Порівняльна характеристика субдіалекту міста Перуджі з іншими умбрійськими субдіалектами у фонетичному аспекті та проблеми їх класифікації

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Кафедра теорії та практики перекладу

І. Раєвська, к. філол. н., доцент

Annotation

Comparative characteristics of perugian subdialect and other umbrian subdialects at the phonetics level and problems of classification

I. Rayevska, Candidate of Philological Sciences, Associated Professor of Theory and Practice of Translation Department of Odesa І.І. Mechnikov National University (Odesa, Ukraine)

Постановка проблеми

Лише в останню чверть минулого століття почали детально вивчати структурну та територіальну варіантність італійських діалектів. Разом із тим важливий напрям описової діалектології, зокрема типологія говорів, у яку повинен бути включений систематичний опис конкретного діалекту (чи групи близьких діалектів), ще не розроблено ні в італійському, ні у вітчизняному мовознавстві. В українській лінгвістиці донині є лише декілька спеціальних праць, присвячених цій важливій для європейського мовознавства проблемі.

Тоді як процес мовної італізації діє на всій території країни, область Умбрія з адміністративним центром у місті Перуджі у мовному аспекті залишається ізольованою. На відміну від інших областей, тут спостерігаємо стійку тенденцію до використання місцевого діалекту, яка підтримується зростанням інтересу школярів до його вивчення.

Субдіалекту міста Перуджі притаманні специфічні особливості на фонетичному, морфологічному та лексичному рівнях, які відрізняють його від інших умбрійських субдіалектів, оскільки він має перехідний характер, поєднуючи риси діалектів як центральних, так і південних областей Італії.

Аналіз досліджень. Видатні філософи, мислителі, учені та письменники протягом багатьох сторіч зверталися до питань діалектології, намагаючись установити та описати зв'язки між національною мовою і діалектами, систематизувати та класифікувати їх. Перші кроки в цій праці були зроблені ще Д. Аліґ'єрі, після якого до зазначених питань зверталися П. Бембо та навіть Н. Макіавеллі. Особливості мовної ситуації в Італії розкривають у своїх працях учені Ґ. Берруто, М. Дардано, Дж. Моретті, Дж. Патота, Дж. Девото, Дж.-Б. Пеллеґріні, Е. Меттезінї та інші, які розглядають питання функціонування літературної мови та діалектів у різних частинах країни та описують їхні регіональні різновиди.

Мета роботи полягає в комплексному описі фонетичних характеристик перуджійського субдіалекту порівняно з іншими умбрійськими, а саме альтотіберійським, південно-східним та зони Орв'єто. Варто виділити їхні схожі та відмінні риси та провести аналіз чинників складності членування та класифікації цих субдіалектів.

Виклад основного матеріалу

Умбрія одна із найменших областей Італії, яка являє нині ще і яскраве діалектне розмаїття, що відбивається в місцевих варіантах італійської мови й навіть у вимові освічених людей.

Діалекти Умбрії залишаються досить життєвими, оскільки розташовані далеко від великих культурних центрів, у них абсолютно превалюють форми регіональної італійської мови. Під місцевою італійською мовою розуміють умбрійський варіант національної мови в розмовному вживанні регістр, що посідає нині друге місце щодо ієрархії мовного поділу на всій території Італії.

В Умбрії можна виділити мовні особливості 13 місцевостей. Тільки 2 пункти Амелія й Чівітелла Бенаццоне, що поруч з Перуджею, мають багато спільних характеристик, інші ж 12 значно між собою різняться. Вони розподілені так: на півночі від тосканського кордону до перевалу можна виділити три місцевості: Лішано Ніконе, Умбертиде, Ґуббіо; у напрямку Тразімено лівий берег Тибру на північ від Перуджі знаходяться Маджоне й Чівітелла Бенаццоне; на південь від Тразімено Компіньяно й Кастільон Фоско; на південь від Перуджі наші дослідження сконцентрувалися в п'яти місцевостях: Сан-Мартино-інКампо, Беттона, Бастія, Пассаджо, Спело. Щодо провінції Терні, то там є два пункти (один на захід від Терні, Амелія, інший на схід Ферентілло), які становлять інтерес для наших діалектних досліджень. Про діалекти Фоліньо, Сполето, Терні, Орвієто, Читта-делла-П'єве, Норчіа, Читтаді-Кастелло міських центрів, у яких діалект практично зник, можемо судити з творчості поетів, що пишуть діалектом, відображеним в опублікованих ними збірках (Моретті, 1990: 26).

Процес італізації активно відбувається у всій області, трохи швидше в зонах, близьких до Тоскани, в Орв'єто, у Читта-делла-П'єве на західному березі озера Тразімено. Йдеться про незворотний процес, тимчасові межі якого та відсутність великого центру мовного впливу, однак, не дають змогу передбачити в доступному для огляду короткому майбутньому формування умбрійського койне умбрійського різновиду регіональної італійської мови. Таким центром мовного впливу не став ні в старовину, ні тепер адміністративний центр Перуджа, субдіалект якого обмежений практично лише міськими стінами, бо поширений ще лише в 13 із 59 селищ, що територіально належать до однойменної провінції (Моретті, 1990: 26).

Що стосується соціально-економічної та культурної динаміки сучасних міських центрів, то потрібно сказати, що їх небагато у середині області, де переважають невеликі населені пункти. Перуджа та Терні займають своєрідне становище, що діаметрально відрізняє їх від дрібних населених пунктів, бо, по-перше, у них є розвинута сфера послуг, по-друге, протягом більш ніж вікового періоду тут відбувається швидка соціоекономічна зміна: із сільськогосподарських центрів регіону вони перетворюються на промислові центри першорядної ваги.

Найбільший у мовному відношенні центр області місто Терні, яке нараховує 120 тисяч жителів. У соціолінгвістичному плані тут насамперед потрібно зосередитися на дослідженні самобутності місцевого діалекту, оскільки протягом останніх ста років відбувалася значна міграція населення в Терні із сіл, внаслідок чого кількість населення в місті подвоїлася, у тому числі й за рахунок робочої сили, що прибувала з півночі Генуї, П'ємонта, Валь-д'Аоста. Необхідно також враховувати постійні зв'язки з Римом, що знаходиться лише за сто кілометрів від Терні, і, своєю чергою, значно впливає на мову жителів Терні. Жителі Терні мають можливість, працюючи чи навчаючись у столиці, щодня занурюватися в римське середовище (Дардано, 1985: 65).

Складність мовної ситуації в Умбрії ґрунтовно описав Дж.-Б. Пеллегріні у своїй “Carta dei dialetti d'ltalia”. Карта складається з семи ізоглос, які знаходяться в Умбрії, й наочно показують, що це одна із найскладніших у мовному аспекті зон, для якої характерні такі явища: а > е; -rj> -j-; -rj> -jу діалектах південної групи; nd > nn, mb > mm; розрізнення -u і -o; одзвінчення глухих після n; постпозиція присвійних займенників та ін. (Пеллегріні, 1962: 10-11).

Причини такої ситуації криються в історичних подіях області: протягом століть її території були частіше розділені, ніж об'єднані. Навіть нині Умбрія це об'єднання невеликих адміністративних одиниць, які зберегли свою історичну автентичність. До цього варто додати й той факт, що із найдавніших часів і до пізнього середньовіччя територія цього регіону, що знаходиться в центрі Італії, була місцем перетину шляхів із півночі на південь та із заходу на схід, які проходили територією Апеннінського півострова.

У повному обсязі немає єдності в діалектах Умбрії, які хоча б приблизно збігалися з географічними межами області. Тому доречніше говорити «діалекти Умбрії», а не умбрійські діалекти (Моретті, 1990: 14).

Важливу роль у розробці діалектного членування Умбрії відіграла робота Ф.-А. Уґоліні “Rapporto sui diletti с1еи'1}тЬп.а", присвячена діалектам південної Італії й регіону Умбрії (Уголіні, 1962: 46). Учений говорить про дві великі мовні зони в Умбрії. Якщо проаналізувати документальні письмові джерела середніх віків, то можна побачити, що ці відмінності існували принаймні з XIV століття. Мовні кордони могли коливатися протягом століть, але головні розбіжності зберігалися принаймні для найважливіших діалектних рис. Географічно Умбрію перетинає й розділяє на дві частини річка Тибр. Саме по ній і проходить межа діалектного поділу області на північну та південну зони.

Важливим кроком уперед у класифікації діалектів Умбрії стало створення «Мовно-етнографічного атласу області Умбрія» (ALERU), розробленого Дж. Моретті на основі вивчення фонетичних і морфологічних ознак. В атласі ми бачимо вже не три зони, а п'ять. Додатково виділені лінгвістичні «смуги» Скеджа-Тоді й Тразімено-П'єве. Систему поділу діалектів Умбрії можна представити таким чином:

А. Північна група субдіалектів:

А.а. субдіалект м. Перуджа

А.б. субдіалект м. Ґуббіо

А.в. субдіалект м. Кастелло

A.A. субдіалект перехідної зони Скеджа-Тоді

А.Б. субдіалект перехідної зони ТразіменоП'євє.

Б. Південно-східна група субдіалектів:

Б.а. субдіалект м. Сполето і Фоліньо

Б.б. субдіалект м. Терні

Б.в. субдіалект м. Норча

Б.г. субдіалект м. Америна.

Б. Субдіалектм. Орв'єто (Моретті, 1983: 265).

Загальні риси перуджійського субдіалекту у лінгвістичному аспекті

Нині можна говорити про три варіанти чи субдіалекти в Умбрії: субдіалект міста Перуджі, Альта-Валле-дель-Тевере (альтотиберійський) і південно-східний, який поширений на найбільшій території області навколо Сполето, є частиною умбро-маркського різновиду італійської регіональної мови. Варто зауважити, що мова зони Орв'єто посідає особливе місце на лінгвістичній картині Умбрії. Про умбро-маркський різновид італійської регіональної мови говорять Т Де Мауро і Л. Канепарі (Де Мауро, 1996: 245). Т. Де Мауро, виділивши серед інших умбромаркський різновид, визначає деякі його фонологічні риси й лексичні регіоналізми (Де Мауро, 1996: 57-58).

Л. Канепарі виділяє 13 основних койне, або різновидів (він називає їх «варіантами»), регіональної італійської мови: п'ємонтський, ліґурійський, ломбардійський, венетський, джуліанський, еміліанський, сардський, тосканський, умбро-маркський, лаціо, кампанський, палійський, сицилійський, і описує їхні основні фонетичні риси. У сучасній літературній мові, в праці “Italiano standard e pronunce regional!” Л. Канепарі виділяє 21 регіональних койне, вирізняючи їхні фонетичні та інтонаційні риси (Де Мауро, 1996: 216).

Перуджійським субдіалектом говорять жителі менше чверті населених пунктів, що належать до провінції Перуджа, території, яка має округлу форму (близько 45 км у діаметрі) навколо міста. Межі зони майже точно збігаються з межами єпархії й околицями міста Перуджі семисотлітньої давнини. фонетичний перуджійський субдіалект вокалізм консонатизм

І справді, є близькість (особливо на рівні сільського діалекту) між перуджійським мовленням і мовленням сусідніх тосканських провінцій, передусім Кортони, подібність фонологічного, морфосинтаксичного й лексичного рівнів, а також просодичних особливостей.

Вокалізм. У перуджійському субдіалекті, як і в літературній мові, налічується сім голосних. Незважаючи на те, що виявляється значний вплив флорентійської вимови стосовно відкритого і закритого e та о, все ж таки превалює римська. Флорентійську вимову спостерігаємо в affogo, bolonna, kierika, римську в allegro, apollo, atroce, bestia, ceesare, gorgo, kolnona, centro.

Наголошений латинський -Eу відкритому складі переходить у дифтонг ie, наприклад: PIEDE > piede.

Яскраво виражена огубленість ненаголошених голосних з ослабленням аж до зникнення їх у сполученнях e o > э: la pells del kokkodrills kosta tanto (la pelle del coccodrillo costa molto); terzili ls kompra (Terzilio le compra); kuests trens va nkona (questo treno va ad Ancona).

Фрикативний палатальний дзвінкий ii замінює i літературної мови між голосними: operaiio (operaio), buiio (buio). Цей же звук замінює приголосний бічний палатальний 2 літературної мови, наприклад: famiiia (famiglia). Отже, через відсутність фонематичної опозиції i-l' мають місце явища інтерференції та гіперкорекції, які часто трапляються навіть на рівні письмової мови: due paglia di scarpe (due paia di scarpe); io mi sdraglio (io mi sdraio); mi sono taiato (mi sono tagliato); la paia del grano (la paglia del grano); saranno state due migliaglia (saranno state due migliaia).

Для консонантизму характерні такі явища:

- епентеза зубного дзвінкого d у сполученні приголосних s + r' (> jdr): \dradika (sradicare), ijdraele (Israele);

- розрізнення велярного глухого k і відповідного постпалатального c: markino (зменш. від імені Marco), marcino (зменш. від marchio «тавро»); sekki (множ. від secco «сухий»), secci (множ. від secchio «відро»);

- зубний африкат z вживається з тосканською вимовою, оскільки завжди чіткий в інтервокальному положенні усередині слова й ритмічної групи; глухий z у zuppa, alzo, palazzo і дзвінкий в zanzara, orzo, mezzo;

- апокопа форм інфінітива у всіх дієвідмінах, наприклад: domanda, dove, piange, fint (domandare, dovere, piangere, finire);

- наявна тенденція до усунення синтаксичного подвоєння приголосних: vado a roma, ke jai, виявлена тільки у таких випадках: tre kkani (tre cani), le sett e mezza (le sette e mezzo), va jja n ziena (`va a quelpaese!), ave mmaria (AveMaria)';

- наявний свистячий інтервокальний зубний звук, як у центрально-південній вимові з оглушенням: naso, sposa, analisi (потрібно зазначити, що відповідно до меж із провінціями Сієни й Ареццо трапляється або вимова тосканського типу, або перехідна вимова від центрально-південної до тосканської (Моретті, 1983: 463);

- африкація шиплячого зубного глухого s, після n, r 1( n+s > nz; l + s > lz; r + s > rz): penziero, polzo, arzenico (pensiero, polso, arsenico); при цьому можна спостерігати гіперкорекцію, яку знаходимо, наприклад, у шкільних творах: milsa (milza), le pinse (le pinze), terso (terzo), Assunsione (Assunzione);

- часткова емфаза у вимові вибухових зубних, а також носових і латеральних n, 1, за якої місце артикуляції відсунуте назад більше (пост альвеолярне) ніж у літературній мові. Наведемо як приклад численні глузування з вимови перуджійців звуку t з боку інших жителів Умбрії: prima tokka la tokki e dopo tokka ta tatikki (prima tocca a Tocchi c dopo tocca a Taticchi); n tin tant alto (una tina alta cost); tant era tant antiko (tanto era molto antico); tante ta te n te nterroga (tanto non interroga te) і d ( a eller en dt-dd anda e a eller en da nda (abbiamo detto di andare ad Ellera e ad Ellera dobbiamo andare); a detto dedo ke vuole il brode de dado (`Alfredo ha detto che vuole il brodo di dado (Моретті 1990: 76).

Альтотиберійський субдіалект

Альтотиберійський субдіалект за певними ознаками й інтонаційним малюнком пов'язаний з діалектами північної частини Марке і ЕміліїРоманьї, говори яких входять до групи галло-італійських діалектів.

Головним центром цієї крайньої ділянки північної частини Умбрії є Читта-ді-Кастелло, на території якого фіксуються мовні явища, які відрізняють альтотиберійський субдіалект від італійської мови.

Вокалізм. Частина ознак збігається з особливостями вимови голосних у перуджійському субдіалекті:

-Е(наголошений) > ie: MELE miele (miele);

- -iінтервокальний замінюється -ii-: io mi \draiio (io mi sdraio).

Інша частина голосних має місцеві особливості у вимові:

- є сім відкритих і закритих голосних у наголошеній позиції, однак вимова голосних e та о в основному нетипова як з погляду норм тосканського, так і римського різновиду мови: breve, eccetera, penso, , parola, poi, polo;

- латинський наголошений -Aу відкритому складі зазнає легкої палаталізації: kane, kampana (cane, campana);

- латинський наголошений -Ів закритому складі має тенденцію відкриватися в e: skretto (scritto);

- латинська наголошена U у закритому складі має тенденцію відкриватися в o: brotto (brutto) (Моретті, 1983: 78).

Консонантизм. Загальними для альтотиберійського субдіалекту є явища консонантизму, властиві перуджійському варіанту. Стосовно синтаксичного подвоєння потрібно зауважити, що воно у всій зоні трапляється рідше, ніж у перуджійській зоні. Числівник tre, наприклад, не викликає фонетичного підсилення: tre kani.

Місцеві риси в консонантній системі.

- Збереження свистячого зубного [s], якщо йому передує носовий звук: polso, asсensione (polso, Ascensione). Це один з елементів, який у літературній італійській мові кваліфікується здебільшого як «північна риса», оскільки на всій іншій території Умбрії свистячий у подібних умовах зазнає африкації: polzo, Assenzione.

- Центрально-південна риса повного оглушення свистячого зубного в інтервокальному положенні в зоні, яка межує з перуджійською; подвійна вимова цього ж звука за тосканським типом на північній частині території.

- Місце артикуляції вибухових (або африкат) глухих і дзвінких середньопалатальних c, g злегка просунуте вперед у напрямку глухої й дзвінкої зубної африкати z. Два звуки можуть бути представлені так: t-sintura (cintura), red-\ina (regina).

- Реалізація глухої шиплячої зубної s як передпалатальної за допомогою зміщення назад місця артикуляції між альвеолами й переднім піднебінням, на відміну від вимови цього звука в літературній мові: profesore, sembra, s,i se, pensare (professore, sembrare, si, se, pensare).

- Передньопіднебінна вимова свистячого зубного дзвінкого [І] в інтервокальній позиції: ro\a (rosa) (Моретті, 1983: 79).

Південно-східний субдіалект

Південно-східний субдіалект найбільш поширений в Умбрії: це субдіалект, що поширений на великій території провінцій Перуджі й Терні, що простягнулася від лівого берега ріки К'яшо, а потім від Тибру (після злиття цих двох рік) і до східних та південних меж області. Цей різновид є складовою частиною умбрсько-маркського регіонального різновиду італійської мови, незважаючи на те, що в південній частині території уже трапляються деякі явища, характерні для прикордонних територій Лаціо.

Вокалізм. Як і у перуджійському субдіалекті, наявні таки риси:

- сім голосних у наголошеній позиції є превалюванням римської вимови; однак потрібно відзначити певну стійкість закритих o та особливо e, причиною якої є інтерференція сорано-реатинського (sorano-reatina) метафонезу (metafonesi umbra-meriodionalesabina-ciociaresca);

- -E(наголошений) > ie: TENETtiene (іт. tiene);

- i між голосними замінене -ii-: rosaiio (rosaio) (Моретті 1983: 292).

Ф.-А. Уґоліні, розглядаючи діалекти територій, що прилягали до Фоліньо в перші десятиліття ХХ століття, стосовно сорано-реатинського метафонезу наводить численні приклади, які ще й нині є на цій території (Уголіні, 1963: 271).

Консонантизм. Для консонантної системи південно-східного субдіалекту є характерною наявність рис перуджійського. До них належить загалом нетипова реалізація норм вимови вибухових приголосних, особливо глухих в інтервокальній позиції та в сполученнях вибухових з вібрантами. Артикуляція цих звуків може реалізуватися як з тенденцією до придиху (spirantizzazione), так і з тенденцією до пом'якшення, яке характерне для вимови Умбрії й Лаціо. До того ж така артикуляція територіально не однорідна і навіть не стабільна в одного і того ж мовця в межах однієї й тієї ж комунікативної ситуації.

Дослідження показали тенденцію до спірантизації глухих у зоні Ґуальдо Тадіно. Досить часто мешканців цієї та інших місцевостей через легку аспірацію приймають за тосканців. А у Фоліньо та Монтефалко, крім спірантизації, виражена також тенденція до їхнього ослаблення глухих, яка підсилюється переважно з просуванням до південної і східної частин території. Нині в мовленні жителя Сполето чи Тернії можна почути слова la godiga (la colica) зі змішаними або неясними приголосними звуками.

Серед інших ознак можна виділити такі:

- ослаблення вибухових, африкат і фрикативного лабіодентального f коли їм передують назальний або плавний: bianko biango (bianco), tempo tembo (tempo), monte monde (monte), kanzone (canzone), dolce dolge (dolce), ultimo uldimo (ultimo), forte forde (forte), infatti invatti (infatti);

- яскраво виражена тенденція до вживання дзвінкої артикуляції зубної африкати, особливо на початку слова, наприклад: zuppa, zappa, alzo, inzalata, zero;

- синтаксичне підсилення характерне для всієї території, наприклад: vado a rroma (`vado a Roma); io ce ll o (io ce l'ho);

- фрикативна вимова середньопалатального глухого в інтервокальній позиції: (Cetfilia);

- палаталізація свистячого зубного глухого s у сполученні з k p t, хоча це явище не має рівномірного поширення по всій території, частіше воно трапляється на території Фоліньо та Норчі: (ftupido), (fkala);

- посилення вибухового дзвінкого білабіального b і середньопалатального g в інтервокальній позиції: il kontribbuto della reggone (il contributo della regione); i probblemi di perugga (i problemi di Perugia), явище трапляється виключно у північній частині зони (Фоліньо і т.д.) (Моретті, 1990: 80).

Субдіалект зони Орв'єто

Субдіалект зони Орв'єто й околишніх населених пунктів дуже схожий на говірку Альто Лаціо (Вітербо), але майже повністю відрізняється від субдіалекту міста Перуджі та Альта-Вале-дельТевере і за деякими важливими елементами від говірок південно-східної частини території Умбрії.

Стосовно вокалізму виділяються ті ж сім голосних у наголошеній позиції: найсильнішим є вплив римської вимови відкритих і закритих e та о: affogo, karonna, kierika, gregge, nome, sonno.

Як і у всій області, і між голосними замінюється на ii, однак у субдіалекті Орв'єто, на відміну від інших регіонів Умбрії, зафіксована відкрита вимова наголошеного голосного в дифтонзі ie (< -Ёлатинського наголошеного у відкритому складі): piede, dieci, miele, tiene, orvieto.

Що стосується консонантизму, то тут виражені перуджійські ознаки й чимало рис східного різновиду мови, а саме:

- синтаксичне й емфатичне підсилення: ke ffai (che fai?;

- фрикативна вимова середньопалатального глухого в інтервокальній позиції: (Cetfilia);

- підсилена реалізація g і b між голосними: bbene bbonanotte gganni (bene!, buonanotte! Gianni).

У мовленні мешканців Орв'єто немає передконсонантної палаталізації й альтерації вибухових в інтервокальному положенні, у яких, як і в назальних, не виявлено ослаблення, що дає можливість фахівцям з діалектної фонетики відрізнити жителів Орв'єто від жителів південно-східної Умбрії. Жителі Орв'єто, якщо хочуть посміятися з сусідів із Тоді, від яких їх відокремлює тільки гора Пелья, жартують так: Vedi guei mondi londani londani? Guell e Ddodi! (Vedi quei monti lontani, lontani? Laggiu e Todi).

Особливість усталеної в регіоні мовної ситуації не сприяла формуванню єдиного умбрійського койне на основі мовлення обласного центру (Моретті, 1983: 81).

Висновки

Складну діалектну ситуацію Умбрії можна пояснити низкою причин: відсутністю єдиного чи декількох лінгвістичних центрів; історичним поділом території та частими завоюваннями; близькістю областей Лаціо й Тоскана, які як у минулому, так і зараз поширюють свій вплив на територію Умбрії; історичним заселенням території двома різними народами (етрусками, умбрцями), мови яких належали різним мовним системам (етруська неіндоєвропейська мова, осько-умбрська індоєвропейська мова).

Тоді як процес мовної італізації діє на всій території Італії і сприяє мовному об'єднанню італійців, в Умбрії ж у мовному аспекті Перуджа залишається загалом ізольованою. Її мовою говорять усього в 15 комунах, а більша частина комун області тяжіє за своїми мовними особливостями до столиці Італії Рима, що знаходиться територіально близько.

Відмінності перуджійського субдіалекту від інших суміжних субдіалектів виявляються на рівні вокалізму й консонантизму.

До особливих явищ перуджійського діалекту на фонетичному рівні можна віднести численні приклади аферези, синкопи й апокопи. Трапляється в субдіалекті Перуджі явище протези, з помірною частотою трапляється метатеза та редукція приголосних. Дуже часто відбувається редукція ненаголошених голосних. У субдіалекті Перуджі спостерігаємо рухливість наголосу, яка ще раз підтверджує спорідненість його з еміліянороманьйольськими діалектами. Відмінності спостерігаються у вокалізмі та консонатизмі. Зафіксовано риси, спільні з аретинським і сієнським діалектами палаталізація.

У перуджійському субдіалекті змішані периферійні тосканські риси (сієнські, аретинські), а також явища, характерні для діалектів Емілії Романьї й центрально-південних діалектів. Ці риси стосуються архаїчного діалекту, що функціонує в невеликих центрах і поступово зникає, а також регіонального різновиду національної мови.

Список використаних джерел

1. D'Agostino M. Una citta e i suoi confini. Note sulla variabilita linguistica nella Palermo di ieri e di oggi. Bollettino del Centro di Studi Filologici e Linguistici Siciliani. Palermo, 1992. Vol. XVII. P 65-82.

2. Berruto G. La variabilita sociale della lingua. Torino: Loescher, 1980. 205 p.

3. Dardano M. La lingua italiana / M. Dardano, P Trifone. Bologna: Zanichelli, 1985. 463 p.

4. Devoto G. I dialetti delle regioni d'Italia / G. Devoto, V. Giacomelli. Firenze: Diana, 1972. 160 p.

5. De Mauro Т. Storia linguistica dell'Italia unita: in 2 vol. Bari: Laterza, 1996. Vol. 1. 159 p.; Vol. 2. 402 p.

6. Mattesini E. Saggio introduttivo / E. Mattesini, Catanelli L. Vocabolario del dialetto perugino. Perugia: s.n., 1995. P 3-22. (Opera del vocabolario dialettale umbro. Vol. 9).

7. Moretti G. Gli `italiani' dell'Umbria. L'italiano regionale. Roma: Bulzoni, 1990. P 257-260. (Societa si Linguistica italiana. Vol. 25).

8. Moretti G.I punti dell'ALERU (Atlante Luingistico-Etnografico Regionale dell'Umbria). Proposte. La dialettologia italiana oggi: Studi offerti a Manlio Cortelazzo. Perugia: Guerra, 1983. P 261-275.

9. Moretti G. Pescatori del Trasimeno. Foligno: Edizioni dell'Arquata, 1988. 110 p.; Moretti G. Gli `italiani' dell'Umbria. L'italiano regionale. Roma: Bulzoni, 1990. P 257-260.

10. Patota G. Lineamenti di grammatica storica dell'italiano. Bologna: Mulino, 2002. 209 p.

11. Pellegrini G.-B. L'italiano regionale. Torino: Boringhieri, 1962. 180 p.

12. Ugolini F.-A. Rapporto sui diletti dell'Umbria. Atti del quinto convegno di Studi umbri (“I dialetti dell'Italia mediana con particolare riguardo alla regione umbra”), (Gubbio, 28 maggio-1 giugno 1967). Perugia, 1967. P 463-490.

References

1. D'Agostino M. Una citta e i suoi confini. Note sulla variabilita linguistica nella Palermo di ieri e di oggi. Bollettino del Centro di Studi Filologici e Linguistici Siciliani. Palermo, 1992. Vol. XVII. P 65-82.

2. Berruto G. La variabilita sociale della lingua. Torino: Loescher, 1980. 205 p.

3. Dardano M. La lingua italiana / M. Dardano, P. Trifone. Bologna: Zanichelli, 1985. 463 p.

4. Devoto G. I dialetti delle regioni d'Italia / G. Devoto, V. Giacomelli. Firenze: Diana, 1972. 160 p.

5. De Mauro Т. Storia linguistica dell'Italia unita: in 2 vol. / T. De Mauro. Bari: Laterza, 1976. Vol. 1. 159 p.; Vol. 2. 402 p.

6. Mattesini E. Saggio introduttivo / E. Mattesini, Catanelli L. Vocabolario del dialetto perugino. Perugia: s.n., 1995. P 3-22. (Opera del vocabolario dialettale umbro. Vol. 9).

7. Moretti G. Gli `italiani' dell'Umbria. L'italiano regionale. Roma: Bulzoni, 1990. P 257-260. (Societa si Linguistica italiana. Vol. 25).

8. Moretti G. I punti dell'ALERU (Atlante Luingistico-Etnografico Regionale dell'Umbria). Proposte. La dialettologia italiana oggi: Studi offerti a Manlio Cortelazzo. Perugia : Guerra, 1983. P 261-275.

9. Moretti G. Pescatori del Trasimeno. Foligno: Edizioni dell'Arquata, 1988. 110 p.; Moretti G. Gli `italiani' dell'Umbria. L'italiano regionale. Roma: Bulzoni, 1990. P. 257-260.

10. Patota G. Lineamenti di grammatica storica dell'italiano. Bologna: Mulino, 2002. 209 p.

11. Pellegrini G.-B. L'italiano regionale. Torino: Boringhieri, 1962. 180 p.

12. Ugolini F.A. Rapporto sui diletti dell'Umbria. Atti del quinto convegno di Studi umbri. Perugia, 1967. P 463-490.

Размещено на allbest.ru