Про мовну практику П. Куліша. Репрезентанти /о/ – /а/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Про мовну практику П. Куліша. Репрезентанти /о/ - /а/

КУМЕДА Олена Павлівна,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови і літератури,

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Пропоноване спостереження здійснено переважно на матеріалі першодруків творів Пантелеймона Куліша і є частиною цілісного дослідження мови письменника на тлі рідного йому східнополіського говору північного наріччя. У статті розглянуто особливості відбиття репрезентантів /о/ - /а/ в текстах творів Куліша в контексті зв'язку ідіолекту письменника з його питомим мовним довкіллям. Ураховано свідчення діалектних джерел з території східнополіських говірок - найближчого мовного оточення П. Куліша, писемних пам'яток, а також тогочасної мовно-літературної практики. Проаналізовано явище реалізації ненаголошеної фонеми /о/ в голосному [а] в окремих словоформах, причому окрему увагу звернуто на запозичення. З'ясовано, що в розрізненні репрезентантів /о/ - /а/ П. Куліш здебільшого орієнтувався на діалектні особливості свого оточення: мова автора з одного боку, відбиває властиве східнополіським говіркам акання (о>а), з іншого - менш поширені тут прояви гіперичного окання, сингармонізму та морфологічного вирівнювання.

Ключові слова: першодрук, східнополіський говір, питоме говіркове довкілля, ідіолект, П. Куліш.

Olena Kumeda

ON THE LANGUAGE PRACTICE OF PANTELEIMON KULISH. REPRESENTATIVES /О/ - /А/

In the works about P.A. Kulish's language and his role in the history of the Ukrainian literary language there is no deep and profound analysis of the writer's idiolect formation. For the most part, researchers of the language of P. Kulish limit themselves to the list of colorful North Ukrainian features that have affected the language of the texts of the outstanding author, an expressive Chernihiv native, a representative of the Seversky region. At the same time, the texts of Panteleimon Kulish also reflect less expressive Eastern Polissya dialectics, which, without a doubt, deserve attention, especially since it is about the peculiarities of the idiolect of the authoritative creator of the Ukrainian literary language. Actually, the proposed study is based to one of these little- studied northern Ukrainian markers of the Kulish language, based on a preliminary fundamental study of the writer's idiolect in connection with his native Eastern Polissya dialect of the northern dialect.

The proposed observation is part of a holistic study that is devoted to study of P.A. Kulish's language due to the aestern Polissya dialect; the work is based on the primary sources (the texts published during the author's life), where their phonetic, morphological and lexical characteristics are considered. In this work the experience of the researchers of T.H. Shevchenko's language is taken into account. But it is stressed that the methodology of studying the writer's idiolect used in the thesis was improved, that is connected with the increasing basic empirical foundation (the maps of the Ukrainian Language Atlas, dialectal speech recordings, personal observations).

In particular, taking into account the evidence of dialect sources from the territory of Eastern Polish dialects of P. Kulish's immediate linguistic environment, written monuments, as well as the linguistic and literary practice of that time, the phenomenon of the realization of the unstressed phoneme /o/ in the vowel [a] in individual word forms is analyzed, special attention is paid to borrowing; it was found that in fixing the representatives /о/ - /а/, P.O. Kulish mostly focused on the dialectal features of his environment: the author's language, on the one hand, reflects the pronunciation [а] (о > a) characteristic of Eastern Polissya dialects, on the other hand, the manifestations of hyperic [о], synharmonism, and morphological alignment are less common here.

Key words: primary sources, Eastern Polissya dialect, native dialect environment, idiolect, P. Kulish.

По тридцяти роках розвитку вітчизняної мовознавчої думки в незалежній Україні відбулися відчутні зрушення в дослідженнях, присвячених мові Пантелеймона Олександровича Куліша (1819-1897). Так, уже немає сумнівів у східнополісь- кій діалектній основі його ідолекту [Шевельов 1996; Матвіяс 2008], хоча в нечисленних кулішезначих студіях дослідники зазвичай обмежуються переліком колоритних північноукраїнських рис, що позначилися на мові текстів видатного автора - «виразного чернігівця» [Шевельов 1996: 170], уродженця т. зв. Сіверщини (народився на хуторі поблизу містечка Вороніж колишнього Глухівського пов. на Чернігівщині (тепер Шост- кинський р-н Сумської обл.)). Водночас тексти Пантелеймона Куліша відбивають і менш виразні східнополіські діалектизми, що, поза сумнівами, заслуговують на увагу. Адже йдеться про особливості ідіолекту авторитетного творця української літературної мови. Власне, одному з таких маловивчених північноукраїнських маркерів Кулішевої мови присвячено нашу сту-дію, уґрунтовану попереднім фундаментальним дослідженням ідіолекту письменника у зв'язку з рідним йому східнополісь- ким говором північного наріччя [Кумеда 2011]. Матеріалом для спостереження, крім одного неприжиттєвого видання - поема «Маруся Богуславка» (1909), послужили насамперед прижиттєві першодруки творів, зокрема роман «Чорна рада» (1857) та історичний «Хмельнищина» (1861), що побачили світ у власній друкарні та за редакторської коректи П.О. Куліша; автобіографічний нарис «Жизнь Куліша» (1868) та оповідання «Орися» (1882), які можна вважати авторизованими текстами, оскільки виправлення в ці видання вносили тільки за згодою (чи на прохання) автора.

Звертаємо увагу на одну особливість мови першодруків П. Куліша: відбиття в ній явища акання, тобто реалізації не- наголошеної фонеми /о/ в голосному [а]. Означене явище не властиве українському вокалізмові, крім частини говорів північної діалектної групи. Більше того, «історично акання було чужим українській мові як такій» [Шевельов 2002: 116]. Воно поширене лише на північній території лівобережнополіських та спорадично, переважно, на північно-східній території пра- вобережнополіських говорів [Жовтобрюх 1979: 287]. Т.В. Наза- рова дослідила, що акання утворює суцільний ареал у говірках північної Чернігівщини, частково Сумської та Київської областей; на цій підставі Ю.В. Шевельов виділяє три зони акання: північночернігівську, північносумську та чорнобильську [Шевельов 2002: 116]. Отже, попередній висновок: Куліш є представником північносумської зони акання.

Поліські діалекти щодо відбиття ненаголошеного [о] неоднорідні. Північно-східному регіону властиве акання недиси- мілятивного типу, тобто вживання на місці ненаголошеного [о] звука [а]. Припускаємо, що й за часів П. Куліша східнополіські говірки неоднорідно відбивали ненаголошений [о].

У мові творів письменника, виявлено випадки лексикалізації акання в словоформах атаманнє (зберігаємо правопис цитованих джерел); багатий, багачі, багатитця...; камишахъ; манастир, манастирські...; патретъ `портрет'; Славъян, сла- вянський... (частина з них має альтернанти з о). Мова листів П. Куліша 40-х рр. підтверджує послідовність відбиття [а] в цих словоформах: славянщини, славянських (КЛ, I).

Як відомо, багатий належить до тієї групи слів, у яких в українській мові ненаголошений етимологічний /о/ змінився в /а/ в усіх або принаймні в переважній більшості її говорів, як-от: гаразд, гарячий, кажан, калач, калатати, каламутний, качан, хазяїн, халява, чабан та ін. Ю.В. Шевельов виокремлює цю групу як таку, де «голосний (найчастіше о, але в деяких словах також е, і, и), що перемінився на а, стоїть у переднаго- лошеному складі, а наступний наголошений склад містить а» [Шевельов 2002: 648]. М.А. Жовтобрюх уважає, що гіпотеза переходу [о] в [а] перед складом з наступним наголошеним [а] як наслідок регресивної асиміляції не є переконливою [Жов-тобрюх 1979: 288]. У всіх першодруках П. Куліша послідовно відбито явище акання в словоформах, вивідних від псл. bogat: Багатий, багатого, багату, багатій, багата, небагата, ба-гаті, багатиі, багсітимь, багсітихь, багатство, багатства, багатством, багатший, багатші, багатирі, багатиремъ, багачів, багатитця, збагатила, збагатились, збагатилися, збагатилось, збагатять ся, розбагеїтівь. Цю закономірність порушує п'ять прикладів збереження *о, з яких тільки один припадає на прижиттєвий текст 1861 р., решта чотири - на пізніше видання 1909 р.: збогатилися (Хм.); богатитесь, богатство, богатством, збогатила (М.Б.). У східнополіських записах діалектного мовлення різних років та некартографованих матеріалах до карти № 72 багатий зафіксовано з [а] (АУМ, III: 229).

До згаданої вище групи слів, де ненаголошений *о змінився в а внаслідок регресивної асиміляції, Ю.В. Шевельов відносить також іменник ганчар - «форма, що, ймовірно, зазнала впливу з боку пол. garncarz (але з 1946 р. належить писати гончар)» [Шевельов 2002: 648]. У тексті 1857 р. П. Куліш відбиває явище переходу *о в а в топонімі на Ганчарівці (Ч.р. 412), імовір-но, за аналогією до ганчар. І.Г. Матвіяс зазначає, що «іменник гончар у двох варіантах з [о] та [а] (гончар і ганчар) фіксується в більшості українських говорів. В обох варіантах він засвідчений у Сл.Гр., отже, у східноукраїнському варіанті літературної мови обидва вважалися нормативними» [Матвіяс 2004: 17]. Справді, у східнополіських діалектних джерелах різних років відбито варіанти з [а] та [о], напр.: г[а]н'чар і г[о]н'чар (карта АУМ № 72, І); г[а]нча'роу (Гов. 1977); г[о]н'чар (Гл. 1928); h[a] ncarenka (Кур. 1924); гончаря, гончари (Гр. 1895). У Сл.Гр. як рівноправні подано варіанти богатий, богатіти та багатий, багатіти, манастирь та монастирь, однак прикладами проілюстровано словоформи багатий, багатіти, манастирь.

Іменник манастырь і похідні від нього дуже рано фіксуються з [а], хоча у т. зв. давньоруській мові був поширений також варіант з *о, а в староукраїнській - з [а], [о] й [у]. Ю.В. Ше- вельов дослідив, що варіанти з [а] «віднотовуються з самого початку писемної традиції на Україні (манастырьскыи - Ізб. 1076), але вони віддзеркалюють правопис грецьких першовзо- рів...» [Шевельов 2002: 646]. Цю думку поділяє і М.А. Жовтобрюх. Так, на припущення дослідника, іменник монастир, поширений в діалектному мовленні з [а] відповідно до *о, був запозичений «до староболгарської мови усним шляхом з серед- ньогрецької, а звідти й до давньоруської, від якої успадкований українською» [Жовтобрюх 1979: 290]. П.О. Куліш у цьому запозиченні, за винятком двох прикладів з *о в текстах 1861 і 1909 рр. - по монастирЯхъ (Хм. 52), в монастирях (М.Б. 132), стабільно відбиває [а] (33 словоформи, напр.: манастйрь, манастиря, манастирського), імовірно, зважаючи на давню книжну традицію, посилену впливом рідної говірки. Свідченням такого впливу може слугувати одинична фіксація в ЗОЮР, хоча в етнографічних записах Б.Д. Грінченка це слово відбито з [о], у некартографованих матеріалах АУМ (ІІІ) - з [о] та [а].

У давньоукраїнських пам'ятках, за свідченням Ю.В. Шеве- льова, передача чужомовного а (а) за допомогою о стала особливо типовою на початку слова, це стосувалося також багатьох християнських імен людей, запозичених із грецької: Олександр, WhgptM [Шевельов 2002: 114]. Ім'я Андрій П.О. Куліш у тексті 1868 р. послідовно передає через гіперичний о: Ондрій (5), Ондрієвичь (Ж.К.). А от одиничну номінацію в тексті 1861 р., запозичену з тюрк. ak `білий'+ tura `фортеця' [Шевельов 2002: 623], навпаки, відбиває з а: Ахтирщина (Хм. 102). Варіювання [о] / [а] у власних назвах у східнополіських говірках засвідчують діалектні джерела, напр.: Овреімь, Олексій, Олексія, хоча Андрей Первозванний (ЗОЮР); [О]'лена, [О]'мел'ко, [О] ГРИ1 cmnw ГРИллГсЧі ГРИУІГГМГІС rPiTwPwo ГРИ ПР^СЧІ ГРИ р м, 11 стан, LJw с /, ііни нас, її нис ко, Ііле кс j, [] врам, але [А]н'тон, [А]ндр'р (Гл. 1928); [a]l'ena, [а]те1'ка, [а] n'iscanka `прізвище', [a]ntyn (Кур. 1924); [А]'дарка (Гов. 1977).

Імовірно, дотримуючись книжної традиції, підсилюваної орфографією російської мови, П. Куліш, як і Т. Шевченко [Жовтобрюх 1962: 59], послідовно відбиває з [а] слов'яни та похідні від нього (12 словоформ); також запозичення з тюркських мов (kazak, jasaul, атаман): одиничні асаули (Ч.р. 106) та атамсіннє (Ч.р. 270), дві словоформи казеїцька, казеїцку (Хм. 39, 92) на тлі послідовних написань козаки, козацьку (Хм.); осаулъ, осаула (Ч.р.; Хм.); отаманъ, отаман(ь)ня (Хм.; М.Б.). Відзначимо, що етнографічні матеріали (ЗОЮР) та листи письменника (КЛ, I) підтверджують написання о в козак, козацький, отаман, ота- маннє. Сл.Гр. пропонує як рівноправні Андрій і Ондрій, атаман і отаман (І; її), хоча прикладами проілюстровано тільки форми Андрій та отаман; козак та похідні форми подано без варіантів (Сл.Гр. I: 264-265). куліш репрезентант мовний

У запозиченні з тюрк. kamiq `очерет' українська мова часто має гіперичний о, який засвідчує й мова першодруків Куліша: комишахъ, комишники, значка-комишина. Припускаємо, що одиничний приклад відновлення етимологічного [а] на тлі написань з о в тексті 1861 р. зумовлено впливом рідномовного оточення автора: камишахъ (Хм. 25). Зауважимо, що Сл.Гр. безальтернативно подає комиш, причому з покликанням на ЗОЮР П. Куліша (II). За нашими спостереженнями, у фольклорних записах письменника з о відбито комишахъ і комишники (ЗОЮР).

З гіперичним о зафіксовано також запозичення з тюркських мов (Azaw, arkan, baklak) та з араб. atlas (др. отласъ), причому тричі тільки боклагу, боклаги (назв. відм. множ.) (1857), решта словоформ - одиничні: Озівськихи (1868), оркани, отласомъ (1861). Ці запозичення, а також одиничні зоворушились, будь ласко", горячими (1857), можно (1868), послідовні дармо, задармо в тексті 1857 р., хоча в першодрукові 1868 р. двічі зафіксовано дарма (Ж.К. 34, 324), треба віднести до гіперичних на противагу аканню. Епістолярій письменника 40-50-х рр. підтверджує і явище акання, і гіперичні форми з о: листи 40-х рр. здебільшого відбивають можна, а 50-х рр. - можно; лист від 1844 р. фіксує дармо, а листи від 1852 р. - дармо і дарма, лист від 1854 р. -розложивсь; послідовно з [о] - будьласко (КЛ).

Записи діалектного мовлення засвідчують [а] в дарма (Гов. 1977; сучасні записи 2009 р.) та [о] в можно (2009 р.). На думку Ю.В. Шевельова, до «надпоправних» належать форми знсіхор ~ знсіхур [Шевельов 2002: 656], одну з яких двічі фіксуємо в П. Куліша: знеїхорчиного (Ч.р. 156), знахорка (М.Б. 73).

У всіх першодруках письменник послідовно відбиває [а] в займенникових жадний, жаден (Ч.р.; Хм.), за винятком одиничного жоденъ (Ч.р. 274) у тексті 1857 р. Його листи 40-х рр. підтверджують тільки [а]: жадного, жадної [КЛ, I]. Ю.В. Шевельов пише, що «з-поміж варіантів жадний - жодний протягом усієї середньоукраїнської доби вживався лише перший» [Шевельов 2002: 153, 657]. Другий повстав під впливом числівника один і увійшов до літературної мови тільки в середині ХХ ст. У реєстр Сл.Гр. внесено два фонетичні варіанти - жаден, жадний і жоден, жодний, однак значно ширше проілюстровано перший (включно із покликаннями на «Чорну раду»), а другий підтверджують тільки ЗОЮР (I). Отже, стабільна орфографія займенника жадний в текстах першодруків П.О. Куліша дає підстави зарахувати її до константних рис ідіолекту автора, що до того ж відбиває тогочасну літературно-писемну традицію.

На думку І.Г. Матвіяса, «у дієслівних формах ганяти (хоч гонити), ламати (хоч ломити), змагатися (хоч могти), качати (хоч котити), хапати (хоч вхопити), краяти (хоч кроїти) голосний [а] найдавнішого походження і з діалектним процесом акання не пов'язаний» [Матвіяс 2004: 16]. Цей звук повстав «із подовженого вже в найдавнішій слов'янській мові о як мовної ознаки тривалості дії» [Булаховський 1977: 240]. Так само і Ю.В. Шевельов пояснює чергування о : а (прас- лов. да : а) в дієсловах як позначення «видової різниці» і зауважує його збереження тільки в кількох коренях (готти : ганяти, котити : качати, перемогти : перемагати тощо), а продуктивність - у південно-західному наріччі (потопити : потапати). Крім того, чергування о : а для творення недо- конаного виду «було поширене за аналогією на другий звук о у складі повноголосих сполук» (полохливий : спалахувати) [Шевельов 2002: 135, 651]. Отже, цю зміну можна вважати асимілятивною. У текстах 1857 та 1909 рр. зафіксовано по два приклади «гармонії голосних», причому один із них у префіксові: разламле, поклан^етця (Ч.р. 5, 217), покланяв ся, покланяєть-ся (М.Б. 59, 101). Імовірно, унаслідок асимілятивної зміни а відбито в дієслівних словоформах пахапавши (Хм. 95), снавидсіе (Ч.р. 150), хоча в словникові до «Чорної ради» - сновидати (Ч.р. 427).

У прижиттєвих першодруках 1857, 1861 та 1868 рр. виявлено сім прикладів порушення чергування о : а на позначення видової різниці: допомогеїли, знемогати (Хм.); знемогала, запомогати (Ж.К.), знемогае, перемогаїе, перемогать (Ч.р.). Зауважимо, що листи П. Куліша 40-50-х рр. підтверджують аналізовані вище явища: покланяєтесь, помогає (КЛ, І, II), за- помогаєте, хоча також помагає (КЛ, I). Сл.Гр. паралельно пропонує знемага та знемога і як тотожні - знемогати й знемагати, перемаїга й перемога, але безальтернативно - перемагати (II; III). Діалектні джерела засвідчують у східнополіському мовному оточенні письменника і явище сингармонізму, і порушення чергування о : а на позначення видової різниці.

Отже, мова першодруків творів П.О. Куліша, з одного боку, відбиває властиве східнополіським говіркам акання (о > а), з іншого - менш поширені тут прояви гіперичного окання, сингармонізму та морфологічного вирівнювання. Ці риси ідіолекту визначного письменника, авторитетного редактора й видавця унаочнюють нестабільність, невпорядкованість, загалом хитання в мовно-літературній практиці ХІХ ст.

ЛІТЕРАТУРА

Булаховський Л.А. Вибрані праці: у 5 т. Київ: Наукова думка, 1975-1983. Т 2: Українська мова. 1977.

Жовтобрюх М.А., Русанівський В.М., Скляренко В.Г Історія української мови. Фонетика. Київ: Наукова думка, 1979.

Жовтобрюх М.А. Деякі особливості вокалізму поетичної мови Т.Г. Шевченка. Праці Одес. держ. ун-ту ім. 1.1. Мечникова. 1962. Т 152. Вип. 15. С. 44-60.

Кумеда О.П. Ідіолект П.О. Куліша на тлі східнополіського діалекту: автореф. дис. ... канд. філол. наук. Київ, 2011.

Матвіяс І.Г Діалектна основа вокалізму в українській літературній мові. Мовознавство. 2004. № 4. С. 15-24.

Матвіяс 1.Г. Діалектна основа мови в творах Пантелеймона Кулі- ша. Українська мова. 2008. № 1. С. 95-99.

Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови. Львів - Нью-Йорк: НТШ, Українознавча бібліотека НТШ, 1996.

Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. Харків: Акта, 2002.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

АУМ - Атлас української мови: у 3 т. Київ: Наукова думка, 19842001. Т I: Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі. 1984.

Гл. 1928 - Гладкий П.Д. Говірка села Блиставиці Гостомельсько- го району на Київщині. Український діалектологічний збірник. 1928. Кн. 1. С. 93-141.

Гов. 1977 - Говори української мови: зб. текстів. Уклад. С.Ф. Довгопол, А.М. Залеський, Н.П. Прилипко. Київ: Наукова думка, 1977.

Гр. 1895 - Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные въ Черниговской и сосЪднихъ съ ней губернияхъ. Вып. 1. Черниговъ, 1895. С. 80-296.

Ж.К. - Жизнь Куліша. Правда. 1868. № 2. С. 19-21; № 3. С. 32-34; № 4. С. 45-46; № 24. С. 283-286; № 25. С. 296-300; № 26. С. 311-312; № 27. С. 322-324; № 28. С. 335-336.

ЗОЮР - Кулиш П. Записки о Южной Руси: в 2 т. Киев: Днипро, 1994. Т 1. 1994.

Кур. 1924 - Курило О. Фонетичні та деякі морфологічні особливості села Хоробричів. Зб. іст.-філол. відділу. № 21. Київ, 1924.

КЛ - Куліш П. Повне зібрання творів. Листи: у 2 т. Київ: Критика, 2005-2009.

М.Б. - Куліш П. Маруся Богуславка. Твори Пантелеймона Куліша: у 6 т. Львів: Просвіта, 1908-1911. Т 2. 1909. С. 5-192.

Ор. - Куліш П. Орыся. Киев, 1882.

Сл.Гр. - Словарь української мови: у 4 т. Упор. Б.Д. Грінченко. Київ: Вид-во Акад. наук УРСР, 1958.

Хм. - Куліш П. Хмельнищина. СПб., 1861.

Ч.р. - Куліш П. Чорна рада. СПб., 1857.

REFERENCES

Bulakhovskyi, L.A. (1977). Selected works: in 5 vols. Kyiv: Naukova Dumka, 1975-1983, 2: Ukrainian language (in Ukr.).

Zhovtobriukh, M.A. (1962). Some features of the vocalism of Taras Shevchenko's poetic language. Works of Odessa State University I.I. Mechnykov, 152, 44-60 (in Ukr.).

Zhovtobriukh, M.A., Rusanivskyi V.M., Skliarenko V.H. (1979). History of the Ukrainian language. Phonetics. Kyiv: Naukova Dumka (in Ukr.).

Kumeda, O.P. (2011). The idiolect of P.O. Kulish against the background of the Eastern Polish dialect: autoref. thesis ... candidate philol. of science. Kyiv (in Ukr.).

Matviias, I.H. (2004). The dialectal basis of vocalism in the Ukrainian literary language. Movoznavstvo, 4, 15-24 (in Ukr.).

Matviias, I.H. (2008). The dialectal basis of language in the works of Panteleimon Kulish. Ukrains'ka mova, 1, 95-99 (in Ukr.).

Shevelov, Yu. (1996). Galicia's contribution to the formation of the Ukrainian literary language. Lviv - New York: NTSh, Ukrainoznavcha biblioteka NTSh (in Ukr.).

Shevelov, Yu. (2002). Historical phonology of the Ukrainian language. Kharkiv: Akta (in Ukr.).

LEGEND

АУМ - Atlas of the Ukrainian language: in 3 vol. (1984-2001). Kyiv: Naukova Dumka (1984), I: Polissia, Serednia Naddniprianshchyna i sum- izhni zemli (in Ukr.).

Гл. 1928 - Hladkyi, P.D. (1928). The dialect of the village Blystavitsy, Gostomel district, Kyiv region. Ukrainian dialectological collection. Kyiv. Book 1, 93-141 (in Ukr.)

Гов. 1977 - Dovhopol, S.F., Zaleskyi, A.M., Prylypko, N.P (Eds.). (1977). Dialects of the Ukrainian language: a collection of texts. Kyiv: Naukova Dumka (in Ukr.).

Гр. 1895 - Hrinchenko, B. (1895). Ethnographic materials. Chernihiv, 1, 80-296 (in Ukr.).

Ж.К. - Kulish, P (1868). Kulish's life. Pravda. № 2. 19-21 p.; № 3. 32-34 p.; № 4. 45-46 p; № 24. 283-286 p.; № 25. 296-300 p.; № 26. 311-312 p.; № 27. 322-324 p.; № 28. 335-336 p. (in Ukr.).

ЗОЮР - Kulish, P (1994). Notes on Southern Russia. Vols.1-2. Kyiv: Dnipro (in Ukr.).

Кур. 1924 - Kurylo, O. (1924). Phonetic and some morphological features of Khorobrychiv village. Collection of the historical and philological department. № 21. Kyiv (in Ukr.).

КЛ - Kulish, P (2005-2009). Complete collection of writings. Letters. Vols. 1-2. Kyiv: Krytyka (in Ukr.).

М.Б. - Kulish, P (1908-1911). Marusia Bohuslavka. Writings by Panteleimon Kulish. Vols. 1-6. Lviv: Prosvita (in Ukr.).

Ор. - Kulish, P (1882). Orysia. Kyiv (in Ukr.).

Сл.Гр. - Hrinchenko, B. (Ed.). (1958). Dictionary of the Ukrainian Languge. Vols. 1-4. Kyiv: Vfd-vo Akad. nauk URSR (in Ukr.).

Хм. - Kulish, P (1861). Khmelnyshchyna. St. Petersburg (in Rus.).

Ч.р. - Kulish, P (1857). Black Council. St. Petersburg (in Rus.).

Размещено на Allbest.ru