Проблема іншомовних запозичень через російську мову в праці Василя Сімовича "На теми мови"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема іншомовних запозичень через російську мову в праці Василя Сімовича «На теми мови»

Володимир Буда

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Ірина Заваринська

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Ірина Нестайко

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

У статті проаналізовано основні положення брошури В. Сімовича «На теми мови». Зауважено, що вчений зосереджується на двох проблемах: запозиченнях іншомовних слів через російську мову і консерватизмі українських авторів щодо сприйняття неологізмів.

Окреслено деякі недоліки правопису 1921 року, зокрема недоліки передачі чужоземного g (ґ) і невідмінювання окремих прізвищ на -а, -я (Золя, Верґа) та загальних назв, як-от: пальто, авто, бюро, кіно, спостережені науковцем. Акцентовано на тому, що, за твердженням В. Сімовича, під час перекладу із чужих мов українські письменники часто калькують російські відповідники.

Виокремлено найтиповіші позиції помилкових слововживань, спостережені дослідником: помилкове вживання прийменників і проблематика правопису запозичених іменників. Звернено увагу й на потребу активного впровадження в літературну мову авторських новотворів.

Ключові слова: запозичення, росіянізми, правопис, неологізм, переклад.

ПРОБЛЕМЫ ИНОЯЗЫЧНИХ ЗАИМСТВОВАНИЙ ЧЕРЕЗ РУССКИЙ ЯЗЫК В РАБОТЕ ВАСИЛИЯ СИМОВИЧА «НА ТЕМЫ ЯЗЫКА»

Владимир Буда

Тернопольський национальний педагогический университет имени Владимира Гнатюка

Ирина Заваринская

Тернопольський национальний педагогический университет имени Владимира Гнатюка

Ирина Нестайко

Тернопольський национальний педагогический университет имени Владимира Гнатюка

В статье проанализированы основные положения брошюры В. Симовича «На темы языка». Замечено, что учёный сосредоточился на двух проблемах: заимствовании иноязычных слов через русский язык и консерватизме украинских авторов относительно восприятия неологизмов.

Обозначены некоторые недостатки правописания 1921 года, в частности недостатки передачи чужеземного g (г) и неотмены некоторых фамилий на -а, -я (Золя, Верга) и отдельных общих названий, таких как: пальто, авто, бюро, кино, наблюдаемые ученым. Акцентировано на том, что, по утверждению В. Симовича, при переводе с чужих языков украинские писатели часто калькируют русские соответствия.

Отмечены наиболее типичные позиции ложных словоупотреблений, наблюдаемые исследователем: ошибочное употребление предлогов и проблематика правописания заимствованных существительных. Обращено внимание и на необходимость активного внедрения в литературный язык авторских новообразований.

Ключевые слова: заимствование, русизм, правописание, неологизм, перевод.

THE PROBLEM OF LOANWORDS ADOPTED THROUGH RUSSIAN LANGUAGE IN THE WORK BY VASYL SIMOVYCH «ON THE THEME OF LANGUAGES»

Volodymyr Buda

Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University

Iryna Zavarynska

Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University

Iryna Nestaiko

Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University

Introduction. It has been historically proven that for several centuries the Ukrainian literary language was significantly influenced by the Russian language, and this led to constant deviations from its traditional norms.

These linguistic phenomena were mainly observed in translations or borrowings from European languages, when Ukrainian authors simply scrambled the Russian versions of the translation.

Some important remarks of V. Simovych on this linguistic issue are relevant today and can be used by modern linguists.

Purpose. The purpose of the article is to draw attention to the long-standing problem of borrowing words of foreign origin that entered the Ukrainian language through intermediary languages, Russian or Polish. This situation led to the erroneous use of grammatical forms and phonetic phenomena uncharacteristic of our language.

Methods. Research and comparison of linguistic phenomena in different languages, determines the use of the descriptive and the comparative methods of study.

Even today, there are controversial issues in the Ukrainian language related to the uncertainty in rendering some grammar and phonetic phenomena in both written and oral form.

There are changes in spelling, but they do not fully reflect the natural essence of the language, they are often insufficiently elaborated, although in our linguistics there is a significant amount of thorough research on this topic, including that of Vasyl Simovych.

Results. The article presents the main inferences of Vasyl Simovych's work “On the Theme of Languages”. It is pointed out, that the scholar identified two problems: adoption of foreign words into the Ukrainian language via Russian and conservatism of Ukrainian authors regarding the use of neologisms.

Significant impact of the Russian language on Ukrainian can be explained by total domination of “Moscovian” language in Ukraine during the last two centuries. He noted that the loanwords came to us not directly from mother languages but through Russian. It results in the wrong pronunciation of the loanwords with Russian letters [г] and [и] that often did not match the sound of these phonemes in the original languages.

The researcher of translation issues does not undertake an analysis or study all the problems of translation, but dwells only on the shortcomings of the transfer of foreign g (ґ) and on the non-cancellation of some surnames ending in а, я (Zolia, Verga).

The author believes that some common names such as (palto) coats, (avto) cars, (biuro) offices, (kino) movies - also do not change according to the "Moscow influence ".

Originality. Among the disadvantages, according to the author's point of view, there are borrowings from Greek and Latin languages, which were influenced in Russian by the French language and entered our language having been considerably altered.

V. Simovych condemns the practice of translating lexemes from Russian, which are calque from German and have equivalents in the Ukrainian language. The scholar emphasizes the necessity of referring to “folk phrases”.

The linguist pays special attention to the fact that "phraseology" is even more influenced by "Moscowofilism", by which he means the correct translation of tokens or the successful selection of equivalents.

The scholar motivates Ukrainian writers who got used to particular standards to actively implement neologisms into the language. He reminds that works of P. Kulish and M. Starytskyi have been criticized lately, but they have become a norm of the Ukrainian language by now.

Conclusion. Summarizing this study, we come to the conclusion that the main problem raised by V. Simovych in the work "On the Theme of Language" is the shortcomings of borrowing foreign words into the Ukrainian language. He notes that our authors often trace foreign-language tokens from the Russian language, rather than selecting Ukrainian equivalents to them. This situation is caused by the total influence of the neighbors' language on Ukrainian. The author criticizes the spelling system of 1921. He makes a particular focus on the impropriety of rules about unchanging nouns of a foreign origin. Attention is also drawn to the situation when the authors mistakenly use Polonisms in order not to use Russianisms. The linguist makes a proposal for writers to actively introduce innovations into their work.

Keywords: loanwords, a russianism, a spelling, a neologism, a translation.

Постановка проблеми

іншомовні запозичення російська мова

До сьогодні в українській мові є суперечливі питання, що пов'язані з невизначеністю передачі на письмі й у мовленні деяких проблем граматики і фонетики. З'являються зміни в правописі, але вони не до кінця відображають природну сутність мови, часто є половинчастими, хоч у нашому мовознавстві наявна значна кількість ґрунтовних наукових досліджень цієї тематики, зокрема й Василя Сімовича, ще з початку ХХ століття. Саме погляди вченого на окремі проблеми правопису, словотвору й лексикології, висвітлені в брошурі «На теми мови», є об'єктом нашого дослідження.

Історично так склалося, що українська літературна мова впродовж кількох століть перебувала під значним впливом російської мови, а це призводило до постійних відхилень від її традиційних норм. Значною мірою ці явища спостерігалися під час перекладу чи запозичень з європейських мов, коли українські автори просто скальковували російські варіанти перекладу. Окремі зауваги В. Сімовича щодо цієї проблематики є актуальними й сьогодні та можуть бути використані сучасними лінгвістами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У радянський період праці В. Сімовича фактично не вивчали, а на його наукові погляди не покликалися в мовознавстві. За останні роки з'явилася велика кількість публікацій, у яких здійснюється аналіз проблематики досліджень ученого, особливо з питань граматики, правопису, фонетики, культури мови. У 2019 році захищені дві кандидатські дисертації, у яких глибоко опрацьовано саме мовознавче надбання українського науковця, зокрема: «Лінгвістична термінологія В. Сімовича в контексті граматик кінця ХІХ - першої половини ХХ століття» Ірини Козелко і «Українська мова та українське мовознавство в Чехословаччині міжвоєнної доби» Любові Русинко- Бомбик.

Мета статті - наголосити на давній проблемі запозичень іншомовних слів, які потрапляли в українську мову через мови-посередники, зокрема російську чи польську. Така ситуація призводила до помилкового вживання непритаманних нашій мові граматичних форм та фонетичних явищ.

У дослідженні наголошуємо на окремих заувагах В. Сімовича, які не втратили своєї значущості й у наш час. Уважаємо, що українським орфографам варто було б звернути увагу на проблеми правопису запозичених слів, на яких акцентує учений.

Виклад основного матеріалу

Стаття «На теми мови» вийшла окремою книжечкою в 1924 році. Уважаємо, що у Василя Сімовича назріла нагальна потреба висловити думки щодо проблеми запозичень в українську мову іншомовних слів через мови-посередники, російську та польську. Очевидно, що причина реакції науковця на це питання полягала, як зазначає у своїй дисертації Любов Русинко-Бомбик, у його професійній діяльності: «В. Сімович активно займався редагуванням текстів різних стилів української мови, тому вирішив узагальнити власні спостереження та проаналізувати найтиповіші помилки тогочасного українського мововжитку, запропонувавши замість хибних, часто чужомовних альтернативні слова чи їх форми, які є питомими українськими утвореннями або ж бездоганно вписуються у фономорфемну та граматичну структуру української мови і мають усі підстави претендувати на статус нормативних» [2, с. 173]. Сам доктор Сімович зазначав, що прагне провести «якусь загальну лінію...і зосереджується тільки коло двох пунктів: а) коло «москвофільства» наших авторів у сфері мови й б) коло своєрідного консерватизму нашої громади в поглядах на все нове, що в нас твориться на тому полі» [3, с. 3]. Учений уточнив, що під «москвофільством» він має на увазі запозичення з інших мов, що потрапляють в українську мову не безпосередньо, а є просіяними «крізь московське сито». На його думку, це явище має декілька проявів: заводяться у нашу мову, ігноруючи закони української граматики, «московські форми»; замість власних фраз беруться російські; переклад іншомовних слів здійснюється не з мови-оригіналу, а копіюється знову ж з «московської». Науковець уважає консервативними авторів, які опираються українським новотворам, народним словам чи фонетичним явищам.

Таку ситуацію він пояснює інерцією, що породжена тотальним пануванням «московської» мови в Україні протягом двох останніх століть. Створилася ситуація, коли «усе чуже приходило до нас не безпосередно з заходу, а перецідженим крізь московський друшляк» [3, с. 4]. Учений наголошує, що, засвоюючи чужі слова (німецькі, латинські, грецькі), «москаль» переписував їх так, як чув, відповідно до законів своєї граматики. До українців ця лексика потрапляла не з «їхнього джерела», а «списувалась» за російським зразком. Як приклад, В. Сімович наводить практику засвоєння слів з російськими [г] та [и] (і), які часто не відповідають правдивому вираженню цих звуків у мовах-оригіналах: «Все це відноситься не тільки до чужих слів, але й до імен в л а с н и х, і, таким чином, у нас повстала така вимова, як: laher, coleha [з твердим е], prohres, hymnaziya, hyhant.. .Harborh [Гарборг], Stryndberh [Стриндберг], Harybaldi [Гарибальді] і т. д., вимова, яка цілком затирала справжню назву чужого письменника, чи діяча, чи божка. На тому полі в нас донедавна панував великий хаос» [3, с. 4-5].

Дещо іронічно автор висловлюється про видання в 1921 році Українською Академією Наук «Найголовніших правил українського правопису». На думку науковця, книжечка вийшла недосконалою, неповною, з багатьма недоліками. Хоча тут подано основні принципи транскрипції запозичених слів, у вченого виникає враження, «що й Академія не вільна від того гріха - величезного впливу московської мови» [3, с. 6]. Він не береться аналізувати усе видання, спинившись лише на недоліках передачі чужоземного g [ґ] і на відмінюванні іншомовних слів: «Так само московському впливові треба приписати, що в нас не відмінюють деяких імен власних [прізвищ] на а, я наприклад, Золя, Верґа. Я, власне, не розумію, чому відміняють у нас прізвище Петрарка, а не відміняють тих других.

Чим тут затирається пень, коли ми скажемо романи Золі, чи новелі Верґи? І нічим инчим тут собі пояснити того явища не можна, як тільки тим, що в московській мові такі прізвища лишаються невідмінними!» [3, с. 11].

Автор уважає, що й загальні назви, як-от: пальто, авто, бюро, кіно і т. д. - теж не змінюються «за московським впливом». Така прискіплива увага вченого до окремих проблем національної орфографії, на думку Валентини Зубченко, не була випадковою: «Питання українського правопису цікавило В. Сімовича насамперед тому, що він ніколи не відмежовував законів розвитку мови від законів письма. Граматика й правопис - це основа пізнання літературної мови. Питання правопису вчений досліджував на рівні з практичними та теоретичними питаннями української мови» [1, с. 64-65].

Далі В. Сімович наголошує на необґрунтованих «формах перетвору деяких чужих слів», а саме запозичень з грецької та латинської мов, які у російській мові, під впливом французької, отримали форму чоловічого роду. Науковець упевнений, що українська мовна традиція вимагає вживати такі лексеми в жіночому роді із закінченням-а: «кляса, проґноза, діяґноза, синтеза, аналіза, метода, анекдота...» [3, с. 12].

Мовознавець зауважує, що порівняно з граматично-фонетичними хибами значно «більше «москвофільства» подибуємо у ф р а з е о л ь о г і ї». Зазначимо, що під «фразеольогією» він мав на увазі не науку про стійкі сполучення слів, а правильний переклад лексем чи вдалий добір відповідників. Як приклад, наведемо зразки хибного використання прийменника «по», «що, як відомо, в московській мові вживається дуже широко, але ж у нашій його значіння обмежене до місця (по дорозі), часу (по шкоді й лях мудрий), мети (по воду йти) і вживається ще в таких фразах, як: по чому (купувати), по-тверезому, по-п'яному і т. д. А, тим часом, у рукописах наших письменників і друкованих творах його вживається цілком, як у московській мові, хоч у нас, у таких випадках, треба вживати то и н ч и х п р и і м е н и к і в, то своїх ф р а з, то просто поодиноких в і д м і н к і в» [3, с. 21]. Автор подає аж 16 позицій, у яких указує на помилкове використання цього прийменника в українській мові, як-от: по досвіду (з досвіду); по відомостях (за відомостями); комісія по збору грошей (для збору) і т. д.

Учений також аналізує окремі невдалі переклади з російської мови, зауваживши, що ці слова є кальками з німецької. Наприклад: «Сюди належить дуже незручний і поганий переклад московського «относительно» (узятого живцем із н і м е ц ь к о г о betreffend ...) нашим слівцем «відносно», яке в таких випадках оддає раз наше народнє - «щодо», то знов літературне - «супроти»; н. пр.: приписи в і д н о с н о помешкань (щодо помешкань); злочинство в і д н о с н о немосковських націй (супроти немосковських націй). [3, с. 25].

В. Сімович зауважує, що «в одній мові одне якесь слово вживається в ріжних значіннях - зате друга мова має на такі ріжні значіння о к р е м і слова» [3, с. 31]. Проілюструємо проблему одним із прикладів автора статті: «Московське «в о п р о с ъ»...не все можна віддавати нашим словом «питання», а відповідно до змісту то словом «питання», то «справа»: «Чи бути,чи не бути - ось питання» перекладає Куліш, і це так і слід. Але ж: для допомоги товариствам у п и т а н н я х торговельного характеру - це недобре; треба б: допомога у с п р а в а х торговельного характеру» [3, с. 32].

Науковець регулярно наголошує на потребі звертатися до «народних фраз», адже деякі автори, аби не використовувати росіянізми, уживають замість них полонізми, хоча часто польською мовою не володіють: «.я вкажу ще на декілька н а р о д н і х фраз, що їх ми чогось уперто обминаємо та, пишучи, заступаєм їх чужими: не роби того й того, бо инакше - а то (пор. У Шевченка - а то битимуть, та й дуже).

Перш ніж, раніше ніж, нім. ehe, польс.піт - заки (живе в народі на заході України), Серед обставин - як що й до чого, як коли, де й коли, в кожному разі - як-не-як, мало того - ще більше...» [3, с. 37].

Далі В. Сімович порушує ще одну проблему, яка вартує обговорення, зокрема «консерватизм у справах мови». Ідеться про небажання письменників, які звикли до певних стандартів, упроваджувати у мову різні «новаторства».

Учений нагадує, як у 80-х роках ХІХ століття суспільна думка не сприймала деякі «неольоґізми та дивні форми» П. Куліша в його перекладах Шекспіра. Але не минуло й двадцяти років, як ті ж перевидані за редакцією І. Франка переклади «суспільство вітало з захопленням». Аналогічна ситуація була з М. Старицьким, новотвори якого викликали дискусію, а з часом почали активно вживатися в українській мові. Автор статті резюмує: «Досить, щоб яке слово, утворене в д у с і на ро д н ь о ї мови, щоб яка форма чи звуковий закон, вигрібаний із народних низів чи з забуття, прийнялися в письменстві,.щоб усі вони через дім, школу.добралися до нового покоління - й ніхто не думатиме над тим, яке то це та те слово, яка то форма й т. д.» [3, с. 39].

Окремо мовознавець акцентує на «декількох новотворах», які з'явилися недавно і можуть стати альтернативою до запозичень-росіянізмів, як-от: «На подобу фрази «робітна днина», цебто, «днина, коли людина працює», повстали економічні терміни: робітний час, робітна година, робітна сила, слова - утворені зовсім у дусі народної мови й оддають те, що вкладено в їхній зміст; отож, маючи їх, не треба запозичати в Москалів: робочий час, робоча сила й т. д» [3, с. 42].

Наприкінці статті В. Сімович закликає до дискусій, наголошуючи на професійній об'єктивній полеміці.

Висновки

Отже, основна проблема, порушена В. Сімовичем у праці «На теми мови», торкається недоліків запозичень іншомовних слів в українську мову. Він зазначає, що наші автори часто калькують чужомовні лексем з російської мови, а не добирають до них українські відповідники. Така ситуація зумовлена тотальним упливом сусідньої мови на українську.

Учений критикує правопис 1921 року, зауваживши, що написання невідмінюваних власних і загальних іменників не відповідає українській традиції.

Він наголошує, що слово однієї мови в іншій може мати різні варіанти перекладу, залежно від контексту. Також звертає увагу на ситуацію, коли автори, аби не використовувати росіянізми, помилково вживають полонізми.

Мовознавець закликає письменників активно вводити у свої тексти новотвори.

Перспективи подальших наукових розвідок. Ураховуючи те, що сучасні зміни до українського правопису, окремих питань граматики є незавершеними, зростає увага до наукових праць на цю проблематику. Деякі положення статті В. Сімовича «На теми мови» вже реалізовані в правописі, але ще існує низка цікавих візій автора, які можна використати в подальшому вдосконаленні мовних норм.

ЛІТЕРАТУРА

1. Зубченко В. До правописних питань у працях Василя Сімовича. Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету. Філологічні студії. Кривий Ріг, 2014. Вип. 11. С. 62-70.

2. Русинко-Бомбик Л. Українська мова та українське мовознавство в Чехословаччині міжвоєнної доби: дис. канд. філ. наук: 10.02.01 / Ужгородський національний університет, 2019. URL : chtyvo.org.ua>authors>Rusynko-Bombyk__Liubow>ukrainska__ш...(дата звернення: 10.03.2020).

3. Сімович В. На теми мови. Прага; Берлін : Нова Україна, 1924. 45 с.

REFERENCES

1. Zubchenko V. Do pravopysnykh pytan u pratsiakh Vasylia Simovycha. Naukovyivisnyk Kryvorizkoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu. Filolohichni studii. Kryvyi Rih, 2014. Vyp. 11. S. 62-70.

2. Rusynko-Bombyk L. Ukrainska mova ta ukrainske movoznavstvo v Chekhoslovachchyni mizhvoiennoi doby: dys. . kand. fil. nauk: 10.02.01 / Uzhhorodskyi natsionalnyi universytet, 2019. URL : chtyvo.org.ua>authors>Rusynko Bombyk_Liubow>ukrainska_m.(data zvernennia: 10.03.2020).

3.Simovych V. Na temy movy. Praha; Berlin : Nova Ukraina, 1924. 45 s.

Размещено на Allbest.ru