Роль структуралізму в контексті лінгвістичного осмислення

Размещено на http://www.allbest.ru

Роль структуралізму в контексті лінгвістичного осмислення

Мельничук Оксана Дмитрівна,

кандидат філологічних наук, докторант кафедри прикладної лінгвістики Інституту комп'ютерних наук та інформаційних технологій

Національного університету «Львівська політехніка»

Структуралізм як метод пізнання узагальнює структурні методи з метою систематизації знання, його математизації та моделювання в межах загальної методології. Вивчення структуралізму розпочалося у Франції у результаті низки досліджень, що були здійснені у соціальних та гуманітарних науках у 1950-х - 1970-х рр. Структуралісти прагнули зрозуміти людську культуру та досвід у межах системи знаків, що керуються правилами утворення значення або цінностей у різних контекстах: лінгвістичному, соціальному, літературному та культурному. Лінгвістика як філологічна наука започатковує структурні методи у межах семіології, які згодом проникають у наратологію, теорію тексту та дискурсу з опертям на праці Ф. де Соссюра, К. Леві-Строса, М. Фуко та не втрачають своєї актуальності у сучасних лінгвістичних студіях. Мета статті - проаналізувати етапи розвитку структуралізму у лінгвістиці. Методи охоплюють такі загальнонаукові підходи, як аналіз, синтез, індукція, дедукція та метод формалізації. Результати пов'язані з виокремленням трьох аспектів розвитку або осмислення структуралізму у лінгвістичній науці: як загального методу гуманітарних наук, значення як структурного феномену та семіо- логією Ф. де Соссюра у зв'язку з мовною діяльністю. Висновки. У підсумку здійсненого теоретичного аналізу було встановлено, що згідно з виокремленими аспектами структуралізму у лінгвістиці, його роль є визначальною не тільки у контексті структурної, а й когнітивної методології у лінгвістиці. Окрім того, структуралізм як загальний метод гуманітарних наук стає загальним принципом, що спонукає розвиток цієї філософської концепції у напрямі вивчення не тільки структур мови, а й мислення. Суто лінгвістичними рисами є те, що структуралізм досліджує функціювання основних одиниць та зв'язків у мові, які характеризують утворення лексичного значення через набір визначених правил і операцій у відносно замкненій та обов'язково структурованій системі. Перспективною є розробка теорій ког- нітивної лінгвістики, які не заперечують наявність семантичної або лексичної структури, а навпаки, тлумачать її у зв'язку зі свідомістю та психічною діяльністю людини.

Ключові слова: метод гуманітарної науки, семіологія, структура, зв'язки, сприйняття, знак, пізнання.

THE ROLE OF STRUCTURALISM IN THE CONTEXT OF LINGUISTIC UNDERSTANDING

Melnychuk Oksana Dmytrivna,

Candidate of Philological Sciences,

Postdoctoral Student at the Department of Applied Linguistics

Institute of Computer Sciences and Information Technologies of the Lviv Polytechnic National University

Structuralism as a method of getting knowledge generalizes structural methods aiming to systematize knowledge and model it within the general methodology. The study of structuralism began in France as a result ofa series of studies carried out in the social sciences and humanities in the 1950s and 1970s. Structuralists sought to understand human culture and experience within a system of signs governed by rules to form the meaning or values in various contexts: linguistic, social, literary and cultural. Linguistics as a philological science initiates structural methods within the framework of semiology, which later penetrated into narratology, the theory of text and discourse based on the works of F. de Saussure, K. Levi-Strauss, and M. Foucault and these methods do not lose their relevance in modern linguistic studies. The purpose ofthe article is to analyze the stages of development of structuralism in linguistics. Methods include general scientific approaches that include analysis, synthesis, induction, deduction, and formalization method. The results are related to the identification of three aspects of understanding structuralism in linguistics as a general method of the humanities, the meaning as a structural phenomenon, and F. de Saussure's semiology in connection to linguistic activity. Conclusions. As the result of the theoretical analysis, it was established that according to the selected aspects of structuralism in linguistics, its role is decisive not only in the context of structural, but also cognitive methodology in linguistics. In addition, structuralism as a general method of humanities becomes a general principle that prompts the development of this philosophical concept in studying not only language structures, but also thinking process. Purely linguistic features of structuralism are that it investigates functioning of basic units and connections in language, which characterize formation of lexical meaning through a set of defined rules and operations in a relatively closed and necessarily structured system. It is promising to develop theories of cognitive linguistics that do not deny the existence of a semantic or lexical structure, but, on the contrary, it aims to interpret it in connection with the consciousness and mental activity of a person.

Key words: method ofhumanitarian science, semiology, structure, connections, perception, sign, cognition.

Вступ

Лінгвістичний структуралізм вивчає мову як самодостатню сукупність, структуру sui generis (лат. «своєрідну, єдину у своєму роді») (Hjelmslev, 1961: 28), а не як утворення нелінгвістич- них (фізичних, психологічних, фізіологічних, логічних, соціологічних, культурних) феноменів. Структуралізм як структурно-семіотичний комплекс має опертя на концепцію семіотики - теорію знака Ф. де Соссюра (Meisel, Saussy, 2011). Структурна модель значення у лінгвістиці узгоджується з постулатами структуралістів про колективну, або загальну сутність мови та її комунікативне спрямування у визначеному середовищі комунікування.

Структуралізм охоплює низку шкіл становлення та розвитку: Женевську школу Ф. де Соссюра (Joseph, 2012), Празьку школу В. Матезіуса (Vachek, 1975), Американську школу семіотики (Ч. Пірса, Я. Морріса (Morris, 1971), Копенгагенську школу Л. Єльмслєва (Hjelmslev, 1961), дескриптивізм Л. Блумфільда (Bloomfield, 1973), структурну антропологію

Е. Сепіра (Mandelbaum, 1949). Психологічно-пов'язаним напрямом є структурний психоаналіз Ж. Лакана (Miller, 1998); когнітивний аспект виявляється у контексті теорії структури пізнання та розуміння М. Фуко (Foucault, 2002); структурна лінгвопоетика та теорія поетичної мови окреслена у моделі комунікації Р Якобсона (Jakobson, 1980). Метою статті є осмислення структуралізму у контексті розвитку лінгвістичної науки. Завданнями статті є: 1) аналіз розвитку структуралізму як загального методу гуманітарної науки, 2) визначення його ролі в утворенні структури значення та 3) тлумачення структуралізму у межах семіології Ф. де Соссюра. Актуальність дослідження пов'язана зі зверненням сучасних наукових розвідок, зокрема ког- нітивної лінгвістики, до структурних аспектів осмислення лінгвістичного значення, у зв'язку з твердженням про те, що «сприйняття, або пізнання об'єктів можливе тільки за умови структурованості предмета сприйняття» (Langer, 1989), адже структурність предмета є пов'язаною з цілісністю образу, який сприймають. Важливим є те, що структурність сприймання загалом та лінгвістичних знаків або слів зокрема є не відтворенням набору хаотичних відчуттів, а відображенням різних властивостей і частин предмета, тобто його структури.

Структуралізм як загальний метод аналізу у системі гуманітарних наук

Структуралізм є філософським підходом, який звертає увагу на те, що об'єкти вивчення у гуманітарних науках внутрішньо відповідають підсвідомим зразкам, попри те, що вони є різними зовні (Bunnin, Yu, 2009: 662). Ці внутрішні зв'язки та закономірності утворюють визначену архітектоніку, яка є об'єктом наукових розвідок. Архітектоніка (побудова, структура) - це приховані, глибинні феномени, які, згідно з кодами, логікою чи правилами, формують поверхневі явища та події. Серед властивостей структури - цілісність, здатність до саморегулювання та трансформування. Соціальні зв'язки є результатом не індивідуальної дії, а залежності між цими діями; ціле утворюється як окреме вираження (Milner, 2008). Окрім лінгвістичної сфери, структуралізм претендував на універсальне пояснення культурних та соціальних явищ, або виявлення «несвідомих умов соціального існування» (Lbvi-Strauss, 1963: 15). Мета структуралізму - окреслити реальні структури і синхронічні причини. Культуру і суспільство розглядають при цьому як знакові системи, визначені символи, які пристосовуються до зовнішніх обставин та складають уявлення людини про себе. Суспільство утворює символічну проєкцію, за якою немає іншої реальності - ні суб'єктивної (ілюзія гуманізму), ні зовнішньої (ілюзія позитивізму). Структуралістська галузь розглядає внутрішні зв'язки як формальні, об'єктивні дані, що є незалежними з точки зору людини та соціокультурного контексту.

Структуралізм заперечує філософські концепції позитивізму (натуралізму), який стверджує, що світ не залежить від свідомості й конкретного об'єкта пізнання, та гуманізму, згідно з яким люди створюють і пізнають навколишній світ. Критика цих підходів виявилася у висловленнях «атака на реалізм» і «смерть суб'єкта» (Glucksmann, 2016: 139). Основою структуралістського «інтелектуального бачення» були холізм, філософський об'єктивізм та культурний релятивізм. Структуралізм не заперечує та не вимагає наявності глибинної або первинної структури, а також можливості того, що носієм структур є індивід як суб'єкт сприйняття світу. З точки зору структуралізму виокремлення істотних теоретичних елементів будь-якого утворення вимагає створення теорії - системи раціонально пов'язаних тверджень, що пояснюють емпіричні дані (К. Леві- Строс, Ж. Лакан) та властиві практики (М. Фуко, Л. Альтюссер). Знання не сприймають і не надають через факти, а напрацьовують - звідси акцент на свідомому утворенні концептів людиною, що тлумачить набутий досвід та знання як структуроване пізнання (Caws, 1988: 1-2).

Структуралісти спиралися на точність та об'єктивність, наукове та істинне знання про людину, були переконані, що людська структура виявляє логічну та раціональну систему. Так,

К. Леві-Строс, формалізуючи гуманітарну науку, сподівався на майбутню комп'ютеризацію; Ж. Лакан систематизував психоаналіз за аналогією з математичною аксіоматикою, називаючи психологію логічним підходом до несвідомого; Р Барт акцентував на соціології як соціальній логіці, адже саме система та її значення повинні бути об'єктом наукового вивчення. A priori є правильною теза про те, що кожен процес відповідає системі, за допомогою якої він може бути проаналізований та описаний обмеженим інструментарієм - визначеною кількістю засобів. З погляду логічного підходу структуралізм виявляє глибинні утворення людської психіки - когнітивні структури, що лежать в основі світосприйняття індивіда та його взаємодії зі світом.

Значення як структурний феномен

Основним твердженням у структуралістській лінгвістичній моделі є теза про те, що значення «вимагає структури» (Pettit, 1977: 4). У зв'язку з цим постає важливим Соссюрівський структуралізм - теорія значення, що протистоїть його референційному розумінню, розглядаючи існування реальності перед мовою: мова виникає пізніше, щоб позначити навколишній світ. Основний принцип Соссюрівського структуралізму полягає у тому, що мова є системою, одиниці якої визначаються місцем у системі, а не зовнішніми точками відліку, якою є реальність (Barber, Stainton, 2010: 782). Американська школа структурної лінгвістики пов'язана з іменем Л. Блумфільда, який розпрацьовував цей напрям як індуктивне узагальнення з опертям на біхевіоризм, що не бере до уваги свідомість мовця. Він пропонує замінити термінологію, що позначає людську діяльність (свідомість, розум, сприйняття, ідеї), відкинути та замінити лінгвістичними термінами (Hockett, 1970). У контексті цього підходу семантичні властивості морфем називають «семемами», граматичні - «епістемами»; морфеми можна поділити на фонеми, однак семеми неможливо поділити на морфеми без втрати цілісного семантичного значення.

Системний підхід до мови у межах структурної семантики започатковує теорію лексичного поля (1931-1960-ті рр.), реляційну (фреймову) семантику (1960-ті рр.) та компонентний аналіз. Ці окремі галузі були теж об'єднані генеративною лінгвістикою (Lehrer, Kittay 1992). Вченими-лінгвіс- тами, які працювали у руслі структурної семантики, були Л. Єльмслєв, Е. Бенвеніст, К. Балдінгер.

А.-Ж. Греймас стверджував, що семіологічний рівень виражає системний рівень мови; семантичний рівень, мінімальними одиницями якого є варіанти, полягає в аналізі елементів процесу мовленнєвої діяльності. Саме семантичний рівень уможливлює вивчення діяльнісного або дискурсного аспекту мови. Структурна семантика надала пояснення значенню як «переліку ознак» у «системі порівняння ознак» (Fodor, 1980). За таким принципом є сформованими «класичні» Арістотелівські категорії, утворені на основі значень слів, що можуть бути систематизовані як поєднання «характерних» властивостей поняття. Проте теорія структурної семантики зазнала критики у 1980-90-х рр. через неможливість визначення «основних» характеристик щодо всіх мовних значень.

Семіологія Ф. де Соссюра та мовна діяльність

Знаковий характер мовної діяльності є не простою ознакою функції цієї діяльності, а онтологічною властивістю, адже відсутність знака унеможливлює мовну діяльність. Тому об'єктом мовознавства у структуралізмі є не тільки мова як знакова система (фр. langue), а й мовлення, тобто мова як лінгвосеміотична діяльність людини (фр. langage) (Harris, 1951). Розуміння терміна «langage» стосується формальної системи мови (фр. langues), узагальненням якої є мовленнєва діяльність, що пов'язана з конкретними знаннями людини. Мова покликана реалізувати загальнолюдську комунікативну здатність, «універсальний факт» (фр. le fait universeldu langage) (Просяник, 2018), який тлумачить мовленнєву діяльність як реалізацію мовної здібності людини стосовно її діяльності та досвіду. Мовленнєву діяльність Ф. де Соссюр розглядає як взаємодію мова ^ мовлення, згідно з формулюванням мовленнєва діяльність = мова (фр. langue) ^ мовлення (одночасно як фр. parole i discours). Таке розуміння виявляє систему мови як її функцію, або форму буття, а не як формальні складники, що становлять зв'язок мова + мовлення. Отже, слушною є думка про те, що мова - це не простий перелік назв речей. Значення утворюється завдяки означенню (англ. signification), а не іменуванню (англ. naming). Слова природної мови є знаками, які мають визначену цінність (англ. value) у системі. Знак складається з двох частин: позначення (фр. signifiant, англ. signified) та позначеного (фр. signifie, англ. signified), форми та значення - позначення є відповідником позначеного, тобто знак є неподільним: «мовний знак є зв'язком не між річчю та назвою, а між поняттям (англ. concept) та акустичним образом (англ. sound pattern)» (Корнійчук, Тищенко, 1998: 87).

Зв'язки, що існують між термінами «значення» і «форма», або «позначення» і «позначене», є подвійними та синергетичними: вони утворюють семіотичний дуалізм значення і форми, а у темпоральному плані ці зв'язки визначають функційний характер семіологічної сфери: конкретне значення втілене в окремій формі та має функцію розрізнення. Кожна мовна форма в мовленнєвому вжитку у поєднанні з одиничним значенням становить визначений мовний знак, але водночас існує у системі протиставлень з іншими формами у єдиній формальній парадигмі (фр. difference generale des formes), де всі елементи є взаємозалежними (фр. tout se tient). У контексті загального семіотичного розрізнення у термінах «позначення ^ позначене», структурна семантика називає найменші компоненти значення «денотат ^ сигніфікат» (слово ^ значення), логіка - «інтенсіонал ^ екстенсіонал» (об'єкт ^ характеристика) (Kurzweil, 2018: 23). У зв'язку зі зміною контекстів мовного значення з'являється термін «конотація» - одне з основних понять семіології, зокрема, в інтерпретації Р Барта, який розглядав її як опосередкований спосіб передавання змісту висловлювання (Howard, 1974). Отже, мовленнєва діяльність індивіда (фр. langage) є багатовимірною та цілеспрямованою на противагу мовленнєвому акту (фр. parole) та мові як статичній системі (фр. langue). З'ясувавши, що елементи мови визначаються у зв'язках, Ф. де Соссюр переформулював поняття «частина» ^ «ціле»: ціле становить суму формально узгоджених елементів. Дослідник пояснює існування в мовленнєвій діяльності двох вимірів - семіотичного (психічного) та несеміотичного (фонетичного), однак заперечує прямий зв'язок звуків з поняттями, які вони позначають.

Висновки

Роль структуралізму у контексті лінгвістичного осмислення пов'язана з вивченням діяльності мовця та є важливою у низці гуманітарних дисциплін, які існують у лінгвістиці завдяки своєму зв'язку з мовою. Соссюрівську модель, яка наголошує на внутрішніх структурах знакової системи, розглядають як співзвучну з поглядом про те, що мова не «віддзеркалює» реальність, а «утворює» її. Отже, побудова структури значення у контексті структуралізму не відкидає ні ролі психічного, ні соціальної реальності, однак є обмеженою мовною системою, не надаючи потрібної значущості свідомості суб'єкта, який сприймає та пізнає лінгвістичне значення. Попри те, що структуралізм є класичною теорією значення у межах гуманітарної методології, його роль як «застарілої» концепції не заперечують, а пов'язують з перспективними напрямами сучасних лінгвістичних досліджень. структуралізм лінгвістичний семіологія

Література

Просяник О. П. Фердинанд де Соссюр: деміфологізація концепції : монографія. Харків : Харківське історико-філологічне товариство, 2018. 276 с.

Сосюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики / перекл. з франц. А. Корнійчук, Т Тищенко. Київ : Основи, 1998. 324 c.

A Leonard Bloomfield Anthology / ed. by C.F. Hockett. Bloomington : Indiana Univ. Press, 1970. 321 p.

Barthes R. S/Z / transl. by R. Howard. New York : Hill & Wang, 1974. 271 p.

Bloomfield L. Language. New York : Henry Holt, 1973. ix+564 p.

Caws P. Structuralism: the Art of the Intelligible. Atlantic Highlands, NJ : Humanities Press International, 1988. xiv+276 p.

Concise Encyclopedia of Philosophy of Language and Linguistics / ed. by A. Barber, R.J. Stainton. Oxford : Elsevier, 2010. 616 p.

Fodor J. A. The Language of Thought. Sussex : Harvester Press, 1980. 214 p.

Frames, Fields and Contrasts. New Essays in Semantic and Lexical Organization / ed. by A. Lehrer, E.F. Kit- tay. Hillsdale, NJ : Lawrence Erlbaum Associates, 1992. 472 p.

Glucksmann M. Structuralist Analysis in Contemporary Social Thought. A Comparison of the Theories o f Claude Levi-Strauss and Louis Althusser. London/Boston : Routledge, 2016. 214 p.

Harris Z. S. Methods in Structural Linguistics. Chicago : Univ. of Chicago Press, 1951. 384 p.

Hjelmslev L. Prolegomena to a Theory of Language. London : Univ. of Wisconsin Press, 1961. 144 p.

Jakobson R. The Framework of Language. Michigan : Michigan Slavic Publications, 1980. 94 p.

Joseph J. E. Saussure. Oxford : Oxford Univ. Press, 2012. 780 p.

Kurzweil E. The Age of Structuralism: From Levi-Strauss to Foucault. London : Routledge, 2018. 256 p.

Lacan J. The Seminar of Jacques Lacan. The Four Fundamental Concepts of Psychoanalysis. Book XI / ed. by J.-A. Miller; transl. by A. Sheridan. New York : W.W. Norton & Company, 1998. 304 p.

Langer M.M. Merleau-Ponty's Phenomenology of Perception: A Guide and Commentary. London : The Macmillan Press LTD, 1989. 228 p.

Mathesius V. A Functional Analysis of Present Day English on a General Linguistic Basis / ed. by J. Vachek. The Hague : Mouton, 1975. 228 p.

Milner J.-C. Le Periple structural. Figures et paradigme. Paris : Verdier Poche, 2008. 376 p.

Morris C.W. Writings on the General Theory of Signs. The Hague : Mouton, 1971. 486 p.

Pettit P. The Concept of Structuralism: A Critical Analysis. Berkley/Los Angeles : Univ. of California Press, 1977. 118 p.

Sapir E. Selected Writings in Language, Culture and Personality / ed. by D. Mandelbaum. Berkeley : Univ. of California Press, 1949. 632 p.

Saussure F. de. Course in General Linguistics / transl. by W Baskin; ed. by P Meisel, H. Saussy. New York : Columbia Univ. Press, 2011. 277 p.

The Blackwell Dictionary of Western Philosophy / ed. by N. Bunnin, J. Yu. Oxford : Willey-Blackwell, 2009 784 p.

References

Prosianyk, O. P (2018). Ferdynand de Sossiur: demifolohizatsiia kontseptsii: monohrafiia [Ferdinand de Saussure: demythologizing the concept]. Kharkiv : Kharkivske istoryko-filolohichne tovarystvo, 2018. 276 p. [in Ukrainian].

Korniichuk, A., Tyshchenko, T. (Eds.) (1998). Sosiur F de. Kurs zahalnoi linhvistyky / perekl. z frants. [Saussure F de. General linguistics course]. Kyiv : Osnovy. 324 p. [in Ukrainian].

Hockett, C. F (Ed.) (1970). A Leonard Bloomfield Anthology. Bloomington: Indiana University Press. 321 p.

Howard, R. (Ed.) (1974). Barthes R. S/Z. New York: Hill & Wang, 271 p.

Bloomfield, L. (1973). Language. New York: Henry Holt. ix+564 p.

Caws, P (1988). Structuralism: the Art of the Intelligible. Atlantic Highlands, NJ: Humanities Press International. xiv+276 p.

Barber, A., Stainton, R.J. (Eds.) (2010). Concise Encyclopedia of Philosophy of Language and Linguistics. Oxford : Elsevier. 616 p.

Fodor, J. A. (1980). The Language of Thought. Sussex: Harvester Press. 214 p.

Lehrer, A., Kittay, E. F. (Eds.) (1992). Frames, Fields and Contrasts. New Essays in Semantic and Lexical Organization. Hillsdale, NJ: Lawrence Erlbaum Associates. 472 p.

Glucksmann, M. (2016). Structuralist Analysis in Contemporary Social Thought. A Comparison of the Theories of Claude Levi-Strauss and Louis Althusser. London/Boston: Routledge. 214 p.

Harris, Z. S. (1951). Methods in Structural Linguistics. Chicago: University of Chicago Press. 384 p.

Hjelmslev, L. (1961). Prolegomena to a Theory of Language. London: University of Wisconsin Press. 144 p.

Jakobson, R. (1980). The Framework of Language. Michigan : Michigan Slavic Publications. 94 p.

Joseph, J. E. (2012). Saussure. Oxford: Oxford Univ. Press. 780 p.

Kurzweil, E. (2018). The Age of Structuralism: From Levi-Strauss to Foucault. London: Routledge, 2018. 256 p.

Miller, J.-A. (Ed.) (1998). Lacan J. The Seminar of Jacques Lacan. The Four Fundamental Concepts of Psychoanalysis. Book XI / transl. by A. Sheridan. New York : W.W. Norton & Company. 304 p.

Langer, M. M. (1989). Merleau-Ponty's Phenomenology of Perception: A Guide and Commentary. London : The Macmillan Press. 228 p.

Vachek, J. (Ed.), Mathesius, V (1975). A Functional Analysis of Present Day English on a General Linguistic Basis. The Hague: Mouton. 228 p.

Milner, J.-C. (2008). Le Periple structural. Figures et paradigme. Paris: Verdier Poche. 376 p.

Morris, C. W (1971). Writings on the General Theory of Signs. The Hague: Mouton. 486 p.

Pettit, P (1977). The Concept of Structuralism: A Critical Analysis. Berkley/Los Angeles: University of California Press. 118 p.

Sapir E., Mandelbaum, D. (ed.) (1949). Sapir E. Selected Writings in Language, Culture and Personality. Berkeley : University of California Press. 632 p.

Meisel, P., Saussy, H. (Eds.) (2011). Saussure F. de. Course in General Linguistics / transl. by W. Baskin. New York : Columbia University Press. 277 p.

Bunnin, N., Yu. J. (Eds.) (2009). The Blackwell Dictionary of Western Philosophy. Oxford: Willey-Blackwell. 784 p.

Размещено на Allbest.ru