Типологія основних синтаксичних одиниць у сучасній українській граматиці та лінгводидактиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

ТИПОЛОГІЯ ОСНОВНИХ СИНТАКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ГРАМАТИЦІ ТА ЛІНГВОДИДАКТИЦІ

Ніна Іваницька, Наталія Родюк

м. Вінниця



Анотація

синтаксичний одиниця словоназва граматикологія

Стаття присвячена опису науково обґрунтованих авторських підходів до виокремлення й практичного використання в лінгводидактиці основних синтаксичних одиниць (словосполучення, речення, члена речення). Подано короткий опис ключових словоназв з урахуванням їхньої понятійно-термінологічної визначеності в сучасній граматикології. Уміщено висновки стосовно складу синтаксичних одиниць у проекції на практичне використання складної теорії в сучасній лінгвістиці та лінгводидактиці. Зроблено спробу визначити й показати ієрархію критеріїв метамовної інтерпретації основних синтаксичних одиниць у сучасному науковому та лінгводидактичному синтаксисі для підтвердження об'єктивності їхньої сутності в терміноназвах. На методологічних засадах аксіології, зокрема на головних принципах істинності та простоти, подано короткі узагальнення стосовно основних зазначених синтаксичних одиниць української мови. Висновки зорієнтовані на практичне втілення їх у лінгводидактику.

Ключові слова: типологія, синтаксична одиниця, речення, словосполучення, член речення.



Аннотация

ТИПОЛОГИЯ ОСНОВНЫХ СИНТАКСИЧЕСКИХ ЕДИНИЦ В СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНСКОЙ ГРАММАТИКЕ И ЛИНГВОДИДАКТИКЕ

Нина Хваницкая Винницкий государственый педагогический университет имени Михаила Коцюбинского Украина, г. Винница,

Наталья Родюк Винницкий государственый педагогический университет имени Михаила Коцюбинского Украина, г. Винница,

В статье представлено описание научно обоснованных авторских подходов, касающихся вычленения и практического использования в лингводидактике основных синтаксических единиц (словосочетания, предложения, члена предложения). Кратко описаны ключевые словонаименования с учетом ихней понятийно-терминологической определенности в современной грамматикологии. Сделано выводы, касающиеся состава синтаксических единиц в проекции на практическое использование сложной теории в современной лингвистике и лингводидактике. Сделана попытка определить и показать иерархию критериев металингвистической интерпретации основных синтаксических единиц в современном научном и лингводидактическом синтаксисе с целью подтверждений объективности ихней сущности в терминоназваниях. На методологических основаниях аксиологии, в частности на главных принципах истины и простоты, представлено краткие обобщения основных синтаксических единиц украинского языка. Выводы ориентированы на практическое внедрение их в лингводидактику.

Ключевые слова: типология, синтаксическая единица, предложение, словосочетание, член предложения.



Annotation

TYPOLOGY OF BASIC SYNTAX UNITS IN MODERN UKRAINIAN GRAMMAR AND LINGUODIDACTICS

Nina Ivanytska Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University., Vinnytsia

Nataliia Rodiuk Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University, Vinnytsia,

Introduction. The article is devoted to the description of scientifically substantiated authors' approaches to isolation and practical use of basic syntactic units (phrase, sentence, part of sentence) in linguodidactics.

Purpose. The purpose of the research is to show the need to identify the main syntactic units and prove the scientific possibility of using them in modern linguodidactics, having the extremely rich and at the same time contradictory scientific and methodological basis of modern grammar. The purpose is met through accomplishing the following tasks: to describe the key words of the title in research taking into account their conceptual and terminological definiteness in modern science; to investigate and draw conclusions about the composition of syntactic units in the projection on the practical use of theory in modern linguistics and linguodidactics; following the methodological foundations of axiology, and namely the principles of truth and simplicity, to describe the types of basic syntactic units of the Ukrainian language (sentence, phrase, part of sentence).

Methods. The following methods were used in the research: retrospective, descriptive, distributive, transformational, semantic methods and methods of quantitative analysis.

Results. The article provides a brief description of the key words of the title, taking into account their conceptual and terminological definiteness in modern grammar. Conclusions on the composition of syntactic units are included in the projection on the practical use of complex theory in modern linguistics and linguodidactics.

Originality. An attempt is made to define and show a hierarchy of criteria for metalanguage interpretation of basic syntactic units in modern scientific and linguodidactic syntax to confirm the objectivity of their essence in terms. On the methodological basis of axiology, on the main principles of truth and simplicity in particular, brief generalizations are given with regard to the main syntactic units of the Ukrainian language.

Conclusion. The conclusions are focused on their practical implementation in linguodidactics. The review of the basic scientific base and the short description of key words of the title used in research confirms a hypothesis about possibility and necessity of using traditional and somewhat updated system of the corresponding terminology. The methodological principles of modern axiology focused on relative truth and simplicity describe the basic syntactic units of the Ukrainian language (phrase, sentence, part of the sentence).

Keywords: typology, syntactic unit, sentence, phrase, part of the sentence.



Постановка проблеми

Досягнення українських дослідників у галузі граматичної системи сучасної української мови (Л. А. Булаховський, М. А. Жовтобрюх, О. С. Мельничук, В. М. Русанівський, І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, Н. Л. Іваницька, А. П. Загнітко, І. Я. Завальнюк, І. І. Ковалик, Н. М. Костусяк, Л. І. Мацько, М. В. Мірченко, О. Г. Межов, М. Я. Плющ, І. І. Слинько, Н. М. Сологуб, М. І. Степаненко та ін.) створили надійний фундамент для нових, по-новому зорієнтованих теорій вивчення граматики, виявлення її національної специфіки, розкриття законів у сфері категорійних особливостей структури та функцій граматичної системи, як і мовних систем у їхньому зіставленні. Значних змін зазнали традиційні дефініції; по-новому, з позицій лінгводидактичного прагматизму відбувається збирання, упорядкування й опрацювання матеріалу.

Сучасна граматична наука, зокрема синтаксис, увібрала найкращі здобутки традиційного аналізу лінгвістичних об'єктів, що їх можна представити у вигляді триєдиного підходу до їхньої інтерпретації: (формально-граматичного, семантико-синтаксичного та комунікативного). Учені-філологи все частіше скеровують свій вектор дослідження на вироблення нових чи оновлених концепцій опису граматичної системи мови.

Водночас варто зазначити, що різноманітні наукові інтерпретації, які відбивають багатоаспектне вивчення синтаксису, не позбавлені суперечностей, особливо коли йдеться про їхню можливість і надійність використання в лінгводидактиці.

Мета пропонованої статті - зважаючи на надзвичайно багату і водночас суперечливу науково-методичну базу сучасної граматики, зокрема синтаксису, засвідчити потребу виокремлення основних синтаксичних одиниць та довести наукову можливість використання їх у сучасній лінгводидактиці.

Досягнення поставленої мети орієнтовано на розв'язання таких завдань:

- коротко описати ключові словоназви дослідження з урахуванням їхньої понятійно- термінологічної визначеності в сучасній науці;

- дослідити й подати висновки стосовно складу синтаксичних одиниць у проекції на практичне використання теорії в сучасній лінгвістиці та лінгводидактиці;

- дотримуючись методологічних основ аксіології, зокрема принципів істинності та простоти, коротко описати типи основних синтаксичних одиниць української мови (речення, словосполучення, члена речення).

Розв'язання поставлених у дослідженні завдань вимагало використання достатнього матеріалу та вибору відповідних методів аналізу.

Вибираючи й комплектуючи матеріал для дослідження, ми орієнтувалися на радикальні зрушення в сучасному світі та його пізнанні, що їх фіксують сучасні наукові джерела з різних галузей знань. Помітним є те, що, на відміну від нещодавніх видань, у них можна спостерігати трансформовану систему категорій і понять через вилучення одних й уведення потужної множини інших для уникнення спрощеності чи однобічності підходів й оцінок та тісної взаємодії з цивілізаційними тенденціями поступу світової науки. Загалом же матеріалом дослідження слугував об'ємний корпус різностильових текстів, особливо наукових на навчально-методичних, сучасної граматики та лінгводидактики.

Використано ретроспективний, описовий, дистрибутивний, трансформаційний, семантичний методи та частково методика кількісного аналізу.



Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

На шляху свого історичного розвитку окремі науки, як і наука загалом, зазнавали постійного розвитку, перебудови, переосмислення, нагромадження теоретичного матеріалу, який «проектував» своєрідну стратегію й тактику на майбутнє.

Приступаючи до викладу основного змісту результатів нашого дослідження, уважаємо за необхідне наголосити на двох важливих моментах, зокрема на синтаксисі як розділі граматики та термінах, без чого багато із заявлених проблемних чи мікропроблемних питань можуть видатися менш актуальними.

Учені однозначно кваліфікують синтаксис як найважливіший, вершинний рівень, що забезпечує оформлення основного лінгвістичного продукту - комунікативно значущої, синтаксично маркованої мовної побудови, найчастіше представленої у вигляді речень, фраз, висловлювань. Із цього приводу І. С. Попова навіть пише про «невичерпність матеріалу, що наповнює синтаксис». Щобільше, дослідниця робить висновок про «неможливість представити списком систему синтаксичних одиниць, оскільки таких одиниць не просто дуже багато, а багато до нескінченності» [25, с. 397]. Не лише погоджуючись з автором, але й високо оцінюючи результати наукових досягнень ученого в трактуванні багатьох синтаксичних категорій як у теоретичному, так і в практичному планах, ми виділяємо найважливіше - обмеженість у виборі синтаксичних одиниць і досконалість їхньої металінгвістичної інтерпретації.

Не можна обійти увагою також наукову концепцію проф. М. В. Мірченка в підходах до категорійності граматичних (синтаксичних) постулатів як центральної ланки будови мови, у якій завжди наявні й можливі для вивчення зв'язки з мисленням. Учений визначає й використовує граматичні категорії як узагальнені (абстрактні) поняття, що об'єднують співвідносні граматичні значення, виражені сукупністю граматичних форм [23, с. 5].

Деяку традиційність у розумінні категорійності й інноватику в представленні синтаксичних постулатів ученого доповнюють праці сучасних синтаксисів, у яких простежується нерозривний зв'язок мови з пізнавальною діяльністю людини, детермінуючи в такий спосіб осмислення мовних одиниць, зокрема в синтаксичних конструкціях - репрезентантах відповідних когнітивних механізмів, нестандартних ситуацій і под.

Коротко висловимо свій підхід щодо використання термінів. Відомо, що будь-яке дослідження в науковому плані базується на термінах. Ми у своїх публікаціях неодноразово згадували про терміноназви в науковому дискурсі загалом, термінологічній системі українського синтаксису зокрема [14; 15; 16; 17; 18]. Простежуючи сучасні підходи й тенденції утворення й використання терміноназв, можна назвати дві протилежності: надзвичайне розширення кількісного складу термінів, з одного боку, а з іншого - тенденція до спрощення, науково обґрунтованого узагальнення в практиці їхнього раціонального використання.

Висловлене вище базується на обстеженні великої кількості наукових, науково- методичних джерел із різних стилів та жанрів сучасної української літературної мови - монографій, наукових статей, авторефератів, підручників і посібників, розрахованих на широке коло лінгвістів, педагогів, психологів, викладачів та вчителів. Характерно, що зазначені протилежності рельєфно простежуються в синтаксисі, виявляючи тим самим складність цього ярусу структури мови. Пояснення ж потрібно шукати в мовленнєвих і мовних утвореннях як фундаменті вивчення, виокремлення й інтерпретації синтаксичних одиниць у їхній різноманітності, науковій коректності й придатності до використання.

Продовження викладу основного змісту дослідження зосереджуємо на словоназвах, заявлених у формулюванні теми.

Уведені в опис словоназви, які відтворюють металінгвістичні номінації відповідних понять, за критерієм «найчастотніших слів наукового стилю сучасної української мови» виявляють порівняно високі показники абсолютної та відносної частот: типологія (абс. ч. - 72, відн. ч. - 0220) [2, с. 106]; одиниця (абс. ч. - 219, відн. ч. - 0670) [2, с. 95].

Використані в статті ключові слова, крім зазначеної високої частотності їх у науковому стилі, здебільшого володіють семою «умовність» і, виявляючи здатність сполучатися з різними словоназвами, реалізують потенційні можливості щодо синтаксичних варіацій. Так, наприклад, «одиниця» (як умовна величина, яку прийнято за основу при вимірюванні, визначенні однорідних з нею величин) функціонує в комбінаціях: використання одиницьпереваги, недоліки... одиниці...; система... одиниць...; відмовитися від... одиниць.; погодитися з недоліками (суперечностями)... одиниці... і т.д. [28, с. 258].

Методологічно й технічно опис отриманих результатів, викладених у статті, концентрують і «обрамлюють» ключові слова, серед яких на перше місце ставимо словоназву «одиниця», яка в матеріалі нашого дослідження за кількісними показниками суттєво відрізняється від інших основних ключових слів (одиниця - 82 %; решта ключових слів - 18 %).

Подаємо стислу інформацію про слова, заявлені в темі статті та використані в процесі аналізу в такому порядку: типологія, одиниця, словосполучення, речення, член речення.

Терміноназва «типологія» базується на іменниковій словоназві «тип» (від гр. typos - відбиток, зразок, форма, модель) як найвища систематична категорія, що об'єднує споріднені класи за спільністю певних зовнішніх або внутрішніх рис, понятійна природа яких зосереджена на групі відповідних предметних реальностей: тип тварин, тип рослин, тип людей, тип думок, тип образів і т.д. [3, с. 1246; 3, с. 1246; 3, с. 750]. Нормативну лексикографічну параметрію терміноназви «типологія» становлять три ознаки: «понятійна множинність», «спільність ознак» та «наукова систематизація (класифікація)».

Особливої уваги й відповідних коментарів заслуговує основне ключове слово, уживане в описі дослідження - одиниця.

Переглядаючи найновіші наукові праці українських учених-граматистів, можна помітити, що типовою терміноназвою в них виступає «одиниця», супроводжувана різними словоназвами в препозиції: морфологічна одиниця, синтаксична одиниця, категорійна одиниця, метамовна одиниця, основна граматична одиниця, аналітична одиниця, комунікативна одиниця, функціональна одиниця, текстотвірна одиниця, валентнісна одиниця, автосемантична одиниця, синсемантична одиниця, міжрівнева одиниця та ін. (А. В. Висоцький, І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко, Н. В. Гуйванюк, П. С. Дудик, С. Я. Єрмоленко, А. П. Загнітко, Н. Б. Іваницька, Н. Л. Іваницька, Л. О. Кадомцева, В. І. Кононенко, Н. М. Костусяк, О. В. Кульбабська, Т. Є. Масицька, О. Г. Межов, І. А. Мельник, М. В. Мірченко, М. Я. Плющ, І. С. Попова, І. І. Слинько, М. І. Степаненко, Р. О. Христіанінова, В. Д. Шинкарук та ін.).

Близькою до терміноназви «одиниця», хоч і не синонімічною в нашому трактуванні та використанні є терміноназва «величина», яка дозволяє експлікувати зміст кількісних співвідношень об'єктів і процесів дійсності як теоретичних постулатів фіксації станів та відношень об'єктивних реальностей. Характерним для словоназви «одиниця» в типових поєднаннях із прикметниковими словоназвами є те, що прикметники в таких уживаннях перестали виконувати роль звичайного семантичного конкретизатора в ролі розширеної словоназви «одиниця», перетворившись у невід'ємний складник двослівної терміноназви.

У системі синтаксичних одиниць, які відображають наукові поняття процесу пізнання мови, виділяємо словосполучення. Відразу потрібно наголосити на неоднозначності в поглядах сучасних граматистів щодо трактування словосполучення й можливостей включення його до складу основних синтаксичних одиниць.

У спеціальних синтаксичних дослідженнях та в працях методичного характеру словосполучення як синтаксична одиниця згруповані й описані переважно за трьома параметрами: структурою (будовою), типологією та значенням. Відповідно до цих основних ознак виділяють похідні від словосполучення синтаксичні варіанти: ураховують головне слово як повнозначну частину мови; смислові відношення між складовими словосполучення (типи й підтипи, виявлені й ще не встановлені та ін.).

Досить детальний аналіз первинних та похідних типів словосполучень, представлених у системі моделей, подає І. С. Попова [25, с. 161-175]. Унаслідок глибокого аналізу різноманітних конструкцій автор усе ж включає словосполучення до складу таких основних синтаксичних одиниць української мови: словоформи, словоз'єднання, речення, тексту, надфразної єдності [25, с. 113]. Учений пропонує замінити сам термін «словосполучення» більш загальним терміном, здатним поєднувати непредикативні поєднання слів, зокрема терміном «словоз'єднання», побудоване не лише на основі підрядного зв'язку, але й на основі інших семантико-граматичних відношень, актуалізованих при сурядному чи напівпредикативному зв'язках [25, с. 109].

За визначальними параметрами стосовно інших синтаксичних одиниць І. Р. Вихованець пропонував розв'язувати проблемні питання словосполучення на ґрунті елементарності / неелементарності речення, валентної/невалентної сполучуваності синтаксем (мінімальних семантико-синтаксичних одиниць), синтаксичної деривації» [5, с. 14].

До складу основних синтаксичних одиниць пропонуємо включати члени речення. Як синтаксична категорія член речення був об'єктом вивчення багатьох учених-мовознавців, які займалися проблемами категорійного осмислення структури простого речення в різних мовах (Й. Ф. Андерш, Ю. Д. Апресян, Н. Н. Арват, Н. Д. Арутюнова, В. В. Бабайцева, А. О. Білецький, І. Р. Вихованець, Н. В. Гуйванюк, П. С. Дудик, А. П. Загнітко, Н. Л. Іваницька, Л. О. Кадомцева, І. П. Распопов, Л. Д. Чеснокова, А. Б. Шапіро, Н. Ю. Шведова, К. Ф. Шульжук та ін.).

Учення про члени речення, звичайно, не позбавлене суперечностей. Упродовж вивчення цієї синтаксичної одиниці виникали дискусії, пропонувалися уточнення, відбувався перегляд критеріїв визначення й диференціації складників системи членів речення [13; 15; 20; 23; 25; 31].

Останнім часом значно посилилась увага до слова (повнозначного слова) як елемента мовної системи, що безпосередньо (у вигляді словоформ) входить у речення й у конкретне члени речення; актуальними стали теорії, пов'язані з вивченням сполучуваності слів, відомі під назвами «сполучуваність», «валентність», «семантична й формальна вибірковість», «семантична потенція», «конфігурація», «синтагматика», які базуються на властивостях повнозначного слова поєднуватися з іншими одиницями мовної структури [10; 15].

Сама система т.зв. «прислівних зв'язків» в українській мові є досить складною. На сполучуваність слів і, отже, на реалізацію повнозначними словами їхньої семантики, впливає частиномовна належність, морфемний склад (особливо наявність префіксів), семантика та ін.

За здатністю реалізувати значення повнозначні слова узвичаєно поділяти на дві групи: слова авто семантичні, чи закритої семантики, (комбайн, кукурікати, синій, вчасно) і слова син семантичні, чи відкритої семантики, (реформування, зрубати, кращий) [12; 15; 17].

Автосемантичні слова не потребують інших слів для реалізації семантики, тому виявляють здатність самостійно виконувати функцію того чи того члена речення. На відміну від автосемантичних, синсемантичні слова, що вимагають інших слів, словосполучень чи речень (тобто експлікаторів синсемантизму) для реалізації їхньої семантики, здатні утворювати сильні позиції в структурі речення, які заповнюють обов'язкові члени речення. Пор., наприклад, дієсловоназви в реченнях: Соловей тьохкає і Учень вивчив вірш.

У теорію «членів речення», отже, надійно ввійшло вчення про позиційну структуру речення, що передбачає врахування сильних позицій, утворюваних синсемантичними словами, і розмежування на цій основі обов'язкових членів речення (обов'язкових формально-синтаксичних компонентів) та необов'язкових (факультативних) компонентів синтаксичної структури речення (Н. Б. Іваницька, Н. Л. Іваницька, Т. С. Масицька, М. В. Мірченко, О. Г. Межов, М. І. Степаненко, В. М. Каленич, Н. І. Кухар та ін.).

Відбулося уточнення й увиразнення критерію сполучуваності в застосуванні його до члена речення. Цьому сприяла активізація використання в мовознавстві статистики, зокрема врахування абсолютної сполучуваності повнозначних слів з тими самими морфологічними формами й утворення на цій основі особливих семантичних єдностей з т.зв. «інформативно недостатніми словами» (термін Н. Л. Іваницької). До таких повнозначних словоназв у складі аналітичних форм членів речення віднесено: дієслово «бути» у функції зв'язки в складеному іменному присудку; дієслова з модальним значенням (мати, хотіти, могти); інформативно недостатні іменникові словоназви (десяток, середина, ряд); числівники на позначення меж кількісних вимірів (скільки, чимало); прикметники й дієприкметники, що виражають обов'язок, згоду (повинен, зобов 'язаний, змушений).

Орієнтуючись на «член речення» в сукупності його визначальних ознак, критеріїв виділення, категорійних значеннєвих варіантів (підмета, присудка, головного члена односкладного речення, означення, додатка, обставини), вартують деякі зауваги стосовно традиційних терміноназв відповідних понять. Суб'єкт дії чи стану, сама дія (стан), об'єкт, властивість та обставина, за якої відбувається дія чи реалізується стан, - усе це змістові ознаки, що визначають і сприяють називанню понять як наукових абстракцій, відмежовують їх від інших, співвідносячи з об'єктивною дійсністю.

Визначення змістової сутності понять, відтворюваних синтаксичними одиницями в межах «члена речення» забезпечує підведення під них нерідко різнорідних об'єктів щодо форми, стирає межі між ними і робить однорідними в синтаксисі. Закріплена за ядром синтаксичної одиниці «член речення» граматична форма служить цементуючою силою, здатною підпорядковувати інші, периферійні форми спільної семантики.

У полі дискусійних проблем і питань стосовно «члена речення» як синтаксичної одиниці був і продовжує перебувати т.зв. «синкретизм», необхідність і можливості чи відсутність можливостей його «подолання».

Покажемо на конкретному прикладі речення закладену в змісті й словоелементах, що його відтворюють: Він був великим любителем цікавих розмов ще з дитинства (З газ.). Формально в реченні виділяється складений іменний присудок із дієслівною зв'язкою «бути» в минулому часі (був любителем). За змістом речення виявляє здатність до перетворення: «Він дуже любив (полюбляв) цікаві розмови ще з дитинства. Трансформований варіант, як бачимо, являє собою двоскладне речення з простим дієслівним присудком «дії/стану». Означальний компонент «великим» трансформувався у компонент обставинного значення, виражений прислівниковою словоназвою «дуже».

У таких випадках означальний компонент «великим» у реченні з іменним складеним присудком може бути віднесеним до складу іменної частини присудка як семантичний поширювач у цілісній структурі аналізованого речення.

Можливості трансформування відповідних реченнєвих структур здебільшого залежать від словотвірних ознак іменникових словоназв у ролі іменної частини присудка: любитель любити (полюбляти); реформатор реформувати; організатор організовувати; керівник керувати (скеровувати); садівник садити; визбирував визбирувати; думання думати (задумувати, придумувати); промовець промовляти і под.

Усе ж у конкретних реченнєвих структурах із такими присудками в іменних частинах переважають семи, концентровані на іменникових словоназвах як складників іменних складених присудків. Таких і подібних процедур синтаксичного аналізу в застосуванні їх для розв'язання проблем синкретизму можна навести безліч. За нашими спостереженнями, студенти й учителі активно послуговуються ними, що сприяє поглибленню знань із синтаксису, з одного боку, а з іншого - шліфує й розвиває мислення.

Отже, член речення утворився внаслідок номінування відповідних понятійних реальностей. Відомо, що за спільністю ознак (критеріальних вимірів чи параметрів) відбувається об'єднання назв відповідних понять у різних розділах мовознавчої науки. Отже, виробилась своєрідна система домінування таких груп мовних одиниць як назв понять, проте рівень абстракції в них доволі неоднаковий. Як зазначені вище синтаксичні одиниці (словосполучення, речення), член речення характеризується параметром «процесуальне узагальнення», оскільки саме члени речення утворюються, усвідомлюються, виокремлюються й типізуються в актах комунікації, які відтворює головна синтаксична одиниця - речення.

Для всіх значеннєвих варіантів синтаксичної одиниці «член речення» характерними є узагальнена семантика та формально-граматичні ознаки, що загалом властиво як традиційній системі синтаксичних одиниць, об'єднаних «членом речення», так і оновленому варіанті, орієнтованому на формально-граматичні показники в позиційній структурі речення [13].

Якщо частини мови як основні морфологічні одиниці граматики можуть «існувати» й розмежовуватися поза реченням, то «член речення» виявляє свою сутність, істотні визначальні характеристики лише в реченні, слугуючи продуктом узаємозв'язків і взаємовідношень різних частин мови. Член речення створює нову властивість слова чи групи слів, їхню додаткову ознаку, виступаючи як продукт найвищого рівня граматичної абстракції.



Висновки дослідження та перспективи подальших наукових розвідок у визначеному напрямі

Проведене дослідження стосовно типізації основних синтаксичних одиниць у теорії й лінгводидактиці дозволяє зробити такі загальні висновки:

- використаний у дослідженні огляд основної наукової бази й короткий опис ключових словоназв підтверджує гіпотезу про можливість і потребувикористання традиційної й дещо оновленої системи відповідних терміноназв;

- на методологічних засадах основ сучасної аксіології, орієнтованих на відносну істинність і простоту, постав опис основних синтаксичних одиниць української мови (словосполучення, речення, члена речення);

- зроблено короткі зауваги щодо практичного використання заявленої авторами теорії, що може слугувати перспективою подальших досліджень.

Отже, природа й людина були й будуть джерелом знань і перевірки їхньої істинності. Скарбниця філологічних знань, зокрема й знань про синтаксичні одиниці, являє собою змінну величину, зміст якої становлять наукові аксіоми, відкриті для подальшої перевірки, уточнення, змінності.



Література

1. Бойко Н. І. Українська експресивна лексика: семантичний, лексикографічний і функціональний аспекти: монографія. Ніжин: Аспект-Поліграф, 2005. 552 с.

2. Бук С. 3000 найчастотніших слів наукового стилю сучасної української мови / наук. ред. Ф. С. Бацевич. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2006. 192 с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. Київ; Ірпінь: Перун, 2002. 1440 с.

4. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. Київ: Либідь, 1993. 368 с.

5. Вихованець І. Р. Типи словосполучень. Синтаксис української мови: хрестоматія: у 2 ч. / упоряд.: А. Мойсієнко, В. Чумак, С. Шевель. Київ: Київський університет, 2019. Ч. 1. 559 с.

6. Вихованець І. Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення / відп. ред. І. Р. Вихованець. Київ: Наук. думка, 1983. 219 с.

7. Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць: монографія. Київ: Наук. думка, 1991. 192 с.

8. Григорович О., Демченко О., Родюк Н. Формування інноваційної культури педагога як стратегічна мета національної освіти. Рідна школа. 2018. № 9/12. С. 32-38.

9. Дудик П. С. Синтаксис сучасного українського розмовного мовлення. Просте речення, еквіваленти речення. Київ: Наук. думка, 1973. 284 с.

10. Завальнюк І. Я. Синтаксичні одиниці в мові української преси початку ХХІ ст.: функціональний і прагмалінгвістичний аспекти: монографія. Вінниця: Нова Книга, 2009. 400 с.

11. Завальнюк І. Я., Іваницька Н. Л. Сема та її варіанти в ієрархії номінації синонімічних рядів українських словоназв денотатів. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського: Серія: Філологія (мовознавство): зб. наук. праць / гол. ред. Є. Б. Барань. Вінниця: ТОВ «Фірма Планер», 2021. Вип. 32. С. 93-109.

12. Іваницька Н. Б. Дієслівні системи української та англійської мов: парадигматика і синтагматика: монографія. Вінниця: СПД Главацька, 2011. 636 с.

13. Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові: монографія. Київ: Наук. думка, 1986. 133 с.

14. Іваницька Н. Л. Змістова й формальна складові інтерпретаційного поля термінів у галузевих словниках сучасної української літературної мови. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія (мовознавство): зб. наук. праць / гол. ред.: Н. Л.Іваницька. Вінниця: ТОВ «Фірма Планер», 2016. Вип. 23. С. 20-28.

15. Іваницька Н. Л. Повнозначне слово: теоретичний та лінгводидактичний аспекти: навч. посібник для студентів-філологів. Вінниця: ТОВ «Меркьюрі Поділля», 2014. 248 с.

16. Іваницька Н. Л. Про «Ключові слова» до статей у збірниках наукових праць із мовознавства. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія (мовознавство): зб. наук. праць / гол. ред. Н. Л. Іваницька. Вінниця: ТОВ «Фірма Планер», 2015. Вип. 21. С. 18-24.

17. Іваницька Н. Л. Семантичні єдності повнозначних слів у терміносистемі сучасного теоретичного синтаксису. Актуальні проблеми синтаксису: сучасний стан і перспективи дослідження: матеріали та тези доповідей Всеукр. наук. конф., присвяченої 100-річчю від дня народження проф. І. І. Слинька. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2012. С. 66-67.

18. Іваницька Н. Л., Лазаренко Н. І. Терміни в сучасній педагогічній науці. Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: зб. наук. праць. Вінниця: ТОВ «Фірма Планер», 2018. С. 5-9.

19. Куньч З. И. Універсальний словник української мови. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2007. 848 с.

20. Масицька Т. Є. Типологія семантико-синтаксичних реченнєвих залежностей: монографія. Луцьк: Твердиня, 2016. 416 с.

21. Межов О. Г. Типологія мінімальних семантико-синтаксичних одиниць: монографія. Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. 464 с.

22. Мельничук О. С. Загальні питання синтаксису української мови. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / за заг. ред. І. К. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1972. С. 5-50.

23. Мірченко М.В. Структура синтаксичних категорій. Луцьк: Вежа, 2004. 393 с.

24. Новий тлумачний словник української мови: у 3-х т. Київ: Аконіт, 2008. Т. 3. 534 с.

25. Попова І. С. Фундаментальні категорії метамови українського синтаксису (одиниця, зв'язок, модель). Донецьк: Вид-во ДНУ, 2009. 432 с.

26. Родюк Н. Шляхи реформування вищої освіти України в контексті євроінтеграції. Ukraine - EU. Innovations in Education, Technology, Business and Law: collection of international scientific papers. Chernihiv: CNUT, 2018. P. 193-195.

27. Родюк Н. Ю., Лазаренко Н. І., Доті Ч. Інноваційні процеси в розвитку вищої освіти Фінляндії. Молодий вчений. 2018. № 5.2 (57.2), травень. С. 38-41.

28. Сахно І. П., Сахно М. М. Словник сполучуваності слів української мови (найуживаніша лексика). Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1999. 544 с.

29. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля-К., 2006. 716 с.

30. Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. Київ: Вища школа, 1994. 670 с.

31. Степаненко М. І. Просторові поширювачі у структурі простого речення. Полтава: АСМУ, 2004. 463 с.

32. Удовиченко Г. М. Словосполучення в сучасній українській літературній мові. Київ: Наук. думка, 1968. 228 с.

33. Українська мова: енциклопедія / ред. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко. Київ: Укр. енциклопедія, 2000. 752 с.

34. Чайка І. В., Іваницька Н. Л. Понятійно-термінологічна визначеність словоназви «самоактуалізація». Актуальні проблеми сучасної науки та наукових досліджень: зб. наук. праць / гол. ред. Р. С. Гуревич; Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського. Вінниця: ТОВ «Фірма Планер», 2018. Вип. 10 (13). С. 226-229.

35. Шульжук К. Ф. Елементарні і неелементарні синтаксичні конструкції. Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії. Рівне: РДУ, 2001. Вип. 9. С. 3-8.

36. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови: підручник. Київ: Академія, 2004. 408 с.

References

1. Boiko N. I. Ukrainska ekspresyvna leksyka: semantychnyi, leksykohrafichnyi i funktsionalnyi aspekty: monohrafiia. Nizhyn: Aspekt-Polihraf, 2005. 552 s.

2. Buk S. 3000 naichastotnishykh sliv naukovoho styliu suchasnoi ukrainskoi movy / nauk. red. F.S.Batsevych. Lviv: LNU imeni Ivana Franka, 2006. 192 s.

3. Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy / uklad. i holov. red. V.T.Buseia. Kyiv; Irpin: Perun, 2002. 1440 s.

4. Vykhovanets I. R. Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys. Kyiv: Lybid, 1993. 368 s.

5. Vykhovanets I. R. Typy slovospoluchen. Syntaksys ukrainskoi movy: khrestomatiia: u 2 ch. / uporiad.: A.Moisiienko, V.Chumak, S.Shevel. Kyiv: Kyivskyi universytet, 2019. Ch. 1. 559 s.

6. Vykhovanets I. R., Horodenska K. H., Rusanivskyi V. M. Semantyko-syntaksychna struktura rechennia / vidp. red. I.R.Vykhovanets. Kyiv: Nauk. dumka, 1983. 219 s.

7. Horodenska K. H. Deryvatsiia syntaksychnykh odynyts: monohrafiia. Kyiv: Nauk. dumka, 1991. 192 s.

8. Hryhorovych O., Demchenko O., Rodiuk N. Formuvannia innovatsiinoi kultury pedahoha yak stratehichna meta natsionalnoi osvity. Ridna shkola. 2018. № 9/12. S. 32-38.

9. Dudyk P. S. Syntaksys suchasnoho ukrainskoho rozmovnoho movlennia. Proste rechennia, ekvivalenty rechennia. Kyiv: Nauk. dumka, 1973. 284 s.

10. Zavalniuk I. Ia. Syntaksychni odynytsi v movi ukrainskoi presy pochatku KhKhI st.: funktsionalnyi i prahmalinhvistychnyi aspekty: monohrafiia. Vinnytsia: Nova Knyha, 2009. 400 s.

11. Zavalniuk I. Ia., Ivanytska N. L. Sema ta yii varianty v iierarkhii nominatsii synonimichnykh riadiv ukrainskykh slovonazv denotativ. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu im. Mykhaila Kotsiubynskoho: Seriia: Filolohiia (movoznavstvo): zbirnyk naukovykh prats / hol. red. Ye.B.Baran. Vinnytsia: TOV «Firma Planer», 2021. Vyp. 32. S. 93-109.

12. Ivanytska N. B. Diieslivni systemy ukrainskoi ta anhliiskoi mov: paradyhmatyka i syntahmatyka: monohrafiia. Vinnytsia: SPD Hlavatska, 2011. 636 s.

13. Ivanytska N. L. Dvoskladne rechennia v ukrainskii movi: monohrafiia. Kyiv: Nauk. dumka, 1986. 133 s.

14. Ivanytska N. L. Zmistova y formalna skladovi interpretatsiinoho polia terminiv u haluzevykh slovnykakh suchasnoi ukrainskoi literaturnoi movy. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu im. Mykhaila Kotsiubynskoho. Seriia: Filolohiia (movoznavstvo): zb. nauk. pr. / red.: N. L. Ivanytska, I. Ia. Zavalniuk, M. P. Bahan. Vinnytsia: TOV «Firma Planer», 2016. Vyp. 23. S.20-28.

15. Ivanytska N. L. Povnoznachne slovo: teoretychnyi ta linhvodydaktychnyi aspekty: navch. posibnyk dlia studentiv-filolohiv. Vinnytsia: TOV «Merkiuri Podillia», 2014. 248 s.

16. Ivanytska N. L. Pro «Kliuchovi slova» do statei u zbirnykakh naukovykh prats iz movoznavstva. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhaila Kotsiubynskoho. Seriia: Filolohiia (movoznavstvo): zb. nauk. pr. / hol. red. N.L.Ivanytska, red.-kol.: N.L.Ivanytska, N.M.Pavlykivska, I.Ia.Zavalniuk ta in. Vinnytsia: TOV «Firma Planer», 2015. Vyp. 21. S. 18-24.

17. Ivanytska N. L. Semantychni yednosti povnoznachnykh sliv u terminosystemi suchasnoho teoretychnoho syntaksysu. Aktualni problemy syntaksysu: suchasnyi stan i perspektyvy doslidzhennia: materialy ta tezy dopovidei Vseukr. nauk. konf., prysviachenoi 100-richchiu vid dnia narodzhennia prof. I. I. Slynka. Chernivtsi: Chernivetskyi nats. un-t, 2012. S. 66-67.

18. Ivanytska N. L., Lazarenko N. I. Terminy v suchasnii pedahohichnii nautsi. Suchasni informatsiini tekhnolohii ta innovatsiini metodyky navchannia v pidhotovtsi fakhivtsiv: metodolohiia, teoriia, dosvid, problemy: zb. nauk. pr. Vinnytsia: TOV «Firma Planer», 2018. S. 5-9.

19. Kunch Z. I. Universalnyi slovnyk ukrainskoi movy. Ternopil: Navchalna knyha - Bohdan, 2007. 848 s.

20. Masytska T. Ie. Typolohiia semantyko-syntaksychnykh rechennievykh zalezhnostei: monohrafiia. Lutsk: Tverdynia, 2016. 416 s.

21. Mezhov O. H. Typolohiia minimalnykh semantyko-syntaksychnykh odynyts: monohrafiia. Lutsk: Volyn. nats. un-t im. Lesi Ukrainky, 2012. 464 s.

22. Melnychuk O. S. Zahalni pytannia syntaksysu ukrainskoi movy. Suchasna ukrainska literaturna mova: Syntaksys / za zah. red. I.K.Bilodida. Kyiv: Nauk. dumka, 1972. S. 5-50.

23. Mirchenko M. V. Struktura syntaksychnykh katehorii. Lutsk: Vezha, 2004. 393 s.

24. Novyi tlumachnyi slovnyk ukrainskoi movy: u 3-kh t. Kyiv: Akonit, 2008. T. 3. 534 s.

25. Popova I. S. Fundamentalni katehorii metamovy ukrainskoho syntaksysu (odynytsia, zviazok, model). Donetsk: Vyd-vo DNU, 2009. 432 s.

26. Rodiuk N. Shliakhy reformuvannia vyshchoi osvity Ukrainy v konteksti yevrointehratsii. Ukraine - EU. Innovations in Education, Technology, Business and Law: collection of international scientific papers. Chernihiv: CNUT, 2018. P. 193-195.

27. Rodiuk N. Iu., Lazarenko N. I., Doti Ch. Innovatsiini protsesy v rozvytku vyshchoi osvity Finliandii. Molodyi vchenyi. 2018. № 5.2 (57.2), traven. S. 38-41.

28. Sakhno I. P., Sakhno M.M. Slovnyk spoluchuvanosti sliv ukrainskoi movy (naiuzhyvanisha leksyka). Dnipropetrovsk: Vyd-vo Dnipropetr. un-tu, 1999. 544 s.

29. Selivanova O. O. Suchasna linhvistyka: terminolohichna entsyklopediia. Poltava: Dovkillia-K., 2006. 716 s.

30. Slynko I. I., Huivaniuk N. V., Kobylianska M. F. Syntaksys suchasnoi ukrainskoi movy: Problemni pytannia. Kyiv: Vyshcha shkola, 1994. 670 s.

31. Stepanenko M. I. Prostorovi poshyriuvachi u strukturi prostoho rechennia. Poltava: ASMU, 2004. 463 s.

32. Udovychenko H. M. Slovospoluchennia v suchasnii ukrainskii literaturnii movi. Kyiv: Nauk. dumka, 1968. 228 s.

33. Ukrainska mova: entsyklopediia / red. V.M. Rusanivskyi, O.O. Taranenko. Kyiv: Ukr. entsyklopediia, 2000. 752 s.

34. Chaika I. V., Ivanytska N. L. Poniatiino-terminolohichna vyznachenist slovonazvy «samoaktualizatsiia». Aktualni problemy suchasnoi nauky ta naukovykh doslidzhen: zb. nauk. prats / red. R.S.Hurevych (holova) ta in.; Vinnytskyi derzhavnyi pedahohichnyi universytet imeni Mykhaila Kotsiubynskoho. Vinnytsia: TOV «Firma Planer», 2018. Vyp. 10(13). S. 226-229.

35. Shulzhuk K. F. Elementarni i neelementarni syntaksychni konstruktsii. Aktualni problemy suchasnoi filolohii. Movoznavchi studii. Rivne: RDU, 2001. Vyp. 9. S. 3-8.

36. Shulzhuk K. F. Syntaksys ukrainskoi movy: pidruchnyk. Kyiv: Akademiia, 2004. 408 s.

Размещено на Allbest.ru