Українські говірки Північного Підляшшя: історико-культурний контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут української мови НАН України

УКРАЇНСЬКІ ГОВІРКИ ПІВНІЧНОГО ПІДЛЯШШЯ: ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ

М.М. ТКАЧУК, кандидат філологічних наук, старший

науковий співробітник відділу діалектології

м. Київ

Анотація

ідіолект підляшшя діалектний говірка

У статті досліджено сучасну соціолінгвальну ситуацію в автохтонних українських говірках Північного Підляшшя на історико-культурному тлі. Особливу увагу зосереджено на тріаді маркерів «конфесійна -- етнічна -- мовна належність», спробах прищепити населенню ідею «білоруськости», що вплинуло на сучасну мовну й етнічну свідомість діалектоносіїв; схарактеризовано мовну освіту на Північному Підляшші.

Визначено чинники, які посприяли збереженню говірок Північного Підляшшя в полікультурних умовах за відсутности сталих контактів з українськими діалектами метрополії; з 'ясовано особливості нівелювання етнічної свідомости. Досліджено роль ідіолекту у формуванні портрета говірки. Спостережено тенденцію до стабільности ідіолектів у контексті відчутної динаміки діалектного простору.

Вивчено писемну традицію Північного Підляшшя, Ґрунтовану на його говірках, та погляди науковців на статус цих говірок.

Ключові слова: українські північнопідляські говірки, українські діалекти в іншомовному оточенні, збереження латеральних говірок, мовний анклав, українські говірки порубіжжя.

Annotation

Maryna Tkachuk, Candidate of Sciences in Philology, Senior Researcher in the Department of Dialectology Institute of the Ukrainian Language of the National Academy of Sciences of Ukraine Kyiv

UKRAINIAN DIALECTS OF NORTHERN PODLASIE: HISTORICAL AND CULTURAL CONTEXT

The article deals with the current sociolinguistic situation in the autochthonous Ukrainian dialects of Northern Podlasie (the territory of Poland) against the background of historical and cultural circumstances in which they have existed, especially in the 20st and early 21st century. Particular attention is paid to the triad of “confessional -- ethnic -- linguistic affiliation”; the inculcation of the idea of “Belarusianness” to the population of this dialectal area, which has influenced the modern linguistic and ethnic consciousness of dialect speakers. The peculiarities of language education in Northern Podlasie are also analyzed.

The factors that led to the preservation of Northern Podlasie dialects in multicultural conditions and, in fact, in the absence of direct contacts with Ukrainian dialects of the metropolis are identified; and on the other hand, to the leveling of ethnic consciousness while preserving the specific language code. The current linguistic situation in the Northern Podlasie dialects is determined by the following main factors: age group of respondents, social status, employment, family traditions, and, to a large extent, the size of the society, which determines the vitality of the dialect or, conversely, the loss of its prestige. The features of linguistic self-identification by the modern speakers of the Northern Podlasie dialects are investigated. The role of the idiolect in forming the portrait of the lateral dialect is studied. The tendency to the stability of idiolects in the context of the notable dynamics of the dialect space is emphasized.

The article also examines the written tradition of Northern Podlasie in the dialect, texts in the dialect of various functional styles, and different views on the status of Northern Podlasie dialects, including an attempt to establish a “Podlasie literary micro-language”. Dialectal features in the onomasticon and written microtexts of some other types are analyzed.

Keywords: Ukrainian Northern Podlasie dialects, Ukrainian dialects in a foreign language environment, preservation of lateral dialects, language enclave, Ukrainian dialects of the borderlands.

Виклад основного матеріалу

Межі розселення українців, а відповідно і поширення українських діалектів, виходять далеко за сучасні кордони нашої Держави. До таких теренів належить Підляшшя -- культурно-етнографічний ареал сучасної північно-східної Польщі, де здавна проживали українці й побутували архаїчні українські діалекти. За визначенням мовознавців, історично підляські говірки -- це «найзахідніша група укр[аїнських] півн[ічних] або поліських говірок, що на півдні переходять у холмські говірки (нині лише у формі небагатьох острівців), а на с[хід] від Бугу й р. Лісної -- в зах[ідно]-поліські говірки» (Горбач, 1970, с. 2083) ^х.

Підляшшя умовно поділяють на Північне та Південне, історія розвитку яких різна, що вплинуло й на соціолінгвальну ситуацію. Об'єктом нашої уваги є діалектний ареал Північного Підляшшя, яке нині охоплює територію Білосточчини в Польщі, умовно обмежену руслами двох річок -- Нарви на півночі та Бугу на півдні До західнополіських говірок (поряд із волинсько-поліськими та берестейськопинськими) підляські говірки зарахував і Г.Л. Аркушин (Аркушин, 2017, с. 58). Попри це, як зазначала Д.К. Рембішевська, «річка Буг протягом століть не була межею регіону, що відбилося й на мовній ситуації» (Rembiszewska, 2007, s. 107).. Із заходу діалектний ареал Північного Підляшшя межує з Мазовією, а зі сходу -- з Берестейщиною, сучасна Білорусь [історично землі Берестейщини й Кобрина входили до одного державного утворення з іншими землями Підляшшя, див., напр. (Гаврилюк, Лабович, 2016, с. 13)]. Отже, Північне Підляшшя -- це межовий ареал, де сходяться кордони, з одного боку, західнослов'янського (польського) та східнослов'янського світів, а з іншого, -- українського і білоруського мовного теренів; далі на північ розташований балтійський континуум, який віддавна був джерелом мовних і культурних впливів.

Історія лінгвістичних досліджень ареалу. Говірки Підляшшя здавна були об'єктом зацікавлення науковців: спершу в межах фольклорно-етнографічних та історико-мовознавчих досліджень (П.П. Чубинський,

О.О. Потебня, І.В. Бессараба, О. Кольберґ та ін.), а згодом -- як об'єкт спеціальної уваги лінгвістів. На сьогодні особливий внесок у дослідження північнопідляських говірок зробили польські лінгвісти -- від праць В. Курашкевича (які, зокрема, досі є найдокладнішими студіями фонетичного складу українських говірок на території Польщі й особливо цінними, оскільки ґрунтовані на матеріалі, зібраному в першій половині XX ст.) до авторів AGWB, студій М. Лесева, Ф. Чижевського, С. Вархола, М. Саєвича, Л. Фроляк, Е. Смулкової, К. Пастусяк; розвідок Я. Сятковського і Д.К. Рембішевської, що присвячені мовному порубіжжю; ономастичних праць М. Кондратюка, М. Лесева та багатьох інших. В українській діалектології питанням північнопідляських говірок присвячено низку досліджень Г.Л. Аркушина, Ю.В. Громика; окремі матеріали опублікував Ю.І. Бідношия; діалектні риси у фольклорі Північного Підляшшя вивчали Л. Фроляк, Ю.В. Грицевич; писемну традицію на Підляшші аналізували Г.Л. Аркушин, О.І. Скопненко та ін. Накопичено деяку емпіричну базу з ареалу Північного Підляшшя: широку мережу українських північнопідляських говірок охоплено в AGWB; говірки із цього терену (Парчево, Андриянки, Версток) скартографовані у 2-му томі AGP; у 2-му томі АУМ подано інформацію з говірки с. Добровода; діалектні тексти представлено в різних виданнях (Аркушин, 2007; Obr^bska-Jablonska, 1972 Хоч у праці за редакцією А. Обрембської-Яблонської українські говірки хибно кваліфіковано як «перехідні до українських».); лексикографійні матеріали із цих говірок укладали О. Горбач, М. Врублевський, Я. Петручук та ін. Докладніше про історію мовознавчих досліджень українських говірок Північного Підляшшя див. у (Лесев, 1997).

Актуальність дослідження. Архаїчний український північнопідляський мовний анклав потребує пильнішої уваги лінгвістів насамперед у контексті пізнання єдиного українськомовного простору без огляду на адміністративні державні кордони. Дослідники неодноразово відзначали, що говірки Північного Підляшшя до сьогодні зберігають давні мовні риси, які під тиском загальних глобалізаційних, політико-економічних та соціокультурних умов можуть зазнати редукції, як і сам ареал цих говірок. Це закономірні і прогнозовані процеси, надто для говірок анклавних -- в оточенні інших мов за відсутности чи значного обмеження контактів із говірками основного гомогенного діалектного простору.

Мета дослідження -- комплексно проаналізувати сучасну соціолінгвальну ситуацію на Північному Підляшші, у питомому українському діалектному ареалі, що перебуває в полімовному оточенні, зважаючи не тільки на власне мовні чинники, які визначають побутування говірок, а й на позамовні соціокультурні передумови, що складалися впродовж тривалого часу, а особливо -- у XX -- на поч. XXI ст.

Джерела дослідження. Дослідження ґрунтовано на матеріалах діалектологічної експедиції автора у травні 2023 р. до 14 н. пп. Підляського воєводства Північного Підляшшя Щиру подяку за сприяння в організації та проведенні експедиції висловлюємо заступникові директора Підляського наукового інституту (Podlaski Instytut Naukowy), головному редакторові видання «Над Бугом і Нарвою», знаному історикові Юрію Гаврилюку.. Найпівнічніші обстежені села -- Канюки (Kaniuki) Українські відповідники офіційної польської назви н. пп. подано за місцевою вимовою; докладніше див. нижче., Телушки (Cieiuszki) і Тростянка (Trzescianka), розташовані над річкою Нарва (пол. Narew), яку вважають орієнтовною північною межею поширення українських говірок у цьому ареалі, хоч згідно з В. Курашкевичем, авторами AGWB, М. Саєвичем, незначна група українських говірок розташована клином північніше Нарви. Опорними для спостережень були говірки н. пп. Курашево (Kuraszewo, гміна Чижі), Чижі (Czyze), Рудути (Reduty), Грабовець (Grabowiec), Чохи (Czechy Orlanskie), Вуйновка (Wojnowka), Дубичі Церковні (Dubicze Cerkiewne), Вітово (Witowo), Кузава (Kuzawa), Вілька Терехівська (Wolka Terechowska), Добривода (Dobrowoda). Серед них найпівденніші -- Добривода, Кузава та Вілька Терехівська. Матеріал записано переважно від представників старшого покоління, окремі записи -- від представників середнього покоління, які мають освіту. Основна вікова група інформантів -- 60--85 років.

Історія досліджуваного ареалу є складною і багатогранною. Водночас розуміння сучасної мовно-культурної ситуації неможливе без окреслення минулого цих теренів.

На Північному Підляшші (територія сучасної Польщі) українці були розселені компактно з літописних часів [землі довкола Бреста, Дрогичина й

Більська були заселені людністю з Волині (Гаврилюк, Лабович, 2016, с. 13)]; згодом цей ареал уходив до складу Київської Руси та Галицько-Волинського князівства (Гаврилюк, 2013, с. 46--59). Зокрема, у Дрогичині 1253 року коронували князя Данила Галицького, а місто Більськ (нині -- БільськПідляський, центр сучасного українського руху на Північному Підляшші) засноване в часи київських князів (Сергійчук, 2008, с. 492). Пізніше, у І пол. XIV ст., ці терени -- Брестсько-Дрогичинська частина Галицько-Волинського князівства -- перебували у володінні литовських князів у складі Великого князівства Литовського (разом із пинськими землями), а в 1569 р. увійшли до складу Корони Королівства Польського, але у складі лише трьох земель -- дрогичинської, більської і мільницької (Гаврилюк, Лабович, 2016, с. 23). Упродовж наступних століть землі Північного Підляшшя перебували у складі різних державних утворень, зокрема Пруссії та Російської імперії (після Третього поділу Речі Посполитої), згодом -- СРСР Докладніше про минувшину та зміну територіальної належности Підляшшя див. (Гаврилюк, Лабович, 2016).. Сучасні кордони визначено після 1944 р. відповідно до так званої лінії Керзона. Сьогодні Північне Підляшшя входить до складу Республіки Польщі; Берестейщина (у сучасному розумінні) -- до складу Білоруси.

Конфесійне питання та етнічна належність підляшуків. Підляські землі від києворуських часів мають тривку православну традицію, перервану кількома століттями церковної Берестейської унії 1596 р., після прийняття якої почалося окатоличення та полонізація населення; після скасування унії в 1839 р. на Північному Підляшші відбувалося повернення підляшуків до православ'я і підпорядкування російській православній церкві Загалом релігійна ситуація на Північному Підляшші відрізнялася поміркованістю, тоді як на Південному Підляшші тривали жорсткі переслідування уніатів, а згодом колишніх уніатів зараховували до римо-католицької церкви (Ігнатюк, 2014).. Що ж до новітньої історії, то, на відміну від Південного Підляшшя, яке підлягало виселенню в межах операції «Вісла» [а після повернення багато українців, побоюючись нових переслідувань, перейшли з православ'я в католицизм (Ігнатюк, 2014; Гаврилюк, Лабович, 2016, с. 53--56)], на Північному Підляшші цього не було, оскільки влада вважала місцеве населення не українцями, а білорусами. Упродовж багатьох десятиліть православному населенню Північного Підляшшя прищеплювали думку про те, що вони є «білорусинами». Під час першого польського перепису населення в 1921 р. місцевих жителів у Більському повіті записували білорусами (мовну належність не визначали), хоч за даними попереднього перепису 1897 р., проведеного в Російській імперії, це населення використовувало українську мову (Гаврилюк, 2022, с. 87). Згідно із джерелами середини XX ст., православних у Білостоцькому воєводстві зараховували до білорусів (Гаврилюк, Лабович, 2016, с. 46--47).

Отже, показником етнічної належности була належність релігійна, а мовний складник до уваги не брали. Як зазначав М. Лесів, спираючись на праці І.В. Бессараби, ще в XIX ст. «найважливішим елементом для самоокреслення була релігія та її зовнішня форма» (Лесів, 1997, с. 284). Іншими словами, існував стереотип «православні = білоруси», який постав з ідеї боротьби з українським націоналізмом (Hawryluk, 2021, s. 53) (прищеплення ідеї про білоруськість автохтонному тутешньому населенню мало й інші форми, зокрема освітню -- див. нижче).

Загалом, як зауважував Р. Чмелик, «на пограниччях дуже часто проявляється т. зв. принагідна ідентичність, у деякому сенсі кон'юнктурна й контекстуальна, тому там часто бачимо, як змінюються окремі ідентичності, наприклад етнічна, проте зберігаються інші -- релігійна, мовна та ін. Часто може виявлятися зміна мовної чи конфесійної ідентичностей при сталості етнічної» (Чмелик, 2019, с. 35--36). Водночас, як зазначав К. Дейна, науковці «під час встановлення мовної належности периферійних говірок мають спиратися на конкретні мовні явища, а не на відчуття національної, культурної чи державної належности» (Dejna, 2009, s. 493). Очевидно, що ці твердження актуальні не лише для етносів погранич, а й загалом для анклавних етносів, тому їх можна застосувати до ареалу Північного Підляшшя Польщі. На цій території, у населених пунктах, де проживають носії українських північнопідляських говірок, сьогодні спостерігаємо нівеляцію етнічної та поступово, у молодших вікових групах, мовної ідентичности внаслідок втрати питомого мовного коду (див. нижче) за досить чіткого й міцного збереження ідентичности конфесійної.

Конфесійна належність була і є однією з тих підвалин, яка впродовж століть підтримувала збереження східнослов'янської мовної свідомости на теренах Підляшшя, «окремішности» народу. Сьогодні більшість носіїв українських північнопідляських говірок належить до православної конфесії. Як зазначав історик Ю. Гаврилюк, «на північнопідляській території, яка належить Варшавсько-Більській єпархії Православної церкви, майже повністю збереглася парафіяльна мережа, яка існувала тут до Першої світової війни, а в останні два десятиріччя додалися нові парафії -- зокрема в Більську, Гайнівці, Сім'ятичах (їх загальна кількість тут дорівнює 57-ми)» (Гаврилюк, 2013, с. 43).

Великі православні церкви діють у населених пунктах Дубичі Церковні, Чижі, Вурля, Тростянка, Старий Корнін, Пасинки, Кліщелі, Курашево, Версток, Кузава, Черемха тощо Повний опис церковної парафіяльної мережі подав Ю. Гаврилюк у (Hawryluk, 2021, s. 56--57)., що належать до Польської православної автокефальної церкви (пол. Polski Autokefaliczny Koscioi Prawosiawny), яка використовує під час літургії візантійський обряд і церковнослов'янську мову (зауважимо, що тривалий час вплив на Польську автокефалію мала Російська православна церква), а також юліанський церковний календар. Нині, як і раніше, церква на Північному Підляшші впливає на життя людей, має авторитет і є осередком об'єднання громади.

Водночас для релігійного життя характерна толерантність, повага до релігійних традицій представників інших конфесій. Сьогодні змішані шлюби, зокрема православних і католиків, не є рідкістю, що, звичайно, впливає і на мовну ситуацію в регіоні. Напр., одна з інформанток зазначила: мёне о'дін з 'ат ' кгітол 'ік йе / а'л 'е коб воно вс 'ем 'л 'уд 'ам тёк 'ійе 'бил 'і з'а'т 'К// бо вон так/ е-е-е... / в^йіх і до_w ¹ церкви штос'там йе/ т'реба їти^і/ вон і де з^йеї до_w ¹ церкви / ну а^ш' тос' там ' бол 'шш п 'разні“к / то уже во' на с'адайут 'йедут у'же і^до^кос''т'ола⁹.

Мовна освіта і відродження українськости. Прикметною рисою освіти на Північному Підляшші була традиція вивчення білоруської мови у школі (яку подекуди викладають і сьогодні), започаткована за Російської імперії, а пізніше -- підтримувана польським урядом. Цій ідеї, а відповідно й навчанню білоруської мови, інколи чинили опір підляшуки, які, відчуваючи, що їхнє мовлення не білоруське, а радше українське, робили спроби ініціювати вивчення української мови у школі. Про такі випадки в Полічній, Опаках, Вуйновці, Верстоку, Черемсі та ін. населених пунктах писав Ю. Гаврилюк (Hawryluk, 2005, s. 18). Ці ініціативи тоді не мали перспективи, про що згадував один із місцевих жителів:

Nas zmuszono uczyc siq jqzyka bialoruskiego -- na tej zasadzie, ze nie jestesmy Polakami, a skoro nie jestesmy Polakami, wiqc jestesmy Bialorusinami. Innymi tu nie mozna bylo byc, bo Ukraincy to wrogowie Polski i Rosji Radzieckiej ¹⁰ (id.).

Наприкінці 80-х років XX ст. відбулася лібералізація освітнього й культурного життя, були організовані українські гуртки, почалося відродження української свідомости. Наприклад, такий гурток за бажанням молоді (за підписами батьків, бо на це мали право лише повнолітні) було організовано в Черемсі ще в середині 80-х років XX ст. ¹¹

Відновлення навчання української мови, пов'язане насамперед із діяльністю Союзу українців Підляшшя, розпочалося з 90-х років XX ст. ¹²; були спроби запровадити навчання української в різних населених пунктах, де більшість становлять українці, проте не скрізь це вдалося або з тих чи тих причин не вдалося втримати цю ініціативу (як-от у с. Вурля). Водночас зафіксовано цікаві свідчення щодо організації вивчення української і білоруської мов, коли пріоритетною була білоруська, бо для неї створювали вигідніші умови, зокрема вводячи до програм навчання перед українською: ше йак мо'йі деучи'н 'ета пуш'л 'і до^ш ¹ коли/ тут у^ Чер'муш 'і/ буф 'йакби на / нау'чан'ійе йази'ка б'іало'руского / і^укра'ін'с'кого // 'ал'е так 'хитро ро' бил 'і/ же по' в'ецми / в^ч 'іm^lверmуf к'л 'аси фходиу б'іало'рускиї/ а^у^. 'п 'іеmуf до'п 'еру / укра'йін 'с 'киї// і^уже йак 'д 'іти записовал 'іс 'ран 'еї до^ч'вартеї/ ^{9 Записано в с. Курашево (гміна Чижі) у травні 2023 р.}

¹⁰ Укр.: «Нас змушували вчити білоруської мови -- на тій підставі, що ми не є поляками, а оскільки ми не є поляками, отже ми білоруси. Іншими тут бути не можна було, бо українці -- то вороги Польщі і Радянського Союзу». Зі свідчень уродженця с. Кузава Юрія Ткачука, 1972 р. н.; записано у травні 2023 р.; див. також: (Гаврилюк, 1997, с. 26--27).

¹² Докладніше про навчання українською мовою в закладах Північного Підляшшя із 1917 до 2019 р. див. у (Лабович, 2019), також див.: http://zup.org.pl/nauczaniejezyka-ukrainskiego/ (дата звернення: 21.11.2023). у^ч'вартої к'л'аси на б'ало'руск'ий / 'т'ешко б^ло ни'ти'ко же 'д'і^ити / ¹ т'іл'ко же буу 'нач'еї зго' ри / же ¹ т'ешко бу'ло пе^иреїти з^б'е^ало'руского ф^п'о... уже наСтенпни к'л'аси зоСтав іти б'ело'рускойі/ а^в'лончити^ж укра інс'киї / одгурн'е 'такії 'нач'іск буу // ¹³.

Українську мову у школах населених пунктів Північного Підляшшя, де живуть українці, сьогодні викладають лише в деяких місцевостях. Наразі українську як іноземну вивчають в окремих садочках, початкових школах та гімназіях м. Більська-Підляського, Білостока, у селищі Черемха (Лабович, 2019). Крім шкільних закладів, осередками вивчення мови і традицій є гуртки, конкурси, фестивалі народної творчости, які живлять етнічний струмінь у дітей.

Важливим рушієм відновлення національно-етнічної свідомости в 90-х роках XX ст. на Північному Підляшші стали саме осередки вищої освіти, де відбувалося мовно-культурне відродження. Як слушно зауважував М. Саєвич, визначальним фактором етнічної самоідентифікації на цих теренах був мовний, зокрема «усвідомлення факту належности родинної говірки до певної мови -- білоруської чи української. Значну роль також відігравали знання про історію певної країни, про фольклор, матеріальну і духовну культуру народу, який тут проживає» (Sajewicz, 2008, s. 26--27). З осередків вищої освіти виріс потужний культурний рух відродження українства, у межах якого на основі «Об'єднання українців у Польщі» 1992 р. утворено громадсько-культурну організацію «Союз українців Підляшшя» (СУП), а також народилося чи не найавторитетніше українське видання в Польщі «Над Бугом і Нарвою», яке виходить друком із 1991 р. та має електронну версію (НБіНе). Більшість матеріалів часопису присвячена історії, культурі й загалом життю українців на Підляшші. Прикметно, що матеріали друкують як українською літературною мовою, так і місцевими говірками -- ідеться як про власне оповіді діалектоносіїв говіркою (фольклорні, етнографічні, історичні наративи), так і редакторські статті ¹⁴.

Надзвичайно важливою є діяльність нещодавно, у 2018 р. ¹⁵, створеного Підляського наукового інституту, працівники якого досліджують історію, традиційну культуру й фольклор Підляшшя. У межах інституту створено «Підляський архів», що містить документи, фотоматеріали, аудіоі відеозаписи, пов'язані із життям українців на Підляшші.

Соціолінгвальна ситуація на Північному Підляшші сьогодні. Якою ж є власне мовна ситуація на Північному Підляшші? Офіційною мовою, яку знають усі громадяни, є польська -- мова титульної нації Польської держави, хоч навіть спілкування в офіційних установах залежить від конкретного села, пор.

Більшість місцевого населення старшого віку в усній традиції володіє українськими північнопідляськими говірками і використовує їх у побуті. І хоч політика білорусизацїї мала результати щодо зневиразнення етнічної самосвідомости підляшуків, мовний складник не зазнав глибокого порушення: мовці в побуті зберігають питомий мовний код та, зокрема, відчувають відмінність свого мовлення -- як від мовлення білорусів, так і від мовлення жителів інших населених пунктів Підляшшя.

На запитання «Якою мовою Ви говорите?» підляшуки здебільшого відповідають: «по-свойому», «по-нашому», «по-простому», «по-хохлацк'і» (Аркушин, 2019, с. 116--117). Самовизначенню хохлацька мова на Підляшші присвячено праці Г.Л. Аркушина, ґрунтовані на матеріалі першої декади ХХІ ст. (Аркушин, 2007; Аркушин, 2019). Матеріали, записані у 2023 р., засвідчують загалом аналогійну ситуацію, хоч визначення похохлацк'і нам траплялося рідше порівняно із записами Г.Л. Аркушина. Найчастіше діалектоносії характеризують свою мову як мішану, уникають однозначної відповіді на запитання, якою мовою вони говорять:

1) у_w'нас тут та'ка Знайете 'мова 'м'ешана / ijпол'с'ка / іУруска / і^укра'йін'с'ка / і^б'елЗруска // ми ' йакби так'ійе пал'ашУк і 'можна так ска'зати бо / за^то'го^же ми тут на^та'кої грёниц 'і на^поїріїн 'ічу // грё ниц W Пересу вал 'і ту ди с 'у ди // а^йа 3 найу йа' к 'і м і^и тут йе?/ м і^и 'сам'і не^3найім / ' пишимс'а 'йако б'ела'руси / ' н 'екоторийе // ' н 'екотори 'пишуц 'а 'йако укра'йін'ц'і // і ' н'екотор'і^йе уже во'Ґул'е Жу'хочут так пи'сатис' /' пишуц 'а 'йако по'л 'ак'і// ми йе правос'лавне 'л'уде// ¹⁷;

2) а^ми вс 'аки / j'мус 'іте нап 'ісат 'і што розго'вор yjнас і^б'ело'рус'к'і / ij' пол'ск'і/ і^укра'інск'і // d л'е то_w' добре шче то коб чоло'в'ек по'н'ав то н ''еj0 ¹ код'іт правда так н 'е?¹⁸.

Дехто з інформантів зазначав, що на мовлення північних підляшуків вплинуло «беженство» ¹⁹, яке на початку ХХ ст. охопило багатьох місцевих жителів (очевидно, це пояснює використання окремих російських елементів у мовленні підляшуків):

'л'уде 'йездил'і вJ б'еженство // хто був дес' ту ди на^Ук 'разни прейіжджав / у'же буол'ш по б'е... по^ук'разн'с'к'і гово'рил'і ' тийе 'л'уде/ роёказовал'і / бо ко'тори бу'л'і/ хто був в^Моск' в'е/ хто був дес' вJін:ому / 'руска 'мова вже була // і йак во'ни пр'ійехал'і с'уди по^утом у'же / ^вjдвdц 'ате двац 'ат J9 руг 'іруок вер'нул 'іс 'а/ то 'н 'екотор'і т'рошечк 'і так замаховал 'і поУруск 'і / ' н 'екотор 'і по^украйін 'с 'к 'і / ¹ ал 'е 'наша 'мова 'ц 'ілиї час так йак^Ґ^би вер'нул'іс'до^сво^а'йі 'мови / о // ²⁰. Записано в с. Рудути у травні 2023 р. Записано в с. Рудути у травні 2023 р. Записано в с. Канюки у травні 2023 р. Пол. biezenstwo; примусова евакуація населення Підляшшя і Холмщини до Росії з наближенням фронту під час Першої світової війни. Записано в с. Рудути у травні 2023 р.

Збереженість говірок на Північному Підляшші, як і в інших анклавних ареалах / мікроареалах, залежить від поєднання кількох соціолінгвальних чинників. Один із них -- вікова група респондентів. Говірку переважно використовують і добре її зберігають представники старшого покоління. Середнє покоління так само володіє говіркою, хоч більшою мірою в мовленні відчутний вплив польського ідіому (багато лексем і колокацій, а також значне оприявнення впливу польської фонетики), а міра полонізації залежить від соціального статусу та роду діяльности особи. Молоде покоління втрачає знання говірки, використовує її зрідка, здебільшого під час комунікації зі старшими членами родини (середнього і старшого покоління):

І.: Шче мо'йе поко'л 'ен 'е / то шче го'ворат по^с войему / ¹ ал 'е мо'лотши уже но ви'йонтек хто го'ворет по^свойому / ¹ навет наув'ош'ч'і то вже ' в'енкшош'ч' го ' ворит по_' пол'ску. Е.: А розуміють своїх бабусь, дідусів?

І.: Розу м'ети розу'м'ейут / 'ал'е гово'рити уже не_'хочут // Записано у травні 2023 р. у с. Дубичі Церковні; інформант -- Мирослава Іванюк, директорка місцевого Гмінного осередку культури, спорту і рекреації..

Проте щодо цього питання ситуація неоднорідна і залежить від ще кількох важливих чинників: величини мікросоціуму, де побутує говірка, а також від родинних традицій (як узвичаєно в родині). У великих селах (як-от Чижі, де проживає близько 400 жителів) вітальність говірки є вищою, ніж у малих селах, -- напр., у с. Канюки, де у 2011 р. мешкало 59 осіб (сьогодні з них автохтонів обмаль).

Деякі інформанти відзначають протилежне; зокрема, інформантка із с. Дубичі Церковні (родом із с. Старина на сучасному польсько-білоруському кордоні, пол. Starzyna) зазначала:

Иак дес ' т' реба у у' м 'ест 'е в 'а'домо / бо тож краї наш като'л 'іцк 'ії / 'ал'е / так ми по^сво'йо^ум йази'кови го'воримо // 'мине навет' йе Унук-і" / у У сина мо' го там да'л'еко / у У Иуркови // то во' ни У дома по^с' войому / а^ууш ¹ кол 'і і / і / чи вуро' боти / бо уже^ї до^ро' боти посту пил 'і / а^У дома Зубат'' ками поуСвойому // то ууш ¹ кол'і т'роху йіх ни^л'убил'і / бо ус'о казал'і / то кгіцапи то шчо // Записано у травні 2023 р. у с. Дубичі Церковні..

Подібну самооцінку говірки зафіксовано в с. Рудути; водночас інформантка також наголошує на «мішаному» характері своєї говірки:

Е.: Ваші діти як говорять? І.: Так йак йа // так йак йа / поуСвойем / ми так ' кажем ми го'ворем поуСвойему іувс'о / так йак 'наши ди^е'ди вс'е / о/ а'л 'еуж ми неуможем ска'зати же ми ' чисти укрйшн'ц'і / іуНиуйе 'чисти б'іла'руси / ми йе так'і 'йакубиуто / ми то.. / ми^і ' йак.уби 'кажем ми сво'йе [...] / сво'йа мова / ' наша 'мова //.

Цей приклад -- радше виняток із правил. Загалом соціолінгвальній ситуації на Північному Підляшші властива поступова зміна мовного ландшафту: потужна полонізація молодших мовців унаслідок підвищення рівня освічености населення та втрати престижности рідної говірки на тлі абсолютного престижу у громадському житті мови польської; відплив молодого покоління до міст (а відповідно -- зменшення соціуму для потенційної комунікації), дозаселення / переселення в автохтонні українські села поляків з інших територій, а також міграції носіїв північнопідляських говірок між селами; див. докладніше: (Sajewicz, 2008, s. 24--25).

Остання тенденція потребує докладнішого аналізу. Із походження північнопідляські говірки є автохтонними на цих теренах і монодіалектними. Проте наявний значний рух людей між населеними пунктами (надто жіночої статі, коли жінки виходять заміж і переїжджають до іншого села), що здатен впливати на діалектний ландшафт, і ця тенденція може бути відчутною на тлі скорочення кількости носіїв українських говірок загалом.

У зв'язку із цим особливого значення набуває проблема ролі ідіолекту у формуванні портрета говірки неосновного діалектного масиву ²³. Як відомо, будь-яку говірку формує сукупність ідіолектів окремих її носіїв. Прикметною соціолінгвальною рисою сучасних північнопідляських говірок, що їх обстежено, є стабільність окремих ідіолектів. Наприклад, установлено, що ідіолекти інформантів, які проживають в іншому населеному пункті (не в селі свого народження) упродовж тривалого часу (понад 30--40 років), часто зберігають свою рідну говірку (первинну говірку на тлі вторинної); напр., інформантка в с. Добривода зазначала:

Иа то поддобри'вуц'ку не^гово'ру // йа з^роду з^Вупнуук'і / то гово'ру поДвойему // а^добри'вуц':і то / так йак_'би по^укра'йінску // не по^украйінску ' ал 'е вДторону укра'^йінс 'кого ²⁴ // а йа так у же 'тул 'ко /уже ' буде 'осен':у 'шеїс'ат л'іт в^Добриводи / ¹ ал'е ни^нау?чилас'а гово'рити // ²⁵.

Зафіксовано випадок, коли ідіолект уродженки села ²⁶ відрізняється від говірки цього села, оскільки вона перейняла і зберегла говірку матері, що походила з іншого населеного пункту Підляшшя, де поширена говірка іншого типу. Причому в її мовленні збережено основні риси, властиві рідній материній говірці, попри те що інформантка є соціально активною особою.

В інших ситуаціях, коли первинна говірка інформанта (села, у якому людина народилася) і вторинна говірка (де вона проживає впродовж кількох десятків років) належать до одного типу говірок і відрізняються мінімально, виявити сталість / динаміку ідіолекту складно. У цьому контексті інформативним є метод лінгвістичних біографій, застосовуваний, зокрема, польськими соціолінгвістами й діалектологами для вивчення мовлення переселенців; див., наприклад, дослідження мовних портретів українців, переселених зі східної Польщі на північно-західні землі: (Augustyniak-Zmuda, 2023). Основною диференційною рисою, за якою діалектоносії кваліфікують говірку як «українську», є рефлекси етимологічних *о, *e, *е, протиставлення зон поширення яких представлено, зокрема, в (AGWB, II, k. 43--44, 47--50, 79 тощо); тверда вимова зубних приголосних перед передньорядними голосними, напр. (AGWB, II, k. 60, 72); закінчення [и] з попереднім твердим [л] на противагу формам із [л'і] у множині дієслів минулого часу та ін. Записано у травні 2023 р. у с. Добривода від уродженки с. Вуйновка, яка проживає в Добриводі майже 60 років; між селами приблизно 11 км. Ідеться про с. Добривода.

Писемна традиція Північного Підляшшя. Основна форма побутування діалектів -- усне мовлення (Гриценко, 2015, с. 12); водночас ще однією її похідною є писемна форма, що згодом може перерости у спроби надання діалекту статусу літературної мови. На Північному Підляшші спостерігаємо потужний рух за збереження місцевих говірок, зокрема й завдяки запровадженню традиції їх писемного відтворення. Ідеться насамперед про художні тексти, записані на діалекті (поетичні і прозові твори М. Янчука, С. Сачко, Є. Жабінської, Ю. Гаврилюка, І. Боровик, Басі Платонішина, Ю. Королько та ін.; «народних» поетів Ольги Онацик, Володимира Сосни); на це явище дослідники звернули увагу, напр., у працях: (Лесів, 1997, с. 400--410; Аркушин, 2014, с. 173--184; Бідношия, 2022 та ін.). Такі процеси властиві також іншим говорам української мови, насамперед закарпатському, гуцульському, буковинському, волинсько-поліському та ін. ареалам. Важливо, що підляська традиція творення текстів на діалекті / із широким використанням діалектних елементів виявлена в науковому / науково-популярному, публіцистичному стилях (серед них, напр., праці Ю. Гаврилюка, Л. Лабович, Ю. Плєви; видання «Над Бугом і Нарвою» публікує матеріали говіркою, і не лише фольклорно-етнографічні та історичні наративи діалектоносіїв, а й авторські матеріали на суспільно-культурну проблематику). У такий спосіб українськи зорієнтовані ініціатори сприяють збереженню місцевих говірок, прагнучи точно передати північнопідляські діалектні особливості, для чого використовують як кирилицю, так і латинку [див., напр.: (Гаврилюк, 1988)]. Водночас носії північнопідляських говірок свої твори пишуть також польською та українською літературною мовою. Щоб употужнити вітальність північнопідляських говірок, Підляський науковий інститут та Союз українців Підляшшя заохочують творчість рідною говіркою, проводячи Підляський літературний конкурс «Пішемо по-свойому».

Писемну традицію на діалекті мають і білоруси на цій території, проте часто представники білоруського спрямування кваліфікують місцеві українські говірки як білоруські, відповідно подаючи ці тексти як білоруські (Гаврилюк, 2024), а підляських письменників зараховують то до українських, то до білоруських.

Третій напрямок у писемній підляській традиції об'єднує тих, хто намагається штучно усталити підляську літературну мову на основі східнослов'янських -- українських і білоруських -- діалектів цієї території. Ідеологом цього процесу є Ян Максим'юк, з походження білорус, який, обґрунтовуючи окремішність мови Підляшшя, ніяк не спирається на наукові, насамперед лінгвістичні, засади Максим'юковій «мікромові» присвячено сайт svoja.org, де подано міркування автора про причини утворення «нової письмової східнослов'янської мікромови», хоч в обґрунтуванні цієї ініціативи автор спирається на сумнівне лінгвістичне підґрунтя; одне з них -- окремішність «підляської мікромови» виводить на підставі порівняння підляських говірок із літературною українською мовою й не бере до уваги лінгвогеографічних та інших праць авторитетних лінгвістів (напр., AGWB); оцінку цієї ініціативи також див. у (Аркушин, 2022, с. 21--26).. Це питання як факт мовотворення на Підляшші заслуговує на докладніше вивчення в окремій студії.

Діалектні риси в ономастиконі. Східнослов'янські риси збережені в назвах багатьох населених пунктів Північного Підляшшя. Такі релікти подекуди закріплені в офіційній назві населеного пункту: серед найвиразніших, напр., повноголосся: Stare Berezowo (Kondratiuk, 1974, c. 189), Berezyszcze (Kondratiuk, 1974, c. 25), Holody (Kondratiuk, 1974, c. 69); а можуть бути наявні в місцевій вимові топоніма -- як-от назва Чехи (офіційна назва -- Czechy), що засвідчує західнополіську зміну етимологічного [е] на [о] після споконвічно м'яких (шиплячих та [й]), тоді як офіційна назва з [е] є пізнішою (Гаврилюк, 1997, с. 26--27); протетичний [в] та дифтонг [уо] / монофтонг [у] закріплений у місцевих варіантах вимови назви населеного пункту Вурл 'а / ВуОрл 'а / Вуорл 'а, офіційне пол. -- Orla (Kondratiuk, 1974, с. 148); дифтонг [w] в місцевій назві Залшшани, пол. -- Zaleszany, укр. літературне -- Залішани; вимова [р] за українською традицією і збереження питомого наголосу в назві Старина -- пол. Starzyna тощо. Східнослов'янський наголос відбито і в місцевій вимові інших топонімів, напр.: Кузава. Збережено тверду вимову зубноязикового [т] перед *е та наголошування в місцевій вимові назви Телушк і (пол. Cieluszki) (Kondratiuk, 1974, c. 42). Східнослов'янська вимова назв топонімів, проте часто -- на білоруський лад, зафіксована у двомовних табличках населених пунктів, на які подекуди натрапляємо в Північному Підляшші, напр.: Orla / Орля; Reduty / Рудуты. Зауважимо, що про побутування на Південній Білосточчині так званих народних назв місцевости, які відрізняються від назв офіційних не лише фонетичним оформленням, а навіть твірною основою, писав М. Кондратюк, напр.: офіційна назва Bernaczczyna поряд із народною Bernadzki Most (село у гміні Наревка, Гайнівський повіт); Mackiewiczy поряд із Diugi Brod (село у гміні Дубичі Церковні, Гайнівський повіт) та ін., докладніше див.: (Kondratiuk, 2008).

Писемну традицію закріплення діалектних рис української мови простежуємо і в інших сферах -- в інскрипціях, напр., написах на надгробках, мова яких не кодифікована, а тому часто поєднує українську / російську / церковно-слов'янську та польську мовні традиції; часто -- це російськомовні інскрипції з українськими діалектними фонетичними рисами; також див.: (Czyzewski, 2013). Українські діалектні риси фіксуємо як в ономастиконі Український антропонімікон Північного Підляшшя докладно проаналізовано завдяки проекту Підляського наукового інституту -- «Іменні традиції підляського села XVI--XXI століть», див.: https://www.pninstytut.org/doslidzhennia/imennitradicziyi-pidlyaskogo-sela-xvi-xxi-ctolit/ (дата звернення: 15.01.2024)., так і в апелятивній лексиці: гіперичне [о] -- як відштовхування від білоруського «акання» та російської вимови [а] на місці літери о у слабкій позиції: Ондрей; поява міжвокального [й] відповідно до української вимови: Юлийи, Омелияна; форма з початковим [о] на противагу російській формі з ініціальним [йе]: Омелиян; використання української літери і («і десяткове») на місці [і] на противагу літері ы на позначення звука [и]: дочерамі, Волькі (частина назви населеного пункту Вілька Терехівська, пол. Wolka Terechowska); відображення на письмі північнопідляських дифтонгів: жьітіеля; збереження поліського твердого [р]: дочерамі (Сей крест сооружен дочерамі жьітіеля деревні Волькі) тощо. На православних хрестах у багатьох населених пунктах також натрапляємо на використання української літери і на відміну від и: IH ЦІ, ІС ХС (с. Залішани, гміна Кліщелі).

Отже, на Північному Підляшші постала неоднорідна ситуація, за якої зберігся власне український мовний код на цих теренах (хоч і редуковано, залежно від соціовікової категорії мовців), але частково знівелювалася етнічна свідомість питомого українського населення. Адже, з одного боку, так звана «білорусизація» православного українського населення мала негативний вплив на збереження української ідентичности, а з іншого, -- унаслідок хибного насаджування білоруської етнічної та мовної свідомости Північне Підляшшя як мовно-культурний анклав збереглося в його архаїчному (наскільки це дозволяли умови полікультурности) й неподільному вигляді. Реактивація мовної та етнічної свідомости представниками підляської інтелігенції породила новітні рухи -- підтримання престижности говірок цих теренів та створення на їхній основі писемної традиції, що може мати різні наслідки з огляду на ті форми, яких вона сьогодні набула.

Вивчення особливостей соціолінгвістичної ситуації відкриває багатовимірні дослідницькі перспективи для лінгвістів і етнографів у дослідженні північнопідляського наративу. Для діалектолога пріоритетними є виявлення й систематизація емпіричного матеріалу з максимально можливої кількости говірок; установлення їхніх структурно-типологійних рис з увагою до сусідніх контактних діалектів (східноі західнослов'янських) та дослідження їх динаміки; ареалогічна інтерпретація північнопідляського ареалу в загальноукраїнському, східнослов'янському та загальнослов'янському контекстах.

Дослідження підтримане Стипендією для нерезидентів Інституту гуманітарних наук у Відні («Non-Residential Fellowship», Institute for Human Sciences, Vienna, 2023).

Умовні скорочення

АУМ -- Атлас української мови: в 3 т. (1984--2001). Т. 2: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. Київ: Наукова думка.

НБіНе -- Над Бугом і Нарвою. (2024). https://nadbuhom.pl (дата звернення: 15.01.2024).

СУП -- Союз українців Підляшшя. (2024). https://zup.org.pl/uk/ (дата звернення.

AGP -- Dejna K., Gala S., Zdaniukiewicz, Czyzewski F. (2000). Atlas gwarpolskich. T. 2. Mazowsze. Warszawa: Polska Akademia Nauk; Komitet J^zykoznawstwa; Upowszechnianie Nauki -- Oswiata “UN-O”.

AGWB -- Atlas gwar wschodnioslowianskich Bialostocczyzny. (1980--2012). T. I--X. Wroclaw -- Warszawa -- Krakow -- Gdansk -- Lodz.

Література

1. Аркушин Г. (2007). Голоси з Підляшшя (Тексти). Луцьк: РВВ «Вежа» Волинського державного університету імені Лесі Українки.

2. Аркушин Г. (2014). Народна лексика Західного Полісся. Луцьк: Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки.

3. Аркушин Г.Л. (2017). Чи тотожні терміни західнополіський і волинсько-поліський говір? Українська мова на осі часу. Василеві Васильовичу Німчукові (с. 55--62). Київ: КММ.

4. Аркушин Г.Л. (2019). Хахлацька мова на Підляшші. Українська мова, 1, 115--125.

5. Аркушин Г. (2022). Українські говірки Підляшшя: сучасне усне мовлення. Луцьк: ФОП Іванюк В.П.

6. Бідношия Ю. (2022). Феномен писемних діалектних текстів (наївна поезія Північного Підляшшя). Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філологічні науки, 1(96), 52--74.

7. Гаврилюк Ю. Українці і білоруська проблема на Підляшші: міфи і факти. Гайдамака. Незалежний інформаційно-освітній ресурс. http://www.haidamaka.org.ua/ 0109.html (дата звернення: 14.01.2024).

8. Гаврилюк Ю. (1988). Пропозиції запісу пудляських діялєктув. На правах рукопису. Біельськ. https://chtyvo.org.ua/authors/Havryliuk_Yurii/Propozytsii_zapysu_pidliaskykh_dialektiv/ (дата звернення: 15.01.2024).

9. Гаврилюк Ю. (1997). Наші міста і села. Словник (ч. 10). Над Бугом і Нарвою, 6(37), 26--27.

10. Гаврилюк Ю. (2013). Від Володимирових походів до лінії Керзона. Торонто: Z-Land Committee; Білосток: Agencja Wydawnicza EkoPress.

11. Гаврилюк Ю., Лабович Л. (2016). Підляшшя -- Пудляше -- Podlasze. Видання приурочене до 25-річчя Українського часопису Підляшшя «Над Бугом і Нарвою». Більськ -- Bielsk Podlaski: Zwiqzek Ukraincow Podlasia.

12. Гаврилюк Ю. (2022). Підсумки перепису населення 1921 року в Більському повіті на тлі попередніх статистичних та лінгвістичних досліджень. Український альманах (с. 82--90). Варшава: Об'єднання українців у Польщі.

13. Горбач О. (1970). Підляські говірки. Енциклопедія українознавства. Словникова частина (т. VI, с. 2083--2084). Париж -- Нью-Йорк: Молоде життя.

14. Гриценко П.Е. (2015). Феномен диалектного явления: онтология и гносеология. Исследования по славянской диалектологии. 17. Судьба славянских диалектов и перспективы славянской диалектологии в XXI веке (с. 9--59). Москва: Институт славяноведения РАН.

15. Ігнатюк І. (2014). Що ми знаємо про Підляшшя? https://spadok.org.ua/pidlyashshya/ scho-my-zna-mo-pro-pidlyashshya (дата звернення: 10.01.2024).

16. Лабович Л. (2019). Хронологія і статистика розвитку навчання української мови на північному Підляшші в 1994--2019роках. https://osvita.org.pl/ uploads/images/02/96_41. pdf (дата звернення: 13.01.2024).

17. Лесів М. (1997). Українські говірки у Польщі. Варшава: Український архів.

18. Сергійчук В. (2008). Етнічні межі і державний кордон України. Київ: ПП Сергійчук М.І.

19. Ткачук М.М. (2022). Західнополіський ареал і стандарт української літературної мови: чинники та механізми взаємодії. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, 32, 76--84.

20. Чмелик Р. (2019). Мовні, етнографічні та релігійні критерії самоідентифікації населення пограниччя. Польсько-українське пограниччя: етнополітичні, мовні та релігійні критерії самоідентифікації населення: монографія (с. 34--50). Львів: НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича.

21. Augustyniak-Zmuda G. (2023). Biografiejqzykoweprzesiedlencow ze wschodnich wojewodztw II Rzeczypospolitej mieszkajqcych w regionie lubuskim. Warszawa: Instytut Slawistyki Polskiej Akademii Nauk. Fundacja Slawistyczna.

22. Czyzewski F. (2013). Antroponimia pogranicza polsko-wschodnioslowianskiego w swietle inskrypcji nagrobnych. Cz. I. Slownik nazwisk. Lublin: Wydawnictwo Polihymnia.

23. Dejna K. (2009). Z metodologii badan gwar peryferyjnych i wyspowych (s. 493--498). Dejna K Wybor pism polonistycznych i slawistycznych. Lodz: Wydawnictwo Uniwersytetu Lodzkiego.

24. Hawryluk J. (2005). Chto my je? Jaka jest nasza mowa i historia? Specjalny dodatek do numeru, 3 “Над Бугом і Нарвою”. Bielsk Podlaski: [b. w.].

25. Hawryluk J. (2021). A ku°lki to je naszoho narodu na Podlaszu?! Українці на Підляшші. Історія -- мова -- культура (c. 53--59). Більськ: Редакція Українськ°г° час°пису Підляшшя «Над Буг°м і Нарв°ю».

26. Kondratiuk M. (1974). Nazwy miejscowe poludniowo-wschodniej Bialostocczyzny. Wroclaw: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich. Wydaw. PAN.

27. Kondratiuk M. (2008). Urz^dowe i gwarowe nazwy miescowosci poludniowej Bialostocczyzny. Miejscowosci o dwoch nazwach. Gwarypolnocnego Podlasia (s. 69--79). Puchly: Stowarzyszenie Dziedzictwo Podlasia; Bielsk Podlaski: Zwiqzek Ukraincyw Podlasia.

28. Kuraszkiewicz W. (1985). Najwazniejsze zjawiska j^zykowe ruskie w gwarach mi^dzy Bugiem i Narwi^. (s. 21--37). Kuraszkiewicz W. Ruthenica. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe.

29. Obr^bska-Jablonska A. (red.) (1972). Teksty gwarowe z Bialostocczyzny z komentarzem jqzykowym: praca zbiorowa. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe.

30. Rembiszewska D.K. (2007). Leksyka gwarowa Podlasia. Studia z Filologii Polskiej i Slowianskiej, 42, 104--122.

31. Sajewicz M. (2008). Zagadnienie przynaleznosci etniczno jzykowej prawoslawnych mieszkancow powiatu hajnowskiego na Bialostocczyznie. Gwary polnocnego Podlasia (s. 23--39). Puchly: Stowarzyszenie Dziedzictwo Podlasia; Bielsk Podlaski: Zwi^zek Ukraincow Podlasia.

References

1. Arkushyn, H. (2007). Voices from Podlasie (Texts). Lutsk: RVV “Vezha” Volynskoho derzhavnoho universytetu imeni Lesi Ukrainky (in Ukrainian).

2. Arkushyn, H. (2014). Folk vocabulary of Western Polissya. Lutsk: Skhidnoievropeiskyi natsionalnyi universytet imeni Lesi Ukrainky (in Ukrainian).

3. Arkushyn, H. (2017). Are the terms Western Polissya and Volyn-Polissya dialects identical? The Ukrainian language on the axis of time. To Vasyl Nimchuk (pp. 55--62). Kyiv: KMM (in Ukrainian).

4. Arkushyn, H. (2019). Khakhlacky language in Podlasie. Ukrainian language, 1, 115--125 (in Ukrainian).

5. Arkushyn, H. (2022). Ukrainian dialects of Podlasie: modern oral speech. Lutsk: FOP Ivaniuk V.P. (in Ukrainian).

6. Augustyniak-Zmuda, G. (2023). Language biographies of displaced persons from the eastern provinces of the Second Polish Republic living in the Lubuski region. Warsaw: Institute of Slavic Studies, Polish Academy of Sciences; Slavic Foundation (in Polish).

7. Bidnoshyia, Yu. (2022). The phenomenon of written dialect texts (naive poetry of Northern Podlasie). Bulletin of Ivan Franko State University of Zhytomyr. Philological sciences, 1(96), 52--74 (in Ukrainian).

8. Chmelyk, R. (2019). Linguistic, ethnographic and religious criteria of self-identification of the borderland population. The Polish-Ukrainian borderland: ethnopolitical, linguistic and religious criteria of self-identification of the population: a monograph (pp. 34--50). Lviv: Natsionalna akademiia nauk Ukrainy, Instytut ukrainoznavstva im. I. Krypiakevycha (in Ukrainian).

9. Czyzewski, F. (2013). Anthroponyms of the Polish-Eastern Slavic borderland in the light of grave inscriptions. Vol. I. Glossary of names. Lublin: Polihymnia (in Polish).

10. Dejna, K. (2009). From the methodology of research of peripheral and island dialects (pp. 493--498). Dejna, K. Selected writings in Polish and Slavic studies. Lodz: Lodz University Press (in Polish).

11. Gritsenko, P.Ye. (2015). The dialectal phenomenon: ontology and gnosiology. Studies in Slavic dialectology. 17. The fate of Slavic dialects and prospects of Slavic dialectology in the 21st century, pp. 9--59. Moscow: Institut slavianoviedieniia RAN (in Russian).

12. Havryliuk, Yu. Ukrainians and the Belarusian-Russian problem in Podlasie: myths and facts. Haidamaka. Independent informational and educational resource. Retrieved January 14, 2024 from http://www.haidamaka.org.ua/0109.html (in Ukrainian).

13. Havryliuk, Yu. (1988). Suggestions for recording Pudliasky dialects. On the rights of the manuscript. Bielsk. Retrieved January 15, 2024 from https://chtyvo.org.ua/authors/ Havryliuk_Yurii/Propozytsii_zapysu_pidliaskykh_dialektiv/ (in Ukrainian).

14. Havryliuk, Yu. (1997). Our towns and villages. Vocabulary (Vol. 10). Above the Bug and Narva, 6(37), 26--27 (in Ukrainian).

15. Hawryliuk, Yu. (2005). Who we are? What are our language and history? A special supplement to the journal issue, 3 “Nad Buhom i Narvoiu”. Bielsk Podlaski: [without a publisher] (in Polish).

16. Havryliuk, Yu. (2013). From Volodymyr's campaigns to the Curzon line. Toronto: Z-Land Committee; Bialystok: Publishing Agency EkoPress (in Polish, Ukrainian and English).

17. Havryliuk, Yu., & Labovych, L. (2016). Pidlashshia -- Pudliashie -- Podlasze. The publication is timed to the 25th anniversary of the Ukrainian magazine of Podlasie “Nad Buhom i Narvoiu”. Bielsk Podlaski: Union of Ukrainians of Podlasie (in Ukrainian and Polish).

18. Hawryliuk, Yu. (2021). How many of our people are in Podlasie? Ukrainians in Podlasie. History -- language -- culture (pp. 53--59). Bielsk: Editorial office of the Ukrainian journal of Podlasie “Nad Buhom i Narwoiu” (in Ukrainian).