Володимир Отроковський - дослідник подільських говірок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Володимир Отроковський - дослідник подільських говірок

Борис Коваленко,

доктор філологічних наук, доцент, директор навчально-наукового інституту української філології та журналістики

Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

Цінною для мовознавців, насамперед діалектологів, залишається розвідка «Малорусскій говоръ села Кобылевки, Подольской губ., Брацлавскаго уЬзда». У цій статті проаналізовано працю вченого, а також досліджено фольклорні тексти й тексти усного мовлення жителів цього регіону, подані В. Отроковським після праці. З'ясовано, що дослідник подає свою систему письма, яку застосовуватиме для точного відтворення звукового складу слів і текстів, записаних у цій місцевості, наприклад: дь, ць - для позначення особливої м'якості приголосних (попадья), звичайну м'якість передає так - дь, ць; твердість приголосного перед голосним передає ъ: гьірчакьі, кутнъгй; зберігає написання ю та я, коли вони передають два звуки, тобто на початку слова, після голосного та після твердих приголосних (йягодамы, цьул`'уюц`'а); для вираження відтінків звуків використовує маленькі літери збоку відповідної літери ыэ, оу; для позначення придихового г на початку слів перед голосним застосовує знак ', рідше звичайне г, а звук, що відповідає латинському g, передає через ґ. Загалом же В. Отроковський використовував діакритичні знаки, указані в передмові «Программы для собиранія особенностей малорусскихъ говоровъ» К. Михальчука і А. Кримського

Фольклорні тексти та зразки народного мовлення відбивають певною мірою місцеві вимовні риси: у на місці ненаголошеного о; твердий р на місці нормативного р'; форми род. відм. множ. на -ый; форми 3-ї ос. одн. і множ. теперішнього часу і 2-ї ос. множ. наказового способу на стверділий кінцевий -т; неподвоєні м'які приголосні: жытьа, попадьа, коріньа та ін. Записи пісень і казка, загадки мають важливе наукове значення і є вагомим внеском в українську фольклористику й діалектологію. Цей цікавий матеріал, який презентує основні ознаки подільського говору, може слугувати цінним і надійним джерелом для вивчення динаміки діалектного мовлення Поділля.

Ключові слова: діалектні риси, діалектний текст, В. Отроковський, подільські говірки, українська мова.

In the article the work «Malorusskii hovor sela Kobilevky, Podolskoi hub., Bratslavskaho ujezda» by V. Ostrokovskiy is analyzed, as well as folklore texts and texts of oral speech of this region residents submitted to the scientist after the work. It has been defined that the researcher presents his own writing system, which will be used to accurately reproduce the sound composition of words and texts recorded in this area. In general, he used the diacritical signs specified in the preface to «Programs for collecting features of the Malorossiya dialects» by K. Mikhalchuk and A. Krymskyi.

Folklore texts and examples of folk speech reflect to some extent local pronunciation features: у in place of unstressed o; strongр on the place of normative р'; form of genitive case of plural on -ый; form of the third person of singular and plural of the present tense and the second person of plural of the imperative mood on the strong final -т; non-reduplicated soft consonants: жытьа, попадьа, коріньа and etc. Recordings of songs, fairy tales and riddles are of great scientific importance and are a significant contribution to Ukrainian folkloristics and dialectology. This interesting material, which presents the main features of the Podillia dialect, can serve as a valuable and reliable source for studying the dynamics of Podillia dialect speech.

Key words: dialect features, dialect text, Podillia dialects, Ukrainian language, V. Otrokovskyi.

Вступ

Подільський говір - один із говорів волинсько-подільської групи південно-західного наріччя, поширений у південних районах Хмельницької і Вінницької областей, у південно-західних районах Черкаської, у західних районах Кіровоградської, північно-західних районах Миколаївської областей та в північно-західних районах Одеської області, тобто на території історичного Поділля.

Подільські говірки мають елементи старожитності та архаїчності, вирізняються особливими регіональними рисами, але через своє ареальне поширення виявляють доволі розгалужені взаємовпливи з іншими південно-західними та південно-східними говорами. Численні територіально-адміністративні зміни в межах регіону, міграція та еміграція його мешканців зумовили багатоманіття зональних варіантів подільського типу традиційно-побутової культури. На різних мовних рівнях подільського говору спостерігаємо неоднорідні діалектні особливості, що чітко окреслюють західну і східну зони (Гриценко, 1994, с. 80).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

отроковський фольклор подільські говірки

В історії вивчення подільського говору умовно можна виділити кілька періодів.

Перший етап хронологічно обмежений ІІ пол. ХІХ ст. і пов'язаний з нагромадженням емпіричного матеріалу та вичленуванням подільського говору з-поміж інших діалектних ареалів. Другий етап дослідження подільського говору тривав упродовж І пол. ХХ ст., коли було зроблено перші спроби лінгвістичного осягнення говору. Третій етап вивчення подільського говору припадає на ІІ пол. ХХ ст. і пов'язаний з активізацією діалектологічних студій після Другої світової війни (Гороф'янюк, 2011). Н. Глібчук і О. Костів виділяють і четвертий етап - кінець ХХ - поч. ХХІ ст. (Глібчук, 2023, с. 316 - 323).

Саме на другий період припадають перші спроби лінгвістичного опрацювання говору. Це невеликі статті, присвячені здебільшого аналізові зафіксованих авторами фонетичних, граматичних і лексичних особливостей окремих говірок сіл Бодачівка, Монастирське, Кобилівка, Пахутинець, Могильна, Панівці, Стара Ушиця та Писарівка колишньої Подільської губернії. Автори - Г. Голоскевич, О. Сорочан, Є. Грицак, В. Отроковський, Б. Яцимирський, Є. Тимченко, Є. Рудницький - визначили приналежність досліджуваної говірки до певного наріччя, окреслили її мовні особливості переважно фонетичного рівня. Уже в той час мовознавці усвідомлювали евристичну цінність зв'язних текстів - зразків діалектного мовлення, а тому окремі дослідники подавали після словників говірки також зразки живого мовлення подолян, використовуючи фонетичну транскрипцію.

Мета статті - проаналізувати розвідку «Малорусскій говоръ села Кобылевки, Подольской губ., Брацлавскаго уЬзда» В. Отроковського (Отроковський, 1915), з'ясувати, якою мірою відбилися говіркові явища у фольклорних текстах, записаних дослідником на території Поділля.

Виклад основного змісту

Відомостей про Володимира Отроковського маємо обмаль, його постать і досі залишається поза науковою увагою. Сучасному читачеві відома лише стаття В. Мацька про науково-педагогічну діяльність ученого, у якій закцентовано увагу на світоглядній функції дослідника давньої української літератури, поета, учителя-філолога В. Отроковського, який вийшов з наукового філологічного семінару академіка В. Перетца (Мацько, 2014), а також його ж словникова стаття (Мацько, 2022) в «Енциклопедії сучасної України», де зазначено, що літературознавець, поет, вивчав та українські діалекти, цікавився українських друкарів, українськими віршами ХУІІ ст.

Володимир Отроковський - давню українську літературу світською повістю, діяльністю у своїй розвідці «Малорусскій говоръ села Кобылевки, Подольской губ., Брацлавскаго уЬзда» В. Отроковський перед аналізом говірки зазначає, що «по географическому положенію с. Кобылевка находится въ сЬверо-восточной части Подольской губ., въ Брацлавскомъ уЬздЬ, - въ 3 -4 верстахъ отъ большого містечка Тульчина и въ 17 - отъ уізднаго города» (Отроковський, 1915, с. 30) (сьогодні село має назву Зарічне (Тульчинський р-н) - Б.К.). Інших відомостей про село в зазначеній праці немає. Прикметно, що дослідник подає свою систему письма, яку застосовуватиме для точного відтворення звукового складу слів і текстів, записаних у цій місцевості, наприклад: дь, ць - для позначення особливої м'якості приголосних (попадья), звичайну м'якість передає так - дь, ць; твердість приголосного перед голосним передає ь: гьірчакьі, кутньій; зберігає написання ю та я, коли вони передають два звуки, тобто на початку слова, після голосного та після твердих приголосних (йягодамы, цьульуюцьа); для вираження відтінків звуків використовує маленькі літери збоку відповідної літери ыэ, 0у; для позначення придихового г на початку слів перед голосним застосовує знак, рідше звичайне г, а звук, що відповідає латинському g, передає через ґ. Загалом же В. Отроковський використовував діакритичні знаки, указані в передмові «Программы для собиранія особенностей малорусскихъ говоровъ» К. Михальчука і А. Кримського.

Респондентами аналізованої праці були: Пилип Григорович Шкварка - хлопець 17 років, який не відвідував школи і ніде не служив; Зінаїда Григорівна Іванчук - дівчина 18 років, яка закінчила церковно- приходську школу й співала в церковному хорі; Стефанида Назарівна Недзельська - 30 років, неграмотна та її донька Софія Матвіївна Недзельська - 12 років, яка один рік навчалася в народній школі; Харитон Андрійович Рожка - 20 років, неграмотний.

Говірку с. Кобилівки за географічним розташуванням і мовними особливостями дослідник відносить до українського говору «южно- малорусскаго поднарічья» (термін Соболевського). Як зазначає В. Отроковський, записів говіркового мовлення цього села, а також будь- яких інших згадок про нього немає, хоча є записи з м. Немирів, яке розташоване неподалік.

Дослідник зауважує, що говірка с. Кобилівки зберігає такі риси, спільні з українським говором:

1) і на місці давнього о пом'якшує попередній приголосний не так сильно, як і, що походить з е або ятя (т): він, ніч, кінь - хміль, піч;

2) редукція ненаголошених е (э) та и (ы) після твердих приголосних: хрыэсты, выэлыка, блыэскуча;

3) у (ю) - в інфінітивах: купуваты, танцьуваты;

4) заміна -е (з давнього -ніс) після м'яких приголосних у наз. відм. одн. іменників середн. р. на -а: коріньа, піра, ріжча;

5) збереження дзвінкості приголосних у середині слова перед глухим та в кінці слова: сад, город, голубка;

6) твердість губних: бьЄ, пъяныцьа;

7) спорадичне вживання -дж- і -дз- на місці -ж- та -з-: зашзджыэный, Дзіньа (=Зина);

8) форми прикметників у наз. відм. одн. на -ый (черный, поге/ный), форми О. відм. на -ма (плыэчьыма, косбіма);

9) інфінітив має суфікс -ти зі збереженням гортанних перед ним (бігти, лягтиі);

10) м'який ц у кінці слів (хлОпыэць, йяйець);

11) особлива м'якість приголосних перед а, і, е у звукосполученнях

Водночас говірка с. Кобилівка має свої особливості, представлені в подільському говорі, зокрема: 1) спорадичне у на місці ненаголошеного о: тоубі і навіть тубі, чдулдуеік; 2) часто тверді р та шиплячі: піра, зора, рішча, нэжать; 3) форми род. відм. множ. на -ый: гусый, крылый, льудъгй, свыный; 4) форми 3-ї ос. одн. і множ. теперішнього часу і 2-ї ос. множ. наказового способу на стверділий кінцевий -т: льубыт, робыт, робіт, гльадіт; 5) неподвоєні м'які приголосні: .жыт а, попала, коріньа.

Далі В. Отроковський характеризує вокалізм і консонантизм говірки с. Кобилівка, звертаючи увагу й на зміну звуків у потоці мовлення.

Завершують статтю зразки пісень, казка, загадки, тексти, які відбивають діалектні риси с. Кобилівка і подільського говору загалом. Прикметним є те, що за весільними піснями можна простежити хронологію всього обрядодійства, наприклад: Ой над вікном яблунька гнеться... (йяк дружбы квіткьі попрышывайют дружбам - шафірам, тай воны йіх скупльайют), Я на цеє та не дивлюся (Цьа - йяк він іі кынэ дыэсьатку), Отецький синочку (Цьа то'ді - йяк поклыкайют з двору і скупльаут), Запорожці не лякатися (Цьа то^ді - йяк частуйют, йяк сідайе молода), Ой дайте нам стільця (Цьа сама - йяк расплітайют в суботу), На дворі терен тешуть (Цьа сама - йяк садовыты молоду майют), Чи вогонь горить ... (йяк росплыэтут і вінок накладут), Ой під вишнею, під черешнею (йяк росплітайют, а вона плачэ), До нас, Явдохо, до нас (йяк молоду выэзут до молодого у понеділок), Нене моя, непе... (йяк ужэ прытдэ у гостину, у вівторок), Розсипався лист подубині (у суботу, йяк йідут на сыэло) тощо. Як зауважує В. Отроковський, записи весільних пісень, завдяки їхньому ритуалові, зберігають говіркові риси. Інші ж пісні можуть зазнавати деяких змін - вираженія: тьоща, цвет, белой свет - вм. тэща, цвіт, білий світ - несомненно следы солдатскаго жаргона, або: и въ этой пеісне отчасти сказывается вліяніе солдатскаго жаргона садісь мьылой на дівальньу, тібэ, мнея, міньа и мн. др.; И въ этой пеісне можно наблюдать отклоненіе местнаго говора въ сторону того же солдатскаго жаргона - «у правой рукьэ», «пыерейдЬ> и т. п.

У фольклорних текстах, записаних В. Отроковським, певною мірою відбиваються і фонетичні та морфологічні, і лексичні й синтаксичні риси подільських говірок. Так, незважаючи на фольклорну традицію нівеляції локальних фонетичних особливостей, доволі помітним явищем є випадіння звука або групи звуків у середині слова у формах дієслова хотіти (синкопа). Це зазвичай спостережено в найуживаніших словоформах: Ото жінка цэго чоловіка була прокльата на свої діти і хтіла, шоб ниэ ззьіли іі хлопці тих крильціу.

Фольклорні тексти відбивають у деяких словоформах і поширення губно-губного приголосного в на місці л: Й/дэн пье мэд горілку, Другьій грае на сопіуку, Трэтый підмоульйе дїуку; Вийми грошьыэй жмьэньу, Посип на таріл(':ку За добруйю горілку. Як бачимо з прикладів, у слові горілка немає переходу л у в, однак сучасне мовлення подолян, зокрема й тексти пісень, свідчать про такий перехід, наприклад: - Ой, горівко біла, біла, Як ти мені надоїла; Сидить мужик коло стола п'є мед і горівку, Оглянувся назад себе - побачив свою жінку; За що ж вона його била - За мід, за горівочку.

Типовою для подільського говору є твердість приголосного [р]. Цю особливість певною мірою відбито в текстах, записаних В. Отроковським, наприклад: Прийди мильий чорнобрьивий Хоть до мэнэ на часок (2 раза). Поговору йя с тобою Цэй посльэдний вэчірок (2 раза); Піт! :шмалиу другу - захтіу жиэнитисъа і узьау у цара дочку; і дау йіму цар йідну комнату.

Форми числівників називного-знахідного відмінків однини чоловічого роду з кореневим е, а не и органічно витворились зі старовинних форм з кореневим ь (оден, єден, їден < одьнъ, едьнъ). Форми цього числівника з початковим є і його рефлексом ї (єдь->їд-) поширені в багатьох південно-західних говорах, зокрема й подільських, а також у пограничних з ними говірках південно-східного наріччя: Йідзн пье мэд горілку, Другьій грае на сопіуку, Трэтъш підмоульйе дїуку; ІІоуний хлівэць 'овэць, миэжэ ними йідзн баранэць: - у цьлркві - людэ миэжи ними піп; Йідна дала ниточок, Друга полотэньцьаЗ, А трэта шила, вишивала Віт(н) щирого сэрцьа.

Наявність протетичних [в], [г] є виразною фонетичною рисою подільського говору, особливо порівняно з літературною мовою, наприклад: Ой піду йя лугом, лугом, Там мій милий горз плугом, Ой сам гориэ, сам погониэ А до мэниэ ниэ говори3; Ой ні рік, ні два-йяк-съа той Пилип залицъау, Ой то він маїні золотий вінок гобіцьау; Йя на цэйе та ниэ диульусъа, Йя до стіни та гобзрнусьа, До стіни 'очьыма, - До дружби плиэчьима; А йя хлопиць прибагатий - Майю воли, скот рогатий, Майю воли, шэ й 'овьзчкьі, Сто (Сім) кіп жита, сорок грэчки.

Характерним для мовлення подолян є вставний приголосний [н'] після губних: Ой пойіду у ліс по дрова, Тай наломньу лому. Заніс миэнэ дурний розум на чужу сторону.

Визначальною рисою подільських говірок мовознавці називають відсутність подовжених приголосних в іменниках сер. р. ІІ відміни: Ріжча, трісьцтьа, ломача, бура наломала лому; Пітпалили сосну, Від вэрха, до коріньа. Горит сосна, горит, Діучьіна говорит; Чиэ вогонь горит, чиэ половыньа палае, Чи на Софіи золотий вінок сийяе.

Здавна, уже десь з XIV ст., у східнослов'янських пам'ятках з різних територій наявні також форми з твердим закінченням, що на письмі передавали через -тъ чи -т. Щоправда, форми на -тъ траплялися зрідка вже в найдавніших пам'ятках XI - XII ст. У багатьох південно-західних говірках, зокрема й у подільських, і дотепер широко вживані форми 3-ї особи однини теперішнього часу з твердим -т. У цих же говірках, як і в деяких південно-східних і в окремих північних, у 3-ій особі множини також поширені форми з твердим -т, тобто форми на -ут(-ют), -ат(-ят). Дієслова II дієвідміни в 3-й ос. одн. в українських діалектах зазвичай зберігають флексійний [-т']. Відмінності між діалектами в цій формі найчастіше проявляються в тому, що в одних із них флексійне [-т'] зберігає свою м'якість, а в інших він зазнав ствердіння (Бевзенко, 1980, с. 133). Стверділий кінцевий [-т'] є характерною ознакою подільських говірок, спостерігаємо такі форми і в текстах пісень, записаних В. Отроковським, наприклад: Ой у полі кыэрнычьэнька, Кругом нзі травычьэнька. Ой там козак сіно косыт, Йіму дівча дытъа носыт; Птпалылы сосну, Від вэрха, до коріньа. Горыт сосна, горыт, Діучьіна говорыт; На дворі тыэрэн тэшут, А у хаті росу-косу чэшут. А на дворі дотьісуйют, А у хаті дочысуйют. Ой (Йя) на дворі просо молотьат, Йя у хаті косу золотьат; Йя на дворі домолотіюйют Йя у хаті (косу) дозолбтіюйют.

Звук [о] в ненаголошеній позиції зазнає звуження, отже, наближається до [у], т. зв. укання. Щодалі на захід, зазначає Ф. Жилко, то укання стає більш виразним (Жилко, 1955, с. 125). Поодинокі випадки цього явища фіксуємо в записах В. Отроковського: Божыэ тоубі помитий Жыто жаты, жэнчьэ! Вона устала, йіму вітказала: Здороу мое сэрцэ!; Пожыэну йя товар на йяр, На гоуру (на гору) тыэлъата; Ой стану йя подыульусьа, Дэ мылого хата; А мій мылъш на поуріг, на поуріг, А йя йіму на тарілоучку пьіріг.

Найголовніші морфологічні особливості подільських говірок, відбиті у фольклорних текстах, такі:

1) приголосні д, т, з, с, ст, як відомо, уже в найдавніші часи переходили у відповідні шиплячі: д ^ дж; т ^ ч; з ^ ж; с ^ ш; ст ^ щ. Ці шиплячі рефлекси зберігаються в сучасній українській мові, зокрема в літературній і в багатьох говорах: ходжу, прошу, ненавиджу тощо. У текстах деяких пісень дієслівні форми 1-ої особи однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни подано без чергування [д], [т], [з], [с] з відповідними шиплячими, як у більшості південно-східних говорів, а також деяких південно-західних, наприклад: Ой вырву йя з рожі квітку, Таый пусьцьу на воду; Плыны, плыны з рожі квітка Аж до мого роду; На капусту коньа пусьцьу, На качанах попасу. Йа з вэчьыра до діучыны Кучыэрьамы потрасу. У наведених прикладах, окрім відсутності чергування, спостерігаємо діалектну особливість на рівні фонетики - перехід [с 'т '] у [с 'ц'];

2) усічення закінчень прикметників і присвійних займенників ж. р. в дав. і місц. в. одн., наприклад: Ой на чужі сторопоцьці Ни оца, ні нэнькы Тілько у саду - вынограду (зыэлэному); Ты у мамы ходыла В полатані драньці, - У нас будэш ходыты У чыэрвош кытайцЧ; Буу соубі такый чоулоувік, пішоу він на службу і прьініс до дому пташку таку, шо хто, правэ крыло зъзысть, той будэ у праві стороні царом, а хто лівэ зъзЧсть - у ліві стороні царом;

3) від деяких іменників колишніх -а-, -ja-основ у різних українських говірках, зокрема й подільських, фіксуємо форми род. відм. множ. із флексією -ів, що витворилася під впливом -й-основи. Уживання цієї флексії замість нульової у формах род. відм. множ. іменників жін. р.

I відміни - звичне явище в подільських говірках, наприклад: Ой тікаймо! Тоуді воны доб/глы до двох дорогіу і розЧйшльісьа; молотчій пішоу у ліву сторону. За аналогією вживання закінчення -ів замість нормативної флексії спостерігаємо у формах род. відм. множ. іменників сер. р.

II відміни: крыльцу, наприклад: Ото жінка цэго чоулоувіка була проклъата на свої дты і хтіла, шоб ныэ ззЧлы іі хлопці тых крьільціу;

4) у багатьох говорах південно-західного наріччя спостерігаємо змішування твердої й м'якої груп іменників чол. р. ІІ відміни, що виявляється у вживанні флексії -ом (-'ом) замість -ем (-єм) в іменниках м'якої та мішаної груп (Бевзенко, 1960, с. 44). Форма орудн. відм. одн. іменників на -ом замість нормативної на -ем поширена і в досліджуваних текстах, наприклад: Кьыьом, кьыьом (уог дай) за Васыльом, Дэ Васыль подіусьа. Гэй пішоу Васыль долыною Аж зазылышусьа; Буу соубі такый чоулоувік, пішоу він на службу і прышс до дому пташку таку, шо хто, правэ крыло зъзысть, той будэ у праві стороні царом, а хто лівэ зъзЧсть - у ліві стороні царом;

5) форми мя, тя, ся в мові східних слов'ян дописемного періоду, як відомо, були основними формами знах. відм. одн. (Жовтобрюх, 1980, с. 159 - 160) і дотепер вони широко представлені в південно-західних говірках. Подільське діалектне мовлення, як і інші південно-західні говірки, поряд з формою знахідного відмінка мене особового займенника я, що збігається з родовим, відбиває давню форму мня/мя (< МА): Свты, місьаць, світи йясный, Шшэй у північ на зора, Просвты мнея доріжКньку Аж до мылого двора.

Вищий ступінь порівняння прикметників у більшості українських говорів, як і в літературній мові, твориться за допомогою суфіксів -ш- та -іш-, які, щоправда, унаслідок різних асимілятивних і дисимілятивних процесів, а також інших фонетичних перетворень, можуть набирати різного вигляду. Так, суфікс -іш- у багатьох південно-західних говорах має вияв -ішч- (Бевзенко, 1980, с. 114). Спостерігаємо ці зміни й у записах, де прикметниково-прислівниковий суфікс -ішч- вживаний для вираження вищого й найвищого ступенів порівняння замість суфікса -іш-: скоріщз выполшуй.

Як відомо, у подільських говірках доволі широко знані форми дієприкметників із заміною передсуфіксального [е] на [а]. Вживання дієприкметникового суфікса -ан- у віддієслівних прикметниках замість суфікса -ен- фіксуємо і в аналізованому тексті: мьзтьана хата.

Як зазначають дослідники, «у південно-західних діалектах іменники типу люди, гості в род. відм. множ. здебільшого мають закінчення -ий» (Бевзенко, 1980, с. 210). У текстах у словах такого зразка також наявна ця флексія, наприклад: Быз вікон быз двыэрый поуна хата льадый.

Саме з текстів народного мовлення ми дізнаємося про:

1. Назви грибів (їх на Поділлі й досі називають губами - Б. К.), сортів яблук і груш: ходыу у ліс за губамы (бабкы, сьіроіжкьі, грыбы, 'опъэнъкъы) збырау гльывы, сывулькы, гырчакы, марыамухы; ходыу у садок за йяблукамы і рвау у садку грушкы (макадулі, дычкы, коныкы і тіі... панны, круглъэвкы (круглъавкы) - чырвонобокк Йя бтьшыэ грушок ныэ знаю; йяблука бувают саблукы, апорты, морды баньковаті, панірові, рыэнэты... шэ йяблука йе кыэслыф, дынькы (дыньок) - дрібньэнькі, дужэ добрьэнькы; гнылычкы ныэ хтьат угнылычуватысьа.

2. Назви квітів: барвінок, астра, дзвінка, шальвія, білозірка, арґонія, павонія, любысток, пызьмо, кануныэр, маруна, бэсмэртнык, кучыэрава, холодна і проста мнъатка.

3. Імена, прізвища та прізвиська: Афія ( Афіе!), Дзіньа, Юх(т)ым, Васыль, ЬІлько, Андрій, Штыэфаньа, Йільша, Олъана, Алыэксандэр = Синж, Олэкса, Ладым-ыр, Мусей, Фока, Мыкола, Фанас, Тытьана, Матій, Тодосій; Макодзьоба; Коропыха, Пыскльа, Крывоньдъака, Сьоньдірка Рытолъа.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Отже, особливо цінними для мовознавців-діалектологів є праці початку ХХ ст., у яких зафіксоване говіркове мовлення тих часів. Фольклорні тексти та зразки народного мовлення, подані В. Отроковським, відбивають певною мірою місцеві вимовні риси: у на місці ненаголошеного о; твердий р на місці нормативного р'; форми род. відм. множ. на -ый; форми 3-ї ос. одн. і множ. теперішнього часу і 2-ї ос. множ. наказового способу на стверділий кінцевий -т; неподвоєні м'які приголосні: жытъа, попадьа, коріньа та ін. Записи пісень і казка, загадки мають важливе наукове значення і є вагомим внеском в українську фольклористику й діалектологію. Цей цікавий матеріал, який презентує основні ознаки подільського говору, може слугувати цінним і надійним джерелом для вивчення динаміки діалектного мовлення Поділля.

Література

Бевзенко, С. П. (1980). Українська діалектологія. К., 246 с.

Глібчук, Н. & Костів, О. (2023) Українська діалектологія. Львів, 552 с.

Гороф'янюк, І. В. (2011). До питання історії вивчення подільського говору. Лінгвістичні читання: зб. наук. ст. / відп. ред.

О. А. Павлушенко. Вип. 4. Вінниця. С. 186 - 199.

Гриценко, П. Ю. (1994). Основні риси подільського говору (С. 71 - 81). Поділля: історико-етнографічне дослідження. К.: Вид-во

незалежного культурного центру «Доля».

Жилко, Ф. Т. (1955). Нариси з діалектології української мови., К. 315 с.

Жовтобрюх, М. А., Волох, О. Т., Самійленко, С. П., Слинько, І. І. (1980)

Історична граматика української мови. К., 319 с.

Мацько, В. П. (2014). Науково-педагогічна діяльність Володимира Отроковського: історико-літературний аспект. Педагогічний дискурс. Вип. 16. С. 112 - 118. URL: http://nbuv.gov.ua/

UJRN/peddysk_2014_16_23

Мацько, В. П. (2022). Отроковський Володимир Михайлович. Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс]. К.: Ін-т енцикл. досліджень НАН України. URL: https://esu.com.ua/article- 77234

Размещено на Allbest.ru