Синтагматичні критерії антонімічності

Размещено на http://allbest.ru

СИНТАГМАТИЧНІ КРИТЕРІЇ АНТОНІМІЧНОСТІ

антонімічні одиниці синтагматичні ознаки

Постановка проблеми. Посилена увага сучасного мовознавства до питань лексичної семантики продиктована намаганням якомога глибше усвідомити сутність певних мовних категорій та явищ, розкрити їхню природу. Антонімія - одна із семантичних універсалій, властивих будь-якій мові. Основу антонімії складають відношення протилежності між поняттями, які, в свою чергу, є відображенням протилежної суті предметів, явищ, дій, ознак та якостей. Антонімія має парадоксальний характер: з одного боку, значення лексичних одиниць ґрунтуються на абсолютній протилежності, а з другого - це найтісніші семантичні зближення в лексиці, доконечною умовою яких є співвіднесення слів, що протиставляються. Варто зазначити, що наявність у двох знаків-антонімів відношення протилежності зазвичай не обмежується лінгвальною парадигмою, об'єктивно закріпленою у свідомості мовців. Опозити (антоніми) часто виникають у мовленні, де слова вживаються в переносних та інших значеннях, потрапляють у контекстуальні залежності, що у зв'язку із ситуацією або задумами учасників спілкування набувають протилежних сем [3, с. 179].

Складний характер семантичних зв'язків протилежності є причиною того, що у трактуванні самого поняття антонімії немає єдності. При ознайомленні зі спеціальними дослідженнями виявляються досить суперечливі погляди щодо лінгвістичного статусу антонімії, її місця в лексико-семантичній структурі мови: від повного невизнання антонімії як семантичної категорії (С.Г. Бережан, А.Г. Волков, В.М. Клюєва) до проголошення її семантичною універсалією (М. Р. Львов, Л.А. Новиков, Н.М. Шанський, Е. Агрікола, В. Мюллер та ін.). Полеміку викликають й окремі лексичні пари щодо правомірності вважати їх антонімами.

Основна мета пропонованої статті полягає в докладному дослідженні синтагматичних чинників антонімічності слів сучасної німецької мови, що має дати змогу глибше розкрити причини та сутність цього лінгвістичного явища.

Об'єктом дослідження виступають антоніми-іменники сучасної німецької мови, предметом особливості їх синтагматичного статусу.

Наявність семантичної співвіднесеності слів як першочергового критерію антонімічності на парадигматичному рівні це «лише здатність лексичної одиниці реалізовувати контакти за протилежністю, заявка на допустимість розвитку антонімічних відношень. Вирішальне слово залишається за тим, як ця пара реалізує себе у мовленні, чи досить регулярно вона відтворюється у мовленнєвій практиці носіїв мови» [4, с. 21].

Функції мовних одиниць диференціюються як функції потенції (ФП) та функції реалізації (ФР). ФП це характерна властивість тієї чи іншої одиниці виконувати певні призначення і функціонувати відповідним чином. ФР є результатом функціонування цієї одиниці у взаємодії з її оточенням. ФП та ФР не рівні між собою, їх відношення це відношення можливості та дійсності, каузації та її результату. Перетворення ФП в ФР це перетворення потенцій мовної системи в реальні процеси мовленнєвої діяльності та їх результати в актах мовлення [1].

Можна стверджувати, що антонімія як явище лінгвістичне складається із взаємодії факторів мовної потенції (парадигматика) та мовленнєвої реалізації (синтагматика).

Парадигматичні відношення між словами «вказують на те, як побудована лексична система мови. Системні відношення пов'язані також з функціональними особливостями слова. Слово використовується для побудови мовлення за законами смислового або семантичного узгодження, за якими слово вступає в певні сми-

слові синтаксичні відношення, що називаються синтагматичними. Формами реалізації синтагматичних відношень є валентність, сполучуваність (лексична та синтаксична) та дистрибуція» [5, с. 5].

За Ф. де Соссюром, синтагматичні відношення базуються «...на двох чи декількох елементах, у рівній мірі наявних в актуальній послідовності» [7, с. 121]. На відміну від відношень асоціативних (парадигматичних), які поєднують між собою «елементи відсутні (in absentia) у потенційний мнемонічний ряд», лінійні (синтагматичні) відношення завжди є матеріально вираженими («in presentia») [там само].

Синтагматичні відношення між словами проявляються в правилах їх сполучуваності, у зв'язках з контекстними партнерами у межах конкретних висловлювань. Синтагматичними відношеннями лексичні одиниці пов'язуються у реченні, де вони виступають як складові елементи, що беруть участь у формуванні загального смислу сказаного. Їх можна називати також словами-синтагмами, або синтаксичними словами, маючи на увазі при цьому не стільки граматичні функції, скільки семантичні, які синтаксичні слова виконують у реченні, реалізуючи свої лексичні значення.

Процедура виявлення синтагматичних факторів антонімічності слів потребує розгляду таких лінгвістичних понять, як: «валентність», «сполучуваність» та «дистрибуція».

Валентність розуміють як «відображення в нашій свідомості (у вигляді специфічного значення) властивостей одиниць мови, які обумовлені їх статусом у системі мови й мовленнєво-розумовій діяльності: їх системними зв'язками, нормами вживання у мовленні тощо» [2, с. 76].

Відповідно до сучасної дослідницької практики валентність і сполучуваність не адекватні, а близькі, взаємопов'язані явища, які базуються на: 1) потенційних можливостях одиниць мови розвивати зв'язки з іншими одиницями мови; 2) реалізації таких потенцій. Відтак, валентність матеріалізується у сполучуваності, а сполучуваність залежить від валентнісних можливостей.

Необхідно розрізняти валентність формальну та семантичну; лексичну та синтаксичну. Формальна валентність пов'язана зі словоформою і зумовлюється елементами синтетичної морфології у тій чи іншій мові. Семантична валентність залежить виключно від значення слова. Семантична валентність словесних знаків передбачає встановлення семантичного залишку у вигляді розрізнювальної ознаки, або ж спільного семантичного множника внутрішньосистемної значущості, яка міститься у лексичних значеннях слів. Роль такої ознаки полягає у тому, що коло лексичних партнерів, з якими, як правило, сполучається слово, обмежується лексичними одиницями співвідносної семантики. Синтагматична валентність передбачає актуалізацію семантичних ознак, що перебувають у потенції, з перспективою утворення нових семантичних значущостей, які розглядаються як приросток системного значення, новий смисл або відтінок значення.

За якісними показниками валентність буває обов'язковою та факультативною. Одні лексичні одиниці самостійно виражають значення, не потребують додаткової конкретизації у вигляді відповідних залежних компонентів, інші можуть реалізовувати свій семантичний потенціал лише в поєднанні з іншими компонентами, які їх детермінують. Таким чином, якщо лексична сполучуваність це набір та умови реалізації лексичних поширювачів слова, то синтаксична сполучуваність слова це сукупність та властивості потенційно можливих при ньому синтаксичних зв'язків.

Крім валентності та сполучуваності, у лінгвістиці використовується поняття «дистрибуція». Дистрибуція прирівнюється до реальної, а не потенційної валентності мовної одиниці, яка знайшла реалізацію через категорію сполучуваності. Якщо сполучуваність мовних елементів має обмежений характер, то їх дистрибуція відносно безмежна.

Отже, виявленню фактів антонімічності сприяє вияв лексичними одиницями властивостей синтагматичного плану.

Як зазначалося раніше, формальний тип валентності найбільшою мірою реалізує себе при формуванні граматичних (морфологічних) зв'язків слів. Граматичний, або морфологічний, фактор антонімічності слів у межах речення або висловлювання виявляється у співвіднесеності слів-антонімів із граматичними значеннями контекстних партнерів. Зрозуміло, що про повний збіг морфологічних характеристик членів антонімічної пари може йти мова лише за умови, коли антонімами визнаються слова тієї самої частини мови. Наприклад: `beginnen (Akk) beenden (Akk) `fцrdern (D) hindern (D); `gьnstig (fur Akk) ungьnstig (fur Akk) '; 'der Gegenwind der Rьckenwind' і т. ін. Члени таких антонімічних опозицій вимагають від граматичних партнерів спільної граматичної форми: об'єктного додатка у знахідному відмінку для перехідних дієслів `beginnen beenden '; об'єктного додатка в давальному відмінку для пари слів `fцrdern hindern'; додатка з прийменником у знахідному відмінку для антонімів `gьnstig ungьnstig' та однакових за формою морфологічних детермінантів лексичної основи у складних словах на зразок `der Gegenwind der Rьckenwind' і т. п.

Проте, цілковита відповідність обох членів антонімічної пари граматичним (морфологічним) характеристикам слів, з якими вони спільно вживаються у контексті, спостерігається не завжди. Наприклад: `der Lebende -der Gestorbene' (різні часові та видові форми дієприкметників); `die Basis der Ьberbau' (безафіксна та афіксальна форми); `der Erfolg das Fiasko' (різні показники категорії роду) та ін. Ступінь обов'язкової реалізації того самого лексикограматичного контексту в кожному окремому випадку вживання слів-антонімів різний.

Лексичний фактор антонімічності слів виявляється у співвіднесеності значення слова із семантичними ознаками, що містяться в лексичних значеннях його партнерів. Специфіка лексичного контексту виявляється в тому, що число слів, з якими, як правило, сполучується слово, окреслюється лексичними одиницями певної семантики: «Оскільки значення слова реалізується в його вживанні, то цілком природно, що семантично близькі слова мають і подібне вживання, тобто виявляють велику спільність в їх сполучуваності з іншими словами» [6, с.140]. У цьому виявляється діалектична єдність антонімічних одиниць номінації. Внутрішній зв'язок слів із протилежним значенням диктується природою протилежних понять, що протиставляються.

Спільність лексичної сполучуваності компонентів антонімічної пари залежить виключно від здатності обох елементів мати однакову дистрибуцію. Наприклад, опозиція `die Hцhe die Niedrigkeit' розвиває антонімічність якнайменше у шести значеннях, в яких констатується й однакова лексична сполучуваність: `Hцhe Niedrigkeit' des Berges (des Gegenstandes, des Hauses, des Niveaus, des Preises, des Luftdrucks). У тих самих значеннях, в яких ці іменники не антонімічні, вони будуть характеризуватися і незбігом лексичної сполучуваності. Так, `Hцhe ' у сполученні зі словом `Stimme ' не має співвідносного значення зі словом `Niedrigkeit '. Антонімом до `Hцhe ' буде у такому разі лексема `Tiefe'' (`Hцhe der Stimme Tiefe der Stimme'). І, цілком зрозуміло, що, в свою чергу, слово `Tiefe' буде мати специфічну сполучуваність (Tiefe der Farbe; Tiefe der Kenntnisse; Tiefe der Gefьhle; Tiefe des Eindrucks; Tiefe des Schlafes).

Зі сказаного випливає, що та чи інша сполучуваність властива, швидше, не слову як такому, а його конкретним лексико-семантичним варіантам. Тому в ролі одиниці дослідження виступає окреме значення слова. Повний збіг лексичної сполучуваності характерний тільки для тих антонімів, які не є багатозначними.

Синтаксичний фактор антонімічності слів виявляється в залежності слова від структури речення, а точніше, від функції, яку воно виконує в цій структурі. Така функція має в семантичну природу, і її семантика впливає на лексичне значення слова. Синтаксичні функції антонімів, як правило, співпадають.

Аналіз синтагматичних властивостей антонімів доводить, що існують синтаксичні конструкції, які відносно регулярно сприяють вияву основних ознак антонімічності полярності та крайнього заперечення. Це антонімічні контексти. У зв'язку з цим, окрім вимоги однакової лексичної сполучуваності антонімів, висувається синтаксичний критерій антонімічності слів: слова можуть вважатися антонімами лише за умови регулярного спільного відтворення у постійних формулах типових антонімічних контекстів, які наводяться нижче.

- Типовий контекст характеризується значенням прямого протиставлення. Слова, що контрастують, є однорідними членами речення і поєднуються між собою сполучниками протиставлення: Der neue Kдufer hдtte das, was man ihm sagte, aus den Bьchern leicht erkennen kцnnen, da die Einnahmen an den Wochentagen entgegen allen Erfahrungen des Gastwirtsgewerbes hцher gewesen waren als an den Feiertagen; jedoch war der Mann bisher nur Gast solcher Lokale gewesen und nicht der Wirt (Brecht B. «Dreigroschenroman», с. 5).