Вплив фонетичних особливостей польської мови на формування аудитивних умінь майбутніх полоністів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив фонетичних особливостей польської мови на формування аудитивних умінь майбутніх полоністів

Менсітова Є.А.,

аспірант кафедри слов'янської філології

Запорізького національного університету

У статті досліджується тісний взаємозв'язок розвитку рецептивних навичок з формуванням аудитивних умінь при вивченні іноземної мови. Виходячи із того, що основним завданням вдосконалення іншомовної комунікативної компетентності є успішна мовленнєва діяльність майбутніх комунікаторів у різних її проявах, можна виокремити 4 основних вида мовленнєвої діяльності: читання, говоріння, письмо та аудіювання. Зосереджується увага на аудіюванні як одному з фундаментальних компонентів, без яких унеможливлюється успішне опанування мови.

Розглянуто різні трактування поняття «аудіювання», які базуються на аналізі думок та тверджень багатьох відомих мовознавців та лінгвістів. Відповідно до цього виділяються основні мовленнєві уміння та навички, за допомогою яких відбувається процес навчання. Проаналізовано певне протиріччя, яке існує серед науковців і полягає в розмаїтті поглядів на визначення дефініцій умінь та навичок та їхній взаємозалежності. Наведено спробу класифікувати основні фонетичні особливості польської мови (у зіставленні з українською) шляхом поділення польської звукової системи на групи за ознакою ідентичності. Звертається особлива увага на відмінності звукового устрою польської мови як в усному, так і писемному мовленні. Стаття висвітлює важливість розвитку рецептивних навичок, що є необхідним етапом для формування аудитивних умінь при вивченні іноземної мови та пояснює основні труднощі цього процесу. При чіткому розгалуженні більш простих та складних місць у вивченні фонетичного порядку іноземної мови можна виділити ті етапи, які потребують додаткової уваги, та відповідно якомога скоріше та якісніше сформувати в учнів необхідні рецептивні навички. Ключові слова: вид мовленнєвої діяльності, аудитивні вміння, рецептивні навички, фонетичні особливості, звук, фонема, диграф, польська мова.

THE INFLUENCE OF PHONETIC FEATURES OF THE POLISH LANGUAGE ON THE FORMATION OF FUTURE POLONISTS' LISTENING SKILLS

The article examines the close relationship between the development of receptive skills and the formation of listening skills in foreign language learning. Proceeding from the fact that the main task of improving foreign language communicative competence is the successful speech activity of future communicators in its various manifestations, we can distinguish 4 main types of speech activity: reading, speaking, writing and listening. Attention is focused on listening as one of the fundamental components without which successful language acquisition is impossible. Different interpretations of the concept of “listening" are considered, which are based on the analysis of the opinions and statements of many famous linguists and linguists. In accordance with this, the main speech skills and abilities are distinguished, with the help of which the learning process takes place. The author analyzes a certain contradiction that exists among scientists, which consists in the diversity of views on the definition of skills and their interdependence. An attempt is made to classify the main phonetic features of the Polish language (in comparison with Ukrainian) by dividing the Polish sound system into groups on the basis of identity. Particular attention is paid to the differences in the sound system of the Polish language in both oral and written speech.

The article highlights the importance of developing receptive skills, which is a necessary stage for the formation of listening abilities in learning a foreign language, and explains the main difficulties of this process. With a clear division of the simpler and more difficult places in learning the phonetic order of a foreign language, it is possible to identify those stages that require additional attention, and accordingly, to form the necessary receptive skills in students as soon as possible and with high quality.

Key words: type of speech activity, listening skills, receptive abilities, phonetic features, sound, phoneme, digraph, Polish language.

Постановка проблеми у загальному вигляді

В умовах постійної міжнародної співпраці України із країнами Європи у різних сферах життя, а також налагодження тісних взаємозв'язків з державами, мови яких є спорідненими до української, з'являється гостра потреба у вивченні іноземних мов для подальшої легкої комунікації та обміну інформацією. Для якісного оволодіння іноземною мовою учню необхідно набути певний перелік умінь та навичок, які сформують його як кваліфікованого, компетентного та конкурентоспроможного фахівця. Вивчення іноземної мови розпочинається, як відомо, з засвоєння фонетичної складової мови. Під час цього процесу, безсумнівно, можуть виникнути певні труднощі, для подолання яких необхідно чітко розуміти чому вони з'являються та в якій мірі виражаються. Водночас формування у студентів аудитивних умінь - одне з найголовніших завдань викладача під час навчання іноземної мови. У процесі формування аудитивних умінь в польській мові учні можуть стикнутися з недостатнім розвитком рецептивних навичок, для удосконалення яких необхідно виділити менш та більш проблемні ділянки та зосередитися на їх подоланні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

фонетичний польська мова аудитивний

Аудіювання, як один із основних видів мовленнєвої діяльності, який є невід'ємним компонентом при формуванні іншомовної комунікативної компетентності реципієнта, розглядається багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими у різних аспектах. Серед українських та вітчизняних науковців, які займаються дослідженням основних видів мовленнєвої діяльності, а також усіх тонкощів формування у студентів іншомовної комунікативної компетентності, можна виділити таких відомих лінгвістів та мовознавців, як О. Бігич, О. Волошина, С. Ніколаєва, М. Попов, Л. Калініна, І. Жук, О. Шевченко, Н. Мельничук, О. Кубіцька та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. До невирішених раніше частин загальної проблеми відносимо недостатнє розуміння учасниками мовного процесу того, чому з'являються та у якій мірі виражаються труднощі, що виникають під час засвоєння фонетичної складової польської мови.

Метою статті є виділення фонетичних особливостей польської мови, виокремлення основних труднощів у їх засвоєнні, створення класифікації ідентичних, схожих та безеквівалентних польських звуків у зіставленні з фонетичною системою української мови, а також визначення впливу цих особливостей на формування аудитивних умінь майбутніх полоністів.

Виклад основного матеріалу

Перш за все, необхідно наголосити, що існують найрізноманітніші трактування поняття «аудіювання». На думку І. Кочан, «аудіювання - це перш за все вид мовленнєвої діяльності, під час якого людина одночасно сприймає та аналізує отриману на слух інформацію, концентруючи на ній свою увагу, тобто виконує смислову обробку інформацію» [5, с. 65-66]. М. Пентелюк визначає аудіювання як «вид рецептивної мовленнєвої діяльності, сприймання й розуміння почутого мовлення, аудіотексту, мета якої полягає в осмисленні почутого мовленнєвого повідомлення» [11, с. 21]. О. Бігич та низка вчених розглядають аудіювання як рецептивний «вид мовленнєвої діяльності, який належить до усної форми мовлення» [1, с. 280-298].

Виходячи із наведених дефініцій поняття аудіювання можна побачити, що не дивлячись на безліч різних трактувань, основна більшість дослідників погоджується із тим, що аудіювання - це передусім «вид мовленнєвої діяльності». Загалом у процесі використання мови комунікатор послуговується 4 основними видами мовленнєвої діяльності, до яких відносяться: аудіювання, говоріння, читання та письмо. Під час говоріння та письма людина висловлює свої думки, а при аудіюванні та читанні вона одержує мовленнєву інформацію, тобто сприймає і розуміє думки інших людей. Це пояснює, чому говоріння та письмо називають продуктивними видами мовленнєвої діяльності, а аудіювання та читання - рецептивними [7, с. 60]. Звідси виходить, що у процесі виконання будь-якої мовленнєвої діяльності людина формує певні мовленнєві уміння.

Відомо, що існує суперечність між поняттями «навичка» та «вміння». Так, О. Савченко стверджує, що не всі вміння у кінцевому результаті перетворюються на навички, адже тільки ті дії, які становляться автоматизованими та повторюються багато разів можуть трансформуватися у навичку [10, с. 43]. Водночас Р Мартинова у своїй праці доводить, що вміння, які є різними за рівнем творчого потенціалу та характером їхньої діяльності, розвиваються на основі певних знань. У подальшому одні з них перетворюються на навички, а інші становляться поштовхом для розвитку більш складних умінь [6, с. 128]. Низка дослідників дають інші дефініції поняттю уміння. Так, наприклад, С. Гончаренко трактує уміння як здатність належно виконувати певні дії, що базується на доцільному використанні людиною набутих знань і навичок [2, с. 338]. З точки зору психоло-гії «уміння» розглядається як засвоєний суб'єктом спосіб виконання дії, який забезпечується сукупністю набутих навичок та знань [9, с. 128]. Не дивлячись на наявну суперечність, при аналізі наведених вище дефініцій, переважна кількість яких зосереджується на думці, що все ж таки навичка передує умінню, у нашому дослідженні схиляє-мось саме до такого твердження.

Тож, відповідно до кількості видів мовленнєвої діяльності можна виокремити 4 види основних мовленнєвих умінь: говоріння та письмо (продуктивні уміння), аудіювання та читання (рецептивні уміння). Кожне з цих чотирьох умінь послуговується певними навичками. Говорячи безпосередньо про рецептивні уміння, до яких відноситься і аудіювання, можна стверджувати, що вони базуються на таких рецептивних навичках:

1) Слухових: навички аналізу та розпізнавання інтонації, звукосполучень, звуків в усному мовленні;

2) Перцептивних: навички розпізнавання та сприймання буквосполучень, знаків пунктуації (в писемному мовленні), букв;

3) Лексичних: навичка відрізняти графічні та звукові образи лексем та розуміти їх;

4) Граматичних: навички розрізнювати граматичні або синтаксичні схеми усного або писемного мовлення [7, с. 63].

Тож, освоєння аудіювання передбачає формування міцних слухових навичок та відчуттів, де учнів перш за все необхідно навчити впізнавати та розрізняти звуки мовлення, сприймати інтонаційні сигнали, паузи, а також логічні наголоси у фразах та ін [4, с. 28]. Звідси стає зрозумілим, що для формування у майбутніх фахівців бездоганних рецептивних навичок (що, в свою чергу, сприяє подальшій успішній мовленнєвій діяльності учня та розвитку його аудитивних умінь) необхідно перш за все навчити їх вдало розрізняти відповіді фонеми та звуки у мові, що вивчається.

Таблиця 1