Етнолінгвістичний характер народної етимології та табу

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Напрям мовознавства мова - культура є пріоритетним у сучасній філології. Мова є не лише засобом спілкування, способом відтворення знань, але ще й онтологічним принципом осмислення світу.

Етнолінгвістика - наука інтегрального характеру, яка вивчає мову і культуру через посередництво мислення. Якщо курс “Сучасна українська мова” вимагає з'ясування закономірностей, законів мови, які підпорядковуються принципу алгоритму, то дисципліна “Етнолінгвістика: українська мова” передбачає осягнення глибини народних джерел, народної мудрості, невичерпний досвід та оптимізм поколінь (загалом ментальності нації), того “неповторного”, що надає самобутності українській мові, того, що Вільгельм фон Гумбольдт називав духом народу, а давні греки - логосом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Українська етнолінгвістика розбудовується в руслі діалектології і пов'язана з іменами Г. Аркушина, М. Бігусяка, К. Глуховцевої, Г. Гримашевич, H. Грозовської, П. Гриценка, В. Дроботенко, В. Жайворонка, М. Жуйкової, В. Конобродської, I. Магрицької, Г. Мартинвої, В. Мойсієнка, М. Никончука, О. Пискач, Н. Руснак, Ю. Руснак, Н. Хібеба, Н. Хобзей та багатьох інших.

Актуальність дослідження зумовлена потребує з'ясування етнолінгвістичних феноменів, пов'язаних з амбівалентними тенденціями - яскравою образністю слова та з його прихованістю та відтворенням їх у лінгвістичних поняттях.

У дослідженні використано загальнонаукові методи аналізу та синтезу та мовознавчі метод спостереження над мовними явищами, описовий, порівняльно-історичний.

Мета статті - проаналізувати українські номінації, зумовлені внутрішньою формою слова. До аналізу залучено назви літературної мови та народного мовлення на основі етнолінгвістичних феноменів - народної етимології та табу.

Виклад основного матеріалу

Концепція слова О.О. Потебні, зокрема внутрішня форма слова, стосується проблеми номінації. Так, він пише: “У слові розрізняємо: зовнішню форму, тобто членороздільний звук, зміст, об'єктивований звуком, і внутрішню форму, або найближче етимологічне значення слова, той спосіб, яким відтворюється зміст” Potebnia O.O.Teoreticheskaia poetika [Theoretical poetics], Moskva: Vysshaia shkola, 1990, P. 22 [in Russian].

Актуальні питання суспільних наук та історії медицини. Спільний українсько-румунський науковий журнал. (АПСНІМ), 2021, № 1(29), P. 19-23.

Для етнолінгвістики важливим є феномен народної етимології, який полягає в тому, що незнайоме слово тлумачиться покликанням на знайоме, зокрема через збіг звукової форми, омонімію або паронімію внутрішньої форми слова. Народна етимологія неправильна, ненаукова у своїй основі, проте свідчить про творчий характер мовомислення нації, засвідчує, по-перше, прагнення пояснити назву, подруге, ілюструє підсвідоме намагання носіїв мови опоетизувати слово, покласти в основу слова “чуттєвий образ”.

Народна етимологія продуктивна в топонімії. Так, ще російський поет В. Тредіаковський пояснював слово Британія через дієслово “пристать ', насправді в основі топоніма Британія лежить етнонім - бритти; слово Італія - через ““удалить ' (в основі етнонім італіки).

Місто Орел в Росії народна етимологія пояснює як наслідок онімізації, загальна назва перейшла у власну. Насправді в основі назви народний географічний термін тюркського походження орель “вугол, межиріччя” Pospelov E.M. Shkolnyi toponimicheskiy slovar [School toponymie dictionary], Moskva: Prosveshchenye, 1988, P. 144 [in Russian]..

Назву Азовське море народна етимологія пов'язує з ім'ям дівчини Ази, яка не діждалася коханого і кинулась в море. Гідронім Азовське море отримав назву за містом Азов (тюрк. азак - “низький”, тобто лежить в нижній течії Дону) Ibidem, P.12..

Мовна свідомість носіїв буковинських говірок пояснює назву гідроніма Дністер омофоном дні стер, вибудовуючи навколо нього легенду.

Місто Чернівці, перша згадка датується 1408 р., народна етимологія пояснює через словосполучення чорні вівці, проте в основі назви, за однією з гіпотез, власна назва або прізвисько Чорний, за іншою, Чернівці були передмістям міста Цецин, де селився чорний люд, що обслуговував це місто Ibidem, P. 211..

Місто Суми, засноване у 1653 р. як фортеця на річці Сума (Сумка), за якою і отримало назву у граматичній формі множини. Назва гідроніма породила легенду про те, що при заснуванні фортеці знайшли три сумки зі скарбами. З ХШІІ ст. три сумки зображені на гербі міста Ibidem, P. 181..

Народне мовлення тяжіє до прозорості, прізвиська людей мотивує ефект народної етимології, на якому ґрунтується гумористичне відтворення світу. Так, В. Шухевич в етнографічній праці “Гуцульщина” пише (зберігаємо орфографію автора): “До сусїдних сел і їх мешканців Гуцули не дуже приязні, овшім дуже часто з погордою призвішкують однї одних або відкладають їм прізвища. І так називають Гуцулів з Бервінкової по доброму бервінковци, а насьмішливо загубипідкова, бо у них дороги злі; з Білоберезки: Білоберезчєни -- Підбийтабівка; -- з Брустур: Брускєни -- Прусаки; з Ферескулї: Ферескульци -- Шкру'ми; з Голов -- Головци -- Сїдлайпес, у них конї худі; з Гриніви: Гринївци -- Греми- грім; з Ясенова: Ясенівци -- Клябушники, бо носять заклябучені (закривлені) палиці; з Космача: Космачєни -- Джуси; з Криворівнї: Криворівци -- Калаї (бідні: каланник= бідний); з Кутів: Кутчєни -- Облупикотюга, бо поміж ними є псєнники, такі що бють пси, або Цибулєники, бо торгують цибулею; з Ріжна: Ріжнєни -- Обдерисело; з Ростік: Росточєни -- Занесисокира, про них кажуть, що вкрадуть сокиру, хоч би з плавучої дараби, або Намулєнники, бо вони ходє заодно з дарабами та дорогою спочивають край ріки в намулистих місцях; з Річки: Річчєни -- Облупикобила; бо у них конї худі, аж гинут у руках; з Соколівки: Соколівци -- Кізя головка, бо держать кози; з Степного: Стебнєнци -- Лупайшкабрі (щкабрі = тріски), з Тюдева: Тюдївци -- Продайфльоєра (виробляють фльоєри = фуярки); з Устєрік: Устєрічєни -- Пропань на віки; з Жабя: Жєбівци -- Жєбаки або Бичколупники.

Буковинських Гуцулів називають баранами, бо їх попи а також і самі Гуцули з бородами, натомість називають Буковинци наших: Сусами ” Shukhevych V. Hutsulshchyna. U 4 tomakh [Hutsul region. In 4 volums], Lviv, 1899, Vol.1, P. 99 [in Ukrainian]. Ibidem, P. 135-136..

В. Шухевич на основі народної етимології пояснює слово “євірницї = винницї, (порічки звані йевірницями тому, що листє їх подібне до листя йаворового; з євірниць роблять квас)”¹. ЕСУМ стверджує, що етимологія слова не з'ясована Etymologichnyi slovnyk ukrayins'koyi movy [Etymological dictionary of Ukrainian language], Kyiv: Nauk. dumka, 1982 - 2012, Vol. VI, P. 532 [in Ukrainian]..

У буковинських говірках бросквина “персик” - запозичення з середньолатинської мови через польське посередництво Ibidem, Vol. I, P. 263.. В. Шухевич на основі народної етимології пояснює слово бросквина: “у декого є також брос'ливи (оброслі сливи)” Shukhevych V. Hutsulshchyna..., op.cit., Vol. 1, P.135-136. Slovnyk ukrainskoi movy [Dictionary of the Ukrainian language], za. red. V.V. Zhaivoronok, Kyiv: Prosvita, 2012, P. 528 [in Ukrainian]..

Народна етимологія - мовна універсалія, властива усім мовам, відповідно, характерна для запозичених слів.

Слово марципан “кондитерський виріб з тіста мигдалю, горіхів і т. ін. з цукром”¹¹, відоме багатьом слов'янським мовам, запозичене з італійської мови, через посередництво німецької Marzipan; іт. marzapane походить від matapanus (назва венеціанської монети), що пов'язується з арабським словом mauthabдn, букв. “особа, що сидить” від зображення на монеті; потім так називалися коробки з солодощами, а згодом і самі солодощі; за народною етимологією, іт. marzapane у зах. -європ. мовах сприймалося як лат. Marci panis “Марків хліб” Etymologichnyi slovnyk ukrayins'koyi movy., op.cit., Vol. III, P. 403..

Романтична версія пояснює походження слова панетоне “міланський різдвяний пиріг” через вираз pan di Antonio (народна етимологія): міланський учень пекаря Антонія для своєї коханої придумав випічку. За іншою версією, походить з міланського діалекту pan del ton “хліб розкоші”.

Під впливом народної етимології слова змінюють свій звуковий склад у літературній та народній мові. Напр.: ряжанка “топлене незбиране молоко, заквашене сметаною” Slovnyk ukrainskoi movy., op.cit., P. 1017. Etymologichnyi slovnyk ukrayins'koyi movy., op.cit., Vol. V, P. 154. - результат видозміни форми псл. *ряженка, пов'язаної з рядити “приправляти”; за народною етимологією зближується з пражити¹.

14 серпня християнська церква вшановує братів Маккевеїв, які віддали своє життя за славу християнства (Маккавеї - назва іудейського жрецького роду, винищеного Іродом). Народ же в цей день святкує маковій святять мак. Слово маковій зазнало впливу народної етимології (мак віяти, оскільки в серпні достигає мак) Ibidem, Vol. III, P. 366., звідси у буковинських говірках мачинки - пиріжки з маком на Маковея.

Назва налисник - результат видозміни деетимологізованої форми налісник, зближеної з іменником лист, такому зближенню сприяло те, що деякі борошняні вироби випікалися на листі рослин. Первісна назва налісник - утворення з прийменника на і іменника ліса “дерев'яна решітка, плетений тин”; у назві знайшов відображення давній спосіб випікання борошняних виробів на дерев'яних решітках Ibidem, Vol. IV, P. 34..

Буковинські діалектоносії розповідають, що через тиждень після Пасхи святять аркуш - обрядовий хліб. Канонічна церква так пояснює цей феномен: під час Великоднього тижня один більшого розміру хліб, що символізує Хліб Вічного Життя і називається Артос, приносять до церкви. Він лежить перед іконою Христа. Звичай приносити Артос до церкви походить з часів апостолів, які на головному столі завжди залишали порожнє місце, вшановуючи пам'ять Христа Спасителя. Артос залишається впродовж Великоднього Тижня на тетраподі. На восьмий день після Великодня, у Фомину Неділю, священник ще раз благословляє його і передає вірним на споживання.

Грецьке слово артос (букв. “хліб”) носії буковинських говірок адаптували (пристосували) до відомого їм слова аркуш. На основі асоціацій за формою і розміром виникло слово аркуш зі значенням “обрядовий хліб”.

На Зелену неділю на Буковині галушки загортали у листя зелених рослин, таку страву під впливом народної етимології номінували галушки зелені (с. Горішні Ширівці Заставнівського р-ну Чернівецької обл.).

У буковинських говірках пиндига -- суп з картоплі, зелені, збитого яйця і сметани, який готують швидко навесні. Під дією народної етимології народна свідомість пов'язала слова пиндига “суп” і пиндити “швидко гнати” Slovnyk bukovynskykh hovirok [Dictionary of Bukovinian dialects], zah. red. N.V. Huivaniuk, Chernivtsi: Ruta, 2005, P. 410 [in Ukrainian].. За ЕСУМ, пиндига “юшка з кислого молока” - очевидно, переосмислене запозичення з польської мови; пол. рindyga “напій, горілка” є афективним утворенням від ріс “пити” Etymologichnyi slovnyk ukrayins'koyi movy..., op.cit., Vol. IV, P. 370..

У деяких говірках Кіцманського р-ну Чернівецької області перше гостювання молодої сім'ї у родичів, яке відбувається через тиждень після весілля, має назву сміти, смієни. Слово сміти, на думку самих діалектоносіїв, походить від слова сміятися, що відповідає духу післявесільних обрядодій. Батьки розпитують молодих про перші радощі, невдачі, жартують і сміються. Зареєстрована і назва “смійний день: наступного дня молода пара наносить візит-відповідь своїм батькам, під час якого знову забавляються” Bukovyna. Zahalne kraieznavstvo [Bukovina. General local lore], perekl. z nim. F. S. Andriitsia, A.T. Kvasetskoho, Chernivtsi: Zelena Bukovyna, 2004, P. 113 [in Ukrainian].. М. Бігусяк зазначає, що “через тиждень після весілля на галицькій Гуцульщині відбувався обряд с'мі'йини, 'міни. Цей обряд проводився для того, щоб передати віно “посаг” молодої, тобто того, що помінили “обіцяли під час повниці” Bihusiak M. “Iz sposterezhen nad vesilnoiu leksykoiu hutsulskoho hovoru” [From observations on the wedding vocabulary of the Hutsul dialect], Hutsulski hovirky: linhvistychni ta etnolinhvistychni doslidzhennia [Hutsul dialects: linguistic and ethnolinguistic research], vidp. red. Ya. V. Zakrevska, Lviv, 2000, P. 131 [in Ukrainian].. У деяких селах Путильського р- ну Чернівецької області ця обрядодія має назву сміни (йти у сміни). Жарти - як необхідний елемент післявесільного обряду - зводяться до того, що молодий повинен щось непомітно забрати з дому батьків, тобто вкрасти “на сміх” (у такий спосіб реалізується архетип викрадання, характерний для української весільної обрядовості). Крім того, під час смін батьки давали молодим віно (те, що обіцяли, тобто “мінили”). На основі явища народної етимології у буковинських говірках відбулося “пристосування” слова сміни до слова з прозорою етимологією сміти від “сміятися” Rusnak N., Rusnak Y. Leksyka rodynnykh obriadiv u bukovynskykh hovirkakh [Vocabulary of family rites in Bukovynian dialects], Chernivtsi: Cherniv. nat. un-t, 2015, P. 75-76 [in Ukrainian]..

Ефект народної етимології використовують письменники:

Чутки ходили, що Павлюк не виждав,

Що ті Кумейки -- то кривавий сніг.

Що хто там здався, тільки той і вижив,

А батько ж наш, він здатися не міг.

Він гордий був, Гордієм він і звався.

Він лицар був, дарма що постоли.

Стояв на смерть. Ніколи не здавався.

Йому скрутили руки і здали (Л. Костенко “Маруся Чурай”).

Ліна Костенко пояснює слово Гордій через гордий, ім'я Гордій походить від імені фригійського царя Gordion, за назвою столиці Фригії.

Етнолінгвістичний характер має таке явище, як табу - (плн. ta - виділяти, відзначати; ри - зовсім, цілком; tapu - заборонений, священний) - вияв магічної функції мови, заборона вживання деяких слів, зумовлена соціально-політичними, історико-культурними, релігійними, етичними й естетичними чинниками, що спричиняє навмисну заміну знака певного поняття описовим найменуванням або іншим знаком Selivanova O. Suchasna linhvistyka: terminolohichna entsyklopedia [Modern linguistics: terminological encyclopedia], Poltava: Dovkillia-K, 2006, P. 596-597 [in Ukrainian].. Слово табу привіз з острова Тонга в Європу англійський мореплавець Джеймс Кук. Табу поширювалося не лише на слова. Наприклад, у чукчів раніше жінки не мали права вимовляти звук р-, існувало табу на дії. У деяких племенах не можна було дивитися на батька, коли він їсть; у інших - торкатися какаду.

У стародавніх євреїв існувала заборона на ім'я бога Ягве, його називали Ієгова, Саваоф, Адонай. Ім'я Ягве було встановлено аж у ХІХ ст. на основі порівняльного- історичного методу мовознавства.

У драмі-феєрії Лесі Українки у списі діячів (персонажів) “Лісової пісні” “Той, що греблі рве ”, “Той, що в скалі сидить”²³ - номінації персонажів - описові звороти, що концентрують в собі найвиразніші їхні ознаки.

Феномен табу знають культури усіх народів. Люди вірили, що слово може зашкодити. Під час Різдвяних свят у носіїв буковинських говірок існувало табу на вимову слова мак. Пояснення носіїв говірок заборони на вимову слова навряд чи можна вважати достовірними, причому носії говірок пропонують різні тлумачення. Мовець не вірить у причину заборони, говорить ни знаю, будиш сміятиси. Табу зумовлює гомеопатична (імітаційна) магія: мак у свідомості носіїв говірки уподібнюється комахам; пор.: Йой, ш чого зачінати? На Різдво ни мож було називати мак, а зернятка. Мак терлоси до пшениці, али шо би ніхто ни згадав у хаті. Лиш тоди, коли можна замішати с пшиницев, тоди можна казати, шо пшиница з маком. А як він шє ни тертий, то ни можна його називати. Чогос ни можна казати. Ни знаю, будиш сміятися. Би вушей, би блохів ни було, аби ни було блохіу, бо то колис були блохи. Типер нима. Ну тай. (с. Митків Заставнівсього р-ну Чернівецької обл.).

Носій іншої говірки пояснює заборону на слово мак вірою в магічну силу слова: Пироги з маком, мак терли в макітри, али говорити ни можна було на свєто мак. Шоби горопці мак ни їли. Колис сіяли мак. Кожда ґаздиня сіяла в городі. (с. Кам'янка Глибоцького р-ну Чернівецької обл.).

Ймовірно, що у такий спосіб з покоління у покоління передається інформація про хіміко-біологічні властивості рослини.

Табу використовувалося у родильній обрядовості: груба, тівна, ківна “вагітна”, упасти в кут “про пологи”, знайшлась дитина, тьфу-тьфу, яке погане -- говорять про малу дитину, щоб не зашкодити їй Lesia Ukrainka. Tvory v dvokh tomakh. T.2 [Literary works in two volumes. Vol.2.], Kyiv: Nauk. dumka, 1987, P. 343 [in Ukrainian]. Rusnak N., Rusnak Y. Leksyka rodynnykh obriadiv u bukovynskykh hovirkakh..., op., cit., P. 136..

Європейці боялися ведмедя “великого хижого ссавця з незграбним масивним тілом, укритого густою шерстю”, забороняли його називати. У глибоку давнину за законами табу ім'я не вимовляли голосно і називали “той, що мед їсть”, у гуцульських говірках - бурий, господар, хазяїн, звір, вуйко. Порівняльно-історичне мовознавство з'ясувало, що справжня назва ведмедя могла бути ортокс. Так, греки називали його арктос, звідси назва Арктика, назва території під сузір'ям Великої Ведмедиці. А Антарктида - навпроти Арктики Koval A.P. Slovo pro slovo [Word about word], Kyiv: rad. shk., 1986, P. 112-113 [in Ukrainian]..

З табу пов'язане таке явище, як тотемізм (з індіан. “його рід”) - віра в містичний (кровний) зв'язок певного роду з якимось видом тварин. Припускають, що табу на ведмедя - результат тотему - культу ведмедя печерного. Археологам відомі культові сховища черепів цього викопного хижака у Франції, Швейцарії, Австрії, Одеській обл.

З явищем табу пов'язані евфемізми (гр. пом'якшений вираз) - слова чи словосполучення, що пом'якшують враження від висловленого тим, що називають поняття не прямо, а опосередковано, через іншу ознаку.

Чимало “замінників” у народному мовленні має слово чорт - дідько, лихий, куций, люцифер, нечиста сила, щез би!, зріжкатий.

На певні слова (інвективи: лайки, неприємні назви) суспільство накладає табу (заборону) і замість цих слів використовують інші: брехати - говорити неправду; дурний - нерозумний, наївний; п'є - заглядає в чарку; грубіян - погано вихований; замість лайки - пі; смердіти - погано пахнути; старий - літній, похилого віку; посваритися - кішка пробігла; померти - піти у вічність; сліпий - незрячий; глухий - він недочуває; зраджувати - ходити наліво; дешевий - економний (у рекламі).

Евфемізми поширені у етнонімах: негр - афроамериканець, жид - єврей, циган - ром.

До евфемізмів близькі перифрази - стилістичні фігури, окремі слова, синоніми або цілі описові синонімічні звороти, що концентрують в собі найвиразніші ознаки, нерідко образні (ознака стає прихованою синонімічною назвою). Перифрази можуть бути усталені: Бог - той, що сидить на небі, Біблія - Святе письмо, літургія - служба Божа, лев -- цар звірів, картопля - другий хліб, ліс - зелений друг, горілка - зелений змій, дозвіл - зелене світло, кам'яне вугілля - чорне золото, сіль - біла смерть, цукор - солодка смерть, ртуть - живе срібло, Шевченко - Кобзар, Франко - Великий Каменяр, Леся Українка - Дочка Прометея, Львів - місто Лева.

У літературній мові є слова, статус яких визначає внутрішня форма слова - оказіоналізми, жаргонізми.

Оказіоналізми (авторські неологізми) - це мовленнєві одиниці, які утворюються за стандартними та новими словотвірними моделями, з характерним експресивним забарвленням та індивідуальним характером. Оказіоналізми мають такі ознаки: належать мовленню, а не мові (не зареєстровані у словниках); утворюваність, а не відтворюваність (функціонують лише у текстах); словотвірна похідність (це завжди похідне слово, утворене за певною словотвірною моделлю, зазвичай з власне українського матеріалу); мають яскраву легко вловиму внутрішню форму слова; ненормативність (свідоме відхилення від норми); експресивність, наявність конотативного значення; номінативна факультативність (за оказіоналізмом не закріплена якась частина дійсності, він не є обов'язковим з погляду номінації); індивідуальна приналежність (оказіоналізм індивідуальний, співвідносний з окремим автором-творцем).

Оказіоналізм - ознака поетичного мовлення - один із засобів експресивного вираження думки, збагачення стилістичних ресурсів мови поетичного твору. Наприклад, заголовки збірок С. Пантюка “Дев'яностіада”, “Мовизна”.

У поетичному доробку Ліни Костенко налічують 300 оказіоналізмів Pantiuk S. Movyzna: poezii [Linguistics: poetries], Kyiv: Vyd-vo Zhupanskoho, 2014, 90 p. [in Ukrainian]..

Мені нестерпно, душно, передгрозно (Л. Костенко “Такий чужий і раптом - неминучий” Kostenko L. V. Vybrane [Selected], Kyiv: Dnipro, 1989, P. 270 [in Ukrainian]..

Було нам важко і було нам зле. / І західно, східно (Л. Костенко “Було нам важко” Ibidem, P. 199..

Мучено. Мічено. В душу насмічено (Л. Костенко “Інкрустації” Ibidem, P. 547..

Задзвонять над нами погребно / білі дзвони конвалій (Л. Костенко “Ліс” Ibidem, P. 124..

Неси свій хрест. Все інше -- позосталість (Л. Костенко “У драмі людській небагато дій”³¹.

Нареченою наречене і заколисує/заворожує чорнобрив'я таких ночей (Л. Костенко “Епілог”³².

А в серці літа -- справжній сонцепад (Л. Костенко “Осінь жагуча”³³.

Я привітами-самоцвітами /зупинила б тебе в путі (Л. Костенко “Моє серце, мабуть, болітиме”³⁴.

Яскрава експресивність дозволяє використовувати оказіоналізми в рекламі: Не гальму, снікерсуй!

Шейканемо, бебі! Завікнемо ваш дім! Зашоколадь своє свято! А ти лістиринеш двічі на день. Прийду, перевірю! (Лістирин - гігієнічний засіб). Обирай, з ким заміксуєш! Продавець (магазин) -- топчик, ціни -- горобчик! Ціни просто закупись!

Жаргонізми - слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. Жаргонізми - це переважно специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові.

Жаргонізми мають такі ознаки: належать мовленню; відтворюваність; ненормативність (свідоме відхилення від норми, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фамільярності тощо.); експресивність, наявність конотативного значення; номінативна надлишковість (у літературній мові є відповідники понять); “прихована” внутрішня форма слова.

Молодіжний сленг поповнюється жаргонізмами передовсім за рахунок семантичного словотвору - використання літературного слова з новим лексичним значенням, у цьому випадку відбувається “затемнення” внутрішньої форми слова. Семантичний словотвір продуктивний у класі дієслів: приколотися - отримати або створити враження; злиняти -- щезнути; перетерти - домовитися; базарити - говорити; гонити, гнати - говорити неправду; доганяти - розуміти; тормозити - не розуміти; мутити - зав'язувати стосунки; вліпити - поставити незадовільну оцінку; вмазати, вліпити - ударити; заколупати - набриднути; розвести - обманути, варити - добре розуміти; вигрібати - бути покараним; валити - ставити питання на іспиті; стукати - доносити; морозитися - не звертати уваги; вирубатися - заснути; дістати - набриднути; взути - покарати; намилитися - кудись збиратися; забивати - не звертати уваги; звалити - піти. У вторинній номінативній функції активно функціонують іменники: бабки - гроші; штука - тисяча; лимон - мільйон; капуста - гроші; штукатурка - косметика; трава, колеса - наркотики; тачка - машина; вікно - вільний час між парами; віник - букет; ласти - ноги; клешні, граблі - руки; хвіст - нескладений іспит; кадр - особистість; базар - розмова.

Висновки

етнолінгвістичний народна етимологіа табу

Для етнолінгвістики важливим є феномен народної етимології, який засвідчує прагнення мовців пояснити назву, ілюструє підсвідоме намагання носіїв мови опоетизувати слово, надихнути слово поезією. У народному мовленні народна етимологія мотивує передовсім топоніми та прізвиська людей. Під впливом народної етимології слова літературної мови і народної змінюють свій звуковий склад.

Етнолінгвістичний характер має таке явище, як табу: у слова “приховується” внутрішня форма. Під час Різдвяних свят у носіїв буковинських говірок існувало табу на вимову слова мак. Табу широко використовувалося у народній родильній обрядовості. З явищем табу пов'язані евфемізми. У народному мовленні чимало “замінників” має слово чорт. До евфемізмів близькі перифрази. У літературній мові побутують усталені перифрази, які підкреслюють ознаку поняття.

У літературній мові є слова, статус яких визначає внутрішня форма слова - оказіоналізми, жаргонізми. Оказіоналізми - слова з яскравою образністю (внутрішньою формою), характерні для поетичного мовлення і рекламного тексту. Молодіжний сленг поповнюється жаргонізмами передовсім за рахунок семантичного словотвору - використання літературного слова з новим лексичним значенням, у цьому випадку відбувається “затемнення” внутрішньої форми слова. Семантичний словотвір продуктивний передовсім у класі дієслів і іменників.

Размещено на Allbest.ru