Основні риси перекладу юридичного тексту (на матеріалі німецькомовної комунікації)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні риси перекладу юридичного тексту (на матеріалі німецькомовної комунікації)

Тетяна Пєшкова,

кандидат філологічних наук,доцент (м. Хмельницький)

У статті аналізуються основні риси перекладу юридичного німецькомовного тексту, зосереджено увагу на ролі перекладача, від якої залежить прагматичний результат, сприйняття та вплив на реципієнтів. Наведені приклади перекладу доводять, що логічність, формальність, граматична стабільність, шаблонність є основними рисами перекладу юридичного німецькомовного дискурсу.

Ключові слова: юридичний німецькомовний текст, офіційна комунікація, комунікативний результат, перекладач, переклад.

Summary Tetiana Pieshkova

The Main Features of Translation of Legal Text (Based on German-Language Communication)

The article analyzes main features of translating legal German-language text, focuses on the translator's role which determines the pragmatic effect of the translation, its perception and influence on the recipients. Cited examples of translation prove that logic, formality, grammatical stability, patterns are the main features of translating the legal German-language discourse.

Key words: legal German text, official communication, communicative effect, translator, translation..

Постановка наукової проблеми у загальному вигляді

Переклад як особливий вид міжмовної та міжкультурної комунікації, наділений багатогранним характером і відповідно може оцінюватися з різних точок зору, перш за все як неминучий чинник спілкування між представниками різного лінгвокультурного простору, як фактора глобалізації та інтеграції. міжмовна міжкультурна комунікація переклад

Аналіз досліджень і публікацій

Теоретичні питання співвідношення текстів ділової комунікації, вихідної та цільової культур досліджувaлися в історії перекладу, починаючи від Й.В. Гете і Ф. Шлейермахера на початку ХІХ століття, до сучасних концепцій Е.Паунда та С. Басснег у ХХ столітті (О. Каде, Дж. Кетфорд, Ю. Найда, А. Федоров, Я. Рецкер, С. Ковганюк, О. Чередниченко, Р. Зорівчак та ін.). Однак в царині перекладознавчої науки і досі залишається низка не до кінця вивчених факторів міжкультурного характеру перекладу, що й зумовлює актуальність статті.

Формування цілей статті

Мета статті -- дослідити основні риси перекладу юридичного німецькомовного тексту та ролі перекладача, як особи від якої залежить точність розуміння офіційного документу.

Виклад основного матеріалу

Той факт, що переклад є одним із різновидів комунікації, в якому спілкування відбувається шляхом ідентифікації окремих, знайомих для відправника і реципієнта рис репрезентованої ситуації, робить можливим сам процес міжмовної комунікації, дозволяючи перекладачеві і реципієнту перекладу свідомо інтерпретувати й аналогічно сприймати текст комунікації на основі власного життєвого досвіду, загального рівня освіченості і ерудиції.

Представники комунікативної моделі перекладу (О. Каде, А. Найберт, Л. Латишев та ін.) розглядають процес перекладу як акт двомовної комунікації, що ґрунтується на обміні закодованою інформацією через певні інформаційні канали зв'язку між «передавачем» та «одержувачем» [1, с. 69]. Таким чином, проблема перекладу зводиться до проблеми зміни кодів. У такий спосіб відправник кодує повідомлення та відправляє його відповідним каналом; перекладач, що здійснює перекодування з вихідної мови оригіналу на код мови перекладу, виступає з'єднувальним ланцюжком між «передавачем» повідомленнята його «одержувачем».

Обґрунтовуючи концепції своїхпопередників, російський перекладознавець А. Швейцер формулює свою комунікативну ситуацію, згідно якоївизначаєпереклад, по-перше, як однонаправлений і двофазний процес міжмовної й міжкультурної комунікації, при якому на основі підданого цілеспрямованому (перекладацькому) аналізу первинного тексту створюється вторинний текст (мета текст), що заміняє первинний в іншому мовному й культурному середовищі; по-друге, це процес, який характеризується установкою на передачу комунікативного ефекту первинного тексту,

частково модифікований розходженнями між двома мовами, між двома культурами й двома комунікативними ситуаціями» [4, с. 75]. Отже, комунікативна модель А. Швейцера ґрунтується, з одного боку, на мовах оригіналу і перекладу, а з іншого, -- на двох культурах, двох предметних ситуаціях, двох комунікативних ситуаціях. У питанні щодо двомовної перекладацької комунікації О.Чередниченко доходить висновку, що між текстами оригіналу та перекладу встановлюються складні взаємозв'язки, опосередковані комунікативним ланцюгом, який складається з блоків автора оригіналу, перекладача та одержувача тексту [3, с.163]. Блок автора -- відправника вихідної інформації, -- охоплює позамовну дійсність, репрезентовану в тексті мовою оригіналу (за текст), а також культурну традицію (контекст), до якої належить автор. Саме вона значною мірою зумовлює авторське світобачення та стилістику першотвору. Блок перекладача -- першого одержувача вихідної інформації, -- має, на думку автора, три основні складові: 1) зорове сприйняття та розуміння оригіналу шляхом його девербалізації; 2) перекодування девербалізованого змісту; 3) редагування перекладеного тексту з метою якнайточнішого відтворення контексту, стилістики оригіналу та забезпечення сприйняття кінцевим одержувачем. У третьому блоці комунікативного ланцюга реалізується мета перекладу, як виду комунікації. Одержувач перекладеного повідомлення може бути як індивідуальним,так і колективним, маючи власну культурну традицію, мову та перебуваючи в характерник для нього соціокультурних умовах. Перекладач повинен зважати на ці аспекти, намагаючись адаптувати текст перекладу для сприйняття одержувачем -- носієм певної мови і культури [3, с. 164]. Отже, при комунікативному підході до перекладу, тобто в рамках міжмовної комунікації, переклад розглядається як процес і результат перекладу, при цьому враховується сукупність мовних та позамовних чинників, що визначають можливість і характер комунікації між людьми, що належать до різного лінгвокультурного простору. Іншими словами, переклад, як особливий вид міжмовної та міжкультурної комунікації, характеризується мовними та культурними чинниками. Така особливість перекладу висуває відповідні вимоги до професійної компетентності перекладача -- високий ступінь білінгвізму та бікультуризму [4, с. 174]. Ці чинники мають суб'єктивно-об'єктивний характер: суб'єктивні вони через те, що за логічною суттю перекладу як іншомовного переоформлення оригіналу їх не повинно бути в перекладі; об'єктивними -- тому, що не можуть не впливати на переоформлення і не залишати свого очевидного відбитка на перекладі [1,с.378]. Суб'єктивно-об'єктивна діяльність перекладача як посередника у двомовній комунікації є фактором множинності перекладів, ступінь якої залежить від жанру тексту, його часових та просторових характеристик, розвиненості перекладацької традиції та рецептивних можливостей цільової мови і культури.

Коли йдеться про переклад, ні автор оригіналу, ні читач тексту перекладу не в змозі перевірити, наскільки фактори культурного фонду, які представлені у перекладі, відповідають реальному положенню речей, оскільки обидва вони знаходяться по різні сторони культурного бар'єру. У такому випадку всю відповідальність несе перекладач, який виступає в якості експерта відносно обох культур. Особливо важливим у таких обставинах є знання, які стосуються не тільки лінгвістики, але й юридичних реалій обох мов. Перед ним постає важке завдання: з одного боку, він повинен зберегти авторські культурні маркери, а з іншого боку, допомогти реципієнту впізнати маркери іншої культури, адаптуючи їх, роблячи їх прийнятними для сприйняття реципієнта. Таким чином, адресат цільового тексту повинен максимально наблизити власну рецепцію перекладеного оригіналу до сприйняття першотвору адресатами вихідної культури. Причому завдання перекладача полягатиме у переключенні не тільки мовних кодів, а й у знятті бар'єрів між двома етнічними культури з урахуванням правил ділового мовлення кожної з країн. Для побудови й порозуміння мовного втілення нових реалій у європейському просторі необхідним є залучення екстралінгвістичних знань стосовно сфер, що досліджуються.

Для юридичних документів всіх країн невід'ємними є такі риси як логічність, офіційність, відсутність емоційності, точність, стереотипність та імперативність. У залежності від різновидів документів деякі риси набувають першорядного значення, інші -- другорядного. Так, логічність -- це, по-перше, наявність понятійного апарату, друг-другу, логічна спаяність (зрощення) та витримана логічна послідовність, по-третє, логічне виділення. Мовні засоби, що забезпечують логічність як стильову рису юридичних документів є найбільш очевидними -- це ряд синтаксичних особливостей, які створюють послідовність викладу -- чітка архітектонічна побудова тексту, складні речення тощо. Стиль документів не однорідний, залежить від тематики, характеру, спрямованості організації й цільового призначення документа, що пов'язане з ознаками певного жанру. Основними стильовими рисами документів офіційних є: логічність, об'єктивність, ясність, офіційність, не емоційність, точність, стереотипність, конкретність, знеособленість, узагальненість, строгість.

Наводимо приклад перекладу з німецької на українську

параграфів з договору про кредитування.

14. Vollstreckungsschutz gemafi § 259a InsO Gefahrden nach der Aufhebung des Verfahrens