Давноминулий час: статус, значення, функціонування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Давноминулий час: статус, значення, функціонування

Володимир Барчук

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

У статті здійснено огляд науково-теоретичних та описових концепцій давноминулого часу в сучасній українській мові. Установлено, що домінує погляд, за яким давноминулий час виражений через віднесення однієї минулої дії до іншої. Факти мови свідчать, що формальної двокомпонентної умови для репрезентації давноминулого часу не існує. Обґрунтування статусу та значення давноминулого часу потрібно оперти на концепцію надкатегорії темпоральності, що забезпечить єдність критеріїв визначення та розмежування темпоральних категорій, зосібна часу. З 'ясовано, що давноминулий час має абсолютне значення, а встановлення його природи ґрунтується на визначенні трикомпонентної структури морфологічного часу.

Ключові слова: граматична категорія, темпоральність, час, грамема, давноминулий час, темпоральна позиція мовця.

ДАВНОПРОШЕДШЕЕ ВРЕМЯ: СТАТУС, ЗНАЧЕНИЕ, ФУНКЦИОНИРОВАНИЕ

Владимир Барчук

В статье представлен обзор научно-теоретических и описательных концепций плюсквамперфекта в современном украинском языке. Установлено, что в современных подходах доминирует позиция, на основе которой плюсквамперфект выражен как соотношение двух действий в прошлом. Факты языка свидетельствуют о том, что не существует обязательного условия наличия двухкомпонентной структуры при выражении давнопрошедшего времени. Определение статуса и значения плюсквамперфекта необходимо основывать на концепции сверхкатегории темпоральности, что должно обеспечить единство критериев дефиниции и дифференциации темпоральных категорий, в том числе категории времени. Сделан вывод, что давнопрошедшее время имеет абсолютное значение, а определение его природы обусловлено концепцией трехкомпонентной структуры морфологического времени.

Ключевые слова: грамматическая категория, темпоральность, время, граммема, давнопрошедшее время, темпоральная позиция говорящего.

PLUSPERFECT TENSE: STATUS, MEANING, FUNCTIONING

Volodymyr Barchuk

Introduction. The article analyzes the Plusperfect tense in modern Ukrainian language. The system of verbal tense forms in modern Ukrainian language is asymmetrical, because three- component paradigm is disturbed by the Plusperfect tense. Thus the sphere of the Preterit has two tense grammemes, which in common tense linguistic conceptions are different: Past Tense is based on the absolute position of reference (the speaker's temporal position), Plusperfect Tense is based on relative position of reference (other past action). We suggest that conception of relative meaning of the Plusperfect Tense is inaccurate.

Purposes and methods. The main goals of the article are to establish fundamental features of the Plusperfect Tense, namely an absolute or relative position of the meaning identification, representing one or two-grammemes structure or its limitation by the types of the style of speech. The theoretical grounds of the research are based on the conception that tense as a temporal category in Ukrainian has no relative value or any aspect or mood features of verbal form. українська мова давноминулий час

Results. Now it is an important task to create the systematical structural depiction of Ukrainian verbal categories. Such description must be based on uniform criteria of definition and differentiation for all types of the verbal meaning. The verbal system of the Tense of the Ukrainian

language is asymmetrical due to the fact that it has two forms of Preterit. The Past Tense in traditional grammar is interpreted through absolute position of the meaning identification (Point of Speech), but the Plusperfect is interpreted through relative position of the meaning identification and represented by two verbal actions: earlier and later. We consider such form to be a taxis. In reality the Plusperfect in the Ukrainian language is expressed by the one-verb forms and has no taxis meaning. The Ukrainian traditional grammar does not take into account the three-component structure of the morphological Tense (idea of H. Reichenbach).

Originality. The Tense as a category is included in the category of temporality that has the status of an additional category. All the temporal categories are united by the invariant meaning of action and determined by temporal features, first of all by the position of reference. The interval has no position of reference or has zero position of reference because it is based on inner unwrapping of action through the beginning, duration and ending. The Tense is external temporality that is represented as a temporal line and can be determined by speaker's position of reference as past, presence and feature. The tense has a three-component structure: point of speech, point of reference, point of the event. The identity of the Present, the Past Tense and the Future Tense are based on two positions of meaning: point of speech and point of the event, which are overlapped. The Plusperfect is represented as a combination of three positions: point of reference before point of speech, point of the event before point of reference.

Conclusion. The Plusperfect has no relative meaning, it means an action that took place a long time ago, a past perfect tense. The forms of the Plusperfect are regularly used in all styles of speech and as components of the taxis structures (as any verbum finitum form). The Plusperfect can be represented by the special grammeme (was + past tense form) and irregular forms (temporal adverb index + past tense form). The Plusperfect is a special form of tense in the Ukrainian language and important as a clue to interpretation of its contents. We suggest that further research of the Ukrainian verb must be carried out on the theoretical principles of this grammatical category.

Keywords: grammatical category, temporality, tense, grammeme, Plusperfect, temporal speaker's position.

Постановка проблеми

В українській мові система часових форм є асиметричною. Струнку тричленну парадигму, що виявляє симетрію, в основі якої перебуває теперішній час як репрезентант абстрагованого моменту мовлення - часової позиції відліку (минулий ^ теперішній ^ майбутній), порушує давноминулий час. Це зумовлює низку інтерпретаційних проблем: по-перше, встановлення місця давноминулого на часовій осі; водночас потрібно визначити його граматичне значення, зокрема з погляду термінологічної назви (маємо на увазі передусім стосунок до минулого та розуміння змісту компонента давно-, тобто чи давноминулий передує минулому, чи вказує на абстрактну дію у початковій точці минулого); по-третє, встановлення значення давноминулого, зокрема того, чи виражає дієслівна грамема давноминулого часу абсолютне чи відносне значення минулого часу. Варто вказати, що перелічені питання взаємопов'язані та сфокусовані на ключовій проблемі - визначенні статусу давноминулого часу.

Виклад основного матеріалу

Традиційна українська граматика потрактовує давноминулий час як відносний. Такий підхід має тривалу історичну традицію, зокрема з погляду формування і функціонування часів у давній українській мові, що успадкувала часову систему праслов'янської мови. В. Русанівський зазначає, що серед чотирьох часів праслов'янської мови, які вказували на минулий час (аорист, імперфект, перфект і плюсквамперфект), кожен мав, окрім власне часового, ще й значення тривання дії: аорист - нетривалої чи одиничної дії, імперфект - тривалої дії, перфект - дії, продовженої у момент мовлення, а плюсквамперфект позначав дію, що передувала в часі іншій минулій дії (див.: [10, с. 288]).

Впадає в око, що плюсквамперфект має особливе значення, виявлене не як власне тривання (як в аориста, імперфекта і перфекта), а як порядок тривання. Отож навіть чотиричленна часова парадигма праслов'янської виявляє асиметрію плюсквамперфекта. Варто зазначити, що попри відсутність писаних пам'яток праслов'янської мови на підставі пізніших джерел, тобто після розпаду праслов'янської мовної єдності, визначено функціонально-стилістичні особливості вживання часових форм: «аорист та імперфект характерні тільки для розповіді, перфект для розмови. Теперішній час та плюсквамперфект можливі і в розмові, і в розповіді» [там само]. Це зауваження вважаємо посутнім, оскільки на інтерпретацію часових значень упливає обґрунтування інтенції мовця та зв'язок часу дієслівної грамеми з часом, що виражений у тексті, тобто власне морфологічного часу із дискурсивним темпоральним хронотопом - зовнішньоподієвим часом, що за лінгвальною природою не є граматичним. Це також зумовило в подальшому розгляд значень морфологічного часу з урахуванням мовленнєвої ситуації та контексту.

О. Синявський щодо давноминулого часу використовує термін передминулий, у якому відносність цього часового значення ще більше актуалізована, оскільки його визначення здійснено через вказівку на інший час - минулий: «Як уже сама назва показує, передминулий час означує попередню дію з двох минулих дій: Він щось почав був говорить, Та судді річ його спочатку перебили (Є. Гребінка)» [11, с. 85]. О. Синявський наводить приклад із двома дієслівними грамемами - передминулого й минулого, засвідчуючи типово двокомпонентну структуру для вираження давноминулого. Очевидно, таке трактування пов'язує давноминулий час із таксисом, визначаючи його як часово-таксисну форму. Однак двограмемне вираження давноминулого не є обов'язковим, отже, наявність у контексті іншої минулої дії не впливає на встановлення семантики часової форми дієслова, яка здатна виражати часове значення самостійно і поза контекстом: робив, був, ходив був. Пор.: Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною... (Акт проголошення незалежності України).

Академічна граматика української мови (за заг. ред. І. Білодіда, «Морфологія» за 1969 р.), що подає узагальнену концепцію українського дієслова на той час, не відходить від погляду О. Синявського, ба більше, В. Русанівський, авторству якого належить частина про дієслово, указує, що «значення давноминулого (вірніше передминулого) (як бачимо, паралельно вживає термін на позначення давноминулого, що побутував у часи О. Синявського - В. Б.) виникає при часовому перебігу двох дій в минулому» [9, с. 377]. Виникнення цього значення, указує автор, можливе або в простому реченні («тоді дієслова у формі минулого часу доконаного виду мають обов'язково виступати в наступних реченнях»), або в простому поширеному реченні з дієприслівниковим зворотом, або у складнопідрядних та складносурядних реченнях [там само]. Звернемо увагу, що для вираження давноминулого необхідною умовою В. Русанівський уважає наявність поліпредикативної конструкції. Дібрані з джерел художнього стилю й проаналізовані нижче приклади засвідчують висловлене.

Проте стверджуючи, що форми давноминулого часу науковому, публіцистичному та діловому стилю не властиві, автор наводить як виняток приклад наукового стилю з А. Москаленка (царина дослідження історії української мови), у якому давноминулий Наукові записки ВДПУ імені Михайла Коцюбинського виражено однією грамемою, без співвіднесення з дієсловом у минулому часі: «Професор В. Григорович ще 1848 р. висловив був думку, що євангеліє і псалтир, які знайшов Костянтин у Херсонесі 860 р., були писані глаголицею» [там само, с. 378]. Уважаємо, що це промовистий приклад, який підважує безапеляційність традиційного погляду на давноминулий час.

Підручники передають, здебільшого дослівно, обґрунтування значення давноминулого часу за академічним виданням, див., напр.: [12, с. 258; 13, 279; 5, с. 224]. Щоб вийти в інтерпретації часового значення за межі грамеми, автори використовують тезу про потребу розмежовувати контекст, у якому вжито дієслово: «план комунікації (розмова) і план однобічної інформації (розповідь про певні події, не розрахована на безпосереднє мовне спілкування)» [5, с. 220]. Таке розрізнення пов'язане з розумінням моменту мовлення - прямого і відносного (релятивного) [там само]. Однак вважаємо, що таке розмежування з погляду граматичної природи морфологічного часу та його характеристики є непродуктивним, оскільки воно порушує засади диференціації граматичних одиниць та розмиває рівневі критерії встановлення їхнього значення. Варто зазначити, що момент мовлення як позиція відліку та встановлення значення дієслівної часової грамеми є абстрактним (умовним) поняттям, він визначений мовцем (є цілком суб'єктивним) та не перебуває на часовій осі, тобто є за межами лінії часу, на якій розташовано минуле, теперішнє і майбутнє часові значення, див.: [Барчук, с. 50-53].

Не змінився підхід до трактування давноминулого і в найновіших працях. З одного боку, дослідники розуміють, що на часі глибше опрацьовувати морфологічні категорії дієслова, зокрема й категорію часу, з іншого, - здійснюють це на традиційних теоретичних концепціях, не змінюючи посутньо теоретичних підходів. Зокрема, характеризуючи категорію часу і в праці «Теоретична морфологія української мови» (2004), і в новішому виданні «Граматика сучасної української мови. Морфологія”» (2017) К. Городенська доповнює опис дієслівної категорії часу характеристикою його різновидів (напр., власне- теперішній, невласне-теперішній), які однак самодостатньо не представлені на грамемному рівні, а виражені в контексті. За такого підходу стирається межа між диференційними та релятивними ознаками морфологічного часу, а засоби його вираження вимушено шукають водночас і в структурі грамеми, і в тексті (його комунікативних та прагматичних чинниках). Водночас уважаємо, що для осмислення та обґрунтування природи морфологічного часу потрібно диференціювати рівні його репрезентації в мові (у мовленні поготів), оскільки будь-які вияви часового значення неминуче оперті на його категорійній природі, інваріантному значенні та диференційних ознаках базового категорійного рівня. Указані різновиди часового значення можуть установлюватися на рівні речення (інколи ширшого контексту), є синтаксичними та мають бути розмежовані із власне грамемним часом (пор.: [1, с. 224-251]).

У монографічній праці, що торкається темпоральних відношень у сучасній українській літературній мові, О. Бондар указує, що «бінарна опозиція минулий - давноминулий із маркованим другим членом розрізняється за ДСО (диференційною семантичною ознакою - В. Б.) абсолютної / відносної точки відліку» [2, с. 52], водночас автор уважає врахування ознаки ступеня віддаленості часу дії від моменту мовлення (маючи на увазі концепцію О. Бондарка) надлишковим [там само]. Отож асиметричність давноминулого, за О. Бондарем, полягає в його інакшості за ознакою відносної точки відліку, проте не роз'яснено, чи властива йому одночасно абсолютна точка відліку, бо якщо ні, то виникає проблема віднесення давноминулого до морфологічного часу загалом.

Концепція О. Бондарка полягає в тому, що вираження ознаки ступеня віддаленості часу дії від моменту мовлення здійснюють обставинні конкретизатори [3, с. 19], а це означає, що типи часових значень із такою семантикою (під цей тип, безумовно, підпадає давноминулий) є сферою синтаксису. Як бачимо, традиційне трактування давноминулого часу як відносного навіть із загального огляду його інтерпретації зумовлює проблему і його статусу, і його морфологічної природи, а також суперечить фактам мови, коли значення давноминулого виражене однограмемно.

Очевидно, що традиційна концепція давноминулого часу потребує щонайменше критичного аналізу, а, імовірно, перегляду, оскільки методологічна науково-дослідницька теза свідчить: якщо на якомусь етапі розвитку наукової теорії вона починає суперечити мовним фактам, то неминуче потребує корекції чи перегляду.

Сучасна лінгвістика помітно актуалізувала дослідження мовних категорій різних типів та рівнів мовної репрезентації, див., напр.: [6; 14]. Граматична категоріологія дає змогу сформувати системний погляд на граматичні одиниці та їхні функції, оскільки кладе в основу як засади методологічно послідовного аналізу мовних явищ (інакше неможливо сформувати як саме поняття категорії, так і визначити структуру й обсяг категорійної множини), з іншого боку, ця галузь знань неминуче враховує аспектну компетенцію (рівневий підхід) лінгвістичного аналізу, а також функціональну специфіку та польову структуру категорійних величин у їхній горизонтальній та вертикальній (ієрархічній) узаємодії.

Категорія темпоральності відображає все розмаїття формально репрезентованих та граматично інтерпретованих мовцем виявів онтологічного часу в їхніх системно- структурних зв'язках, див.: [1]. Маючи статус надкатегорії, категорія темпоральності вміщує такі категорійні величини: інтервал, час, таксис. Спільні ознаки об'єднують їх у категорійну множину, а диференційні - розмежовують семантично і функціонально. При цьому як спільні, так і диференційні ознаки ґрунтуються на єдиних критеріях та засадах ідентифікації й аналізу.

Зваживши, що інваріантним значенням темпоральності є дієвість (тривання як якісно- кількісна зміна дії у її розгортанні), категорія темпоральності в основу вираження граматичного темпорального значення кладе інтервал (проміжок тривання окремої дії від початку через розвиток до завершення), а структурно - дієслівну грамему. Отож дієслівна грамема - основа вираження й інтервалу, й часу, і таксису. Оскільки час сприймаємо як зміну якісно-кількісних параметрів тривання, то для його оцінки неминуче потрібна позиція відліку. Саме позиція відліку об'єднує та диференціює темпоральні категорії.

Оскільки інтервал позначає внутрішній час дії (з погляду її розгортання в межах відрізка часу) (маємо на увазі час у загальномовному, а не граматичному значенні; у граматичному значенні час послідовно називаємо морфологічним - за рівнем репрезентації), то його значення індиферентне до позиції відліку або виражене через нульову позицію відліку. Це цілком логічно, бо мовець не має засобів темпоральної оцінки дії та вираження її позиції відліку в межах якоїсь ознаки тривання дії (кратності, фазовості чи інтенсивності), бо спостерігає за нею, а не перебуває у ній, тобто перебуває не всередині часу дії, а поза ним; для встановлення позиції відліку потрібна оцінка всієї дії, тобто її зовнішнього часу. Зовнішній час дії позначає морфологічний час, який указує на місце дії на темпоральній осі - нескінченній спрямованій незворотній лінії часу, такій, у межах якої отримує часову інтерпретацію світ (із погляду його історії) та людина (з погляду її життя).

Щоб охопити всі ймовірні дії на лінії часу (і реальні, й ірреальні), мовець неминуче абстрагується за її межі, інакше підлягали б оцінці тільки ті дії, у межах часу яких перебуває позиція відліку, тобто для кожного часового значення потрібна була б власна позиція відліку, що нівелювало б часове протиставлення дій. Наприклад, прийнято вважати, що грамема наказового способу дієслова не позначає часу дії. Це істинно і хибно водночас: хибно, бо форма наказового способу завжди вказує на теперішній час (працюй, читай) та виражена основою теперішнього часу дієслова; істинно, бо за природою граматичного значення за умови відсутності парадигматичного протиставлення граматичних форм значення підлягає нівелюванню (якщо ми втратимо множину, як колись двоїну, то категорія і значення граматичного числа зникне).

Отже, момент мовлення як позиція відліку чи, краще, темпоральна позиція мовця є цілком абстрагованою, належить до компетенції мовця та відбиває його часову інтенцію, а не дійсний час. З огляду на це додавати до переліку критеріїв граматичної оцінки морфологічного часу дії плани комунікації та однобічної інформації (нібито в першому випадку позиція мовця конкретна - як учасника розмови, а в другому абстрактна - як наратора за межею часу комунікації) немає підстав, бо за такого підходу дослідники непомітно змінюють значення слова час із граматичного на ужиткове, що виводить опис за межі наукового аналізу.

Темпоральна позиція мовця є абсолютною, тобто дію оцінюємо з погляду визначеної мовцем позиції безвідносно до будь-яких ознак та умов здійснення дії. Така властивість позиції відліку морфологічного часу є визначальною, оскільки дає змогу оцінювати часову ознаку будь-якої дії на темпоральній осі. Установивши часове значення дії, мовець може семантично уточнювати його щодо умов здійснення, але вийшовши за межі морфологічного рівня репрезентації. Отож указівка на актуальність чи неактуальність теперішньої дії є сферою синтаксису - дію в такому разі розглядають із погляду конкретної семантичної пропозиції та комунікативної ситуації. Тож якщо ми давноминулий уважаємо морфологічним часом, то не можемо інтерпретувати його через відносну позицію відліку. Вираження давноминулого часу одиничною грамемою засвідчує його морфологічний статус, а часове значення виявляє як абсолютне. Те, що форма давноминулого часу типово входить у таксисну форму (структуру), не змінює його природи, як не змінює природи таке входження будь-якої грамеми морфологічного часу: Я увійшов був до зали, але зупинився; Я увійшов до зали, але зупинився. У вказаній функції можемо вжити спеціалізовану таксисну дієслівну грамему - дієприслівник: Увійшовши до зали, я зупинився. В усіх випадках модель таксису р ^ Р, нерівнорядний лінійний таксис наступності із препозицією рецесивного (означувального) предиката та постпозицією домінантного (означуваного предиката) (див.: [1, с. 329-336]). Як спеціалізована грамема таксису (виражена через відносну позицію відліку), незважаючи на історично сформовані морфологічні показники теперішнього і минулого часу, дієприслівник морфологічного часу не виражає. Це дало підстави віднести дієприслівник до прислівника [4, с. 207-211], хоч насправді він є типовою дієслівною грамемою, бо, як і відмінюване дієслово (Vf), що вказує на інтервал і морфологічний час, виражає також два темпоральні значення - інтервалу і таксису. Поєднання в одній дієслівній грамемі властивостей двох позицій відліку (у цьому разі абсолютної і відносної) неможливе. Натомість індиферентна до позиції відліку грамема інтервалу може водночас виражати темпоральні значення, що оперті на позицію відліку - часу і таксису.

Відносна позиція відліку властива таксису - це позиція іншої дії. Таксисна грамема зорієнтована на поліпредикативну структуру як форму вираження відносного часу. Таксисна

грамема - це таксисний предикат у бінарній структурі, тобто форма таксису двопредикатна (складається щонайменше з двох дієслів). Природа відносної позиції відліку зумовлює вибірковість таксисної функції дієслів та можливості виражати таксис поліпредикативними структурами, див.: [1, с. 276-290]. Дієслівна грамема може входити чи не входити в таксисну форму, натомість виражає морфологічний час послідовно і безумовно (крім виникнення способових обмежень, які до природи дієслівної темпоральності стосунку не мають, а є суто інтерпретативними). Навіть дієприслівник як таксисна грамема самостійно конкретного таксисного значення не виражає, але узагальнено представляє таксисну семантику послідовності (дієприслівники із формантом -ши) чи синхронності (сутаксису) (дієприслівники із формантом -чи) дій.

Якщо давноминулий час є морфологічним передминулим часом, то це може означати, що на часовій осі є не тільки сфера теперішнього, майбутнього і минулого, а й передминулого (тобто сфера не тотожна минулому чи включена в нього, а окрема частина часової осі). Якщо ж давноминулий час є відносним, тобто передминулим відрізком дії на часовій осі, то його значення не часове, а таксисне, його потрібно інтерпретувати як лінійний нерівнорядний таксис означеної послідовності, функціонально він тотожний дієприслівнику на -ши.

Висновок:Давноминулий є морфологічним часом, що виражений через абсолютну позицію відліку - темпоральну позицію мовця - та вказує на значення давноминулого часу дії, тобто здійсненої у давноминулому до моменту мовлення. Відносне темпоральне значення, зокрема й відносна позиція відліку у формі іншої минулої дії, грамемі давноминулого часу невластиве. Для вираження значення давноминулого не є обов'язковою наявність будь-якої іншої дієслівної грамеми, тобто грамема давноминулого часу є самодостатньою, про що свідчить типове для української мови одиничне (не парне, співвідносне) вживання давноминулого дієслова. Використання давноминулих форм дієслова не має стилістичних обмежень. Грамему давноминулого дієслова через особливості граматичної семантики типово використовують для вираження таксису.

Проте варто з'ясувати особливу природу давноминулого часу та причину, через яку він порушує зовнішню симетрію морфологічного часу. Потрібно зазначити, що історично уніфікація граматичної системи української мови відбувалася в напрямку звуження формальної спеціалізації грамем та розширення семантико-функціональної. Це означає, що відбувалася категоризація формальних та семантичних ознак дієслівних грамем. У стосунку до темпоральності дієслова це зумовлювало дедалі чіткішу диференціацію категорійних ознак грамем, тобто синтетичне поєднання, наприклад, значення виду, інтервалу та часу втрачалося, відповідно часова форма не позначала розгортання дії водночас із видом, а рід дії не зумовлював накладання часової семантики. Завершення цієї єдності у мові та її інтерпретації в дієслівних формах О. Потебня виявив назвою-запитанням у четвертому томі граматики в параграфі, присвяченому дискусії навколо трактування дієслівних форм та значень: «Чи є часи в російській мові?» [8, с. 111-124]. Отже, традиція шукати в дієслівній грамемі нерозчленованість категорійних значень, а часи визначати неподільно з інтервалом є ознакою минулого як у підходах, так і дійсному значенні граматичних форм (пор.: у граматиці О. Павловського натрапляємо на такі назви часів: минулий однократний (заспівав або співнув), минулий многократний (співав), давноминулий (співував), майбутній однократний (заспіваю або співну), майбутній многократний (буду співати або співатиму) [7, с. 14-21].

Ключ до визначення граматичного статусу давноминулого знаходимо в концепції Х. Райхенбаха, який, пояснюючи природу комбінованих часових значень англійського дієслова, «установив шість варіантів розташування трикомпонентної позиційної структури морфологічного часу англійської мови, яку становлять... момент мовлення та момент віднесення, а також момент дії» [1, с. 194]: point of speech, point of reference, point of the event, див.: [15, с. 72]. В англійській мові дослідник визначає по два варіанти в кожному часовому відрізку темпоральної осі, в українській таку варіантність виявляє тільки сфера претерита.

Отже, у минулого часу (як і теперішнього та майбутнього) момент віднесення і момент дії збігаються (див. рис.): point of reference = point of the event або R = T, тож R можна упустити; обидві позиції для минулого часу перебувають перед моментом мовлення (А) (як для теперішнього в межах моменту мовлення, а для майбутнього після нього); ці три часи виражені співіднесенням А і T. Давноминулий час «відображений трьома різними точками на темпоральній осі: момент дії перед моментом віднесення, момент віднесення перед моментом мовлення» [1, с. 194]. Давноминулий час виражений таким співвіднесенням: T< R ^ А (як бачимо, T та R не збігаються). «Це означає, що давноминулий час відображає дію, що здійснюється у момент віддаленого минулого безвідносно до будь-якої дії в минулому: ходив був - минулий час (ходив) більш віддалений (був). У формі давноминулого немає жодної вказівки на іншу, більш пізню (співвідносну) минулу дію» [там само].

Х. Райхенбах зазначає, що «труднощі, які виявляють граматики при поясненні відмінностей між значеннями різних часів, зумовлені тим, що вони не спираються на трикомпонентну структуру часу, відображену в часі граматичному» [15, с. 72].

Узагальнено грамемну структуру категорії морфологічного часу на темпоральній осі можемо представити на рисунку:

А - позиція відліку (темпоральна позиція мовця)

R - референційна точка віднесення

Т - період віднесення дії (тут умовно - теперішній)

Місце давноминулого на часовій осі (момент дії T) - це сфера минулого за позицією віднесення (референційною точкою відліку R). Сутність давноминулого часу визначена двокомпонентністю абсолютної позиції відліку: темпоральною позицією мовця та референційною позицією; обидві абсолютні та визначені інтенцією мовця, тобто реально не існують на часовій осі (для вказівки на належність до сфери минулого та підпорядкованість темпоральній позиції мовця референційну точку віднесення на рис. поміщено на рівень темпоральної осі).

Висновки дослідження та перспективи подальших наукових розвідок

Давноминулий час - вагома прикмета граматичної системи українського дієслова. Сучасна тенденція до варіантного аналітизму у сфері реалізації граматичних значень та рівень суспільного мовлення в уніфікованому інформаційному просторі зумовлюють зниження частотності вживання традиційної синтетико-аналітичної форми давноминулого (яку подекуди неоковирні педагоги-філологи трактують як діалектну), часту її заміну еквівалентами (Працював був на заводі = Колись працював на заводі = Замолоду працював на заводі і под.). Водночас ця грамема як носій давноминулого граматичного значення важлива і з погляду повноти вираження часової семантики українського дієслова, і з погляду теоретико-методологічного підґрунтя інтерпретації граматичної темпоральності загалом та морфологічного часу дієслова зокрема.

Уважаємо, що подальші дослідження українського дієслова потрібно здійснювати, спираючись на теоретико-описові напрацювання сучасної граматичної категоріології.

ЛІТЕРАТУРА

1. Барчук В. Граматична темпоральність: Інтервал. Час. Таксис. Івано-Франківськ : Сімик, 2011. 416 с.

2. Бондар О. І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові: Система засобів вираження. Одеса : Астропринт, 1996. 192 с.

3. Бондарко А. В. Темпоральность. Теория функциональной грамматики: Темпоральность, модальность. Ленинград : Наука, 1990. С. 5-58.

4. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті: [монографія]. Київ : Наукова думка, 1988. 256 с.

5. Граматика української мови. Морфологія / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. Київ : Либідь, 1993.

6. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій. / Вид. 2-ге, переробл. Луцьк : Вежа, 2004. 393 с.

7. Павловский О. Грамматика малороссийского наречия. Санкт-Петербург, 1818. 108 с.

8. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. Москва : Просвещение, 1977. Т. 4. 406 с.

9. Русанівський В. М. Дієслово. Сучасна українська літературна мова / за заг. ред.

І. К. Білодіда. Київ : Наукова думка, 1969. С. 296-429.

10. Русанівський В. М. Формування граматичних категорій дієслова. Історія української мови. Морфологія. Київ : Наукова думка, 1978. С. 274-309.

11. Синявський О. Норми української літературної мови . Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2018. ХХ, 368 с.

12. Сучасна українська мова : Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін. Київ : Либідь, 1991. 312 с.

13. Сучасна українська літературна мова / [Плющ М. Я., Бевзенко С. П., Грипас Н. Я. та ін.] ; за ред. М. Я. Плющ. Київ : Вища школа, 1994. 414 с.

14. Шабат-Савка С. Т. Категорія комунікативної інтенції в українській мові. Чернівці : «Букрек», 2014. 412 с.

15. Reichenbach H. The Tenses of Verbs. The Language of Time. New York : Oxford University Press, 2005. P. 71-78.

REFERENCES

1. Barchuk V. Hramatychna temporalnist: Interval. Chas. Taksys. Ivano-Frankivsk : Simyk, 2011. 416 s.

2. Bondar O. I. Temporalni vidnoshennia v suchasnii ukrainskii literaturnii movi: Systema zasobiv vyrazhennia. Odesa : Astroprynt, 1996. 192 s.

3. Bondarko A. V. Temporalnost. Teoriya funktsionalnoy grammatiki: Temporalnost, modalnost. Leningrad : Nauka, 1990. S. 5-58.

4. Vykhovanets I. R. Chastyny movy v semantyko -hramatychnomu aspekti: [monohrafiia]. Kyiv : Naukova dumka, 1988. 256 s.

5.

6. Hramatyka ukrainskoi movy. Morfolohiia / O. K. Bezpoiasko, K. H. Horodenska, V. M. Rusanivskyi. Kyiv : Lybid, 1993. S. 157-242.

7. Mirchenko M. V. Struktura syntaksychnykh katehorii / Vyd. 2-he, pererobl. Lutsk : Vezha, 2004. 393 s.

8. Pavlovskiy O. Grammatika malorossiyskogo narechiya. Sankt-Peterburg, 1818. 108 s.

9. Potebnya A. A. Iz zapisok po russkoy grammatike. Moskva : Prosveshchenie, 1977. T. 4. 406 s.

10. Rusanivskyi V. M. Diieslovo. Suchasna ukrainska literaturna mova / za zah. red. I. K. Bilodida. Kyiv : Naukova dumka, 1969. S. 296-429.

11. Rusanivskyi V. M. Formuvannia hramatychnykh katehorii diieslova. Istoriia ukrainskoi movy. Morfolohiia. Kyiv : Naukova dumka, 1978. S. 274-309.

12. Syniavskyi O. Normy ukrainskoi literaturnoi movy . Kyiv : Vydavnychyi dim Dmytra Buraho, 2018. KhKh, 368 s.

13. Suchasna ukrainska mova : Pidruchnyk / O. D. Ponomariv, V. V. Rizun, L. Iu. Shevchenko ta in. Kyiv : Lybid, 1991. 312 s.

14. Suchasna ukrainska literaturna mova / [Pliushch M. Ya., Bevzenko S. P., Hrypas N. Ya. ta in.] ; za red. M. Ya. Pliushch. Kyiv : Vyshcha shkola, 1994. 414 s.

15. Shabat-Savka S. T. Katehoriia komunikatyvnoi intentsii v ukrainskii movi. Chernivtsi : «Bukrek», 2014. 412 s.

16. Reichenbach H. The Tenses of Verbs. The Language of Time. New York : Oxford University Press, 2005. P. 71-78.

Размещено на Allbest.ru