Неофіційні антропоніми за специфікою мовлення осіб у діалектній комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Неофіційні антропоніми за специфікою мовлення осіб у діалектній комунікації

Шульська Н.М.

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Зінчук Р.С.

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Заваринська І.Ф.

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

У статті досліджено неофіційні антропоніми, що характеризують мовлення осіб. Установлено, що вуличні прізвиська за мовленнєвою специфікою продуктивні в сучасній діалекній комунікації, оскільки вибір неофіційної назви найчастіше зумовлений тими чинниками, які найбільше помітні мовцям. Антропоніми цього типу мають чітку мотивацію, інколи надзвичайно розгорнуту, оформлену додатковими поясненнями, оригінальними приказками. З'ясовано, що прізвиська аналізованої мотиваційної групи цікаві з погляду лексичних, словотвірних і функційних особливостей. Їхніми твірними основами виступають різні частини мови, вони специфічні за звучанням і мають різне маркування.

На основі зібраного діалектного фактажу диференційовано такі підгрупи неофіційних антропонімів: 1) прізвиська-характеристики балакучих людей; 2) прізвиська, що вказують на проблеми з мовленням носіїв; 3) неофіційні назви, що засвідчують уживання носієм якогось слова-паразита; 4) прізвиська, що відображають дитячу вимову денотатів; 5) вуличні антропоніми, що вказують на використання діалектних слів інших регіонів. Досліджено, що найчастіше прізвиська виникають через надмірну балакучість людей. Здебільшого такими неофіційними найменуваннями називають жінок, порівняно менше - чоловіків. Поширені також прізвиська, що підкреслюють проблеми з мовленням, зокрема заїкання, буботіння, сюсюкання, торохтіння, шепелявість, гаркавлення. Немало прізвиськ відображають дитячу вимову носіїв, тобто повторювання лексем чи звукових комбінацій, свідчать про пропуск звуків у словах, заміну одних звуків чи складів іншими, пом'якшення приголосних. Частина вуличних антропонімів репрезентує вживання носіями діалектних слів чи форм, що відтворюють риси різних говіркових систем майже на всіх мовних рівнях, особливо на лексичному.

Ключові слова: неофіційна антропонімія, прізвисько, діалект, діалектна комунікація, мовлення.

Shulska N.M., Zinchuk R.S., Zavarynska I.F. INFORMAL ANTHROPONYMS ACCORDING TO PECULIARITIES OF INDIVIDUALS' SPEECH IN MODERN DIALECT COMMUNICATION

The article examines informal anthroponyms characterizing the speech of individuals. It has been established that street nicknames are productive in modern dialect communication due to their speech peculiarities, since the choice of an unofficial name is often determined by those factors that are most noticeable to speakers. Anthroponyms of this type have a clear motivation, sometimes extremely detailed, with additional explanations and original sayings. It has been found that the nicknames of the analysed motivational group are interesting in terms of lexical, word-formation and functional features. Their roots are different parts of speech; they are specific in sound and have different markings.

Based on the collected dialectal factual material, the following subgroups of informal anthroponyms are differentiated: 1) nicknames-features of talkative people; 2) nicknames indicating problems with the native speaker's speech; 3) unofficial names indicating the use offillers by the speaker; 4) nicknames reflecting children's pronunciation of denotations; 5) street anthroponyms indicating the use of dialect words from other regions. It has been shown that nicknames most often arise from people's excessive talkativeness. Mostly women are called by such unofficial names, men are called relatively less. Nicknames emphasising speech problems are also common, including stuttering, mumbling, baby talk, prattling, lisp, and burr. Many nicknames reflect the children's pronunciation of native speakers, i.e. they reproduce repetition of lexemes or sound combinations, indicate the omission of sounds in words, replacement of some sounds or syllables with others, and softening of consonants. Some street anthroponyms represent the use of dialectal words or forms by speakers that reproduce features of different dialect systems at almost all language levels, especially at the lexical level.

Key words: informal anthroponomy, nickname, dialect, dialect communication, speech.

Постановка проблеми

Українська антропонімія як основа пропріальної лексики сформована на ґрунті мовних традицій та локальної специфіки. Трикомпонентна офіційна система називання осіб репрезентована прізвищами, особовими іменами та патронімами. У діалектній комунікації основні функції антропонімів виконують прізвиська - неофіційні найменування осіб, що характеризують їх у сільському (частіше) чи міському (рідше) колективах, уживаються «поза очі», мають переважно негативну конотацію і вказують на якусь визначальну (зовнішню чи внутрішню) ознаку особи або подію, безпосередньо з нею пов'язану. Прізвисько й говірка - взаємопов'язані явища, бо неофіційне найменування найчастіше виникає і функціює в живому спонтанному мовленні. Попри те, що прізвиська характеризуються гнучкістю, їх практично неможливо наблизити до рамок літературної мови, адже будуть утрачені їхні основні властивості: мінливість, варіативність, тимчасовість, локативність, експресивність, якими вони вирізняються серед інших антропонімних одиниць. Спо-стережено, що неофіційні українські антропоніми, сформовані на ґрунті діалектної системи, виявля-ють специфічні мовні явища, позначені інноваціями та архаїкою. Унікальність прізвиськ у тому, що, з одного боку, вони не кодифіковані, тому можуть мати тимчасовий характер, а з іншого - регламентовані звичаєвим правом, певними лексичними й словотвірними нормами. Деякі неофіційні найме-нування побутують недовго (кілька місяців), але більшість - «живуть» десятиліттями, переходять із покоління в покоління.

Серед антропонімного фактажу прізвиськ, різних за мотиваційними ознаками, високою продук-тивністю відзначені назви за специфікою мовлення носіїв. Найменування, що виникли через мовлен-нєвий чинник, цікаві тим, що зазвичай мають чітку розгорнуту мотивацію, оформлену додатковими поясненнями, місцевими приказками. Твірними основами цих прізвиськ виступають різні частини мови, а також вигуки, вони оригінальні за звучанням і конотацією. Зважаючи на те, що неофіційні антропоніми найактивніше функціюють у діалектній комунікації, а також мають мінливий характер, деякі з них із часом можуть забуватися або замінюватися новою назвою, тому необхідні вчасна фіксація й аналіз. Периферійність студіювання народно-побутових іменувань зумовлена складністю їх фіксації через усне, незадокументоване функціювання, морально-етичну закритість.

У зв'язку з постійним уходженням нових елементів в антропонімійну систему давні сімейно-родові неофіційні назви людей поступово виходять із ужитку, зникають автохтонні антропонімні формули, тому актуальним є науковий опис таких одиниць.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Про давність побутування вуличних назв, які характеризують мовлення носія, свідчать студії В. Охримовича [11] і М. Сумцова [14]. Уперше в українській ономастиці різновид прізвиськ, мотивованих мовленнєвими особливостями їхніх носіїв, диференціював М. Сумцов, указавши на характеристичну функцію індивідуальних особливостей мовлення та відображення цього феномена у вуличній назві. Найвиразнішими ознаками науковець вважав порушення мовлення і слова / фрази-паразити, стверджуючи: «Простий народ дуже швидко бачить різні дефекти мовлення, надмірну пристрасть до якогось слова, до певної фрази» [14, с. 415-416].

Ця група прізвиськ докладно схарактеризована і в дисертаційних працях, у яких представлено комплексний аналіз неофіційних антропонімів різних регіонів України: О. Антонюк (Донеччина) [1], О. Вербовецької (Тернопільщина) [6], М. Наливайко (Львівщини) [10], В. Павлюк (Вінниччина) [12], Н. Фєдотової (Луганщина) [15], П. Чучки (Закарпаття) [17], Н. Шульської (Західне Полісся) [18] та інших. Майже всі дослідники розглядають прізвиська в діалектному аспекті. За свідченням О. Антонюк, через прізвиська, мотивовані дефектами мовлення носія, «передається оцінне ставлення колективу до найменованого, що великою мірою сприяє формуванню адекватної самооцінки носія прізвиська, а усвідомлення значення антропоніма допомагає формуванню мовленнєвої культури людини» [1, с. 84].

Про функціювання неофіційних антропонімів за мовленнєвими рисами денотатів серед інших прізвиськ за зовнішніми ознаками зауважують у своїх розвідках Г. Аркушин [2; 3], Д. Бучко і Г. Бучко [5], М. Лесюк [7], Г. Ліщинська [8], В. Чабаненко [16] та ін. Народно-побутові найменування, що відображають мовленнєву ознаку людини, систематизовані серед інших різновидів прізвиськ у таких лексикографічних працях, як «Прізвиська Нижньої Наддніпрянщини» [16], «Словник прізвиськ жителів межиріччя Стиру та Горині» [19], «Словник прізвиськ північно-західної України» [СППУ].

Окремих розвідок, присвячених науковому опису прізвиськ за мовленнєвою специфікою дено-татів, порівняно небагато. Дослідники переважно здійснюють аналіз індивідуальних неофіційних антропонімів за мотиваційними різновидами, розглядаючи групу прізвиськ за мовленням людей у контексті характеристики іменувань, що постали через риси зовнішності. Заслуговує на увагу публі-кація Г. Сеник, у якій авторка звертає увагу на особливості мовлення як джерело творення прізвиськ [13]. Науковці здебільшого вивчають індивідуальні прізвиська, хоча не менш цікаві з дослідницького погляду сімейно-родові, групові, колективні народно-побутові назви. У цьому аспекті чи не єдиною є стаття Г. Аркушина, у якій розглянуто колоритні колективні прізвиська підляшуків, мотивовані особливостями їхнього мовлення [4]. Як бачимо, неофіційні антропоніми за мовленнєвою специфікою індивідів вивчені недостатньо, тому актуальними сьогодні є окремі дослідження, що стосувалися б саме цього розряду прізвиськ щодо їхніх функційних, мотиваційних, словотвірних, конотативних, говіркових ознак.

Постановка завдання

Мета статті - проаналізувати неофіційні антропоніми за специфікою мовлення осіб у діалектній комунікації, зокрема схарактеризувати мотиваційні підгрупи прізвиськ цього виду; дослідити специфіку їхнього творення, конотативне наповнення, структурні особливості, функційну роль.

Матеріалом дослідження слугували власні записи прізвиськ, зроблені в населених пунктах Західного Полісся (Волинська область, частково північно-західні райони Рівненської області). Матеріал зібрано шляхом письмової і диктофонної фіксацій безпосередньо від респондентів різного віку, насамперед діалектоносіїв. Також використано фактичний матеріал зі «Словника прізвиськ північно-західної України» (упорядник Г Аркушин) [СППУ].

Виклад основного матеріалу

Неофіційні антропоніми західнополіського ареалу, мотивовані мовленнєвими особливостями носіїв, демонструють оригінальні ознаки на мотиваційному, лексичному, словотвірному рівнях, що свідчить як про інновації, так і про мовну архаїку. Ці назви оригінальні тим, що їхніми твірними основами виступають слова різних частин мови, а також вигуки: Ало, Га, Кєп, Трактор, Січкарня, Бубу, Не Розумію, Оце, Значить, Файно, Золотий і т. ін. Такі антропоніми специфічні за звучанням: Вевека, Масіна, Фафуста, Цамульот. Аналізовані прізвиська мають різний ступінь маркування, пор.: Говорушка, Трандачиха, Тарахавка, Лепетуня тощо.

Серед неофіційних іменувань аналізованого різновиду виділено такі мотиваційні підгрупи:

1. Прізвиська-характеристики дуже балакучих людей

На Західному Поліссі мотиваційна ознака (далі - МО) `той (та), що дуже багато говорить' репрезентована переважно жіночими антропонімами, що пояснено, очевидно, специфікою пси-хології жінок. Указані неофіційні найменування поставали передусім від негативно маркованих дієслів.

Виділено найпоширеніші дієслова-мотиватори, які слугували базою для творення прізвиськ: говорити ^ Говорун, Говорушка, Гаваруха; базарити ^ Базарчик, пор. сленг, базарити `говорити', базар `розмова' [ССУС, с. 51]; базікати ^ Базікало, Базік; балаболити (пор. сленг. балаболити `багато говорити', балабол 1. `балакуча людина'. 2. `людина, у якої слова розходяться з дійсними справами' [ССУС, с. 52]) ^ Балабай, Балабась, Балабєй, Балабена, Балабендя, Балабол, Балаболка, Балабон, Балабось, Балабоха; балакати ^ Балакін || Балакин, Балакир, Балачиха; баландіти ^ Баланда, Баландик, Баландичиха, Баландюк, пор. баландіти `базікати', баланда `балакун' [Грінченко І, с. 124]); барабосити ^ Барабос, Барабусь, пор. барабосити `багато говорити' [Грінченко І, с. 128]; дзямати ^ Дзяма, пор. дзямзяти `бурмотіти, невиразно говорити' [ЕСУМ I, с. 62]; лепетати ^ Лепетуня, Лепа, Лепетуха, пор. лепетати `базікати, говорити незрозуміло' [Грінченко II, с. 355]; ляпати ^ Ляпавка, Ляпатарня, Ляпатьо, Ляпон, Ляпка, Ляпкін, Ляпкіна, Ляпля, пор. л'апати `базікати', л'апа, л'апало `базіка' [Аркушин I, с. 297]; патякати ^ Патика, пор. патякати `базікати', патякало `базіка', патяки `балачки' [ЕСУМ III, с. 318]; трандіти ^ Трандачиха || Трандичиха, засвідчено жіночі похідні Тринда, Триндуха, Триндуля, Триндулєт; тарахати ^ Тарарай, Тарахавка, Таракхавка, Тарахалка, Тарахтєй, Тарахтанка, Тарахкайка, пор. тарахтуля, тарахтуха, тарахтуй `базіка' [ЕСУМ IV, с. 521]; тарахтіти ^ Тарахтушка, Таращиха, пор. тарахтуля, тарахкуха `базіка' [ЕСУМ V, с. 521]. Людей, які багато говорять, характеризують і пріз-виська Хвеся || Хвеська.

Побутують метафоричні назви Балабайка, Кулемет, Ґерґун, Курка, Пошта, Радіо, Пелька, Сорока, Теесен, Фретка `гостра на язик', Щебетун, Щебетуха, Язикуля. Цікаві такі назви і зі структурного погляду, адже деякі неофіційні найменування оформлені словосполученнями: Баба з Вухами, Луківські Вісті, Сільська Газета, пор. західнополіські фразеологізми, що характеризують дуже балакучих людей: Базарна баба; Як баби на базарі [9].

2. Прізвиська, що вказують на проблеми з мовленням носіїв

Неофіційні антропоніми здебільшого підкреслюють такі вади і порушення мовлення, як заїкання, буботіння, сюсюкання, торохтіння, шепелявість, гаркавлення і т. ін. Зафіксовано прізвиськові девербативи: бубоніти, бубніти ^ Бубнило, Бубуша, Бубу, Бубусік, Боботуха, Бульбота, пор. бубоніти `говорити нерозбірливо, бурмотіти' [Грінченко I, с. 104]; бурмотати ^ Бормотуха; булькотіти || белькотіти ^ Булькотун, Бульботун, Бельо, пор. булькотіти `те, що бурмотіти' [ЕСУМ I, с. 291]; мармотати < бурмотати `бурмотіти' ^Мармень,Мармотун.

Засвідчено прізвиська, що вказують на фізичні дефекти мовлення: Блюмік < блюмкати `подавати голос (про індиків)' [Аркушин 2000 І, с. 23], Льофля, Швокал < швокати, Шурум-Бурум, Сьокало, Сьоська < сьокати, Хамкало < хамкотіти `говорити під ніс' [Грінченко IV, с. 336], Хамрушник < діал. хамр'іти `говорити невиразно' [Аркушин 2000 II, с. 224], Шепеляйло < шепелявити.

Особливо виразно в неофіційних антропонімах відображена така риса індивідуального мовлення, як заїкання. Побутують особові назви з прямою й непрямою номінацією: Заїка, Татата, Без'язикий. Деякі вуличні антропоніми вмотивовані діалектним дієсловом пикати || пікати `заїка-тися', пор. пикало `людина, яка заїкається' [Аркушин 2000 ІІ, с. 44]: Піка, Пікавий || Пикавий, Пікач, Пикиль, Пикула || Пікула.

МО `той (та), що пищить, надто голосно говорить' репрезентована антропонімами Ляса, Піскавка, Піскотун. Деякі найменування мають метафоричний підтекст: Цвірінь, Цвір, Щебетушка.

МО `швидко говорить' представлена метафоричними прізвиськами Помело < діал. помело `невеликий віник із соломи або осоки, щоб замітати черінь печі' [Аркушин 2000 ІІ, с. 69]: гуворит / йак пумило; Цвіргун < цвіргун `цвіркун' [Грінченко IV, с. 425].

МО `тихо говорить' зреалізована назвами Мурка, Хрипла < хрипіти, Шушка < шушкати `шептати' [Грінченко IV, с. 520].

Порушенням мовленнєвої діяльності спричинена неправильна вимова носієм його власного імені, що відображено в прізвиськах, колоритних за звучанням: Аапётя, Гавасілій, Вася Ап, Зє Юлька, Микола Ге, Юда, Толік Фік. Часто в неофіційних назвах твірними основами виступають лексеми, що засвідчують невимовляння носієм окремих звуків: Тутуруза `не вимовляє [к]', Вевёка `не вимовляє [л]', Сиса `не вимовляє [ш]'. Більшість прізвиськ показують нездатність вимовити [р]: Вижик, Вибак, Впавиво, Зіучка, Озео, Овёв, Таванька. Виявлено також спотворену вимову окремих слів: Ашвагёрко, Вечёя. антропонім мовлення діалект

3. Неофіційні назви, що засвідчують вживання носієм якогось слова-паразита

Прізвиська цього розряду акцентують на словах, які постійно повторює денотат, не помічаючи цього. Як уже було сказано, унікальність таких особових назв виявлена в тому, що їхніми твірними основами слугують слова різних частин мови, переважно службових, а також вигуки: Бильо < діал. бильо `вигук для відкликання телят' [Аркушин 2000 І, с. 18], Значить, Оце, Алё, Воть, Добридень, Здрастик, Кєп, Корочє, Кум, Сёбто, Стограм, Теєго, Ціхо, Шановна, Шлек, Шлёчко < діал. шлёку `вставне слово': Йа, шлёку, не знайу вже, коли в цёркви була [Аркушин 2000 ІІ, с. 269], Цєцьо, Файно, Ось, Ето, Це.

Мовленнєвим паразитом часто виступає повторення однакових складів, оформлене в основному редуплікацією: Абабай, Блябля, Гага, Ляля, Дада, Татя, Дедё, Льольо, Йойно, Йомайо, Самсам, Тактак, Чечё, Чикичики. Виявлено немало прізвиськ, які відтворюють часте вживання питальної частки га, пор.: Габрат, Гавася, Гавіл, Гадодик, що теж, очевидно, підкреслює заїкання. Зафіксовано специфічні назви, репрезентовані додаванням суфіксів, які в багатьох випадках уже мають родо-статеву диференціацію: Найко, Тайотик, Гёнько, Шочік, Шчокало.

Повторення мовцем якогось виразу в прізвиськах оформлене переважно двокомпонентними конструкціями, що цікаві зі структурного погляду: Боже мій, Добра Пампушечка, Жопа в Шляпі, Скажи, так, Таким чином, Нима Кули, Точка Бє, Синулька-Папулька. Інколи виявлено незрозумілі каламбурні утворення: Йопсіль-Копсіль, Кукін Квакш.

4. Прізвиська, що відображають дитячу вимову денотатів

Такі прізвиська позначені темпоральною характеристикою, оскільки з'явилися ще в дитячому віці носія і збереглися до цього часу, незважаючи на те, що денотат уже дорослий і чітко вимовляє всі звуки. При поясненні мотивації таких іменувань респонденти часто уточнюють «у дитинстві».

В основному ці назви відтворюють вимову повторюваних слів чи звукових комбінацій, свідчать про пропуск звуків у словах, заміну одних звуків чи складів іншими, передають пом'якшення приголосних тощо: Звёйху, Кєко < скільки, Куцик < ключик, Мауся < мамуся, Масіна < машина, Пізьозік< пирожик, Цамульот,Хабасьо `хіба що'. Відомо, що для дитячого мовлення важкі звуки [л], [р], що зумовило появу вуличних антропонімів Байон < балон, Кавач < калач, Пирка < пилка.

Деякі прізвиська показують спотворену вимову окремих лексем: Балєбус < тролейбус, Біба < баба, Ґуґ< ґудзик, Дюдьо < дід, Пош < папирос, Йовжик

< йожик < їжак, Карачик < калачик, Пілільот < самольот < літак. Виявлено неофіційні назви із вказівкою на повторення мовцем у дитинстві якихось складів, часто зовсім незрозумілих: Брабрат, Бебёсик, Бёкач, Ґаґа, Калякля, Кацюмай, Кука, Сьосьо, Тактак, Ціпа.

5. Вуличні антропоніми, що вказують на використання діалектних слів інших регіонів

Частина вуличних прізвиськ репрезентує вживання носіями діалектних слів чи форм, що від-творюють риси різних говіркових систем майже на всіх мовних рівнях, особливо на лексичному. Як стверджує П. Чучка, «такі слова завжди є свіжим чи оригінальним індивідуалізуючим засобом» [17, с. 198]. Спостережено, що неофіційні найменування представляють собою різні діалектні регіони: Вуйко < вуйко `дядько'; Гётик, Гётник < гёто `це'; Ґазда,Ґаздиня,Ґаздун < ґазда `хазяїн', ґаздин'а `хазяйка'; Коґут < коґут `півень'.

Висновки та пропозиції

Представивши науковий опис прізвиськ за мовленнєвою специфікою носіїв, підсумовуємо, що ці неофіційні антропоніми продуктивні в діалектній комунікації, оскільки зовнішні ознаки найбільше помітні мовцям і найчастіше знаходять своє відображення у вуличних назвах. Прізвиська-характеристики мовлення часто мають розгорнуті й деталізовані мотиви називання, доповнені оригінальними місцевими приказками. Унікальність цих особових назв у тому, що їх твірними основами слугують слова різних частин мови, переважно службових, а також вигуки. Серед зібраного прізвиськового фактажу диференційовано такі підгрупи неофіційних антропонімів: 1) прізвиська-характеристики балакучих людей; 2) прізвиська, що вказують на проблеми з мовленням носіїв; 3) неофіційні назви, що засвідчують уживання носієм якогось слова-паразита; 4) прізвиська, що відображають дитячу вимову денотатів; 5) вуличні антропоніми, що вказують на використання діалектних слів інших регіонів. З'ясовано, що найчастіше в прізвиськах аналізованого типу підкреслено надмірну балакучість людей, нерідко такі народно-побутові найменування мають жінки. Мотиваційними ознаками прізвиськ найчастіше стають проблеми мовлення денотатів, зокрема заїкання, буботіння, сюсюкання, торохтіння, шепелявість, гаркавлення. Деякі з цих прізвиськ відображають дитячу вимову носіїв. Спорадично вуличні антропоніми репрезентують уживання діалектних слів чи їхніх форм. Загалом прізвиська за мовленнєвими рисами мають великий дослідницький потенціал, адже цікаві з погляду лексичних, словотвірних і функційних особливостей.

Умовні скорочення назв джерел:

Аркушин 2000 - Аркушин Г Л. Словник західнополіських говірок : у 2-х т. Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000.

Грінченко - Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. м-лу Б. Д. Грінченко. Київ : Вид-во АН УСРС, 1907-1909. Т І-IV

ЕСУМ - Етимологічний словник української мови : у 7 т. / за ред. О. С. Мельничука. Київ : Наукова думка, 1982-2003. Т. 1-4

СППУ - Словник прізвиськ північно-західної України : у 3-х т. / упоряд. Г. Л. Аркушин. Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2009.

ССУС - Словник сучасного українського сленгу / упоряд. Т М. Кондратюк. Харків : Фоліо, 2006. 350 с.

Список літератури:

1. Антонюк О. В. Сучасні прізвиська Донеччини (семантика і структура) : дис. ... на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.01 - українська мова. Донецьк, 2011. 296 с.

2. Аркушин Г Л. Діалектизми як твірні основи західнополіських прізвиськ. Ukrainistika v slovanskom kontexte na zaciatku noveho tisicrocia : jzykovedny zbornik vedeckych studii venovany zivotnemu jubileu doc. PhDr. ZuzanyHanudel'ovej. CSc. Presov, 2009. S. 62-69.

3. Аркушин Г. Л. До питання про виникнення прізвиськ. Велика Волинь : минуле і сучасне : тези регіон. наук. конф. (14-16 листопада 1991 р.). Рівне, 1991. С. 85-87.

4. Аркушин Г Л. Колективні прізвиська підляшуків, мотивовані особливостями їхнього мовлення. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Філологія. 2021. Т. 1. № 45. С. 32-37.

5. Бучко Г Є., Бучко Д. Г Народно-побутова антропонімія Бойківщини. Linguistuca slavica : ювілейний зб. на пошану Ірини Михайлівни Желєзняк. Київ : Кий, 2002. С. 3-14.

6. Вербовецька О. С. Неофіційна антропонімія Тернопільщини [Текст] : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01; ДВНЗ «Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника». Івано-Франківськ, 2016. 20 с.

7. Лесюк М. П. Прізвиська жителів гуцульських сіл. Przezwiska i przydomki w jqzykach slowianskich. Cz^sc І. Rozprawy Slawistyczne. 14. Lublin, 1998. S. 227-240.

8. Ліщинська Г. Д. Сучасні прізвиська на Покутті. Слов'янське мовознавство : зб. наук. пр. Ужгород : Ужгород. нац. ун-т, 2001. Вип. 4. С. 320-323 .

9. Мацюк З. С. Із народу не викинеш : діалектний словник фразеологізмів. Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. 136 с.

10. Наливайко М. Я. Неофіційна антропонімія Львівщини : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01; Націон. авіаційний університет. Київ, 2011. 19 с.

11. Охримович В. Про сільські прозвища. Житє і слово. Львів. 1895. Т. 3. С. 302-307.

12. Павлюк В. А. Становлення неофіційного антропонімікону Вінниччини [Текст] : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01; Донец. нац. ун-т. Вінниця, 2016. 20 с.

13. Сеник Г. В. Особливості мовлення як джерело створення прізвиськ. Записки з ономастики. Одеса, 2000. Вип. 4. С. 30-36.

14. Сумцов М. Вуличні клички. Київська старина. Київ. 1889. Т. 24. № 1-3. С. 403-417.

15. Фєдотова Н. М. Сучасні прізвиська Луганщини : когнітивна прагматика творення тексту оніма [Текст] : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. Луганськ, 2008. 208 с.

16. Чабаненко В. А. Прізвиська Нижньої Наддніпрянщини : у 2-х кн. Запоріжжя, 2005.

17. Чучка П. П. Антропонімія Закарпаття : монографія. Київ : Папірус, 2008. 672 с.

18. Шульська Н. М. Неофіційна антропонімія Західного Полісся [Текст] : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01; Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. Луцьк, 2011. 20 с.

19. Шульська Н. Словник прізвиськ жителів межиріччя Стиру та Горині. Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2008. 164 с.

Размещено на Allbest.ru