Лінгвістична екологія - маргінальний напрям мовознавства: понятійно-категоріальний апарат з позицій екології

Размещено на http://allbest.ru

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка

Лінгвістична екологія - маргінальний напрям мовознавства: понятійно-категоріальний апарат з позицій екології

Рудишин Сергій Дмитрович доктор педагогічних наук,

кандидат біологічних наук, професор,

завідувач кафедри теорії і методики

викладання природничих дисциплін



Анотація

У статті наведено огляд теоретико-методичних підходів лінгвістів, психологів, філософів до формування терміносфери лінгвістичної екології - маргінального напряму мовознавства, який вивчає взаємозв'язок між мовою та навколишнім середовищем, який базується на тому, як люди поводяться з природним світом під впливом думок, концепцій, ідеологій та світоглядів, які виражаються мовою.

Автор зробив критичний огляд термінів «екосистема мови», «біолінгвістична традиція»; вказано на потенційні негативні ризики адаптації біоморфних метафор у мовну політику, оскільки об'єктивізація, перерахування та біологізація мов робить їх природними об'єктами, а не культурними артефактами.

Акцентовано, що екологічний термін є елементом екологічної терміносистеми, називає спеціальне поняття і вимагає чіткої дефініції. Збереження первинного науково-природничого змісту понять «екологія», «екосистема» є необхідним, оскільки розв'язання екологічних проблем потребує визначення й інтенсифікації тих напрямів досліджень, де можна віднайти шляхи природовідповідного існування людства. Вказано на перспективність практичного застосування екологічного дискурсу у викладацькій практиці, лексикографічній роботі, формуванні за «принципом доповнювальності» у носіїв мови soft skills у вигляді культури мови, національної єдності, екологічних цінностей.

Ключові слова: лінгвістична екологія, екосистема мови, терміносистема, екологічний дискурс, екологія.



Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими і практичними завданнями. На сьогодні потребують нагального розв'язання дві найголовніші науково-політичні проблеми людства - екологічна безпека і продовольство (їжа). Усі інші - соціальні, економічні, енергетичні, демографічні, проблеми сучасних технологій - безпосередньо або опосередковано пов'язані з ними. Звідси, екологічна проблематика і термінологія набуває особливого сенсу в таких галузях знань як гуманітарні, соціальні і поведінкові науки, інформаційні технології, в яких стає спеціальною терміносферою, засобом вираження професійних і соціальних проблем у вигляді маргінальних термінів, зокрема: екологія мови (Haugen, 1972; Жуковська, 2011; Клочко, 2017; Куца, 2021; Мірченко, 2014; Раду, 2013; Розмаріца, 2004; Сербенська, 2002; Тараненко, 2021; Троян, Кантаржи, 2019; Finke, 2013; LeVasseur, 2015 та ін.); екологія душі (Пестунов, Стеценко, 2009); духовна екологія (Марван, 1993); екологічна справедливість (Гардашук, 2005); екосистема творчої діяльності (Самохіна, 2019); екосистема програмного забезпечення (Сидоров, Гріненко, 2014); екологія перекладу (Морозова, 2015, с. 259); електронна екосистема управління освітніми процесами (Квєтний, 2022); гендерний вимір екологічної комунікації (Карпенко, 2006) та ін.

Поява зазначеної терміносфери виявила її зворотний вплив на розуміння в соціумі понятійно - категоріального апарату класичної екології. Причини і механізми виникнення й функціонування нових термінів дослідила Т. Стасюк, яка зазначає: «Соціокогнітивне термінознавство як новий лінгвістичний напрям розвивається на постулатах соціолінгвістики, когнітивної лінгвістики (когнітивної семантики) й термінознавства, досліджує виникнення й функціонування терміна в соціальному контексті, враховуючи людську когніцію (наївне / фахове пізнання, наукову / професійну категоризацію і концептуалізацію)» (Стасюк, 2020).

Отже, є підстави стверджувати, що за зазначеним механізмом відбувається трансформація екологічних термінів у лінгвоекологічні, і смисл останніх відбиває вже нові способи людського мислення, життєдіяльності та орієнтації людей у світі. Зокрема, спостерігаємо таке: терміни «екологія», «екосистема» як наукові мовні одиниці в межах «рідної» терміносфери екології, в результаті трансформацій (запозичення, імпорту інших понять та їх концептуальної спеціалізації) метафорично транскрибуються на мову лінгвоекологів як чистота (відсутність забруднень), надійність, збалансованість (Halliday, 2001); термін «біорізноманіття екосистеми» формалізується як «різноманіття мов екосистеми», «білінгвістичне різноманіття» (Fill, 2000; LeVasseur, 2015; Nettle, Romain, 2002). До того ж лінгвоекологічний концепт пропонує застосовувати методи екологічного аналізу, екологічної оцінки, екологічного моніторингу в мовній сфері з метою побудови шкали екологічності й формулювання критеріїв оцінювання стану мови (Еколінгвістика, 2020, с. 5); обґрунтовує можливість керування екосистемою як технічним пристроєм (Сидоров, Гріненко, 2014) та ін.

Характерним прикладом такої трансформації є поява нового терміна - «екосистеми програмного забезпечення», який запропонували науковці Національного авіаційного університету. Зазначену екосистему розуміють як систему систем, утворену взаємодією автономних відкритих підсистем технічного, природного, соціального та економічного походження, пов'язаних між собою обміном програмними продуктами та інтелектом (Сидоров, Гріненко, 2014). Формалізований опис складових «екосистеми програмного забезпечення» сприяє, на думку авторів, більш наочному представленню даних, яке, у свою чергу, спрощує аналіз функціонування та еволюції зазначених екосистем.

У контексті назви нашого дослідження констатуємо, що упродовж останніх десятиліть у галузі мовознавства сформувався осередок фахівців різних спеціальностей (лінгвістів, психологів, філософів), які позиціонують себе як лінгвістичні екологи (Haugen,1972; Fill, 2000, 2001; Бондар, 2003; Гордун, Калиновська, 2021; Гудзь, 2013, 2015; Жуковська, Деркач, 2011; Клочко, 2017; Куца, 202І; Мірченко, 2014; Морозова, 2015; Раду, 2013; Розмаріца, 2004; Сербенська, 2002; Серпак, Сидорчук, Сапун, 2021; Тараненко, 2021; Троян, Кантаржи, 2019; LeVasseur, 2015; Steciag, 2010; Stibbe, 2015 та ін).

На сьогодні в цьому маргінальному напрямі накопичено великий масив досліджень і пропозицій, але чітко не визначено понятійно-категоріальний апарат і самостійні методики дослідження. У професійних екологів і викладачів природничого спрямування виникає когнітивний дисонанс, викликаний ознайомленням з довільною інтерпретацією лінгвоекологами сутності правил, теорій і законів екології; імпортом концептів і поєднанням за аналогією різнорідних, органічно несумісних елементів у вигляді понять, які запозичуються з протилежних концепцій - «екологія мови» (чи «мовна екологія»), «екосистема мови», «білінгвістичне різноманіття екосистеми»; тлумачення навколишнього середовища тільки як суспільства; розуміння забруднення навколишнього середовище як забруднення мови (суржиком, сленгом, ненормативною лексикою) та ін. (Рудишин, 2021).

Наведемо приклад обґрунтування ґенези лінгвістичної екології від К. Тараненко (Тараненко, 2021, с. 212): «У середині ХХ ст. екологи все частіше почали вважати організмами не лише представників рослинного і тваринного світу, а й людину, завдяки чому постала ціла низка таких наукових дисциплін, як екопсихологія, екосоціологія, екопедагогіка та ін. Потреба формування екологічної комунікації призвела до розширення поняття екології, а саме його перехід до лінгвістичної сфери вивчення. Результатом перенесення поняття екології як вчення про середовище в лінгвістичну сферу стало виникнення міждисциплінарної науки еколінгвістики, що вивчає мову як екологічну систему, досліджує шляхи захисту мови від руйнування, ушкодження, псування на всіх рівнях».

Наша рефлексія понятійного апарату лінгвоекологів щодо розуміння людини як організму в біосфері, мови людини, термінів «екологія», «екосистема» спирається на біологічні та екологічні знання (Потіш та ін., 2000; Реймерс, 1994; Рудишин, 2009, 2012, 2013, 2018, 2021), а саме:

1. Людина за науковим визначенням (з часів Ліннея) - біологічний організм з видовою назвою Homo sapiens L.; місце людини в систематиці живих організмів біосфери таке: Царство Тварини, Тип Хордові, Клас Ссавці, Ряд Примати, Родина Люди (Гомініди), Рід Людина, Вид Людина розумна.

2. Екологія - біоцентрична міждисциплінарна наука про взаємовідносини організмів, їх угрупувань (популяцій, ценозів) між собою та середовищем їх існування. Екосистема - це сукупність живих організмів (біоценоз), які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування (біотопі), утворюючи з ним єдине ціле. Обов'язковими складовими екосистеми є продуценти, консументи і редуценти, пов'язані трофічними, топічними, фабричними і форичними формами взаємозв'язків. Біологічне і ландшафтне різноманіття забезпечує гомеостаз екосистеми.

Збереження первинного науково-природничого змісту понять «екологія», «екосистема» є необхідним, оскільки розв'язання екологічних проблем потребує визначення й інтенсифікації тих напрямів досліджень, де можна віднайти шляхи природовідповідного існування людства.

3. Мова хребетних тварин - набір символів та жестів, які складають основу їх спілкування; сукупність конкретних сигналів - звукових, нюхових, зорових і т. д., які діють і відображають стан тварини в конкретній ситуації (за принципом «тут і тепер»).

Мова тварин уроджена, є видовою ознакою; вчитися її тварині не доводиться. Якщо курча вилупилося в ізоляції, то воно одразу володіє «словниковим запасом», який слід мати курці або півневі. «Мова» (комунікація, передача інформації в екосистемі) біорізноманіття мікроорганізмів, грибів, рослин, протистів відбувається не за допомогою мовних сигналів, а у вигляді різних форм статевого розмноження (створює нову інформацію для мінливості і появі нових ознак) і біохімічної комунікації (алелопатія, таксиси та ін.).

4. Мова людини не є видовим інстинктом H. sapiens, а формою соціального наслідування умовного рефлексу говоріння цією мовою за зразком (звуковим і словесним). Умовний рефлекс виникає на основі безумовних і повинен постійно підкріплюватися, бо щезне. Аргументами такого твердження є мова «дітей- мауглі», іммігрантів; учення академіка І. Павлова про першу і другу сигнальну систему.

Отже, біологи й екологи стикнулися з «термінологічною ентропією» - метафоричними тлумаченнями лінгвоекологами понятійного апарату природничих наук і тією невизначеністю, яка з цього випливає при науковій комунікації, теоретичному і практичному застосуванні ряду нових термінів.

Метою статті є критичний розгляд, узагальнення та систематизація теоретичних і методичних напрацювань учених в маргінальному напрямі мовознавства - лінгвістичній екології щодо розуміння екологічного дискурсу в лінгвістичних описах, його практичного застосування.



Виклад основного матеріалу

Характеристику екологічного дискурсу доцільно почати з окреслення поняття «дискурс». Дискурс (від фр. discours - розмова на тему чогось) - єдність мовлення та ситуації, у якій воно відбувається; включає перебіг мовлення, його передумови, обмеження та результати, позамовний контекст і невисловлені цілі й наміри, які супроводжують акт мовлення. Елементами дискурсу є: певні події, їх учасники; обставини і місце подій; оцінка учасників подій; інформація, котра співвідносить дискурс з подіями. Отже, дискурс неможливо вивчати у відриві від середовища його існування. Дискурс часто характеризується як «мова, занурена в життя» (Загороднюк, 2019). Підтримуємо думку О. Комар (Комар, 2009), що реальність створюється у рамках різних дискурсів, які формують її соціальне значення. Отже, предметом дискурс-аналізу є дослідження того, як тексти набувають значення у соціальних процесах і взаємодіях (переважно за «принципом доповнювальності»).

Різнять типи дискурсів, кожний з яких - це один з можливих, альтернативних світів: публіцистичний, психологічний, філософський, політичний, інтернет-дискурс, релігійний та ін. Дослідження гендерного виміру екологічної комунікації вказує на існування навіть екофеміністичного дискурсу, який філософиня К. І. Карпенко пропонує вивести із «зони мовчання» для того, щоб розширити простір пошуку «найбільш ґрунтовного аргументу» в екологічному дискурсі й забезпечити трансформацію уявлень про чоловіче і жіноче начала в екологічній комунікації, реорганізувати їх смислове, тематичне і проблемне поля на нових теоретико-методологічних засадах (Карпенко, 2006, с. 10).

Перехід екологічної наукової комунікації в простір інших дискурсів є знаковою подією в становленні екологічного дискурсу, який включає в себе концепт, ціннісну систему, мовні засоби та ін. Екологічний дискурс переймає типи текстів інших дискурсів, у яких висвітлюється екологічна тематика.

Історія вживання поняття «екологія» стосовно мови бере свій початок у 70-х рр. XX ст. Уперше термін «екологія мови» (ecology of language) запропонував американський лінгвіст Ейнар Хауґен, який у своїй праці «Екологія мови» (1972) поєднав аспекти взаємодії між мовою і середовищем (environment) на засадах соціо- і психолінгвістики (Haugen, 1972). Науковець запровадив поняття «навколишнє середовище» як мовне довкілля - це суспільство, яке послуговується мовою як одним із своїх кодів (знакових систем); вважає мову частиною екосистеми в якій вона виникає, розвивається і вмирає (за аналогією з живим організмом). Серед проблематики і завдань екології мови Е. Хауген виокремлює такі: дослідження, документування й врятування мов, що перебувають під загрозою зникнення; дослідження проблем мовної демографії, особливостей взаємодії мови та її носіїв з огляду на регіональне, класове чи релігійне походження останніх; з'ясування ставлення мовців до мови; рівень стандартизації мови та особливості правописної кодифікованості тощо. Отже, екологія мови (за Хаугеном) - це напрям соціо- і психолінгвістики, що вивчає взаємодію мови з оточуючими середовищем з метою збереження самобутності кожної окремої мови і підтримки мовного різноманіття.

Термін «еколінгвістика» першим запропонував Алвін Філл (Fill, 2000); термін є загальним для всіх галузей досліджень, які об'єднують екологію і мову. Британський лінгвіст А. Стіб (Stibbe, 2015), який став першим в історії професором екологічної лінгвістики, пояснює вживання терміна «еколінгвістика» так: «еко» у назві пов'язано з тим, що дискурс розглядається крізь екологічну призму, а «лінгвістика» зумовлена використанням методів лінгвістичного аналізу. На думку А. Стіба, еколінгвістика - дуже широкий напрям, у якому працюють учені різних галузей знань, які зацікавлені розробленням загальної теорії та методології дослідження мови з огляду на нову еколінгвістичну парадигму.

Зауважимо, що на сучасному етапі розвитку лінгвістичної екології співіснують такі терміни на позначення цього напряму: еколінгвістика, лінгвоекологія, екологічна лінгвістика, екологія мови, мовна екологія. Вважаємо їх синонімічними і пропонуємо лінгвістичній спільноті визначити один найбільш прийнятний.

Вважаємо, що аналогічно сформувались і одержали назви такі напрями мовознавства як математична лінгвістика, лінгвістична географія, лінгвістичний аналіз трансформації хімічних термінів. Лінгвістична географія - розділ діалектології, який на основі методу картографування мовних явищ вивчає їх територіальне поширення (Лінгвістична географія, 2021). Математична лінгвістика - розділ мовознавства, присвячений дослідженню мови за допомогою математичних методів; вивчення можливості застосування математичних методів для опису та дослідження природних і штучних мов, для пояснення лінгвістичних подій; напрям уважають теоретичним підґрунтям прикладної лінгвістики (Математична лінгвістика, 2018). Лінгвістична хімія знаходиться на перетині сфери мовознавства і хімічної освіти, досліджує проблеми трансформації та інтерпретації хімічних термінів, їх лінгвістичний аналіз, правильне вживання і переклад; лінгвістичні ігри / хімворди; аналіз хімічних історичних джерел та ін. (Лінгвістичний аналіз..., 2022; Проблеми трансформації ..., 2012).

У праці А. Філла «Хрестоматія з еколінгвістики: мова, екологія і навколишнє середовище» (Fill, 2001) узагальнені дослідницькі пошуки та ідеї еколінгвістів упродовж трьох десятиліть (з початку піонерських досліджень Е .Хауґена 70-х рр. XX ст.). Хрестоматія поділена на чотири частини, які відповідають більшості важливих напрямів еколінгвістичних досліджень. Починається з основного розділу («Коріння еколінгвістики»); далі йдуть розділи «Екологія як метафора», «Мова та середовище», «Критична еколінгвістика»; усі розділи охоплюють й критику мовної системи з екологічної точки зору. Автор зауважив, що еколінгвістика не є однорідною наукою, а вивчає цілий ряд феноменів, які взаємодіють із мовою. Основними темами дослідження екологічної лінгвістики А.Філл вважає мовні зміни й мовні контакти, зникнення рідкісних мов і заміна їх більш економічно значимими, уніфікація мовних спільнот за рахунок витіснення мовних меншин, рівновага між мовами, мовне планування, білінгвізм та засвоєння мови, а також роль мови в політичних, соціальних та економічних конфліктах. біолінгвістичний екологічний лексикографічний

Результати подальших розвідок А.Філл і С. Стефенсон відобразили в статті «Еколінгвістика: сучасний стан і перспективи» (Steffensen, Fill, 2014). Науковці окреслили майбутні горизонти еколінгвістики - дискурсивний і лінгвістичний виміри екологічної кризи в термінах дихотомії природа-культура; закликали до продовження взаємодії екологічних шкіл і традицій. Автори запропонували розрізняти конкретні способи концептуалізації чотирьох екологій мови, а саме: природної, когнітивної, соціокультурної та символічної екології мови. Аргументація обґрунтування сутності природної екології мови така: 1) мова залежить від природного середовища проживання тих, хто її використовує; 2) співвідношення між мовою та природною екологією складне і небезпека редукціонізму нависає над еколінгвістом, який наважується досліджувати взаємодію між мовою та її природною екологією (Steffensen, Fill, 2014, с. 9). Нагадаємо, що редукціонізм - методологічний принцип, основа інтерпретації реальності протікання процесів в системі, які можна зрозуміти шляхом вивчення її частин / компонентів індивідуально.

При поясненні сутності когнітивної екології мови автори спираються на концептуальні положення соціальної психології, в яких поведінка людини обумовлена цінностями екосистеми мови. Соціокультурна екологія мови - окреслена як сфера людської (лінгвістичної) взаємодії, яка об'єднує прикладну лінгвістику, соціолінгвістику, антропологічну лінгвістику, аналіз розмов, багато напрямків аналізу дискурсу. Існування символічної мовної екології автори забезпечують шляхом розрізнення двох частин екології мови: 1) психологічної, в якій співіснування та взаємодія мови відбувається у свідомості дво- чи багатомовних носіїв); 2) соціальної частини, в якій мова взаємодіє з іншими мовами у певній соціальній групі чи географічній зоні, де мешкають носії мови. На прикладі екосистеми мови іммігрантів Америки показано, що у психиці мовців з часом відбувається мовний зсув, перемикання кодів, які впливають на спільноту, її культуру (зокрема, норвезька мова поступилася впливові американської англійської мови в іммігрантських громадах) (Steffensen, Fill, 2014).

Отже, наголос на збереження мовного різноманіття переходить у площину культури, макро- і мікрокрополітичних процесів, соціалізації, юридичних прав осіб і груп розмовляти та отримувати освіту своєю рідною мовою. Вважаємо, що еколінгвістичний дискурс, по суті, стає дискурсом ідеологічної спрямованості, що формує у носіїв мови soft skills у вигляді культури мови, національної єдності, патріотизму і екологічних цінностей.

Зокрема, в Законі України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (2019) зазначено, що українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України. Порядок застосування мов корінних народів, національних меншин України у відповідних сферах суспільного життя визначається законом щодо порядку реалізації прав корінних народів, національних меншин України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів.

Український осередок лінгвоекологів існує, серед його активних членів філологи Житомирського державного університету імені І. Франка - Н. Гудзь, В. Жуковська, Н. Деркач (Гудзь, 2013, 2015; Жуковська, Деркач, 2011); Волинського національного університету імені Лесі Українки - С. Гордун, І. Калиновська, В. Ющак (Гордун, Калиновська, 2021; Еколінгвістика. Силабус, 2020); Одеського національного університету імені І.І. Мечнікова - О. Бондар (Бондар, 2003, 2006); НТУ Дніпровська політехніка - К.Тараненко (Тараненко, 2021); Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна - О. Морозова (Морозова, 2015); психологи Хмельницького державного університету - С. Клочко (Клочко, 2017); філософи Одеського державного екологічного університету - А.Троян, Н. Каранджи (Троян, Каранджи, 2019) та ін.

Якщо узагальнити екологічний дискурс українських лінгвоекологів, то він переважно охоплює культуру мовлення, збереження традицій мови та прав мови, захист мови від навали запозичень, унеможливлення її нівелювання, збідніння, злиття з іншими мовами, а також перешкоджає поширенню негативізму в мові та конфліктогенних текстів, що містять елементи маніпуляційних технологій. Символічно звучить назва мовознавчої розвідки - «екологія перекладу», або екотранслятологія (Морозова, 2015, с.259), яка опікується впливом природних і соціокультурних чинників на переклад іншомовного тексту.

О. Бондар зауважує, що:

1) поява лінгвоекологічного спрямування викликана кризою міжіндивідної взаємодії, соціального світу людей, на відміну від космічного, природного, біотичного світу, до яких належить людина;

2) лінгвоекологія найтісніше пов'язана з лінгвістичними дисциплінами, а саме з такими як: соціолінгвістика, етнолінгвістика, нейролінгвістика, психолінгвістика, когнітивна лінгвістика, риторика, теорія культури мовлення, історія мови, лексикографія тощо (Бондар, 2006, с.79).

Теоретичні розвідки К. Тараненко (Тараненко, 2021) дозволили авторці запропонувати критерії розмежування екологічного і неекологічного середовища.

Неекологічне характеризується будь -якими вербальними чи невербальними засобами, стратегіями чи тактиками комунікативної взаємодії медіа, що суперечать комунікативно-прагматичним та етико-мовленнєвим нормам і негативно впливають на психічне здоров'я людини; екологічне середовище - гармонійне за цими показниками для життєдіяльності людини. Тобто, екологічне середовище представлене не як біотичне і ландшафтне, а тільки соціальне (з чим важко погодитись).

Імпонує думка Г. Бевзо, яка вважає, що екологічна терміносистема охоплює дві основні категорії (Бевзо, 2017, с. 166): 1) власне екологічну, яка включає терміни, що називають явища природи, навколишнього середовища (напр.: англ. nature, sea, forest; укр. метабіоз, повітря, крига); 2) соціальну, яка включає терміни, пов'язані з антропогенним впливом соціуму на екологію планети (напр.: англ. waste utilization, filtration, deforestation; укр. радіоактивні відходи, забруднення повітря, споживання природних ресурсів). На концептуальному рівні лексичні одиниці об'єднанні одним концептом - «ecology./екологія».

Розподіл екологічних понять відбувається за основними напрямами екології як науки, в основі яких лежить спільна тема.

В. Ющак, Волинський національний університет імені Лесі Українки, розробила і репрезентувала силабус дисципліни «Еколінгвістика», освітньо-професійна програма «Мова і література (англійська)», спеціальність 035 Філологія (Еколінгвістика. Силабус, 2020).

В описі дисципліни вказано, що цей курс належить до філологічного напряму, сприяє узагальненню і систематизації знань про мовознавчі студії, що разом поглиблює лінгвістичну компетентність майбутнього філолога. Базовими знаннями для вивчення цього курсу є мовознавчі дисципліни: вступ до мовознавства, практична фонетика, практична граматика, лексикологія, основи прикладної лінгвістики, дискурсознавство, лінгвокраїнознавство.

Водночас, навчальна дисципліна «Еколінгвістика» інкорпорує наявні знання про кожен окремий рівень у динамічну системну модель прикладного спрямування, яка дозволяє зрозуміти природу мови як екосистеми, а також демонструє міждисциплінарні зв'язки мовознавства з усіма сферами наукового пошуку» (Еколінгвістика. Силабус, 2020, с. 2).

Прописані 14 компетентностей, які студент набуваєв результаті навчання, серед яких більшість відповідає спеціальності 035 Філологія, проте компетентність № 7 викликає когнітивний дисонанс, а саме: «Застосовування екологічного аналізу, екологічної оцінки, екологічного моніторингу у мовній сфері з метою побудови шкали екологічності і формулювання критеріїв оцінки стану мови» (Еколінгвістика. Силабус, 2020, с. 5). При оновленні робочої навчальної програми дисципліни «Еколінгвістика» пропонуємо вилучити або модифікувати зміст зазначеної компетентності.

Результати навчання в силабусі «Лінгвоекологія» прописані у такому формулюванні: «У результаті вивчення даного курсу студенти будуть знати основні поняття й терміни з галузі еколінгвістики; об'єкт, предмет, мету, завдання, теоретичні засади еколінгвістики, а також її взаємозв'язок з іншими лінгвістичними галузями; особливості мовного планування та мовної політики; методи еколінгвістичних досліджень, розроблені у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві» (Еколінгвістика. Силабус, 2020, с.4).

Зауважимо, що згідно Закону України «Про вищу освіту» (2019) однією із основних вимог до результатів навчання є їх вимірюваність (ст. 1.1.19). При формулюванні результатів навчання вони повинні формулюватися однозначно (знає, розуміє, здатен зробити), щоб можна було визначити якість їх досягнення студентом після завершення навчання (Розроблення освітніх програм..., 2014). Отже, результати навчання лише задекларовані й не передбачають, що студент здатен застосовувати методи екологічного аналізу, екологічної оцінки, екологічного моніторингу в мовній сфері. Експертний висновок щодо силабусу курсу «Лінгвоекологія» при акредації ОПП «Мова і література (англійська)» мають зробити експерти Національного агентства із забезпечення якості освіти.

На окрему увагу заслуговує дослідження мовознавців Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, які не позиціонують себе в публікаціях модним словом «лінгвоекологи», а філологами, які досліджують екологічну терміносферу. Приємне враження від дослідження С. Овсейчик «Формування української екологічної термінології» (10.02.01- українська мова), у якому вперше в українському мовознавстві виокремлено екологічну терміносистему, простежено її зв'язки з галузевими терміносистемами; встановлено семантичні та структурні характеристики екологічної термінології, шляхи і джерела її формування; розглянуто засоби і способи термінотворення, структурні типи словотвірні моделі екологічних термінів (Овсейчик, 2006, с. 10). Підкреслено, що зародження екології як окремої природничої науки передбачало і розвиток відповідної термінології, покликаної обслуговувати цю галузь знань. Специфіку формування екологічної терміносистеми зумовлює той факт, що вона становить своєрідний «конгломерат поняттєвих підсистем з таких традиційних наук, як біологія, геологія, гідрологія, і нових галузей наукового знання, що виникли на стику суміжних дисциплін (агроекологія, архітектурна екологія, інженерна екологія тощо). Отже, поява нових напрямів науки потребує фіксації, зберігання і передавання спеціальної інформації, певного переосмислення давно вживаних термінів, які у сучасних словниках отримують позначення як «екологічний» (Овсейчик, 2006, с. 171).

Авторкою показано, що українська екологічна термінологія сформована як на основі питомої лексики, так і шляхом прямих та опосередкованих лексичних запозичень. У складі української екологічної терміносистеми виділяються запозичення - назви спеціальних понять з класичних - грецької та латинської (60 %) та сучасних європейських мов, серед яких переважають запозичення з англійської (19 %), німецької (10 %) та французької мов (10 %).

Більшість запозичених термінів має галузево опосередкований характер засвоєння, що зумовлено специфікою самої екології як міждисциплінарної природничої науки (Овсейчик, 2006, с.175).

Досліджено вплив контексту на сприймання терміну як екологічної лексики. Як приклад, авторка порівнює уривки з екологічної періодики :

1. Уривок тексту: «Аналіз динаміки рослинності та орнітофауни свідчить про паралельність та взаємозв'язок комплектування екологічних ніш автотрофного і гетеротрофного блоків». Коментар С. Овсейчик: «Уживання таких біологічних термінів як «динаміка рослинності», «орнітофауна», «автотрофний блок», «гетеротрофний блок» разом із терміном «екологічна ніша» дозволяє зарахувати дані терміни до екологічних, оскільки вони спрямовані на те, щоб розкрити суть саме екологічного явища, у даному випадку - поняття «екологічна ніша»».

2. Уривок тексту: «Вчення про біоценоз В. М. Сукачова (1964), закономірності формування взаємозв'язків едафотопу і лісових екосистем в умовах степу, установлені А.П. Травлєєвим (1972), та розроблена О. Л. Бельгардом (1950; 1971) типологія лісових екосистем степової зони...». Коментар С. Овсейчик: «З наведеного уривку можна побачити, що біологічні терміни «біоценоз», «едафотоп» та географічний термін «степова зона» у контексті з терміном «екосистема» та у складі окремих термінів- словосполучень («лісова екосистема», «типологія лісових екосистем степової зони») набувають екологічного значення і мають право вживатися в словниках з ремаркою екологічний (Овсейчик, 2006, с. 43).

У дослідженні С. Овсейчик підкреслюється, що екологічний термін є елементом екологічної терміносистеми, називає спеціальне поняття і вимагає чіткої дефініції. Імпонує позиція авторки щодо окреслення основних ознак екологічного терміна : 1) номінативність; 2) наявність визначення (дефініції); 3) залежність від контексту, в першу чергу, коли йдеться про біологічні терміни; 4) чітко визначене місце в екологічній терміносистемі; 5) тенденцію до моносемії в межах терміносистеми екологічної галузі; 6) точність позначення екологічного поняття; 7) стилістичну нейтральність; 8) відсутність експресивних значень; 9) системні відношення та зв'язки у межах екологічної терміносистеми, суміжних з нею галузевих терміносистем та загальновживаної лексики; 10) мотивованість, що реалізується у трьох типах, які відповідають трьом основним способам термінологічного словотворення (морфологічному, синтаксичному і семантичному) (Овсейчик, 2006, с. 44).

У складі екологічної термінології виявлено дев'ять тематичних груп, серед яких: «Назви дій та процесів», «Назви властивостей, характеристик, здатностей»; «Назви на позначення величин, показників, сталих коефіцієнтів», «Назви одиниць вимірювання», «Назви методів та методик дослідження екологічних явищ», «Назви приладів, пристроїв для дослідження екологічних явищ», «Назви екологічних законів, принципів, правил, теорем», «Назви наук, наукових напрямків, галузей», «Назви об'єктів дослідження» (Овсейчик, 2006, с. 173).

Практичне значення роботи С. Овсейчик вбачаємо в тому що отримані результати можуть бути використані при вивченні української наукової термінології; у лексикографічній роботі, зокрема при укладанні перекладних і тлумачних екологічних словників; для написання наукових праць з термінології та термінографії.

Заслуговує на увагу дисертаційне дослідження Н. Руденко «Екологічна лексика як об'єкт перекладу (на матеріалі словникової статті, анотації, звіту, а також публіцистичної статті на екологічну тематику» (10.02.16 - перекладознавство), у якому запропоновано перекладознавчу класифікацію екологічної лексики, показано, що екологічна лексика містить тематичні зони, а саме: 1) техно-орієнтовану, 2) природно-орієнтовану і 3) соціально-орієнтовану. Головним завданням при перекладі екологічних реалій та екологічних символів авторка вбачає як у збереження їх понятійного компонента, так й етноспецифіки (включаючи символічність) (Руденко, 2011 с. 17-18). Результати дослідження Н. Руденко актуалізують проблему вибору перекладацьких стратегій і тактик з урахуванням взаємозв'язку між статусом екологічних лексем й адекватністю їх відтворення не лише в текстах екологічного, а й у суміжних дискурсів.

Напрями і завдання сучасні еколінгвістики

Здобутки лінгвістичних екологів за останні п'ять десятиліть узагальнили С. Гордун, І. Калиновська (Гордун, Калиновська, 2021). Вказано на основні напрями еколінгвістики, а саме :

1. «Екологічна лінгвістика», яка «відштовхується» від екології та метафорично переносить на мову та мовознавство екологічні терміни (навколишнє середовище, екосистема, різноманіття), принципи та методи дослідження; вивчає зв'язок та вплив мов одна на одну.

2. «Мовна екологія», яка розглядає актуалізацію у мові екологічних тем, спираючись на мовознавство та його методи. Мови та тексти аналізуються з погляду їхньої «екологічності», досліджується роль мови в описі актуальних проблем навколишнього світу. До цього напряму відноситься вивчення зв'язку між мовою та питаннями екології, відображення у мові проблем взаємодії людини з природою, навколишнім світом.

Завдання еколінгвістики : вивчення лінгвістичної різноманітності (її форми, функції та наслідки співіснування мов); вивчення мов, що знаходяться на межі зникнення (документування та порятунок); установлення зв'язків між біологічною та лінгвістичною різноманітністю («біолінгвістична традиція»; дослідження екологічних і неекологічних елементів у мовній системі (граматика), процеси глибинної екологізації; вивчення екологічного дискурсу (тексти екологічної тематики, ідеологія, поверхнева екологізація в тестах); навчання екологічної грамотності; створення теорії мови, що базується на принципах екології (Fill, 2000; Fill, Muhlhausler, 2001; Гордун, Калиновська, 2021).

Зауважимо, що «біолінгвістична традиція» є, мабуть, найпопулярнішим напрямом еколінгвістики, а екологічна метафора про мовне різноманіття широко прийнята вченими, які працюють у галузі мовного планування та антропологічної лінгвістики. Прихильники концепції біолінгворізноманіття (Nettle, Romain, 2002; LeVasseur, 2015) практично тлумачать термін «мова та екологія», метафорично розглядають багатомовну систему у світі як екологічну систему, а вимирання мов меншин як втрату біорізноманіття в цій екосистемі (звідси, аргументація необхідності мовних меншин у світі).

Підтримуємо критику «білінгвістичної традиції» , а саме біоморфного погляду на мовне різноманіття як біологічне (Pennycook, 2004). Одразу виникають потенційні негативні ризики адаптації біоморфних метафор у мовну політику, оскільки об'єктивізація, перерахування та біологізація мов робить їх природними об'єктами, а не культурними артефактами.

Нові напрями дослідження у сфері лінгвістичної екології деталізувала О. Селіванова в праці «Лінгвістична енциклопедія» (Селіванова, 2010), а саме:

1) дослідження глобальної мовної ситуації у світі;

2) установлення причин, форм, функцій і наслідків мовної різноманітності;

3) аналіз чинників зникнення мов;

4) систематизація екологічних і неекологічних елементів мовних систем;

5) аналіз текстів, які розробляють теми охорони навколишнього середовища;

6) дослідження екодискурсів, тобто комунікації, пов'язаної із правовими нормами охорони середовища, текстів навчальної спрямованості, що забезпечують виховання екограмотності тощо;

7) аналіз психологічних, соціальних, гендерних чинників екокомунікації;

8) розгляд співвідношення екограмотності й мовної грамотності з огляду на боротьбу за чистоту мови.

Отже, процес становлення еколінгвістики не є завершеним, оскільки ця галузь знань, позицій і амбіцій динамічно розвивається, змінюється і реагує на зміни, які відбуваються в сучасному світі, на щоденні виклики людства.

Наші міркування і пропозиції лінгвоекологам

При аналізі й плануванні досліджень «екосистеми мови» пропонуємо ширше використовувати теоретичні положення синергетики - міждисциплінарної науки, що займається процесами самоорганізації, виникнення, підтримки стійкості і розпаду систем різної природи (Пайтген, Рихтер, 1993; Хакен, 1980). Системою вважаємо структуру, яка шляхом взаємодії частин підтримує власне існування як цілого за рахунок надходження енергії, речовини і інформації.

Кожна з частин системи має відносно самостійну організацію і функції, але разом вони об'єднуються з певною метою і утворюють нову - емердженту - якість.

Якщо систему мови розглянути з позицій її відкритості й нелінійності, то вона характеризується «філософією нестабільності», є феноменом «складності, що еволюціонує» і відрізняється тим, що чутлива як до теперішнього, так і до майбутнього і минулого (Лук'янець та ін., 2000; Пригожин, Стенгерс, 1986). Така екосистема мови стає об'єктом трансдисциплінарного дослідження в сферах соціоекології, культурології, психогенетики, вищої нервової діяльності та ін.

Системний підхід оцінює ціле (екосистему) за власними законами мислення, що дозволяє виказати такі міркування:

1) усі системи функціонально-аналогічні (за Bertalanfify L. von.,1968), тому й мовні системи підкоряються загальним законам і правилам побудови і розвитку систем, зокрема: їм не можна нав'язувати шлях розвитку; для них існує декілька альтернативних шляхів розвитку; різноманітність виступає в якості створюючого начала; в особливих станах нестійкого середовища (точках біфуркації) дії мікросоціума можуть впливати на макросоціальні процеси; майбутній стан системи (атрактор) організує, формує, змінює сучасний її стан.

Отже, майбутнє визначає теперішній стан системи. Це є аргументом на необхідність в умовах історичних негараздів Україні обрати і реалізувати атрактор у європейському вимирі;

2) екосистема мови України - це підсистема у складі більших систем (держави, Європи, світу); тобто не існує автономно; між її складовими сформувалися багато офіційних і тисячі невидимих творчих, політичних, особистісних зв'язків різної сили. Усі складні системи мають буферну ємність стійкості, що допомагає тривалий час протидіяти (чинити опір) будь-яким змінам. При впровадженні інновації у будь- яку терміносферу доцільно враховувати так звану «петлю зворотного зв'язку». Наприклад, якщо лінгвістичні екологи запроваджують зміни в одній частині терміносистеми (наприклад, в науковому дискурсі), то ці зміни породжують хвилі, які доходять до всіх інших типів дискурсів (політичного, публіцистичного, інтернет-дискурсу та ін.) і змінюють їх також. Модифіковані хвилі по петлі зворотного зв'язку з часом повертаються до вихідної частини (лінгвістичних екологів) і намагаються дискутувати із започаткованими змінами.

Отже, коли зовнішній чинник намагається запровадити певні інновації в системі, але не змінює традиційних усталених зв'язків в ній, то динамічна рівновага (гомеостаз) системи тривалий час не змінюється. Висновок: мережа зв'язків мовної екосистеми повинна бути зацікавлена у змінах і самоорганізовуватися по новому шляху.

3) у природі швидше вимирають більш спеціалізовані форми, генетичні резерви яких для подальшої адаптації знижені - спрацьовує правило прогресуючої спеціалізації Ш. Депере (Потіш, 2000; Реймерс, 1994; Рудишин, 2013). Якщо метафорично трансформувати правило на носіїв мови в екосистемі, то у теперішній час володіння однією мовою не є достатньою умовою для ефективної діяльності та успішної адаптації у європейському просторі (Україна вже є кандидатом в члени ЄС);

4) будь-яка модель (технічного пристрою, мовної чи освітньої системи) є умовним (ідеальним) образом і за визначенням повинна мати обмеження. Зокрема, мовна політика спрямована на ідеологію і культуру, що переважно вимагає використання метафор, емоційних виразів, а не наукових знань. Наприклад, в умовах екзистенційної війни України з «русским миром» недоречно генетикам виставляти свою «вченість» на форумах під назвою «Мова - ДНК нації» і стверджувати, що мова в генах (в ДНК) на прописана, це тип соціального успадкування за зразком (звуковим і словесним). Залишимо це для наукових статей у фахових журналах категорії А і конференцій відповідного рівня.

Вважаємо, що нашим кодом є українська ментальна матриця, яка вміщує народне життя, мову, історію, культуру, народознавство, етнографію, мистецтво, науку, погляди на навчання та виховання молодого покоління. Вона дає («кодує») правильну орієнтацію і смисл буття. Така матриця є умовою збереження української мови у світі глобалізації, секуляризації і прагматизму та одночасно потребує творчої й відповідальної трансформації для вільного і гармонійного розвитку України в світовому просторі. Парадигма української матриці проголошена словами Тараса Шевченка: «І чужого научайтесь й свого не цурайтесь...». Отож, будемо плекати, дотримуватись і зберігати свою матрицю, і тоді вона збереже нас.



Висновки

Екологічний термін є елементом екологічної терміносистеми, називає спеціальне поняття і вимагає чіткої дефініції. Екологія - біоцентрична міждисциплінарна наука про взаємовідносини організмів, їх угрупуваннями (популяціями, ценозами) між собою та середовищем їхнього існування. Збереження первинного науково-природничого змісту понять «екологія», «екосистема» є актуальним, оскільки розв'язання екологічних проблем потребує визначення й інтенсифікації тих напрямів досліджень, де можна віднайти шляхи природовідповідного існування людства.

Еколінгвістика - це нова міждисциплінарна галузь знань, яка вивчає взаємозв'язок між мовою та навколишнім середовищем, який базується на тому, як люди поводяться з природним світом під впливом думок, концепцій, ідеологій та світоглядів, які виражаються мовою.

На нашу думку, гуманітарне мислення лінгвоекологів дозволило мовознавцям через контекст створити власну терміносферу («екосистема мови», «екологія перекладу», «екологічний моніторинг у мовній сфері», «екосистема управління освітніми процесами» та ін.). Прагматичне в моделі під назвою «лінгвістична екологія» - це психолінгвістичний конструкт, що використовує позитивну енергетику емоційного і когнітивного сприймання ядра понять «екологія», «екологічний» як чистий (без забруднень), збалансований, природний, здоровий та інший позитив для життя людини в навколишньому середовищі. Вважаємо, що периферія понять може відображати певну конкретику, ситуативність, цілі дослідження, але не повинна змінювати сутність самого поняття, яку визначає його природничо-наукове ядро.

Критично ставимося до «білінгвістичної традиції» / до біоморфного погляду на мовне різноманіття як біологічне. Вважаємо, що цим створюються негативні ризики адаптації біоморфних метафор у мовну політику, оскільки перерахування, об'єктивізація та біологізація мов робить їх природними об'єктами, а не культурними артефактами.

Процес становлення дискурсу під назвою «лінгвістична екологія» не є завершеним, але наростання ефекту «вавилонської вежі» не спостерігається; ця галузь знань динамічно розвивається, змінюється і реагує на зміни, які відбуваються в глобалізованому світі. Необхідною ознакою дискурсу вважаємо його філологічну та ідеологічну / культурологічну спрямованість, яка уможливлює його використання в таких напрямах:

*** при вивченні української наукової термінології; у викладацькій практиці (спецкурсах із теорії мовленнєвої комунікації, прагмалінгвістики); лексикографічній роботі (при укладанні перекладних і тлумачних екологічних словників; для вибору перекладацьких стратегій і тактик з урахуванням взаємозв'язку між статусом екологічних лексем й адекватністю їх відтворення в текстах суміжних з екологічним дискурсом); для написання наукових праць з мовознавства (термінології та термінографії та ін.).

*** формування у носіїв мови за «принципом доповнювальності» soft skills у вигляді культури мови, збереження мовних традицій і прав мови, національної єдності, патріотизму і екологічних цінностей. Адже у процесі комунікації з екологічної тематики використовується терміни і висловлювання, які ідеологічно, аксіологічно чи емоційно марковані, що викликає трансформацію цінностей людини й природи, їх переорієнтацію на нематеріальні цінності, на позитивну чи негативну емоцію.

Взаємопроникнення термінів лінгвістики й екології метафорично порівнюємо з горизонтальним переносом генів (інформації), яким користуються генні інженери. Результат переносу - створення «ГМО» (лінгвістичної екології та її терміносфери). Лінгвоекологи переносять на мову методи і терміни екології, тому вираз «лінгвістична екологія» відносимо до т.з. «оксюморону» (лат. oxymoron - несенітниця) - літературно-поетичний прийом (стилістична форма), що поєднує протилежні за змістом контрастні поняття і створює смисловий парадокс, але разом дає нове уявлення.

Прикладами оксюморону є вирази: старий Новий рік, звичайне диво, мертві душі, живий труп, гарячий лід, оптимістична трагедія, чесний шахрай, кінець вічності, оглушлива тиша, сталий розвиток.

Отже, побажаємо мовній екології /лінгвістичній екології /екологічній лінгвістиці дістати широкого визнання світовою науковою спільнотою її терміносфери за аналогією з визнанням терміна «сталий розвиток», який унормований в документах і підручниках усіх країн.



Список використаної літератури

1. Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (2019). URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2704-19#Text

2. Закон України «Про вищу освіту» (2019). URL : http://fedmet.org/analytics/zakon-ukraini-pro-vishhu-osvitu/

3. Бевзо Г. А. (2017). Джерела походження екологічної термінології в англійській та українській мовах: дис. ... канд. філос. наук: 10.02.17 / Львівський нац. ун-т імені Івана Франка. 204 с.

4. Бондар О. (2003). Лінгвістична екологія як галузь науки. URL: http://dspace.onu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/17406/1/6-13.pdf

5. Бондар О. (2006). Лінгвістична екологія: становлення нової галузі науки. Вісник Львівського університету. Серія «Філологія». 38. ІІ. С. 79-85.

6. Бушман І. О. (2005). Система освіти як засіб модернізації української культури : дис....канд. філософ. наук: 09.00.10 / Інститут вищої освіти НАПН України. Київ, 225 с.

7. Гардашук Т. В. (2005). Екологічна справедливість як критерій громадянського суспільства (рефлексія над досвідом США). URL : http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/11910/33-Gardashuk.pdf?sequence=1

8. Гордун С.М., Калиновська І.М. (2021). Тенденції розвитку еколінгвістики та її роль у вирішенні екологічних проблем. URL: http://www.baltijapubhshing.lv/omp/index.php/bp/catalog/download/139/4049/8480-1?inline=1

9. Гріненко О. О. (2014). Екосистема програмного забезпечення як система систем. Науковоємні технології. 3 (23). С. 280-284.

10. Гудзь Н. (2013). Екологічний дискурс в лінгвістичних описах. URL: http://eprints.zu.edu.ua/9603/1/%D0%93%D1%83%D0%B4%D0%B7%D1%8C%204.pdf

11. Гудзь Н. О. (2015). Англомовний екологічний інтернет-ресурс : аксіологічний та комунікативно- прагматичний апекти (еа матеріалі веб-сайтів неурядових природоохоронних організацій): автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський ун-т ім. Бориса Гринченка. Київ. 20 с.

12. Жуковська В.В., Деркач Н.О. (2011) Еколінгвістика: становлення та основні напрями досліджень. Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Філологічні науки. Ч.1. (2). pp. 66-70.

13. Загороднюк В. П. (2019). Сучасний науковий дискурс: антропологічні і гуманістичні виміри. Філософські основи наукових досліджень. Київ: Інтерсервіс, С. 48-62. URL :https://cgo.org.ua/wp-content/uploads/2020/02/Phil_basis.pdf

14. Карпенко К. І. (2006). Тендерний вимір екологічної комунікації : дис....докт. філософ. наук: 09.00.03 / Харківський державний медичний університет. 424 с.

15. Клочко С. (2017). Еколінгвістична парадигма у мовознавстві: витоки. URL: https://pa.journal.kspu.edu/index.php/pa/artide/view/250

16. Комар О. (2009). Гуманізація науки чи гуманітаризація філософії. Науковий вісник Чернівецького університету, зб. наук. пр. Чернівці: ЧНУ. Вип. 466--467: Філософія. С. 82--86. URL:http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/ OKomar.pdf

17. Куца В. А. (2021). Еколінгвістика як новітній напрям досліджень у сучасній науковій парадигмі. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. No 52 том 1, 120-1222. URL: http://www.vestnik- philology.mgu.od.ua/archive/v52/part_1/28.pdf

18. Лінгвістичний аналіз хімічних термінів, аналіз хімічних історичних джерел» для використання на уроці хімії (2022). URL: https://medialiteracy.org.ua/vprava-lingvistychnyj-analiz-himichnyh-terminiv-analiz-himichnyh-istorychnyh-dzherel-dlya-vykorystannya-na-urotsi-himiyi/

19. Лінгвістична географія (2021). URL: https://www.wiki.uk-ua.nina.az/%D0%9B%D1%96%D0%BD%D0%B3%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D 1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D0% B 3 %D 1 %80%D0%B0%D 1 %84%D 1 %96%D 1%8F.htm1

20. Лук'янець В. С., Кравченко О. М., Озадовська Л. В. (2000). Сучасний науковий дискурс: оновлення методологічної культури. Київ: Центр практичної філософії. 304 с.

21. Манакін В. М. (2021). Мова і міжкультурна комунікація: навч. посібник. Київ: ВЦ «Академія». 288 с.

22. Марван Ї. (1993). Мова в контексті завдань духовної екології (Еколінгвістика та її роль у відродженні посттоталітарного суспільства). Мовознавство: Другий міжнародний конгрес україністів 22 - 28 серпня 1993 р., Львів: Доповіді і повідомлення. Львів, 1993. С. 197 198.

23. Математична лінгвістика (2018). Енциклопедія сучасної України. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=66930