Зміни в унормуванні закінчень відмінюваних слів в "Українському правописі" 2019 року

До корекцій морфологійних норм у редакції «Українського правопису» 2019 р. належить також розширення змісту правил, наведених у попередньому виданні «Українського правопису» 1993 р., та ілюстративного матеріалу до них. Зокрема, удокладнено семантичний перелік іменників жіночого та середнього роду, що у знахідному відмінкові множини мають форми, спільні з формами називного відмінка: крім назв свійських тварин, в «Українському правописові» 2019 р. його слушно доповнено назвами комах (Український правопис, 2019, с. 111) та проілюстровано додатковими новими прикладами «ловити мух (і мухи)» (там само) і «поросяток (і поросятка)» (Український правопис, 2019, с. 127).

Проте таке доповнення не відбиває всього семантичного розмаїття іменників, для яких у знахідному відмінкові множини органічною є форма, спільна з називним відмінком. Як засвідчують фольклорні джерела та матеріали етнографічних збірників, в українській народній мові форму, спільну з називним відмінком, мають не лише іменники - назви свійських тварин усіх родів та іменники, що позначають недорослих істот, а й назви звірів, птахів, комах, риб, найпростіших мікроорганізмів і навіть деяких осіб.

Узагальнивши напрацювання української граматичної думки та найчисленніші вияви в мовній практиці, можемо констатувати, що у знахідному відмінку множини форму називного відмінка найчастіше мають іменники, які називають: істот - неосіб чоловічого роду: коні, воли, бики, тури, хорти, рисаки, зайці, олені, щури; індики, горобці, голуби, перепели, соколи; карасі, окуні, лини, коропи, в «юни, соми, оселедці, раки; комарі, метелики, павуки, москіти; мікроби, віруси, глисти, черви; істот - неосіб жіночого роду: корови, свині, вівці, кози, кобили; лисиці, сарни, миші, мавпи; кури, гуси, качки; пташки, ворони, Ґави, дрохви, перепелиці; бджоли, мухи; воші; щуки, жаби, п «явки; амеби, бацили, інфузорії; істот - неосіб середнього роду: телята, ягнята, поросята, лошата, лисенята, мишенята, щенята, цуценята, зайченята, слоненята; голуб'ята, курчата, гусенята, каченята, індичата, орлята.

В «Українському правописові» 2019 р. також не усунено ще одну принципову хибу: у ньому збережено тенденцію до обмеженого використання форм знахідного відмінка множини іменників - назв тварин, однакових із формами називного відмінка. В «Українському правописі» 1933 р. вжиток цих форм обмежено словами «мають інколи і форму називного відмінка» і рекомендовано надавати перевагу формам, що збігаються з родовим відмінком (Український правопис, 1933, с. 38), в «Українському правописові» 1960 р. - «мають переважно форму, однакову з родовим відмінком» (Український правопис, 1960, с. 76, 87, 91), а в «Українському правописі» 2019 р. вільний ужиток нормативних форм знахідного відмінка множини, спільних із називним відмінком, так само обмежено словами «менш поширену форму» (Український правопис, 2019, с. 111) та «назви деяких свійських тварин» (Український правопис, 2019, с. 127), що, з одного боку, не сприяє правдивому відтворенню питомих граматичних рис української мови й не відбиває реального стану використання цих форм у народній мові, а з іншого, - суперечить принципам укладання правопису, оскільки «у викладі матеріалу бажано уникати неконкретних формулювань на зразок «іноді», «деякі», «в окремих випадках» і под.» (Тараненко, 1997, с. 16). Лише в «Українському правописові» 1928 р. у знахідному відмінку множини для назв неосіб подано тільки ті форми, що збігаються з називним відмінком (по коні, за телята, про гуси, корови, воли, свині, метелики), а форми, спільні з родовим відмінком, наведено для назв осіб [про гостей, за молодиць (і молодиці) і т. ін.] (Український правопис, 1929, с. 44).

Причиною витіснення у знахідному відмінку множини форм, тотожних називному відмінкові, формами, однаковими з родовим відмінком, І.І. Огієнко та М.Ф. Наконечний уважали вплив російської мови (Огієнко, 2010, с. 260; Наконечний, 1928, с. 125), а П.Д. Тимошенко зауважував, що в 1933 р. було прийнято ухвалу, відповідно до якої форми знахідного відмінка множини на зразок пасу корови, бачу хлопці «треба ліквідувати, встановивши замість них, як єдино нормативні, форми пасу коней, бачу хлопців» (Тимошенко, 1968, с. 187). Зважаючи на цей припис, можемо констатувати, що форми знахідного відмінка множини іменників - назв істот, спільні з називним відмінком, також зазнали прямого політичного тиску, унаслідок чого їх ужиток у літературній мові за тоталітарної доби був штучно локалізований, а сьогодні потребує відновлення.

У різних виданнях «Українського правопису» залежно від ідеоло - гійних чинників змінювалася й послідовність розташування варіантних форм знахідного відмінка множини: в «Українському правописові» 1933 р. на першому місці подано форми, що збігаються з родовим відмінком (Український правопис, 1933, с. 38), а в «Українському право - писі» 1946 р. навпаки форми знахідного відмінка множини іменників - назв істот, однакові з називним відмінком, наведено на першому місці, а форми, тотожні родовому відмінкові, - на другому (Український правопис, 1946, с. 66, 76, 79). Проте вже в наступному виданні «Українського правопису» 1960 р. варіантні форми знахідного відмінка множини, спільні з називним і родовим відмінками, поміняно місцями й надано першість формам, тотожним родовому відмінкові (Український правопис, 1960, с. 76, 87, 91). На цих же засадах ґрунтовано правило про вжиток форм знахідного відмінка множини іменників чоловічого та жіночого роду в «Українському правописі» 2019 р. (Український правопис, 2019, с. 67, 76, 79).

З огляду на те, що форми знахідного відмінка множини, які збігаються з називним відмінком, належать до самобутніх морфологійних особливостей української мови, у наступній редакції «Українського правопису» потрібно: 1) правило, що визначає вжиток цих форм, викласти не як примітку, а як самостійне повноваге правило; 2) розширити перелік іменників усіх родів, для яких форма знахідного відмінка множини збігається з називним відмінком; 3) з-поміж варіантних форм знахідного відмінка - тієї, яка є спільною з називним відмінком, і тієї, що збігається з родовим відмінком, надати статусу пріоритетної формі, тотожній називному відмінкові, поставивши її на першому місці; 4) ці зміни запровадити й стосовно до іменників - назв недорослих істот IV відміни.

Інші морфолопйні норми, що потребують корегування

В «Українському правописі» 2019 р. так само, як і в його попередній редакції 1993 р., у місцевому відмінкові однини закінчення - ові, - еві (-єві) дозволене лише для іменників - назв істот чоловічого роду та назв неістот чоловічого роду із суфіксами - к-, - ак-, - ик-, - ок-, - к(-о), - еньк-, - ечк - (-ечок-) (Український правопис, 1993, с. 73; Український правопис, 2019, с. 121-122), тоді як в академійних граматичних описах сучасної української літературної мови цю норму вже поширено й на інші іменники чоловічого роду, зокрема на ті, що не мають названих вище суфіксів, пор.: (на, по, при, у) дубові; (на) щитові; (по) столові; (по) лісові; (по) лобові; (по) Дністрові; (по, на, у) мечеві; (по, на, у) хабареві; (по, на, у) пухиреві; (на) пневі; (у) плащеві; (у) калієві; (у) стронцієві; (по) каменеві; (по) планетарієві; (по) Дунаєвіта ін. (Вихованець, Городен - ська, 2004, с. 105; Вихованець, Городенська, Загнітко, Соколова, 2017, с. 200-206). Крім того, в «Українському правописі» 2019 р. хоч самого правила про нормативність закінчення - ові, - еві (-єві) у місцевому відмінкові однини для всіх іменників чоловічого роду - як назв істот, так і назв неістот - немає, проте його вжиток проілюстровано в таблицях відмінювання іменників чоловічого роду II відміни:…меч-і (-еві),… Дністр-у (-ові, -і),… бульвар-і (-ові, - у),… козир-і (-еві, - ю), але обрі-ї (-ю) (Український правопис, 2019, с. 102-105).

Пропонова поширити закінчення - ові, - еві (-єві) у місцевому відмінкові однини на весь загал іменників чоловічого роду не суперечить граматичному ладові сучасної української літературної мови, оскільки, по-перше, закінчення - ові, - еві (-єві) у місцевому відмінкові постали за аналогією до форм давального відмінка (Матвіяс, 1974, с. 113; Історія української мови. Морфологія, 1978, с. 98), а по-друге, морфологійні форми із цими закінченнями, але без суфіксів - к-, - ак-, - ик-, - ок-, - к(-о), - еньк-, - ечк - (-ечок-) ми не сприймаємо як неприродні чи ненормативні, бо вони широко представлені в живій народній мові (Матвіяс, 1974, с. 114). Це правило мало статус літературної норми в «Українському правописі» 1928 р. (Український правопис, 1929, с. 39).

Принагідно зауважимо, що в § 86 «Місцевий відмінок» потрібно переглянути перелік пар іменників, закінчення яких «залежать від місця наголосу в них» і вилучити з нього пару у лісі - у лісу (Український правопис, 2019, с. 121), оскільки її граматична нормативність викликає сумнів, а також усунути варіантні форми на вояковіі на воякуяк такі, що не є назвами істот (не осіб) (Український правопис, 2019, с. 123).

Відповідно до редакції «Українського правопису» 2019 р. іменники чоловічого роду II відміни, що закінчуються на -ів (-їв), - ов, - ев (-єв), - ин, на зразок Львів, Київ, Харків, Батурин, Лебедин і под. в давальному відмінкові однини не можуть мати закінчення - ові, а лише - у: Львову. Києву, Харкову, Батурину, Лебедину. Проте в цій редакції «Українського правопису» з'явилася примітка, якої не було в його попередньому виданні 1993 р. (Український правопис, 1993, с. 71). Згідно із цією приміткою закінчення - ові вможливлено для прізвищ на - ин: Ва - силишинові, Волошинові, Михайлишинові, Семенишинові. Степанишинові. Яковишинові, Ільїнові та ін. (Український правопис, 2019, с. 119). Постає логічне запитання: чому Василишинові, Волошинові, Ільїнові - нормативні форми, а Батуринові, Лебединові - ні, адже і перші, і другі закінчуються на - ин (-їн) і є власними назвами? Гадаємо, цю непослідовність потрібно усунути й поширити в давальному відмінкові однини закінчення - ові на всі власні та загальні назви чоловічого роду II відміни, крім тих, що закінчуються на -ів (-їв), - ов, - ев (-єв), як це було в «Українському правописі» 1928 р. (Український правопис, 1929, с. 36).

Потрібно водноманітнити форми іменників чоловічого роду, що є етнонімами, у родовому відмінку множини: із закінченням -ів (-їв) дозволити використовувати не лише іменники вірменів, грузинів, осетинів (Український правопис, 2019, с. 126), а й болгарів, татарів.

В «Українському правописові» 2019 р. рекомендовано до вжитку тільки форми болгар, татар як такі, що «втрачають у множині суфікси - ин, -їн» подібно до громадян, селян (там само). Уважаємо, що це правило потрібно спростити для запам'ятовування, запровадивши для всього загалу іменників-етнонімів як нормативні форми із закінченнями -ів (-їв), оскільки саме ці форми вже були кодифіковані в інших редакціях «Українського правопису» до 1940 р. (Український правопис, 1928, с. 43; Український правопис, 1933, с. 37). Від проекту «Українського правопису» 1940 р. аналізоване правило набуло форми примітки, у якій зауважено: «Іменники чоловічого роду, що втрачають у множині - ин, не мають у родовому відмінку закінчення -ів: селян, громадян, татар, болгар, полтавчан, але грузинів, осетинів (Український правопис, 1940, с. 63).

Під час роботи Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України в 1994-1996 рр. було запропоновано впорядкувати також уживання словоформ іменників І відміни на зразок буква, бритва, молитва, люстра, морква, сестра, тризна й чіткіше визначити, у яких із них у родовому відмінкові множини з'являються вставні о та е (Чучка, 1997, с. 36). У редакції «Українського правопису» 2019 р. цю проблему залишено без змін.

На нашу думку, потрібно повернути форми деяких іменників жіночого роду І відміни, у яких у родовому відмінкові множини між двома приголосними з'являвся звук о. Ідеться, зокрема, про такі форми як назов від назва та буковвід буква. Форми назов і буковбули нормативними в «Українському правописі» 1928 р. (Український правопис, 1928, с. 42), проте вже в «Українському правописові» 1933 р. вони втратили голосний о й були трансформовані у форми назв і букв (Український правопис, 1933, с. 40).

Підставою для повернення форм назов і буковможе слугувати наявність голосного звука о між двома приголосними в інших структурно подібних іменниках І відміни церква, молитва, корогваі под. Оскільки в родовому відмінкові множини нормативною є форми церков, молитов, корогов (Український правопис, 1999, с. 105; Український правопис, 2019, с. 110), то за аналогією має бути й назов, буков.

У редакції «Українського правопису» 2019 р. не розв'язано також проблему послідовности розташування закінчень числівників 5-20, 30, 50-80у родовому, давальному та місцевому відмінках однини, на що вже звертали увагу під час роботи Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України в 1994-1996 рр. (див.: Головащук, 1997, с. 85).

В «Українському правописові» 2019 р. так само, як і в «Українському правописі» 1993 р., на першому місці в цих відмінках поставлено форми числівників 5, 6, 7, 8, 50із закінченням - и, а на другому - із закінченнями - ох, - ом (Український правопис, 1993, с. 84; Український правопис, 2019, с. 138). Натомість в «Українському правописі» 1928 р. і в граматичних студіях 20-30-х рр. XX ст. у родовому, давальному та місцевому відмінках ці числівники мали лише форми на - ох, - ом: п «ятьох, шістьох, сімох, вісьмох (родовий відмінок); п'ятьом, шістьом, сімом, вісьмом (давальний відмінок); (на) п'ятьох, шістьох, сімох, вісьмох (місцевий відмінок), хоч і було зазначено, що «всі вони в родов., давальн., місцев. відмін. іноді вживаються з закінченням (старішим) - и: з п'ятьох душ - з п'яти (шести, семи, восьми) душ, рад і двадцятьом карбованцям - рад і двадцяти карбованцям, шістдесятьох робітників - шістдесяти робітниківі т. ін.» (Український правопис, 1928, с. 52-53; Наконечний, 1928, с. 135-136; Синявський, 2018, с. 75). Цю норму без змін залишено і в «Українському правописові» 1933 р. (Український правопис, 1933, с. 51-52).

Від проекту «Українського правопису» 1940 р. послідовність розташування закінчень - ох, - омта - измінено: до парадигм відмінювання кількісних числівників 5-20,30, 50-80 було додано відмінкові форми на - и, які поставили на першому місці, а форми із закінченнями - ох, - ом - на другому. Текст правила скоротили, коментар вилучили (Український правопис, 1940, с. 72). Таку ж послідовність закінчень названих кількісних числівників у родовому, давальному та місцевому відмінках в «Українському правописі» збережено й до сьогодні. Лише в «Українському правописові» 1999 р. зроблено спробу повернути закінчення - ох, - омна перше місце (Український правопис, 1999, с. 129-130).

Припускаємо, що у проекті «Українського правопису» 1940 р., який передував «Українському правописові» 1946 р., закінчення - инаведено на першому місці з ідеологійних міркувань, щоб граматично якнайбільше зблизити українську мову з російською. Із нашим припущенням суголосний висновок В.К. Чапленка, який зауважував, що вже в «Українському правописі» 1946 р. співвідношення відмінкових форм числівників на - ита на - ох, - ом «перевернуто»: «на першому місці поставлено форму на - и, як однакову з російською, а традиційні й живомовні українські форми поставлено на другому місці. А на практиці їх перестали зовсім уживати. Напр., в усіх виданнях українських письменників пишуть «твори в п'яти томах» (а не «в п'ятьох»)» (Чапленко, 1974, с. 40).

Ю.В. Шевельов також висловлювався за переглянення пріоритетносте двох варіантів форм родового відмінка числівників на зразок п «яти/п «ятьох. Мовознавець припускав, що «вміщення варіанту на - ох на другому місці, можливо, не відповідає тим фактам, що форми на «-ох» новіші», а подання цих форм на першому місці він умотивовував не ідеологійними чинниками, а потребою зменшити строкатість числівникової відміни (двох, але п «ятина користь двох - п «ятьох) і виокремити її як специфічну числівникову відміну (Шевельов, 1997, с. 73).

З огляду на те, що числівникові форми на - ох, - ом «засвідчені виразно ще в пам'ятках XVI ст.», «властиві вони й сучасній народній мові» (там само), послідовність відмінкових форм кількісних числівників 5, 6, 7, 8, 50, зафіксовану в «Українському правописі» 2019 р., потрібно змінити й увідповіднити її парадигмі відмінювання числівників, поданій у новітніх академійних граматичних описах української літературної мови. Згідно зі скорегованою парадигмою перше місце посідають форми із закінченнями - ох, - ом, а друге - форми на - и (Вихованець, Городенська, 2004, с. 176; Вихованець, Городенська, Загнітко, Соколова, 2017, с. 350-351).

Таку потребу увиразнюють і тенденції сучасної мовної практики, у якій помітне «надавання переваги в лінгвістичному вжитку вторинним формам числівників із закінченням - оху родовому і місцевому відмінках та - ом- у давальному, напр.: п'ятьохі п «яти, п «ятьомі п «яти», що, за спостереженнями К.Г. Городенської, «зумовило зміну місць у традиційному співвідношенні варіантних закінчень числівників від 5 до 20і числівників 30, 50-80, а саме: Р. в.: - и, - ох; Д. в.: - и, - омна Р. в.: - ох, - и; Д. в.: - ом, - и» (Городенська, 2017, с. 20). Проте, на думку І. Р. Вихованця, вторинні відмінкові форми із флексіями - ох, - ом «набувають дедалі більшого поширення під впливом відмінювання числівників два, три, чотири» (Вихованець, Городенська, 2004, с. 176; Вихованець, Городенська, Загнітко, Соколова, 2017, с. 351), а не через ґрунтовне знання питомих граматичних норм сучасними пересічними мовцями. Паралельні форми на - ив родовому, давальному і місцевому відмінках, за висновками науковця, історично пов'язані з колишнім іменниковим відмінюванням (там само).

Логічну суперечність фіксуємо в § 107 «Відмінювання дробових числівників». У ньому зазначено, що «Половина (1/2), третина (1/3), чверть (1/4) відмінюємо як іменники» (Український правопис, 2019, с. 140). Оскільки слова половина, третина, чвертьза граматичними характеристиками належать до іменників і лише у функційному плані є синонімами відповідних дробових числівників (Вихованець, Городенська, 2004, с. 163), то, на нашу думку, нелогічно подавати їх у параграфі про відмінювання числівників.

Текст § 119 «Дієприкметник» та § 120 «Дієприслівник» (Український правопис, 2019, с. 153-154) потрібно увідповіднити скорегованій граматичній теорії, викладеній у новітніх академійних граматичних описах української літературної мови (Вихованець, Городенська, 2004; Вихованець, Городенська, Загнітко, Соколова, 2017). Зокрема, на сьогодні переглянуто традиційне витлумачення граматичної категорії часу в дієприкметниках та дієприслівниках і граматичної категорії стану в дієприкметниках (Вихованець, Городенська, 2004, с. 286-287, 320; Вихованець, Городенська, Загнітко, Соколова, 2017, с. 345).

Отже, істотні зміни в унормуванні закінчень відмінюваних слів, унесені до нового «Українського правопису» 2019 р., найтісніше пов'язані з нормами «Українського правопису» 1928 р. Проте якщо в ньому вони мали статус основних і навіть єдиних морфологійних норм, то в редакції «Українського правопису» 2019 р. їх подано лише як варіантні до норм попередньої редакції. Саме тому на запитання, поставлене на початку статті, відповідаємо, що зміни, запропоновані в «Українському правописі» 2019 р., мають на меті не архаїзувати українську мову, а повернути ті її національно марковані граматичні риси, які оперті на історично сформовані особливості розвитку, але внаслідок позамовних, ідеологійних, чинників за тоталітарної доби були витіснені на периферію або й зовсім вилучені для зближення українського правопису з російським. Про це свідчить їх вибіркове фіксування в лексикографічних джерелах радянського періоду та їхній статус другорядних, неосновних, морфологійних форм у граматиках і в «Українському правописі» після 1933 р.

Зважаючи на це, на думку В.В. Німчука, під час укладання тексту найголовнішого правописного кодексу України «фахівці мають право не тільки спрощувати й уточнювати правила орфографії, а й надати повнокровне життя тим елементам української мови, які в часи тоталітаризму з політичних міркувань було несправедливо й примусово відтіснено на другий план чи на периферію спілкування або й зовсім заборонено. І це є не війною з мовою, а плеканням її неповторності й багатства» (Німчук, 1999, с. 332).

Характерною рисою розділу «Правопис закінчень відмінюваних слів» в «Українському правописі» 2019 р. є варіантність морфологійних норм. Це його недолік, проте погоджуємося з думкою І.Д. Фаріон, що «варіантність - …без сумніву, набагато краще ніж і далі питомій формі залишатися за бортом кодифікації» (Фаріон, 2018).

Появу значної кількости варіантів в «Українському правописові» 2019 р. Л.П. Гнатюк обґрунтовує дотриманням Українською національною комісією з питань правопису принципу, що «правопис не повинен роз'єднувати Україну» (Новий правопис., 2018). Саме тому, пояснює вона, «після численних дискусій її члени проголосували за варіативність деяких правописних норм, хоча всі розуміли, що в ідеальному правописі варіативності бути не повинно» (там само). Попри ці аргументи, за висновками Д.Х. Баранника, наявність у правописному кодексові нормативних дублетних ортограм і вимовних варіантів - небажане явище, оскільки дублетні форми роблять мову менш чіткою, з присмаком факультативности, і, як наслідок, недостатньо ефективною (Баранник, 19976, с. 25). Варіантність, «половинчастість норми» уважали основною вадою аналізованого розділу й усього «Українського правопису» 2019 р. багато дописувачів, які брали участь в обговоренні його проекту, хоч самі укладачі в передмові до «Українського правопису» 2019 р. зауважили, що в ньому свідомо, у відповідь на виклики мовної практики розширено межі використання ортографійних варіантів, адже «варіативність - це органічна частина правописного кодексу і тією чи тією мірою вона притаманна кожній мові на різних етапах її історичного розвитку» (Український правопис, 2019, с. 9).

На нашу думку, основним принципом «Українського правопису» має бути українськоцентричність, тобто зорієнтованість пропонованих у ньому норм на історично сформовані риси саме української літературної мови, що становлять її національну специфіку. З огляду на це з двох нині чинних варіантів тієї чи тієї граматичної форми до наступного видання «Українського правопису» мовознавці повинні відібрати лише ті, які відповідають особливостям і традиціям розвитку, системі та структурі української літературної мови.



Література

1. Баранник Д.Х. (1997а). Новий український правопис чи нова редакція «Українського правопису»? Український правопис: так і ні: Обговорення нової редакції «Українського правопису» (с. 76-78). Київ: УНВЦ «Рідна мова»: Довіра.

2. Баранник Д.Х. (19976). Про загальну концепцію і структуру нової редакції «Українського правопису». Український правопис: так і ні: Обговорення нової редакції «Українського правопису» (с. 24-26). Київ: УНВЦ «Рідна мова»: Довіра.

3. Бевзенко С.П., Грищенко А.П., Лукінова Т.Б., Німчук В.В., Русанівський В.М., Самійленко С.П. (1978). Історія української мови. Морфологія. Київ: Наукова думка.

4. Булаховський Л.А. (1936). Розвідки в ділянці граматичної аналогії в слов'янських мовах. Мовознавство, 8, 50-57.

5. Бурячок А.А. (1997). Про концепцію нової (остаточної) редакції українського правопису. Український правопис: так і ні: Обговорення нової редакції «Українського правопису» (с. 26-30). Київ: УНВЦ «Рідна мова»: Довіра.

6. Вихованець І. (2004). Ненаукові пристрасті навколо українського правопису. Українська мова, 2, 3-24. https://r2u.org.ua/node/145

7. Вихованець І., Городенська К. (2004). Теоретична морфологія української мови. Київ: Пульсари.

8. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Загнітко А.П., Соколова С.О. (2017). Граматика сучасної української літературної мови. Морфологія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго.

9. Гінзбург М. (2013). Традиційна українська форма знахідного відмінка як засіб забезпечити точність та однозначність фахових текстів. Стиль і текст, 14, 93-101.

10. Головащук С.І. (1997). До правопису закінчень відмінюваних слів. Український правопис: так і ні: Обговорення нової редакції «Українського правопису» (с. 81-86). Київ: УНВЦ «Рідна мова»: Довіра.

11. Горняткевич А. (1997). [Виступ]. Український правопис: так і ні: Обговорення нової редакції «Українського правопису» (с. 41-44). Київ: УНВЦ «Рідна мова»: Довіра.

12. Городенська К. (2017). Граматичні норми української літературної мови і сучасна практика професійної спільноти. Дивослово, 4, 40-45.

13. Городенська К. (2019). Українське слово у вимірах сьогодення. Видання друге, істотно доповнене. Київ: КММ.

14. Грунскій Н.К. (1918). Украинская грамматика. Киев: Изданіе Товарищества «Голосъ».

15. Грунський М., Мироненко М. (1927). Український правопис.

16. Зорівчак Р. (2018). Зауваги комісії всесвітньої літератури імені Миколи Лукаша Наукового товариства імені Шевченка з приводу проекту редакції «Українського правопису». Лист комісії всесвітньої літератури імені Миколи Лукаша Наукового товариства імені Шевченка до Української національної комісії з питань правопису.

17. Иваница Гр. (1926). Курс украинского языка в кратком практическом изложении. Киев: Государственное издательство Украины.

18. Караванський С. (2001). Пошук українського слова, або Боротьба за національне «Я». Київ: Видавничий центр «Академія».

19. Карпенко Ю.О. (1997). Пропозиції до нового видання «Українського правопису». Український правопис: так і ні: Обговорення нової редакції «Українського правопису» (с. 130-131). Київ: УНВЦ «Рідна мова»: Довіра.

20. Колібаба Л. (2014). Друга форма знахідного відмінка іменників як самобутня риса української мови. Дивослово, 6, 28-32.

21. Курило О. (1925). Уваги до сучасної української літературної мови. Вид. 3-тє. Київ: Книгоспілка.

22. Матвієнко О. (1932). Назовна та родова форма знахідного відмінка. Стилістичні паралелі (проти пуризму) (с. 87-106). Харків: Радянська школа.

23. Матвіяс І.Г. (1974). Іменник в українській мові. Київ: Радянська школа.

24. Найголовніші правила українського правопису. (1921). Київ.

25. Найголовніші правила українського правопису (нове видання). (1925). Київ.

26. Наконечний М. (1928). Українська мова: програма-конспект з додатком про новий правопис український. Харків: Рух.

27. Німчук В.В. (1999). Проблеми українського правопису в ХХ ст. Український правопис: Проект найновішої редакції (с. 242-333). Київ: Наукова думка.

28. Німчук В.В. (2002а). «Правописні проблеми» морфології української літературної мови. Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки, 5, 27-30.

29. Німчук В.В. (20026). Проблеми українського правопису XX - початку ХХІст. ст. Ка - м'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський державний педагогічний університет.

30. Німчук В.В., Пуряєва Н.В. (упор.). (2004). Історія українського правопису XVI-XX століття: хрестоматія. Київ: Наукова думка.

31. Новий правопис не повинен роз'єднувати країну (09.11.2018). Голос України. http:// www.golos.com.ua/article/309838

32. Огієнко І. (митрополит Іларіон). (2010). Рідна мова. Київ: Наша культура і наука.

33. Огієнко І. (митрополит Іларіон). (2011). Наша літературна мова. Київ: Наша культура і наука.

34. Пономарів О.Д. (1997). Пропозиції до нової редакції «Українського правопису». Український правопис: так і ні: Обговорення нової редакції «Українського правопису» (с. 79-81). Київ: УНВЦ «Рідна мова»: Довіра.

35. Синявський О. (2004). Коротка історія «Українського правопису». В.В. Німчук, Н.В. Пуряєва, Історія українського правопису: XVI-XXстоліття: хрестоматія (с. 432-452). Київ: Наукова думка.

36. Синявський О. (1922). Порадник української мови. Харків - Берлін - Нью-Йорк: Україно-американське вид. т-во «Космос».

37. Синявський О. (2018). Норми української літературної мови. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго (Уперше опубліковано 1931 р.).

38. Смаль-Стоцький С., Ґартнер Ф. (1914). Граматика руської мови. 3-тє вид., випр. і допов. Відень: Книгарня тов-ва ім. Шевченка.

39. Сулима М. (1928). Українська фраза. Харків: Рух.

40. Тараненко О.О. (1997). Лінгвістичний і соціальний комплекс проблем навколо сучасного українського правопису. Український правопис: так і ні: Обговорення нової редакції «Українського правопису» (с. 12-18). Київ: УНВЦ «Рідна мова»: Довіра.

41. Тараненко О.О. (2005). Сучасні тенденції до перегляду нормативних засад української літературної мови і явище пуризму (у межах граматичних категорій іменника). Мовознавство, 3-4, 85-104.

42. Тимошенко П.Д. (1968). Питання нормалізації синтаксису української літературної мови в радянську епоху. Синтаксична будова української мови (с. 182-191). Київ: Наукова думка.

43. Тимченко Е.К. (1913). Функции генетива в южнорусской языковой области. Варшава: Варшав. учеб. окр.

44. Тимченко Є.К. (1917). Українська граматика. Київ: Вид-во Товариства «Час».

45. Ужченко В.Д. (1997). Деякі рекомендації до нової редакції «Українського правопису». Український правопис: так і ні: Обговорення нової редакції «Українського правопису» (с. 160-161). Київ: УНВЦ «Рідна мова»: Довіра.

46. Український правопис (проект). (1926). Харків: Державне видавництво України.

47. Український правопис. (1929). Вид. 1-ше. Харків: Державне видавництво України.

48. Український правопис. (1933). Харків: Радянська школа.

49. Український правопис. (1940). Київ.

50. Український правопис. (1946). Київ: Українське державне видавництво.

51. Український правопис. (1960). Вид. 2-ге, випр. і допов. Київ: Вид-во АН УРСР.

52. Український правопис. (1993). 4-те вид., випр. й допов. Київ: Наукова думка.

53. Український правопис: Проект найновішої редакції. (1999). Київ: Наукова думка.

54. Український правопис. (2019). Київ: Наукова думка.

55. Фаріон І. (2009). Правопис - корсет мови? Український правопис як культурно-політичний вибір. Львів: Свічадо.

56. Фаріон І. (03.09.2018). Проект правопису 2018 - дитя компромісу: і вашим, і нашим. https://blogs.pravda.com.ua/authors/farion/5b8c59e9296a4/

57. Чапленко В. (1974). Мовна політика більшовиків на Україні в 1950-60-ихрр. Чікаґо: Український публіцистично-науковий інститут.

58. Чучка П.П. (1997). З приводу підготовки нової редакції «Українського правопису». Український правопис: так і ні: Обговорення нової редакції «Українського правопису» (с. 34-38). Київ: УНВЦ «Рідна мова»: Довіра.

59. Шевельов Ю. (1997). Про критерії оцінювання в питаннях українського офіційного правопису. Український правопис: так і ні: Обговорення нової редакції «Українського правопису» (с. 68-76). Київ: УНВЦ «Рідна мова»: Довіра.

60. Шевельов Ю. (2009). Так нас навчали правильних проізношеній. Вибрані праці: у 2 кн. (кн. І, Мовознавство, с. 280-333). Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія».

61. Шевельов Ю. (2012). Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії (1947-1953 рр.). Київ: Темпора.

62. Шевчук Ю. (30.08.2018). Кілька посутніх зауваг щодо нового проекту українського правопису.https://www.radiosvoboda.org/a/29461384.html

63. Юносова В. (2003). Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові. Київ: Знання України.



References

відмінювання дієслово правопис закінчення

1. Barannyk, D. Kh. (1997a). The new Ukrainian orthography or the new edition of «Ukrainian orthography»? Ukrainian orthography: yes and no: Discussion of the new edition of «Ukrainian orthography» (pp. 76-78). Kyiv: UNVTs «Ridna mova»: Dovira (in Ukrainian).

2. Barannyk, D. Kh. (1997b). About the general concept and structure of the new edition of «Ukrainian orthography». Ukrainian orthography: yes and no: Discussion of the new edition of «Ukrainian orthography» (pp. 24-26). Kyiv: UNVTs «Ridna mova»: Dovira (in Ukrainian).

3. Bevzenko, S.P., Hryshchenko, A.P., Lukinova, T.B., Nimchuk, V.V., Rusanivskyi, V.M., & Samiilenko, S.P. (1978). History of the Ukrainian language. Morphology. Kyiv: Naukova dumka (in Ukrainian).

4. Bulakhovskyi, L.A. (1936). Explorations in the field of grammatical analogy in Slavic languages. Movoznavstvo, 8, 50-57 (in Ukrainian).

5. Buriachok, A.A. (1997). About the concept of the new (final) edition of Ukrainian orthography. Ukrainian orthography: yes and no: Discussion of the new edition of «Ukrainian orthography» (pp. 26-30). Kyiv: UNVTs «Ridna mova»: Dovira (in Ukrainian).

6. Chaplenko, V. (1974). Language policy of the Bolsheviks in Ukraine in the 1950s and 1960s. Chikago: Ukrainskyi publitsystychno-naukovyi instytut.

7. Chuchka, P.P. (1997). Apropos the preparation of the new version of «Ukrainian orthography». Ukrainian orthography: yes and no: Discussion of the new edition of «Ukrainian orthography» (pp. 34-38). Kyiv: UNVTs «Ridna mova»: Dovira (in Ukrainian).

8. Farion, I. (2009). Is orthography a language corset? Ukrainian orthography as a cultural and political choice. Lviv: Svichado (in Ukrainian).

9. Farion, I. (3 Spring 2018). The project of Ukrainian orthography 2018 is a child of compromise: both yours and ours.https://blogs.pravda.com.ua/authors/farion/5b8c59e9296a4/ (in Ukrainian).

10. Ginzburh, M. (2013). The traditional Ukrainian accusative form as the means to ensure accuracy and clarity of professional texts. Styl i tekst, 14, 93-101 (in Ukrainian).

11. Holovashchuk, S.I. (1997). To the orthography of the endings of declined words. Ukrainian orthography: yes and no: Discussion of the new edition of «Ukrainian orthography» (pp. 81-86). Kyiv: UNVTs «Ridna mova»: Dovira (in Ukrainian).

12. Horniatkevych, A. (1997). [Speech]. Ukrainian orthography: yes and no: Discussion of the new edition of «Ukrainian orthography» (pp. 41-44). Kyiv: UNVTs «Ridna mova»: Dovira (in Ukrainian).

13. Horodenska, K. (2017). Grammatical norms of the Ukrainian literary language and modern practice of the professional community. Dyvoslovo, 4, 40-45 (in Ukrainian).

14. Horodenska, K. (2019). The Ukrainian word in today's dimensions. Vydannia druhe, istotno dopovnene. Kyiv: KMM (in Ukrainian).

15. Hrunskij, N.K. (1918). Ukrainian grammar. Kiev: Izdanie Tovarishhestva «Holosb» (in Ukrainian).

16. Hrunskyi, M., & Myronenko, M. (1927). Ukrainian orthography (in Ukrainian).

17. Ivanica, Gr. (1926). The course of the Ukrainian language in a brief practical presentation. Kiev: Gosudarstvennoe izdatel'stvo Ukrainy (in Russian).

18. Karavanskyi, S. (2001). The search for a Ukrainian word, or the struggle for the national «I». Kyiv: Vydavnychyi tsentr «Akademiia» (in Ukrainian).

19. Karpenko, Yu.O. (1997). Offers for a new edition of «Ukrainian orthography». Ukrainian orthography: yes and no: Discussion of the new edition of «Ukrainian orthography» (pp. 130-131). Kyiv: UNVTs «Ridna mova»: Dovira (in Ukrainian).

20. Kolibaba, L. (2014). The second form of the accusative case of nouns as a original feature of the Ukrainian language. Dyvoslovo, 6, 28-32 (in Ukrainian).

21. Kurylo, O. (1925). Attention to the modern Ukrainian literary language. 3rd ed. Kyiv: Knyhospilka (in Ukrainian).

22. Matviias, I.H. (1974). Noun in Ukrainian language. Kyiv: Radianska shkola (in Ukrainian).

23. Matviienko, O. (1932). The nominative and genitive form of the accusative case. Stylistic parallels (againstpurism) (pp. 87-106). Kharkiv: Radianska shkola (in Ukrainian).

24. Nakonechnyi, M. (1928). Ukrainian language: a synopsis program with an appendix on the new Ukrainian orthography. Kharkiv: Rukh (in Ukrainian).

25. Nimchuk, V.V. (1999). Problems of Ukrainian orthography in the 20th century. Ukrainian orthography: Project of the latest version (pp. 242-333). Kyiv: Naukova dumka (in Ukrainian).

26. Nimchuk, V.V. (2002a). «Orthographic problems» of the morphology of the Ukrainian literary language. Naukovyi visnyk Volynskoho derzhavnoho universytetu imeni Lesi Uk - rainky, 5, 27-30 (in Ukrainian).

27. Nimchuk, V.V. (2002b). Problems of Ukrainian orthography of the 20th and early 21st centuries. Kamianets-Podilskyi: Kamianets-Podilskyi derzhavnyi pedahohichnyi universytet (in Ukrainian).

28. Nimchuk, V.V., & Puriaieva, N.V. (Eds.). (2004). History of Ukrainian orthography of the 16th-20th centuries: a chrestomathy. Kyiv: Naukova dumka (in Ukrainian).

29. Ohiienko, I. (mytropolyt Ilarion). (2010). Native language. Kyiv: Nasha kultura i nauka (in Ukrainian).

30. Ohiienko, I. (mytropolyt Ilarion). (2011). Our literary language. Kyiv: Nasha kultura i nauka (in Ukrainian).

31. Ponomariv, O.D. (1997). Offers for a new version of «Ukrainian orthography». Ukrainian orthography: yes and no: Discussion of the new edition of «Ukrainian orthography» (pp. 79-81). Kyiv: UNVTs «Ridna mova»: Dovira (in Ukrainian).

32. Shevchuk, Yu. (30 August 2018). A few essential comments about the new Ukrainian orthography project.https://www.radiosvoboda.org/a729461384.html (in Ukrainian).

33. Shevelov, Yu. (1997). About criteria of evaluation in affairs of Ukrainian official orthography. Ukrainian orthography: yes and no: Discussion of the new edition of «Ukrainian orthography» (pp. 68-76). Kyiv: UNVTs «Ridna mova»: Dovira (in Ukrainian).

34. Shevelov, Yu (2009). This is how we were taught the correct pronunciation. Selected works: in 2 vols. (Vol. 1, Linguistics, pp. 280-333). Kyiv: Vyd. dim «Kyievo-Mohylianska akademiia» (in Ukrainian).

35. Shevelov, Yu. (2012). Essay of modern Ukrainian literary language and other linguistic studies (1947-1953). Kyiv: Tempora (in Ukrainian).

36. Smal-Stotskyi, S., & Gartner, F. (1914). Grammar of the Ruthenian language. 3rd ed. Viden: Knyharnia tov-va im. Shevchenka (in Ukrainian).

37. Sulyma, M. (1928). Ukrainian phrase. Kharkiv: Rukh (in Ukrainian).

38. Syniavskyi, O. (1922). Ukrainian language guide. Kharkiv - Berlin - Niu-York: Ukraino - amerykanske vyd. t-vo «Kosmos» (in Ukrainian).

39. Syniavskyi, O. (2004). A brief history of «Ukrainian orthography». V.V. Nimchuk, & N.V. Puriaieva, History of Ukrainian orthography of the 16th-20th centuries: a chrestomathy (pp. 432-452). Kyiv: Naukova dumka (in Ukrainian).

40. Syniavskyi, O. (2018). Norms of the Ukrainian literary language. Kyiv: Vydavnychyi dim Dmytra Buraho. (Original work published 1931) (in Ukrainian).

41. Taranenko, O.O. (1997). Linguistic and social complex ofproblems around the modem Ukrainian orthography. Ukrainian orthography: yes and no: Discussion of the new edition of «Ukrainian orthography» (pp. 12-18). Kyiv: UNVTs «Ridna mova»: Dovira (in Ukrainian).

42. Taranenko, O.O. (2005). The Modern tendencies to revising the normative principles of the Ukrainian standard language and the phenomenon of purism (within the grammatical categories of the noun). Movoznavstvo, 3-4, 85-104 (in Ukrainian).

43. The most important rules of Ukrainian orthography. (1921). Kyiv (in Ukrainian).

44. The most important rules of Ukrainian orthography (new edition). (1925). Kyiv (in Ukrainian).

45. The new orthography should not divide the country (9 November 2018). Holos Ukrainy. http://www.golos.com.ua/article/309838 (in Ukrainian).

46. Timchenko, E.K. (1913). Genitive Functions in the South Russian Language Region. War - shawa: Warshaw. ucheb. okr. (in Russian).

47. Tymchenko, Ye.K. (1917). Ukrainian grammar. Kyiv: Vyd-vo Tovarystva «Chas» (in Ukrainian).

48. Tymoshenko, P.D. (1968). The question of the normalization of the syntax of the Ukrainian literary language in the Soviet era. Syntactic structure of the Ukrainian language (pp. 182-191). Kyiv: Naukova dumka (in Ukrainian).

49. Ukrainian orthography (project). (1926). Kharkiv: Derzhavne vydavnytstvo Ukrainy (in Ukrainian).

50. Ukrainian orthography. (1929). 1st. ed. Kharkiv: Derzhavne vydavnytstvo Ukrainy (in Ukrainian).

51. Ukrainian orthography. (1933). Kharkiv: Radianska shkola (in Ukrainian).

52. Ukrainian orthography. (1940). Kyiv (in Ukrainian).

53. Ukrainian orthography. (1946). Kyiv: Ukrainske derzhavne vydavnytstvo (in Ukrainian).

54. Ukrainian orthography. (1960). 2nd supplemented edition. Kyiv: Vyd-vo AN URSR (in Ukrainian).

55. Ukrainian orthography. (1993). 4th supplemented edition. Kyiv: Naukova dumka (in Ukrainian).

56. Ukrainian orthography: Project of the latest version. (1999). Kyiv: Naukova dumka (in Ukrainian).

57. Ukrainian orthography. (2019). Kyiv: Naukova dumka (in Ukrainian).

58. Uzhchenko, V.D. (1997). Actual recommendations to the new version of «Ukrainian orthography». Ukrainian orthography: yes and no: Discussion of the new edition of «Ukrainian orthography» (pp. 160-161). Kyiv: UNVTs «Ridna mova»: Dovira (in Ukrainian).

59. Vykhovanets, I. (2004). Non-scientific passions around Ukrainian orthography. Ukrainian language, 2, 3-24. https://r2u.org.ua/node/145 (in Ukrainian).

60. Vykhovanets, I., & Horodenska, K. (2004). Theoretical morphology of the Ukrainian language. Kyiv: Pulsary (in Ukrainian).

61. Vykhovanets, I.R., Horodenska, K.H., Zahnitko, A.P., & Sokolova, S.O. (2017). Grammar of modern Ukrainian literary language. Morphology. Kyiv: Vydavnychyi dim Dmytra Buraho (in Ukrainian).

62. Yunosova, V. (2003). Variability of case endings of nouns in the modern Ukrainian literary language. Kyiv: Znannia Ukrainy (in Ukrainian).

63. Zorivchak, R. (2018). Remarks of the Mykola Lukash World Literature Commission of the Shevchenko Scientific Society regarding the 2019 editorial project of «Ukrainian orthography». Letter of the Mykola Lukash World Literature Commission of the Shevchenko Scientific Society to the Ukrainian National Commission of orthography (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru