Морфологічна структура та семантико-синтаксичний потенціал аналітичних одиниць (на матеріалі творів В. Шевчука)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Морфологічна структура та семантико-синтаксичний потенціал аналітичних одиниць (на матеріалі творів В. Шевчука)

Н.В. Маслюк

Статтю присвячено аналізові морфологічної структури та семантико-синтаксичної сфери функціювання одного з різновидів синкретичних сполучних засобів - аналітичних одиниць - в ідіостилі Валерія Шевчука.

Проаналізовано морфологічну структуру та виокремлено твірні моделі досліджуваних синкретичних сполучних засобів. Схарактеризовано семантико-синтаксичний потенціал виокремлених Л. В. Шитик на основі типології К. Г. Городенської аналітичних одиниць - сполучних засобів, уживаних у синкретичних складних реченнях. Кожен різновид сполучникових поєднань співвіднесено з відповідним різновидом синкретичного складного речення (із причиново-наслідковою зумовленістю, відношенням часової послідовності, протиставно-допустовим значенням) чи із синтаксичним варіантом простого ускладненого речення. Активність функціювання сполучникових поєднань та особливості їх семантико- синтаксичного вияву підтверджені прикладами з творів письменника. Найбільш частотно представлені в ідіостилі автора сполучні засоби а відтак - у реченнях зі значенням послідовності дії чи узагальнення думки, висловленої в попередній частині; і від того - у конструкціях з причиново-наслідковим значенням; і навіть - для надання реченню відтінку несподіваності, підсилення протиставно-допустового зв'язку. Засвідчено розширення меж варіативності застосування аналітичних одиниць на сучасному етапі розвитку мови. З'ясовано різновиди синкретичних складних речень, притаманних творчості В. Шевчука, - сурядні за формою і підрядні за змістом та сурядно-підрядні за формою та значенням. Визначено кількісні показники частотності вживання кожного сполучного засобу.

Ключові слова: аналітичні одиниці, сполучникові поєднання, синкретичні сполучні засоби, причиново-наслідкова зумовленість, відношення часової послідовності, протиставно- допустове значення, твори В. Шевчука.

Morphological structure and semantic-syntax potential of analytical units (on the material of V. Shevchuk's novels)

Maslyuk N.V.

The article is devoted to the analysis of the morphological structure and the semantic-syntactic sphere of functioning of one of the varieties of syncretic connecting means - analytical units - in the idiostyle of Valerii Shevchuk.

The morphological structure of the studied syncretic connecting means was analyzed and the creative modes of them were identified. The semantic-syntactic potential of analytical units, selected by L. V. Shityk, based on the typology by K. G. Horodenska - connecting means used in syncretic composite sentences, is characterized. Each type of conjunctive combination is correlated with the corresponding type of syncretic composite sentence (with causative consecutive interrelation, relation of time sequence, disjunctive-concessive meaning) or with a syntactic variant of a simple complicated sentence. Frequency of the conjunctive combinations' the functioning and the peculiarities of their semantic and syntactic manifestation are confirmed by examples from the writer's novels. The most frequently presented in the author's idiostyle are the conjunctions а відтак - in the sentences with the sequence of action or generalization of the thought expressed in the previous part, і від того - in the constructions with the causative-consecutive meaning, і навіть - to give the sentence a tinge of unexpectedness, to strengthen the disjunctive-concessive connection. The types of syncretic complex sentences inherent in V. Shevchuk's novels have been clarified-subordinate in form and subordinate in content and subordinate-coordinate in form and meaning. Quantitative indicators of the frequency of use of each conjunctive are determined.

Keywords: analytical units, conjunctive combinations, syncretic conjunctions, causative consecutive interrelation, relation of time sequence, disjunctive-concessive meaning, V. Shevchuk's novels.

Вступ

Постановка наукової проблеми. Сучасна система сполучників зазнала кількісних і якісних змін унаслідок тривалого історичного процесу. На думку К.Г. Городенської, у змістовому плані ці зміни породжені потребами в урізноманітненні системи сполучних засобів для точнішого вираження ними семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами складного речення. Що ж до динамічності складу сполучників, то обмеженість власне сполучникових ресурсів спричинила застосування аналітичного способу для збагачення їхньої системи [6: 141-142]. Це, зокрема, зумовило утворення сполучникових поєднань або аналітичних одиниць - сполук, у складі яких є сурядний / підрядний сполучник та граматикалізований елемент (конкретизатор семантико- синтаксичних відношень) [3: 309; 16: 110; 18: 56].

А. П. Загнітко зауважує, що морфологічний аналітизм є похідним від синтаксичного, тому він має безпосередній стосунок до синтаксису. Крім того, науковець зазначає, що сполучники перебувають в інтерпозиції стосовно членів речення чи предикативних частин, семантико- синтаксичні відношення яких вони виражають [8: 162]. Цей факт уможливлює використання аналітичних одиниць (сполучникових поєднань) [16: 118] у ролі сполучних засобів у синкретичних складних реченнях, оскільки вони уточнюють значеннєві зв'язки між предикативними частинами, а також між членами речення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасному українському мовознавстві кілька останніх десятиліть активно обговорюваними є питання зі сфери синкретизму в граматиці.

У дослідженнях І. Р. Вихованця [3; 4], К. Г. Городенської [4; 6], А. П. Загнітка [8; 9] представлено новітні підходи до визначення частиномовної належності слів, їхніх граматичних особливостей із погляду взаємозв'язків між морфологією та синтаксисом. Питання синкретизму речень та формальних показників їхніх семантико-синтаксичних значень - сполучних засобів - розглянуто в монографіях К. Г. Городенської [6], О. В. Ковтун [10], Р. О. Христіанінової [15], Л. В. Шитик [16], дисертаційній роботі Н. Ю. Ясакової [19].

Новітні підходи до класифікації сполучників реалізовані К. Г. Городенською в "Граматичному словнику української мови: Сполучники". У своєму доробку дослідниця виокремила за типом синтаксичного зв'язку, окрім традиційних груп сурядності, підрядності, сполучники, позначені синкретизмом ознак, - сурядності- підрядності та підрядності-сурядності. Увесь масив досліджуваних одиниць систематизовано за їхніми граматичними функціями, визначено позиції в структурі простого і складного речення, з'ясовано особливості вираження ними семантико-синтаксичних відношень [5: 3]. З опертям на типологію сполучників, розроблену К. Г. Городенською, Л. В. Шитик класифікувала сполучні засоби, уживані в синкретичних складних реченнях, виокремивши десять груп сполучних засобів [16: 120-122], із яких лише одна - власне сполучники - докладно проаналізована в окремих монографіях та лексикографічному виданні [2; 5; 6; 10]. З огляду на це основну проблему наразі вбачаємо в доборі та аналізі фактичного матеріалу, що ілюструватиме функційні можливості вживаних у синкретичних складних реченнях сполучників чи їхніх еквівалентів у формально- граматичному та семантико- синтаксичному планах. Перспектива подальшого лексикографічного опису спонукає до ретельного вивчення особливостей функціювання аналітичних одиниць як синкретичних сполучних засобів, оскільки синкретизм змістового плану синтаксичних конструкцій уможливлює врізноманітнення системи засобів зв'язку предикативних частин.

Мета дослідження - визначення структурно-морфологічних моделей і з'ясування семантико-синтаксичного потенціалу аналітичних одиниць на матеріалі лексикографічних джерел та літературного матеріалу.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) описати морфологічні моделі синкретичних сполучникових поєднань на основі лексикографічних джерел;

2) з'ясувати специфіку семантико-синтаксичного функціювання аналітичних одиниць на матеріалі творів Валерія Шевчука;

3) виявити кількісні показники вживання означених сполучних засобів в ідіостилі письменника.

Лексикографічний аналіз аналітичних одиниць зроблено за п'ятьма джерелами: "Словником української мови" в 11 тт., "Словником української мови" в 20 тт., "Великим тлумачним словником української мови", "Словарем української мови" за редакцією Б. Грінченка, "Граматичним словником української мови: Сполучники" К. Г. Городенської. Літературним матеріалом слугують приклади речень, дібрані з творів В. Шевчука "Дім на горі", "На полі смиренному", "Око прірви", "Початок жаху", "Привид мертвого дому", "Три листки за вікном".

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів

морфологічний семантичний синтаксичний аналітичний

У сучасних мовознавчих дослідженнях сполучники потрактовані як неоднорідний тип слів-морфем [4: 329]. Обслуговування сполучниками сфери речення визначає їхні кваліфікаційні ознаки та функційну специфіку: двомісність / інтерпозиція між предикативними частинами в складному реченні або їхніми конденсатами (найчастіше однорідними членами речення) у простому ускладненому реченні; вираження синтаксичних форм зв'язку - сурядності чи підрядності (на основі ознак граматичної рівноправності / нерівноправності поєднуваних частин); вияв смислових відношень чи вказівка на них; надпредикативний статус [6: 17-19; 9: 11]. Вивчення речення з погляду єдності формально-синтаксичного, семантико- синтаксичного та власне семантичного (комунікативного) підходів розширило межі класифікації як синтаксичних реченнєвих конструкцій, так і засобів зв'язку [4; 8; 15; 17]. Сучасні синтаксисти констатують відмову від різкого протиставлення сурядного і підрядного зв'язку в межах складного речення, натомість засвідчують формат їх семантичного зближення [16: 259]. Оскільки ознаки сурядності та підрядності можуть бути по-різному синтезовані на формальному і значеннєвому рівнях речення, науковці виокремлюють різні типи перехідних конструкцій [14: 150-151; 15: 285-289; 16: 263]. На думку Л. В. Шитик, до переліку речень перехідного типу зі сполучниковим зв'язком належать такі структурно- семантичні різновиди:

1) складні речення, сурядні за формою і підрядні за значенням;

2) складні речення, підрядні за формою і сурядні за значенням;

3) складні речення, сурядно- підрядні за формою та значенням.

У межах кожного з типів дослідниця виокремила різновиди речень, у яких по-різному скомбіновано формальні виразники зв'язку і семантико- синтаксичні відношення [16: 263-276]. З огляду на це, особливої уваги потребують сполучні засоби, що постають маркерами значеннєвості в синкретичних реченнях.

Уточнені з погляду сучасних підходів відомості про склад засобів зв'язку зумовлюють таку їх класифікацію: власне сполучники, сполучникові поєднання (комбінація сполучника і конкретизатора / т. зв. граматикалізованого елемента), аналоги сполучників (конкретизатори без сполучників) [17: 142-143].

У сучасній граматиці з-поміж усіх сполучних засобів, уживаних у синкретичних складних реченнях, класифікованих Л. В. Шитик згідно з типологією сполучників, що розроблена К. Г. Городенською [6], виявлено 14 сполучникових поєднань - аналітичних одиниць: а тому, і тому, і через те, і через це, і від того, а відтак, і тоді, і потім, і навіть, та незважаючи на це, та все-таки, та зате, але однак, а проте [16: 120-123]. У ролі конкретизаторів у зазначених одиницях використані частки, прислівники, модальні слова, займенники тощо [4: 347; 17: 143].

В українській граматиці сполучники традиційно диференційовані на прості, складні та складені [4: 143]. На переконання мовознавців, саме складені сполучні засоби є активно поповнюваними в різних стилях мовлення, оскільки розширення класів службових слів відбувається "за рахунок формування їхніх аналогів, еквівалентів, а також тих слів, що в поодиноких випадках виконують відповідну функцію" [8: 165].

За походженням розрізняють сполучники первинні (непохідні) та вторинні (похідні). Вторинними є сполучники, утворені від різних частин мови за допомогою різних способів [4: 347-348].

Структурно-морфологічний підхід до лексикографічного аналізу аналітичних одиниць уможливив виокремлення їхніх твірних моделей:

1) "простий первинний сполучник сурядності + частка": і навіть;

2) "простий первинний сполучник сурядності + прислівник": а тому, і тому, а відтак, і тоді, і потім;

3) "простий первинний сполучник сурядності + первинний / вторинний прийменник + вказівний займенник у род. в. / зн. в. одн.": і від того, і через те, і через це, та незважаючи на це;

4) "простий первинний сполучник сурядності + складний / простий вторинний сполучник": та все-таки, а проте, та зате, але однак. Див. інше тлумачення статусу сполучних засобів все-таки, проте, зате, однак [11: 619; 16: 114].

Тож з огляду на структуру та походження, усі аналітичні одиниці (сполучникові поєднання) є складеними і вторинними (похідними). Значеннєвий аналіз структурних компонентів аналітичних одиниць дає підстави зробити висновки щодо особливостей їх семантико- синтаксичного функціювання. Досліджуючи складносурядні речення закритої структури, І. Р. Вихованець визначає сполучний засіб, утворений з асемантичного сполучника і та граматикалізованого елемента на зразок тому, все ж, тільки, навіть як сполуку з різнофункційними компонентами. Асемантичний сполучник (і, й, а, та в значенні і), що є компонентом сполучного засобу, слугує для поєднання сурядних частин, а граматикалізовані елементи окреслюють семантико-синтаксичні відношення, залежно від лексичного наповнення предикативних частин [3: 309-310]. Така функцій на характеристика аналітичних одиниць, а також похідний характер вторинних сполучників і їхня здатність до перенесення в іншу семантико- синтаксичну сферу є визначальними чинниками синкретизму в системі складних речень та сполучних засобів, що їх обслуговують [16: 133; 16: 228229].

Під час лексикографічного аналізу виявлено, що жодне з джерел не містить статей про аналітичні одиниці в ролі сполучників, окрім і навіть, який поданий К. Г. Городенською в "Граматичному словнику української мови: Сполучники". Водночас у цьому словнику знаходимо приклади вживання аналізованих нами сполучних засобів як периферії до ядерної площини сполучників із сурядною семантикою: і, а, та [6].

У сучасних мовознавчих дослідженнях уживання сполучного засобу і навіть співвіднесене в межах складносурядного речення із градаційно-приєднувальним зв'язком [2: 126-127, 16: 236]. К. Г. Городенська характеризує його як вторинний, складений сполучник сурядності, виразник градаційних семантико - синтаксичних відношень, покликаний підсилювати виражену ознаку [6: 87]. Градаційні семантико-синтаксичні відношення фіксуємо за вживання цього сполучного засобу в реченнях з однорідними членами речення, де вони мають підсилювальний, а подеколи уточнювальний відтінок, напр.: Ісакій не пручався, покірно схилився перед ігуменом і навіть не скрикував, коли на спину йому лягала палиця ("На полі смиренному"). Вийшов від отця ігумена зворушений і навіть уражений ("Початок жаху").

У словнику Бориса Грінченка [7] відсутні будь-які пояснення щодо комплексного використання навіть (подано як прислівник) та сполучника і. В інших лексикографічних джерелах зазначено, що частка навіть може бути вжита в значенні сполучника з метою приєднання членів речення або частин складного речення, надаючи висловленню відтінку підсилення значення [1: 552, 13: 1708] або семантики несподіваності [12: 5: 35]. У творах В. Шевчука наявні приклади вживання аналізованої аналітичної одиниці в обох значеннєвих відтінках: Ми крутнулися на підборах: перед нами стояв дід у два обхвати, з вусами, з підвусниками, його забите снігом обличчя було таке червоне, ніби розпечений казан, і навіть сніг не міг потемнити його чавунного жару ("Привид мертвого дому") - несподіваності. Пісок оточував мене звідусіль, і навіть небо в цей мент видалося жовтим, тобто піщаним ("Привид мертвого дому"). В голові їй почали плестися всілякі химери, і навіть зараз, коли вона така стара і ветха, їй соромно за них... ("Дім на горі”) - доповнення.

Крім того, у досліджуваному художньому матеріалі віднайдено приклади вживання і навіть у значенні, не зафіксованому в жодному зі словників, - підсилення протиставно-допустового відтінку, напр.: Було вже то через двадцять років по тому, і навіть тоді він не зразу пішов із галявини, а довго стояв ("Дім на горі") - пор.: Хоч було вже то через двадцять років по тому, і навіть тоді він не зразу пішов із галявини, а довго стояв - сполучення і навіть за семантикою тотожне протиставному сполучникові але з часткою й, є виразником підсилення протиставно-допустового значення. У реченні Бачив він людей з чорними обличчями, і навіть роти їхні всередині були чорні ("На полі смиренному") і навіть є маркером приєднувально-градаційних відношень між предикативними частинами.

За моделлю "простий первинний сполучник + прислівник" утворено сполучникові поєднання а тому, і тому, а відтак, і тоді, і потім.

Прислівник тому має значення "унаслідок чого-небудь, через те, того" і вказує на причину дії. Аналіз прикладів уживання сполуки а тому, наведених у лексикографічних джерелах, засвідчує, що аналітична одиниця може мати також наслідкове, висновкове значення, що випливає з попереднього речення, маркує значення результату дії, зазначеної в попередній частині [1: 1254; 6: 13; 12: 10: 184], напр.: Вона боялася залежності від кого б то не було, а тому навіть навчилася писати лівою рукою на випадок, якщо раптом права перестане її слухатися [6: 14].

Прикладів уживання зазначеного сполучникового поєднання у творах В. Шевчука не знайдено.

Для підсилення вказівки на причиновий зв'язок (як між однорідними членами речення, так і між предикативними частинами) також може бути вживана аналітична одиниця і тому [1: 1254; 12: 10: 184], напр.: Володимир уже не міг стриматися й мусив засміятися до тих настовбурчених і тому смішних очей ("Дім на горі"). У сучасних мовознавчих розвідках аналізоване сполучникове поєднання також кваліфікують як сполучник із приєднувально-підсилювальним значенням та вказівкою на наслідок дії в складних реченнях причиново- наслідкової зумовленості [16: 264].

Саме в такому значенні зафіксовано приклад у доробку В. Шевчука: Ми їли борщ, сидячи один супроти одного, і я відчув, що мій супутник хоче говорити. Але нітився, і тому я, відчуваючи нову історію, насторожився і став непомірне чемний та приязний ("Три листки за вікном").