Специфіка ономастикону роману Ольги Токарчук "Веди свій плуг понад кістками мертвих"

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Кафедра слов'янської філології та загального мовознавства

Специфіка ономастикону роману Ольги Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих»

Н. Стахнюк, к. філол. н., доцент

Кам'янець-Подільський, Україна

Анотація

Стаття присвячена ономастикону роману Ольги Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих». Досліджуються способи створення власних назв та описуються найважливіші функції, які виконують оніми.

З'ясовується, що створюючи онімний простір твору, авторка використовує як автентичні, власні назви, пов'язані з ландшафтом місцевості, прізвищами та іменами персонажів, так і вільно створює нові. На відбір власних назв впливає не лише тематика твору, а й індивідуальні переконання письменниці. Оніми, що з'являються в художньому просторі тексту, «заселяють» його різними істотами: людьми (антропоніми), тваринами (зооніми), збагачують представлений світ географічним та історичним виміром (космоніми, хрононіми). Нарешті, вони дозволяють показати культурний та релігійний (теоніми) вимір твору.

Важливою особливістю проекологічного роману є орієнтація на зоонімію, яка не лише кількісно переважає інші категорії власних імен, але й є найбільш продуманою - саме на цьому орієнтується авторка, бажаючи надати ономастикону неповторності.

У статті охарактеризовано різні механізми онімотворення, які спостерігаються в аналізованому тексті. Назви, що стосуються тварин та інших живих істот, найчастіше є реалістичними, утворюються із загальних назв, які пишуться з великої літери. Автор створює номенклатуру, що відноситься до цієї категорії, наслідуючи явища позалітературної дійсності, послуговується справжніми, стереотипними назвами тварин.

Основна функція таких зоонімів - надати значущості денотатам, наділити їх атрибутами (хоча б у вигляді присвоєння їм власної, а не загальної назви), притаманними людям.

Розглянуті у статті механізми використовуються для побудови специфічного онімного простору, а саме індивідуалізації головних, другопланових героїв або епізодичних персонажів. Оніми застосовуються для відображення негативних або позитивних рис персонажів, і лише зрідка тих властивостей, які не підлягають оцінці.

Ключові слова: ономастикон, онім, власна назва, художній простір, проекологічний роман.

Annotation

Specifics of onomastic names in the novel “Drive your plow over the bones of the dead” by Olga Tokarchuk

N. Stakhniuk, Candidate of Philological Sciences, Associate Professor at the Department of Slavic Philology and General Linguistics Kamianets-Podilskyi Ivan Ohienko National University

The article is dedicated to the research of onomastic names in the novel “Drive Your Plow Over the Bones of the Dead” written by Olga Tokarchuk. We investigate the ways of proper names creation and describe the main functions of onomastic units. It has been found out that the author, while creating the onomastic space of her novel, uses authentic proper names connected with the landscapes of that area, characters' names and surnames, as well as invents completely new ones. The choice ofproper names is influenced not only by the topics of the novel but also by the writer's personal beliefs.

Onomastic names which appear in the artistic space of the text “settle” it with different creatures i.e. people (anthroponyms), animals (zoonyms). They enrich the fiction world with the help of geographical and historical dimension (space names) and (chrononyms). Andfinally, they allow to show cultural and religious dimension of the text (theonyms). A peculiar feature of this pro-ecological novel is its zoonym orientation which not just prevails in quantity in comparison with other categories ofproper names but it is also the most elaborate. This is the key idea of the writer who wants to add uniqueness to onomastic names.

The article deals with different techniques of creation of onomastic names which are used in the analysed text. Names of animals and other creatures, which are realistic in most cases, are formed from common names that are written in capital letters. The author creates the register of names that belongs to this category imitating the phenomena of non-literary reality, uses real stereotypic names of animals. The main function of such zoonyms is to underline the importance of denotative meanings, give them some attribute (at least in the form of a proper name not a common one) which are characteristic for people. Investigated techniques are used to create a special onomastic space in the text i.e. individualization of main and minor characters or those which appear only in some episodes. Onomastic units are used for the depiction ofpositive and negative features of characters and only sometimes they underline those qualities which cannot be somehow evaluated.

Key words: onomastic name, onomastic unit, proper name, artistic space, pro-ecological novel.

Постановка проблеми

Природоцентричні рухи, які останніми роками набувають все більшого поширення у світі, знайшли своє відображення і у художній літературі. Проза Ольги Токарчук - лауреата Нобелівської премії - містить важливі проекологічні послання, свідчить про її турботу про світ, сповнений кровопролиття мільйонів тварин, яке часто супроводжується стражданнями. Детективний роман «Веди свій плуг понад кістками мертвих» є екологічним маніфестом - з одного боку, і спробою показати, що тварини теж мають душу, відчувають - з іншого. Про мотиви написання роману сама авторка висловлюється так: «Я хотіла зворушити читача і викликати в ньому якусь моральну незручність історією, яку розповідаю. Я хотіла, щоб читач здригнувся - від гніву і жаху». Постать головної героїні, пані Душейко, є відображенням поглядів самої авторки - вегетаріанки, яка виступає проти полювання.

Надзвичайно оригінальним і внутрішньо мотивованим рішенням письменниці є використання великих літер у тексті. Пані Душейко вважає всіх істот (включно з машиною) живими, тому називає всіх і все на свій розсуд: Собака, Сутінки, Птахи, Істоти, Козулі, Смерть, Кара, Гнів... Ольга Токарчук пояснює: «Я хотіла індивідуалізувати мову Душейко і дати їй простір (...) Пані Душейко, використовуючи слова, написані з великої літери, показує, що ці слова мають набагато глибший зміст, ніж традиційно прийнято вважати. Що означає - Кара? Або Страх? Або що означає слово Тварина? Якщо ми напишемо їх з великої літери, ми будемо ставитися до них як до спільноти, яка заслуговує на увагу, серйозно замислюючись над тим, чим вони є»На захист пафосу. Інтерв'ю з Ольгою Токарчук, в: Bluszcz, No 16 / Січень 2010, С. 71.

Аналіз досліджень. Ономастика - наука, яка займається власними назвами. Розвинулася в другій половині ХІХ століття разом з порівняльним мовознавством. Батьком слов'янської ономастики вважають Франка Міклошича, послідовниками якого були Францішек Буяк, Тадеуш Войцехов- ський, Вітольд Ташицький, Станіслав Роспонд та інші. У вітчизняній мовознавчій науці останніх десятиліть також відбувається активний процес дослідження нових тенденцій в ономастиці (Д. Бучко, М. Габорак, В. Горпинич, О. Карпенко, І. Ковалик).

Польська дослідниця Ева Вольніч-Павловська у своїх працях звертає увагу на те, що хоч розрізнення опозиції «власні - загальні назви» сягає часів античності, та досі нема чіткого визначення саме для власних назв. На її думку, потрібно враховувати риси, притаманні nomen proprium:

1) власним назвам - на відміну від загальних - завжди відповідає лише один денотат у конкретному акті мовного спілкування;

2) власні назви не мають словникового значення (як загальні), однак вони й не є просто порожніми звуками;

3) частотність вживання - деякі власні назви більш типові, а інші - менш. Найбільш прототипними можна вважати власні імена імена людей і географічні назви (Вольніч-Павловська, 2014: 204).

Цікавими є праці Олени Карпенко на тему кон- гітивної ономастики. Вона стверджує, що «когнітивну ономастику слід розглядати як новий напрямок вивчення власних назв. Розвитку когнітивної ономастики також істотно допомагають розмаїті експерименти з власними назвами» (Карпенко, 2010: 5-6).

Мета статті - описати онімний простір проекологічного кримінального роману, специфічного піджанру, характерною рисою якого є величезний, багатий і прискіпливо описаний світ природи; дослідити онімний простір у романі «Веди свій плуг понад кістками мертвих», виявити й дослідити новаторський підхід автора до створення власних назв.

Виклад основного матеріалу

Власні назви зазвичай становлять специфічний простір художнього тексту, відображають авторську концепцію, адже як стверджує Л.П. Юлдашева: «оніми, крім номінування, формують історичне й культурне тло твору, наповнюють його образним змістом. Оніми одного цілісного естетичного об'єкта утворюють систему, замкнений комплекс, ономастикон, усі елементи якого взаємопов'язані й слугують реалізації авторського задуму. Стилістичне навантаження оніма залежить від співтворчості письменника, націленого на актуалізацію певного елемента відповідно до свого задуму, та читача, здатного осягнути доступний йому підтекст, опираючись на власний досвід, а також на фонові знання» (Юлдашева, 2019, 90).

Онімний простір художнього твору - це сукупність усіх онімів у тексті, які поділяють його «на кілька полів залежно від специфіки денотативного значення власних назв, співвідношення з національним іменником мови, способу перетворення форм імені та інших ознак» (Коржанова, 2018: 79).

План онімного простору має лінгвокультурологічну детермінацію: «Будь які розбіжності в заповненні ономастичного простору - це вияв мовної відносності, спричиненої своєрідністю концептуалізації навколишнього світу та пов'язаної із чинником ландшафту (тобто життєвими умовами носіїв різних мов), чинником культури (зокрема впливом вірувань, звичаїв і традицій національної культури певного історично усталеного типу) і чинником глибини знань» (Кантемір, 2014: 390).

Отже, онім у літературному творі є словом чи словосполученням, яке сприяє виокремленню певного об'єкта, його індивідуалізації й ідентифікації в ряді інших, одночасно становить соціокультурний код, який створює чи розширює уявлення про національні, ментальні та соціальні риси, що побутують у мові. Художня інтерпретація оніма конституюється на фонових характеристиках, що передбачають розгляд оніма в тісному взаємозв'язку історії й культури.

На появу власних назв різного походження великий вплив має жанр, до якого належать аналізовані тексти, а також їх змістове наповнення. Роман Ольги Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих» - це водночас і екологічна кримінальна історія, і захоплюючий трилер, і гімн природі, і різке протистояння авторки безкарному вбивству тварин. Конститутивні ознаки проекологічного детективу, до якого належить роман, передбачають функціонування у ньому певних онімів.

Загалом в ономастиці зоонімами називаються власні назви тварини, а не апелятиви (загальні назви), наприклад «кінь», «корова», «свиня», хоча й загальні назви також можуть функціонувати як зооніми. Саме таку ситуацію спостерігаємо у романі «Веди свій плуг понад кістками мертвих». Використання авторкою онімізованих апелятивів пояснюється проекологічною спрямованістю тексту. Таким чином підкреслюється стосунок автора до тварин, їх значимість, цінність у художньому світі, представленому у творі. Так, назви тварин (як свійських, так і диких), птахів, комах, про яких йдеться у творі, пишуться з великої літери.

Наприклад:

«- Popatrz, Samy - powiedziaiam podnieconym szeptem...» (Токарчук, 2009: 19);

«Widac byio, ze ma Psa pierwszy raz w zyciu...» (Токарчук, 2009: 56); «Duszз ma najpodlejszy zbrodniarz, lecz nie ty, piзkna Sarno, ani ty, Dziku, ani ty, dzika Gзsi, ani ty, Swinio, ani ty, Psie» (Токарчук, 2009: 285); «Wtedy na skraju lasu zobaczyiam biaie Lisy, dwa» (Токарчук, 2009: 370).

Крім того, на сторінках роману зустрічаються наступні лексеми, які належать до зоонімів: Zajce, Borsuki, Kot, Kotka, Kret, Kuny, Mysze, Chrabіszcze, Kornik, Kwiczofy, Zaba, Dzik, Zaj^c, Nietoperz та багато інших.

Варто звернути увагу й на те, що й абсолютно загальні назви (типу «істоти», «створіння») та терміни (наприклад, хижаки) - авторка трактує як власні назви: «-O kraju swiadczjego Zwierzзta. Stosunek do Zwierzіt. Jezeli ludzie zachowuj siз bestialsko wobec Zwierzіt, nie pomoze im zadna demokracja ani w ogole nic» (Токарчук, 2009: 274); «-Nie wolno wam strzelac do zywych Istot!» (Токарчук, 2009: 174); «Noc wokoi nas zaczyna cicho dzwonic, przywoiujc wszystkie Stworzenia na nocne nabozenstwo» (Токарчук, 2009: 437); «...gdyby zaatakowai je Drapieznik...» (Токарчук, 2009: 264).

Однак, на цьому тлі можна простежити диференціацію серед зоонімів залежно від того, хто з дійових осіб роману висловлюється про тварин. Прикладом може слугувати наступний діалог:

«- Widziaia pani biaie lisy? -zapytai mnie jeden z mзzczyzn.

- Podobno je Wnзtrzak przed swoj^ ucieczk^ wypuscii - powiedziai drugi.

- Moze miai wyrzuty sumienia - podsumowaiam. - Moze go te Lisy zjadiy» (Токарчук, 2009: 364). Бачимо, що у репліці головної героїні «Лиси» є власною назвою, натомість для її випадкового співрозмовника - це звичайний апелятив.

Отже, трансонімізація - перехід апелятивів до категорії власних назв - притаманна лише для ментального лексикону головної героїні твору, що свідчить про особливий статус цієї групи денотатів у її системі цінностей.

Гіпокоризми, або ж назви тварин, їх клички, зустрічаються у творі нечасто, але процес надавання таких назв тваринам головною героїнею є доволі цікавим з точки зору психології та когнітивної ономастики, адже клички тварин у романі є насамперед експресивними і процес їх творення пов'язаний саме з асоціативною або емоційною складовою: наприклад, коти тут звуться Шапка та Шалик «...chciaiam pogrzebac w koszu z czapkami i wtedy zobaczyiam, ze lezy tam wielki czarny Kot. A obok, w szalikach - jeszcze jeden, taki sam, tylko wiзkszy. Nazwaiam sobie te Koty w myslach Czapka i Szalik» (Токарчук, 2009: 339); лис величається Консулом «Z bardzo daleka zobaczylam tez znajomego Lisa, o ktorym mowi? Konsul - taki jest wytworny i dobrze wychowany» (Токарчук, 2009: 268); для собаки головна героїня обирає людське ім'я Марися: «gdy popatrzylam na Suk?, przyszlo mi natychmiast do glowy ludzkie imi? - Marysia. Moze od sierotki, taka byla zabiedzona» (Токарчук, 2009: 59). Про стосунок пані Душейко до тварин промовисто свідчить фрагмент, у якому вона своїх застрелених мисливцями собак, називає «Дівчатками», мотивуючи це тим, що вони для неї були членами сім'ї, доньками:

«- Moje Sukizginly - powiedzialam w koncu - Rozumiem ten bol - powiedzial po chwili. - Ale to przeciez tylko zwierz?ta. - Byly moimi jedynymi bliskimi. Rodzin. Corkami» (Токарчук, 2009: 613).

C. Струтинський розрізняє три функції зоонімів: а) посесивну, б) ідентифікуючу (якщо власник має кілька особин), в) фатично-емоційну (лише у випадку деяких ссавців і птахів - йдеться про тварин, з якими можна встановити зв'язок) (Струтинський, 1996: 112-113). Ці функції є актуальними й у романі «Веди свій плуг понад кістками мертвих». Художні функції зоонімів подібні й до антропонімів, але з деякими обмеженнями. Отже, зооніми домінують серед власних назв, які зустрічаються у романі. Найчастіше авторка послуговується апелятивами, яким надає статусу власних назв. онімний простір назва ландшафт роман токарчук

Однією з основних функцій, яку виконують імена в художньому тексті, є називання, виокремлення та розрізнення літературних персонажів. Точність презентації літературних героїв за допомогою антропонімів (ім'я, прізвище, або їх замінники) залежить від ролі, яку вони відіграють у певному творі. Спосіб номінації в романі «Веди свій плуг понад кістками мертвих» обумовлюється способом оповіді. Оповідачем є пані Душейко, і вона репрезентує світ, представлений у романі з її точки зору. Аналізуючи антропоніми роману, можна виділити серед них неавтентичні але цілком реалістичні назви. До них належать імена, які мають ту саму форму, що й прізвища з нелітературної дійсності. Однак, такі випадки є досить рідкісними. Адже надання імен персонажам роману не відповідає загальноприйнятій конвенції про іменування. Ось як головна героїня, для якої імена є надзвичайно істотними категоріями, розміркомує над цим процесом: «Coz to za strata inwencji - oficjalne imiona i nazwiska. Nigdy si? ich nie pami?ta, s tak oderwane od osoby i banalne, ze w niczym jej nie przypominaj. Na dodatek kazda generacja ma swoje mody i nagle wszyscy nazywaj^ si? Malgorzata, Patryk albo - nie daj Boze - Janina.

Dlatego staram si? nigdy nie uzywac imion i nazwisk, lecz raczej okreslen, ktore przychodz do glowy samoistnie, gdy patrzymy na kogos po raz pierwszy» (Токарчук, 2009: 58).

Дійсно, у романі є тільки два випадки, коли героїня визнає, що справжнє прізвище нарочуд влучно характеризує особу. Перший з них: «Nazywali si? Studzienni. Dlugo zastanawialam si?, czy mam im nadac jakies swoje imi?, lecz potem uznalam, ze jest to jeden z dwoch znanych mi przypadkow, kiedy nazwisko pasuje do Czlowieka. Byli to rzeczywiscie ludzie ze studni - tacy, co to wpadli do niej dawno temu i teraz na jej dnie urzdzali sobie swoje zycie, myslіc, ze studnia jest calym swiatem.» (Токарчук, 2009: 148); та другий випадок: «Facet nazywal si? Wnіtrzak - i to byl wlasnie ten drugi przypadek, kiedy nazwisko samo z siebie pasuje do wlasciciela» (Токарчук, 2009: 149). В усіх інших випадках пані Душейко надавала усім, з ким зустрічалась, імена, в основі яких лежали асоціації, когнітивно-смислові процеси, які відбувались у її свідомості під час спілкування з цими людьми, спостереження за ними.

Люди, близькі пані Душейко, споріднені з нею емоційно, мають свої онімічні відображення, але не зовсім традиційні. Автор не згадує ім'я матері та бабусі, але на письмі передає ці лексеми з великої літери: «Stala tam moja Mama,...» (Токарчук, 2009: 216); «...zobaczylam, ze stoi tam tez moja Babcia, mloda, dorodna kobieta w szarej sukience» (Токарчук, 2009: 227). Ці слова співвідносяться з власними назвами. Крім того, варто зазначити, що слово «людина» у романі теж пишеться з великої літери - «Czlowiek», при чому у випадках як нейт- тральної конотації («Jakis Czlowiek stal przy nich i palil papierosa» (Токарчук, 2009: 227); «...uklad odpornosciowy Czlowieka» (Токарчук, 2009: 122), так і негативної («jest typem Czlowieka, ktory gardzi tym, czego nie rozumie» (Токарчук, 2009: 78); «Nie mogl byc Czlowiekiem» (Токарчук, 2009: 35). Загалом у такому вигляді лексема «Czlowiek» вживається у творі близько 80 разів.

Також часто в тексті з'являються недеривовані апелятиви. Серед таких антропонімів у романі можна виокремити ще кілька тематичних груп. Перша з них, мабуть, найчисельніша серед онімів цого типу, представлених у тексті - назви людей за професіями, посадами або виконуваними функціями:

- «Chcialam si? widziec z Komendantem...»,

- «wezwano mnie na ponowne przesluchania listem poleconym, ktory przywiozl Listonosz»,

- «mroczny Astrolog».

Ще одна група, яка привертає до себе увагу - антропоніми у вигляді ад'єктивів, наприклад:

«A gdy Wіsaty rzucil mu si? na pomoc, zaatakowalam Wіsatego, uderzylam go w ramiз z calej sily» (Токарчук, 2009: 175); «westchnіl Piзkny Mзzczyzna.

- powіtpiewal Piзkny» (Токарчук, 2009: 365);

«czujз siз nimi osobiscie Poruszona i Zaniepokojona» (Токарчук, 2009: 424);

«poniewaz nie jestem Czulostkowa ani Sentymentalna» (Токарчук, 2009: 445);

«Bylam ... w miejscu, gdzie przychodz^ Umarli» (Токарчук, 2009: 696).

Отже, можна стверджувати, що антропоніми в онімній площині роману посідають важливе місце та несуть за собою смислове навантаження, яке передає характер, поведінку, функції людини. Відапелятивні антропоніми, якими послуговується авторка, мають на меті насамперед викликати певні емоції у читачів - особливо тих, котрі здатні оцінити майстерну та тонку ономастичну гру слів. Антропоніми, створені Ольгою Токарчук, складають незвичайний конгломерат особових імен, які принципово різняться від їх відповідників з позалітературної дійсності, що становить своєрідність антропонімії роману.

Хрононімами в ономастиці називаються власні назви відрізків часу, події, які передбачають темпоральну, а не просторову локалізацію. Як зазначає Ю.О. Карпенко: «Хрононіми - не просто власні назви відрізку часу. Вони об'єднуються якоюсь подією і прив'язані до якогось часу, причому час (а тому й хрононіми) може бути лінійним або циклічним. Те й друге може бути загальним чи індивідуальним, що в хрононімічному фреймі розділяється значно більше, ніж у будь-якому іншому» (Карпенко, 2010: 108).

Найчисельнішими хрононімами у романі «Веди свій плуг понад кістками мертвих» є назви частин доби, за допомогою яких автор відображає окрему систему хронометражу у художньому світі: «Ja dreptalam w Mroku za jego plecami» (Токарчук, 2009: 15); «... zapadl szybki Zmierzch i zacz^l sypac snieg» (Токарчук, 2009: 95); «Byl pocz^tek czerwca, wiзc Noce byly juz cieple i pachnіce» (Токарчук, 2009: 406).

Примітно, що для автора значущим є лише час, пов'язаний з темною порою доби, тоді як «день» функціонує як апелятив: «...o kazdej porze dnia i Nocy...» (Токарчук, 2009: 86). Ймовірно, ціннісне смислове наванаження на позначення світлої пори доби бере на себе онім «Сонце»: «Ja tez wolalam Zmierzch. Nie nadawalam siз do zycia w Sloncu» - ось так автор протиставляє ці поняття.

Завданням топонімів - назв географічних об'єктів, міст, сіл, вулиць, річок, морів - є локалізація у просторі. Ця група онімів у романі «Веди свій плуг понад кістками мертвих» представлена в основному реальними топонімами: Czechy, Kotlina Klodzka, Kudowa, Lewin, Nowa Ruda, Zіbkowice Gory Stolowe, Odra, Plaskowyz, ulica Wi?zienra we Wroclawiu.

Авторські назви-креації представлені кількома цікавими топонімами, процес номінації яких зумовлений внутрішніми, асоціативними факторами, наприклад: «...wies, ktorі nazywam sobie Transylwani z powodu ogolnego nastroju, jaki w niej panuje» (Токарчук, 2009: 137); або ж зовнішніми (розказана кимось історія). Саме так окремої назви набуває небезпечний поворот на дорозі: «...nazwal go Zakrіtem Wolowe Serce, poniewaz widzial, jak kiedys z ciZarowki jadіcej z ubojni nalezіcej do miejscowego tuza wypadla skrzynka z podrobami i krowie serca rozsypaly si po drodze; przynajmniej tak twierdzi» (Токарчук, 2009: 138).

Прагмоніми є назвами речей, предметів та інших об'єктів матерільної сфери діяльності людини. Зокрема, О.В. Суперанська дефініює прагмоніми так: «позначення марок машин, механізмів, агрегатів» (Суперанська, 2007: 11).

У романі «Веди свій плуг понад кістками мертвих» цікавим явищем є онімізація марки автомобіля головної героїні - Самурая, який теж пишеться з великої літери: «Pewnego popoludnia wracalam Samurajem z zakupow w miescie» (Токарчук, 2009: 379); «W koncu zepsuje si Samuraj i nie bіdzie juz jak jezdzic do miasta» (Токарчук, 2009: 263); «- Rusz si, bracie, nie rob mi wstydu - powiedzialam do Samuraja, a on warkn^l tylko na mnie...» (Токарчук, 2009: 326). Для порівняння, назви марок інших автомобілів у творі вживаються з малої літери: «To jest toyota naszego Komendanta» (Токарчук, 2009: 201); «Wsiadla do samochodu i gwaltownie ruszyla. To byl wielki, wypasiony jeep cherokee» (Токарчук, 2009: 533).

Причини такої диференціації пояснюються наступною цитатою:

- Kto to jest Samuraj? - zapytal policjant.

- Przyjaciel - odpowiedzialam zgodnie z prawd^.

- Nazwisko poprosz?.

- Samuraj Suzuki (Токарчук, 2009: 557).

Крім того, до прагмонімів можна зарахувати онімізовані лексеми «Знаряддя»: «Bardziej interesujі go rozne Narz?dzia i maszynerie» (Токарчук, 2009: 72); «wzi?lam mlotek i metalowy pr?t, i wszystkie Narzіdzia, jakie napatoczyly mi si pod rіk?» (Токарчук, 2009: 87). Пані Душейко до предметів, названих «знаряддями», з одного боку ставиться з повагою, симпатією, в певнй момент ототожнює себе з ними: «Nie klamalam, kiedy powtarzalam wam, ze to Zwierz? ta mszczі si? na ludziach. Tak bylo w istocie. Ja bylam ich Narzіdziem» (Токарчук, 2009: 678).

В онімном просторі роману «Веди свій плуг понад кістками мертвих» зустрічаються поодинокі власні назви, які відносяться до інших категорій. Серед них є фітонім: «Zolte slady moczu wokol mojego srebmego Swierka»; кілька ергонімів (назви організацій, виробничих і громадських об'єднань): «Towarzystwo Grzybiarzy „Prawdziwek”», «Kolo Gospodyn Wiejskich»; менюонім: «Krzіtalam si wokol herbaty. Czarnej. Niech wie, co to jest Herbata».

Дослідники стверджують, що власні імена вводяться в текст з певною метою, вони сприяють художньості твору, є елементом мовного стилю літературного твору (Дубіш, 2003). А спосіб створення літературних назв залежить від художніх задумів автора.

Оніми в романі Ольги Токарчук не завжди вписуються в реалістичну течію літературної номенклатури, сутністю якої є реальні чи автентичні назви та їхні позначення, але завжди зберігають умовний характер зв'язків, що поєднують загальні назви з денотатами. В основному авторка використала зооніми та антропоніми, але не менш важливу роль у творі відіграють також космоніми, прагмоніми, хромоніми тощо. Власні назви загалом відображають реальну номенклатуру, характерну для даного часу, конкретного місця, соціального середовища, а також комунікативну ситуацію, представлену в романі. Власні назви виконують у творі певні функції. А інтерпретовані в різних аналітичних площинах, вони поєднують та акумулюють декілька функцій одночасно. Усі оніми, використані авторкою у романі, підпорядковані головному стилістичному прийому, який полягає у створенні композиційно цілісного літературного твору, що поєднує різні взаємопроникаючі площини в один світ, яким живе головна героїня.

Функціонування у свідомості читача власних назв є можливим саме завдяки специфічному конотаційному значенню, що міститься в даному онімі. Мовно-культурна компетентність реципієнта є обов'язковою складовою, яка обумовлює його участь у процесі сприйняття художніх задумів автора, в адекватному сприйнятті змісту. Конструювання простору художнього твору через власні назви робить представлений у романі світ дуже багатим. Інтерсеміотичні відсилання до онімів, які сигналізуються різними способами, дають змогу інтерпретувати твір на багаторівневій основі.

Висновки

Підсумовуючи, слід зазначити, що характерною рисою онімів, використаних у романі Ольги Токарчук, є їх багатофункціональність. Крім основної функції власних назв, а саме диференціації, вони виступають ще й своєрідним ідентифікатором, дуже чітко вказуючи на місце даного концепту у системі цінностей. Змінюючи і доповнюючи один одного, вони водночас протиставляють відповідні шари роману. Для цього використовуються зооніми та антропоніми, топоніми та інші власні назви. Використання власних назв дозволило збагатити інформаційний простір твору і призвело до розширення площини інтерпретації, включивши в неї величезне культурне, соціальне та прагматичне тло, а також надаючи можливість більш глибокої характеристики персонажів. Більше того, письменниця вводить власні назви з дидактичною метою, спрямованою на показ певних норм і зразків поведінки.

Список використаних джерел

1. Кантемір С. Власні назви як база творення вторинних номінацій. Наукові записки. Серія: філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2014. Вип.129. С. 388-392.

2. Карпенко О.Ю. Когнітивна ономастика. Посібник. Одеса: Феникс, 2010. 158 с.

3. Коржанова Ю.В. Онімний простір поетичного тексту (на матеріалі поезії Бориса Олійника). Вісник КДПУ імені Михайла Остроградського. Серія: гуманітарні науки. 2018. Вип. 6 (53). Ч. 2. С. 78-82.

4. Суперанская А.В., Сталтмане В.Э. и др. Теория и методика ономастических исследований. Изд. 2-е. М.: ЛКИ, 2007 256 с.

5. Юлдашева Л.П , Літературні оніми як засіб структурування художнього світу у творах для дітей та юнацтва. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2019 №39 том 1. C. 89-92

6. Dubisz S. (red.) 2003, Uniwersalny slownik jзzyka polskiego. T. 2: K-ф; t. 3: T-Z. Warszawa: PWN

7. Galkowski A., 2019, Rozwoj miзdzynarodowych prac nad terminologiq onomastycznq: przeglqd ujзc slowianskich, „Annales Universitatis Mariae Curie-Sklodowska”, Vol. XXXVII, nr 1, s. 61-81.

8. Strutynski J., 1996, Urbozoonimia polska, Krakфw, 146 s.

9. Tokarczuk O., 2009, Prowadz swojplugprzez kosci umarlych. Wydawnictwo Literackie, Krakфw, 710 s.

10. Wolnicz-Pawlowska E., 2014, Nazwy wlasne w przekladzie. Zarys problematyki. „Poznanskie Spotkania Jзzykoznawcze”, XXVII.17 s. 201-214

References

1. Kantemir S. Vlasni nazvi yak baza tvorennya vtorinnih nominatsiy [Proper names as a basis for creating secondary nominations]. Naukovi zapiski. Seriya: filologichni nauki (movoznavstvo). Kirovograd: RVV KDPU im. V. Vinnichenka, 2014. Vip.129. pp. 388-392 [in Ukrainian].

2. Karpenko O. Kognitivna onomastika. Posibnik [Cognitive onomastics]. Odesa: Feniks, 2010. 158 p. [in Ukrainian].

3. Korzhanova Yu.V. Onimniy prostir poetichnogo tekstu (na materiali poeziyi Borisa Oliynika) [The onymous space of the poetic text (based on the poetry of Boris Oliynyk)]. Visnik KDPU imeni Mihayla Ostrogradskogo. Seriya: gumanitarni nauki. 2018. Vip. 6 (53). Ch. 2. pp. 78-82 [in Ukrainian].

4. Superanskaya A.V., Staltmane V.E. i dr. Teoriya i metodika onomasticheskih issledovaniy [Theory and methodology of onomastic research]. Izd. 2-e. M.: LKI, 2007. 256 p. [in Russian]

5. Yuldasheva L.P , Literaturni onimi yak zasib strukturuvannya hudozhnogo svitu u tvorah dlya ditey ta yunatstva [Literary onyms as a means of structuring the artistic world in works for children and youth]. Naukoviy visnik Mizhnarodnogo gumanitarnogo universitetu. Ser.: Filologiya. 2019 №39 tom 1. pp. 89-92 [in Ukrainian].

6. Dubisz S. (red.) 2003, Uniwersalny slownik jzyka polskiego [Universal dictionary of the Polish language]. T. 2: K-o; t. 3: T-Z. Warszawa: PWN, [in Polish].

7. Galkowski A., 2019, Rozwoj mydzynarodowych prac nad terminology onomastycznі: przeglіd ujc slowianskich [The development of international work on onomastic terminology: a review of Slavic approaches]. „Annales Universitatis Mariae Curie-Sklodowska”, Vol. XXXVII, nr 1, pp. 61-81 [in Polish].

8. Strutynski J., 1996, Urbozoonimia polska [Polish urbozoonim], Krakow, 146 p. [in Polish].

9. Tokarczuk O., 2009, Prowadz swoj plug przez kosci umarlych [Drive your plow through the bones of the dead]. Wydawnictwo Literackie, Krakow, 710 p. [in Polish].

10. Wolnicz-Pawlowska E., 2014, Nazwy wlasne w przekladzie. Zarys problematyki [Proper names in translation. Outline of the problem]. „Poznanskie Spotkania Jіzykoznawcze”, XXVII.17 pp. 201-214 [in Polish].

Размещено на allbest.ru