Толерантна дискурсивна особистість у сучасному англомовному інституціональному дискурсі: взаємодія вербальних та кінесичних компонентів комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Толерантна дискурсивна особистість у сучасному англомовному інституціональному дискурсі: взаємодія вербальних та кінесичних компонентів комунікації

Ручкіна Катерина Євгенівна

здобувач вищої' освіти факультету іноземних мов

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Україна

Науковий" керівник: Солощук Людмила Василівна

доктор філол. наук, професор кафедри англійської філології та методики викладання іноземної мови Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Україна

Анотація

Представлене дослідження присвячене розгляду низки питань, які виникають в контексті уточнення змісту відносно нового для лінгвістичної науки поняття "дискурсивна особистість". Головну увагу приділено такій комунікативній якості суб'єктів, що володіють компетенцією дискурсивної особистості, як їхня усвідомлена та стійка спрямованість на толерантне ставлення до своїх контрагентів у спілкуванні шляхом ефективного використання ними у процесі комунікації' комплексу вербальних та невербальних кінесичних компонентів комунікації.

Ключові слова: дискурс, інституціональний (інституційний) дискурс, дискурсивна особистість, толерантність, вербальні та невербальні (кінесичні) компоненти комунікації.

Дослідницький інтерес, який спостерігається останнім часом до концепту "дискурсивна особистість", зумовлений тим, що це відносно нове в лінгвістичній науці поняття, виявилося на перехресті низки інших вельми актуальних останнім часом соціо-психо-лінгвістичних абстракцій. І хоча основні ознаки лідера мовлення цього типу в цілому отримали висвітлення у фаховій літературі, деякі, пов'язані з цією проблематикою питання, зокрема: коло конкретних вмінь і навичок такої особи, особливості її комунікативної поведінки у певних різновидах інституційних дискурсів, арсенал наявних в її розпорядженні вербальних та невербальних (кінесичних) засобів спілкування, і конкретні прийоми їх використання, все ще потребують подальшого уточнення.

Актуальність дослідження зумовлюється значущістю, яку набуває комунікація в умовах сучасного (інформаційного) суспільства, коли від вправності особи у налагодженні комунікативних контактів, її вміння досягати поставленої мети спілкування в різних комунікативних середовищах суттєвою мірою залежить ефективність більшості суспільних практик. лінгвістичний дискурсивний особистість

Об'єктом дослідження є дискурсивна особистість як модель учасника толерантно орієнтованої соціальної комунікації.

Предмет дослідження становлять особливості взаємодії вербальних та кінесичних компонентів у мовленні толерантної дискурсивної особистості в сучасному англомовному інституційному дискурсі.

Новизна дослідження полягає у реалізації спроби характеристики толерантної дискурсивної особистості в аспекті її комунікативних здібностей, а саме під кутом зору ефективності використання нею різноманітних вербальних та кінесичних компонентів комунікації.

Слід відмітити, що хоча власне термін "дискурс" застосовується в науці вже доволі давно, його більш специфічне та наближене до сучасного використання у лінгвістичній теорії веде свій відлік з середини ХХ століття, завдяки, і в першу чергу, науковим працям таких вчених, як Зелліг Харріс, Делл Хаймс та Мішель Фуко. Початково під дискурсом переважно розуміли "будь-який фрагмент мови, довший, аніж одне речення, що має певну форму організації зв'язності та єдності" [1]. Втім, варто відзначити, що вказане трактування дискурсу зумовлювалося панівним на той період вузьким розумінням контексту, а саме, як вербального середовища функціонування мовних знаків (структуралізм). З цієї причини воно не розкривало повною мірою сутності цього явища, прирівнюючи його фактично до поняття тексту [2]. Між тим, хоча ці тлумачення (дискурсу та тексту) частково й збігаються за своїм обсягом, а також є близькими з огляду на загальну мету та способи організації мовних феноменів, які вони відображують, їх не можна ототожнювати. До того ж, дискурс може охоплювати й більше одного тексту. Усвідомлення цих обставин, пов'язане також з відповідним уточненням значення терміну "контекст", призвело в останній третині ХХ століття до подальшої еволюції розуміння природи дискурсу, який починає трактуватися як мовлення вписане в певний ситуаційний контекст (комунікативну ситуацію) [2].

На нашу думку, найбільш слушним і обґрунтованим є узагальнене визначення дискурсу як мисленнєво-комунікативної діяльності, що представлена синтезом процесу (мовлення) з результатом, і складові якої не вичерпуються лише лінгвістичним аспектом [3].

Залежно від складу учасників дискурсивного спілкування, а саме від наявності або відсутності серед них осіб, що інтегровані в певні соціальні інститути або періодично звертаються до їхніх послуг, розрізняють: інституційний і персональний (буттєвий) дискурси. Вказана класифікація фактично збігається з виокремленням іншими вченими відповідно статусно- орієнтованого та особистісно-орієнтованого типів дискурсу [4].

Суттєвими ознаками інституційного дискурсу є такі: сторони інституційно- організованої дискурсивної комунікації, діють у межах відповідних суспільних інститутів (або в тісному контакті з ними), під якими розуміють регулярно повторювані протягом тривалого часу, і в цьому сенсі стійкі, нормативно регламентовані соціальні практики, спрямовані на забезпечення конкретних суспільних цінностей [5]; цей тип дискурсу є діалогічним спілкуванням, що відбувається переважно у професійно-діловій сфері, де один або обидва учасники мають формально закріплений професійно-діловий статус, що переводить спілкування в ранг офіційного [6]; він передбачає чітко виражену ролеву стратифікацію його суб'єктів [4].

Деякі дослідники слушно звертають увагу й на ту обставину, що в інституційному дискурсі спостерігається суттєва асиметрія (дисбаланс) у стосунках, залучених до нього соціальних акторів [7]. Кожний його різновид характеризується власною хронотопною специфікою, яка полягає у досить чіткій локалізації у просторі та часі [8].

З огляду на перелічене, інституційний дискурс може бути визначений як ієрархічно структурована, здійснювана через особливий добір комунікативних стратегій і тактик, мовленнєва-інформаційно-комунікативна взаємодія представників певних соціальних груп, які презентують та реалізують свої статусно-ролеві можливості в межах наявних у соціумі суспільних інститутів [9].

Розкриття та наукове обґрунтування концепту "дискурсу" безпосередньо базується на визначенні мовної (в її широкому розумінні) компетентності учасників комунікативної взаємодії. Власне ж поняття дискурсивної особистості орієнтоване на відображення функціонального аспекту мовлення: як певних особливостей мовної діяльності особи у різних типах дискурсу, результат якої в кінцевому рахунку об'єктивується, з одного боку, в ефективному створенні (конструюванні) нею власних дискурсів і текстів, а з іншого, в адекватному і повному сприйнятті повідомлень її контрагентів у спілкуванні [10]. Крім того зазначене поняття характеризує індивідуальну здатність особи гнучко реагувати на дискурсивне оточення, враховуючи не тільки мовні, а й інші компоненти комунікації; створювати та сприймати мовленнєві та немовленнєві повідомлення через застосування широкого діапазону вербальних та невербальних комунікативних засобів [11].

Будь-яка належним чином здійснювана комунікація є організованою континуальною системою, яка базується на вивіреному та гармонійному поєднанні вербальних та невербальних складових. Перші є найбільш універсальним інструментом спілкування людей, оскільки на вербальну мову (усну та письмову) можна "перекласти" звернення, створені за допомогою будь- якої іншої знакової системи. Водночас важко переоцінити й можливості невербальних форм обміну інформацією. У багатьох випадках невербальні засоби можуть повністю замінювати вербальні і значно виразніше та економічніше передавати почуття та емоції людей, і тим самим звести до мінімуму можливість помилкового декодування висловлювання [12].

У розрізі співвідношення у комунікації вербальних та невербальних засобів її здійснення можна виокремити три основні варіанти означеної взаємодії. У двох перших випадках вербальні або невербальні засоби комунікації відповідно утворюють її ядро, тоді як друга (вербальна або невербальна) її складова виконує субсидіарну функцію, доповнюючи, посилюючи та уточнюючи значення, які транслює домінантний компонент дискурсивного спілкування. У третьому - забезпечується певна збалансованість застосування кожного із вказаних засобів спілкування.

Останній варіант є найбажанішим, оскільки за слушним спостереженням Дж. Лайонза, накладання на вербальний компонент будь-якого усного висловлювання невербального компоненту є важливим для визначення його значення настільки, наскільки важливі значення слів, що в нього входять, та граматичні значення, які кодуються у вербальному компоненті [13]. Втім, залежно від конкретних обставин у цілій низці випадків належний дискурсивний обмін може бути здійснений і за допомогою лише якогось одного із згаданих комунікативних чинників.

Класифікація невербальних засобів комунікації може здійснюватися з урахуванням їх певних характеристик (динамічних, просторових, часових), а також з огляду на базові системи їх відображення та сприйняття (зорова та акустична). Це дозволяє виокремити такі блоки невербальних комунікативних компонентів як: кінесичні (тобто жестові (рух руками, пальцями рук)), плечима, головою, ногами, всім тілом); мімічні (рух ротом (посмішка, поцілунок) тощо), бровами, очима, вираз обличчя в цілому), проксемічні (відстань між комунікантами під час спілкування, комунікативно значущі зміни особистого простору тощо) та просодичні (комунікативно значуще інтонаційне оформлення вербальних висловлювань) [12].

Суттєвою характеристикою будь-якої комунікації виступає її успішність (результативність) - тобто ступінь реалізації цілей, які ставили перед собою суб'єкти відповідного комунікативного акту. Результативність комунікації зумовлюється багатьма чинниками, важливе місце серед яких посідає належний рівень взаємного толерування його учасників. Толерантність в її лінгвістичних проявах постає як своєрідний мовний фільтр, що накладає певні обмеження на спілкування, поведінку, можливість негативного ставлення один до одного суб'єктів мовленнєвих практик [14]. Толерантне спілкування будується на комунікативній координації мовленнєвої поведінки учасників, складовими якої є узгодженість їх комунікативних інтенцій, солідарність модально-оцінних смислів, унісонність тональності спілкування, симетричність комунікативної активності, узгодженість оцінки комунікативного результату тощо [15].

Залучення поряд з вербальними також і невербальних (кінесичних) засобів комунікації, завдяки чому остання набуває додаткових змістовних відтінків, значно сприяє підтриманню атмосфери взаємного толерування суб'єктів комунікативної взаємодії. Саме тому в процесі спілкування є доречним використання його учасниками різноманітних кінесичних компонентів комунікації, певних позитивно-забарвлених лексичних одиниць, наприклад: широкої, теплої, дружньої, щирої, сором'язливої посмішки; міцного рукостискання; м'якого, співчутливого, вдячного, променистого погляду; ніжних обійм; схвального кивку; відкритих долоней тощо. Такі невербальні сигнали дають можливість забезпечити підґрунтя для подальшої комунікації та підтримувати загальну атмосферу доброзичливості. У той час як насуплені брови, схрещені руки, міцно стиснуті кулаки (зуби, губи), іронічна, зловісна посмішка, млява поза, погляд з-під лоба будуть працювати у протилежному напрямку, демонструючи байдуже, навіть вороже ставлення до свого візаві, що аж ніяк не узгоджується з моделями толерантної комунікативної поведінки.

Необхідно зазначити, що, залежно від особи, її віку, типу дискурсу, ступінь "відкритості" спілкування та інтенсивності використання в ньому міміки і жестів буде змінюватися. Наприклад, педагогічному дискурсу, учасниками якого зазвичай є діти і юнаки, з одного боку, вчителі і викладачі з іншого, притаманна явно виражена доброта, щирість та теплота:

1) Albus Dumbledore had got to his feet. He was beaming at the students, his arms opened wide, as if nothing could have pleased him more than to see them all there.

"Welcome!" he said. "Welcome to a new year at Hogwarts! Before we begin our banquet, I would like to say a few words. And here they are: Nitwit! Blubber! Oddment! Tweak! ... Thank you!" He sat back down. Everybody clapped and cheered [16].

Дружнє ставлення Альбуса Дамлдора до студентів, артикульоване окличними фразами привітання у сукупності з наочними величними, широкими, відкритими й урочистими жестами, створило в залі атмосферу поваги до кожного учня, незалежно від їхнього статусу (фінансового становища), сімейної історії та віку, і надало кожному з них відчуття важливості, значущості та захоплення.

Водночас, наприклад, для ділового дискурсу, з причини значної формалізації робочих контактів його учасників, характерними є їх відносна емоційна стриманість та дистанційна віддаленість. Ці комунікативні прояви можуть зумовлюватися та підсилюватися, крім того, під впливом певної вікової різниці, приналежності до різних статей тощо.

2) As we stepped into the room, the man in the wheelchair looked up from under shaggy hair. His eyes met mine, and after a pause, he let out a bloodcurdling groan. I realized that where I held my bag, my knuckles had turned white.

Oh God, I thought. I'm not up to this. I swallowed, hard. The man was still staring at me. He seemed to be waiting for me to do something.

"I--I'm Lou." My voice, uncharacteristically tremulous, broke into the silence. I wondered, briefly, whether to hold out a hand and then, remembering that he wouldn't be able to take it, gave a feeble wave instead. "Short for Louisa." Then to my astonishment his features cleared, and his head straightened on his shoulders. Will Traynor gazed at me steadily, the faintest of smiles flickering across his face. "Good morning, Miss Clark," he said [17].

У наведеному прикладі, з огляду на фізіологічний стан одного з героїв, ситуація є досить напруженою з самого її початку. Тому в цих умовах для налагодження комунікації буде доречною поведінка, орієнтована на попередження її можливого конфліктного розвитку, що виявляється у відносно нейтральних, обережно-стриманих емоціях Луїзії Кларк (її рухи є безсторонніми, трохи напруженими: her knuckles had turned white; she swallowed, hard; she gave a feeble wave instead). Наступним етапом є поступове нівелювання напруги у взаємодії комунікантів за допомогою іншого невербального засобу комунікації у вигляді ледь помітноїусмішки Уіла Трейнера (він демонструє слабкі, але доволі доброзичливі мімічні жести).

Отже, можна дійти висновку, що забезпечення необхідного рівня толерантності у стосунках учасників дискурсивного обміну є можливим не лише через утримання від демонстрації негативних реакцій у вигляді певних характерних рухів тіла (міміки і жестів) або ж, навпаки, за допомогою використання кінесичних компонентів комунікації, виражених позитивно-забарвленим мовленням, але й шляхом використання у спілкуванні (у відповідних комунікативних ситуаціях) невербальних засобів комунікації проміжного (майже нейтрального) характеру (froze, whipped round, flinched, looked up, raised eyebrows, swallowed, smiled slightly, etc.).

Підсумовуючи вище викладене, зазначимо, що однією з важливих умов успішності толерантної комунікативної взаємодії суб'єктів англомовного інституційного діалогічного дискурсу є використання ними у процесі спілкування, поряд з вербальними його формами, також і різноманітних кінесичних компонентів комунікації, які, у разі їхнього вмілого застосування, здатні суттєво підсилювати, доповнювати, і навіть ефективно заміщувати перші.

Як свідчить проведене нами дослідження, наукове опрацювання теми толерантної дискурсивної особистості у сучасному англомовному інституціональному дискурсі має під собою об'єктивне соціальне підгрунтя у вигляді суттєвих зрушень, які переживає людство протягом другої половини 20-го - першої чверті 21 -го століття, а саме: у глобалізації та пов'язаному з нею посиленню світових міграційних потоків; зміні стереотипів поведінки колективів, ментальності великих соціальних груп; відповідної ролевої ідентифікації учасників дискурсивної взаємодії, а з ними - й опосередковуючих ці практики суспільних інститутів тощо. При цьому виникає нагальна потреба перегляду всього комплексу питань, що стосуються людської особистості та способів її взаємодії з іншими представниками людської спільноти.

Перспективи дослідження зумовлюються складним характером зв'язків, які виникають в процесі комунікації у певних типах дискурсу між мовними якостями особи, вербальними та невербальними знаковими системами, які вона при цьому використовує на тлі різноманітних соціальних та інших чинників, що впливають на характер процесу комунікації. Перспективним також вбачається з'ясування можливих варіантів співвідношення не тільки вербальних і кінесичних, а також проксемічних і просодичних її складових поміж собою, зокрема, з точки зору їхньої взаємозамінності, посилення дії один одного, а також можливих випадків їх контродиктивного сполучення.

Список використаних джерел

1. [1 ] Harris, Z. S. (1952). Discourse Analysis: A Sample Text. Language. (Vol. 28 (1): p. 1 -30; Vol. 28 (4): p. 474-494). Linguistic Society of America.

2. Морозова, О. І. (2010). Дискурс як когнітивно-комунікативна подія. Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Мовознавство, (7), 134-138.

3. Шевченко, І. С., Морозова, О. І. (2005). Проблеми типології дискурсу. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен. І. С. Шевченко (заг. ред.). Харків: Константа.

4. Ларькіна, М. (2010). Інституційний дискурс як соціолінгвістичний феномен. Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Філологічні науки, (89), 299-302.

5. Мордоус, І. О. (2020). Соціальний інститут: загальні обрії філософського аналізу. Освітній дискурс, (25), 24-37.

6. Солощук, Л.В. (2013). Особливості функціонування невербальних компонентів комунікації в англомовному діловому діалогічному дискурсі. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Романо-германська філологія, (73), 77-82.

7. Freed, A. (2015). Institutional Discourse. The International Encyclopedia of Language and Social Interaction, (1), 1 -18.

8. Літак, А. (2018). Про природу інституційного дискурсу. Південний архів Херсонського державного університету. Філологічні науки, (72), 142-145.

9. Пилипенко, Р. Є. (2007). Інституційний комунікативний простір Німеччини (автореф. дис. ... доктора філ. наук). Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Київ, Україна.

10. Солощук, Л.В. (2015). Дискурсивна особистість у світлі теорії полікодовості комунікативного процесу. Записки з романо-германськоїфіл., (1), 167-174.

11. Солощук, Л.В. (2006). Вербальні і невербальні компоненти комунікації в англомовному дискурсі. Харків: Константа.

12. Солощук, Л.В. (2009). Взаємодія вербальних і невербальних компонентів комунікації у сучасному англомовному дискурсі (автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. філол. наук). Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, Україна.

13. Лайонз, Дж. (2003). Лінгвістична семантика. Вступ. (В.О. Морозова, пер. з англ.). Київ.

14. Яворська, Г. Х., Ларіна, Е.В. (2016). Мовна толерантність у контексті соціально- гуманітарних наук. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Філологія, (20), 103-106.

15. Бацевич, Ф.С. (2010). Лінгвокультурні аспекти комунікативної толерантності. Львівський науковий журнал. Філософсько-культурологічні проблеми мови і комунікації, (5), 108-118.

16. Список джерел ілюстративного матеріалу

17. Rowling, J. K. (2014). Harry Potter and the Philosopher's Stone. London: Bloomsburry.

18. Jojo Moyes, P. S. (2012). Me Before you. London: Bloomsburry.

Размещено на Allbest.ru