Варіантні відмінкові форми особових займенників я, ти в поетичній творчості Каменяра

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Варіантні відмінкові форми особових займенників я, ти в поетичній творчості Каменяра

Шмілик І.Д., кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри української мови Національного університету «Львівська політехніка»

Анотація

У статті подано різні підходи до тлумачення займенника як частини мови (за сучасними українськими мовознавчими студіями): традиційний підхід, за яким займенники - це самостійна, змінна частина мови з частиномовним значенням дейктичності (вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх); нетрадиційний підхід, за яким займенник не формує окремої частини мови, а є підкласом іменника, прикметника, числівника або прислівника. Не розглядав такої частини мови О. Потебня. І. Кучеренко, В. Горпинич, І. Вихованець, К. Городенська не вважають займенник самостійною частиною мови. На думку мовознавців, ті слова, які традиційно називають займенниками, мають належати або до іменників, або до прикметників, або до числівників, або до прислівників. У статті дотримано традиційного погляду, оскільки в мовознавчих працях кінця ХІХ - початку ХХ ст. займенник - це окрема частина мови. У дослідженні зазначено, що українська мова кінця ХІХ - початку ХХ ст., на відміну від сучасної, репрезентує два типи відмінювання займенників - східноукраїнський та західноукраїнський, що зумовило наявність варіантних форм. Такі варіантні займенникові форми простежено і в творчості Каменяра. У статті описано варіантні відмінкові форми особових займенників я, ти. Зазначено джерельну базу - це всі прижиттєві збірки Каменяра: “Баляды и росказы” (1876), “З вершин і низин” (1887, 1893), “Зівяле листє” (1896, 1911), “Мій ізмарагд” (1898), “Давнє і нове” (1911), “Із днів журби” (1900), “Semper tiro” (1906), “Із лїт моєї молодости” (1914). В аналізованих поетичних творах І. Франка засвідчено використання варіантних форм займенника я, зокрема у формі родового та знахідного відмінків - мене / мя, у формі давального - мені /міні /мні/ми/ д'мині /ко мні, у формі орудного - мною/мнов. Також описано варіантні відмінкові форми особового займенника ти, а саме: у родовому та знахідному відмінках досліджувані поетичні збірки І. Франка репрезентують використання форми тебе, однак зафіксовано два випадки вживання енклітичної форми тя в знахідному відмінку. Давальний відмінок - форми тобі/ти, а також орудний відмінок - тобою/тобов. Такі варіантні форми зумовлено впливом говорів галицько-буковинської групи, а також підпорядкуванням норм західноукраїнського варіанта літературної мови.

Ключові слова: І. Франко, Каменяр, поезія, прижиттєві збірки, особові займенники я, ти, відмінювання займенників, варіантні форми слова.

Summary

займенник особовий мова каменяр

Shmilyk I. Variant forms of the personal pronouns “I, you” in Kameniar's poetic works

The article represents various approaches to the interpretation of a pronoun as a part of speech (according to modern Ukrainian linguistic studies): the traditional approach, according to which pronoun is an independent, variable part of speech with a part-linguistic meaning of deicticity (indicates objects, signs and quantity, but does not name them) ; a non- traditional approach, according to which a pronoun does not form a separate part of speech, but is a subclass of a noun, adjective, numeral or adverb. O. Potebnia did not consider pronoun as a part of speech. I. Kucherenko, V Horpynych, I. Vyhovanets, K. Horodenska do not consider the pronoun to be an independent part of speech. According to linguists, those words that are traditionally called pronouns should belong either to nouns, or to adjectives, or to numerals, or to adverbs. The article adheres to the traditional viewpiont, since in the linguistic works of the late 19th and early 20th centuries. a pronoun is a separate part of speech. The research indicates that the Ukrainian language of the late 19th and early 20th centuries, unlike the modern one, represents two types of pronoun declension - Eastern Ukrainian and Western Ukrainian, which led to the presence of variant forms. Such alternative pronominal forms can be traced in the work of Kameniar. The article depicts variant case forms of the personal pronouns “I, you”. The source base is all of Kameniar's lifetime collections: "Ballady i Kazky" (1876), "Z vershyn i Nyzyn" (1887, 1893), "Ziviale Lystia" (1896, 1911), "Mii Izmarahd" (1898), “Davnie i Nove" (1911), "Iz dniv Zhurby" (1900), "Semper tiro" (1906), "Iz lit moyiei molodosty" (1914). In the analyzed poetic works of I. Franko, there is evidence of the empoiment of variant forms of the pronoun “I”, in particular in the forms of the genitive and accusative cases - mene / mia, in the dative form - meni / mini / mni/ my/ d'myni /ko mni, in the instrumental form - mnoiu/mnov. Variant case forms of the personal pronoun “you” are also presented, in particualar: in the genitive and accusative cases I. Franko's poetic collections represent the usage of the form “tebe”. However, two cases of the usage of the enclitic form “tiav” for the accusative case were also confirmed. The dative case- the form tobi/ty, as well as the instrumental case - toboiu/tobov. These variant forms are influenced by the dialects of the Galician-Bukovyna group, as well as by subordination to the norms of the Western Ukrainian variant of the literary language.

Key words: I. Franko, Kameniar, poetry, lifetime editions, personal pronouns “I, you”, pronoun declension, variant word forms.

Займенники утворюють особливу систему слів-субститулів (слів-заміннників), які виявляють значеннєву, морфологічну та синтаксичну спільність із відповідними частинами мови. У сучасних українських мовознавчих студіях існують різні підходи до тлумачення займенника як частини мови: 1) традиційний, за яким це особливий клас слів, позбавлений конкретно виявленого матеріального змісту; він, як еквівалент іменника, прикметника і числівника, дає найзагальніше уявлення про предметність, ознаку й число. Таких поглядів дотримувалися Є. Тимченко, С. Смаль-Стоцький, Ф. Ґартнер, В. Сімович, О. Курило, Ю. Шевельов, І. Керницький, І. Матвіяс, М. Леонова, М. Плющ. Як окремий лексико-граматичний клас слів, займенники виділяють на підставі критеріїв, за яким здійснено класифікацію частин мови. Зокрема:

• семантичний критерій. Займенник указує на певні предмети, явища, ознаки, кількість, не називаючи їх. Ця частина мови не має свого постійного лексичного значення, а лише набуває змісту тих слів, замість яких ужито займенник. Наприклад, займенник він може означати особу чи будь-який предмет, займенник стільки передає певну кількість. Відповідні лексичні одиниці об'єднуються у складі однієї частини мови на основі спільної для них функції заміщення слів. Цю функцію займенників називають вказівною, або дейктичною (гр. deixis - вказівка). Отже, частиномовне значення займенника - вказівність (дейктичність).

• морфологічний критерій. Займенники відповідно до граматичних значень, особливостей словозміни та синтаксичних функцій співвідносні з:

- іменниками, тобто це займенники, що виражають узагаль- нено-предметне значення (я, ми, ти, він, вона, воно, вони, себе, хто, що, ніхто, ніщо, дехто, дещо, абихто, хтось, щось, будь- хто, будь-що, казна-що, казна-хто, хтозна-хто, хтозна-що);

- прикметниками, тобто це займенники, що узагальнено виражають ознаку предмета (мій, наш, твій, ваш, свій, їхній, який, котрий, чий, цей, той, такий, весь, сам, самий, нічий, нікотрий, якийсь, чийсь, казна-який, казна-чий);

- числівниками, тобто це займенники з узагальнено-кіль- кісним значенням (скільки, стільки, ніскільки) [1, с. 318].

Морфологічні категорії в кожного розряду можуть відрізнятися; не всі займенники одного розряду мають однакові морфологічні категорії.

• синтаксичний критерій. Займенник виконує будь-яку синтаксичну функцію. Типова функція - це підмет (Ти знаєш, що ти людина), означення (Любов царюватиме в кожному домі), додаток (Я думаю про нього). Нетипова функція - присудок (Він нічий), обставина (Моя любове! Я перед тобою! Бери мене в свої блаженні сни! (Л. Костенко)) [2, с. 141; 3, с. 104];

• словотвірний критерій. Здебільшого займенники є первісними словами. Можуть утворюватися префіксальним способом (хто - ніхто), постфіксальним (хто - хтось, що - що-небудь).

Від деяких займенників можуть творитися здрібніло-пестливі форми із суфіксами -еньк-, -есеньк-: усенький, такенький, такесенький [2, с. 142].

Отже, займенник - це самостійна, змінна частина мови з частиномовним значенням дейктичності (вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх).

2) нетрадиційний (основою слугує функціональний критерій аналізу), за яким займенник не формує окремої частини мови, а є підкласом іменника, прикметника, числівника або прислівника. Відповідно, не розглядав такої частини мови О. Потебня, натомість І. Кучеренко, В. Горпинич, І. Вихованець, К. Городенська не вважають займенник самостійною частиною мови. На їхню думку, ті слова, які традиційно називають займенниками, мають належати або до іменників, або до прикметників, або до числівників, або до прислівників. Зокрема, займенники, які замінюють іменники, мають належати до іменників (особові; пит.-відн. хто?, що?; заперечні, утворені від хто, що; неозначені, утворені від хто, що), займенники, які замінюють прикметники, мають належати до прикметників (вказівні, крім стільки; присвійні, означальні, пит.-відн., крім хто?, що?, скільки?).

І. Вихованець та К. Городенська у «Теоретичній морфології української мови» виділяють 4 типи займенникових слів: займенникові іменники, займенникові прикметники, займенникові числівники, займенникові прислівники [4; 5; 1]. «Морфологічно займенникові слова (відповідні їхні групи) дублюють іменник, прикметник, числівник або прислівник, характеризуючись наявністю граматичних категорій відмінка, числа і роду (займенникові іменники та займенникові прикметники), наявністю тільки категорії відмінка й нівеляцією категорій тільки числа й роду (займенникові числівники) і морфологічною незмінністю (займенникові прислівники)» [6, с. 184].

Отже, займенникові слова - це підкласи іменника, прикметника, числівника або прислівника, конкретні репрезентанти яких вказують на все те, що має стосунок до безпосереднього акту мовлення.

Ми дотримуємося традиційного погляду, оскільки в мовознавчих працях кінця ХІХ - початку ХХ ст. займенник - це окрема частина мови та, як зауважив Ю. Шевельов, його особливістю є те, що він «набирає конкретного (предметового) значення - і кожного разу іншого - тільки в конкретних ситуаціях» [7, с. 298].

Мета цього наукового дослідження - описати варіантні відмінкові форми особових займенників я, ти. Завдання - зазначити переваги вживання форм у різних збірках, вказати динаміку у використанні, порівнюючи зі збірками наступних видань, а також виявити всі можливі варіантні форми. Джерельною базою послужили лише прижиттєві видання, зокрема такі збірки Каменяра: “Баляды и росказы” (1876), “З вершин і низин” (1887, 1893), “Зівяле листє” (1896, 1911), “Мій ізма- рагд” (1898), “Давнє і нове” (1911), “Із днів журби” (1900), “Semper tiro” (1906), “Із лїт моєї молодости” (1914). Тема наукового дослідження є актуальною, оскільки в мовознавстві ще не було ґрунтовно описано варіантних відмінкових форм особових займенників у прижиттєвих виданнях І. Франка. Аналіз такого матеріалу може слугувати основою для майбутніх напрацювань, які стосуватимуться мови творів Каменяра.

Виклад основного матеріалу дослідження

Українська мова кінця ХІХ - початку ХХ ст., на відміну від сучасної, репрезентує два типи відмінювання займенників - східноукраїнський [8] та західноукраїнський [9], що зумовило наявність варіантних форм. Варіантні займенникові форми простежуємо і в творчості Каменяра.

Варіантні відмінкові форми займенника я. У родовому та знахідному відмінках аналізовані поетичні твори І. Франка засвідчують використання варіантних форм особового займенника я. Зокрема, у поезіях широко представлено форму мене, яка була відома в українській мові XIV-XVII ст. [10, с. 242; 11, с. 123; 12, с. 101; 13, с. 89], характерна для української мови кінця ХІХ - початку ХХ ст. [14, с. 208; 9, с. 84; 8, с. 111] та закріпилася в сучасній [15, с. 141], наприклад: Нехай ся явить До мене на учту велику (ЗВН 1887, с. 7); Біль німий мене більше лякає (ЗЛ 1896, с. 13); Та в мене другів щирих много єсть (МІ 1898, с. 66); В тій хвилі згадуєш мене (ІДЖ 1900, с. 6); Та яким мене создав ти, То таким мене і маєш (ST 1906, с. 124); Коли любить мене не стане сам негідний (ДН 1911, с. 4) тощо.

Однак поезії ранніх збірок «Баляды и росказы» (1876), «З вершин і низин» (1887, 1893) репрезентують вживання давньої енклітичної форми мя у знахідному відмінку: А чимъ то ты счарувала мя (БР 1876, с. 16); Чудний звук мя зве кудись (ЗВН 1887, с. 19; 1887, с. 21); Ходи сюди! Бери мя! (ЗВН 1887, с. 215; 1893, с. 371), які характерні для південно-західних говорів [14, с. 209; див. також: 16, с. 119-120; 17, с. 14-15].

У давальному відмінку досліджувані поезії І. Франка засвідчують сучасну українську форму мені, яка є нормативною і для української мови ХІХ-початку ХХ ст. [8, с. 111; 9, с. 84]; зокрема, її виявляємо в збірках:

- «З вершин і низин» (1887): Таж він підкопує мені Найліпший дохід (ЗВН 1887, с. 114); Чого ви шию самохіть Все пхаєте мені у сіть? (ЗВН 1887, с. 115); А мій ржондца про отсі Подіі не сказав і слова Мені! (ЗВН 1887, с. 142); І мені Здаєсь, брати моі кохані, Що був би гріх (ЗВН 1887, с. 231);

- «Semper tiro» (1906): Лиш лїс отой пахучими вітками Махав менї (ST 1906, с. 21); Чи метелик, чи горобчик, Чи рожевий, гарний хлопчик Менї спати не дає? (ST 1906, с. 69); Він дав менї весь сьвіт у владу (ST 1906, с. 99); Все, що є, чому є й по що, Видно скрізь менї самому (ST 1906, с. 125);

- «Давнє і нове» (1911): І тижрідня мені! (ДН 1911, с. 4); Вже не менї в нові світи летїти! (ДН 1911, с.13); І до мойого порога Прийшов, захтїв служить менї (ДН 1911, с. 14); З усміхом чернець менї відмовив (ДН 1911, с.4 3) тощо. Цю ж форму фіксують пам'ятки української мови. Форма мен найраніше засвідчена у XV ст., але частіше трапляється в українських текстах з XVI-XVII ст. [18, с. 152; 13, с. 89-90]. Форми міні, мині є фонетичними варіантами мені та поширені в говорах південно-західного наріччя [19, с. 262; 20, с. 6].

Аналізовані поетичні твори І. Франка широко репрезентують варіантну діалектну форму міні, яка зумовлена фонетичними змінами:

- у збірці «З вершин і низин» (1887): Хто люд міні псує в селі (ЗВН 1887, с. 93); Та кошта рана Путе міні за світків твох! (ЗВН 1887, с. 213); А хто міні зробив що зле (ЗВН 1887, с. 225) тощо;

- у збірці «Зівяле листє» (1896): Часом здаєсь міні, що та дуща живая Квилить (ЗЛ 1896, с. 14); Нераз у сні являє ся міні (ЗЛ 1896, с. 28); Не жаль міні цвіту (ЗЛ 1896, с. 48); Ох, навіть рай міні пеклом стане! (ЗЛ 1896, с. 104) тощо;

- у збірці «Мій Ізмарагд» (1898): Вже не міні в нові світи летіти! (МІ 1898, с. 3), Зробив ти добре діло: Міні летіть велів! (МІ 1898, с. 77); Міні дав його твій генерал Птоломей (М 1898, с. 113); Ще рікміні блукатл поземлі (МІ 1898, с. 156) тощо.

Як зазначила О. Шпить, «повнаформамикі (міні) поступово витісняла форму без редукованого мні» [33, с. 89)], яка, однак, збереглася в завсрпотсаких ту бойківських говірках, що є органічним рефлексом давньої форми [18, с. 152]. Наромість у поетичних творах І. Франка фіксуємо вживання форми мні їв давальному відмінку у рвнніх виданнях (зумовлено фонетичними змінами): Даймнн огню (ЗВН 1887, л. 7), Що жне за нова зоря Мні заблирла нині? (ЗВН 1 887, с. 191), Слнку, кріпи ня! Вона мні твердила (ЗВН 1887, с. 37), Но вне ж ваш дар нвпрошений Глубоко душу мні ранить (ЗВЕ¹ 1887, с. 41), Зумів мні шкоду наненти (ЗВН 1887. с. 165); умінцеуому відмінку -у пізніших збірках « Мій Ізмарагд» (1898) тз «demper tiro» (і9 11): На мні зупинив нвнв очи кнні (МІ 1 і89<8, с. 63), Повірин ти нвя- вам, Що в мні є перка (МП 18998, с. 18), наша... зне-ірившинь у мнї (ST 1906, с. 40); Душв в мнї похила, повзка мов бурян (ST 1906, с. 93).

У виданнях та перевиданнях ооезій І. Фіранка виявляєм о хитання у виборі змйменникових форм. У збіоці «Баляды и росказыс» (1876) фіксуммо варіантні (форми мені і мні в межах одного твору, а в доповненому виданні збірки «^дз .літ моєї молодости» (1914) письменник відмозляєть ся від (форми мні\ Вмираючи, мені тягаръ онъ налкживъ...И впали въ нерце мні нлова ті, мовь екала (БР 1876, с. 21) / Вмираючи мені Тягар він наложим..⁰ впали в нрудь мені Слова ті мов нкала (ІЛМ 1914, с. 84). У збірці «і^- вершин і низин» (1887- репрезентовано паралельне вживання форм менМошУмні, натолість у перевиданні 1893 ро ку виярляємо заміну мені на діалектну міні: /Май і міні (ЗВН 18993, с. 1); міні в тюрмі аж нерце мліє (ЗВН 1893, с. 16); заміну однієї діалектної форми на іншу (мні -- міні): Що ж не за нова зоря міні блинла нині? (ЗВН 1893, с. 21); Ваші дар непрошений глубоко грудь міні ранить (ЗВН 18993, с. 41); Міні ти твердилл (ЗВН 189933, с. 63) тощо. Однак у пізніших перевиданелх своїх поезій І. Франко відмови вся від діалектної форми міні на користь сучас твої мені; таку заміну фіксуємо у творах із збірки «Давнє і нове» (1911): А вчора нам ти докоряв мені (с. 81); Скажіть менї те таііне нлово? (с. 102);Дасть безсмертє й менї (с. 114) <-- А всора нам ти доаоряв міні ОМА 18998, с. 84); Саажіть міні те тайєе слово (МІ 1898, с. 91); Дасть безнмертєй м»ні! (МП 1898, с. і11) тощо_:

Енклітичну форму ми в давальному відмінку реорезенто- вано в ранніх поетичних творах із збірки «Балядгы и росказы» (18Є6), яку за можливосте І. Франко послідовно замінював на нормативну мені в доповненому' перевиданні 1914 року («Із лїт моєї молодости»): Хоть радъ з зъ побХСы, - та всс--ь ми убитого жаль (НІ» 1876, с. 23); Сва--и ми/менї, віщунс, аправду вню, аи нкоро / якою я нмертью умру? (БР 1816, с. 12; ІЛМ 1914, с. 69)»; Охъ, бо порадника забрала ми/менї нудьба (БР 1876, с. 21; ІЛМ 19114, с. 85). Ця давня форма займенника збереглася в галицько-буковинських за карпалських говорах [ С6, с. 119; 21 ,ІІ, с. 3К8].

Конструкції з давальним відмінком у сучасній українській літературній мові та в більшості діалектів звичайно безприйменникові. Проте в оарпавських говорах і в деяких говорах південно-західниво наріччя (чассо в буковинсько-ъок'лських, зрідка із наддністрянських) досиаь широко вживають консъсук- ції з прийменни ком і та його варі антами д, ід, ид, ґ, ку, ко та ін., ялим у більшості українських діалектів, як і в літературній мові, відповідають конструкції родового відмінка з прийменником до [ 16, с. 159]. У поезії І. Франка виявляємо поодиноке вжииесня займенника я з прийменниками до, ко у формі давального відмінка замість родового: Не вже-ж ко мнї любов тобі вже надоіла? (ДН о9У1, с. )); /А ангел з дали кличе: Д'мині! Д'минТ (ЗВН Щ7, с. 6^р; 18^н3, в. 157). Форма д'мині, уживана з приймен ником до, вираженим як д, притаманна гуцульському говорові 1 17, н. 15]. Конструкція до + родовий відмінок із значенням ад8есата мовлення стала дуже активною і в більшості дінлвктів ооступошо витіснила конструкцію к(ъ), икъ, ку, ид + давальний відмінок у цьому значенні [22, с. 180].

I^е орудному відмінку одниди в аналізованих поезіях засвідчуй о дві оаріантні форми - мною/мнов. Сучасна українська мова [05, с. 141], а тнкож українська мова кінця ХІХ - початку ХХ ст. [9, с. 84; 8, с. 111; 14, с. 208] засвідчує форму мною: І нерце бідне рвень у мрі, що ти злукавила зо мною (ЗВН 1893, с. 79; див.ще: ЗВН 1887, с. 64; ЗВН 91893, с. 54); Де я не йду, що не почну, вне тїнз твя8 зо мною (ІДЖ 1900, с. 7); Ти знов літаєш надо мною, г/нко о§Т1906, с. 84; див. ще: ST1906, с. 47, 100, 127); Так нпівав він румуючи за мною (ДН 1911, с. 20; див. ще: ДН 1911, с. 69, 76, '798, 101) оощу. Однак виявлено діалектну форму мнов у поезії «Ой чнмужь кы мя тяжке горенько» із збірки «Баляды и росказы» (1876): Не великій то и понагъ замновь (БР 1876, с. 16), а також у поетичному творі «Картка любови» із другого видання збірки «З вершин і низин», яка зумовлена потребами римування (мнов-уюбов): Слезами і горели ти знітована зо мнов! Нема нтіни, перегород між нами! Не знає нтін, перегрод любов! (ЗВН а 893, с. 76). Ця словоформа виникла внаслідок «випадіння інтервокального j між голоснимш і пов'язаної з цим зміни кінцевого у -- у» [23, с. 145] та збереглася в низці говорів південно-західного нарімчя, зокрема в закарпатських [19, с. 264, 266, 277], гуцульських [18, с. 154], а також у говорі батюків [24, с. 49].

Оожи, аналізовані поезії І. Франка репрезентують широке вжи вання варіаотних форм займенника я, зокрема у формі родового та знахідного відмінків - мене / мя, у формі давального - мені / міні / мні/ ми/ д ^;мині /ко мні, у формі орудного - мною/ мнов, щь зумовлено впливом галицько-буковинської групи говорів аівдзнно-західного наріччя.

Варіантні відмінкові форми займенника ти. У родовому' та знахідному відмінках досліджувані поетичні збірки І. Феанка репрезентують використання форми тебе: Венно, ох довго ж на тебе чекати! (ЗВН 1887, с. 13), Лиш тебе довкде до людей (ЗВН 1887, с. 37), Тебе ж нпіткати годі (ЗВН 188И_е с. 46), Піду і не еізьму тебе з нобою (ЗВН 1887, с. 73); Пронила я тебе, ч--нї? (ДН 1911, с. 14), Не нуди, не нпаде нуд на тебе (ДН 1911, с. 43) тощо. Вказана форма є нормативною і для сучасної української мови [15, с. 141], і для української мови ХІХ - початку' ХХ ст. [9, с. 84; 8, с. 109; 114, с. 208].

Однак у збірці «З вершин і низин» (1887) фіксуємо два випадки вживання енвлітичної форми тя в знахідному відмінку: Хто тя хоче в пута вкути! (ЗВН 1887, с. 15); І тоді вона тя, друже зрадить! (ЗВН 1887, с. 35). Як зауважив І. Кер- ницький, енклітичні займенникові форми найбільш представлені в гълецъоих пам'яоках XVI ст. [11, с. 126]. Для більшосте говорів південно-західного наріччя ця форма досі є характерною [16, с. 120]; її фіксують бойківські говірки, а також наддністрянські та надсянсьлі [24, с. 49].

Давальний відмінок займенника ти в аналізованих поетичних творах І. Франка представлений варіантними формами тобі/ти. Більшість збірок репрезентує сучасну українську форму тобі, наприклад.: Не прийдесь тобі буть (ЗВН 1887, с. 10); Чи много то ще хвиль тобі гуляти лишить? (ЗВН 1887, с. 47); Та я тобі те коритце Склеплю на млї ока (ST 1906, c. 65);Усе, чого тобі сей сьвіт не дасть (ST 1906, c. 107); Чи ждать тобі ще треба Поваги й блиску від будущини (ДН 1911, с. 15); Незлїченими гадками Все тобі являть ся буду (ДН 1911, с. 20) тощо.

Граматичні праці ХІХ - початку ХХ ст. теж фіксують як нормативну саме цю форму [8, с. 111; 9, с. 84], проте В. Сімо- вич зазначав, що в західноукраїнських говірках є «дуже багато старих і нарічевих форм у відмїні цього заіменника. Деякі з них попали у книжки. Вживали їх давнїщі письменники Наддністряншини та ще й Франко у перших своїх творах» [14, с. 208-209]. Зокрема коротку енклітичну форму ти, яка не засвоєна українською літературною мовою, виявлено у ранніх поезіях І. Франка: Сотый разъ ты кленусь (БР 1876, с. 6); Сли я ти кажу, То мусить бути правда (ЗВН 1887, с. 71). На сьогодні зазначену форму фіксують як елемент архаїчної займенникової парадигми, що почав виходити з ужитку з ХV ст. [17, с. 153] та який зберігся в говорах наддністрянських, над- сянських, гуцульських, бойківських, лемківських, закарпатських» [23, с. 144; див. також: 17, с. 14-15, 20, с. 6].

У поезіях досліджуваних збірок виявляємо дві варіантні форми в орудному відмінку - тобою/тобов. Для сучасної української мови [15, с. 141], а також для української мови кінця ХІХ - початку хХ ст. [9, с. 84; 8, с. 111; 14, с. 208] нормативною є форма тобою: Бач, я, що в небесах не міг найти Богів - перед тобою клонюсь тоже (ЗВН 1887, с. 60); А впрочім, сли тобі здаєсь, Що кривда сталась над тобою (ЗВН 1887, с. 166); Тобою я навчу їх відрікать ся Житя (ST 1906, с. 82); І кладу перед тобою весь свій біль (ST 1906, с. 124); З тобою враз не ляже в гріб (ДН 1911, с. 14); Сину мій, з тобою розстаю ся (ДН 1911, с. 47) та ін. Однак у поезії «Святовечірна казка» із збірки «Давнє і нове» І. Франка вжито діалектну форму тобов: Коли ти сам, то знай, що я з тобов! (ДН 1911, с. 6), яка виникла за аналогією до форми мнов [23, с. 145] та засвідчена у закарпатських [19, с. 264, 266, 277], гуцульських говорах [18, с. 154], а також у говорі батюків [24, с. 49].

Висновок і перспектива дослідження

Отже, в аналізованих поетичних творах І. Франка засвідчено використання варіантних форм особових займенників я, ти у формі родового (мене, тебе), давального (мені/міні/мні/ми/ко мні/д'мині, тобі/ти,), знахідного (мене/мя, тебе/тя), орудного (мною/ мнов, тобою/тобов), місцевого (на мні) відмінків однини, що зумовлено впливом говорів галицько-буковинської групи. Це наукове дослідження дає можливість побачити особливості вживання особових займенників в прижиттєвих поетичних виданнях І. Франка, а також показує хитання у виборі займенникових форм, заміну на діалектні форми або, навпаки, відмову від діалектної на користь сучасної. Таке паралельне використання в мові поезій І. Франка сучасних нормативних літературних та діалектних форм займенників я, ти відбиває особливості західноукраїнського варіанта літературної мови кінця ХІХ - початку ХХ ст., а також безпосередній вплив говірок на мову поета. Глибше досліджуючи варіантні відмінкові форми особових займенників інших літературних родів письменника, а також інших письменників того часу, можемо простежити особливості творення літературної мови кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Джерела матеріалу та їхні умовні скорочення

БР 1876 - Франко И. Баляды и росказы. Львовъ: Зъ друкарні Товариства имени Шевченка, 1876. 32 с.

ДН 1911 - Франко І. Давнє й нове. Друге побільшене виданє збірки Мій «Ізмарагд». Львів: Накладом українсько-руської видавничої спілки, 1911. 263 с.

ЗВН 1887 - Франко І. З вершин і низин: Збірник поезій. Львів: [Б.в.], 1887. 251 с.

ЗВН 1893 - Франко І. З вершин і низин: Збірник поезій. Друге, доповн. виданє. Львів, накладом Ольги Франко, 1893. 468 с.

ЗЛ 1896 - Франко І. Зівяле листє. Лірична драма. Львів: З друкарні Інст. Ставропігійського, 1896. 112 с.

ЗЛ 1911 - Франко І. Зівяле листє. Лірична драма. Друге виданє. Київ: Друкарня «С.В. Кульженко», 1911. 109 с.

ІДЖ 1900 - Франко І. Із днів журби: поезії. Львів: З друкарні В. Шийковського, 1900. 127 с.

ІЛМ 1914 - Франко І. Із лїт моєї молодости. Збірка поезій Івана Франка з пятилїтя 1874-1878. Львів, 1914. 126 с.

МІ 1898 - Франко І. Мій Ізмарагд: поезії. Львів: З друкарні нар. ст. Манєцкого і Спілки під зарядом В. Годака, 1898. 174 с.

ST 1906 - Франко І. Semper tiro: Збірка поезій. Львів: накладом україн.-руської видавничої спілки, 1906. 135 с.

Література:

1. Вихованець І. Числівник. Граматика сучасної української літературної мови. Морфологія / І. Р Вихованець, К .Г Городенська, А. П. Загнітко, С. О. Соколова; за ред. К. Г Городенської. Київ: Видавничий дім Д. Бураго, 2017. С. 318-362.

2. Горпинич В. Морфологія української мови. Київ: ВЦ «Академія», 2004. 336 с.

3. Плющ М. Займенник. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис / А.К. Мойсієнко, І.М. Арібжанова, М.Я. Плющ та ін. Київ: Знання, 2010. С. 103-113.

4. Вихованець І. Іменник. Граматика сучасної української літературної мови. Морфологія / І. Р Вихованець, К.Г Городенська, А.П. Загнітко, С.О. Соколова; за ред. К.Г Городенської. Київ: Видавничий дім Д. Бураго, 2017. С. 69-242.

5. Вихованець І. Прикметник. Граматика сучасної української літературної мови. Морфологія / І.Р Вихованець, К.Г. Городенська, А.П. Загнітко, С.О. Соколова; за ред. К.Г Городенської. Київ: Видавничий дім Д. Бураго, 2017. С. 259-305.

6. Вихованець І. Займенникові слова. Теоретична морфологія української мови. Академічна граматика української мови / І. Вихованець, К. Городенська; за ред. І. Вихованця. Київ: Пульсари, 2004. С. 184-216.

7. Шевельов Ю. Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії (1947-1953 рр.) / упорядк.: Л. Белея, Л. Нуждак. Київ: Темпора, 2012. 664 с.

8. Тимченко Є. Українська граматика. 2-ге вид. Київ: Друкарня Ун-ту св. Володимира Акц. Т-ва друк. і видавн. діла, 1917. 168 с.

9. Смаль-Стоцький С., Ґартнер Ф. Граматика руської мови. Вид. 3. Відень, 1914. 202 с.

10. Самійленко С. П. Прикметник. Безпалько О.П., Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А., Самійленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови. Київ: Радянська школа, 1962. С. 273-299.

11. Керницький І. Система словозміни в українській мові. На матеріалах пам'яток XVI ст. Київ: Наукова думка, 1967. 287 с.

12. Крижанівська О. Історія української мови. Історична фонетика. Історична граматика. Київ : ВЦ «Академія», 2010. 248 с.

13. Шпить О. Граматика і семантика займенника в українській мові

XVI-XVII ст. : дис.... канд. філол. наук : 10.02.01. Львівський національний ун-т ім. І. Франка. Львів, 2016. 280 с.

14. Сімович В. Граматика української мови для самовчання та в допомогу шкільній науцї. Друге видання з одмінами й додатками. Київ - Ляйпціґ : Українська накладня, 1919. 584 с.

15. Український правопис. Київ : Наукова думка, 2019. 391 с.

16. Бевзенко С. П. Українська діалектологія. Київ : Вища школа, 1980. 233 с.

17. Хобзей Н., Ястремська Т. Березівська говірка на карті Гуцуль- щини. Неґрич М. Скарби гуцульського говору: Березовй. Львів: Ін-т українознавства Ім. І. Крип'якевича НАНУ, 2008. С. 6-17.

18. Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови (Нариси із словозміни та словотвору). Ужгород: Закарпатське обласне видавництво, 1960. 416 с.

19. Панькевич І. Українські говори Підкарпатської Руси і сумежних областей. Частина І. Звучня і морфологія. Прага, 1938. 550 с. Прага, 1938. 555 с.

20. Сабадош І. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хуст- ського району. Ужгород : Ліра, 2008. 478 с.

21. Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок. Київ : Наукова думка, 1984. Ч. І: А-Н. 495 с.; Ч. ІІ: О-Я. 517 с.

22. Історія української мови Синтаксис. Київ, 1983. 502 с.

23. Самійленко С. П. Іменник. Бевзенко С. П, Грищенко А. П, Лукі- нова Т. Б., Німчук В. В., Русанівський В. М, Самійленко С. П. Історія української мови. Морфологія. Київ : Наукова думка, 1978. С. 16-128.

24. Верхратський І. Говір батюків. Збірник філологічної секції Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 15. Львів, 1912. 308 с.

Размещено на Allbest.ru