Антропоніми зі спонукальним компонентом в онімному просторі українців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антропоніми зі спонукальним компонентом в онімному просторі українців

Наталія Павликівська, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського Україна

У статті йдеться про антропоніми зі спонукальним компонентом, які на сьогодні ще недостатньо вивчені і потребують глибокого наукового осмислення.

Ключові слова: антропонім, онім, прізвище, прізвисько, псевдонім, спонукальний компонент, імператив.

Антропонимы из побудительным компонентом в онимном пространстве украинцев

Наталия Павликовская, Винницкий государственный педагогический университет имени Михаила Коцюбинского Украина

В статье проанализированы антропонимы с побудительным компонентом, которые в данное время ещё недостаточно изучены и требуют глубокого научного осмысления.

Ключевые слова: антропоним, оним, фамилия, прозвище, псевдоним, побудительный компонент, императив.

Anthroponyms with a stimulating component in the onyms space of ukrainians

Natalia Pavlykivska, Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynsky State Pedagogical University Vinnytsia

Introduction. Propriatives, as an important part of the lexical structure of the language, are the object of research in onomastics. Anthroponyms, surnames in particular, as the youngest class of personal names, receive special attention from researchers. Surnames have passed a long way of historical development, in their foundations we find many interesting things, including historisms, archaisms, dialect words. Nicknames and aliases as varieties of personal names of people are no less interesting in the anthroponymic system of the national language. Unlike surnames, they are a secondary nomination of a person and make up valuable material for study not only in onomastics, but also as an object of psycholinguistic and sociolinguistic research. Today we have basic research of semantic-motivational and word-formation-structural bases of these linguistic units, but there is still a lot of interesting material, which requires deep scientific reflection. Anthroponyms, particularly surnames, nicknames, aliases with a imperative component, which are a special phenomenon, a genocode and a spiritual treasure of the Ukrainians, deserve attention and profound scientific study.

The purpose of the article is to analyze anthroponyms with the imperative component in the onymic space of Ukrainians.

Methods. The main method of research is descriptive. The comparative method is focused primarily on identifying the commonalities and differences between the names of different categories.

Results. The surnames formed on the basis of the imperative forms of verbs, although fluently mentioned by researchers, have remained unprocessed. Such linguistic features originated in the lively folk speech as far back as antiquity. The lexico-semantic method, which is created according to different patterns, is particularly productive. The most active of these is the imperative form of the verb (боли-, бори-, верни-, дави-, загуби- і т. п.) plus a noun, adjective (біда, борода, вода, гора, слава etc.): Болиголова, Вернигора, Шумидуб etc.

For the morphological method of wordformation, affixation is the most productive: Бажай, Жбурляй, Почекай. Less common are anthroponyms with no affixes: Бий, Клич, Чуй.

This linguistic phenomenon is also found in aliases, in the XX century in particular, as secondary names were used in literary and artistic, social and political naming. In literary and artistic aliasing, the means of nomination could be both imperatives and compositives with an imperative component: Невір - Бурячок Іван, Шануйслово Іван - Караванський Святослав, Рубайхвіст Саливан - Бульдин Кость, Зореслав - Їжариков Степан etc. Verbal imperative forms are also known in political naming, in particular in the nicknames of the UDA/UFF: Будь, Гуляй, Жбурляй, Качай, as well as composite structure nominations with an stimulating component: Палихата, Рубайгада, Варивода, Звенислава etc.

This linguistic phenomenon is also observed among the nicknames. The main source of modern Ukrainian surnames was nicknames: Гуляйнога, Моргниоко, Одімкникомора, Нагнибіда, Непийпиво, Загубиколесо etc.

Novelty. Anthroponyms, surnames in particular, nicknames, and aliases, with an imperative element, have become the object of a special research.

Conclusions. A conscientious study of onyms of this type in all regions of Ukraine and beyond its borders is one of the important issues of modern scientific study of this specific type of anthroponyms, which will be enriched with new data, find out the ranges of active functioning, reveal the origins and semantic richness.

Keywords: anthroponym, onym, surname, nickname, alias, imperative component, imperative.

Постановка проблеми

Пропріативи як важливий складник лексичного складу мови є об'єктом вивчення ономастики. Особливу увагу дослідники приділяють антропонімам, зокрема прізвищам як наймолодшому класу власних особових назв. Прізвища пройшли тривалий шлях історичного розвитку, у їхніх основах натрапляємо на історизми, архаїзми, діалектизми. Не менш цікавими в антропонімійній системі національної мови є прізвиська та псевдоніми як різновиди власних найменувань людей. На відміну від прізвищ, вони є засобом вторинної номінації особи і становлять цінний матеріал для вивчення не тільки в ономастиці, а й у психолінгвістиці та соціолінгвістиці.

На сьогодні маємо ґрунтовні дослідження семантико-мотиваційної та словотвірно-структурної бази цих мовних одиниць, однак є ще багато цікавого матеріалу, що потребує глибокого наукового осмислення. Заслуговують на увагу антропоніми, зокрема прізвища, прізвиська, псевдоніми, утворені на основі спонукальних форм дієслів. Їх побіжно згадують дослідники, проте такі антропоніми й досі залишаються неопрацьованими.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Антропонімічні студії мають давню історію (перші ономастичні розвідки В.Ю. Охримовича, М.Ф. Сумцова, І.Я Франка присвячені описам саме прізвищевих систем), охоплюють широке поле об'єктів номінації (аналізуються імена (Т.В. Буга, Р.Й. Керста, Р.І. Осташ, М.Л. Худаш, О.В. Чорноус та ін.), прізвищеві назви і прізвища (Б.Б. Близнюк, Г.Є. Бучко, І.В. Єфименко, О.Д. Неділько, В.Д. Познанська, Ю.К. Редько, І.Д. Сухомлин, П.П. Чучка, І.Д. Фаріон, С.В. Шеремета та ін.), псевдоніми (О.І. Дей, П.П. Чучка, О.В. Петрова, М.П. Лесюк, В.В. Німчук, Н.М. Павликівська та ін.), прізвиська (О.В. Антонюк, М.Я. Наливайко, М.В. Тимінський, І.І. Козубенко, В.А. Павлюк та ін.), антропоформули (С.М. Медвідь-Пахомова) і, як бачимо з вище наведеного переліку, характеризуються високою активністю, що дозволяє говорити про пріоритетність вивчення власних найменувань людей у середовищі ономастів.

Увага дослідників зосереджується передусім на прізвищевих назвах і прізвищах, причому охоплено різні регіони України: Центр (Лубенщина, Північний Степ, Полтавщина, Середня Наддніпрянщина, Уманщина), Схід (Північна, Центральна і Східна Донеччина, Слов'янський район Донеччини), Захід (Бойківщина, Верхня Наддністрянщина, Гуцульщина, Закарпаття, Західне Поділля, Лемківщина, Опілля, Північна Тернопільщина), Південь (Дніпровське Припоріжжя, Нижня Надніпрянщина, Правобережне Побужжя) і Північ (Житомирщина). На увагу заслуговують прізвища й інших регіонів України, вивчення яких допоможе встановити регіональну специфіку українського антропонімікону й буде доповнювати загальну картину української ономастики.

Мета статті - проаналізувати антропоніми із спонукальним компонентом в онімному просторі українців.

Об'єктом дослідження слугували прізвища, прізвиська, псевдоніми, які мають форму імператива чи спонукальний компонент у своїй структурі.

Предметом дослідження є аналіз антропонімів із спонукальним компонентом.

Виклад основного матеріалу

Розглянемо прізвища, псевдоніми та прізвиська, утворені на основі спонукальних форм дієслів. Насамперед з'ясуємо значення термінів «прізвищева назва» і «прізвище» та особливості їхнього функціонування в мовознавчих студіях.

Прізвищева назва (протопрізвище) - це додаткова до особового імені назва особи прізвищевого типу в період неунормованої системи ідентифікації особи в Україні, зокрема до часу запровадження кодифікованого права, до поч. ХІХ ст. В українській ономастиці для означення цього типу антропонімів найчастіше використовують термін «прізвищева назва», який запропонував М.Л. Худаш.

Автори «Словника української мови» називають прізвищем найменування особи, набуте при народженні або при вступі у шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість (VIII, с. 108).

Дослідниця прізвищ О.М. Ющишина (2019) подає власне визначення цього терміна. Прізвище - вид антропоніма, обов'язкова, зафіксована документально спадкова офіційна назва особи, набута при народженні або вступі в шлюб, яка вказує на належність людини до певної сім'ї [4, с. 26].

Отже, терміни «прізвищева назва» і «прізвище» позначають те саме поняття, головна різниця полягає в часових проміжках їхнього використання.

За інтегральними ознаками прізвища розподіляють за часом виникнення (давні, нові); за можливістю / неможливістю з'ясувати етимологію (відома, невідома, гіпотетична); за прозорістю етимології (прозора, непрозора, народна); за походженням (питомі, запозичені); за шляхом виникнення (є штучно виниклі); за словотвірною структурою; за продуктивністю окремих словотвірних типів; за семантикою твірного слова (відапелятивні, відонімні); за мотиваційним відношенням (квалітативні, патронімічні, посесивні, ідеологічні, ситуативні і прізвища з невідомою мотивацією).

Прізвища стали об'єктом наукових зацікавлень наприкінці ХІХ ст., а системне вивчення українського антропонімікону припало на середину ХХ ст., що відображено в монографіях, дисертаційних роботах, окремих статтях Л.Л. Гумецької, Р.І. Осташа, Ю.К. Редька, М.Л. Худаша, П.П. Чучки та інших науковців. Також є значні досягнення в дослідженні різних регіонів України. Західне Поділля, зокрема, досліджувала Н.І. Рульова.

Однак прізвища, утворені на основі спонукальних форм дієслів, вивчалися лише принагідно. Про них говорить відомий ономаст А.М. Поповський, який зазначає, що особливою активністю відзначається лексико-семантичний спосіб, який твориться за відповідними моделями:

а) спонукальна форма дієслова (боли-, бори-, верни-, дави-, загуби- і т. п.) плюс іменник, прикметник (біда, борода, вода, гора, слава та ін.): Болибрух, Болиголова, Бориславський, Буревій, Валигора, Валяйнога, Вернигора, Забийворота, Підіпригора, Шумидуб, Журибіда, Кивайголова, Оридорога, Держикрай, Займидорога, Поверниключ, Шумигай та ін.);

б) спонукальна форма дієслова: Пиряй, Пернай від пірнати:

в) спонукальна форма дієслова плюс прислівник: Їжтрошки, або навпаки: Сухомий;

г) іменник плюс спонукальна форма дієслова: Квітограй, Рукодій, Смакограй, Чародій, Чубобрий;

д) іменник плюс спонукальний вигук: Козлогей;

е) прислівник плюс спонукальна форма дієслова: Верходай, Добрознай, Лихолай, Пустодуй, Твердостій, Чорнолай, Слабогрій;

є) займенник плюс спонукальна форма дієслова: Самограй, Самосій, Самодій;

ж) власна назва плюс спонукальна форма дієслова: Чалюк-Заграй, Байда-Суховій, або навпаки: Копай-Горенко, Хватай-Муха;

з) власна назва плюс спонукальна форма дієслова плюс іменник: Дудек-Шумиграй;

и) власна назва плюс прийменник, спонукальна форма, іменник: Стратілатнагрозибрат;

і) спонукальна форма плюс спонукальна форма: Тягништовхай, Глитай-Ковтай;

ї) спонукадьна форма плюс спонукальна форма плюс іменник: Пражигорицвіт;

й) спонукальна форма плюс прикметникова форма іменника: Грайворонська;

к) спонукальна форма плюс підсильно-видільна частка: Помогайбо;

л) заперечна частка не плюс спонукальна форма дієслова плюс іменник: Небийголова, Неїжсало, Недайвода, Нечуйвітер;

м) префікси до-, за-, пере-, по-, про-, роз- + спонукальна форма дієслова або іменник: Затуливітер, Перевернихата, Погукай, Постривай.

А для морфологічного способу словотворення найбільш продуктивною є афіксація: Бажай, Жбурляй, Почекай. Рідше трапляються безафіксні антропоніми Бий, Глянь, Клич, Сип,Чуй [2, с. 17-27].

Номени такого типу виникли в живому народному мовленні ще в глибоку давнину, наприклад, назви українських свят (Маковій), в українській демонології (Вернивод), у фольклорі (Котигорошко, Крутивус), у художній літературі (Невважай, Копайгора).

Це мовне явище трапляється і в псевдонімії, зокрема ХХ ст. Псевдонім (від гр. уєибюуиро^) - різновид антропоніма, прибране (вигадане) особове іменування, яке використовують представники окремих груп суспільства (письменники, публіцисти, композитори, актори, художники, співаки, громадсько-політичні діячі, злочинні елементи) поряд із своїм справжнім іменем та прізвищем або замість них з метою конспірації через причини особистісного, політичного та юридичного характеру [1, с. 7]. Визначальними ознаками псевдоніма є: 1) ознаки лексичної семантики: а) вторинна назва особи; б) факультативна назва, нерегламентована законодавством; в) назва здебільшого позначена інформативністю та характеристичністю; г) назва, що залежно від сфери вживання може набувати певних конотацій та виконувати у зв'язку з цим додаткові функції (оцінну, символічну, естетичну та ін.); 2) соціокомунікативні та функціональні ознаки: а) неофіційна назва людини, але може вживатися в офіційних ситуаціях; б) псевдонім має особливе призначення - оберігати таємницю справжнього іменування носія; в) псевдонім виконує особливу функцію - езотеричну, яка не властива іншим антропонімам; г) використання псевдоніма пов'язане із суспільною діяльністю носія (письменники, журналісти, актори та ін.; громадсько-політичні діячі, підпільники, злочинні елементи); д) псевдоніми можуть бути самоназвами (літературно-мистецькі) або надаватися з боку оточення (більшість громадсько-політичних, кримінальних); е) функціональне навантаження псевдоніма залежить від належності його до певного класу: так, літературно-мистецькі самоназви можуть набувати сталості й заступати справжнє ім'я людини, стаючи знаковим елементом історії культури, прецедентним феноменом, для інших же характерне вживання лише протягом певного періоду - доти, доки ним послуговується сам носій; є) псевдонім, який стає єдиним іменем людини, втрачає свою специфіку і переходить в інший антропонімічний розряд; ж) псевдоніми не успадковуються; з) особа може мати один, кілька й багато псевдонімів [1, с. 7-8].

Як вторинні найменування використовувалися в літературно-мистецькій та громадсько-політичній псевдонімії. У літературно-мистецькій псевдонімії засобом номінації могли бути як імперативи, так і композити зі спонукальним компонентом: Невір - Бурячок Іван, Шануйслово Іван - Караванський Святослав, Рубайхвіст Саливан - Бульдин Кость, Зореслав - Їжариков Степан, Будиволя В. - Костинюк В., Нескажухто Павло - Тригубов Павло, Чуйбіска Мотря - Стах Вікторія, Тисослав Д. - Діанич Василь, Гадай Ліда - Кобець / Чорнобицька Олена, Бий В. - Елланський Василь, Знай - Лялюшко, Гайда Панас - Грабовський Павло, Верниволя, Шукай - О. Кониський; Дармограй - Т. Шевченко; Перекотиполе - Б. Грінченко; Микола Нежурись - М. Лукаш; Іван Кивайголова - І. Я. Рудченко; Неїжмак - М. Комаров та інші.

Відомі дієслівні імперативні форми й у політичній псевдонімії, зокрема в псевдоніміконі ОУН-УПА: Будь, Гуляй, Жбурляй, Качай, Кивай, Нежурись, Непитай, Перевій, Підростай, Цікай, Неплюй, а також номінації композитної структури зі спонукальним компонентом/ Палихата, Рубайгада, Варивода, Звенислава, Пройдисвіт, Перебийніс, Вернигора, Верниволя, Горислав, Звенислав, Держислав, Ловибіда, Розбийсвіт, Бийлихо, Розбийгора, Гуляйбіда, Летивітер, Лайбіда, Лапайдух та інші.

Зафіксовані такі номінації й у псевдоніміконі повстанців періоду 20-х років ХХ ст.: Зірви-Голова - Лимар (Римар) С.Й. (повст. отаман), Покинь Череда - Нагнибіда (ватажок повст. загону).

Це мовне явище спостерігаємо і серед прізвиськ. Прізвисько - вуличне прізвище, кличка - вид антропоніма, неофіційне особове іменування, яким середовище індивідуалізує або характеризує особу. Термін в українській мові фіксується з XIV ст. Прізвиська - найчисленніший, найрізноманітніший клас антропонімів. Майже всі вони однопоколінні і в спадок передаються рідко [3, с. 494].

Ознаки прізвиськ: вони є необов'язковим елементом номінації особи; функціонують у певному, інколи замкненому, середовищі; їм властива факультативність; інформативність; з віком носія або зі зміною обставин, життєвих ситуацій вони можуть змінюватися.

Саме прізвиська були основним джерелом сучасних прізвищ. Виникнення прізвищ із спонукальним компонентом пов'язане з масовими втечами кріпаків на Запорізьку Січ, де вони змінювали їх, аби поміщицькі посланці не змогли виявити у реєстрових списках Війська Запорозького: Гуляйнога, Перекусисало, Перехилипляшка, Моргниоко, Одімкникомора, Переймичас, Нагнибіда, Непийпиво, Загубиколесо та ін. Семантика їхня дуже прозора, вона відображає зовнішні та внутрішні ознаки, звички, соціальний стан та інші особливості, які лягли в основу неофіційної назви-характеристики носія.

У сучасному неофіційному антропоніміконі українців також зафіксовані прізвиська, утворені на основі спонукальних дієслівних форм: Поправкашкет (с. Ободівка Гайсинського району), Перекотиполе (с. Великі Хутори Вінницького району) Вінницької області, Дайбоже, Зірвиголова (с. Стуфчинці Хмельницького району Хмельницької області) та інші.

Як бачимо, попри всі геноциди російського царату й більшовицького загалу номінації зі спонукальним компонентом не тільки не зникли, а стали генокодом, засобом етнічної ідентифікації, духовним скарбом українського народу, своєрідною рисою менталітету українців.

антропонім прізвище псевдонім

Висновки дослідження та перспективи подальших наукових розвідок

Саме тому дослідження онімів такого типу в усіх регіонах України та за її межами - одне з важливих питань сучасного наукового вивчення цього своєрідного класу антропонімів. Варто систематизувати й осмислити їх, з'ясувати ареали активного функціонування, розкрити витоки походження та семантичного багатства.

У перспективі передбачаємо дослідження прізвищ та прізвиськ Вінницької області, які утворені на основі спонукальних форм дієслів, та укладання словника таких назв.

Література

1. Павликівська Н.М. Українська псевдонімія ХХ століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук. Київ, 2010. 36 с.

2. Поповський А.М. Дещиця про українські прізвища: монографія. Дніпро : Ліра, 2020. 300 с.

3. Чучка П.П. Прізвиська. «Українська мова». Енциклопедія. Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О. (співголова), Зяблюк М.П. та ін. Київ: Українська енциклопедія, 2000. С. 494.

4. Ющишина О.М. Прізвищеві назви і прізвища Центральної Хмельниччини XVII - ХХІ ст: дис. ... кандидата філол. наук: 10.02.01 / Донецьк. нац. ун-т ім. В. Стуса. Вінниця, 2019. 294 с.

References

1. Pavlykivska N.M. Ukrainska psevdonimiia XX stolittia: avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia doktora filol. nauk. Kyiv, 2010. 36 s.

2. Popovskyi A.M. Deshchytsia pro ukrainski prizvyshcha: monohrafiia. Dnipro : Lira, 2020. 300 s.

3. Chuchka P.P. Prizvyska. «Ukrainska mova». Entsyklopediia. Redkol.: Rusanivskyi V.M., Taranenko O.O. (spivholova), Ziabliuk M.P. ta in. Kyiv: Ukrainska entsyklopediia, 2000. S.494.

4. Iushchyshyna O.M. Prizvyshchevi nazvy i prizvyshcha Tsentralnoi Khmelnychchyny KhVII - KhKhI st.: dys. ... kandydata filol. Nauk: 10.02.01. Donetsk. nats. un-t im. V. Stusa. Vinnytsia, 2019. 294 s.

Размещено на Allbest.ru