Психолінгвістичний аналіз демонічних чоловічих архетипічних образів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психолінгвістичний аналіз демонічних чоловічих архетипічних образів

Сірко Роксолана Іванівна доктор психологічних наук, доцент, начальник кафедри практичної психології та педагогіки, Слободяник Володимир Іванович кандидат психологічних наук, доцент, Начальник інституту післядипломної освіти, Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

Анотація

Стаття присвячена психолінгвістичному аналізу демонічних чоловічих архетипічних образів. Виявлено, що у сучасній культурі різних народів світу існують чоловічі демонічні образи, які мають схожість у своїх психологічних характеристиках: велетень-людожер (Західна Європа); троль (Північна Європа); чаклун (Центральна та Східна Європа); дракон (Азія); змій (Україна, Східна Європа); Кощій Безсмертний (Росія); чорт (Європа) та дідько (Україна), тощо. В основі цих фольклорних образів стоять історичні персонажі мага, волхва, жреця, тобто служителів дохристиянських релігійних культів, які володіли надзвичайними здібностями, магічною силою, особливими знаннями. Встановлено, що чаклун, чародій, чарівник, відьмак, віщун, відун, характерник, мольфар, знахар, ворожбит, голдовник, колдун, волхв, жрець, маг, чудесник, шаман - ці всі слова мають подібне семантичне значення: займатися магією, тобто творити чари та дива, ворожити, лікувати та пророкувати майбутнє, при цьому вищезазначені функції в своїй основі доволі часто не несли негативного змісту.

Етимологічний та лексичний аналіз дає підстави стверджувати про трансформацію образу відьмака та чародія з позитивного на негативний. Так, у дохристиянські часи позитивно сприймався знахар та провидець, який вміє лікувати та передбачати майбутнє. Проте з прийняттям християнства виникло несприйняття осіб, які володіють таємними знаннями та надприродніми здібностями, що не зрозумілі пересічній особі, тобто більшість слів стало носити негативний характер та у людський свідомості сприйматися як ті, що завдають болю, небезпечні та страшні.

Поряд із значною теоретичною розробленістю зазначеної проблеми, існує певний дефіцит наукової інформації щодо впливу даних архетипів на поведінку особистості, розробці психотерапевтичних методів з використанням вищезазначених персонажів, які б допомогли навчити використовувати дику силу внутрішнього мудреця

Ключові слова: психолінгвістика, психічний образ, чаклун, знахар, характерник, архетип, маг, волхв.

Abstract

Psycholinguistic analysis of demonic male archetypical images

Sirko Roksolana Ivanivna Doctor of Psychological Sciences, Associate Professor, Head of the Department of Practical Psychology and Pedagogy, Slobodyanyk Volodymyr Ivanovych Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor, Head of the Institute of Postgraduate Education, Lviv State University of Life Safety, Lviv

The article is devoted to the psycholinguistic analysis of demonic masculine archetypal images. It was found that in the modern culture of various peoples of the world there are male demonic images that have similarities in their psychological characteristics: man-eating giant (Western Europe); troll (Northern Europe); sorcerer (Central and Eastern Europe); dragon (Asia); snakes (Ukraine, Eastern Europe); Koshchii Bessmertny (Russia); devil (Europe) and uncle (Ukraine), etc. These folklore images are based on historical characters of magicians, magicians, priests, that is, ministers of pre-Christian religious cults who possessed extraordinary abilities, magical power, and special knowledge. It has been established that sorcerer, sorcerer, sorcerer, sorcerer, soothsayer, sorcerer, sorcerer, sorcerer, sorcerer, sorcerer, sorcerer, sorcerer, sorcerer, priest, magician, miracle worker, shaman - all these words have a similar semantic meaning: to practice magic, that is, to create charms and miracles, fortune-telling, healing and predicting the future, while the above- mentioned functions in their basis quite often did not carry a negative meaning.

The etymological and lexical analysis gives reasons to assert the transformation of the image of the witch and sorcerer from a positive to a negative one. So, in pre- Christian times, a healer and seer who could heal and predict the future was perceived positively. However, with the adoption of Christianity, there was a rejection of people who possess secret knowledge and supernatural abilities that are not understandable to the average person, that is, most words began to have a negative character and in the human mind were perceived as those that cause pain, dangerous and scary.

Along with the significant theoretical development of the mentioned problem, there is a certain lack of scientific information regarding the influence of these archetypes on the behavior of the individual, the development of psychotherapeutic methods using the above-mentioned characters, which would help teach how to use the wild power of the inner sage.

Keywords: psycholinguistics, mental image, sorcerer, healer, character, archetype, magician, sorcerer.

Постановка проблеми

Образи відьмака, мага, волхва, чарівника, ворожбита, жреця, чаклуна, чорта впродовж тисячоліть заворожують людські душі, заставляють вірити в них або ненавидіти, проте нікого не залишають байдужими. Чому ж ці образи настільки живучі в історії людства, що про них з покоління в покоління переповідають міфи, легенди, казки, ними лякають дітей, і до них же звертаються про допомогу у скрутні часи?

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В український культурі демонічні чоловічі образи широко використовуються письменниками та поетами. Так, витівкам чортів присвячені: твори А. Радивиловського «Про те, як один диявол змарнував час біля грішника», М. Вовчка «Чортова пригода»; роман М. Булгакова «Майстер та Маргарита»; повісті М. Гоголя «Запропаща грамота», «Сорочинський ярмарок», «Ніч перед Різдвом»; оповідання П. Куліша «Про те, що сталося з козаком Бурдюгом на Зелені свята», Г. Данилевського «Біс на вечорницях», І. Нечуй-Левицького «Чортяча спокуса», О. Стороженка «Жонатий чорт» та «Закоханий чорт»; легенду Дніпрової Чайки «Білий чорт» та вірш «Під самого Купала». Окремо стоять твори про чарівників: про волхвів знаходимо згадки у давньослов'янському епосі «Повість временних літ», більшість дум та народних пісень присвячена козакам-характерникам Мамаю, Байді, Івану Сірку та іншим; про віщунів описується у оповіданні Х. Купрієнка «Недобрий віщун», про мольфарів розповідається у творі М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», про колдуна - у оповіданні Г.П. Данилевского «Мрець-вбивця».

Проте і світова література віддала належну шану чоловічим демонічним героям. Необхідно згадати і образ злого духу Мефістофеля у драмі німецького філософа Й.В. Гете «Фауст», колдуна Чорномора у поемі російського поета О. Пушкіна «Руслан та Людмила», відьмака Ґеральта з циклу фентезійних романів «Відьмак» польського письменника А. Сапковського, чарівників Албуса Дамблдора і Ґелерта Ґріндельвальда у фантастичних романах англійської письменниці Дж. Роулінг «Гаррі Потер», доброго чародія Гендальфа з новели-казки англійського письменника Дж. Толкіна «Гобіт або Туди і Звідти». Кельтським жерцям присвячена книга Летті Ґвінґілл «Колиска друїдів», індіанським шаманам - Ф.Герберта «Полювальник душ», шаманам Півночі - О. Клейна «Чарівний Камінь та Книга Білої Сови», козацьким характерникам - П. Дерев'янка «Аркан Вовків».

Які ж чоловічі негативні архетипічні образи присутні у фольклорі народів світу, чи є між ними схожість? Так, у Європі у казках часто зустрічається образ велетня-людожера (казки Ш. Перро «Хлопчик-мізинчик», «Кіт у чоботях», шотландська народна казка «Пірідур», німецька - «Швець та велетень», англійські - «Джек та бобове стебло», «Джек - підкорювач велетнів», французька - «Малюк-хитрун», українська - «Бідний чоловік та його сини»,), троля (норвезькі народні казки «Як Пічкур заклався з тролем, хто кого переїсть», «Пан Пер», «Семеро господарів дому», шведська - «Замухришка»), орка (Джован Батіста Базіле «Казка про орка»), чаклуна (українська - «Гуцул, чорнокнижник та цісар», словацька - «Чарівний ліхтар», чешські - «Колдун», «Вугільник і чародій на Радгощі», «Мельничук та три лелеки», норвезька - «Вітробородий», фінська - «Здібний учень», данська - «Дочка колдуна»), чорта (норвезська - «Чорт і староста», польска - «До чого жадібність доводить», словацька - «Швець та чорт», українські - «Жона над чорта», «Баба, чорт і циган», «Чорт-змій та запродані діти»). В Азії часто розповсюджений сюжет боротьби з драконами (китайська - «Золота сопілка), демонами (японська - «Іссумбосі»), велетнями (індійська - «Замориш»).

На слов'янських землях ці антигерої деколи видозмінюються: з'являється образ Кощія Безсмертного (російські народні казки - «Казка про Кощія Безсмертного, Івана-царевича та Булата-молодця», «Василиса Прекрасна», «Мар'я Моріївна», «Царівна жаба»; українська - «Про Івана Царевича, Маріяну і Кощія Безсмертного», «Олена Прекрасна») або Кощія Міднобородого (польська народна казка «П'ять овечок), який згодом на українських землях трансформується у Змія (українські казки - «Чорт-змій і запродані діти», «Про князя Коріятовича і жовтого змія Веремія», «Іван Побиван», «Котигорошко», «Кирило Кожумяка», давньоруські билини - «Добриня Микитич та Змій Горинич», «Олеша Попович та Тугарин Змій»). Відомі також інші антигерої: Чудо-юдо погане (російська казка «Іван - селянський син і Чудо-юдо»), Соловей-розбійник (билина ««Ілля Муромець і Соловей-розбійник»), Ідолище погане (билина «Ілля Муромець та Ідолище погане»), Калин цар (билина «Ілля Муромець та Калин-цар»), Шолудивий Буняк (українська легенда «Як Кожум'яка переміг Буняка»). Окремо стоять збірні образи ворогів, як от татари, які нападали на українські села та забирали людей у неволю (українська народна казка «Козак Мамарига», легенди ««Як Іван Сірко татар переміг» та «Козак Мамай», історичні пісні «Пісня про Байду» та «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко», українські народні думи «Козак Голота» та «Дума про Остафія Дамкевича»), та чужоземні пани, які пригноблювали людей на завойованих землях (легенда «Як Пинтя передав свою силу Довбушеві»).

У сучасному науковому дискурсі тема архетипічного образу чаклуна зокрема та демонологічних чоловічих персонажів загалом ґрунтовно вивчається представниками різних наук. Так, філологи вивчають образ відьми та відьмака в українській демонології та літературі (В.Кмет); культурологи досліджують культурну ініціацію (Т.Гундорова), етнокультурні стереотипи (О.Белова), народні вірування (П.Іванов); фольклористи визначають міфопоєтичні основи народного календаря (Т.Агапкина), народну демонологію та міфо-ритуальну традицію у слов'ян (Л.Віноградова), міфи у генезі художнього мислення (І.Зварич); філософи розробляють проблематику трансформації архетипів (Н. Лебединцева) та його міфопоетичного відтворення (О.Колесник); психологи ж акцентують увагу на трансформації героя (Дж.Кемпбелл), психологічних аспектах української етнокультурної моделі (В.Куєвда).

Аналіз наукової літератури, дає підстави стверджувати, що етимологія слів «відьмак», «чаклун», «знахар», «ворожбит», «дідько» та інших на сьогодні остаточно не з'ясована. Ряд наукових джерел в тій чи іншій степені розкривають ці поняття, проте психолінгвістичний аналіз чоловічих негативних архетипічних образів здійснений недостатньо.

Мета статті (постановка завдання). З метою психолінгвістичної інтерпретації чоловічих архетипічних образів антигероя необхідно провести етимологічний аналіз та розглянути лексичне значення слів, дослідити схожіть та відмінність у міфології та фольклорі народів світу, розглянути вплив цих образів на психіку та поведінку людини.

Виклад основного матеріалу

Етимологія слова «чари» наводиться від праіндійського «karoti» - робити та творити або авестійського «сага» - засіб, отже засіб для досягнення мети [3]. У етимологічному словнику української мови за редакцією О.Мельничука «чарівник» та «чаклун» походить від старослов'янського «чаръ» - чари, чаклунство [1, с.280]. Розглянемо детальніше слова: «чародій» в буквальному змісті «чари діяти», "саг-" и "de-j", тобто робити чари, чарувати; «чарівник» дослідники виводять від діалектизму Західної України «никає» - бачить, знає, відає, тобто «чари никає» - чари знає; «чаклун» - від діалектизму Закарпаття «ун», де говорять «ун сказав», що значить - він сказав, тобто «чакл ун» - він чаклує [9].

Слово «колдун», яке споріднене з литовським «kalba» - мова, латишським «kalada» - шум, сварка [2], вживається у значенні словесної практики - заговорювати, заклинати. Потрібно зазначити, що українських козаків- характерників називали «голдовник» від дієслова «голдувати», тобто колдувати [9]. Етимологія російського слова «волшебник» походить від старославянского «влъшьба» - колдовство, де спільнокореневим словом є «волхв» - чарівник, чаклун, провісник - походить від старослов'янського «влъхвъ» - маг та від болгарського «влъхва» - чаклун та пов'язане з дієсловом «влъсноути» - бурмотати, тобто той, хто говорить незрозумілиим словами. [3].

Етимологічний словник української мови під за редакцією О.С. Мельничука пояснює слово «відьмак» від праслов'янського «vedeti» - відати, знати [1, т.1., с.396]; «відун» від староруського «вфдь» - знання, чари; «віщун» походить від праслов'янського «vest^» - мудрий та від «vedeti» - знати [1], де однокореневими словами є віщий, провісник, невіста. Так, дівчина, яка вчилася знанням називались «віста» - та, що несе вісті, що походить від латинського «videre» - бачити або від праіндоевропейського «weid» - знати, відати, бачити; і лише після створення сім'ї та народження дитини вона могла стати «відьмою», тобто знаючою жінкою та мудрою матір'ю, духовною наставницею. Цікаво, що слово «невіста» походить від старослов'янського «нєвіста» - та, яка не несе знань, тобто молода незнаюча дівчина. Цю версію підтверджує і той факт, що у стародавноюму Римі богинею домашнього вогнища та родинного життя була Веста, а жрицями цієї богині були весталки, молоді дівчата з хороших родин, які приймали обітницю безшлюбності. Існує ще одна цікава версія про походження слова «відьма» від старослов'янського «відьма» як словосполучення від «відати» - знати, відати та «ма» - матір, тобто «матір, яка має знання» [7]. Як зазначає автор, до прийняття християнства це слово несло позитивне значення. «Гадати» та «гадалка» походить від «гадъ» - знахар, провісник, споріднене з болгарським «гадкам» - припускаю, словенським <^Маїі, gadam» - допитуватися, польским «gadac» - говорити, литовським «god6ti» - думати [3].

Слово «ворожбит» загально прийнятої етимології не має, споріднюють з словянським «угагіїу» - шкодити чаклуванням [4, с.427] або ж від старослов'янського «врачъ» - знахар, лікар [4, с.423]. Цікавим є і походження старослов'янського слова «врачь», яке, на думку, М.Фесмера, походить від дієслова «врать», що раніше трактувалося як просто говорити, заговорювати, його споріднюють з болгарським «врач» - колдун, сербохорватським «врач» - провидець, чарівник, чаклун, а «врачіті» - ворожити, гадати, пророкувати, лікувати знахарством [2]. У етимологічному словнику М.Фасмера слово «знахар» походить від слов'янського «знаха», що спочатку вживалося у значенні «як той, що знає», а потім вже тлумачилося як «знатник» - чаклун; «цілитель» - від праслов'янського «сеііїї» - зцілювати, тобто робити цілим, лікувати [2]. Українське слово «лікар» походить от праслов'янського кореню «Іекь» -- ліки, що прийшло з германських мов: готської «Іекеш> - лікар, Іекіпоп» - зціляти, англосаксонської «Іжсе» - лікар, шведської «Іакаге, Іака» - зціляти [1].

Загалом на українських землях чаклуни відомі як козаки - характерники, на західноукраїнських - як мольфари. Розглянемо походження слова «характерник», на санскриті «харе (хара)» - це божа снага, а «никай» як діалектизм «бачити», тобто це той, хто хару знає, хару бачить, тобто володіє божими вміннями [9], так само як і знахар. Походження слова «мольфар» неясне: деякі дослідники споріднюють його з італійським «та^аге» -- робити зло [10], інші наводять походження від давньослов'янського «мольфа», що значить чаклування, чари, зачарований предмет, а «мальфівниця» - відьма [1],; треті вказують на спорідненість з праслов'янським «млъва» - молва, говорити.

Потрібно розглянути і етимологію слова «маг», що походить від грецького «magos» - жрець та споріднене зі старокитайським - шаман [2]; у свою чергу «жрець», на думку М.Фасмера, походить від старослов'янського «жьріти (жріти), жьрж» - здійснювати жертвоприношення, поклонятися комусь; «шаман» - або від эвенского «saman» - буддійский монах [2] або від праіндоєвропейського «зamayati» - заспокоювати [3].

Етимологія слова «чудо» та похідні від нього «кудесник», «чудотворець», «чудовисько» походить від праслов'янського «ей do» - чудо, чары, при цьому ці слова протилежні за своїм лексичним значенням: так, чудотворець та кудесник - це ті, хто творить чудеса, щось надзвичайне, а чудовисько - це страшне та небезпечне казкове створіння, де гипонімами є дракон, орк, троль.

Слово «троль» походить від староскандинавського «trзll» - чаклун, колдун [11], «велетень» - від праслов'янського «velikb»- великий; «орк» - від староанглійського «orc» - біс; «дракон» - від давньогрецького «бракшу» - змія, дракон та «бєрко^аі» - бачити, дивитися; «змій» від старослов'янського «zm^a, 2шь]ь» та споріднене зі словом «земь» - земля, тобто той, хто повзає по землі; «монстр» - від французького «monstre» - чудовисько [2].

Цікавим є етимологія слова «чорт». Так, згідно даним М.Фасмера воно походить від праслов'янського «сьгґь» та споріднене з сербохорватським «цртити, цртим» - заклинати, клясти та словенським «cr^At» - ненависть, ворожнеча [2]. Синонимічні йому слова: «біс» йомовірно походить від литовськомго «baidyti» -- лякати та «baisа» -- страх; «демон» - походить від давньогрецького «6a^rav» -- божество, дух; «диявол» - від грецького «бшвоХос;» - той, хто зводить наклепи; «сатана» - від стародавньоеврейського «sвtвn» - супротивник; «дідько» - від . праслов'янського «dedb» - старий, яке походить з праїндоевропейського «dhлdh» - дядько, дід, баба [1].

Відомий образ Кощія Безсмертного у російських казках або Костія Бездушного - в українських, або Кощія Міднобородого - у польських, походить від слово «кощій», тобто від праслов'янського «koste» - гидота, труп, падло або ж давньоруського «костити» - поганити, бруднити, паплюжити [1]. Існує ще одна версія походження від дієслова «кощевати», що значить колдувати, ворожити [12]. У етимологічному словнику М.Фесмера походження наводяться також і від стародавньо-тюркського «kosci» - невільник, раб, тобто загальновизначеної етимології слово не має.

Англійське слово «witch», що перекладається як «відьма», походить від середньо-англійського «wicche» - «чарівник, еретик, невіруючий»» та старо- саксонського «wicca», що значить «мудра», оскільки в прадані часи вони шанувалися як знавці лікувальних трав, провісники. Існує й інша версія походження цього слова: від середньоголландського «wichelen» - «зачаровувати» або від прагерманського «wigulфn^» - «заклинати, ворожити» [14]. Серед вікінгів відомими є віщунки, яких називали «вельва», це слово походить від давньоскандинавського «volva, vala» - посох, який є атрибутом вельви, або ж є спорідненим зі «spakona», що похолить від давньоанглійського «spжwпfe» та значить «жінка, яка ясно бачить». Ще одне з позначень вельви це «fjзlkunmg» - «та, що багато знає», тобто володіє потаємними знаннями, тому їх шанували, їм відводили одне з кращих місць за столом, до них зверталися за пророцтвами та магічними діями.

Цікаво дослідити етимологію таких персонажів як «Бабай» та «баба Яга». Слова «баба» походить від прасловянсього «baba» - стара жінка - та споріднене з лит. «boba» - стара [8]. У той же час існує інше пояснення: походить від турецького «babа» - дід, батько [2]. Потрібно зазначити, що у східній культурі так називали мудрого чоловіка, стрійшину, духовного вчителя та додавали це слово до імені видатних духовних осіб, наприклад, Алі-баба. У тлумачному словнику В.Даля слово «бабай» походить від татарського «бабай» та пояснюється як дід, старий, страшнисько, а «бабайка» як стара жінка [5]. Саме цими образами деколи лякали дітей, щоб ті не вставали з ліжка. Бабай має вигляд кривобокого старого, який має за плечима мішок, куди забирає неслухняних дітей.

Цікавим є той факт, що Баба Яга має аналоги у інших народів: білорусів (Баба-Яга, Ягіня, Юга, Залізна баба), поляків (Jзdza, Babojзdza), сербів - Єжибаба (Jezibaba), хорватів - Баба Рога (Baba Roga), босняків - Баба Зима (Baba Zima), в Чорногорії - баба Руга, в Баварії та Австрії - баба Перхта (Берта), німців - фрау Холле, румунів - Вижбаба (Vоjbaba), угорців - відьма Богоркан (Bogorkan), італійців - Беффана (Betunia Betana). Единого трактування походження терміну немає. Існує версія суто слов'янського походження, де в основі лежать слова з коренем «яз-», «єз-» негативного відтінку: сербське <фза» - жах; болгарське «енза» - рана, хвороба; російське «язва» - виразка; польське «jзdza» - відьма; чорногорська ж назва «руга» походить від слова «знущання».

Етимологічний аналіз дає підстави стверджувати про трансформацію образу відьмака та чародія з позитивного на негативний. Так, у дохристиянські часи позитивно сприймався знахар та провидець, який вміє лікувати та передбачати майбутнє. Проте з прийняттям християнства виникло несприйняття осіб, які володіють таємними знаннями та надприродніми здібностями, що не зрозумілі пересічній особі, тобто більшість слів стало носити негативний характер та у людський свідомості сприйматися як ті, що завдають болю, небезпечні та страшні.

Яке ж лексичне значення досліджуваних слів? Так, в Академічному тлумачному словнику української мови за редакцією І.К.Білодіда [4] термін «відьмак» трактується як чоловік, який знається з «нечистою силою», чаклун а «чаклун» - це особа, яка займається чаклунством, або казковий персонаж, який впливає магічними діями на природу й людей, чарівник; «чарівник» - чаклун або ж у переносному значенні «людина, яка захоплює, приваблює чим-небудь»; «чародій» - те саме, що чарівник; «характерник» - чаклун, чарівник; «мольфар» - чарівник, злий дух, чорт; «знахар» - людина, що лікує різними немедичними засобами, а також займається чаклуванням; «цілитель» - той, хто зціляє від чого-небудь; «ворожбит» - той, хто вгадує майбутнє чи минуле, за якимись прикметами або ворожачи на картах, чарівник, знахар; «відун» - у давніх слов'ян -- людина, яка вгадувала майбутнє; віщун, пророк; «віщун» - той, хто віщує, пророкує що-небудь. При цьому потрібно розрізняти терміни чарівник та чаклун, оскільки «чаклувати» - це займатися чаклунством, а «чарувати» - діяти, впливати на когось чарами, вражати когось чарами, тобто впливати на когось своєю привабливістю.

Окрім того, є терміни, які пов'язані з магією та язичницькими культами: «жрець» - особа, що здійснювала богослужіння, жертвоприношення в язичеських релігіях [4]; «маг» - у країнах стародавнього Сходу жрець, що виконував релігійні обряди й провіщав майбутнє; людина, що нібито володіє таємницями магії, характерник, чарівник [4]; «волхв» - у давніх слов'ян -- ворожбит, чарівник [4]; «друїд» - жрець у стародавніх кельтів [4]; «шаман» - служитель культу, знахар у племен, релігія яких ґрунтується на культі духів, магії [4]. Є відголоски чудодійних здібностей та віщування і у християнстві, так «чудотворець» - той, хто творить чудеса, святий, який нібито має такий хист; «пророк» - за релігійними уявленнями -- проповідник волі божої, або провісник майбутнього [4].

Подібне значення є і у російськомовних словах: «колдун» - той, хто займається колдуванням, чаклунством, а «колдовать» пояснюється як «волхвувати, ворожити, творити чари»; слово «гадать» пояснює як дізнаватися невідомого ворожбою, ворожити; слово «волхв» співвідноситься з «мудрець, колдун, знахар, чорнокнижник, чарівник, ворожбит»; «кудесник» - чародій, чарівник, колдун [5]. Потрібно більш детальніше розглянути термін «голдовник», який у тлумачному словнику російської мови В.І.Даля пояснюється як поселенець на чужині, який залежить від господаря, вассал [5], проте в українських тлумачних словниках дається зовсім інше трактування цього слова - «те саме, що й характерник», тобто чаклун [13].

Отже, чаклун, чародій, чарівник, відьмак, віщун, відун, характерник, мольфар, знахар, ворожбит, голдовник, колдун, волхв, жрець, маг, чудесник, шаман - ці всі слова мають подібне семантичне значення: займатися магією, тобто творити чари та дива, ворожити, лікувати та пророкувати майбутнє, при цьому вищезазначені функції в своїй основі доволі часто не несли негативного змісту.

Проте є персонажі, які в більшості усвідомлюються як негативні: «троль» - у скандінавській міфології -- надприродна істота, звичайно ворожа людям (найчастіше -- велетень) [4]; «велетень» - величезного зросту і сили людина в народних повір'ях і легендах [4]; Чудо-юдо» - казкове чудовисько [4]; «баба Яга» - казковий персонаж східних і західних слов'ян; зла баба-чаклунка [4]; «Кощій» - у казках міфічна істота в образі старця, який володіє скарбами [5]; «Бабай, бабайка» - фольклорний персонаж у слов'янських народів, нічний дух, що викрадає дітей, які не засинають вчасно [5]; «чудовисько» - казкова істота у вигляді небувалої тварини [5]; «дракон» - у міфології багатьох народів -- потвора, чудовисько у вигляді крилатого вогнедишного змія, що пожирає людей і тварин [4]; змій» - по-перше: казкова істота з крилами і зміїним тулубом, наділена незвичайною силою; дракон, по-друге: біблійний образ диявола, що спокусив людину в раю [4]. Окремо потрібно зазначити такі персонажі як «чорт» - за забобонними уявленнями -- надприродна істота, що втілює в собі зло і має вигляд темношкірої людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; злий дух, нечиста сила, біс, диявол, сатана; «біс» - злий дух, чорт, диявол, сатана; «сатана» - уявна надприродна істота, є уособленням злого начала; біс, диявол, чорт, злий дух; «диявол» - те саме, що біс, чорт, сатана; «дідько» - те саме, що й біс; «ддмон» - у грецькій міфології -- нижче божество, злий дух або чорт, інколи доброзичливий до людей; «шайтан» - у мусульманській міфології -- злий дух; чорт, диявол [4]. При цьому всі ці казкові герої також володіють магією: наприклад, тролі вміють чаклувати (казка «Три чарівних листочки»); велетні-людожери перевтілюватися у інших істот (казка Ш.Перро «Кіт у чоботях); Баба Яга, Кощій та Змій вміють літати та зачаровувати головних героїв (казка «Мар'я Морівна», «Котигорошко» та інші), чорти можуть керувати силами природи (М.Гоголь «Ніч перед Різдвом), тобто, на нашу думку, в основі цих персонажів так само стоїть архетипічний образ чаклуна, що багато знає та вміє більше за пересічну людину.

Кембріджський тлумачний словник [6] трактує чарівника - «magician» - як особу, що володіє магічною силою або використовує трюки для розваги; чаклуна - «sorcerer» - як людину, яка володіє магічною силою та використовує її з метою завдати шкоди іншим людям; знахаря - «wizard» - як людину, яка, як вважають, має магічні здібності та використовує їх, щоб завдати шкоди іншим людям або допомогти їм; жреця та оракула - «oracle» - особу, яка давала людям мудрі, але часто таємничі поради від бога, або той, хто багато знає про предмет і може дати добру пораду; віщуна - «soothsayer» - як людину, яка, як вважають, має здатність знати та розповідати, що станеться в майбутньому; пророка - «prophet» - як особу, яка, як вважають, має особливу силу, що дозволяє їй говорити те, що бог хоче сказати людям, особливо про те, що станеться в майбутньому; ворожбита - «fortune teller» - людину, яка говорить іншим, що, на її думку, станеться з ними в майбутньому; троля - «troll» - як уявну, дуже велику або дуже маленьку істоту в традиційних скандинавських історіях, яка має магічну силу і живе в горах або печерах; чорнокнижник - «warlock» - як людину, яка, як вважають, має магічну силу, щоб чинити зло; орка - «orc» - як уявну істоту, дуже потворну та жорстоку, яка описана в книгах Дж.Р. Толкіна. Найважливішим, на нашу думку, є спільна риса цих образів - всі вони володіють «магічними здібностями», «магічною силою», «особливими знаннями».

У фольклорі чаклун повстає як негативний персонаж, при цьому в Україні та Білорусії заняття чарівництвом приписують як відьми, так і відьмаку, їхні функції взаємозамінні; у Західній Європі образ чаклуна розвинутий слабше, функції чаклування більш притаманні відьмі, а чарівник виступає як чорнокнижник, де є потаємні знання; на півночі Росії культ відьми слабкий, тому ці функції переходять до чарівника-шамана. Міфологічні витоки чаклуна на українських землях пов'язують з уявленнями про волхвів - язичницьких жерців у слов'ян. У дохристиянські часи волхви виконували роль провидців та лікарів, головним засобом магічної сили яких було слово. Так, у Київський Русі волхва називали ще «врачом», у фінський мові є слово «velho» - чародій, у болгарській мові «магьосник» - чарівник, маг. Проте з прийняттям християнства волхви приймали участь у повстаннях проти князів: відомо, що Ярослав Мудрий подавив Суздальське повстання 1024 року, яке очолили волхви, що описано у «Повісті временних літ». Саме тому, на нашу думку, з часом волхвам-чарівникам у фольклорі почали приписували негативний вплив на людей.

Отже, лексичне значення слів «відьмак», «чаклун» концептуально відображає прямо протилежні тенденції при сприйнятті цього образу у людській свідомості. Так, з одного боку - це знаюча людина, яка допомагає; чарівник, що приваблює; знахар, що лікує; провидець та маг, що передбачає майбутнє; з другого боку - це злий чаклун, який може наврочити; ворожбит, який обманює; дідько, який шкодить та викликає біди.

лексичний міфологія архетипічний антигерой

Висновки

У сучасній культурі різних народів світу існують чоловічі демонічні образи, які мають схожість у своїх психологічних характеристиках: велетень-людожер (Західна Європа); троль (Північна Європа); чаклун (Центральна та Східна Європа); дракон (Азія); змій (Україна, Східна Європа); Кощій Безсмертний (Росія); чорт (Європа) та дідько (Україна), тощо. В основі цих фольклорних образів стоять історичні персонажі мага, волхва, жреця, тобто служителів дохристиянських релігійних культів, які володіли надзвичайними здібностями, магічною силою, особливими знаннями. Етимологічний та лексичний аналіз демонічних чоловічих архетипічних образів показав амбівалентне трактування: з одного боку - це мудрий жрець,що відає та володіє потаємними знаннями, має надприродні здібності, лікує, вміє передбачити майбутнє; з другого боку - це злий чаклун, що приносить біди, ворог, вміє наврочити та зачаклувати.

Поряд із значною теоретичною розробленістю зазначеної проблеми, існує певний дефіцит наукової інформації щодо впливу даних архетипів на поведінку особистості, розробці психотерапевтичних методів з використанням вищезазначених персонажів, які б допомогли навчити використовувати дику силу внутрішньої чародія та мага.

Література

1. Етимологічний словник української мови: В 7 т./ Ред. кол.: О.С. Мельничук (гол. ред.), І.К. Білодід, В.Т. Коломієць, О.Б. Ткаченко. АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. -- Київ: Наукова думка, 2012. Т.6. 568 с.

2. Этимологический словарь русского языка М. Фасмера. 1-е издание: 1964 - 1973

3. Этимологический словарь Н.М. Шанского. 1-е изд.: 1994; 2-е изд. -- Москва: Дрофа, 2000, 399 с.; 3-е изд., испр. -- Москва: Дрофа, 2004.

4. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І.К. Білодіда. Київ: Наукова думка, 1970--1980.

5. Толковый словарь живого великорусского языка. В 4 т. / В.И. Даль. -- 6-е изд., стереотипич. -- Москва: Дрофа; Русский язык - Медиа, 2011. -- Т. 1. -- С. III--XII.

6. Cambridge Academic Content Dictionary

7. Yevhen Zheltukhin

8. Бабай - проєкт, присвячений «темному» мистецтву.

9. Руське православне коло. Характерництво в духовній культурі Запорозького козацтва.

10. Культурно-історична спадщина України.

11. Википедия -- свободная энциклопедия.

12. Фабрика макияжа. Виды макияжа. Лицо. Брови. Нос.

13. Словник. UA. Портал української мови та культури.

14. Wiktionary. The Free dictionary.

15. Сірко Р.І., Слободяник В.І. Психолінгвістичний аналіз демонічних жіночих архетипічних образів. Перспективи та інновації науки, 2022, 8 (13).

References

1. Melnychuk O.S. (Eds.), Bilodid I.K., Kolomiiets V.T., Tkachenko O.B. (2012). Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy.[ Etymological dictionary of the Ukrainian language]. (Vols. 1-7). Kyiv.: Naukova dumka. [in Ukrainian].

2. Fasmera M. (1964 -1973) Еtymolohycheskyi slovar russkoho yazyka. [Etymological dictionary of the Russian language]. [in Russian].

3. Shanskoho N.M.( 1994-2004) Etymolohycheskyi slovar. [Etymological dictionary]. [in Russian].

4. Bilodida I.K. (Eds.) (1970-1980). Slovnyk ukrainskoi movy. [Dictionary of the Ukrainian language]. (Vols. 1-7). Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

5. Dal V.Y. (2011) Tolkovyi slovar zhyvoho velykorusskoho yazyka. [Interpretive dictionary of the living Great Russian language.] (Vols. 1-4) Moskva: Drofa; Russkyi yazyk. [in Russian].

6. Cambridge Academic Content Dictionary

7. Yevhen Zheltukhin. [in Ukrainian].

8. Babai - proiekt, prysviachenyi «temnomu» mystetstvu. [Babai is a project dedicated to "dark" art.] [in Ukrainian].

9. Ruske pravoslavne kolo. Kharakternytstvo v dukhovnii kulturi Zaporozkoho kozatstva. [Russian Orthodox circle. Characteristics in the spiritual culture of the Zaporizhzhya Cossacks]. [in Ukrainian].

10. Kulturno-istorychna spadshchyna Ukrainy. [Cultural and historical heritage of Ukraine]. [in Ukrainian].

11. Vykypedyia -- svobodnaia эntsyklopedyia. [Wikipedia -- the free encyclopedia]. [in Russian].

12. Fabryka makyiazha. Vydbi makyiazha. Lytso. Brovy. Nos.[ Make-up factory. Types of makeup. face Eyebrows Nose]. [in Russian].

13. Slovnyk. UA. Portal ukrainskoi movy ta kultury. [Dictionary. UA. Ukrainian language and culture portal]. [in Ukrainian].

14. Wiktionary. The Free dictionary. [in Ukrainian].

15. Sirko R.I., Slobodianyk V.I. (2022). Psykholinhvistychnyi analiz demonichnykh zhinochykh arkhetypichnykh obraziv [Psycholinguistic analysis of demonic female archetypal images]. Perspektyvy ta innovatsii nauky-Perspectives and innovations of science, 8 (13), 420-432 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru