Способи вираження властивостей предмета прикметниками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Кафедра української лінгвістики та методики навчання

Способи вираження властивостей предмета прикметниками

Тетяна Левченко

доктор філологічних наук, професор

Лариса Кардаш

кандидат філологічних наук, доцент

Тетяна Чубань

кандидат філологічних наук, доцент

Анотація

прикметниковий утворення народний пісня

У статті проаналізовано прикметникові утворення, які є компонентами мовного оформлення українських народних пісень, дослідження яких є перспективними та цікавими сьогодні. Увагу зосереджено на вивченні різнобарв'я форм вираження, будови та змістового наповнення прикметників у текстах пісень відповідно до поставлених завдань і шляхів їх вирішення. Нині важливим є аналіз лексико-семантичних, морфологічних, синтаксичних та стилістичних особливостей складників текстів українських народних пісень, серед яких є низка прикметників.

Актуальність. Актуальною проблемою є висвітлення особливостей українських прикметників та їх мовного оточення у піснях, адже граматична теорія інтенсивно розвивається, на що звертають увагу учені. У вітчизняній лінгвістиці спостерігаємо зростання інтересу учених до питання про роль прикметників в українській мові та засобів у вираженні ними певних значень, адже прикметник завжди пояснює, уточнює, доповнює та увиразнює поняття.

Наукова новизна. Мовному наповненню української народної пісні присвячено досить багато досліджень, це - монографії, дисертації, посібники тощо. Оскільки у мовознавчій науці досі жанр пісні не має свого цілісного закінченого опису, подальша перспектива його комплексного вивчення є виразно широкою.

Авторами узагальнено відомості про низку граматичних форм прикметників, що стилістично використовують у піснях, про інтонаційне виділення речень з означеннями. У статті акцентовано увагу на те, що українські прикметники уточнюють і збагачують нашу мову. Описано характерну для кожного речення з означенням структуру на прикладах із українських народних пісень.

Підтверджено усі обґрунтування та унаочнено їх реченнями з праці «Українські народні пісні» (упорядники: З. Василенко, М. Гордійчук).

Висновки. Зроблено висновки про те, що народна творчість, а саме, українська народна пісня, вимагає нового осмислення, результати якого можуть бути потрібними як вченим-лінгвістам для подальших досліджень, так і, власне, виконавцям пісень, педагогам, публіцистам, філософам.

Ключові слова: мова твору, сучасна українська мова, прикметник, ад'єктивні словосполучення, член речення, означення.

Tetiana Levchenko, Doctor of Philological Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Ukrainian Linguistics and Teaching Methods Hryhoriy Skovoroda University in Pereiaslav

Larysa Kardash, Ph. D. In Philological Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Ukrainian Linguistics and Teaching Methods Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

Tetiana Chuban, Ph. D. In Philological Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Ukrainian Linguistics and Teaching Methods Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

Ways of expressing object properties with adjectives

Abstract

The article analyzes adjectival formations that are components of the linguistic design of Ukrainian folk songs, the study of which is promising and interesting today. Attention is focused on the study of the variety of forms of expression, structure and content of adjectives in song texts in accordance with the tasks and ways of solving them. Today it is important to analyze the lexical-semantic, morphological, syntactic and stylistic features of the components of the texts of Ukrainian folk songs, among which there are a number of adjectives.

Relevance. It is an urgent problem to highlight the peculiarities of Ukrainian adjectives and their linguistic environment in songs, as grammatical theory is developing intensively, which is being noticed by scientists. In national linguistics, we can observe the growing interest of scientists in the question of the role of adjectives in the Ukrainian language and the means of expressing certain meanings by them, because an adjective always explains, clarifies, complements and emphasizes a concept.

Scientific novelty. Quite a few studies have been devoted to the linguistic content of Ukrainian folk songs, including monographs, dissertations, manuals, etc. Since the song genre still does not have its own complete description in linguistic science, the prospect of its comprehensive study is definitely broad.

The authors summarize information about a number of grammatical forms of adjectives used stylistically in songs, about the intonation of sentences with definitions. The article emphasizes that Ukrainian adjectives clarify and enrich our language. The author describes the structure characteristic of each definition sentence using examples from Ukrainian folk songs.

All the justifications are confirmed and illustrated with sentences from the work “Ukrainian Folk Songs ” (compiled by Z. Vasylenko, M. Hordiychuk).

Conclusions. It is concluded that folk art, namely, the Ukrainian folk song, requires a new understanding, the results of which may be useful for both linguists for further research and, in fact, song performers, teachers, publicists, and philosophers.

Key words: language of the work, modern Ukrainian language, adjective, adjectival phrases, sentence member, definition.

Для чарівного народного золотослова велику вагу мають усі слова нашого словника, але завдяки прикметникам українська мова широко виграє різнобарв'ям. У текстах прикметники завжди пояснюють, уточнюють, з'ясовують та увиразнюють різні поняття, які зазвичай означені іменниками.

Постановка проблеми

У мовознавстві продовжується активний і глибокий розгляд проблем мовної скарбниці наповнення пісень, про що написано доволі багато фундаментальних наукових праць. Проблема полягає у дослідженні значення емпіричних методів наукового дослідження: спостереження і узагальнення при вивченні складників мовної системи, а також у доведенні значення граматичного дослідження у вивченні українського прикметника. Учені досліджують українську мову у різних аспектах. Не всі питання, пов'язані з поняттям прикметника та його ролі у національній картині мови розв'язані, а тому вивчення функційного навантаження прикметникових форм у художньому тексті є актуальним.

Проблема важливості лінгвістичних підходів до вивчення живої людської мови у написанні пісень, у котрих спостерігаємо мовне багатство, особливо різноманітні ад'єктивні структури з погляду семантико-синтаксичного аналізу, є злободенною. Застосовано метод аналізу, завдяки якому конкретизовано теоретичні засади дослідження проблеми, проаналізовано й прокоментовано наявні термінологічні визначення граматичних явищ. Метод синтезу сприяв здійсненню узагальнень про семантико-синтаксичну валентність прикметника. Використано метод культурологічного аналізу для вияву мовних засобів у текстах, а також системний та структурно- функціональний методологічні підходи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Кандидат філологічних наук Микитюк Оксана Романівна (Національний університет «Львівська політехніка») у статті «Український прикметник як стрижень національної картини» вказує, що метою її статті є показати український прикметник як стрижень національної картини, що відтворює етнічну самобутність мови. Автор доводить, що суть прикметника як самобутньої одиниці мови з'ясовує граматика [2]. Тому, відзначимо, що доробок з граматики І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, Н.Л. Іваницької, А.Г. Кващука, К.Ф. Шульжука та ін. містить питання семантики та синтаксичної ролі прикметників у сучасній українській мові. У працях І.Р. Вихованця «Граматика української мови. Синтаксис» [1], К.Ф. Шульжука «Синтаксис української мови» [6] описано особливості форм вираження головних і другорядних членів речення, що можуть бути презентованими прикметниками, а також роль прикметників у поширенні звертань. У праці «Сучасна українська мова» за ред. О.Д. Пономарева [4] окреслено семантичні вияви прикметникових (ад'єктивних) словосполучень. Граматика української мови є узвичаєною за формою, за законами сполучення слів у висловлюваннях.

У працях вітчизняних і зарубіжних учених, які присвячено синтаксичній семантиці означення, з методологічних позицій з'ясовується природа та характер взаємовідношення семантичної і синтаксичної ролі другорядних членів речення, інших одиниць синтаксису (І.І. Слинько А.П. Загнітко, А.П. Грищенко, О.О. Сєліванова та ін.), хоча у питанні про граматичні параметри прикметників виявляються певні розбіжності.

Мета статті - дослідити семантику та межі функціонування прикметників, способи вираження другорядного члена речення - означення у сучасній українській мові; визначити особливості морфологічної форми прикметника як детермінанта його синтаксичної ролі, зосередивши увагу на розв'язанні таких завдань: схарактеризувати диференційні ознаки прикметників, виявити семантичні та структурні ознаки підмета, який виражений прикметником чи дієприкметником, і другорядного члена речення - означення, що виражене прикметником, у сучасній українській мові.

Отже, буде подано поділ прикметників української мови за семантичною ознакою, зроблено диференціацію прикметників як морфологізованого способу вираження підмета, означення. Ілюстративним матеріалом став мовний матеріал, а саме, речення з прикметниками з українських народних пісень. Особистий досвід та пережите послужило українцям матеріалом для сюжетів пісень.

Виклад основного матеріалу дослідження

У підручнику для ЗВО «Сучасна українська мова» розглянуто питання про прикметник як самостійну частину мови та його семантико-граматичні особливості [4]. Дослідження особливостей синтаксичної ролі прикметника у сучасній українській мові не можна здійснити без його семантичної характеристики. Широта граматичного діапазону прикметника дає можливість виділяти ознаки, що можуть бути покладені в основу його семантичного аналізу. За характером ознаки, яку виражають прикметники, а також враховуючи морфологічні та словотворчі особливості, у традиційній граматиці прикметники поділяють на три групи:

якісні, які різноманітні за значенням і виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою, напр.: «Чи я тебе пропила, Чи прогуляла, Чи з молодим козаком Та й простояла?» [5, с. 96];

відносні, що позначають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин, або явищ, напр.: «В золоте люстеречко Вигдядалася, Золотим гребінчиком Розчесалася» [5, с. 45];

присвійні, які вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє? напр.: «Чорна гора Буковина, Чия-с Ганцю? - Материна» [5, с. 304].

Поняття ознаки прикметників широке, воно охоплює найрізноманітніші значення:

колір, напр.: «Ох, і закладався, закладався сизий орел, Та закладався з гнідим конем» [5, с. 65];

розмір, напр.: «Що я вгору, Що я вгору висока» [5, с. 302];

ознаки, що сприймаються органами чуттів (смак, запах та ін.), напр.: «Ти, кропивонько, Ти жалючая, Ти, свекрухо, лиха Ще й лаючая» [5, с. 14];

вік, напр.: «Десь поїхав мій милий У далекий край, А я, молоденька, догадалась, У нову світлоньку заховалась» [5, с. 45];

відношення до місця напр.: «Червонії чоботи, чоботи, Косівськоїроботи, роботи» [5, с. 286];

відношення до часу, напр.: «Малая нічка-петрівочка, - Не виспалася невісточка» [5, с. 5];

відношення до матеріалу, напр.: «А чим воно крає? Золотим ножиком!» [5, с. 289];

зовнішні ознаки, напр.: «Там дівчина та й воду брала, чорнобрива та й молода» [5, с. 48];

внутрішні ознаки, напр.: «Ой у полі та криниченька, Там холодна та й водиченька» [5, с. 48];

духовні властивості живих істот, напр.: «...Або ми си побираймо - обоє хороші» [5, с. 192];

ознаку за належністю, напр.: «Панськії служанки» [5, с. 289] та ін.

Отже, діапазон семантичних властивостей прикметників - широкий, який дає змогу українській мові зображувати різноманіття ознак і властивостей осіб, предметів, явищ буття.

Якісні прикметники мають свої граматичні властивості: ступені порівняння. «Існує вихідна форма, інакше - звичайний ступінь, від якого утворюються вищий і найвищий ступені» [3, с. 136].

У прикметників звичайного ступеня не вказано на кількість чи міру ознаки, напр.: «Оре приймак, оре бідний, На шлях поглядає» [5, с. 8].

У прикметників вищого ступеня ознака набуває порівняльної семантики та має дві форми вираження: просту, яка твориться за допомогою суфіксів -ш-, -іш-, напр.: «...Солодіші твої губки Від тих співаночок» [5, с. 193], і суплетивних форм, напр.: високий - вищий; та складену форму прикметників вищого ступеня порівняння, яку утворюють поєднанням прикметника зі словами більш, менш.

Складена форма найвищого ступеня прикметника - це сполучення прикметникових слів зі словами найменш або найбільш, а також вона утворюється у випадках, коли основа прикметника вищого ступеня порівняння поєднана з префіксом най-, напр.: «Найчорнішу собі взяв, Ой додолу гілля, додолу, Широкеє листя до землі!» [5, с. 295]; «А найкращу собі взяв, Ой додолу гілля, додолу, Широкеє листя до землі!» [5, с. 295].

Велике значення мають прикметники із суфіксами зі значенням пестливості та здрібнілості, напр.: «Ой ти коню, мій гнідесенький, Ти мій братічок ріднесенький» [5, с. 66].

Характерним для прикметникових форм є можливість утворювати антонімічні пари, або з заперечною часткою не, напр.: «Ой чи мила, чи не мила ю шила, Лем би она, лем би она вишиваною била» [5, с. 157].

Важлива властивість прикметників - це можливість вказувати на ознаку, входячи до складу фразеологічних чи лексичних словосполучень, напр.: «Мизин(н)е дитятко!» [5, с. 289].

Значення прикметників реалізуються через поєднання їх з іменниками, особливо це вагомо у поширеному звертанні напр.: «Іди, іди, Бідна вдово, служити, Чим ти маєш Із досади тужити» [5, с. 59].

Отже, у сучасній українській мові характерними для прикметникових форм є можливість утворювати антонімічні пари, здатність вказувати на ознаку, входячи до складу фразеологічних чи лексичних словосполучень, ймовірність реалізувати свої семантичні властивості через поєднання з іменниками та бути частиною звертання.

Прикметник має лексико-граматичні категорії роду, числа й відмінка. Проте, граматичні категорії роду, числа й відмінка прикметників не самостійні, а залежні від іменника. Граматична категорія роду є однією з основних морфологічних ознак прикметника, яка є синтаксично залежною, вона визначається за морфологічними ознаками прикметників: за формами називного і деяких непрямих відмінків у однині, за синтаксичним зв'язком з іншими словами в реченні та за семантикою. Граматичні категорії прикметників мають словозмінний характер. В українській мові усі прикметники, що вживаються в однині, мають значення роду (таке, яке і у іменників, займенників):

чоловічого, напр.: «Ой піду я У вишневий садочок, Та й вирву я Оріховий листочок» [5, с. 59];

жіночого, напр.: «На тиружу червлену, Червлену, червлену» [5, с. 144];

середнього, напр.: «Ой лихо не Петрусь - Біле личко, чорний вус!» [5, с. 84].

Прикметник узгоджується у роді з іменником, що є в ролі будь- якого члена речення.

Прикметник має категорію числа, за граматичним значенням якої прикметники у залежності від іменників, з якими вони пов'язані, в сучасній українській мові поділяються на дві групи. Слова з формально вираженим протиставленням кількісного вияву: мають співвідносні форми однини, напр.: «Я би собі сіла на той дім новенький, Гей!» [5, с. 15] і множини, напр.: «Солодкії губи в куми, солодші, Солодші від меду» [5, с. 21]. Цю групу утворюють ознаки назв предметів, що піддаються рахунку або кількісному вираженню, напр.: «Ви пасіться, сірі воли, Не бійтеся вовка» [5, с. 8]. Другу групу складають слова, що кількісного протиставлення не виражають.

Прикметники мають граматичну категорію відмінка, в українській мові яких сім, кожен із яких відповідає на певне питання. Відмінкова парадигма є форма прикметника, що передає його синтаксичні відношення до інших слів у словосполученні та реченні. Називний відмінок називають прямим, напр.: «Там би я видала, що мій милий робить, Гей!» [5, с. 15]; усі інші - непрямими, напр.:

Р. в.: «Зради великої, сусіди лихої» [5, с. 15];

Д. в.: «Шовком да біллю да вишиває, Своєму милому пересилає...» [5, с. 292];

З. в.: «Розмаринку зелену, Зелену, зелену» [5, с. 144];

О. в.: «Там десь моя дівонька гуляє, Шитим рукавцем махає» [5, с. 294];

М. в.: «По чужому сміттячку ходить, А додому курочки водить...» [5, с. 179];

Кл. в.: «Ой ти, коню мій гнідесенький, Ти мій братічок ріднесенький» [5, с. 66].

Відмінок прикметника можна визначити за його флексією і за відмінком іменника, з яким він пов'язаний. Називний і кличний відмінки вживаються завжди без прийменника, напр.: «Ой обняла королевича темненькая ніч» [5, с. 67]; «...Гей, сини мої, сини дорогії, Сідлайте коні воронії» [5, с. 51]. Місцевий - лише з прийменником, напр.: «Ой пливи, косо, під свекрушин дім просто» [5, с. 12], додамо лише, що у місцевому відмінку однини прикметники чоловічого і середнього роду можуть мати дві форми.

Отже, у сучасній українській мові кожний відмінок є втіленням смислових і синтаксичних відношень для прикметників; кожна відмінкова форма твориться за допомогою закінчення, або закінчення та прийменника.

Аналіз прикметника дає змогу повністю охарактеризувати слово. Пропонуємо, аналізуючи словоформу, вказувати на її початкову форму, визначати лексичне значення, розряд за значенням, для якісних прикметників - ступінь порівняння, форму - повну (стягнену, нестягнену) чи коротку, рід, число, відмінок, виконати словотворчий і морфемний аналізи.

Не можна не відзначити синтаксичну роль прикметників у складі підрядних словосполучень. Відповідно до типології підрядних словосполучень, залежно від морфологічної приналежності підпорядковуючого члена, у складі прикметникових (ад'єктивних) словосполучень прикметники є ведучими членами. Прикметники можуть допускати у ролі залежного члена представника будь-якої з шести повнозначних частин мови: ад'єктивно-субстантивні словосполучення містять у своєму складі прикметник (чи дієприкметник) та іменник у непрямому відмінку; ад'єктивно-ад'єктивні словосполучення містять у своєму складі два прикметники (чи дієприкметники), а також до них належать специфічні вирази типу: багатьох інших, багатьма іншими, багатьом іншим [6, с. 61]; ад'єктивно-прономінальні словосполучення містять у своєму складі прикметник (чи дієприкметник) і займенник; ад'єктивно-нумеральні словосполучення містять у своєму складі прикметник і кількісний числівник типу більший двох; ад'єктивно-адвербіальні словосполучення містять у своєму складі прикметник (чи дієприкметник) і прислівник; ад'єктивно-вербальні словосполучення містять у своєму складі прикметник та дієслово.

Прикметник, набувши ознак іменника, у називному відмінку в реченні виконує роль підмета. Підмет - головний член двоскладного речення, що означає предмет, особу, якому в реченні приписується дія чи стан, названі присудком, напр.: «Милий каже: «Поцілуй мене!» [5, с. 298]. Прикметник у формі орудного відмінка може бути у складі іменного складеного присудка.

Прикметник у формі непрямого відмінка може бути додатком, напр.: «Кругом Дону обійшла, да, Гей, Кругом Дону обійшла, Миленького не знайшла» [5, с. 77].

Основна синтаксична роль прикметників - узгоджені означення та бути складовою частиною іменного складеного присудка. Найтиповішим зразком означення в сучасній українській мові є прикметник, узгоджуваний з означуваним іменником. Означення - другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета і синтаксично залежить від іменника. Означенню властиві такі диференційні та семантичні ознаки: не є компонентом структурної схеми речення; виражається прикметниковими формами та іншими узгоджуваними словами; узгодження як основний спосіб зв'язку з означуваним словом; позиція перед означуваним словом при прямому порядку слів; виражає означальні відношення; залежить від іменника [2, с. 96].

Значеннєва валентність прикметника вплинула на його синтаксичні функції. Означення, яке виражене прикметником, може перебувати в синтаксичній залежності від головного члена речення, напр.: «Ой полети, сивий орле, Де братічок оре, Та й накажи йому, орле, Яке мені горе [5, с. 69]; від другорядних членів речення, напр.: «Причини, боже, ночі на мої чорні очі, Причини ще й другую на мене молодую» [5, с. 82].

Непоширені і поширені узгоджені означення можуть бути відокремленими, оскільки у реченні виділяються зі смислового боку та інтонаційно, і це залежить від кількох факторів: від семантичних і категоріальних властивостей означень і означуваних слів (іменники та займенники), від позиції щодо означуваного слова тощо.

Є означення однорідні, які характеризують предмет з одного боку, перебувають в однакових синтаксичних відношеннях з членом речення, виконують таку ж синтаксичну функцію і поєднуються між собою сурядними сполучниками або безсполучниковим зв'язком і перелічувальною інтонацією, та є неоднорідні, коли характеризують предмет по-різному, виражаючи неоднотипні поняття.

Є декілька означень у одному реченні, які загалом змальовують нам портрет-образ, напр: «Дівчина уродлива, Рум'яна та й жартлива, Оченьки, як ясоньки, Губоньки, як роженьки, Ніженьки малесенькі, Рученьки білесенькі, Гарная, як квіточка, Весела, як рибочка» [5, с. 146].

Повна форма прикметників має два різновиди: стягнену, напр.: широкий, широка, широке, широкі, і нестягнену, напр.: «Ручки мої білії, білії, білії!» [5, с. 20], використання якої є у поетичному мовленні чи у фольклорних творах.

У складі етикетних формул можуть бути прикметники, напр.: ««Добрий вечір, стара мати, Дай води напитися, пусти дочку на вулицю, Ой хоч подивитися!» [5, с. 57]; «Ой щось вона говорила: «Оставайтесь здорові» [5, с. 22]; у складі вигуків: «Гей, цоб! Цабе, рябий, тпру!» [5, с. 162]. Зазначимо, що, коли речення вимовляють з підвищеною інтонацією, то в кінці ставимо знак оклику.

Констатуємо, що значення прикметників широке і вони можуть позначати наступне: географічні назви, чи бути у їх складі, напр.: «Ревуть, стогнуть гори-хвилі в синесенькім морі; Плачуть, тужать козаченьки В турецькій неволі» [5, с. 383]; прізвища; хутори та ін.

Отже, крім навантажень синтаксичних, прикметники активні у процесах субстантивації.

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок

Прикметник функціонує як самостійна частина мови і у словосполученнях та реченнях пояснює, уточнює, доповнює, увиразнює поняття, які означені іменником, займенником. Про це підтверджують приклади, що дібрані з праці «Українські народні пісні» (упорядники: З. Василенко, М. Гордійчук).

Семантичні особливості прикметника з'ясовано і описано в українських граматиках. Відзначимо, що певні ознаки відтворюють ступені порівняння прикметників. Основна синтаксична роль прикметників - узгоджені означення, але вони можуть бути також складовою частиною іменного складеного присудка. Одне з найповніших визначень означення подане в академічній граматиці української мови: означення - синтаксично залежний від іменника, займенника чи субстантивованого слова другорядний член речення, який узгоджується з означуваним словом у відмінку, у числі й роді, та виражається прикметником чи дієприкметником. Другорядний член речення - означення - це член речення, у якого є свої диференційні ознаки та форми вираження.

У межах отриманих результатів можна намітити перспективу подальшого студіювання у цьому напрямку, оскільки семантико-синтаксична валентність прикметника у сучасній українській мові потребує вивчення та наукових розвідок. Доречним буде вивчення національної специфіки української мови у культурному аспекті.

Література

1. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: підручник. Київ: Либідь, 1993. 368 с.

2. Микитюк О.Р. Український прикметник як стрижень національної картини. Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. Сер.: Філологічні науки. Бердянськ: Бердянський державний педагогічний університет. 2014. Вип. 3. С. 138-146.

3. Сєліванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля - К, 2006. 716 с.

4. Сучасна українська мова. За ред. О.Д. Пономарева. Київ: Либідь, 2001. 400 с.

5. Українські народні пісні. В двох книгах. Упорядники: З. Василенко, М. Гордійчук. Київ: Державне видавництво «Мистецтво», 1955. Книга друга. 414 с.

6. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови. Київ: Видавничий центр «Академія», 2004. 406 с.

References

1. Vykhovanets, I.R. (1993). Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys: [Grammar of the Ukrainian language. Syntax] pidruchnyk. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

2. Mykytiuk, O.R. (2014). Ukrainskyi prykmetnyk yak stryzhen natsionalnoi kartyny [Ukrainian adjective as the core of the national picture] Naukovi zapysky Berdianskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu. Ser.: Filolohichni nauky. Berdiansk: Berdianskyi derzhavnyi pedahohichnyi universytet. Vyp. 3. [in Ukrainian].

3. Sielivanova, O.O. (2006). Suchasna linhvistyka: terminolohichna entsyklopediia [Modern linguistics: a terminology encyclopedia]. Poltava: Dovkillia - K. [in Ukrainian].

4. Suchasna ukrainska mova. [Modern Ukrainian language] Za red. O.D. Ponomareva. (2001). Kyiv: Lybid. [in Ukrainian].

5. Ukrainski narodni pisni [Ukrainian folk songs] (1955). V dvokh knyhakh. Uporiadnyky: Z. Vasylenko, M. Hordiichuk. Kyiv: Derzhavne vydavnytstvo «Mystetstvo», Knyha druha. [in Ukrainian].

6. Shulzhuk, K.F. (2004). Syntaksys ukrainskoi movy [Syntax of the Ukrainian language] Kyiv: Vydavnychyi tsentr «Akademiia». [in Ukrain].

Размещено на Allbest.ru