибоких тематичних та емоційних аспектів твору. В обраному для дослідження романі, антропоніміка, тобто використання імен і прізвищ персонажів, відіграє важливу роль у створенні образів, розвитку сюжету та передачі тематики. Автор дбайливо вибирає імена для кожного з героїв, що допомагає читачеві краще їх уявити та зрозуміти їхні характери, мотивації та почуття. Імена головних героїв Еліо та Олівера мають неабияке символічне значення, адже персонажі використовують свої імена задля збереження особливого зв'язку, який зародився між ними з першого дня знайомства. Застосовуючи свої імена при ідентифікації одне одного, вони натякають на взаємність своїх почуттів та стирають будь-які обмеження, наголошуючи на тому, що це унікальний спосіб відтворення їхніх взаємостосунків. Такий підхід з точки зору людської психіки означає доказ того, що людина має виключно гарні наміри стосовно партнера і символізує відданість, в результаті чого виробляється додаткова порція дофаміну, який провокує позитивно забарвлену емоцію - задоволення.

Автор не обмежується інформаційно-характеристичним потенціалом онімів, він з ретельністю підбирає імена героям роману і тим самим надає реципієнту можливість уявити персонажів книги. Ім'я головного персонажа Еліо Перлмана підібрано з нахилом на те, що він є “сонячним промінням” у своїй сім'ї, а саме найменування походить з грецького “Helios”. Ця інформація допомагає нам зробити висновок про те, що цей онім містить в собі характерні для Еліо - як особистості ознаки: він начитаний юнак, що має гарну вдачу і готовий підтримати будь-яку розмову; вміє вислухати і дати чуйну настанову близьким; вміє підняти настрій усім оточуючим через демонстрацію свого таланту в транскрибуванні музики. Наймолодший Перлман часто самокритичний до себе, він у постійних роздумах про Олівера і часто обдумує кожну сказану фразу: «I was seventeen that year and, being the youngest at the table and the least likely to be listened to, I had developed the habit of smuggling as much information into the fewest possible words» [1, c.9].

Вибір наступного імені для не менш важливого персонажа також був обдуманим автором роману. Олівер - аспірант, що гостить у віллі Перлманів і працює над своєю дисертацією для отримання вченого ступеня доктора наук. Його ім'я з латинської означає оливкове дерево, що є символом мудрості та глибинності. 24-річний студент-аспірант у баченні самого автора є зрілим та повноцінним персонажем, позитивні риси якого поступово відкриваються перед читачем під час ознайомлення з романом.

Найменування батьків Еліо Перлмана - Самуеля та Аннелли також не можна назвати випадковим. Сам автор неодноразово у своїх інтерв'ю зазначав, що цікавиться Біблією, а сам є євреєм за походженням, тому в цьому випадку антропоніми мають характеристичну функцію - Самуель «почутий Богом» і Аннелла «благодать» або «ласка». Ці імена відображають ставлення батьків до їхньої дитини, наприклад: підтримка та розуміння при прийнятті Еліо своєї істинної суті та виборі орієнтації.

Власне ім'я К'яра в романі є доволі типовим для Італії та одним із найпопулярніших імен цієї країни. Воно репрезентує її життєрадісну та відверту особистість адже містить в собі значення «ясна, світла». Її присутність у житті Еліо має вагоме значення для головного героя, адже вона допомагає йому відкрити юнацьку зрілість та пізнати самого себе, пізніше героїня допомагає зробити Еліо перший крок у напрямку розвитку стосунків з Олівером. Онім Мафальда є промовистим і характеристичним, коріння цього імені сягає германського походження і має значення «могутня в бою». Хоча Мафальда є другорядним персонажем роману, її сила, життєвий досвід та стійкість відображує її стійку присутність у житті героїв, зокрема у підтриманні добробуту родини Перлманів. Усі імена персонажів роману підібрані автором із особливою ретельністю, адже в кожному з них приховано своє символічне значення, що збагачує сприйняття читачем героїв роману та їх роль у ньому. онімний роман стилістичний номінація

Окрім імен у романі трапляється надзвичайно велика кількість різноманітних власних назв творів літератури, п'єс, предметів, прикрас тощо. Наприклад, “the Star of David" - ланцюжок, який носив Олівер впродовж свого перебування мав саме символічне значення для Еліо: «But it was the gold necklace and the Star of David with a golden mezuzah on his neck that told me here was something more compelling than anything I wantedfrom him, for it bound us and reminded me that, while everything else conspired to make us the two most dissimilar beings, this at least transcended all differences» [1, c.19]. Антропоніми у книзі вживаються для надання характеристики героям, розкриття їхніх справжніх натур та світогляду. «He was okay with losing his prized Mont Blanc pen. I can buy another one just like it» [1, c.20] - у цьому контексті ручка, що мала б нести неабияке значення для Олівера всього лиш означала предмет і не більше, адже він не надавав цінності матеріальним об'єктам.

Варто згадати і про видатного Ван Гога та Клода Моне як художників, що символізують емоційну інтенсивність і особисту турбулентність, а їх роботи допомагають персонажам виражати свої почуття і досліджувати свої власні внутрішні світи. Наприклад, Еліо згадує неодноразово роботи в такому контексті: «The mottled lights from across the other bank beamed on the water, reminding me of Van Gogh's Starlight Over the Rhone» [1, c.242]. Далі головний герой підкріплює свій спогад тим, що ця композиція нагадала йому про початок навчального року в школі чи то незакінчену домашню роботу чи, навіть, ілюзію про майбутнє літо. Він робить прив'язку до робіт митця і пригадує найпрекрасніші моменти, що були проведені поруч з Олівером: «...I hoped would remind us both of the Bay of B., and of Van Gogh's starry nights, and of the night I joined him on the rock and kissed him on the neck...» [1, c. 65]; «I left them alone and ambled toward the large rock, stared at it for a while, and then looked out to the sea, which seemed to aim a rippling shaft of sunlight on the water directly toward me, as in a Monet painting» [1, c.90].

У романі також трапляються різноманітні топоніми, що відображають локації або ж описують розгортання ключових подій та які мають значення для головних персонажів. Топонімів можна покласифікувати на кілька груп:

гідроніми - назви водних об'єктів: the Dead Sea, the Aegean;

урбаноніми - назви міських об'єктів, таких як міста, села, вулиці, площі: San Giacomo, Piazza Navona, Rome, Mithraic chamber, New England, New York, Naples, Santa Maria dell'Anima, Piazza Febo;

хороніми - назви територій або регіонів, включаючи країни, області, райони: Italy, Germany, France, England;

музиконіми: Haydn's Seven Last Words of Christ;

бібліоніми, зокрема ідеоніми: Homer “The Iliad”;

етноніми - назви, які відносяться до певних етнічних або культурних груп: Gypsies.

Основні події в романі відбуваються в мальовничих італійських місцях, серед яких: паби, вілли, містечка, набережні та відомі п'яцци (з італійської “площі”). «The bartabaccheria was tottaly dark and empty» [1, c.6] The bartabaccheria - це уявна назва місця у романі «Call Me by Your Name» від Андре Асімана. У цьому романі, автор використовує термін «бартабачерія» для опису нічного клубу або бару, де персонажі часто збираються, щоб весело провести час.

Головне прагнення Еліо - відвідати усі найулюбленіші місця разом, для того аби Олівер теж зміг побачити красу цих локацій: «When I did offer - because all visitors loved the idea - to rake him to San Giacomo and walk up to the very top of the belfry we nicknamed To-die-for... .I thought I'd bring him around simply by taking him up there and letting him take in the view of the town» [1, c.8]. San Giacomo - це топонім, що вказує на локальну назву місцевих дзвіниць, каплиць та святилищ, в яких провадяться богословні служби - dedicated to Saint James (in Italy: San Giacomo). Місця, які відвідують герої часто містять у собі найдорожче, що є в головного героя - це спогади. Наприклад, в одному зі своїх внутрішніх діалогів, хлопець стверджує: «In thirty, forty years, I'll come back here and think back on a conversation I knew I'd never forget, much as I might want to someday. I'd come here with my wife, my children, show them the sights, point to the bay, the local caffes, Le Danzing, the Grand Hotel. Then I'd stand here and ask the statue and the straw-baked chairs and shaky wooden tables to remind me of someone called Oliver»[1, c.74].

«Середземноморська сосна» («Mediterranean pine») - це топонім, який може вказувати на певний вид сосни, характерний для регіонів з середземноморським кліматом. Це може бути єдиний вид Pinus pinea (сосна звичайна), яка є характерною для середземноморських країн, таких як Іспанія, Італія, Франція та інші, або ж інші види сосни, які ростуть у цьому регіоні. Цей вид топоніму можна віднести до категорії дрімонімів.

У романі автор надає певні вказівки щодо місця дії, що дозволяють читачам зрозуміти, що події відбуваються в Італії. Існує одна особливість, яку не можна не помітити під час прочитання роману.

Кожного разу, коли автор згадує про місто, у якому знаходиться вілла батьків Еліо, він не вказує повної назви цієї локації, лише скорочення «В» : «They became part of the family, and after about fifteen years of doing this, we had gotten used to a shower of postcards and gift packages not only around Christmastime but all year long from people who were now totally devoted to our family and would go out of their way when they were in Europe to drop by B. for a day or two with their family and take a nostalgic tour of their old digs» [1, c.4].

Переглянувши кіноадаптацію Луки Гуаданіньйо, вибагливий читач розуміє, що події відбуваються у містечку Бергамо, згідно з візуалізацією самого режисера. Проте, зі слів самого автора дізнаємося про те, що він ніяк не міг визначитись яка ж локація стане основою опису сюжету роману: «One reason - but just one! - why I left it as B. was because I couldn't make up my mind whether it would be Bordighera or Bogliasco». Цей стилістичний прийом із скороченням до першої літери застосовується не лише до назв населеного пункту, але й до власних імен другорядних персонажів. Незважаючи на те, що в романі часто використовуються скорочення або непрямі зображення місцевості, контекст і описи навколишнього середовища допомагають уявити географічне розташування.

Важливо зазначити, що деталізація локацій у тексті може бути недостатньо явною, але ретельне читання діалогів та описів дає достатньо інформації для усвідомлення, що дія відбувається в північній Італії, у книзі автор вказує на район Лігурія: чи то Бордігера чи то Больяско (згідно з міркувань письменника). Наприклад, інші локації, які відвідують персонажі, також вказують на італійське розташування, а деталізація італійського пейзажу і культурних особливостей допомагає доповнити загальний контекст. Спільним для усіх потенційних міст, де розвивається сюжетна лінія є те, що вони знаходяться на узбережжі моря, це підкріплено неодноразовою вказівкою на променад, де обидва юнаки проводили час займаючись бігом підтюпцем “jogging'".

Ще однією особливістю є те, що в романі згадується велика кількість назв музичних творів, картин та книг, адже як Еліо так і Олівер цікавляться мистецтвом. Еліо неодноразово згадує різних композиторів, що надихнули його на транскрибування їх відомих композицій: «^t dinner on his third evening, I sensed that he was staring at me as I was explaining Haydn's Seven Last Words of Christ, which I'd been transcribing» [1, c.20]. Згадка про цю композицію є атрибутом невизначеності для автора, в одному з інтерв'ю він згадує про те, що таке посилання для нього є ключовим у контексті віднайдення самого себе. Цей прийом Асіман називає “the San Clemente syndrome”, суть якого полягає у розумінні свого власного “Я” та його пошуку через поєднання різних моментів свого життєвого досвіду [2]. Для підтвердження використання цього прийому в тексті роману знаходимо таку цитату Еліо: «Like every experience that marks us for a lifetime, I found myself inside out, drawn and quartered. This was the sum of everything I'd been in my life - and more: who I am when I sing and stir-fry vegetables for my family and friends on Sunday afternoons; who I am when I wake up on freezing nights and want nothing more than to throw on a sweater, rush to my desk, and write about a person I know no one knows I am; who I am when I crave to be naked with another body, or when I crave to be alone in the world; who I am when every part of me seems miles and centuries apart and each swears it bears my name...I called it San Clemente syndrome» [1, c. 192].

Художні засоби, які використовує головний герой для порівняння стосунків із Олівером теж мають ключове значення. Він порівнює себе і коханого з богами та воїнами із грецької міфології: «I was Glaucus and he was Diomedes. In the name of some obscure cult among men, I was giving him my golden armor for his bronze», що слугує метафорою у цьому контексті [1, c.30]. Трактуванням цього елементу з відомої Гомерівської «Іліади» є те, що обидва воїни були на різних сторонах під час Троянської війни, але тим не менш, вони обмінялись бронею на знак поваги один одного - що є символічним для героїв.

Ще одним невід'ємним атрибутом аналізованого роману є те, що головний герой використовує звичні нам слова у незвичному контексті. Наприклад, на перших сторінках книги Еліо згадує про “dinner drudgery”, далі трапляється словосполучення “lunch drudgery«My father, who was reserved and shy in private, loved nothing better than to have some precocious rising expert in a field keep the conversation going in a few languages while the hot summer sun, after a few glasses of rosatello, ushered in the unavoidable afternoon torpor. We named the task dinner drudgery - and, after a while, so did most of our six-week guests» [1, c.7]. У цьому контексті ця фраза є відтворенням звичної інтелектуальної розмови, яку провадив батько головного героя і яка мала місце тоді, коли відвідувачі, близькі родині Перлманів, заїжджали до них на обідню чи то вечірню трапезу. Отже, Еліо хотів показати, що це було викликом для гостей, адже вони повинні були не просто зосередитись на діалозі, але й вміти майстерно парирувати і підтримувати зазначену тему, а також вести розмову кількома мовами. Загалом, великою складністю це не було, адже родина оточувала себе винятково освіченими знайомими, які досягли великих успіхів у своїй сфері і, зокрема, були поліглотами.

Творчість Андре Асімана характеризується унікальним ідіостилем, де автор вибудовує свій сюжет [4]. Його роботи насичені мистецтвом та творчістю, його персонажі - це особистості з творчими нахилами, які відмінно пишуть і транскрибують композиції, розуміються на картинах або ж самі є митцями, вміють знаходити красу в простих речах [3]. Унікальний почерк, що має автор ще раз доводить твердження, що автор вибудовує власну картину із особливою сюжетною лінією, зберігаючи власне бачення. Його письмо часто містить деталізовані, майже поетичні описи сцен, пейзажів та моментів, які підсилюють атмосферу та настрій. Через це читач може не тільки «бачити», але й «відчувати» сцени, створюючи сильні емоційні відгуки. Унікальність ідіостилю Андре Асімана, особливо в його романі «Назви мене своїм ім'ям», полягає в здатності глибоко занурюватися в психологію персонажів та їхні внутрішні світи.

Висновки

Ономастичний простір, що створений у романі несе в собі неабияке символічне значення. Широке застосування антропоніміки допомагає читачам зрозуміти характери героїв, їх витоки, інтереси та прагнення. Кожне ім'я має своє особливе тлумачення, що прямо впливає на характери і описи героїв роману. Його стиль часто характеризується елегантністю та рефлексивністю, з використанням слів і фраз, які можуть одночасно висвітлювати кілька значень або алегорій. Сам автор у своїх публічних виступах неодноразово згадував про застосовані авторські прийоми, характерні для його ідіостилю. Ці прийоми він пояснював тим, що з огляду набутого життєвого досвіду, він хотів поділитись частинкою прожитого зі своїм читачем і дозволити глибше зануритись у світосприйняття головних героїв через бачення самого письменника. Асіман часто згадує себе в юності, свій шлях, родинну міграцію, адаптацію до нового соціального середовища - все це покладено в основу написання його роману «Call me by your name» і згодом, логічно довершено в продовженні першої частини під назвою «Find me». Для урізноманітнення сюжетної лінії та створення особливої атмосфери в романі, письменник застосовує топоніми, серед яких згадуються: хороніми, гідроніми, етноніми, урбаноніми, ідеоніми, музиконіми та інші. Загалом вони дають змогу реципієнту інформації отримати естетичне задоволення та сформувати уявлення про тогочасну мальовничу Італію. Саме місце розташування для розвитку події є не випадковим, адже згадувана країна є осередком мистецтва, натхнення та невичерпної енергії. Саме там, події досліджуваного роману розвиваються неспішно і природньо, а навколишнє середовище є полотном для возз'єднання двох закоханих душ. Кожне обране автором місце є особливим, вони містять в собі спогади головних героїв і їх найкращі хвилини, проведені разом.

Література

1. Aciman A. Call me by your name. Atlantic Books, 2007.

2. Andre Aciman. The Meaning and Message of 'Call Me By Your Name'. Interview. 2018.

3. Andre Aciman on writing Call Me by Your Name: 'I fell in love with Elio and Oliver'. 2021. The Guardian.

4. Brody R. The empty, sanitized intimacy of “Call me by your name”. 2017. The New Yorker.

References

1. Aciman A. (2007). Call me by your name. Atlantic Books. [in English]

2. Andre Aciman (2018). The Meaning and Message of 'Call Me By Your Name'. Interview.

3. Andre Aciman on writing Call Me by Your Name: 'I fell in love with Elio and Oliver'. 2021. The Guardian.

4. Brody R. (2017). The empty, sanitized intimacy of “Call me by your name”. The New Yorker.

Размещено на Allbest.ru