Українські паремії як маркери толерантного спілкування

У статті розглянуто комунікативну толерантність як лінгвістичну категорію, що передбачає успішний перебіг процесу спілкування в контексті принципів координації та ввічливості, у ракурсі різнорівневих мовних засобів, що слугують релевантними маркерами репрезентації неконфліктної комунікації, увиразнюють лінгво- ментальність та етнокультуру народу. З-поміж конструкцій толерантності, які передають поважливе ставлення мовця до адресата, відтворюють почуття терпимості до його зовнішності, стилю життя та поведінки, схарактеризовано українські паремії - лінгвоментальні формули, фігурально-риторичні синтаксичні конструкції, здатні регулювати процес толерантної інтеракції, наповнюючи її українським колоритом і метафоричністю.

Зазначено, що в різних дискурсивно-жанрових формах української мови паремійні висловлення, які відповідають тій або тій синтаксичній моделі, використовують для посилення емоційного сприйняття інформації, для налагодження гармонійних взаємин між комунікантами.

Схарактеризовано паремії, що представлені в структурі спонукальних висловлень, односкладних узагальнено- особових та інфінітивних речень, преференційних конструкцій, складних побудов, побажальних оптативів, які не тільки регулюють мовленнєву взаємодію, а й оприявнюють світоглядні настанови мовця в діалогійному дискурсі - релевантному адресантно-адресатному континуумі реалізації комунікативних інтенцій.

Ключові слова: толерантне спілкування, паремія, мовець, адресат, комунікативна інтенція, українська лінг- воментальність, синтаксис.

Svitlana SHABAT-SAVKA,

Doctor of Philology, Professor, Head of the Department of Modern Ukrainian Language Yurii Fedkovych Chernivtsi National University (Chernivtsi, Ukraine)

UKRAINIAN PAROEMIAS AS MARKERS OF TOLERANT COMMUNICATION

The article analyses communicative tolerance as a linguistic category that implies the successful course of the communication process following the principles of coordination and politeness. It also deals with different language means that serve as adequate markers for the representation of non-conflictual communication, as well as the Ukrainian linguistic mentality and ethnocultural peculiarities of the people. Among the language constructions of tolerance, which convey the speaker's respectful attitude towards the addressee and a sense of tolerance towards his appearance, lifestyle, and behaviour, Ukrainian paroemias are characterised by linguistic formulas and syntactic expressions that regulate the process of tolerant communication, filling it with Ukrainian cultural `flavour ' and metaphorical expression. In various discursive-genre forms of the Ukrainian language, paroemic phrases strengthen the emotional perception of information and establish harmonious relationships between communicators.

Key words: tolerant communication, paroemia, speaker, addressee, communicative intention, Ukrainian linguistic mentality, syntax.

Постановка проблеми

У сучасній комунікативно зорієнтованій лінгвістиці толерантність як посутній принцип гармонійного розвитку суспільства та міжособистісних взаємин, як визначальний складник культури спілкування в соціумі, як світоглядна настанова й особистісна риса мовця в контексті його зустрічі з іншою особистістю набуває важливого значення з огляду на нестабільність світових стандартів та домовленостей, на суспільні та особистісні конфлікти, збройні протистояння, міжнаціональну ворожнечу, воєнні дії, що безпосередньо заторкують і нашу державу - Україну, на території якої в ХХІ ст. триває жорстока російсько-українська війна. Як зауважує О. Березняк, «надзвичайно важко сприйняти Іншого в його іншості, визнати за ним право бути інакшим, ніж Я, чинити і думати по-своєму» (Березняк, 2009: 67), проте поважливе ставлення до позиції іншої людини, уміння вчасно стримати конфлікт, уникнути агресивної поведінки, правильно говорити - риси толерантного мовця, що засвідчують його високу культуру ведення діалогу, дискусії, полеміки тощо.

Складність реалізації толерантності зумовлена багатьма чинниками, зокрема світоглядними та ідейними переконаннями людини, її психоемоційним станом, ступенем виховання, рівнем інтелекту. Утім, міжкультурний чи міжособистісний діалог, мирне співтовариство забезпечують стійкий розвиток як людини, так і суспільства загалом. У таких соціально затребуваних процесах йдеться і про комунікативну толерантність - основу міжо- собистісної комунікації, лінгвістичну категорійну величину, що тісно пов'язана з людською інтер- акцією, із двобічною взаємодією комунікантів, які вербалізують свої інтенції в межах кооперативного діалогу, з опертям на основні правила і конвенції, на різнорівневі мовні засоби, що відображають лінгвоментальність та етнокультуру народу, впливають на розгортання неконфліктного спілкування. Такий лінгвосинергетичний підхід до вивчення мовних ресурсів, зокрема паремій як маркерів увиразнення толерантності в тих або тих дискурсивно-жанрових формах української мови, забезпечує актуальність нашого дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Комунікативна толерантність здавна перебуває в дослідницькому полі українських науковців. Учені вивчають термінообшир цього поняття, розглядають його в контексті дотичних категорем (терпимість, коректність, етика, мораль), у ракурсі принципів ввічливості, координації та кооперації, різноманітних мовленнєвих теорій, осердя яких формує мовець як репрезентант релевантних ознак українського менталітету та мовної ідентичності. Варто зауважити, що свої наукові спостереження мовознавці обґрунтовують на витлумаченні толерантності як терпимості «до чужих думок, вірувань, поведінки» (Тарасюк, 2013: 39). На думку О.Столяренко, толерантність - це «готовність прийняти інших такими, якими вони є, повага і визнання рівності кожного індивіда, відмова від домінування і насильства, визнання багатомір- ності і різноманітності людської культури, норм, вірувань, відмова від зведення різних поглядів до однієї думки, а також готовність і здатність людини мирно і злагоджено жити, функціонувати і взаємодіяти в різноманітному світі» (Столяренко 2010: 54).

За спостереженнями Г. Яворської та Е. Ларіної, мовна толерантність вербалізує загальний принцип толерантності, що ґрунтується на категоріях філософії, психології та етики. Цілком переконливо дослідники розглядають толерантність у контексті терпимості та політичної коректності, стверджуючи, що терпимість належить до сфери моралі, а поняття «толерантність» і «політична коректність» акцентують прагматичний і соціальний складники безконфліктного співіснування в суспільстві (Яворська, Ларіна, 2016: 105).

Нам імпонують наукові спостереження вчених, які розглядають толерантність як особистісну рису індивіда, його вміння сприймати протилежні думки й погляди, відповідним чином реагувати на них, при цьому залишатися поміркованим і виваженим комунікантом. Так, на думку Л. Зала- новської, толерантність - здатність індивіда сприймати без агресії думки, що відрізняються від його власних, а також особливості поведінки та зовнішності інших індивідів (Залановська, 2015: 58). Така комунікативна компетентність, безперечно, закладена на ментальному рівні, це той «внутрішній вимір людини», як стверджує Ф. Бацевич, її сформований, вихований, «випле- каний» когнітивний, психічний, психологічний, емоційний, культурний, естетичний, вольовий та інший «стан душі» (Бацевич, 2012: 241), що експлікується в людській інтеракції, у спілкування з іншими людьми, на різних рівнях реалізації міжособистісної толерантності, а саме: «власне» міжособистісному (у безпосередніх і опосередкованих каналами комунікації щоденних контактах з іншими людьми), груповому (у межах сім'ї, трудового колективу, студентської групи тощо), міжгруповому (між установами, організаціями, партіями тощо), внутрішньодержавному, міждержавному та ін. (Бацевич, 2010: 108).

Аналіз толерантності в аспекті мовних засобів, що детермінують перебіг толерантного діалогу, впливають на симетрію та узгодженість інтен- цій основних учасників комунікації (адресанта й адресата), - визначальний ракурс нашого дослідження. Як зауважують деякі дослідники, толерантність слугує мовним фільтром, що «накладає певні обмеження на спілкування, поведінку, можливість негативного відношення один до одного» (Яворська, Ларіна, 2016: 104).

Вивчення та систематизація загальноприйнятих та експресивно наснажених, фігурально- риторичних мовних засобів, що увиразнюють принцип толерантності в різних дискурсивно- жанрових формах української мови, зокрема і в уснорозмовному дискурсі, належить до актуальних проблем вітчизняного мовознавства. У статті «Лінгвокультурні аспекти комунікативної толерантності» Ф. Бацевич, авторитетний вітчизняний дослідник, звертає увагу на важливість вивчення в цьому контексті прислів'їв, приказок, афоризмів, максим, у яких представлена «багатовікова культура неконфліктного толерантного спілкування представників різних етносів». На думку вченого, «вивчення і зіставлення таких мовних пам'яток народної культури в царині проблем комунікації - важливий складник виявлення законів неконфлік- тного спілкування, притаманних представникам конкретної лінгвокультури» (Бацевич, 2010: 114).

Українські паремії - своєрідні лінгвомен- тальні формули, універсальні національні знаки культури, експресивні засоби «етнічної й культурної пам'яті, чинники стабілізації, самозбереження мовної системи» (Калько, 2018: 21). Вони маркують національно-мовний світогляд мовця, здатні регулювати процес толерантного спілкування, створюючи його неповторну атмосферу й тональність, наповнюючи комунікативний процес українським колоритом і метафоричністю. Відповідно - потребують ретельного аналізу паремії як синтаксичні конструкції з особливою будовою, ритмічністю та семантикою, як готові стереотипні формули, що їх використовують мовці в тих або тих ситуаціях толерантного діалогу.

Мета статті - визначити комунікативно-інтенційний зміст паремійних висловлень, що репрезентують толерантність як посутню особистісну рису комунікантів у процесі спілкуванні, схарактеризувати синтаксичну організацію таких конструкцій, визначити їхній функційний потенціал.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослідження

- налагоджувати кооперативну, спокійну, психологічно врівноважену атмосферу спілкування: Згода будує, а незгода руйнує. Де згода панує, там і горе танцює. З добрими людьми завжди згоди можна дійти;

- уникати міжособистісних конфліктів. На думку Ф. Бацевича, ухиляння від конфлікту - це важливий складник толерантної інтеракції (Баце- вич, 2012: 260), що, власне, яскраво представлено в українських пареміях: Їй кажи: «овес», а вона каже: «гречка». Нехай буде гречка - тільки б не суперечка. Вмієш сказати - вмій і змовчати. Похвалити не вмію, погудити не смію. Сварка до добра не доводить. Сперечатися сперечайся, а сваритися - гріх;

- йти на компромісне розв'язання тих або тих питань, уміти змінити мову емоцій на аргументоване мовлення, стримувати негативну реакцію: Краще не сваритися, чим вибачення просити. Ліпше мовчати, ніж сварку почати. Ворогові все віддай, а сам так останься - аби дальше від лиха. Більше слухай, а менше говори;

- уникати відкритого домінування над співрозмовником, не пригнічувати його образливими висловленнями чи безпідставною критикою: У чужий монастир зі своїм уставом не ходять. Не копай другому ями, бо сам в ню впадеш. Пильнуй свого носа, а не чужого проса;

Процес толерантного спілкування, що ґрунтується на принципах координації та ввічливості, на збалансованих очікуваннях комунікантів, на узгодженості їхніх мовленнєвих намірів, детермінований пареміями - фігурально- риторичними синтаксичними конструкціями, що не тільки регулюють безконфліктну інтеракцію, а й утілюють українську лігвоментальність та етнокультуру, оприявнюють світоглядні настанови мовця в діалогійному дискурсі - релевантному адресантно-адресатному континуумі реалізації інтенцій.

Комунікативно-інтенційний зміст паремійних конструкцій як лінгвоодиниць з яскраво вираженою експресивністю та емоційністю спрямований на створення шанобливого ставлення до співрозмовника, на терпимість до його стилю поведінки та спілкування, на формування доброзичливої атмосфери комунікації, її виваженого неконфліктного перебігу. Багатий синтаксис вер- балізації інтенцій толерантності засвідчує природність їхнього використання та розлогий функ- ційний потенціал у різних дискурсивно-жанрових формах української мови, що виформовує сферу наших подальших наукових студій.