Стилістична роль омонімів у художній літературі та можливості їх адекватного перекладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криворізький державний педагогічний університет

СТИЛІСТИЧНА РОЛЬ ОМОНІМІВ У ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА МОЖЛИВОСТІ ЇХ АДЕКВАТНОГО ПЕРЕКЛАДУ

Дмитро Щербина

аспірант кафедри української мови

м. Кривий Ріг



Анотація

омонім література переклад стилістичний

Статтю присвячено стилістичному функціонуванню омонімів у художній літературі й можливостям їх адекватного (зі збереженням співвідношення «форма-зміст») відтворення іншою мовою відповідно до тієї ролі, яку вони відіграють в оригіналі. Побіжно розглянуто деякі критерії систематизування омонімічної лексики, а також вплив класифікаційних особливостей на її стилістичний потенціал.

Закцентовано увагу на тому, що омоніми утворюють не лише пари, а й омонімічні ряди. Омонімічні пари та ряди становлять омонімічні опозиції, що їх майстерно використовують письменники у своїх творах для створення дотепів, каламбурів та інших різновидів словесної гри.

З'ясовано, що омоніми надають текстові гумористичного або сатиричного спрямування. Окрім того, омоніми можуть розкривати характеристику персонажів, а також, за умов правильного використання, наділяти мовлення неабиякою виразністю. Через це омонімами часто оперують автори поетичних творів. Омоніми посилюють образність, а в кінці віршованих рядків звучать із винятковою силою та експресією, надто коли виступають інструментом римування.

Зразками з перекладацької практики підтверджено, що в перекладі таких поетичних рядків (як, зрештою, й інших омонімічних тропів), часто дискусійному в наукових колах, можна досягти цілком задовільних результатів, особливо коли вихідна й цільова мова близькоспоріднені й відзначаються спільністю морфем, подібністю лексичної та синтаксичної структури, системою регулярних фонетичних відповідностей і схожими морфонологічними чергуваннями.

Ключові слова: омоніми, омонімія, стилістика тексту, художній текст, перекладна література, мова перекладу, перекладність / неперекладність.



Annotation

Dmytro Shcherbyna PhD student at the Department of the Ukrainian Language, Kryvyi Rih State Pedagogical University, Kryvyi Rih, Ukraine

THE STYLISTIC ROLE OF HOMONYMS IN FICTION AND POSSIBILITIES OF THEIR ADEQUATE TRANSLATION

The article deals with the stylistic functioning of homonyms in fiction and the possibilities of their adequate (with preservation of the form-content relation) reproduction in another language according to the role they play in the original. Some criteria for the systematization of homonymic lexis, as well as the influence of classification features on its stylistic potential, are briefly considered.

The focus is on the fact that homonyms form not only pairs, but also homonymous series. Homonymous pairs and series constitute homonymous oppositions, which are skillfully used by writers in their works to create witticisms, puns, and other types of wordplays.

The article shows that homonyms can make a text humorous or satirical. In addition, homonyms can reveal the nature of characters and, if used correctly, give speech considerable expressiveness. For this reason, the authors of poetic works often use homonyms. Homonyms enhance imagery and, at the end of poetic lines, they sound with exceptional power and expression, especially when they act as a rhyming tool.

Samples from translation practice prove that in the translation of such poetic lines (as well as other homonymous tropes), which is often debated in academic circles, quite satisfactory results can be achieved, especially when the source and target languages are closely related and characterized by common morphemes, similar lexical and syntactic structure, systematic regular phonetic correspondences, and analogous morphonological alternations.

Keywords: homonyms, homonymy, text stylistics, fiction, translated literature, target language, translatability / untranslatability.



Постановка проблеми

У кожній мові є динамічна множина слів, симетричних формою й асиметричних змістом. Такі слова, як відомо, називають омонімами. Явище омонімії найбільш виразно виявляється у спілкуванні. Часом омоніми становлять проблему для мовців, адже через неправильне використання в процесі комунікації можуть додати фразам неоднозначності або й зовсім спотворити зміст повідомлення. Цю властивість омонімів часто використовують письменники, чиї твори завдяки перекладові виходять далеко за межі рідномовної стихії й ширяться в інших мовнокультурних середовищах. Але призначення омонімічної лексики в художніх творах і можливості її відтворення різними мовами відповідно до тієї функції, яку вона виконує в оригіналі, до кінця не розкрито, що й зумовлює актуальність нашої статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Стилістиці мови й тексту присвячено чимало праць, і майже кожна з них торкається стилістичної ролі омонімів. Серед мовознавців, що досліджували й досліджують цю проблематику, відзначимо А. Коваль [7], О. Пономарева [10], М. Зарицького [5], П. Дудика [4], А. Капелюшного [6], І. Коломієць [8], О. Демську [3], С. Воропай [2], М. Вєрємєєву [1]. Питання перекладності / неперекладності висвітлено, зокрема, в розвідках Р. Якобсона [16], Т. Германса й К. Дейвіс [17], В. Радчука [11].

Мета статті - уточнення стилістичної функції омонімів у художній літературі й можливості їх адекватного відтворення іншими мовами відповідно до тієї ролі, яку вони відіграють в оригіналі.



Виклад основного матеріалу

Як слушно зауважує М. Вєрємєєва, не можна характеризувати те чи те слово відрубно як омонім. Омонімія стосується щонайменше двох слів, які збіглися формою графічно чи фонетично [1, с. 14]. Якщо слово омонімічно співвідноситься з іншим словом, тоді прийнято говорити про омонімічну пару, а якщо відразу з кількома словами, то найчастіше говорять про омонімічну групу, або ряд. І омонімічні пари, і омонімічні ряди становлять омонімічні опозиції.

У мовознавстві омоніми класифікують за різними критеріями, зокрема за формальним (власне-омоніми, омографи, омофони, омоформи), етимологічним (однорідні, різнорідні) та частиномовним (іменникові, прикметникові, прислівникові, дієслівні тощо). Власне-омоніми відзначаються тотожністю графічної й фонетичної форми: коса1 `волосся', коса2 `сільськогосподарське знаряддя', коса3 `мис' і коса4 [діал.] `селезінка'. Омографам притаманні тотожність графічної й розбіжність фонетичної форми: коса1/2/3/4 і коса `народ групи банту; мова цього народу'. Для омофонів, навпаки, характерні розбіжність графічної й тотожність фонетичної форми: зчепити і щепити (обидва дієслова вимовляються як /шчиепити/). Омоформи збігаються тільки в окремих словоформах: мила (форма називного відмінка однини прикметника жіночого роду; чоловічий рід - милий), мила (форма родового відмінка однини, а також називного та знахідного відмінків множини іменника мило) і мила (форма жіночого роду третьої особи однини минулого часу дієслова мити).

О. Пономарів наголошує на тому, що омонімічна лексика здебільшого нейтральна, але самі омоніми таки мають певний стилістичний потенціал, уживаючись як важливий засіб словесної гри. В омонімії майстрів слова приваблює суперечність між формою й змістом. Омоніми увиразнюють думку, а часом надають мовленню іронічного, гумористичного чи сатиричного забарвлення. Для стилістичного впливу на читача використовують переважно омоніми, що постали на рідному ґрунті внаслідок розпаду семантичної єдності. Тут велику роль відіграє можливість семантичного зіставлення чи протиставлення. Головна стилістична функція омонімів - досягнення комічного або іронічного ефекту. Омоніми, введені в текст, надають йому дотепності, пародійної спрямованості та стилістичної витонченості, а дотепність, як відомо, сприяє чіткішому висвітленню певного явища чи поняття [10, с. 49]. Погоджуємося з думкою О. Демської, яка запорукою успішного використання омонімів у ролі стилістичного знаряддя вважає їх експлікацію та (бажано) лексикографування [3, с. 59-60].

Особливу увагу дослідники акцентують на здатності омонімічної лексики створювати каламбури [2, с. 35; 5; с. 67; 6, с. 61; 7, с. 35; 8, с. 70]. На приклади каламбурів часто натрапляємо в народній творчості:

Погана та мати, що не хоче дітей мати (омонімічні іменник і дієслово);

«Перемелеться - мука буде». - «Або мукй, або мука...» (омографічні іменники);

Три рази три - дірка буде (омонімічні числівник і дієслово);

«Як як?» - «Як як як!» (омонімічні прислівники й іменники; останні виділено напівгрубим шрифтом).

Наведемо ще зразок із власного доробку, побудований на каламбурі:

Віз повидло віз у звій.

Де живе відвіку звір.

Звій, як звидів віз, завив,

Мовби віл той, заревів,

Бо за свій звіриний вік Від візитів він відвик.

Тут в основі каламбуру лежать дві омонімічні опозиції: іменниководієслівна віз - віз та іменниково-іменникова звір (яр) - звір (тварина).

І хоч каламбурна манера висловлювання, як зазначає О. Пономарів, притаманна більше художній літературі, однак стилістичними можливостями омонімії послуговується й публіцистика, надто в полемічно загострених творах:

Це глина чи цеглина? (заголовок у газеті);

Керівники Палацу культури «Україна» - люди повнолітні й можуть відповідати за довірений їм об 'єкт. За витрачені мною гроші. За зіпсований настрій замість піднесеного. Бо коли те, що я бачила, українська культура, тоді я, як мінімум, цариця Клеопатра. Або Тамара. Або дві разом узятих плюс Катерина II. Ось тому так і трапилося - йшла на «Комбінацію», щоб дістати задоволення від дійсно непоганого ансамблю, а замість того дістала зовсім іншу комбінацію. З трьох пальців. Не сумніваюся, що такої ж думки й добра третина глядачів (Л. Николайчук).

Значного стилістичного ефекту можна досягти, якщо сполучити в одному контексті вільний і фразеологічно зв'язаний однорідні омоніми:

До комісії міської держадміністрації з індивідуальної й кооперативної діяльності державним кроком увійшла чергова представниця ділового світу.

- Ви вірите в кохання з першого погляду? - рішуче запитала вона відповідального секретаря комісії. - Чи вам невідомі душі прекрасні поривання?

- Відомі, - заспокоїв той. - Далі.

- Тоді уявіть: ніч, вулиця, ліхтар, аптека. Він випадково зустрічає її на розі. Тут же спалахує високе почуття. Куди піти? Вони линуть на закличний ліхтар мого кооперативного салону побачень «Приємна зустріч», де й одержують номер.

Але стомлена від подібних візитів комісія перепинила даму: цей номер не пройде (з газети) [10, с. 49-50].

А. Коваль констатує, що використання омонімів зі стилістичними настановами ґрунтується на намаганні мовців шукати й знаходити спільне між словами. Є й інша, прямо протилежна властивість нашого сприймання чиєїсь мови, а саме: ми, знаючи тему розмови, заздалегідь готуємося до сприймання певного кола понять і фіксуємо лише такі лексичні елементи, які належать до цієї поняттєвої сфери.

У художній літературі, як пише далі дослідниця, омонімія може слугувати засобом характеристики персонажа - від найпростішої (дитина не розуміє значення слів):

- Мамо, чому не їздить мій трактор? - питає Сергійко.

- Батарейки сіли. Підемо до магазину, купимо нові.

Сергійко зітхнув.

- Не треба. Це буде дуже довго. Хай краще повстають оті, що сидять (з журналу).

Завдяки омонімії можуть виникати й значно складніші асоціативні зв'язки між словами, які характеризують світогляд людини:

Яків. І ще мені не подобається, коли землю на «га» міряють. Слово некрасиве - «га».

Бондар (сміється). Це ж міра землі, Яшо.

Яків. Знаю, але треба, щоб міра землі якось ніжно звалася, це ж земля (М. Зарудний)

Омонімічні слова не конче повторювати в тексті. Навіть ужите тільки один раз слово сприяє тому, щоб контекст викликав в уяві слухача або читача й друге слово:

- Чому ви не виходите заміж? Невже ніхто не пропонував вам руки і серця?

- Ні, пропонували. Тільки все дуже грубі або некрасиві» (О. Довженко).

У поданому прикладі слово руки названо лише у фразеологічному контексті з загальним значенням «пропонувати шлюб», а проте пряме значення легко встановити з контексту [7, с. 32].

Усі різновиди омонімії лексем, як підкреслює І. Коломієць, здатні вибудовувати досить виразні форми [8, с. 70]. Саме тому омоніми дуже часто використовують у поезії для уяскравлення образності. За приклад наведемо вірш білоруського поета В. Некляєва):

Струменіцца па жылах халадок.

Сплывае час па стылых небасхілах.

Завершана. Дапісаньї радок.

Плачу даугі і плачу на магілах.

Ужо надзеі белы галубок

Мяне не уздыме на самлелых крылах.

Завершана. Гасподзь глядзіць з аблок.

Плачу даугі і плачу на магілах.

Лучыць і блытаць вусце і выток Ракі быцця мне болей не па сілах.

Завершана. Я сеу на беражок.

Плачу даугі і плачу на магілах.

Мне галасы гукаюцца здалёк - I памяць на астылых небасхілах То пырхае, нібьіта матылёк,

То круціцца, нібьі змяя на вілах [9, с. 85].

З винятковою силою та експресією звучать омоніми в кінці поетичних рядків, надто коли виступають засобом римування, як-от у класичному прикладі з Т. Шевченка:

Думи мої, думи мої,

Квіти, мої діти.

Виростав вас, доглядав вас.

Де ж мені вас діти? [14, с. 126].

Розглянуті вище зразки вживання омонімів яскраво ілюструють тезу П. Дудика про те, що в прямих і переносних значеннях слів, зокрема й омонімів, своєрідно, через призму рідної мови відображається бачення кожним народом навколишнього світу, себе самого в ньому. Кожне окреме пряме чи переносне значення слова - це один із конкретних виявів мислення, сприймання людиною певної реалії життя [4, с. 157].

Тут ми підходимо до ще кількох важливих питань: чи можна адекватно, зберігши форму та зміст, відтворити окреслену вище своєрідність іншими мовами і коли можна, то за яких умов?

Р. Якобсон каже, що у своїй пізнавальній функції мова мінімально залежить від граматичних моделей, тому весь когнітивний досвід і його номенклатуру можна передати будь-якою людською мовою. Визначення нашого досвіду головно доповнює металінгвістичні операції, а це означає, що пізнавальний рівень мови не лише дозволяє, а й безпосередньо вимагає перекодувальної інтерпретації, тобто перекладу. Припущення, що когнітивні відомості неможливо виразити або перекласти, вже містить у собі суперечність. Але в жартах, фантазіях, чарах - словом, у тому, що можна було б назвати буденною вербальною міфологією, і насамперед у поезії граматичні категорії мають велике семантичне значення. У таких випадках питання перекладності стає набагато заплутанішим і дискусійнішим [16, с. 234-236].

Із Р. Якобсоном загалом погоджується й Ф. Скарпа, наголошуючи на тому, що неперекладність зазвичай не стосується спеціалізованого перекладу, де кожне значення можна передати різними мовами, - як і службових текстів, написаних спеціальною мовою та адресованих обмеженому колу знавців цільового дискурсу. Винятками з цього правила - констатує науковиця - є або погано написані тексти (граматичні помилки, закручений стиль, неузгоджена термінологія тощо), або тексти з мовними особливостями, типовими для поетичного твору (двозначності, плеоназми, гра слів, звукові ефекти та ін.) [18, с. 86].

Т. Германс пропонує розглядати цілковиту перекладність і цілковиту неперекладність як граничні поняття. Цілковита перекладність, коли її розуміти як інтегральне відтворення повнозначності тексту, можлива, на думку мовознавця, тільки в разі штучних формальних мов. Повна неперекладність лежала б за межею слів, адже означала б неможливість комунікації чи навіть семіозису [17, с. 300].

Приблизно такої ж позиції додержується й К. Дейвіс, говорячи, що кордони будь-якої людської мови виявляють себе передусім у зв'язках з іншими мовами та культурами, а тому беруть участь у загальному коді, або «тексті». Ця загальність - підкреслює лінгвістка - відкидає існування абсолютної одиничності та цілковитої неперекладності. Але для перекладу найбільше важить те, що перекладність і неперекладність не виключають одна одну, а також не становлять полюсів на шкалі відносності. Одиничність і загальність обопільно конститутивні, тож їхня структурна взаємозалежність має сенс і водночас не допускає ні цілковитої перекладності, ні цілковитої неперекладності [17, с. 75].

Іншими словами, як пише суголосно нашим думкам В. Радчук, перекладність не означає всеперекладності. Що ж до перекладу поетичних творів або притаманних їм елементів, до якого з певним скепсисом ставляться, зокрема, Р. Якобсон і Ф. Скарпа, то й тут ми поділяємо погляд В. Радчука, переконаного, що «здатність поезії переходити з мови в мову є її властивістю і суттю, бо в поезії втілено прагнення бути почутим, і не тільки в себе вдома, на хуторі, в повіті чи в країні, - вона є спосіб порозумітися через моря й епохи, це погук до людей і відгук у ній багатоманітності вселенського людського досвіду». Перекладність - констатує далі науковець - величина динамічна, її межі змінюються зосібна, від близькості мов і дистанції культур [11]. Тим-то, скажімо, перекладачам з української мови на білоруську та з білоруської мови на українську часом щастить перекласти й структури, побудовані на грі форми і змісту, хоч, як метафорично зауважує А. Содомора, «форма» і «зміст», коли йдеться про літературу, мистецтво загалом, - поняття вкрай неоднозначні; прокласти поміж них межу не так легко [13, с. 40].

А втім, повернімося до наведених вище Шевченкових рядків. Білоруському перекладачеві, класикові білоруської літератури Янці Купалі вдалося відтворити омонімічну риму другого й четвертого рядків майже без втрат, коли не брати до уваги, що дієслово падзеці формально довше за іменник дзеці, але все одно форма цього іменника технічно наявна в згаданому дієслові:

Ой вы, думы, мае думы,

Кветкі мае, дзеці!

Гадавау вас, даглядау вас,

Дзе ж мне вас падзеці? [15, с. 198].

Вірш В. Некляєва з омографічними дієсловами плсічу і плачу! в останніх рядках перших трьох строф також піддався українському перекладачеві (переклад наш - Д. Щ.):

У жилах струменіє холодок.

Спливає час у зимних небосхилах.

По всьому вже. Дописано рядок.

Плачу! належне й плачу на могилах.

Тепер надії білий голубок

Мене не піднесе на стерплих крилах.

По всьому вже. Господь прийняв мій крок.

Плачу! належне й плачу на могилах.

Злучати далі гирло та вершок Ріки буття прудкої я не в силах.

По всьому вже. Осів на бережок.

Плачу1 належне й плачу на могилах.

Здаля лунає голосів клубок --

І пам 'ять на прочахлих небосхилах То пурха, як метелик між квіток,

То в 'ється, мовби гадина на вилах.

Розгляньмо складніший зразок поезії - вірш білоруського поета Ригора Крушини «Заміж караляу» («Замість коралів»), кожну строфу якого побудовано на двох омонімічних перехресних римах - жіночій (непарні рядки) і чоловічій (парні рядки), причому так, що опорні слова жіночої рими виступають омографами до опорних слів чоловічої рими:

Дарагія рубіньї, каралі Хіба маюць адны каралі'?

Яны у сэрцы каханай запалі,

Імі кроу, як агонь, запалі.

Сонца грае нарадасным твары.

Гэтак ціхае шчасце тварЫ Не за горкім кілішкам у бары,

А у зацішку у сасновым барЫ.

Пойдзем, любая, у шолахі гаю!

Бачыш, словамі раны гаю.

Дыяментау, караляу не маю - Я нясу табе песню маю [12, с. 137].

Пожертвувавши деякими нюансами й замінивши, зокрема, коралі на перли, український перекладач зумів відтворити в перекладі вигадливу форму оригіналу (переклад знову наш - Д. Щ.):

Перлів сяйних люблянка не мала - Лиш цариця й царівна мала.

Милій в серце краса та запала,

Скарбом кров, як вогонь, запала.

На веселім виду грає з^рка.

Скарб, мов трунок, п 'янить. Будь зірка!

Щастя там, де борочок і гірка,

А не в шинку, де чарка гірка.

Йди до мене! Яліроньку строю.

Душу згою тобі - не строю.

Перлів сяйних не маю й не свою - Я віддам тобі пісню свою.



Висновки

Отже, як ми з'ясували, омоніми в художній літературі вживають переважно для досягнення комічного чи іронічного ефекту. Вони лежать в основі багатьох дотепів, каламбурів та інших різновидів гри слів, надаючи текстові гумористичного або сатиричного спрямування. Окрім того, омонімічна лексика може слугувати засобом характеристики персонажів, а також надавати мовленню неабиякої виразності, чим дуже часто послуговуються автори поетичних творів. Омоніми уяскравлюють образність, а в кінці віршованих рядків сповнюються надзвичайної сили та експресії, надто коли виступають інструментом римування. І хоч перекладність таких поетичних рядків (як, зрештою, й інших омонімічних тропів) часто ставлять під сумнів, але наша розвідка переконливо доводить, що й тут можна досягти задовільного результату, особливо в перекладі з близькоспоріднених мов, які відзначаються спільністю морфем, подібністю лексичної та синтаксичної структури, системою регулярних фонетичних відповідностей і схожими морфонологічними чергуваннями. Подальші перспективи вбачаємо в дослідженні помилок перекладу та впливу омонімії на їх виникнення.



Література

1. Вєрємєєва М. Особливості відображення омонімії в сучасному англомовному дискурсі. Науковий вісник Херсонського державного університету: зб. наук. праць. Серія «Лінгвістика». 2017. Вип. 30. С. 10-15.

2. Воропай С. Сучасна українська мова: конспект лекцій, Суми, 2014. 103 с.

3. Демська О. Текстовий вимір омонімії. Науковий вісник Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. Серія «Філологічні науки (мовознавство)». 2015. № 4. С. 55-60. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvddpufm_2015_4_12 (дата звернення: 15.01.2024).

4. Дудик П. Стилістика української мови: навч. посіб. Київ, 2005. 368 с.

5. Зарицький М. Стилістика сучасної української мови: посіб. для студ. вишів. Київ, 2001. 156 с.

6. Капелюшний А. Практична стилістика української мови: навч. посіб. Львів, 2007. 400 с.

7. Коваль А. Практична стилістика сучасної української мови: підруч. Київ, 1987. 352 с.

8. Коломієць І. Стилістика української мови (Теоретичні основи стилістики. Художньо-виразові засоби мовлення): навч.-метод. посіб. для студ.-філологів ЗВО, Умань, 2019. 240 с.

9. Някляеу У. КОН: Вершы двух стагоддзяу. Мінск, 2010. 280 с.

10. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови: підруч. / 3-тє вид., перероб. і доповн. Тернопіль, 2000. 248 с.

11. Радчук В. Забобон неперекладності (Чи під силу мові Тараса переклад цитат?). Науковий часопис НПУ ім. М. Драгоманова. Серія № 9 «Сучасні тенденції розвитку мов». Київ, 2007. Вип. 1. С. 329-336.

12. Рыгор Крушына. Кантата самотных: вершы і паэмы. Мінск, 2007. 308 с.

13. Содомора А. Наодинці зі словом. Львів, 2022. 408 с.

14. Шевченко Т. Зібрання творів: у 12 т. Т. 1: Поезія 1837-1847. Київ, 2003. 784 с.

15. Янка Купала. Поуны збор творау: у 9 т. Т. 5: Вершы, пераклады 1930-1942. Мінск, 1998. 278 с.

16. Jakobson R. Linguistic Aspects of Translation. On Translation / Fang A., Fitts D., Hollander J., Humphries R., Jakobson R, Knight D., et al. ; edited by Brower R. A. Cambridge, Massachusetts, 1959. P. 232-239.

17. Routledge Encyclopedia of Translation Studies. 2nd ed. / edited by M. Baker and G. Saldanha. London and New York, 2011. XXII - 674 p.

18. Scarpa F. Research and Professional Practice in Specialised Translation. London, 2020. XI - 420 p. DOI: https://doi.org/10.1057/978-1-137-51967-2.

References

1. Vieriemieieva M. (2017). Osoblyvosti vidobrazhennia omonimii v suchasnomu anhlomovnomu dyskursi [The Features of Reflection of Homonymy in Contemporarty English-Language Discourse]. Naukovyi visnykKhersonskoho derzhavnoho universytetu, ser. Linhvistyka, 30, 10-15 [in Ukrainian].

2. Voropai S. (2014). Suchasna ukrainska mova [Modern Ukrainian Language]. Sumy [in Ukrainian].

3. Demska O. (2015). Tekstovyi vymir omonimii [Text Dimension of Homonymy]. Naukovyi visnyk Drohobytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu im. I. Franka, ser. Filolohichni nauky (movoznavstvo), 4, 55-60. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvddpufm_2015_4_12 [in Ukrainian].

4. Dudyk P. (2005). Stylistyka ukrainskoi movy [Stylistics of the Ukrainian Language]. Kyiv [in Ukrainian].

5. Zarytskyi M. (2001). Stylistyka suchasnoi ukrainskoi movy [Stylistics of the Modern Ukrainian Language]. Kyiv [in Ukrainian].

6. Kapeliushnyi A. (2007). Praktychna stylistyka ukrainskoi movy [Practical stylistics of the Ukrainian Language]. Lviv [in Ukrainian].

7. Koval A. (1987). Praktychna stylistyka suchasnoi ukrainskoi movy [Practical stylistics of the Modern Ukrainian Language]. Kyiv [in Ukrainian].

8. Kolomiiets I. (2019). Stylistyka ukrainskoi movy (Teoretychni osnovy stylistyky. Khudozhno-vyrazovi zasoby movlennia) [Stylistics of the Ukrainian language (Theoretical foundations of stylistics. Artistic and expressive means of speech)]. Uman [in Ukrainian].

9. Niakliajeu U. (2010). KON. Minsk [in Belarusian].

10. Ponomariv O. (2000). Stylistyka suchasnoi ukrainskoi movy [Stylistics of the Modern Ukrainian Language] (3rd ed., rev.). Ternopil.

11. Radchuk V. (2007). Zabobon neperekladnosti (Chy pid sylu movi Tarasa pereklad tsytat?) [The Superstition of Untranslatability (Is the Translation of Quotations under the Power of Taras' language?). Naukovyi chasopys NPUim. M. Drahomanova, ser. № 9 Suchasni tendentsii rozvytku mov, 1, 329-336. [in Ukrainian].

12. Ryhor Krusyna. (2007). Kantata samotnych [Cantata of the Lonely]. Minsk [in Belarusian].

13. Sodomora A. (2022). Naodyntsi zi slovom [Alone with the Word]. Lviv [in Ukrainian].

14. Shevchenko T. (2003). Poeziia 1837-1847 [Poetry 1837-1847]. In Zibrannia tvoriv u 12 t. [Collected Works in 12 vols.]. (Vol. 1) Kyiv [in Ukrainian].

15. Janka Kupala. (1998). Viersy, pieraklady 1930-1942 [Poems, Translations 1930-1942]. In Ройпу zbor tvогай u 9 t. [Complete Collection of Works]. (Vol. 5). Minsk [in Belarusian].

16. Jakobson R. (1959). Linguistic Aspects of Translation. In On Translation. R. A. Brower (Ed.). (pp. 232-239). Cambridge & Massachusetts.

17. Baker M., & Saldanha G. (Eds.). (2011). Routledge Encyclopedia of Translation Studies (2nd ed). London & New York.

18. Scarpa F. (2020). Research and Professional Practice in Specialised Translation. London. DOI: https://doi.org/10.1057/978-1-137-51967-2.

Размещено на Allbest.ru