Державна мова і розширення термінологічного поля як феномен національної сутності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра інформаційної, бібліотечної, архівної справи та іноземних мов

Факультет медіакомунікацій та підприємництва

Українська академія друкарства, м. Львів

Державна мова і розширення термінологічного поля як феномен національної сутності

Ткач Леся Миколаївна, кандидат філологічних наук, доцент

Стадник Ольга, Василівна, старший викладач

Анотація

У ХХІ ст. процес запозичення термінологічної лексики набуває інтенсивного характеру. Визначено, що більшість науковців, які займаються дослідженням загального термінознавства, продовжують висвітлювати питання іншомовної термінології і схиляються до думки, що на основі запозичень створюється мова міжнародної термінології. Запозичення - це результат новаторства в будь-якій галузі науки й техніки. Існує і протилежна думка - запозичення засмічують мову, призводять до її обмеження та спрощення, тому наполягають на формуванні національних пріоритетів у термінології.

Сьогодні, у час цифрових технологій, термінологія швидко реагує на виклики масштабних глобалізаційних процесів, які, відповідно, спричинюють активне використання у світовій комунікації іншомовної лексики, яка не тільки збагачує словниковий запас фахівця будь-якої галузі, але й витісняє з нього питомі слова й вирази. Із поширенням сучасних інформаційно-комунікаційних процесів, новітніх технологій термінологічна лексика є дуже важливою для фахівців, оскільки для успішної діяльності в будь-якій галузі науки, техніки та виробництва спеціалістові необхідно правильно розуміти й грамотно застосовувати відповідну спеціальну термінологію. Освіта засобами вивчення як рідної мови, так і іноземної є важливою складовою модернізації освітньої системи у країнах Європи (включно з Україною). Але досконале знання державної мови, володіння її термінологією як засобу спілкування є обов'язковою характеристикою грамотного фахівця в будь-якій сфері діяльності.

Українські терміносистеми у своєму складі мають чимало термінів-запозичень, тому болючим залишається питання про перевагу іншомовних термінів над власне українськими. Відповідно, у статті висвітлюється питання оновлення українського лексикону шляхом уникнення або ж бодай зведення до мінімуму використовування запозичень в українській термінології з тенденцією до збереження національної своєрідності термінів. Адже є випадки, коли еквівалент рідної мови може передати зміст поняття більш точно, а іншомовна лексика буде зайвою.

У статті закцентовано на тому, що сьогодні, коли українцям знову доводиться виборювати свою незалежність і боротися проти чужоземного зазіхання, є вкрай важливим позбутися «полону» російського посередництва, продовжити процес відсторонення чужомовної термінології й заміни її на власне українську, розробляючи лексикографічні принципи її складання на питомо українському ґрунті.

У процесі дослідження було зроблено висновки, що актуальним є впровадження в сучасній Україні європейської за своєю суттю практики оригінального термінотворення на національній основі. Продовження вивчення термінологічної лексики у фаховій діяльності, доцільність її використання відповідно до контексту, точність перекладу видаються важливими у зв'язку з масовим поширенням інформаційних технологій, зростанням попиту на фахівців у галузі документно-інформаційної діяльності; є місце таким термінам, що швидко реагують на зміни в цій галузі та соціальному середовищі загалом і зможуть отримати національну номінацію. Саме тому це питання продовжує викликати зацікавленість у науковому колі дослідників і все ще залишається дискусійним.

Ключові слова: термінологія, чужомовні терміни, запозичені лексеми, англіцизми, національна термінологія, пуризм, документно-інформаційна діяльність, фахова лексика.

Tkach Lesya Mykolaivna Candidate of Philological Sciences, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Information, Library, Archival Affairs аnd Foreign Languages, Faculty of Mediaсommunications and Entrepreneurship, Ukrainian Academy of Printing, Lviv

Stadnyk Olha Vasylivna Senior Lecturer, Department of Information, Library, Archival Affairs and Foreign Languages, Faculty of Mediaсommunications and Entrepreneurship, Ukrainian Academy of Printing, Lviv

State language and expansion of the terminology field as a phenomenon of national essence

Abstract

In the 21st century the process of borrowing terminological vocabulary becomes intensive. It was determined that the majority of scientists engaged in the research of general terminology continue to highlight the issues of foreign terminology and are inclined to the opinion that the language of international terminology is created on the basis of borrowings. Borrowing is the result of innovation in any field of science and technology. There is also an opposite opinion - borrowings clog the language, lead to its limitation and simplification, therefore they insist on the formation of national priorities in terminology.

Today, in the era of digital technologies, terminology quickly responds to the challenges of large-scale globalization processes, which, accordingly, cause the active use of foreign language vocabulary in world communication, which not only enriches the vocabulary of a specialist in any field, but also replaces specific words and expressions from it. With the spread of modern information and communication processes, the latest technologies, terminological vocabulary is very important for specialists, because for successful activity in any field of science, technology and production, a specialist needs to correctly understand and competently apply the appropriate special terminology. Education through learning both native and foreign languages is an important component of the modernization of the educational system in European countries (including Ukraine). But perfect knowledge of the state language, mastery of its terminology as a means of communication is a mandatory characteristic of a competent specialist in any field of activity.

Ukrainian terminology systems have a lot of borrowed terms in their composition, so the question of the superiority of foreign language terms over actual Ukrainian ones remains a painful one. Accordingly, the article highlights the issue of updating the Ukrainian lexicon by avoiding or at least minimizing the use of borrowings in Ukrainian terminology with a tendency to preserve the national identity of terms. After all, there are cases when the equivalent of the native language can convey the meaning of the concept more accurately, and foreign language vocabulary will be superfluous.

The article emphasizes that today, when Ukrainians once again have to fight for their independence and fight against foreign encroachment, it is extremely important to get rid of the «captivity» of Russian mediation, to continue the process of removing foreign language terminology and replacing it with proper Ukrainian, developing the lexicographic principles of its compilation on specific to the Ukrainian soil.

In the process of the research, it was concluded that the implementation of the essentially European practice of original term creation on a national basis is relevant in modern Ukraine. Continuation of the study of terminological vocabulary in professional activities, the expediency of its use in accordance with the context, the accuracy of translation seem important in connection with the mass spread of information technologies, the growth of demand for specialists in the field of document and information activities; there is a place for such terms that quickly respond to changes in this field and the social environment in general and will be able to receive a national nomination. That is why this question continues to arouse interest in the scientific circle of researchers and still remains debatable.

Keywords: terminology, foreign language terms, borrowed lexemes, anglicisms, national terminology, purism, document and information activity, professional vocabulary.

Вступ

Постановка проблеми. Словниковий склад у ХХІ столітті переживає неологічний бум. Це зумовлено розмаїттям позамовних чинників: модою на іноземні слова і вживанням їх для демонстрації освіченості або неординарності, пожвавленням культурних зав'язків, двомовністю, умовами функціонування української мови. Відомо, що англійська мова набула статусу міжнародної і вона стала продуцентом інтернаціональних елементів не лише у межах європейського культурно-історичного простору. За даними міжнародного рейтингу рівня володіння англійською мовою «EF EPI» [1], Україна піднялася на 35 сходинку у світі за рівнем володіння мовою «Туманного Альбіону». Із початком повномасштабного вторгнення українці почали більше вчити іноземні мови у 2022 році. Містами, де найкраще знають англійську, визнано Львів, Запоріжжя, Київ, Дніпро та Харків [2].

Безперечно, вживання запозичень у світі є закономірним процесом із розвитком різних сфер життя соціуму. Наше століття характеризується чималою кількістю нових винаходів, сучасних ідей, цифрових технологій, появою нових галузей і професій, а також попитом на спеціалістів високого рівня - усе це потребує нових назв, термінів. На фоні таких активних соціальних процесів українська фахова терміносистема також почала стрімко поповнюватися термінами й поняттями, зокрема іншомовними. Причиною таких запозичень став широкий наплив іншомовної лексики. Процеси, що мають зараз місце в лексиці (зокрема в термінології), коли мови роблять запозичення з інших мов, є свідченням намагання цих країн інтегруватися у світове суспільство. Більшість мовознавців схиляється до думки, що на основі запозичень створюється мова міжнародної термінології. Є й протилежна думка - чужомовна лексика засмічує мову, призводить до її обмеження, спрощення.

В історії українського народу було чимало трагічних періодів, катастрофічних своїми наслідками. Сьогодні всіх українців, як і ввесь цивілізований світ, торкнулася велика трагедія - вторгнення в нашу державу сусідньої країни-агресора з насильницьким нав'язуванням своїх московських наративів. Відомо, що в Україні працювали два проєкти: перший базувався на європейській орієнтації, другий був спрямований на т.зв. «рускій мір» - утопійний, який мав підтримку серед населення Східної України. Переможним міг бути тільки перший проєкт. Тому українська термінологія, ширше - українська мова - повинна поставити ключове завдання: позбутися російського посередництва, відійти від калькування і зберегтися як мова сильна й самобутня. Термінологічна лексика повинна позбутися чужоземної, максимально замінивши її своїми, національними відповідниками.

Відомо, що в багатьох європейських культурах процеси очищення мов від чужорідних елементів є вже усталеною традицією, неминучим етапом їх становлення і зміцнення, своєрідною формою боротьби народу за незалежність. Науковиця Олександра Єфименко, яка активно захищала та відстоювала права України на незалежність та автентичність, писала: «Народна душа бідніє, вироджується, народ падає у своїх духовних силах, переходить на нижчий ступінь розвитку; слова чужої мови, хоча й спорідненої, є для нього мертві звуки, які не викликають думок, відчуттів, всієї тієї плідної творчої праці, що її викликають звуки мови рідної» [3, С.132]. На таких позиціях повинна будуватися й українська термінологія. «Якби нашу термінологію розбудовували за кращих умов - без погромницьких втручань влади, без цькувань учених-патріотів, без потраплянь у провінційну залежність до інших мов, - оригінальних одиниць у ній було б значно більше» [4, С.41-42].

Питання вибору національної чи іншомовної назви на позначення наукового поняття, формування чи розширення термінологічного поля на національній основі залишаються суперечливими в сучасній науці і продовжують створювати палкі дискусії в науковому осередку. Зрозуміло, що постає й інше питання: як саме передати ці терміни засобами рідної мови? Кожна галузь повинна мати досконалу і розвинену термінологічну систему як складову науково-технічного стилю національної мови. Рівень її виробленості та унормованості суттєво впливає на чистоту рідної мови загалом, що є важливим сьогодні як ніколи. Отже, проблема співвідношення національного й запозиченого у мові продовжує бути актуальною, що і метою нашого дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Термінологічна проблематика та можливі шляхи її подолання висвітлена в багатьох працях учених: М.О. Вакуленка, О.І. Голованової, С.В. Гриньова, А.С. Д'якова, І.М. Кочан, З.Р. Палютіної, Л.М. Томіленко, Л.В. Туровської, Н.К. Кравченко, В.Л. Іващенко та ін. Потік наукових доробків, присвячених написанню й уточненню конкретних термінів, галузевих термінологій і дотепер спричинює розгортання цікавих і нагальних дискусій, особливо в питаннях національного термінотворення й терміновживання, співвідношення національних і міжнародних, іншомовних і чужомовних слів у галузевих термінологіях.

У зв'язку з активним використанням інформаційно-комунікаційних технологій і розширенням документознавчої галузі, зростання попиту на фахівців відповідного спрямування залишаються вкрай актуальними. Тому й дослідження документознавчої термінології продовжують привертати чималу увагу. Українське документознавче термінотворення має сьогодні ґрунтовні напрацювання, які стали основою для подальшої роботи не тільки документознавців, а й філологів. На це вказують публікації багатьох дослідників: В.В. Бездрабко, Л. О. Грінберг, С.В. Зозулі, М.В. Комової, С.Г. Кулешова, С.В. Литвинської, О.М. Тур та ін.

Виклад основного матеріалу

державна мова термінологічний національний

Мова є одним із основних атрибутів нації. Вона є не лише засобом спілкування, мовою науки й освіти, засобом представлення національної культури, а й певним символом. Формування нації вимагає реалізації в мові нового змісту, вільного від накопичення старих асоціацій.

Дозволимо собі нагадати, що історія української мови, як і української нації взагалі, надзвичайно трагічна й разом з тим повчальна. Вона свідчить про незбагненну силу українства, здатність відроджуватись після нищівних ударів і катастроф, після насаджування серед українців психології малоросійства і меншовартості. Фрагментарно висвітлюючи трагічні сторінки історії нашої країни зазначимо, що доленосного значення набула і проблема державної мови як могутнього засобу самозбереження нації. Прикро, але ж факт: багато століть поспіль українську мову зводили до рівня побутової або й просто забороняли. Така політика велась в Україні жорстоко, незважаючи на численні жертви [3, С.104]. Відомо, як тільки російські війська окупували Галичину і Буковину, котрі входили до складу Австро-Угорщини, почалося тотальне нищення всього українського. Колонізатори винищували українську мову впродовж багатьох віків, був створений лінгвоцид. У суспільстві утвердилась думка, що українська мова ось-ось перестане існувати, навіть у її палких прихильників не було віри в її тривале існування. Олексій Павловський у передмові до складеної ним «Грамматики малороссийского наречия» писав, що мав на меті залишити нащадкам «слабую тень исчезающего наречия» [3, С.13].

Українська мова як феномен національної сутності торувала свій шлях попри статті про «хохломанию, которая парлизует ум и сердце больного хохломанией, индифферентизмом, космополитизмом...». Незважаючи на «поради», відверті випади проти українського слова, знаходилися авторитетні вчені, які підтримували українську мову. Сьогодні ми вкотре зіткнулися з величезною для нашої держави катастрофою, потерпаючи від бажання країни-агресора не просто зросійщення, а знищення України... Нищення мови, зазіхання на незалежність України викликало резонанс у цивілізованому світі. Нині кожен свідомий українець хоче вільно спілкуватися українською мовою. Але досі є такі, які вірять кремлівським наративам по типу «какая разніца какой язик».

Деформація українського мовно-культурного простору та знищення самобутнього мовного утворення призвели до дискусій щодо проблем термінології. Як відомо, українська термінологія творилася в Галичині, увібравши кращі традиції попередників, які можна простежити вже в «Азбуковниках», з яких у другій половині XVI ст. постають перші спроби справжніх словників-лексиконів. Здобутки галицьких науковців у царині термінології були тією висхідною основою, що забезпечила можливість подальшого поступу, покращення і шліфування рідної наукової мови. Через розгроми українського термінознавства в 1933 р., а згодом і в 1937 р. термінологічні дослідження припинилися. Заборони впроваджувати в українську термінологію будь-які нові терміни поза посередництвом російської мови лишались чинними протягом усього радянського періоду.

У радянські часи відбувалося активне цілеспрямоване винищення національної науково-технічної термінології, а з часом - спроби антиукраїнських кіл заблокувати її розбудову. Із другої половини 30-х років до кінця 80-х років XX ст. українська еміграція, спричинена політичними репресіями, продовжує термінознавчі пошуки, формує ідеї вироблення термінології на основі питомо українського термінотворення.

Відмінності в українській мові Галичини й Наддніпрянської України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. зумовили палкі дискусії. Галичина дала українській мові саме те, чого їй бракувало: вишукану абстрактну, наукову лексику. Сьогодні чимало мов ведуть боротьбу за очищення своєї лексики від чужих слів, замінюючи їх пуризмами. У мовознавстві оберігання мови від впливу іншомовних запозичень як реакція на загрозу денаціоналізації, втрати культурної самобутності називається пуризмом. Він покликаний оберігати самобутність уже розвиненої літературної мови як протидія англомовному тискові. Саме з цим пов'язані перспективи його подальшого розвитку. Український пуризм «відродиться, якщо на нього знову прийде мода з Європи - із тих країн, де усвідомлюють потребу оберігати самобутність рідної мови і вдаються до відповідних заходів» [4, С.39]. Мова не має права на лексичне змішування, бо це може стати початком її кінця; без пуризму вона приречена на поступове витіснення й у кінцевому підсумку - на повне вимирання. Позитивною ознакою пуризму є те, що він «не дає засмічувати лексику рідної мови занадто великою кількістю малозрозумілих іншомовних слів», тому науковці пропонують сформулювати загальні принципи створення нових термінів та чергування запозичених терміноелементів з пуризмами [5, С. 185-186]. Пуризм був важливий для української мови, але не «загострений», «перебільшений», а тільки «здоровий, нормальний» для життя, існування і розвитку мови» [6].

У багатьох європейських культурах процеси очищення мов від чужорідних елементів є вже усталеною традицією, неминучим етапом їх становлення і зміцнення, своєрідною формою боротьби народу за політичну і культурну незалежність. У багатьох європейських країнах сьогодні активно працюють громадські об'єднання, які опікуються захистом своїх мов від надмірних запозичень.

Видатний вчений-просвітник, засновник польської наукової термінології Я. Снядецький полемізував із тими, хто думав, що мова запозиченнями тільки збагачується, бо вважав це «битим шляхом до її згуби». Тому поляки не побоялися чужі слова замінювати своїми. Із появою нового чужоземного слова створювався власний відповідник. «Питомі новотвори укорінюються в мові так само, як і запозичена лексика. Спочатку вони майже завжди натрапляють на спротив з боку окремих мовців (як і пуристична політика загалом), однак цей спротив послаблюється в міру того, як здобутки пуризму закріплюються в ужитку. Прозоре походження полегшує сприйняття нового терміна і збільшує його життєздатність» [4].

Раціональне співвідношення між національним та іншомовним першим запропонував Г.В. Ляйбніц, відстоюючи своєрідний баланс між пуризмом, з одного боку, та запозиченням чужого - з іншого, визначаючи таким чином багатоманітність джерел поповнення лексики, багатоманітність ресурсів, які мова може використовувати для свого розвитку [7, С.7]. Складати українську термінологію треба дуже обережно, щоб не засмітити мови невдалими термінами, а що це складання відбуватиметься під впливом чужих мов, то треба буде заздалегідь визначити хоча б певні загальні принципи щодо участі в ній чужих мов.

Особливої уваги заслуговують випадки співіснування свого й запозиченого, коли вони означають одне й теж поняття. Є моменти, коли обидва елементи співіснують як синоніми. Сьогодні запозичення проявляються навіть у тоді, коли рідна мова має власні засоби висловлювання того чи іншого поняття. Відношення між запозиченими словами та словами рідної мови стають досить складними. Іншомовні починають витісняти слова рідної мови або ж співіснують із ними як синоніми. На думку Д.С. Лотте [8], коли «своє» й «чуже» слова співіснують, вони є синонімами, проте науковим терміном є лише останнє, тоді як перше вживається, здебільшого, у повсякденному мовленні.

Є й думки, що причиною опору запозиченому та потягу до пуризму є невизнання чужомовного і потрібно говорити про самобутність рідної мови. Наприклад, серед лінгвістів були ті, хто розділяв запозичення на «потрібні» та «непотрібні», підкреслюючи роль пуризму як явища, необхідного для очищення рідної мови від непотрібних запозичень. Пуризм у такому випадку перетворюється на патріотичний рух за подальший розвиток своєї рідної мови, її національну самобутність.

Підступне втручання у внутрішній розвиток української термінології було спрямоване на знищення як незалежного мовного утворення. Лише з часом вдалося сформувати українську ідентичність за принципом «протиставлення» російській. Було знято заборону на «репресовані слова». Відтак розпочався процес відсторонення чужомовної термінології й заміна її на власне українську.

Із розвитком науки й сучасних технологій з'явилося чимало нових галузей, а разом із ними і понять, які потребували нових власних термінів, створених на національному мовному ґрунті. Будь-яка галузева термінологія - це не довільний набір слів, а логічна система взаємопов'язаних елементів, в якій кожен термін є її закономірною одиницею. На нашу думку, у цьому і криється одна з основних відмінностей між «лексикою професії» та науковою термінологією, що є знаряддям розвитку самої галузі [9, С.79].

У науковому осередку панувала думка про українську термінологію, що «час активного залучення власномовних ресурсів до творення галузевих термінологій минув, його розквіт припав на «романтичний» період розвитку національних термінологій (кінець ХІХ - початок ХХ століть)» [10, С. 17]. Безперечно, цей період позначений активним створенням українських термінів. Але зараз на часі продовжити цей процес, взявши за основу досвід і напрацювання наших попередників. Інтенсивне насичення міжнародними термінами й терміноелементами суспільних сфер, технічних наук вимагає по- «міркованого підходу до вироблення оптимально прийнятних для сучасного розвитку галузевих термінологій варіантів унормування термінів за збереження національних витоків» [11, С. 59]. Деякі науковці або беззастережно відновлюють термінологію 20-30-х років, змінюючи вже усталені терміни, або надуживають англіцизмами.

Сьогодні ми маємо дилему «запозичати чи творити власне» і вибір залежить не стільки від можливостей мови, скільки від настроїв суспільства. Проблема відбору і використовування власне українських лексем для витіснення ними іншомовних термінів є складною, треба відповісти на питання: «Якою має бути українська термінологія: розширювати термінологічне поле з його національною специфікою, замкнутися у своєму вузькому національному колі і повертатися до питомо українських лексем чи дати простір чужомовним словам?»

Вплив популяризованих англіцизмів на українську мову можна розглядати з двох позицій: з одного боку, наша мова збагачується, поповнюється новими термінами та поняттями; протилежна думка - англіцизми та іншомовні запозичення тільки засмічують нашу мову, витісняючи власне українські слова. Зауважмо, що курс на інтеграцію України в Євросоюз не міг не позначитися на рівні мови. Окремі іншомовні поняття, найменування, які добре зрозумілі носіям англійської мови, є незрозумілими переважній більшості українських мовців, незважаючи на активне використання цієї лексики. Таке негативне явище сучасного періоду засмічує рідну мову. Потрапивши в український вжиток, запозичені назви зовсім не мають внутрішньої форми для українського мовця. Безумовно, будь-яка мова реагує на зміни у світі та відображає їх. Відтворення термінів на питомо українській основі схвалюється, але «надмірне захоплення таким напрямком може призвести до відсторонення самої науки від світової, до її замкнутості у власному колі. Запозичення іншомовних одиниць - закономірний об'єктивний процес, важливий засіб поповнення української термінолексики, однак надуживання подібними одиницями може призвести до втрати національної самобутності української мови, до витіснення питомих українських фахових назв» [12, С.55].

Із появою нових сфер діяльності та нових реалій у галузі інформаційних технологій з'являється система найменування осіб за професією та посадою, яка перебуває у постійній динаміці і розвитку та активно функціонує в цій сфері. Сьогодні продовжують актуалізуватися професії і посади в галузі документно-інформаційної діяльності, представлені іншомовними назвами у цій сфері: диджитал-фахівець, копірайтер, рекрутер, хедхантер, контент-менеджер, референт та інші, які як теоретично, так і практично мають змогу працювати з інформацією та документами в будь-яких форматах, підтримувати ділову комунікацію з усіма суб'єктами інформаційного ринку, партнерами, органами влади та управління, а також із ЗМІ; упроваджувати інноваційні технології виробництва інформаційних продуктів і послуг, підвищувати якість інформаційного обслуговування установ; використовувати PR та інші інноваційні технології в умовах інформаційно-технологічної інфраструктури; організовувати референтну та офісну діяльність тощо. Такі спеціалісти є затребуваними на ринку праці через унікальність фаху, виключно важливу роль документів та інформаційних процесів.

Процес політичних і культурних трансформацій в Україні, поява сучасних трендів, новітніх інформаційних технологій, вихід країни на світовий ринок суттєво впливають на якісні зміни і в освітньому середовищі. Незважаючи на реалії України, в яких війна руйнує вітчизняний ринок праці, організаційна діяльність закладів вищої освіти продовжує своє спрямування на якісну підготовку фахівців, на вироблення у студентів необхідних професійних компетентностей. Незважаючи на те, що зростання можливостей доступу до європейського ринку праці спонукає і мотивує українську молодь до вивчення іноземних мов як однієї з обов'язкових характеристик фахівця ХХІ ст., зокрема у сфері документно-інформаційної діяльності, володіння іноземною мовою є чималою перевагою у працевлаштуванні (більшість сучасних підприємств, компаній спрямовують свою діяльність на міжнародне співробітництво). Розвиток відкритого інформаційного простору створює передумови й умови для поширення білінгвізму як провідної тенденції мовного розвитку сучасної спільноти. Володіння іноземною мовою є обов'язковою характеристикою фахівця, оскільки сучасні європейські мови, насамперед англійська, є засобами комунікації і професійного спілкування. Через її посередництво студент отримує додаткову інформацію зі спеціальності, знайомиться з фаховою термінологією, проходить практику у міжнародних компаніях. Від таких фахівців вимагається глибока мовно-мовленнєва досконала освіченість. Тому потрібно стежити за змінами норм української літературної мови, усвідомлювати специфіку національних норм у фаховій термінології кожної з мов, якими фахівець послуговується з метою уникнення помилок на тлі аналогій та подібностей у фактах рідної й чужої мов. Працюючи з різними джерелами професійної інформації, складаючи різноманітні тексти й документи, важливим є пошук влучних мовних засобів для відповідного вираження результатів свого мислення. Писемне мовлення таких фахівців має відповідати сучасним чинним нормам. Майбутні фахівці в цій сфері повинні пам'ятати, що рідна мова залишається потужним фактором у професійній підготовці національних кадрів. Це й індивідуальний словниковий запас носія мови; точність, виразність і розуміння значення професійної лексики; володіння мистецтвом замінювати запозичені термінологічні лексеми власне українською термінологією; опанування поняттєвою сферою обраної спеціальності, вербально представленою засобами національної термінології.

У вирі дискусій залишається тема формування власне української документознавчої термінології і її співвідношення з чужомовною. За результатами досліджень, українські терміносистеми у цій сфері у також мають у своєму складі чималу кількість термінів-запозичень. Тому на питання: «наскільки бажаними є іншомовні терміни порівняно з власними термінами?» - відповідь не може бути однозначною. Процес адаптації запозичених документознавчих термінів є складним навіть в умовах близької спорідненості мов. І як наслідок - неточність, структурні дефекти тощо. Для створення повноцінної терміносистеми до логічної схеми необхідно добирати дефініції понять, терміни, які максимально точно виражають ці поняття і впорядковувати терміносистему таким чином, щоб кожному терміну відповідало одне поняття [9]. Складати українську термінологію треба дуже обережно, щоб не засмітити мови невдалими термінами, а що це складання відбуватиметься під впливом чужих мов, то треба буде заздалегідь визначити хоча б певні загальні принципи щодо участі в ній чужих мов.

Висновки

Українська мова за своїм словниковим запасом багата для створення повноцінної власної термінології, звичайно ж, із необхідним за потребою розумним запозичуванням з інших мов. Існує чимало думок і пропозицій термінознавців щодо необхідності залучати власні мовні засоби у процесі творення терміна або навіть замінювати запозичені на питомі українські, звертаючись до спадщини словникарства початку ХХ ст. Чимало є проблем теоретико-практичної термінологічної діяльності, бракує теоретичних досліджень, чітких концепцій, бракує практики укладання галузевих словників. Упорядники української сучасної документознавчої, науково-технічної термінології продовжують працювати над концепцією, як позначати найменування новітніх засобів, процесів, пов'язаних із сучасними технологіями. В Україні майже відсутня європейська за своєю суттю практика оригінального термінотворення на національній основі. Але зараз ми маємо той переломний момент в історії, де українська термінологія повинна бути потужною системою, яка не поступатиметься термінології провідних мов світу. Про доцільність запозичень принагідно говорити лише за умови збереження національної специфіки терміносистеми, недопустимість подвійного калькування (передусім з європейських мов через російську), безпосереднє структурне калькування з мови оригіналу.

Література

1. Найбільший у світі рейтинг рівня володіння англійською мовою. URL: https://www.ef.com/wwru/epi/ (дата звернення 27.03.2023).

2. Львів визнано містом, де найкраще знають англійську мову. Дослідження.

URL: https://tvoemisto.tv/news/pid_chas_viyny_ukraintsi_staly_aktyvnishe_vchyty_angl

movu_doslidzhennya_142654.html (дата звернення 27.03.2023).

3. Горбачук В.Т. Барви української мови. Київ, Вид. дім «KM ACADEMIA». 1997. 272с. (Сер. «Були, є і будемо вовіки!»)

4. Селігей П.О. Хуторянство? Ні, самобутність! Як європейські мови утверджували власну термінологію. Світогляд. 2008. №2. С.36-42.

5. Д'яков А.С., Кияк Т.Р., Куделько З.Б. Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспекти. Київ: КМ Academia, 2000. 216 с.

6. Шевельов Ю. Пуризм в українській мові. Українські вісті, Ч. 23, 5.VI.1966. С.2-3. URL: https: // nspu.com.ua/ novini/ jurij-shevelov-purizm-v-ukrainskij-movi/ (дата звернення: 27.03.2023)

7. Columas F. Language Adaptation. Language Adaptation (edited by Florian Columas). Cambridge University Press. 1989. P. 1-25.

8. Лотте Д.С. Вопросы заимствования и упорядочения иноязычных терминов и терминоэлементов. Москва: Наука. 1982. 152 с.

9. Тур О.М. Документознавча термінологія: проблеми уніфікації та

стандартизації: монографія. Кременчук: ПП Щербатих, 2018. 301 с.

10. Куньч З.Й., Наконечна Г.В., Микитюк О.Р., Булик-Верхола С.З. та ін. Теорія терміна: конкретизація лексико-семантичних парадигм. Львів: Галицька Видавнича Спілка. 2018. 180 с.

11. Іващенко В. Сучасне українське теоретичне термінознавство: віхи становлення. Слов'янське термінознавство кінця ХХ- початку ХХІ століть. Київ: Жнець, 2018. С. 31-74.

12. Кочан І. Українське термінознавство в іменах. Львів: Літопис, 2012. 292 с.

References

1. Naibilshyi u sviti reitynh rivnia volodinnia anhliiskoiu movoiu [The world's largest rating of English language proficiency]. Retrieved from: https://www.ef.com/wwru/epi/ [in Ukrainian].

2. Lviv vyznano mistom, de naikrashche znaiut anhliisku movu. Doslidzhennia [Lviv is recognized as the city where the English language is best known. Studies]. Retrieved from: https://tvoemisto.tv/news/pid_chas_viyny_ukraintsi_staly_aktyvnishe_ vchyty_angliysku_movu_doslidzhennya_142654.html [in Ukrainian].

3. Horbachuk V.T. (1997) Barvy ukrainskoi movy [Colors of the Ukrainian language]. Kyiv, Vyd. dim «KM ACADEMIA» [in Ukrainian].

4.Selihei P.O. (2008) Khutorianstvo? Ni, samobutnist! Yak yevropeiski movy utverdzhuvaly vlasnu terminolohiiu [Farming? No, originality! How European languages established their own terminology]. Svitohliad- Outlook, 2, 36-42 [in Ukrainian].

5.Diakov A.S., Kyiak T.R., Kudelko Z.B. (2000) Osnovy terminotvorennia: semantychni ta sotsiolinhvistychni aspekty [Basics of term formation: semantic and sociolinguistic aspects]. Kyiv: КМ Academia [in Ukrainian].

6.Shevelov Yu. (1966) Puryzm v ukrainskii movi [Purism in the Ukrainian language]. Ukrainski visti - Ukrainian News, Part. 23, 2-3. Retrieved from: https://nspu.com.ua/ novini/ jurij-shevelov-purizm-v-ukrainskij-movi / [in Ukrainian].

7. Columas F. (1989) Language Adaptation. Language Adaptation (edited by Florian Columas). Cambridge University Press, 1-25 [in English].

8. Lotte D.S. (1982) Vopros zaymstvovanyia і уporiadochenyia іnoiazуchnуkh termynov і termynoеlementov [Issues of borrowing and ordering foreign terms and term elements]. Moskva: Nauka [in Russian].

9. Tur O.M. (2018) Dokumentoznavcha terminolohiia: problemy unifikatsii ta standartyzatsii [Documentary terminology: problems of unification and standardization]. Kremenchuk: PP Shcherbatykh [in Ukrainian].

10. Kunch Z.I., Nakonechna H.V., Mykytiuk O.R., Bulyk-Verkhola S.Z. ta in. (2018) Teoriia termina: konkretyzatsiia leksyko-semantychnykh paradyhm [Term theory: specification of lexical-semantic paradigms]. Lviv: Halytska Vydavnycha Spilka [in Ukrainian].

11.Ivashchenko V. (2018) Suchasne ukrainske teoretychne terminoznavstvo: vikhy stanovlennia [Modern Ukrainian theoretical terminology: milestones of formation]. Slovianske terminoznavstvo kintsia ХХ - pochatku ХХІ stolit - Slavic terminology of the late ХХ- early ХХІ centuries, 31-74 [in Ukrainian].

12.Kochan I. (2012). Ukrainske terminoznavstvo v imenakh. [Ukrainian terminology in names]. Lviv: Litopys [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru